Охорона природи та раціональне використання всіх при­родних ресурсів мають величезне значення в справі подальшого розвит­ку народного господарства нашої країни, підвищення добробуту радян­ських людей. Вплив людського суспільства на географічне середовище, зумовлений науково-технічною революцією, спричиняється до значних змін, призводить до виникнення небажаних, а часто і шкідливих, явищ і процесів. Щоб запобігти цьому, потрібно розробляти і втілювати у жит­тя заходи щодо раціонального природокористування, розробляти та впроваджувати безвідходну технологію виробництва.

КПРС і Радянська держава на всіх етапах комуністичного будів­ництва постійно приділяють увагу господарському, дбайливому викори­станню природних ресурсів. Охорона природи в нашій країні стала справді всенародною справою. У своїй доповіді XXV з’їздові КПРС Ге­неральний секретар ЦК КПРС Л. І. Брежнєв відзначив, що «використо­вувати природу можна по-різному. Можна — і історія людства знає чимало таких прикладів — залишати за собою безплідні, позбавлені життя, ворожі людині простори. Але можна і треба, товариші, облаго­роджувати природу, допомагати природі повніше розкривати її життєві сили. Є такий простий, відомий усім вислів «квітучий край». Так нази­вають землі, де знання, досвід людей, їх прихильність, їх любов до при­роди справді творять чудеса. Це наш, соціалістичний шлях». Кожній радянській людині треба виробити комуністичне, ленінське ставлення до природи, як джерела нашого багатства, могутності та красоти.

Коротко про історію освоєння території області. Природні умови те­риторії Хмельницької області, розміщеної в зоні лісостепу, сприяли за­селенню її первісними людьми. Як засвідчують археологічні пам’ятки, людина появилась тут ще у ранньому палеоліті (близько 300 тис. років тому). Але протягом раннього та середнього палеоліту кількість насе­лення була дуже малою і до наших часів збереглися лише поодинокі стоянки цієї доби. У пізньому палеоліті (40… 13 тис. років тому) знахо­димо вже досить багато поселень переважно у долині Дністра. Зайняті мисливством, рибальством і збиральництвом, палеолітичні люди відчут­но впливали на фауну лише там, де вони проживали.

Протягом першого тисячоліття нашої ери територію області населя­ють слов’янські племена, які утворюють антське міжплемінне об’єднан­ня, що увійшло в науку під назвою племен черняхівської культури, а у VIII—XIX ст. — волиняни, дуліби, уличі та тиверці. Ці слов’янські пле­мена досягли високого рівня орного землеробства. Вони користувались дерев’яним плугом із залізним наральником, найбільш досконалим на той час знаряддям обробітку грунту, що давало змогу розорювати ве­ликі площі земель. У середині цього ж тисячоліття наші предки освою­ють підсічну систему землеробства, тобто для збільшення площ ріллі та пасовищ випалюють і вирубують ліси. Все це приводить до різкого зростання продуктивності праці, прискорює майнову нерівність і розша­рування суспільства на класи, нагромадження багатств у племінної верхівки. Разом з тим це значно збільшує вплив людини на природу, призводить до виникнення ряду шкідливих явищ і процесів, таких, як водна ерозія грунтів, збіднення їх на поживні елементи, посилення ве­сняних повеней, літніх паводків тощо.

Найбільшого розмаху вплив людини на природу набув у нинішньому тисячолітті у зв’язку з подальшим класовим розшаруванням суспільства і формуванням державних об’єднань і централізованих феодальних дер­жав. Особливо нещадної експлуатації зазнали природні ресурси при капіталізмі, коли для отримання максимальних прибутків іноземні ка­піталісти та місцеві поміщики по-хижацькому вирубували ліси.

Тваринне населення як найчутливіший компонент ланд­шафтів у першу чергу і найбільше змінюється під впливом господарсь­кої діяльності людини. Почавши з раннього палеоліту, мешканці тери­торії області постійно займались мисливством і рибальством, що зумов­лювало збіднення фауни та зооценозів. Але найбільш відчутно впливає на тваринне населення зміна біотопів, що виражається у вирубуванні лісів і розорюванні степів, формуванні населених пунктів, осушенні пе­резволожених земель і боліт. Внаслідок цього тварини позбавляються потрібних для них місць перебування, живлення та розмноження. Одні з них зникають зовсім, інші пристосовуються до створених люди­ною біотопів, стають її «нахлібниками», так званими синантропними видами.

Рослинний покрив почав зазнавати інтенсивних змін з часу розвитку землеробства. Спочатку розорювали землі у південній подніст­ровській частині області, а потім землеробство поширилось на північ, на всю територію області. Розорювання степових і лучних ділянок призве­ло до поступового, але неухильного зменшення площ зі степовою та лучною рослинністю. Рештки степової рослинності збереглись на круто­схилах річкових долин і на товтрах.

Ліси області почали зменшуватись з часу впровадження підсічної системи землеробства, коли для збільшення площ сільськогосподарських угідь спочатку на рівних ділянках, а пізніше і на схилах різної крутиз­ни, вирубувались і викорчовувались лісові масиви на великих площах. Тепер в області ліси займають 13% її території. До впровадження під­січної системи землеробства площа лісів області становила близько 56,2%. Лісами були вкриті землі з різними типами опідзолених і дерно­вих грунтів з хвилястим і горбистим рельєфом у подільській частині об­ласті, на рівнинах і річкових заплавах Шепетівського полісся.

Невідкладною для Хмельницької області є проблема встановлення оптимальної лісистості кожного природного району з метою відновлення водорегулюючих і ґрунтозахисних властивостей лісів, боротьби з ліній­ною та площинною ерозією грунтів на крутосхилах, зсувами, повенями та паводками у річкових долинах. Не менш важливого значення набу­ває відновлення корінних лісостанів на місці розладнаних насаджень, упорядкування колгоспних лісів, які використовуються для заготівлі де­ревини та випасання худоби, що призводить до їх швидкої деградації.

Ґрунтовий покрив області теж зазнав глибоких змін у зв’яз­ку з його давнім освоєнням і тривалим використанням у сільськогоспо­дарському виробництві. Це в першу чергу привело до зміни характеру грунтотворення. У звільнених від лісу грунтах підзолистий процес замі­нюється на дерновий. Найдавніше освоєні лісові грунти з опідзолених перетворились у реградовані. У них затухають процеси опідзолення, а починаються процеси вторинного насичення грунтів карбонатами каль­цію та магнію. У зв’язку з цим ці грунти поступово наближаються до чорноземів, у них підвищується насичення основами та збільшується вміст гумусу, а звідси і поліпшуються фізичні властивості.

Агротехнічні заходи на оброблюваних землях, особливо на плоских вододільних плато і в лощинах стоку, зменшили роль глейового процесу у грунтотворенні, посилили аеробні умови розвитку ґрунтової мікрофло­ри. Осушувальні меліорації у річкових долинах сприяли скороченню болотного процесу грунтотворення, заміни його на лучний і дерновий, а також перетворенню болотних грунтів у родючі землі, які за властиво­стями наблизились до лучних грунтів.

Сільськогосподарське освоєння та використання грунтів призвело до розвитку таких шкідливих процесів, як площинна та лінійна ерозія, аку­муляція змитого матеріалу в долинах річок і на шлейфах схилів. Еро­довані землі на території області займають близько 480,7 тис. га, що становить 30,9% площі земельних угідь колгоспів і радгоспів. Слабо­змиті грунти поширені на площі 292 тис. га (18,8%), середньозмиті — 153,1 тис. га (9,8%), сильнозмиті грунти та виходи корінних порід на площі 37,5 тис. га (2,3%). Втрати поживних речовин від ерозії грунтів надзвичайно великі та в багато разів перевищують їх щорічні внесення з органічними і мінеральними добривами. У зв’язку з цим боротьба з ерозією грунтів є одним з найважливіших завдань сільськогосподарсь­кого виробництва. Потрібно, виходячи з природних особливостей кож­ного фізико-географічного району, розробити систему комплексних за­ходів щодо боротьби з ерозією, яка включала б лісо- та лукомеліорації, терасування крутих і спадистих схилів, правильну організацію проти­ерозійних сівозмін, весь арсенал агротехнічних прийомів обробітку зем­лі та догляду за посівами.

Мережа всіх заповідних об’єктів у Хмельницькій області зараз скла­дає понад 140 одиниць. З них державних заказників 4, пам’яток приро­ди республіканського значення 3, місцевого 104, заповідних парків ре­спубліканського значення 9, місцевого 15.

Подаємо короткі дані про ці об’єкти (рис. 21).

ДЕРЖАВНІ ЗАКАЗНИКИ

Кармалюкова гора (ландшафтний заказник). Однією з ви­значних і найцікавіших пам’яток природи на Поділлі є вкрита лісом то­втра біля Кам’янця-Подільського. Крім гори, яку в народі називають «Кармалюковою», до складу заказника входить 642 га лісу, розташова­ного на рифовому кряжі Товтр (Маківська дача Кам’янець-Подільсько­го лісгоспзагу).

Цей ландшафтний заказник створено з метою охорони унікальних природних комплексів товтрового кряжа та рідкісних угруповань рос­линного світу. Основні деревні породи заказника — граб, дуб звичай­ний з домішкою дуба скельного. У заказнику ростуть понад 34 деревних і чагарникових порід і 48 видів трав’янистих рослин, серед яких є рід­кісні, релікти та ендеми: берека, клокичка периста, листовник склопен­дровий, тирлич війчастий, тонконіг різнобарвний, аконіт Бессера.

Назва урочища пов’язана з легендами про визначного ватажка пов­сталих проти поміщицького гніту селян Устима Кармалюка. На горі є печера, у якій він переховувався. Крім того, тут є сліди старовинного укріпленого городища. Пам’ятку природи Кармалюкова гора включено до туристських маршрутів.

Панівецька дача (ботанічний заказник). Створено з метою охорони унікального місцезростання рідкісних для Поділля трав’янистих рослин. Загальна площа заказника 923 га. Розташований він у Панівецькому лісництві Кам’янець-Подільського лісгоспзагу. До складу заказника входить Товтровий масив, вкритий грабово-дубовим лісом, а також прилеглі схили річки Смотрич у районі с. Цибулівка Кам’янець-Поділь-ського району.

У лісовому масиві та прилеглих територіях ростуть рідкісні для По­ділля трав’янисті рослини, такі, як скополія корніолійська, герань тем­на, шиверекія подільська, зміївка пізня. Серед дерево-чагарникових по­рід заслуговують на увагу берека та клокичка.

Сатанівська дача (ботанічний заказник). Сатанівський заказник створено з метою охорони єдиного в області насадження бука європей­ського віком 100…150 p., який характеризується особливою зимостійкі­стю і є цінним як селекційна та наукова база. Заказник міститься на Товтровому кряжі у Городоцькому районі (Ярмолинецький лісгоспзаг). Загальна площа його 250 га.

Тепер це найбільш східний у лісостеповій частині природний острів бука європейського, спадкові властивості якого сформувалися не в при­морському або гірському кліматах, що характерно для природного аре­алу цієї породи, а в періодично-посушливому районі Поділля. Тому са­танівський бук вважається найбільш посухостійким в ареалі європейсь­кого бука.

Совиний яр (ландшафтно-ботанічний заказник). Державний ланд­шафтно-ботанічний заказник республіканського значення міститься у Кам’янець-Подільському районі. Його площа 827 га. Заказник являє со­бою грабову діброву з домішкою ясеня та інших порід. У глибокому каньйоні заказника через весь масив протікає р. Студениця — притока Дністра. Урочище густо порізане ярами і це надає йому мальовничого вигляду. У заказнику взято під охорону такі рідкісні рослини: береку, скополію карніолійську, герань темну, шиверекію подільську, ковилу українську, шоломницю весняну та багато інших рідкісних та зникаю­чих видів флори Поділля. Заказник охороняє Кам’янець-Подільський лісгоспзаг.

ЗАПОВІДНІ ОБ’ЄКТИ РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ЗНАЧЕННЯ

Циківська дача (комплексна пам’ятка природи). Розміще­на вона у лісовому масиві Чемеровецького району (Кам’янець-Поділь­ський лісгоспзаг) і є унікальним мальовничим куточком подільського краю. Площа її 106 га. Ця пам’ятка може вважатись еталоном природи Поділля.

На ділянці, що міститься на Товтровому масиві, росте 40 порід дерев і чагарників та близько 60 видів трав’янистих рослин, серед яких є ре­лікти та подільські ендеми. Серед них особливо цінні (аспленій чорний, листовник склопендровий, шафран Гейфелів) занесені до «Червоної книги» УРСР.

Половина території пам’ятки вкрита грабово-дубовим лісом природ­ного походження у віці 60 років, решту площі займають культури дуба, сосни та акації білої 25—30-річного віку.

У південно-західній частині над лісом на 30…35 м здіймаються дві товтри, з яких відкриваються мальовничі краєвиди.

Товтра «Самовита» (ботанічна пам’ятка природи). Це єдина в об­ласті пам’ятка природи республіканського значення, де збереглися за­лежно від експозиції схилів степові та лучно-степові угруповання рос­линності подільських Товтр.

Пам’ятка розміщена серед орних земель колгоспу ім. Постишева (с. Залуччя) Чемеровецького району. Її площа 15 га. Тут нараховується понад 100 видів трав’янистої рослинності. Серед них цибуля подільська, аконіт кущистий, переліска яйцевидна, сон широколистий, пирій заго­стрений, який тепер дуже рідко трапляється на Поділлі.

Печера «Атлантида» (геологічна пам’ятка природи). Була відкрита при розробці гіпсу в 1958 р. Пам’ятка розташована на лівому березі Збруча, на південь від с. Завалля Кам’янець-Подільського району. Вона утворилась у гіпсово-ангідридних породах. Довжина обслідуваної ча­стини печери 2800 м, глибина залягання 45 м, загальна площа печери приблизно 3120 м, об’єм — 18700 м³. Пам’ятка ще не освоєна і знахо­диться в законсервованому стані; у ній продовжуються спелеологічні дослідження.

Кам’янець-Подільський ботанічний сад. Ботанічний сад існує з 1930 p., займає площу 17,5 га. У саду росте 2977 видів, форм і сортів рослин різних кліматичних зон, у тому числі дерев і кущів 521 вид (108 форм, 136 сортів).

З дерево-чагарникової та трав’янистої флори тут 395 видів плодо­вих рослин, 620 видів тропічних, 111 видів корисних трав’янистих рос­лин місцевої та дикоростучої флори.

Флора Поділля представлена 93 видами з Вінницької, Хмельниць­кої і Тернопільської областей. Рослин дикої флори СРСР 273 види, з зарубіжних флор — 269 видів, культурних — 151 вид, квіткових — 181 вид, закритого грунту — 724 види.

Найбільш повно представлені родові комплекси: ялівець — 17, со­сна — 16, глід — 26, спірея — 15, жимолость — 16, береза — 15, фі­нік — 6 видів. Гербарій рослин природної флори складається з 3000 ли­стів.

Голозубинецький парк. Створений він у середині XVIII ст. Розміще­ний на південно-західному схилі височини за кілометр від с Голозу-бинці Дунаєвецького району. Його площа 21 га. Крім основних порід, у парку ростуть такі цінні екзоти: горіх чорний, сосна кримська, клен сріб­лястий розсіченолистої форми, липа срібляста, клен американський жовтострокатолистої форми, смерека біла. Тут усього росте близько ЗО порід. Для поповнення породного складу останнім часом проведено насадження берези, модрини, ялини, ясена тощо.

Михайлівський парк. Він створений у другій половині XIX ст. Площа його близько 15 га. Парк розміщений у мальовничій місцевості (с. Ми­хайлівка Дунаєвецького р-ну), складається з двох контурів: один роз­ташований на південно-східному схилі, другий на північно-західному. Між цими контурами протікає маленька річка, яка впадає у Тернаву. Це один з найкрасивіших і найбагатших щодо дендрології парків об­ласті. Тут росте близько 100 видів. Серед них гінкго, дуб червоний, дуб каштанолистий, дуб пірамідальний, бук червоний, каркас, бархат амурський, гікорій гіркий і багато різних форм шпилькових порід. У парку є ставок площею 2,3 га, один грот з джерельною водою.

Маліївецький парк. Створений він на початку XIX ст., знаходиться у Дунаєвецькому районі. На території цього старовинного парку розмі­щений палац із тесаного пісковика, гроти, ставки, штучна скеля, водо­пад та інші невеликі форми паркової архітектури. Площа його 17,2 га. Крім місцевих видів — липи, ясена, клена, каштана, модрини, є пооди­нокі екзоти та цінні породи, такі, як ялина срібляста, горіх чорний, сосна кримська, смерека гребінчаста, дуб садової форми. Загальна кількість дерево-чагарникових порід парку 35 видів.

Полонський (Забілинянський) парк. Розташований він за 5 км від м. Полонне. Площа його 37 га. Заснований у кінці XIX ст. у мальовни­чому місці на Хоморі.

Рельєф парку хвилястий з нахилом до Хомори. У парку переважно ростуть місцеві породи. Цікаві декоративні групи обсаджені чотириряд­ними ялинковими алеями, через територію парку проходить тополева алея. У центрі парку росте ялина срібляста. У південній частині парку є система ставків.

Самчиківський парк. Розташований у с. Самчики Старокостянтинів­ського району. Створений на початку XIX ст. Розміщений у мальовни­чому місці на березі Случі. Площа парку 16,6 га. На його території зберігся палац старовинної архітектури. Від головного в’їзду до палацу та до річки ведуть чудові алеї.

У парку переважають листяні породи, є подекуди і цінні екзоти: дей­ція, ялина канадська та срібляста, модрина, самшит, туя, липа маньч­журська та інші. Усього близько 50 порід.

Антонінський парк. Створений він у першій половині XIX ст. Парк розташований на березі Ікопоті в смт. Антоніни Красилівського району. Площа парку 14,4 га. Зі старих дерев тут залишились бук червоний, клен сріблястий, липа. В основному насадження парку складаються з молодих дерев, серед яких є й екзоти. Усього тут росте близько 60 ви­дів і форм.

Площа парку розбита на сім основних алей — з ялини звичайної, туї, липи, горобини звичайної, клена, берези та верби плакучої. Алеї обса­джені чагарником (бордюр) з свидини, бірючини, вишні магалебської.

Новоселицький парк. Розташований він у Старокостянтинівському районі на околиці с. Новоселиця. Площа парку 44,37 га. Заснований у першій половині XIX ст. З північно-східного боку територія оточена си­стемою ставків. Насадження складаються, головним чином, з природних деревостанів граба, кленів, ясена, липи тощо. Окремі дерева ялини та сосни мальовничо розташовані по межі території парку. Тут зберігся двоповерховий палац, збудований у змішаних архітектурних стилях — готика та барокко.

Новоселицький парк. Розташований він у с. Новоселиця Полонського району. Створений у кінці XIX — на початку XX ст. Площа його 10,1 га.

Парк розкинувся на правому березі Хомори. Рельєф — хвилястий, з нахилом до річки. У парку переважно ростуть місцеві листяні породи: дуб, липа, ясен, клен, каштан та інші.

ЗАПОВІДНІ ОБ’ЄКТИ МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ

Парки та дендропарки. Дендропарк «Поділля» заснований на честь 50-річчя Радянської влади. Парк закладено в районі м. Хмель­ницького на площі 34 га. У ньому нараховується понад 427 видів і форм деревних і чагарникових порід.

Миньковецький дендропарк розташований у Миньковецькому лісни­цтві Дунаєвецького району. Парк засновано на площі 3 га на честь 50-річчя Великого Жовтня. Тут росте близько 1500 дерев і чагар­ників 260 видів, в основному це рідкісні та цінні породи, такі, як гінкго, горобина тюрінгська, катальпа, мильне дерево, туя західна, багато різ­них форм липи та ряд інших порід.

Лісопарки «Лісові гринівці» площею ПО га у Червонозірському ліс­ництві Ярмолинецького лісгоспзагу, «Березина» площею 407 га в Ярмолинецькому лісництві, «Леденівський ліс» площею 114 га, входять у зелену зону м. Хмельницький.

Кам’янець-Подільський парк площею 13 га заснований у 1886 р. на лівому березі Смотрича. Розташований він у межах міста. Росте тут понад ЗО порід дерев і чагарників.

Одним з найстаріших парків області є Маківський парк (с. Маків Дунаєвецького району). Він був заснований у кінці XVIII ст. на площі 40 га, але зберігся тільки на 3 га. У парку росте два найстаріших на Україні платани західних (діаметром 1 м). Є чотири екземпляри горі­ха ведмежого, а всього близько 20 порід дерев і кущів.

Куявський лісопарк (с. Соснівка Ярмолинецького району) займає 27,7 га. Заснований у кінці XIX ст. У насадженнях парку збереглися сосна Веймутова, горіх чорний, плакуча форма ясена звичайного, топо­ля біла, клен-явір (білострокатолиста форма), бук червоний, модрина європейська, туя та інші породи.

У Говорівському парку (с. Говорів Віньковецького району) площею 9,9 га ростуть теж деякі з перелічених вище рідкісних порід.

У с. Скаржниці Ярмолинецького району є 2,4 га заповідного парку з дуже рідкісними породами (тюльпанове дерево, ясен гостроплодний, дуб пірамідальний, вишня магалебська, горіх чорний, береза, клен сріб­лястий, бук червоний та багато інших порід).

Взяті під охорону два парки у Славутському районі — Кривинський (с. Кривин) та Ганнопільський (с. Ганнопіль). Парки розташовані на значній площі (30,5 та 34 га). За породним складом ці парки, як і парк у райцентрі м. Славута (6,5 га), складаються з місцевих порід.

У с. Голосків Кам’янець-Подільського району охороняються два пар­ки (3,7 та 9 га) з багатим і різноманітним складом порід. До такого ж типу насаджень належить заповідний парк у с. Виноградівка Ярмоли­нецького району площею 7 га.

Крім перелічених парків, під охорону держави взято ряд малих де­рево-чагарникових угруповань, ділянки лісу, де ростуть нові інтродуко­вані породи, а також окремі поодинокі дерева-екзоти. Наприклад, у Ка­м’янці-Подільському взятий під охорону дендропарк-сквер сільськогосподарського інституту (0,1 га). У місті взяті під охорону, гінкго дво­лопатеве — 2 дерева, тюльпанове дерево, платан кленолистий, софора японська — 4 дерева, липа кримська — 17 дерев, липа європейська (форма розсіченолиста), липа європейська (звичайна), липа срібля­ста — 28 дерев, айлант — 13 дерев, катальпа японська — 16 дерев, клен сріблястий — 4 дерева, клен гінала — 2 дерева, ясен звичайний (фор­ма плакуча) — 3 дерева, бундук канадський — 3 дерева, бук чорноли­стий — 2 дерева, біота (група дерев), біота (форма пірамідальна), го­ріх чорний — 15 дерев, горіх Зібольда, горіх маньчжурський — 2 дере­ва, тис ягідний, яловець віргінський — 2 дерева, туя західна — 9 дерев, сосна Веймутова, ялина колюча (форма сиза), ялина колюча (форма колумбіка).

Взято під охорону також окремі дерева екзоти у м. Хмельницькому (бук червоний — 6 дерев, сосна Веймутова — 6 дерев), Дунаєвецькому (с. Стріхівці) та Кам’янець-Подільському районах і ряді інших місць.

Охороняються високобонітетні деревостани місцевих порід: 4,8 га дуба звичайного (Миньковецьке лісництво Дунаєвецького району), 1,6 га дуба з домішкою липи (Красилівський район); 2,6 га дуба віком 200 років (Бохнянське лісництво Летичівського району); 0,8 га дуба червоного з домішкою ясена та інших порід (Самчиківське лісництво Старокостянтинівського району); 3,4 га дуба з домішкою липи (Шепе­тівський район, Хутірське лісництво); 13,7 га ялини звичайної з доміш­кою сосни (Славутський район) та 8,6 га в Ізяславському районі, 8,6 га сосни звичайної віком 90—120 років у Михлянському лісництві цього ж району та ряд інших насаджень.

В області охороняються 500- та 400-річний дуби в Ізяславському районі (Лютарське та Плужнянське лісництво).

У садибі Михайлівського лісництва теж охороняється дуб 400-річно­го віку. Взяті під охорону 300-річний дуб у Віньковецькому районі (Зіньківське лісництво), сосна звичайна віком 225 років у Славутському районі (Голицьке лісництво), каштан кінський віком 200 років, у с. Со­хужинці Ізяславського району. Охороняються також окремі ділянки деревних порід: бук площею 0,5 га (вік 100 років) у Городоцькій дачі (квартал 52) та площею 0,4 га віком 75 років цієї ж дачі. Взято під охо­рону алею каштанів по вул. Індустріальній в Хмельницькому.

Створено також заказники місцевого значення: «Товтра Вербецька» у с. Вербка Кам’янець-Подільського району, на якій охороняється лі­карська рослина горицвіт весняний та деякі інші рідкісні рослини, та «Зарудка зелена» у Миньковецькому лісництві площею 244 га для охо­рони реліктових дерев береки.

В області створено також фауністичний заказник «Щедрівська ко­лонія чайок» на острові Щедрівського водосховища у межах смт. Лети­чів. Колонія нараховує до 2 тис. чайок, серед яких гніздяться також і деякі інші водоплавні птиці.

ГІДРОЛОГІЧНІ ПАМ’ЯТКИ ПРИРОДИ

На території області є п’ять гідрологічних пам’яток приро­ди місцевого значення. Це свердловина у с. Іванківці Городоцького ра­йону, вода якої за лікувальними властивостями подібна до трускавець­кої «Нафтусі».

Взято під охорону свердловину з мінеральною водою у м. Кам’янці-Подільському. Вода — хлоридно-сульфатна. Мінеральна вода «Кам’я­нецька» зі свердловини у селі Довжок Кам’янець-Подільського району за складом подібна до «Березівської». У м. Полонному охороняється джерело мінеральної води, що має у своєму складі радон.

Озеро «Святе» — водойма природного, мабуть, карстового походжен­ня з водним дзеркалом 4,0 га. Глибина 3…4 м, в «ямах» досягає 8 м. Озеро є місцем гніздування водоплавної птиці. На острові посередині озера збереглися декілька старих дерев сосни та берези, а також зро­стає кілька видів трав’яної рослинності, серед якої ковила українська. У воді озера росте латаття біле. Озеро живиться донними джерелами, а святим його назвали, мабуть, за чисту, прозору воду.

Озеро з прилеглим лісом площею 8,2 га охороняється Ізяславським лісгоспзагом у Михлівському лісництві (квартали 3 та 8).

МИСЛИВСЬКІ УГІДДЯ ТА ГОСПОДАРСТВА

В області 206 тис. га мисливських угідь, з них 28835 га мисливських заказників обласного значення. Шість мисливських заказ­ників закріплені за обласним управлінням лісового господарства і лісо­заготівель для відтворення диких тварин. Загальна площа цих заказ­ників 14835 га. Тут заборонено будь-яке полювання, крім санітарного та селекційного відстрілу. Решта мисливських угідь надана первинним мисливським колективам.

Роботу по відтворенню мисливської фауни в угіддях проводять об­ласне товариство мисливців і рибалок, державні лісові господарства.

Чисельність всіх представників мисливської фауни, за винятком зайців, щорічно зростає. Великих збитків відтворенню поголів’я зай­ців завдає застосування у сільському господарстві отрутохімікатів і мінеральних добрив, а також знищення новонародженого молодняка сільськогосподарськими механізмами під час обробітку полів.

Необхідно ширше застосовувати вольєрне розведення сірої куріпки, фазанів, зайця-русака, а також завозити для акліматизації і розведен­ня звірів інших кліматичних зон.

ЧЕРГОВІ ЗАВДАННЯ ОХОРОНИ ПРИРОДИ

Як в господарській, так і в заповідній ділянках природо­охоронних заходів в області існує ряд проблем, що потребують негай­ного розв’язання. Вкажемо на основні з них.

На першому місці проблема використання та охорони Товтрового кряжа. Цей чудовий за красою і цінний з геологічного боку міоценовий риф внаслідок невпорядкованості розробок і нераціонального ви­користання сировини перебуває на грані зруйнування.

Вапняковий камінь товтрів, що має 95% кальцію, найбільш чистий за хімічним складом у нашій країні. Кар’єри області забезпечують на 2/3 потребу в ньому цукроварень України (щорічний видобуток дорів­нює 4,8…5 млн. тонн). Але з цієї кількості добутої сировини використо­вується за призначенням лише половина. Решта (дрібні фракції) йде у відвали та на підсипку шляхів. Між тим дрібний вапняковий камінь можна використовувати на виготовлення муки, яка потрібна сільсько­му господарству.

Назріла необхідність розробки генерального плану охорони та ви­користання Товтрового масиву на всьому його протязі. Окремі ділянки товтрів повинні стати базою комплексних наукових досліджень, місцем відпочинку трудящих.

Ще невиправдано часто великі площі земель вилучаються з сіль­ськогосподарського виробництва і відводяться для внутрігосподарсько­го будівництва у колгоспах і радгоспах, а також під об’єкти промис­лового виробництва. Темпи рекультивації земель не відповідають су­часним вимогам.

У ряді господарств вкрай нераціонально використовуються осушені землі, а також природні кормові угіддя. Не вирішена проблема за­побігання побічного негативного впливу на навколишнє середовище осушувальної меліорації земель. На будівництво ставків і водоймищ виділяють інколи придатні для сільськогосподарського виробництва землі замість яружно-балочних систем, використаних торфових кар’є­рів тощо.

У Хмельницькій області зараз нараховується понад 500 малих ка­р’єрів. Їх необхідно об’єднати, а частину з них закрити. Вивільнені з-під кар’єрів землі слід рекультивувати і передати в сільське госпо­дарство.

Нераціонально використовуються водні ресурси області. Зокрема, велика кількість питної води використовується на технічні потреби.

Внаслідок відсутності або незадовільної експлуатації підприємст­вами водоочисних споруд у відкриті водоймища області скидаються за­бруднені стічні води, особливо підприємствами м’ясо-молочної, цукро­вої промисловості та комунального господарства. Настала необхідність розширення та будівництва нових очисних споруд, обладнаних суча­сним устаткуванням.

Необхідно створити на всіх річках та інших водоймищах захисні прибережні смуги (залуження, насадження деревочагарникової рос­линності). Це буде надійним захистом від замулювання продуктами водної ерозії, а також попередить проникнення у ріки з навколишньої території пестицидів і добрив.

Низький рівень ведення лісового господарства у колгоспних лісах області (80,3 тис. га) призвів до того, що їх продуктивність більше ніж у двічі нижча від державних. Крім передачі колгоспних лісів у Держ­лісфонд, виникла необхідність створення міжколгоспних лісових орга­нізацій.

Приміські ліси, які мають величезне санітарно-гігієнічне, рекреа­ційне та естетичне значення, в запущеному стані, тому першочерговим завданням мусить бути розробка та здійснення комплексу заходів по благоустрою приміських зелених зон.

Рослинні угруповання Хмельниччини відзначаються багатим видовим складом дикоростучих лікарських рослин (понад 100 видів). Заготівля лікарської сировини споживчою кооперацією, аптеками та лісгоспзага­ми проводиться не по-господарськи, без урахування природного понов­лення. Щорічно в області заготовляється біля 100 т цієї сировини.

Внаслідок інтенсивної заготівлі, розорювання сіножатей, випасу ху­доби, використання земель, де ростуть ці рослини, під кар’єри та бу­дівництво, застосування хімічної обробки рослинних масивів з кож­ним роком природні ареали лікарської сировини зменшуються. У пер­шу чергу це стосується таких рослин, як горицвіт, конвалія, лепеха, барвінок, валеріана, ромашка.

Заготовляти лікарські трави слід не за потребою у тій чи іншій рос­лині, а з урахуванням її відтворення в наступні роки. Тобто необхідно застосувати графік періодичної заготівлі рослин. Збір окремих рослин необхідно буде на певний час суворо заборонити в цілому по області або вибірково.

Для виконання заготівельних планів лікарської сировини необхідно вводити окремі дикоростучі види в культуру природних угідь. Потріб­но також знайти та виділити в області кілька заповідних ділянок лі­карських рослин з багатим видовим складом, які були б насіневими та використовувались з науковою метою.

Те ж саме можна сказати про цілу низку ранньовесняних диких квіткових рослин. Щорічно ранньою весною на базарах області появ­ляються у великих кількостях цибулинні рослини — шафран Гейфеля, підсніжник звичайний, проліска дволиста, а також печіночниця зви­чайна, первоцвіт весняний, плющ. Слід заборонити продажу деяких, в першу чергу цибулинних рослин, а на торгівлю іншими накласти об­меження.

В області недостатньо проводиться робота по вирощуванню у роз­садниках лісгоспзагів акліматизованих та інтродукованих перспектив­них як в декоративному, так і в лісокультурному відношеннях дерево-чагарникових порід, маточні дерева яких ростуть поодинокими екзем­плярами на заповідних територіях, або самі оголошені заповідними. Кількість таких маточних заповідних дерев з року в рік зменшується. Більшість з них щороку дають насіння, але його не використовують для розмноження виду. Крім горобини чорної, горіхів маньчжурського та Зібольда і ще кількох інших порід, до масового розмноження тако­го посадкового матеріалу іще не приступали.

Урбанізація та технічний прогрес породили проблему утилізації та ліквідації побутових відходів, кількість яких з кожним роком невпинно зростає. Настала необхідність побудови підприємств Для їх переробки, виділення сміттєзвалищних місць у тих містах області, де їх ще немає, а також обладнання майданчиків для миття автотранспорту та інших машин з відповідними очисними спорудами.

Необхідно поглибити та розширити теоретичні дослідження в галузі заповідної справи, добиватися максимального збереження екосистем, природних комплексів державних заказників і пам’яток природи. Слід скласти та видати «Червону книгу» Хмельниччини, а також видати атлас рідкісної фауни та флори, які підлягають суворій охороні.

Нарешті, в області треба зайнятися впорядкуванням самих назв природоохоронних об’єктів, які часто даються неправильно. Наприклад, Завалівська печера у гіпсах чомусь названа «Атлантидою». Хоч назва і звучна, проте не зовсім вдала. Товтру «Несамовиту», мабуть, для ми­лозвучності, перейменували на «Самовиту», хоч такого слова немає навіть у багатотомному «Словнику української мови».

Для розробки перспективного плану раціонального використання природних ресурсів і охорони природи необхідно провести не тільки інвентаризацію природоохоронних об’єктів, але й ландшафтний кадастр території області з виявленням природоохоронних об’єктів у їх при­родних системах (екосистемах) та розробити нову схему районної пла-ніровки області.

• ← Ландшафти та природні райони Хмельницької області