1 рік тому
Немає коментарів

Територія Хмельницької області розташована у межах двох гідрогеологічних областей — Українського кристалічного щита та Волино-Подільського артезіанського басейну. Підземні води характе­ризуються тут специфічними умовами формування і особливостями хі­мічного складу.

Підземні води Українського кристалічного щита

У зоні щита є декілька горизонтів підземних вод: 1) під­земні води у зоні тріщинуватості докембрійських метаморфічних і ма­гматичних порід; 2) підземні води у продуктах вивітрювання давніх кристалічних порід щита; 3) підземні води у молодих морських і кон­тинентальних осадочних утвореннях, які покривають щит.

Підземні води зони розвитку тріщин вивітрювання кристалічних по­рід найбільш поширені у межах щита. У північно-східній та східній ча­стинах області вони є основним джерелом водопостачання населення.

Глибина зони тріщинуватості та обводнення у породах Українського кристалічного щита не постійна і залежить від багатьох причин: текто­нічних умов, петрографічних і структурних особливостей порід, рельєфу поверхні, клімату, а також значною мірою від складу та потужності по­криваючих їх молодих осадків. Здебільшого глибина зон 60…80 м, хоч місцями вона 100…150 м і більше. Нижче тріщин порід значно менше, трапляються лише невеликі, але в них не відбувається активного водо­обміну. Найбільша обводненість у зонах контактів метаморфічних по­рід з пронизуючими їх магматичними тілами. Всередині площ розвитку масивів магматичних і метаморфічних порід збільшення водоносності спостерігається вздовж давньої та сучасної гідрографічної сітки, у річ­кових долинах.

Важливу роль у переміщенні та нагромадженні підземних вод віді­грають тектонічні розломи. Вивчення підземних вод у зонах розломів заслуговує на увагу не лише з точки зору водопостачання, але й вико­ристання цих вод для лікувальних потреб. З огляду на це найбільш перспективним є район м. Полонного, де виявлено скупчення мінеральних вод.

Води, пов’язані з тріщинуватою зоною кристалічних порід, мають незначний напір у свердловинах. Дебіти свердловин здебільшого не пе­ревищують 5… 10 м3/год і лише в окремих місцях досягають 20 м3/год і більше. Зокрема, високі дебіти мають свердловини у районі м. Старо-костянтинова. Якість вод хороша, у зоні неглибокого залягання (100…110 м) вони слабо мінералізовані. Загальна мінералізація на півночі об­ласті — до 0,5 г/л, південніше, у басейні Південного Бугу — 0,6…1 г/л. За сольовим складом тріщинні води кристалічних порід належать до гідрокарбонатно-кальцієвого типу.

Живляться тріщинні води за рахунок інфільтрації атмосферних опа­дів. Розвантажуються вони в основному за допомогою підземних стоків у відклади осадочних гірських порід, що прилягають до кристалічного масиву.

Підземні води у продуктах вивітрювання кристалічних порід щита гідравлічно зв’язані з водами тріщинної зони, яка залягає нижче, і ут­ворюють з ними один спільний водоносний горизонт. У зв’язку з тим, що склад і потужність продуктів руйнування кристалічних порід дуже мінливі, у розрізах часто спостерігаються виклинювання окремих верств, водовміщаючі товщі характеризуються значною непостійністю. Дебіти свердловин у них рідко перевищують 6…8 м3/год. Однак в окре­мих пониженнях поверхні щита ці води напірні. Дуже часто продукти руйнування кристалічних порід, які переважно представлені жорствою і каолінами, перекриваються молодими морськими та континентальними осадочними утвореннями, що приводить до збільшення водоносної товщі та дає змогу використовувати підземні води для значного водопоста­чання. Допливи у свердловини, що беруть воду з цих водоносних гори­зонтів, місцями досягають 40 м3/год. Мінералізація підземних вод про­дуктів руйнування кристалічних порід щита невисока, вона мало відріз­няється від мінералізації вод тріщинної зони. Води задовільної якості, їх можна використовувати для водопостачання.

Підземні води у молодих осадочних породах, які покривають щит, приурочені до палеогенових, неогенових і четвертинних утворень.

Водоносні породи палеогенової системи — це в основному зелені кварцово-глауконітові піски. Оскільки вони невеликої потужності, то здебільшого не можуть нагромаджувати значної кількості води, але в тих місцях, де породи залягають на корі вивітрювання кристалічних по­рід і утворюють з нею єдиний водовміщаючий комплекс, потужність во­доносних горизонтів набагато збільшується.

Серед відкладів неогенової системи водоносними є піски та вапняки сарматського ярусу. Особливо високу водоносність цих відкладів ви­явлено у районі м. Шепетівки. Дебіти окремих свердловин тут зро­стають від 5… 10 до 30…60 м3/год.

Найбільше практичне значення водоносність четвертинних відкладів на щиті має для північно-східних районів області, де вони переважно представлені піщано-глинистими утвореннями. Південніше, у смузі, яка прилягає до східної межі області, практичне значення мають здебільшого лише підземні води, зосереджені в алювіальних відкладах річко­вих долин та меншою мірою підземні води у лесах і лесовидних суглин­ках на межиріччях.

Продуктивність колодязів у четвертинних пісках на півночі області становить 1…2 м3/год, місцями дещо більша. За хімічним складом це переважно гідрокарбонатно-кальцієві води з загальною мінералізацією до 0,6 г/л. Якість їх задовільна.

Значною водоносністю характеризуються алювіальні відклади сучас­них і давніх річкових долин. Продуктивність свердловин тут досягає 10… 15 м3/год. Якість вод теж задовільна.

Найменш водоносними є леси та лесоподібні суглинки. Продуктив­ність колодязів у них не перевищує 10… 15 м3/добу. Води часто забруд­нені, тому не завжди придатні для використання.

Підземні води Волино-Подільського артезіанського басейну

Волино-Подільський артезіанський басейн займає велику територію, яка включає західний схил Українського кристалічного щита і Львівський палеозойський прогин. У Хмельницькій області лише східна периферійна частина цього басейну розташована в межах поло-гопадаючого західного схилу щита. Моноклінальний характер заля­гання давніх осадочних порід, верстви яких виклинюються у східному напрямку, вздовж схилу щита, створює сприятливі умови для взаємо­зв’язку водоносних горизонтів і виникнення спільної зони живлення підземних вод. Водоносні горизонти приурочені тут до верхньопротеро-зойських, палеозойських (кембрійських, силурійських) та, незгідно по­криваючи їх, мезо-кайнозойських (верхньокрейдових, палеогенових, не­огенових та четвертинних) осадків. У верхній частині розрізу цих від­кладів, яка розміщена близько до поверхні, залягають переважно під­земні води з загальною мінералізацією до 1 г/л. За складом аніонів вони здебільшого гідрокарбонатні, за катіонами — кальцієві.

Верхньопротерозойський водоносний комплекс. Верхньопротерозойські відклади представлені в основному уламковими утвореннями (пісковиками, аргілітами), що полого нахилені на захід і південний захід. Вони дуже сприяють нагромадженню у них потужних водоносних горизонтів. У південно-східній частині області, де глибина врізу річкових долин досягає 100… 150 м, підземні води верхньопротерозойських водоносних горизонтів виходять на поверхню і дренуються рі­ками. На захід від щита глибина залягання водоносних порід поступово зростає, а отже, збільшується і напір підземних вод. Дебіт окремих свердловин, які розкрили верхньопротерозойські водоносні горизонти на західному схилі щита, досягає 20…30 м3/год.

За сольовим складом підземні води верхньопротерозойських відкла­дів гідрокарбонатно-кальцієві та гідрокарбонатно-кальцієво-магнієві. Загальна мінералізація 0,4…0,6 г/л. Води верхньопротерозойського во­доносного комплексу широко використовуються для водопостачання.

Кембрійський водоносний комплекс. Кембрійські від­клади характеризуються значною водоносністю. За хімічним складом і загальною мінералізацією підземні води кембрійських відкладів близь­кі до вод з відкладів верхнього протерозою. Але оскільки вони заля­гають на значній глибині, то використовуються мало.

Силурійський водоносний горизонт. У силурійських відкладах підземні води в основному приурочені до тріщинуватих, за­карстованих, пористих вапняків. Нерідко свердловини, які розкривають водоносний горизонт у силурійських відкладах, фонтанують (наприклад, дебіт свердловини, пробуреної у долині Смотрича (м. Кам’янець-Подільський) становив 23,8 м3/год). Води ці переважно гідрокарбонатно-кальцієвого типу з загальною мінералізацією 0,3…0,8 г/л, задовільної якості.

Свердловиною, закладеною в заплаві Смотрича, виявлено мінералі­зовану воду, різко відмінну за загальною мінералізацією (6,0 г/л) та сольовим складом. У складі води виявлено значний вміст брому (9,7 мг/л), йоду (1,5 мг/л) та бору (2 мг/л). Наявність підземних вод підвищеної мінералізації пов’язується з тектонічним розломом, по якому відбувається вертикальна міграція вод з більш глибоких гори­зонтів.

У місцях неглибокого залягання, у південно-західній частині обла­сті, води силурійських відкладів виходять на поверхню і широко вико­ристовуються як питні. Ці води живлять річки Збруч, Жванчик, Смотрич та ін.

Крейдовий водоносний комплекс. Значною насиченістю підземними водами характеризуються відклади крейдової системи. Ос­новний водоносний горизонт їх зв’язаний з кварцово-глауконітовими пі­сками сеноманського ярусу. Потужність його непостійна і змінюється у значних межах. Нерідко води сеноманського водоносного горизон­ту напірні, від 10 до 25…30 м, в окремих випадках і більше. Дебіт свердловин неоднаковий, переважно він становить 3…6 м3/год, рідше 9…15 м3/год. У північній частині області допливи води більш постійні (5…6 м3/год), знижуються вони лише на ділянках, де набагато змен­шується потужність сеноманських відкладів. Значні допливи води (по­над 30 м3/год) виявлено у відкладах сеноману в районі Товтрової гряди (с. Нігин).

У північно-західній частині області сеноманські відклади перекриті дуже тріщинуватою білою крейдою туронського ярусу, що сприяє на­громадженню підземних вод. Води обох цих горизонтів гідравлічно зв’я­зані між собою. Нерідко в долинах річок з них витікають потужні дже­рела з дебітом до 25 м3/год.

За хімічним складом підземні води з верхньокрейдових відкладів на­лежать до слабомінералізованих гідрокарбонатно-кальцієвих. Загальна мінералізація коливається в межах 0,3…0,5 г/л, рідше — до 1 г/л. За­гальна жорсткість 4,6…5,3 мг-екв/л.

Води верхньокрейдових відкладів у багатьох районах області є ос­новним джерелом водопостачання, мають хороші смакові якості та за­лягають близько від поверхні.

Неогеновий водоносний комплекс. У відкладах неоге­нової системи підземні води переважно зв’язані з тріщинуватими вапня­ками та пісками, які часто чергуються з прошарками глин. Внаслідок великої фаціальної мінливості неогенових відкладів як у вертикально­му, так і в горизонтальному напрямках водоносні горизонти у них пе­реважно невеликі за розмірами. Крім цього, вони залягають близько від поверхні, часто розкриті річковими долинами, ярами та балками. Дже­рела, які витікають з неогенових відкладів, здебільшого маловодні, ча­сто пересихають.

За хімічним складом підземні води з неогенових відкладів переваж­мо гідрокарбонатно-кальціеві з загальною мінералізацією 0,3…0,8 г/л, задовільної якості.

Водоносність четвертинних відкладів. У четвертин­них відкладах немає значних скупчень підземних вод. Найбільші запаси зосереджені в алювіальних утвореннях річкових долин (Горині, Случа, Хомори, Збруча, Смотрича та ін.). Водовміщаючими переважно є різно-зернисті піски та суглинки, які залягають на корінних породах різного віку. Потужність водоносної товщі невелика і коливається у межах де­кількох метрів. Водоносний горизонт залягає на незначній глибині (0,5… 4 м). Він безнапірний. Води гідрокарбонатно-кальцієвого типу. Алюві­альний водоносний горизонт часто гідравлічно зв’язаний з водоносними горизонтами більш давніх порід, які його підстелюють.

Незначні скупчення підземних вод є також у нижній частині розрізу елювіально-делювіальних лесоподібних суглинків з прошарками пісків і лесів, розвинених на межиріччях. Водоносний горизонт залягає на гли­бині 1…5 м, інколи глибше, живиться атмосферними опадами. Дебіти колодязів невеликі. Якість води не завжди задовільна.

Мінеральні води

На території Хмельницької області за допомогою свердло­вин у ряді пунктів виявлено мінеральні води. Найбільш перспективними з них є мінеральні води, поширені у районах смт Сатанів, та міст Кам’я­нець-Подільський і Полонне.

У с. Іванківці (долина р. Збруч) мінеральні води розкриті свердло­винами у товщі силурійських вапняків з прошарками аргілітів, алевро­літів і доломітів на глибині близько 140 м. Дебіти свердловин до 30 л/с.

У складі води: натрій (0,1591 г/л), кальцій (0,0380 г/л), магній (0,0365 г/л), хлор (0,0709 г/л), сульфати (0,0876 г/л), гідрокарбонати (0,498 г/л); мікроелементи — йод (2,9 мг/л), бром (2,5 мг/л), фосфор (0,25 мг/л), мідь (0,025 мг/л), марганець (0,011 мг/л), залізо (0,8 мг/л), фтор (1,16 мг/л), метаборна кислота (2,8 мг/л). Газонасиченість до 70 мл/л. З газів наявна вуглекислота, сірководень і кисень. З органіч­них речовин у воді виявлено нейтральні та кислі бітуми, гуміни, фено­ли, вуглеводні, карбонові та нафтенові кислоти. Загальна мінералізація 0,8801 г/л.

Мінеральні води околиць Сатанова належать до гідрокарбонатно-на­трієво-кальцієво-магнієвого типу. За своїм складом і лікувальними властивостями Сатанівська мінеральна вода досить близька до мінераль­ної води типу «Нафтуся».

На базі мінеральних вод працює Іванковецький цех розливу міне­ральної води, яка одержала назву «Сатанівська». Вода рекомендується як мінеральна столова. Дослідженнями підтверджено можливість її ви­користання для лікувальних потреб, особливо при лікуванні сечокам’я­них хвороб.

У Кам’янці-Подільському виявлено мінеральну воду гідрокарбонат­но-сульфатно-кальцієво-магнієвого типу, яка за своїми властивостями подібна до «Березівської». Водоносними є силурійські породи. Сольовий склад води: натрій та калій (0,046 r/л), кальцій (0,1216 г/л), магній (0,0524 г/л), хлор (0,0173 г/л), сульфати (0,1497 г/л), гідрокарбонати (0,5368 г/л). Загальна мінералізація — 0,9238 г/л. Вода одержала назву «Кам’янець-Подільська», рекомендується при захворюваннях шлунково-кишкового тракту.