1 рік тому
Немає коментарів

Хмельницька область має досить густу сітку річок, ставків і водосховищ, але природних озер на її території дуже мало. Тут налі­чується понад 3000 річок загальною протяжністю близько 10 тис. км. Однак довжиною понад 10 км їх не так багато (понад 120), тому що на території області лежать переважно верхів’я річок Південного Бу­гу або притоки ще більших річок — Дністра та Горині. Лише 10 річок області мають довжину понад 100 км (табл. 12).

Річки області відносяться до басейнів Дністра, Південного Бугу та Дніпра і відзначаються дуже характерними планами: ріки басейну Дні­стра всі течуть на південь, причому строго паралельно одна до одної; ріки центральної частини області (Південний Буг, його притоки та Случ і Хомора) течуть на схід, а ріки північної частини (Горинь, Корчик) — на північ. Такий план річкових систем території тісно залежить від її орографії і тектонічної будови. Вододільною смугою області є її цен­тральна гіпсометрично найвища частина з абсолютними висотами 340… 350 м (максимально 384 м), на якій лежать витоки майже усіх річок області (Південного Бугу, Случі, Хомори, Збруча, Смотрича, Ушиці то­що). Річки південної, східної і північної частин області вирізняються не лише напрямками, але будовою і формою долин. Річки південного на­прямку — дністровського басейну — на більшій частині течій виробили глибокі каньйоноподібні долини, річки східного напрямку мають негли­бокі долини з положистими схилами і дуже розгалуженою мережею ба­лок, а річки північних напрямків течуть по молодих невироблених до­линах майже без придолинних схилів.

Ріка Дністер — найбільша з річок області, яка протікає лише по її південній межі на протязі 160 км (рис. 10). Долина Дністра тут дуже звивиста і утворює численні меандри, особливо добре розвинуті між се­лами Гринчук і Студениця. Крутизна схилів Дністра дуже мінлива: кру­ті скелясті ділянки, так звані стінки, змінюються розлогими терасова­ними схилами, що створює надзвичайно мальовничі краєвиди, багаті на історичні, геологічні та ландшафтні пам’ятки. Дністер має вузьку (150… 200 м) заплаву, яка дещо розширюється у місцях впадання його лівих приток. Русло теж вузьке (60…150 м), повторює меандри долини і нерозгалужене, з середніми глибинами 1,5…3,0 м. Течія досить швидка: 0,5…0,6 м/с, а під час паводків 1,5…2,0 м/с.

Дністер біля с. Лука Врублівецька...

Дністер біля с. Лука Врублівецька…

Стік Дністра формується у гірській частині Карпат, за межами об­ласті, тому на території області він істотно не змінюється і досягає від 229 м3/с (смт Жванець) до 239 м3/с (м. Могилів-Подільський). Це не­значне збільшення середньої річної величини стоку відбувається за ра­хунок лівобережних притоків Дністра (Збруч, Смотрич та ін.).

У живленні Дністра беруть участь дощові, снігові та підземні води. Найбільша частка припадає на дощові води (близько 50% річного сто­ку). Підземне живлення становить близько 30%, а снігове — понад 20%. Характерною особливістю режиму Дністра є безперервне прохо­дження паводків протягом року, причому дощові паводки часто пере­вищують максимальні витрати води під час весняного водопілля. Особ­ливо великі паводки спостерігаються через кожні 15—20 років. Такі досить високі паводки за останні 50 років були в 1927, 1941, 1955 і 1969 pp. Максимальні витрати води досягали у Могилів-Подільському 8000 м3/с, а підйом рівнів води — 5…6 м, що призвело до затоплення прирічкових ділянок (рис. 11).

Гідрографи стоку Дністра біля с. Жванець...

Гідрографи стоку Дністра біля с. Жванець…

Найменші витрати води на Дністрі спостерігаються як зимою (10… 20 м3/с), так і літом (20…30 м3/с). Літня межень дещо вища від зимової, оскільки вона часто переривається дощовими паводками. Велика звиви­стість русла у середній течії Дністра є причиною частих заторів під час весняного льодоходу. Затори призводять до підпору та підняття рівня води і затоплення прилеглих ділянок надзаплавних терас.

З території області у Дністер впадає ряд приток: Збруч, Жванчик, Смотрич, Тернава, Ушиця, Калюс та інші. Хоч вони відіграють другорядну роль у живленні Дністра, але для водного балансу області, осо­бливо її південної частини, мають суттєве значення. Ці ріки виробили глибокі, місцями каньйоноподібні долини, розкрили глибші горизонти підземних вод, численні джерела яких живлять ріки (40% загального стоку).

Збруч — одна з найбільших лівобережних приток Дністра. Дов­жина Збруча 244 км, а площа водозбору майже 3400 км; середній нахил його русла 0,9 м/км. Річка бере початок з джерел у болоті поблизу с. Улянове Теофіпільського району. Спочатку вона тече в неглибокій заболоченій долині, але поблизу Волочиська долина глибшає, схили її стають крутими та скелястими. Особливо долина глибока та скеляста між смт. Сатанів і с. Гусятин, де Збруч проривається через Товтровий кряж. Але і після прориву через кряж долина Збруча стає дуже зви­вистою, з численними меандрами. Середня річна витрата води у річці 7,90 м3/с, швидкість течії в межень 0,2…0,6 м/с. Діапазон екстремальних витрат води за багаторічний період від 2 м3/с у зимову межень до 128 м3/с під час весняного водопілля. Льодовий покрив нестійкий, він установлюється в кінці грудня—на початку січня, в теплі зими нерідко трапляється зимове скресання ріки.

Жванчик бере початок вище с. Скотиняни на висоті 320 м над рівнем моря. Довжина його 106 км з площею басейну понад 750 км. Середні витрати води біля гирла становлять 1,45 м3/с, а максимальні — 40 м3/с. На більшій частині своєї довжини Жванчик виробив глибоку долину, а нижче с. Зарічанка вона з прямовисними скелястими схилами, характерними для лівих подільських притоків Дністра.

Смотрич займає друге місце в області серед подільських приток Дністра як за довжиною, так і за площею басейну. Вона бере поча­ток з джерел біля с. Андрійківці Хмельницького району і протікає через Городоцький, Чемеровецький і Кам’янець-Подільський райони. У вер­хів’ях долина Смотрича широка, заболочена і неглибока, але вже у Городку врізується глибше, схили її стають крутими та скелястими, а в с. Купин є навіть невеликий водоспад. Середні витрати води Смотрича протягом року становлять 4,29 м3/с, а максимальні 238 м3/с. Смотрич перетинає Товтровий кряж біля с. Карачківці Чемеровецького району в глибокій долині (100…120 м). Далі долина його стає дуже звивистою, утворюючи круті меандри. Деякі з них майже замикаються і утворюють у долині острови на зразок того, на якому розташована стародавня ча­стина Кам’янця-Подільського — сучасний історичний заповідник.

Мукша починається біля с. Зеленче Дунаєвецького району і тече невеличким потічком, який все-таки спромігся «прогризти» Товтровий кряж між селами Маків і Гуменці. Довжина її 58 км. Вона утворює гли­боку скелясту долину, на схилах якої є печери, де, за переказами, мав свою базу Устим Кармалюк, а в роки Вітчизняної війни часто викори­стовували народні месники.

Тернава бере початок із джерел біля с. Мала Тернавка (тепер с. Томашівка) Ярмолинецького району. Довжина річки близько 64 км, а площа басейну досягає 380 км2. У нижній течії Тернава пробивається через Товтровий кряж, утворюючи скелясту мальовничу долину. На Тернаві розташоване м. Дунаївці — важливий промисловий центр Хмель­ниччини.

Студениця витікає з джерел на північ від с. Косогірки Ярмоли­нецького району. Довжина її близько 85 км, а площа басейну переви­щує 470 м2. Студениця має глибоко врізану в палеозойські верстви до­лину, тому живиться підземними водами. З холодними джерельними во­дами, мабуть, пов’язана назва ріки — Студениця.

Ушиця утворюється від злиття трьох струмків поблизу с. Піль­ний Олексинець. Довжина її перевищує 120 км, а площа басейну досягає 1400 км2. У верхів’ї долина Ушиці плоска, неглибока і заболочена, але в середній частині поглиблюється і стає глибокою (до 150 м) у нижнім відрізку швидкість течії від 0,2 до 1,5 м/с. Витрати води у гирлі від 1,13 до 326 м3/с (рис. 12).

Гідрографи стоку річок Хмельницької області...

Гідрографи стоку річок Хмельницької області…

Калюс починається з невеликого ставка біля с. Слобідка-Охрімовецька. Довжина її 65 км, площа басейну 302 км2. Як у всіх приток Дністра верхній відрізок долини неглибокий з пологими схилами, а вниз по течії глибина її зростає, схили стають стрімкими та скелястими. Се­редня річна витрата води становить 0,84 м3/с, а максимальна 78,4 м3/с На Калюсі розташований районний центр Нова Ушиця.

Із цієї короткої характеристики лівих приток Дністра можна зроби­ти такі висновки про їх розташування, будову і режим: а) відстань між сусідніми ріками поступово зменшується з заходу на схід (між Збру­чем, Жванчиком і Смотричем 8… 10 км, між Мукшею, Тернавою і Студе­ницею лише 5…4 км). Отже, густота розчленування поверхні Придні­стров’я зростає з наближенням до Могилівського Придністров’я, в якому спостерігається високе залягання кристалічного фундаменту; б) вер­хів’я притоків Дністра лежать на схилах Верхньобузької височини, ма­ють широкі плоскі долини, заболочені з повільною течією води; у серед­ніх і нижніх відрізках течій ріки мають глибокі меандруючі долини з порожистими руслами і швидкою течією; в) для всіх рік характерна висока питома вага підземного живлення у середніх і нижніх відрізках долин.

Південний Буг — єдина значна ріка, витоки якої у Хмельниць­кій області. її басейн займає приблизно 4 тис. км2. Долини річок бузь­кого басейну докорінно відрізняються від річок дністровського: вони неглибокі та широкі, з заболоченими днищами і зайняті великими ста­вами; до долин прилягає розгалужена мережа балок, але порівняно ма­ло ярів. Подібні особливості мають лише верхів’я приток Дністра.

Південний Буг бере початок з невеликого болота поблизу с. Холо­дець Волочиського району на Верхньобузькій височині і тече майже прямолінійно на схід — південний схід. Південний Буг протікає по те­риторії області на протязі 120 км, збільшуючи свою водність від 0,25 м3/с у с. Купіль до 14,0 м3/с при виході за межі області. Макси­мальні витрати води досягають 801 м3/с і перевищують середні витра­ти майже у 60 разів.

Бужок — ліва притока Південного Бугу. Вона бере початок біля с. Березина Волочиського району, тече по заболоченій заплаві 78 км і впадає в головну ріку біля смт Меджибіж. За водністю Бужок менша за головну ріку приблизно у шість разів.

Вовк — права притока Південного Бугу. Починається вона біля ст. Скибневе і тече в заболоченій долині до смт Деражня, після чого врізається у тверді кристалічні породи, різко звужується і змінює на­прямок течії майже під прямим кутом з південно-східного на північно-східний.

Іква — ліва притока Південного Бугу. Довжина її 56 км. Тече вона у широкій заболоченій долині до смт Стара Синява, де долина різко звужується, тому що ріка вступає в область кристалічних порід. Іква невелика ріка: середні витрати в ній 2,0 м3/с, але максимальні дося­гають 95 м3/с. До басейну Південного Бугу належать ріки, верхів’я яких лежать у Хмельницькій області, але основна частина басейнів зна­ходиться у Вінницькій області (Рів з Рівцем і Згар).

Ріки північної частини області належать до басейну Дніпра, точніше до басейну Горині, що впадає у Прип’ять. Ріки цього басейну дренують значну частину області, майже 8 тис. км2, або приблизно 39% її тери­торії. Проте ріки басейну Горині поділяються на дві групи. До першої належать Случ на всьому протязі у Хмельницькій області та її притока Хомора від витоку до м. Полонне. Згадані ріки та їх притоки за будо­вою долин, режимом живлення і стоку є такими ж, як і Південний Буг — повільно течуть у широких заболочених долинах із численними става­ми, мають положисті схили і розгалужену балочну сітку. Східними на­прямками своїх течій ці ріки ніби підкреслюють свою спорідненість з ріками бузького басейну. Другу групу річок утворюють Горинь і Корчик, а також Случ при переході до Полісся, які течуть загалом на пів­ніч у неглибоких долинах без вироблених схилів, розвинутої балочної сітки, але зате з численними заболоченими пониженнями на межиріччях.

Случ (Південна Случ) найбільша притока Горині. її загальна до­вжина 451 км (в межах області 125 км). Вона бере початок на схилах Верхньобузької височини біля с. Червоний Случ Теофіпольського району (рис. 13). Від витоку до с. Кузьмин має східний напрямок, а далі повертає на північний схід. Поблизу м. Старокостянтинів Случ вріза­ється в кристалічні породи, внаслідок чого долина різко звужується, а береги стають скелястими. Середня річна витрата води становить 7,24 м3/с, а максимальна 327 м3/с.

Ріка Случ біля с. Старий Остропіль

Ріка Случ біля с. Старий Остропіль

Xомора — найбільша ліва притока Случі. її довжина 110 км, пло­ща басейну 1465 км2. Долина річки від витоку до смт. Грицеве широка і заболочена, а далі врізається у кристалічні породи і вужчає, стає мі­сцями порожистою. Середня витрата води 5,01 м3/с.

Поринь — одна з найбільших правих приток Прип’яті. Вона бере початок біля с. Волиця Тернопільської області і протікає через Хмель­ницьку та Ровенську області. її загальна довжина 659 км, а в межах Хмельницької області 120 км. На берегах ріки розташовані смт Ям­піль, Білогір’я, міста Ізяслав і Славута. Горинь у Хмельницькій області приймає досить багато невеликих, але досить водних притоків (Полква, Тростянка, Руда, Радошівка, Цвітоха та ін.), внаслідок чого зростають витрати води від 5,57 м3/с біля смт Ямпіль до 15 м3/с на межі області, а максимальні витрати перевищують 650 м3/с.

Водність. За водними ресурсами річок Хмельницька область займає шосте місце в республіці.

Річковий стік утворюється перш за все за рахунок атмосферного зво­ложення. Середня багаторічна величина атмосферних опадів в області досягає 673 мм. Більша частина їх випаровується (568 мм) і лише 105 мм утворює сумарний річковий стік, який складається з поверхне­вого (74 мм) і підземного (31 мм). З території області щосекунди стікає з 1 км2 3,3 л води (по республіці 2,64 л). Це означає, що в середній за водністю рік з території області стікає 2,18 км3 води. Це так званий мі­сцевий стік, який формується у межах області. Але крім нього є ще так званий транзитний стік (6,6 км3), за рахунок річок, що починаються за межами області (Дністер, Горинь, Вілія). Як бачимо, транзитний стік перевищує місцевий більше ніж у три рази.

Величина річкового стоку плавно змінюється по території області від 1,75 л/с на півдні, у Придністров’ї, до 4…4,5 л/с у північній частині. Та­ким чином, у Придністров’ї відчувається певна нестача водних ресурсів, тоді як північ, Полісся, має їх надлишок, що призводить в умовах рів­нини до заболочування. Отже, регулювання річкового стоку потрібне як на півночі, так і на півдні області.

Водний режим — зміни в часі рівнів і об’ємів стоку води у ріках — має в області загалом рівнинний характер. Це означає, що в ріках об­ласті є весняна повінь, літня та зимова межень і зимовий льодостав. Живлення річок області змішане: снігове, дощове та підземне. Взагалі в ріках області переважає дощове та снігове живлення, але в Придніст­ров’ї, особливо в нижніх частинах приток Дністра, питома вага під­земного живлення зростає за рахунок глибокого врізу долин до 40…45%, а в ріках поліської зони збільшується ґрунтове живлення річок за ра­хунок торфовищ і боліт.

Внутрірічний розподіл стоку характеризується такими величинами: у весняний сезон (березень —травень) стікає до 40…50% річного стоку, в літньо-осінній період (червень—листопад) — близько 40%, а взимку (грудень—лютий) — приблизно 10…20%. Максимальні витрати води у річках формуються як весняним водопіллям, так і внаслідок літніх зли­вових дощів. На Дністрі трапляються випадки, коли літні паводки пе­ревищують весняне водопілля, як це було влітку 1941 і 1969 pp. Великі літні паводки трапляються і на притоках Дністра (Смотрич, 1932 p.), а також на Горині та Случі (влітку 1956 p.).

Льодовий режим характеризується появою так званих сала, шуги, заберегів, шугоходу, льодоставу, зажорів, заторів тощо. У кінці листо­пада—на початку грудня на річках і ставах утворюються сало, забере­ги та шуга, коли температура повітря падає нижче нуля. Стійкий льо­достав з’являється на ріках і ставах в кінці грудня — на початку січня, але бувають роки, коли стійкий льодостав не утворюється, особливо на Дністрі та його притоках. Лід скресає за період третя декада лютого— середина березня, але трапляються зрідка роки, коли скресання відбу­вається в кінці березня і навіть на початку квітня (1932 p.).

Часті на ріках Придністров’я під час льодоходів затори, коли кри­жини нагромаджуються одна на одну, внаслідок чого різко піднімаєть­ся рівень води. Утворенню заторів сприяє велика звивистість долин і русел, особливо Дністра та його лівих притоків.

Твердий стік і руслові процеси. Твердий стік річок — це перенос вод­ним потоком мінеральних та органічних частинок (піску, гальки, наму­лу тощо) і розчинів солей. На території Хмельницької області твердий стік досить високий — від 50 до 500 г/м3. Найбільша кількість наносів поступає в ріки та стави внаслідок площинного змиву, що характерний для орних земель, особливо зайнятих просапними культурами. Отже, цей вид ерозії найбільше поширений у басейнах Південного Бугу та Случі, де наявні великі площі орних земель на схилах і мало лісів. Гли­бинна ерозія більше поширена у долинах приток Дністра. В останні роки у придністровських районах області залісено багато ярів і круто­схилів, що значно послабило ерозію.

Гідрохімічна характеристика та санітарний стан річкових вод. Хіміч­ний склад вод у річках області гідрокарбонатно-кальцієвого типу серед­ньої мінералізації (до 500 мг/л), тому що долини річок прорізають кар­бонатні породи — мергелі, вапняки, леси тощо.

Хімізм води змінюється протягом року залежно від переважання у річковому стоці вод різних генетичних типів: атмосферних, ґрунтових чи підземних. Під час весняного водопілля стік формується сніговими (ат­мосферними) водами, внаслідок чого мінералізація вод знижується до 170…300 мг/л, а в період літньої і зимової межені, коли в живленні рі­чок велику роль відіграють підземні води, мінералізація підвищується до 700…860 мг/л. У ріках Придністров’я мінералізація вища, ніж у рі­ках Полісся, оскільки в живленні останніх велику роль відіграють ґрунтові води торфовищ, які акумулюють атмосферні води.

Якість води визначається в основному наявністю у ній різних міне­ральних солей і органічних речовин, які можуть перебувати в розчине­ному чи завислому стані. Річкова вода в області змінюється від м’якої під час весняного водопілля (2…4 мг-екв.) та дощових паводків до твер­дої під час межені (4…7 мг-екв.).

Озера, водосховища та ставки. Значна кількість водних ресурсів об­ласті акумулюється в озерах, водосховищах і ставках. На території об­ласті їх налічується більше 1800 з площею водного дзеркала понад 208 км2, що становить 1% території області. Загальний об’єм води 270 млн. м3, що становить 12% всього об’єму стоку річок області.

Озер в області дуже мало, розміщені вони в основному в басейні Горині Славутського району (оз. Св’яте, Теребіж). Набагато більше во­досховищ і ставів, які розміщені, головним чином, у басейні Горині та Південного Бугу. Серед водосховищ найбільші Щедрівське (пл. 1258 га) та Анаставське дар. Бужок (пл. 1168 га) у Летичівському районі Кузь­минське (пл. 76 га) на Случі у Красилівському районі, Моломолинецьке (пл. 330 га) у Хмельницькому районі, Новосинявське (пл. 270 га) у Старосинявському районі, Мислятинське (пл. 302 га) в Ізяславському районі. Переважна більшість водоймищ і ставів використовується для риборозведення, рекреаційних потреб (Хмельницьке пл. 54 га), поста­чання технічною водою цукроварень тощо.

Найбільше ставів і водоймищ у басейні Південного Бугу, а наймен­ше — на ріках Придністров’я.

Використання водних ресурсів та їх охорона. Як уже відзначалось, Хмельницька область має значні запаси водних ресурсів, займаючи шо­сте місце у республіці. Наявні водні ресурси повною мірою задоволь­няють сучасні потреби області. Потенціальні гідроенергетичні ресурси становлять 1,56% всіх енергетичних ресурсів малих річок республіки. Водні ресурси використовуються для водопостачання, рибництва, баль­неології, відпочинку і навіть для водного транспорту (Дністер).

Більшість великих ставів і водоймищ рибницького й енергетичного призначення побудована у радянський час, особливо в 1955—1975 pp., коли було введено в дію 33 водосховища загальною площею 7254 га. За післявоєнний час майже на всіх малих ріках побудовано каскади ГЕС з водосховищами, що регулює стік цих річок. І хоча енергетичне значен­ня цих ГЕС невелике, водосховища використовуються для промислово­го, побутового та сільськогосподарського водопостачання, рибництва, меліорації, відпочинку тощо.

Зростання міст та індустріалізація виробництва висувають нові про­блеми раціонального використання та охорони водних ресурсів. Хоча на території області побудована значна кількість споруд для очистки стічних вод і вони загалом оправдовують себе, проте не можуть повніс­тю розв’язати проблему очищення природних вод від забруднення. Ви­никає необхідність застосування й інших заходів. Найбільш радикаль­ним заходом був би перехід промислових підприємств на оборотне водо­постачання. Для цього вже зараз необхідно у проектах нових підпри­ємств передбачити замкнуті цикли водопостачання. Вигода від цього буде подвійна: різко знизиться рівень забруднення річок і ґрунтових вод та істотно скоротяться потреби у воді.