1 рік тому
Немає коментарів

ФЛОРИСТИЧНИЙ СКЛАД

Флора Хмельницької області налічує понад 1500 видів ви­щих спорових і насінних рослин, що належать до понад 100 родин та 500 родів. Формування флори та рослинності пов’язане з льодовиковим і післяльодовиковим періодами, з міграціями рослин, які відбувалися протягом антропогену. Сучасна рослинність складається з ряду геогра­фічних елементів, які проникли у різні часи на територію області. Це бореальні (тайгові, неморальні (широколистяних лісів), понтичні, або степові, та середземноморські географічні елементи, а також рідкісні ендемічні та реліктові види.

До неморальних елементів належать, зокрема, бук лісовий (Fagus silvatica L.), дуб звичайний (Quercus robur L.), дуб скельний (Q. petra­ea Liebl), граб звичайний (Carpinus betulus L.), липа серцелиста (Tilia cordata Mill), явір (Acer pseudoplatanus L), ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.), яблуня лісова (Malus silvestris Mill), груша звичайна (Ру­rus communis L.), клен польовий (Acer campestre L.), бруслини боро­давчаста (Evonymus verrucosa Scop.) та європейська (E. europaea L.), ліщина (Corylus avellana L.), куцоніжка лісова (Brachypodium Silvati­cum Huds P. В.), тонконіг дібровний (Роа nemoralis L.j, осока волоси­ста (Carex pilosa Scop.), переліска багаторічна (Mercurialis perennis L.), медунка темна (Pulmonoria obscura Dumort), зеленчук жовтий (Galeob-dolon luteum Huds).

Серед бореальних видів назвемо сосну звичайну (Pinus silvestris L.), ялину (смереку) європейську (Picea abies (L.) excelsa Link), жимолость пухнасту (Lonicera xylosteum L.), квасеницю звичайну (Oxalis acetosel­la L.), мітлицю тонку (Agrostis tenuis Sibth), чорницю (Vaccinium myr­tillus L.), папороть орляка звичайного (Pteridium aquilinum Kuhn), ве­снівку дволисту (Majanthemum bifolium L. (F. Schmidt), верес (Calluna vulgaris (L.) Hill.), купину лікарську (Poligonatum officinale All.), зо­лотушник звичайний (Solidago virgaaurea L.).

До степових видів належать ковила волосиста (Stipa capillata L.), типчак борознистий (Festuca sulcata Hack), молочай несправжньо-хря­щуватий (Euphorbia glareosa M. В.), вівсюнець пустельний (Helictotri­chon desertorum (Less.). Pilger.), осока низька (Carex humilis Leyss), осока гірська (Carex montana L.), оман мечолистий (Inula ensifolia L.), горицвіт весняний (Adonis vernalis L.), вишня степова (Cerasus fruticosa (Pall.) G. Woron), зіновать руська (Cytisus ruthenicus Fisch.), ке­лерія струнка (Koeleria gracilis Pers.), еспарцет піщаний (Onobrychis arenaria (Kit)ser), чина паннонська (Lathyrus pannonicus (Kremer) Carcke), шавлія поникла (Salvia nutans Czern.), тимофіївка степова (Phleum phleoides (L.) Simk).

Середземноморські елементи у флорі: дерен справжній (Cornus mas L.), клокичка периста (Staphylea pinnata L.), гордовина (Viburnum

lantana L), осока парвська (Carex brevicollis D. C), холо­док тонколистий (Asparagus tennuifolius Lam.), скумпія (Cotinus coggygria Scop.), шо­ломниця висока (Scutellaria altissima L.), купина широко­листа (Polygonatum latifolum Desf.) та ряд інших.

В складі флори Хмельнич­чини багато рідкісних (рис. 14) ендемічних та реліктових ви­дів, до яких належать берека (Sorbus torminalisL. (Kxantz), шиверекія подільська (Schive­reckia podolica Andrz.), мінуарція дністровська (Minuartia thyraica Klok.), таволга поль­ська (Spiraea polonica Blocki), рокитник подільський (Cytisus podolicus Blocki), рокитник Блоцького (Cytisus blockianus Pawl.), льон бессарабський (Linum basarabicum (Savul.) et Rayss Klok ex Jux.), чебрець подільський (Thymus podolicus Klok et Shost), чебрець одягнений (T. amictus Klok.), липучка напівоперезана (Lappula semicincta (Stev.) M. Pop.), цибуля круглонога (Allium spha­eropodum Klok), тонконіг різнобарвний (Роа versicolor Bess.), цибу­ля подільська (Alliam podolicum Blocki), липучка напівоточена (Lap­pula semicincta (Stev.) M. Pog), бруслина мала (Evonymus nana M. B.), хвощ великий (Equisetum majus Gars.), молочай багатоколірний (Euphorbia polychroma Kern), чина ряба (Lathyrus venetus (Mill Wa­hef.), осока низька (Carex humilis Leyss.), рутвиця вонюча (Thalictrum foetidum L.), сеслерія Гейфлерова (Sesleria heufleriana Schur).

Листя, квіти та плоди береки...

Листя, квіти та плоди береки…

ТИПИ РОСЛИННОСТІ

Лісова рослинність. Ліси вкривають понад 13% території області. Основна частина лісових масивів зосереджена у поліській ча­стині області, де вони займають близько 40% лісовкритої площі обла­сті. У межах інших географічних районів площа під лісом набагато менша і приблизно становить у Придністров’ї 17%, Подільсько­му Побужжі 15%, північному Поділлі 12% від загальної лісовкритої площі.

Найбільш поширені деревні лісові породи: сосна звичайна, дуб зви­чайний, граб звичайний, клен гостролистий, береза бородавчаста, дуб скельний, осика, вільха чорна. Ці породи разом займають близько 4/5 вкритої лісом площі області. Соснові ліси вкривають близько 30%, а дубові — 40% площі лісових угідь. Насадження ялини європейської, бука лісового трапляються невеликими масивами. У цілому хвойні ліси займають близько третини лісовкритої площі, решту — ліси листяні.

Соснові ліси скупчені, насамперед, у поліській частині області, ос­новні масиви дубових і мішаних дубово-соснових лісів ростуть на пів­ночі та в східній частині області, а грабово-дубові ліси — переважно у південній частині. Чорновільхові ліси розміщені у центральній частині території області, по заплавах річок Горині, Хомори, Случі, Вовка, Бужка, Згару.

Грабово-дубові ліси, або груди. Це одна з найбільш поширених лісових формацій на Хмельниччині. Ненарушені деревоста­ни двоярусні. Перший ярус складає дуб звичайний за участю ясена зви­чайного, клена гостролистого, явора. Основу другого ярусу становить граб звичайний. До нього домішуються липа звичайна, клен польовий, берест, менше — осика, черешня, на узліссях зрідка трапляються гру­ша звичайна, яблуня лісова. Але найчастіше деревостани цієї форма­ції вторинні, одноярусні, з неподільним пануванням у них граба зви­чайного (грабові ліси).

У підліску — бруслини бородавчаста та європейська, свидина, лі­щина, глід одноматочковий, клокичка периста, дерен; рідше — клен та­тарський, вовчі ягоди звичайні, жимолость пухната, шипшина собача та щитконосна, жостер, бузина чорна, черемха звичайна, свидина кро­в’яна.

Трав’яний покрив досить густий (проективне покриття в середньо­му 20—30%). Основу його складають осока волосиста, яглиця звичай­на, безщитник жіночий, перлівка поникла, зірочник лісовий, копитняк європейський, маренка запашна, зеленчук жовтий, грястиця збірна, підлісник європейський, що виступають у відповідних асоціаціях гру­дів як домінанти та кондомінанти.

Грабово-дубові ліси з дуба скельного характерні для південної ча­стини області (Товтри, схили Дністровської долини).

У цих лісах добре розвинений підлісок з клена татарського, ліщини, бирючини звичайної, береки і таких представників середземноморсько­го геоелементу, як дерен справжній, гордовина, глід п’ятитичинковий, клокичка периста.

Чимало середземноморських видів є і в складі трав’яного покриву: осока парвська, гусинець баштовий, холодок тонколистий, молочай ми­гдалевидний, горобейник пурпурово-голубий, чина синювата, самосил гайовий, в’язіль стрункий, чемерник червонуватий, вальдштейнія гра-вілатоподібна, купина широколиста, леопольдія тонкоквіткова, осока Мікелі, перлівка мальована, шоломниця висока та ін.

У складі грабово-дубових лісів Хмельниччини добре розвинена си­нузія ранньовесняної флори. До неї, зокрема, належать підсніжник зви­чайний, проліска дволиста, гусяча цибуля (жовта та маленька), ане­мона (дібровна й жовтецева), рясти Галлера і порожнистий рівноплід-ник рутвицелистий, зубниця (залозиста і бульбиста) та ін.

Дубові ліси. Дубові ліси з дуба звичайного. Деревостани двох’ярусні. У першому ярусі переважає дуб звичайний. Його супро­воджують ясен звичайний, береза бородавчаста, явір. У другому до­сить розрідженому ярусі виростають граб, липа серцелиста, клени по­льовий та гостролистий, черешня, явір, в’яз шорсткий, берест, в’яз гла­денький, осика.

Підлісок добре розвинений. В його складі терен, клен татарський, глід кривочашечковий, жостер, бруслини бородавчаста та європейська, бузина чорна, ліщина, черемха, рідше такі середземноморські види, як дерен справжній, гордовина, клокичка периста, скумпія, свидина кро­в’яна.

У складі трав’яного покриву до домінантів і кондомінантів належать осока волосиста, осока гірська, гравілат річковий, безщитник жіночий, зірочник лісовий, перлівка ряба, фіалки шершава і запашна, яглиця звичайна, конвалія звичайна, ожина сиза, купини багатоквіткова і ши­роколиста, копитняк європейський, медунки маленька і темна тощо.

Дубові ліси з дуба скельного. Діброви з дуба скельного поширені у Придністров’ї. В усіх ярусах мають різні види середземноморської флори. Деревостани таких дібров одно-, двох’ярусні. Основу їх складає дуб скельний. У домішках дуб звичайний, ясен звичайний, черешня, липа серцелиста, явір, береза бородавчаста, граб звичайний, клен по­льовий, берека. Підлісок добре розвинений, у ньому бруслини бородав­часта і європейська, ліщина, терен, глід кривочашечковий, клен татар­ський, вишня степова, клокичка периста, дерен справжній, гордовина, свидина кров’яна, калина цілолиста, подекуди бруслина карликова.

Основу трав’яного покриву складають осоки волосиста та парвська, горобейник пурпурово-голубий, маренка запашна, фіалка лісова, ягли­ця звичайна, зірочник лісовий, осока Мікелі, тонконіг дібровний, чина чорна, трава пахуча і звичайна та ін.

Букові ліси. Природня східня межа поширення бука лісового проходить по Збручу. На схід від нього невеликі масиви бучин зберег­лися лише у Ярмолинецькому та Старокостянтинівському лісгоспзагах та у Могилів-Подільському лісгоспзагу Вінницької області. На Поділ­лі бук поширений здебільшого на товтрах.

Найбільшу площу (250 га) займає бучина на території Сатанівської дачі Ярмолинецького лісгоспзагу (Городоцький район). Вік ос­новної частини букових деревостанів Сатанівського лісництва 100 і більше років. У Старокостянтинівському лісгоспзагу в урочищі Нови­ки на площі 0,5 га збереглися залишки 180-річної бучини.

У дорослих насадженнях бучин неподільно домінує бук лісовий (рис. 15). Лише поодиноко домішуються дуб звичайний, ясен звичай­ний, явір, клен гостролистий. Другий ярус або зовсім відсутній, або досить розріджений (граб, черешня, дуб звичайний, клен польовий, в’яз шорсткий, берест, липа серцелиста). Підлісок у дорослих насадженнях або відсутній, або ж представлений поодинокими кущами ліщини, бру­слини бородавчастої, калини, гордовини, свидини, плюща, жимолості пухнатої.

Державний заказник "Сатанівська дача" букового лісу...

Державний заказник “Сатанівська дача” букового лісу…

Трав’яний покрив негустий. Основу його складають осока волосиста, маренка запашна, яглиця звичайна, конвалія лісова, проліска багато­річна, зеленчук жовтий, купена широколиста, печіночниця звичайна та інші види.

Соснові ліси. На Хмельниччині вони приурочені до дерново-підзолистих супіщаних і піщаних ґрунтів Шепетівського Полісся. Де­ревостани складає сосна звичайна. Разом з нею ростуть береза боро­давчаста, значно рідше — дуб звичайний та ялина європейська. Береза разом із сосною росте у свіжих, вологих і сирих типах лісу. Дуб у скла­ді соснових борів поширений там, де бори вкраплені або чергуються з сосново-дубовими чи дубовими насадженнями на місцях з більш родю­чими ґрунтами. Підлісок практично відсутній. Трав’яно-чагарниковий ярус розвинений досить добре. Помірно, хоч і не завжди рівномірно, представлений наземний покрив з лишайників і мохів.

Наведемо характеристику декількох найбільш поширених груп асо­ціації соснових лісів.

Сосновий ліс чорницевий. Деревний ярус утворює сосна, поодино­ко — береза бородавчаста, рідше — дуб звичайний. Підлісок не роз­винений. Основу чагарниково-трав’яного покриву складає чорниця. До неї у незначній кількості домішуються брусниця, орляк звичайний, дзвоники персиколисті, шучник дернистий, лохина, верес звичайний, багно звичайне, молінія голуба, веснівка дволиста, ожика волосиста, вербозілля звичайне, перлівка поникла, молінія голуба, перестріч га­йовий. У добре розвиненому моховому покриві-плевроцій Шребера та гілокомій блискучий за участю рунянки звичайної та сфагна діб­ровного.

Сосновий ліс вересовий. Деревний ярус складає сосна з поодиноки­ми деревами берези бородавчастої та дуба звичайного.

У чагарниково-трав’яному покриві переважає верес звичайний за участю брусниці, орляка звичайного, менше — чорниці, ожики воло­систої, чебрецю звичайного, веснівки дволистої, котячих лапок дводом­них, біловуса стиснутого, золотушника звичайного, нечуйвітру волоха­тенького, куничників очеретяного та наземного.

Мохово-лишайниковий покрив розріджений; у ньому — плевроцій Шребера, дикран зморшкуватий, гілокомій блискучий, кладонії оленя­ча та м’яка.

Сосновий ліс лишайниковий. У деревостані сосна. Підлісок не роз­винений. В основі розрідженого трав’яно-чагарникового покриву ко­стриця овеча, чебрець звичайний. Поодиноко — золотушник звичайний, мучниця звичайна, нечуйвітри зонтичний та волохатенький, келерія си­за, булавоносець сіруватий, цмин піщаний, верес звичайний та ін. У лишайниковому покриву кладонії оленяча та лісова.

Серед складних сосняків на Хмельниччині поширені соснові ліси звичайнодубові. Корінні деревостани цих лісів двох’ярусні. У першому ярусі — сосна, інколи береза бородавчаста, у другому — дуб звичай­ний. Підлісок складають бруслини бородавчаста та європейська, дрік красильний, зіновать руська, ліщина, барбарис звичайний, горобина звичайна, крушина ламка, бузина чорна та ін. У трав’яно-чагарничковому ярусі чорниця, орляк звичайний; домішками веснівка дволиста, брусниця, суниці лісові тощо. Моховий покрив розріджений, склада­ється із звичайних листяних мохів.

Чорновільхові ліси. Займають вони притерасні частини річ­кових заплав. Чимало їх також по вододільних зниженнях у межах Шепетівського Полісся.

За складом деревостану розрізняють чисті чорновільшняки, у скла­ді яких домішка інших порід і чагарників незначна, та складні, зі знач­ною домішкою інших деревних порід і добре розвиненим підліском. Більш поширені чисті чорновільшняки.

Степова рослинність. Степова рослинність ксеротичного типу на те­риторії Хмельницької області збереглася на відслоненнях вапняків у долині Дністра і на схилах Товтрового кряжа (Медоборів). Справжня степова рослинність на крутосхилах («стінках») Дністра представлена трав’яними угрупованнями та заростями чагарників. Серед трав’яної рослинності — фрагменти степових формацій, де едифікаторами ви­ступають ковила волосиста, осоки низька та гірська, оман мечолистий, куцоніжка пірчаста та їх похідні — угруповання бородача звичайного.

До чагарникових заростей зачисляють дерезняки — зарості те­рену, глоду, жостера, кизила, угруповання чагарникових форм дуба скельного та граба звичайного. У складі петрофільних угруповань дні­стровських «стінок» росте ряд рідкісних видів: мигдаль степовий, пере­ломник видовжений, шафран Гейфелів, ефедра двоколоса, шоломниця весняна, волошка східна, юринея дністровська, молодило руське, само­сил панонський.

Особливо цікава трав’яна рослинність товтр, однак вона дуже по­гано збереглася внаслідок інтенсивного випасання худоби. Одна з та­ких товтр близько с. Біла Чемеровецького району «Самовита» («Не­самовита») оголошена пам’яткою природи республіканського значення. Коротко опишемо її рослинний покрив. Всього тут у рослинному покри­ві понад двісті п’ятдесят видів, домінуючими серед яких є: на схилах східної експозиції ковила волосиста, келерія струнка, типчак борозни­стий, осока низька, горицвіт весняний, лядвенець рогатий, вероніка австрійська, тимофіївка степова, волошка лучна, цикорій дикий, герань криваво-червона, синяк звичайний, гвоздика Анджейовського, ломиніс цілолистий, анемона дібровна, анемона лісова, півники угорські, скор­зонера пурпурова та ін.

Не скелястих схилах цієї товтри росте понад 20 видів, серед яких відзначимо молодило руське, авринею скельну, очиток їдкий, цибулю подільську, цибулю гірську, перстач пісковий, полин Маршалла тощо. Схили західних експозицій вкриті щебенистим делювієм з .дерново-карбонатним грунтом, на якому костриця лучна, тонконіг лучний, еспарцет пісковий, що утворюють домінантні асоціації. Крім цього тут поширені пирій середній і повзучий, ковила пірчаста, тимофіївка сте­пова, волошка лучна, айстра степова, жовтозілля Якова, молочай то­ненький, нечуйвітри волохатий і зонтичний, рокитник білий, вероніка лежача, аконіт кущистий, сон широколистий та ін.

Слід відзначити, що на цій товтрі є ряд рідкісних і зникаючих ви­дів: цибуля подільська, юринея вапнякова, волошка рейнська, пирій загострений, ковили пірчаста та волосиста, синяк червоний. Відзначи­мо, що ще декілька років тому на цій товтрі був ясенець, але тепер він зник. У зв’язку з цим слід наголосити на охоронному режимі, якого не завжди дотримуються. А про те, що це має першорядне значення, свід­чать такі спостереження. Якщо на товтрі, що охороняється, зареєстро­вано багато ковили волосистої, рутвиці малої, синяка червоного, сну широколистого, молодила руського, горицвіту весняного тощо, то на «Чернецькій», яка не охороняється, ці рослини зовсім відсутні.

Лучностепова рослинність у доагрикультурний період займала великі площі на плакорах Північного Поділля. Представлена вона була формаціями ковили волосистої, типчака борознистого, ко­стриці сизої, осоки низької, сеслерії Гейфлерової, бородача звичайно­го. Сьогодні лучні степи повністю розорані.

Лучна рослинність. Лучні угруповання поширені невеликими маси­вами по всій території області, але найбільше їх у долинах Південно­го Бугу, Смотрича, Дністра, Горині. У 1976 р. площа лук становила 82,8 тис. га, тобто близько 6% земельних угідь.

Заплавні луки виникли на місці вирубаних заплавних лісів і чагар­ників або після осушення боліт. Вторинними є також суходільні луки, поширені на колишніх лісових землях. Площа суходільних лук 53,7 тис. га, тобто вони більше поширені, ніж заплавні луки. За флористичним складом лучні фітоценози найбідніші, що пов’язано з їх молодим віком, сінокосом і випасанням худоби. Різні агротехнічні та меліоративні заходи приводять до швидких сукцесій, тобто зміни видо­вого складу угруповань. Крім того, луки відзначаються великою різ­номанітністю асоціацій, а це утруднює їх вивчення, класифікацію та картографування.

Суходільні луки займають різні ґрунти, а тому відзначають­ся строкатістю асоціацій і видового складу. Виділяють справжні, забо­лочені та пустищні луки. На заболочених масивах плакорів луки дуже близькі до заболочених заплавних угруповань.

На багатих чорноземних і близьких до них ґрунтах поширені справжні луки з різноманітним травостоєм, у якому переважають зла­ки та бобові. Домінантами і кондомінантами тут виступають китник лучний, костриця лучна, мітлиця тонка, костриця червона, пахуча тра­ва звичайна, трясучка середня, тонконіг лучний, куничник наземний, осока просяна, пирій повзучий, конюшини лучна і повзуча, чина лучна, лядвенець рогатий, люцерни серповидна і хмелевидна, буркун лікар­ський, горошок вузьколистий та ін. У різних асоціаціях домішується різнотрав’я, представлене переважно шавлією лучною, деревієм зви­чайним, жовтцем повзучим, гадючником шестипелюстковим, королицею звичайною, волошкою лучною, суховершками звичайними, розхідником звичайним та багатьма іншими видами.

Днища балок і лощини стоку, пониження на плакорах займають перезволожені та заболочені луки, де ростуть тонконіг болотний, мі­тлиця повзуча, щучник дернистий, осока лисяча, молінія голуба, під­маренник болотний, хвощ багновий, вербозілля звичайне, калюжниця болотна, частуха подожникова, підмаренник болотний тощо.

Пустищні суходільні луки приурочені до найбідніших в області дер­нових, дерново-підзолистих та ясно-сірих опідзолених ґрунтів. Перева­жає асоціація біловуса стиснутого, в складі якої багато трясучки се­редньої, шучника дернистого, гребінника звичайного, медової трави шерстистої, жовтецю їдкого, деревію звичайного, ожики волосистої, нечуйвітра волохатенького.

Заплавні луки розміщені на багатих нормально або надмірно зволожених лучних і лучно-болотних ґрунтах. У травостої найбільша роль належить злакам, на більш зволожених ділянках багато осок, менше значення мають бобові та різнотрав’я. Найбільш поширеними видами лучних трав є куничник наземний, мітлиця біла, тонконіг луч­ний, костриці лучна та червона, китник лучний, тимофіївка лучна, осо­ка рання та ін.

Низькі рівні заплав і притерасні пониження зайняті заболоченими та торфовистими луками. Вони приурочені до перезволожених болот­них ґрунтів і торфовищ. їх складають лучні та болотні види трав’яни­стих рослин. Закономірно, що зі збільшенням перезволоження зменшу­ється роль лучних форм і зростання кількості болотних. Найчастіше домінантами та кондомінантами тут виступають тонконіг болотний, очеретянка звичайна, бекманія звичайна, лепешник водяний, куничник ланцетний, щучник дернистий, молінія голуба, мітлиця собача, осоки дерниста, струнка, лисяча, пухирчаста, куга озерна, очерет звичайний, вероніка берегова, м’ята австрійська, незабудка болотна, калюжниця болотна та ін. У річкових заплавах часта плямиста мозаїка з лучних і болотних асоціацій, яка швидко змінюється за допомогою осушуваль­них меліорацій на культурні луки або на ріллю.

Пустища поширені переважно у поліській частині області. Тра­в’яні пустища представлені угрупованнями костриці овечої, костриці поліської, келерії сизої, біловуса стиснутого, булавоносця сіруватого, нечуйвітра волохатенького, котячих лапок дводомних; трав’яно-мохо­ві — угрупованнями замоховілих стиснутобіловусових пустищ; чагар-ничкові — звичайновересовими угрупованнями.

Болота. На всій території Хмельницької області переважають тра­в’яні та трав’яно-мохові евтрофні болота, а мезотрофні болота дуже рідке явище. Болота — переважно по долинах річок, значно рідше — по зниженнях на вододілах. Здебільшого вони невеликі за площею. Біль­ше двох третин боліт займають територію менше 100 га.

Низинні болота. На лісостеповій частині території області найбільш обводнені ділянки евтрофних боліт вкриті звичайноочеретяни­ми, звичайноочеретяно-осоковими, озернокуговими, широколисто- та вузьколисто-рогозовими, звичайнолепеховими та великолепешняковими угрупованнями. На менш обводнених болотах більш поширені осокові, хвощево-осокові та осоково-гіпнові угруповання. На осокових болотах переважають осоки гостровидна, здута, рідше — струнка, зближена, дерниста. На осоково-гіпнових болотах ростуть ті ж види осок, крім стрункої. У моховому покриві каліергонелла гострокінцева, дрепаноклад відвернутий, кампілій зірчастий, каліергон серцелистий, брій череватий.

На півночі Хмельниччини, у Шепетівському Поліссі, серед трав’яних боліт поширені звичайноочеретяні, менше — великолепешнякові, плавучолепешнякові, сірувато-куничникові. Значні площі займають осокові та осоково-гіпнові болота. Основу травостою осокових боліт складають осоки омська, дерниста, струнка, гостровидна, Девеллова; осоково-гіп­нових — осоки омська, здута, пухнатоплода, пухирчаста, двотичинкова, зближена, гостровидна та ін. У моховому покриві таких боліт перева­жають дрепаноклад відвернутий і кампілій зірчастий.

Чагарникові евтрофні болота складені переважно кущовою формою вільхи чорної та вербами, насамперед попелястою.

ГЕОБОТАНІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ

У геоботанічному відношенні територія Хмельницької об­ласті розташована у смузі переходу від Європейської широколистянолі­сової області до Східноєвропейської лісостепової області, що зумовило характер рослинного світу. В основу геоботанічного районування по­кладено «Геоботанічне районування Української РСР» (К., Наукова думка, 1977) з незначними змі­нами в назвах і нумерації ра­йонів (рис. 16).

Схема геоботанічного районування Хмельницької області...

Схема геоботанічного районування Хмельницької області…

  1. У Європейській широко­листянолісовій області виділя­ють такі геоботанічні райони: 1) Ганнопільський (Гощансь­кий) з дубово-грабовими і ду­бово-сосновими лісами, сильно розладнаними і заміненими значною мірою орними угіддя­ми; 2) Славутський (Шепетів­сько-Баранівський) з поширен­ням дубово-соснових орлякових і соснових чорнице-зелено­мохових лісів, заплавних лук і боліт.
  2. II. Східноєвропейську лі­состепову область поділяють на такі геоботанічні райони: 3) Білогірський (Вишневець­кий) з грабово-дубовими та дубовими лісами, що замінені на значних площах орними землями; 4) Волочисько-Анто­нінський район з поширенням в доагрикультурні часи лучних степів, остепнених лук і боліт по долинах річок; 5) Старокостянти-нівський (Уланівський) район, в якому колись переважали остепнені лу­ки та лучні степи, повністю перетворені тепер на родючі орні землі з глибокими чорноземами; 6) Летичівський (Літинський) район з поши­ренням дубових, дубово-грабових і дубово-соснозих лісів, а також тра­в’яних боліт і болотистих лук; 7) Товтровий, в якому поширені дубово-грабові ліси з середземноморськими елементами (дерен справжній, калина цілолиста, перлівка ряба тощо) та рештками букових лісів; 8) Городоцько-Дунаєвецький район грабово-дубових і дубових лісів, більша частина яких замінена орними землями; 9) Жванчицький (ча­стина Бучацько-Борщівського геоботанічного району), в якому поши­рені дубово-грабові та дубові ліси, що займають зараз не більше 10% загальної площі, для яких характерні субсередземноморські та степові елементи (особливо на «стінах») — мигдаль низькийу, ефедра двоколо­са, бородач звичайний тощо; 10) Новоушицький (Муровано-Курило­вецький) геоботанічний район, природна рослинність якого представле­на дубово-грабовими, грабовими та дубовими лісами з поширенням ду­ба скельного. У цьому районі трапляється такий реліктовий елемент, як берека, а також дерен справжній, осока парвська, горобейник пурпуро­во-голубий та ін.; 11) Віньковецький займає західну частину Жмерин­сько-Віньковецького геоботанічного району, для якого характерні дубо­во-грабові та грабові ліси. У складі цих лісів трапляються поодинокі екземпляри береки.

Геоботанічне районування показує, що на північ від Шепетівки і По­лонного поширені широколистяно-соснові ліси, які характерні для Ук­раїнського Полісся; Північне і Центральне Поділля лежить переважно в зоні лучних степів і остепневих лук, а південне, Придністровське По­ділля зайняте лісостеповою рослинністю.

РОСЛИННІ РЕСУРСИ

Загальна площа лісів і лісозахисних насаджень області становить 270,2 тис. га. З них площа, вкрита лісом, займає 237 тис. га. Ліси державного лісового фонду (ДЛФ) відповідно становлять 180,1 та 159,2 тис. га, а ліси колгоспів — 80,1 та 68,1 тис. га. Решта припадає на інші відомства, включаючи й радгоспні ліси.

Загальні запаси деревини лісових насаджень області 27 млн. м3, з них лісів ДЛФ — 21,4 млн. м3, колгоспних — 5 млн. м3. Таким чином, у ДЛФ і колгоспних лісах, які займають близько 96% вкритої лісом площі області, зосереджено 97,5% усіх запасів деревини.

Молодники займають 53% площі і 30% загальної маси деревини, середньовікові насадження — відповідно 27 та 37%, достигаючі — 11 і 19%, а спілі й перестойні насадження — всього 9% площі та 14% за­пасів деревини.

Враховуючи те, що колгоспні ліси займають близько 31% лісової площі області, першочерговим завданням, яке постає перед лісовим го­сподарством, є підвищення продуктивності до рівня ДЛФ, що дасть змогу значно збільшити запаси деревини.

За походженням лісові насадження області поділяють на природні, які займають 47% вкритої лісом площі, та штучні — 53%. Створення лісових культур на зрубах і залісення не придатних для господарства земель веде до дальшого зростання лісів штучного походження та змен­шення питомої ваги природних лісостанів.

Лісистість області досить низька й становить усього 13,1%. Вкриті лісом площі щорічно зростають як за рахунок відновлення лісу на зру­бах, так й за рахунок залісення еродованих земель. Це сприяє більш раціональному використанню земельного фонду і збільшенню лісистості області (особливо її південних районів).

З метою раціонального використання лісових ресурсів ліси області розділені на дві господарські групи. Ліси першої групи займають близь­ко 31% загальної площі лісів області, а ліси другої — понад 69%. У ДЛФ це співвідношення відповідно становить 15 і 85%, а в колгоспних лісах — 60 та 40%.

Ліси першої групи виконують насамперед захисну, санітарно-оздо­ровчу та естетичну функції. До цієї групи входять ліси зеленої зони міст Хмельницького, Кам’янця-Подільського, Шепетівки та інших промисло­вих центрів області, а також поле- та ґрунтозахисні й водорегулюючі ліси, лісосмуги вздовж шосейних доріг і залізниць тощо.

Основне призначення лісів другої групи полягає у забезпеченні на­родного господарства високоякісною деревиною. Поряд з цим вони ві­діграють також велику водорегулюючу та ґрунтозахисну роль.

Загальна площа ДЛФ має тенденцію до зростання. Централізація лісів у ДЛФ, де є кращі технічні можливості ведення лісового госпо­дарства на науковій основі, повинна продовжуватись і надалі.

За площею та запасами деревини у лісах області переважають ли­стяні породи, які займають близько 71% вкритої лісом площі і мають понад 68% загального запасу деревини. Хвойні породи відповідно за­ймають 27% площі та 32% запасів. У лісах ДЛФ на частку хвойних припадає 32% площі та 36% загальної маси деревини, тоді як в кол­госпних лісах відповідно 15 і 16%.

Спостерігається тенденція до збільшення хвойних порід у загальній площі лісів ДЛФ. Це пояснюється тим, що хвойні породи відзначаються більш швидким ростом і вищою продуктивністю, ніж листяні.

Серед твердолистяних порід у ДЛФ значно зменшились площа та запаси граба. Це зв’язано з тим, що грабові ліси малопродуктивні і їх намагаються замінити більш продуктивними насадженнями. Наприклад, фактичні запаси деревини на 1 га стиглого грабового лісу в ДЛФ в се­редньому становлять 180 м3, тоді як дубові насадження у віці 50—60 ро­ків дають 210 м3, соснові — 310…330 м3, ялинові — 300…350 м3, а мо­дринові — 360…400 м3. Тому грабові ліси заміняються більш продуктив­ними хвойними, а також технічно цінними листяними. У лісові культури впроваджується модрина, псевдотсуга, ялина, бархат амурський, горіх і різні плодові. До складу лісових культур домішуються такі цінні місце­ві деревні породи, як берека, явір, липа, груша. Це сприяє збагаченню видового складу та збільшенню ґрунтозахисних властивостей лісів, під­вищенню їх біологічної стійкості. Однак у захисних насадженнях обла­сті ще не займають належного місця такі цінні породи, як кизил, облі­пиха, айва, аронія чорноплідна, клокичка периста.

Значно зменшені також площі таких похідних типів лісу, як берез­няки та осичники, які в умовах суборів і судібров замінені більш про­дуктивними насадженнями хвойних порід.

Серед хвойних порід перше місце у ДЛФ за площею та запасами деревини займає сосна. Найбільше її у північній частині області (Славутський, Шепетівський та Ізяславський лісгоспзаги). Останнім часом значні площі молодників сосни культивуються на півдні області, займа­ючи цінні дібровні умови місцезростання.

Друге місце у лісовому фонді області займає ялина. Рівнинний еко­тип ялини європейської в умовах області належить до найбільш про­дуктивних лісових порід. У віці 50—60 років ялинові насадження дають 350…400 м3 деревини з 1 га, поступаючись лише модрині європейській, яка в умовах Старокостянтинівського лісгоспзагу у віці 60 років забез­печує запас деревини 640 м3/га, а на півдні області — 450 м3 (Кам’я­нець-Подільський лісгоспзаг). Модринові насадження представлені пе­реважно молодниками першого класу віку. Таким чином, модрина на Хмельниччині — це порода майбутнього.

Серед листяних порід найбільшу площу займають насадження дуба. Хоч дуб і росте на значних площах, але має невеликі запаси деревини. Це пояснюється незначними розмірами спілих і достигаючих деревоста­нів цієї цінної породи. Жодну з деревних порід області не знищували у свій час так інтенсивно, як дуб. Знамениті у минулому дубові «ко­рабельні ліси» та вікові дубово-ясенево-грабові діброви тепер майже відсутні.

Дуб має цінні лісівничі властивості: довговічність, вітростійкість, посухостійкість, дає цінну деревину. Це найкраща ґрунтозахисна та во­дорегулююча порода, яка тепер широко культивується на Хмельниччині.

Природна флора Хмельницької області відзначається значними запасами сировини лікарських рослин, які широко застосовуються в науковій і народній медицині. Ці рослини ростуть у різних типах угру­повань. У лісах, особливо дубових, грабово-дубових, і на вирубках по­ширені чоловіча папороть, скополія карніолійська, чемериця Лобеля, наперстянка крупноквіткова, конвалія звичайна та ін. Значна кількість лікарських рослин поширена і на степових схилах товтр. Тут ростуть горицвіт весняний, жовтушник сірий, звіробій звичайний, чорнокорінь лікарський, цмин пісковий тощо.

Слід підкреслити, що рослинні угруповання Хмельниччини мають до­сить багатий видовий склад дикоростучих лікарських рослин, який на­лічує понад 100 видів. Але ресурси цих рослин майже вичерпані, їх аре­али постійно скорочуються. Це вимагає регулювання збору лікарської сировини. Необхідно заборонити також збирання таких рідкісних видів, як наперстянка, горицвіт, валеріана та багатьох інших.

Лучні фітоценози відзначаються неоднаковою продуктивністю і які­стю сіна. Сіно найвищої якості дають справжні заплавні луки, зокрема лучнотонконогові (до 20 ц/ra) та біломітлицеві (до 30 ц/га) угрупован­ня. Сіно задовільної якості (до 20 ц/га) можна одержати з червоноко­стрицевих лук.

Серед заплавних болотистих лук сіно вище середньої і доброї якості, насамперед, одержують зі звичайноочеретяних (до 30 ц/га), звичайно-бекманійових (до 16 ц/га), болотнотонконогових (до 30 ц/га) сіножа­тей. Заплавні торф’янисті луки дають сіно не вище середньої якості (со­бачомітличники — до 30 ц/га, дернистоосочники — до 25 ц/га).

З суходільних лук найбільш поживне сіно дають луки лучнокитнико­ві (до 25 ц/га), лучнокострицеві (до 15 ц/га). Сіно середньої якості збирають з лук червонокострицевих (до 12 ц/га) та середньотрясунко­вих (до 15 ц/га). Що ж до міжрічкових низинних лук, то тільки сіно повзучомітлицевих лук (до 10 ц/га) доброї якості. Середньої якості сіно збирають з болотнотонконогових (до 22 ц/га), дернистощучникових (до 25 ц/га) та собако-мітлицевих (до 10 ц/га). Збір сіна з лук набагато вищий за умови постійного поверхневого поліпшення.

Заторфованість території області 1,0%. Торфовища займають близь­ко 20 тис. га. Запас торфу становить понад 62,5 млн. т. Площа більшої частини торфовищ не перевищує 100 га. До торфовищ, площа яких біль­ша за 500 га, належать Новогутиське, Грабарківське, Безіменне, Бузьке, Черепківське, Плосківське. Торфовищ площею більше 1000 га всього чотири: Бужоцьке, Вовчоцьке, Вовківське, Ровецківське.