1 рік тому
Немає коментарів

Найбільш складною тектонічною будовою відзначається кристалічний щит, його гірські породи дуже зім’яті в складки, прониза­ні магматичними тілами, розчленовані численними розломами різних рангів. Складки переважно лінійні вузькі крутопадаючі північно-захід­ного простягання. Ядра антикліналей часто ускладнені гранітоїдами.

У будові щита виділяють дві частини, два великі блоки — Поділь­ський та Волинський, які відрізняються тектонікою, абсолютним віком порід та історією геологічного розвитку.

Подільський блок — це жорстке ізометричне підняття, складене пе­реважно гнейсами архею та магматичними породами подільського чар­нокітового комплексу. Лише західна його частина входить у межі об­ласті.

Волинський блок складений в основному біотитовими гнейсами та магматичними породами кіровоградсько-житомирського і осницького комплексів, які за віком належать до нижнього і середнього протерозою. На відміну від Подільського жорсткого блоку Волинський протягом усього протерозою був досить рухомою структурою, що привело до роз­дроблення його фундаменту на менші блоки та інтенсивного загального опускання ще до початку середнього протерозою. Невелику південно-західну частину, яка входить у межі області в басейні р. Корчик, нази­вають ще Шепетівським блоком.

Межа зчленування Подільського та Волинського блоків досить чіт­ка. Вона збігається з зоною Андрушівського розлому, яка витягнута в широтному напрямку в районі Шепетівки і кінцями виходить далеко за межі, області.

Тектонічна будова осадочних товщ західного схилу Українського кристалічного щита зумовлена тектонікою кристалічного фундаменту і тісно з нею зв’язана.

Кристалічний фундамент західного схилу щита розчленований чи­сленними розломами на окремі блоки різних розмірів і форм. Переваж­но вони виражені крутопадаючими скидами та підкидами, які не тільки розсікають кристалічний фундамент, але й місцями виразно простежуються у пізньопротерозойських, палеозойських й мезокайнозойських по­родах осадочного чохла. Ряд розривів фундаменту безамплітудний. Як­що під час формування осадочної товщі рухи по них не відновлювалися, то в осадочному чохлі вони проявляються дуже слабо або й зовсім не проявляються (В. А. Великанов, В. Я. Іванченко, 1970).

Більшість відомих розломів простягається у двох взаємоперпендику­лярних напрямках: з північного заходу на південний схід і з південно­го заходу на північний схід. Наявні також розломи субмеридіонального і меридіонального напрямів, менш виражені широтні та субширотні роз­ривні порушення.

З групи меридіональних розломів, які вважають найбільш давніми, відомий Ровенський розлом. Це ціла система розривних порушень, які простежуються у меридіональному напрямку від району м. Ровно на південь до Дністра і розсікають земну кору на значну глибину. Крайній західний розлом цієї групи проходить приблизно по лінії західніше Ров­но — східніше Волочиська — Сатанова — Гусятина і дальше на південь до Мельниця-Подільська. Деякі розломи меридіонального простягання обмежують Український кристалічний щит з заходу і є східною межею поширення верхньопротерозойських осадочних порід.

Серед розривних порушень північно-західного простягання найбільш відомі Подільський, Меджибіж-Ямпільський, Берездів-Гощанський розломи.

Подільський розлом простягається по лінії Зіньків — Нова Уши­ця — гирло р. Жван і дальше на південний схід до Могильова-Поділь­ського. Вздовж лінії розлому простежується збільшення абсолютних позначок покрівлі верхньопротерозойських порід і скорочення у декіль­ка разів потужності сеноманських відкладів у піднятому південному йо­го крилі. Подільський розлом виявлено за допомогою геофізичних до­сліджень, аерофотозйомки та свердловин.

Меджибіж-Ямпільський розлом починається на окраїні щита в ра­йоні Меджибожа і простягається у напрямку на Теофіполь-Ямпіль і дальше на північний захід за межі області. Виявлений він за допомо­гою геофізичних досліджень.

Берездів-Гощанський розлом — це південно-східний відрізок вели­кого тектонічного порушення, яке простягається від кристалічного щита на північний захід через Гощу, Олександрію до с. Стара Вижівка (пів­нічніше Ковеля). Розлом виявлений за допомогою геофізичних даних, підтверджений місцями геологічними матеріалами.

(Намічається також розлом північно-західного простягання по лінії Городок—Волочиськ, який контролює поширення базальтової товщі у відкладах волинської cepiї.

Розломи північно-східного простягання вивчені менше. Більш-менш геологічно обґрунтовані два: Летичівський, який простягається по лінії Смотрич—Летичів, і Теребовля—Хмельницький. Обидва вони певною мірою відображені у структурі кристалічного фундаменту та пізньокем­брійських осадочних утворень. Зокрема, Летичівський розлом розділяє два блоки фундаменту, нахилені у протилежні сторони — на північний захід і на південний схід. Теребовлянсько—Хмельницький розлом відіграв значну роль у розподілі областей волинського осадконагромадження. На північний захід від лінії розлому у волинський час осадки нагромаджувалися значно швидше, ніж на південний.

З розривних порушень широтного простягання найбільш значний Андрушівський розлом. Він проходить дещо південніше Шепетівки, роз­діляє Волинський і Подільський блоки Українського кристалічного щи­та і кінцями виступає далеко за межі області. Андрушівський розлом зафіксований як геофізичними, так і геологічними даними.

Ми ще не маємо змоги дати детальну картину блокової структури Подільської плити на території області, проте ряд геофізичних і геолого-геоморфологічних даних свідчить про те, що кількість розривних по­рушень не обмежується названими вище розломами. Підтвердженням цього є розвиток на всій території області тектонічних тріщин в осадоч­них породах різного віку від верхнього протерозою до кайнозою включ­но. Напрямки простягання тектонічних тріщин чітко збігаються з про­стяганням вже виявлених розломів. Як і розломи, тектонічні тріщини в осадочних породах утворюють стійкі виразно орієнтовані системи двох основних напрямків простягання: північно-західного і північно-східного. Менше виражені тріщини меридіонального і широтного простягання, як і розломи вказаних напрямків.

Плікативні порушення виявлені дуже пологими валоподібними ло­кальними підняттями та брахіантиклінальними складками більш-менш добре вираженими лише у верхньопротерозойських та палеозойських по­родах. У більш молодих мезозойських і кайнозойських осадочних ком­плексах вони виражені менше, проте мають тісний зв’язок з структура­ми кристалічного фундаменту. Найбільше таких піднять виявлено у пів­денній частині області, де проводилися детальні геологічні дослідження. До них належать: Новоушицьке, Сокілецьке та ін. Переважна їх біль­шість має вигляд складок обволікання та складок відбиття окремих блоків фундаменту в осадочному покриві гірських порід.

Локальні западини в свою чергу зв’язані з негативними ерозійно-тектонічними формами рельєфу кристалічної основи.

Більшість локальних піднять і западин верхньодокембрійського чох­ла внаслідок найновіших рухів успадковані сучасними морфоструктурами. Вертикальні переміщення блоків фундаменту, пов’язані з альпійсь­ким тектогенезом, зумовили утворення в міоценових відкладах пологих складчастих структур платформенного типу з кутами нахилу верств на крилах менше одного градуса і амплітудою, що, як правило, не переви­щує 20…25 м.

У сучасну епоху територія області піднімається зі швидкістю від 1 до 4 мм на рік. Максимальні підняття (3…4 мм на рік) виявлено у пів­нічній частині області в басейнах Горині та Случі.