1 рік тому
Немає коментарів

Хмельницька область утворена 22 вересня 1937 р. Її площа 20,6 тис. кв. км, тобто 3,3% території республіки. За цим показником вона займає 19 місце. Населення області 1558 тис. чоловік (на 17.01.79 p.); що становить 3,2% населення УРСР. Середня густота на­селення 76 чол. на 1 кв. км. Національний склад: 90% українці, 4,5% росіяни, решта — інші національності.

Область поділяється на 20 адміністративних районів. Вона має три міста обласного і вісім районного підпорядкування, 22 селища міського типу і 474 сільські Ради, що об’єднують 1444 сільських населених пунктів.

Хмельницька область розміщена на крайньому сході Подільської лі­состепової височини, а своєю північною частиною (Славутський і част­ково Шепетівський та Полонський райони) заходить у Полісся, яке в цій частині теж є височиною. Середня абсолютна висота області 275 м над рівнем моря, а її максимальні висоти значно перевищують 300 м (рис 1).

Гіпсомерична схема Хмельницької області

Гіпсомерична схема Хмельницької області

Поверхня території Хмельницької області — це висока рівнина, пла­то, але з різною орографічною будовою. Найвищою його частиною є центральна смуга, на якій розміщені верхів’я Південного Бугу з його притоками (Бужком, Плоскою, Вовком, Іквою тощо) та верхів’я Слу­чі. Абсолютні висоти тут перевищують 320 м, піднімаючись у багатьох місцях до 360…380 м. Ріки врізані неглибоко, долини мають переважно положисті схили, до яких прив’язана розгалужена сітка балок. Західну частину цієї смуги А. Тілло (1890) назвав Авратинською височиною, її ще звуть Вєрхньобузькою (від Волочиська до Летичева).

На північ і південь від Верхньобузької височини абсолютні висоти поверхні області знижуються. Північніше Шепетівки, у басейні р. Корчик, вони мають 220…240 м і утворюють рівнину, вкриту пісками та лесовидними піщанистими суглинками. Цю рівнину В. Д. Ласкарев (1914) назвав Ганнопільським плато. її називають ще Шепетівською рівниною.

На південь від Шепетівської рівнини знаходиться Горинь-Слуцька, або Північноподільська лесова хвиляста височина з середніми висота­ми 300 м над рівнем моря. Височина виразно відділяється 20…30-метровим уступом від Шепетівської рівнини. Уступ тягнеться по лінії сіл Кунів—Плужне та міст Шепетівка—Полонне, а далі переходить у Жи­томирську область на міста Чуднів—Бердичів.

На південь від Верхньобузької височини поверхня теж знижується в напрямку Дністра, і тому цю частину області називають Придністро­в’ям, або Східним Поділлям. Зниження поверхні Придністров’я відбу­вається дуже повільно. Якщо поблизу Верхньобузької височини абсо­лютні висоти верхів’їв приток Дністра—Смотрича, Ушиці та інших річок становлять 350…355 м, то на відстані 15 км від Дністра вододільні ви­соти мають 300…310 м, тобто поверхня Придністров’я знижується лише на 40…50 м на 80 км відстані, або 50…60 см на один кілометр. Особли­вість Придністров’я полягає в тому, що русло Дністра глибоко врізане і знаходиться у межах області на абсолютній висоті від 116 м (у гирлі Збруча) до 78 м (у гирлі Ушиці), тобто воно врізається на 180…200 м у поверхню Придністров’я. Глибокий вріз головної ріки зумовив відповід­ний вріз усіх його приток, які теж виробили глибокі, часто каньйоноподібні, дуже мальовничі долини і розчленували поверхню Придністров’я на окремі пасма, що простягаються меридіонально, як і ріки Придні­стров’я.

Рівномірний похил поверхні Придністров’я порушується Товтровим кряжем, який простягається навкоси від смт Сатанова, а точніше, від с. Іванківці Городоцького району, через села Закупне, Кутківці, Вишнівчик, Черче, Нігин, Вербку, Гуменці, Врублівці до Дністра, за яким він переходить у Чернівецьку область. Товтровий кряж — це ціла си­стема рифових масивів і окремих досить розкиданих широкою смугою горбів органогенного походження. Вони піднімаються на 30…50 м над навколишньою місцевістю, досягаючи абсолютних висот понад 350 м (максимально 409 м).

Загальне уявлення про орографічну будову поверхні території Хмель­ницької області дає меридіональний профіль від с. Берездів до Кам’ян­ця-Подільського (рис. 2).

Схематичний гіпсометричний профіль Хмельницької області

Схематичний гіпсометричний профіль Хмельницької області

Дослідження природи Хмельницької області має досить довгу істо­рію. Мабуть, першою вірогідною картою, на якій показана територія сьогоднішньої Хмельницької області, була карта Боплана (1660), де правильно нанесені всі притоки Дністра та багато населених пунктів — Кам’янець-Подільський, Ізяслав, Городок, Смотрич, Проскурів, Меджибіж, Дунаївці та ін. На карті показані лісові масиви, болота і стави. Слід також назвати першу геологічну оглядову карту видатного поль­ського вченого С. Сташиця (1806). Такі карти є попередньою і необхід­ною умовою вивчення природи будь-якої країни.

Більш детально територію області вивчали професори Київського університету А. Анджейовський (1855) і В. Бессер (1828). Перший з них провів ботанічні дослідження Поділля і частково Причорномор’я, , а другий, поряд з ботанічними дослідженнями, дав першу фізико-геогра­фічну характеристику Волині та Поділля.

Геологію території Поділля у XIX ст. досліджували Е. Ейхвальд (1830), Г. Бледе (1840), Н. Барбот-де-Марні (1867) та інші, але основ­ну геолого-геоморфологічну характеристику території ще до революції дав В. Д. Ласкарез, який написав капітальну монографію «Общая геологическая карта России. Лист 17» (1914). Ця монографічна робота не втратила свого значення і до нашого часу.

Четвертинні відклади території області вивчали В. Д. Ласкарев, (1914) і П. А. Тутковський (1909). Вони описали поширення генетичних типів цих відкладів на Поділлі та Волині, обгрунтували їх походження, а В. Д. Ласкарев звернув увагу на ярусну будову лесів (1913).

Ботанічні дослідження В. Бессера і А. Анджейовського продовжили Н. Монтрезор (1886—1898), І. Шмальгаузен (1886), Г. Танфільєв (1911), а завершив їх класичною монографією І. Пачоський (1910), в якій він уперше дав геоботанічну характеристику та історію розвитку флори південно-західної Росії, в тому числі й території Хмельницької області.

Метеорологічним та кліматологічним вивченням території області до революції найбільше займався проф. А. В. Клоссовський (1888—1898), який організував метеорологічні станції на південному заході Росії, в тому числі і в Кам’янці-Подільському.

Спеціальне вивчення грунтів області, як і всієї європейської части­ни Росії, було розпочате дослідженнями В. Докучаєва в 1877 р. Роботи В. Докучаєва продовжив А. І. Набоких (1915), який першим вказав на порушення зонального поширення чорноземних ґрунтів на Поділлі, ви­явивши опідзолені грунти у Придністров’ї. Він спростував думку Доку­чаєва про наявність там потужних чорноземів.

Спеціальне вивчення тваринного світу Поділля почалось працями К. Ф. Кеслера (1853, 1853, 1856), який дав чи не перші списки тварин бувшого Київського учбового округу, куди входила і Подільська губер­нія. Вивченням фауни птахів займався В. Боголєпов (1913).

Майже паралельно з геологічними дослідженнями Поділля велось і вивчення рельєфу його території. Піонером у цій справі був видатний картограф і геодезист Росії А. Тілло, який склав першу гіпсометричну карту середньої і південної частин європейської Росії (1890), що від­творювала достовірну картину орографії цієї території, зокрема пра­вильно показала положення Подільської височини і відсутність її зв’яз­ку з Карпатами. Карта А. Тілло дала змогу Д. Н. Анучину написати перший геоморфологічний нарис європейської частини Росії (1895), який став основою пізніших геоморфологічних праць не лише дорево­люційних, але й радянських геоморфологів. Геоморфологічні досліджен­ня на Поділлі проводили також А. А. Борзов (1913) і В. Д. Ласкарев (1915, 1916).

Гідрологічне вивчення річок фактично розпочалося лише наприкінці XIX ст., тому що на ріках Поділля не було гідрометричних постів, які вели б систематичні спостереження за рівнями і витратами води на рі­ках. Лише в 1901 р. опублікована двотомна праця Н. І. Максимовича «Днепр и его бассейн», в якій описувались Горинь і Случ, а в 1902 р. вийшла праця Н. П. Пузиревського «Днестр, его описание и предположения об улучшении». Згаданими працями вичерпуються дослідження річок Поділля.

Слід зауважити, що до революції підземні води Поділля, як і інших губерній царської Росії, практично майже не вивчались, оскільки не тільки села, але й міста використовували ґрунтові води та воду джерел. Лише подекуди, зокрема в Проскурові, були неглибокі свердловини, які діставали воду з крейдових порід. Мінеральні води на Поділлі та Во­лині в ті часи були невідомі.

Принципово іншого характеру стали дослідження природи після Жо­втневої революції як щодо масштабів робіт, так і організації й мето­дики. У ці дослідження широко включалась Академія наук УРСР, від­повідні міністерства, численні наукові та учбові інститути. Розмах ро­біт став настільки великим та інтенсивним, що в короткому огляді їх неможливо охарактеризувати, тому обмежимось тільки загальним, ог­лядом.

У галузі геологічних досліджень території Хмельницької області не­обхідно відзначити детальні праці зі стратиграфії палеозойських і мезокайнозойських відкладів Поділля, що знайшло висвітлення в багато­томній монографії «Стратиграфія УРСР» за редакцією академіка АН УРСР В. Г. Бондарчука (1969—1975). Опубліковано спеціальний атлас палеогеографічних карт республіки за тією ж редакцією (1960). Великих успіхів досягнуто у вивченні тектонічної будови області, зокре­ма виявлена серія розломів кристалічного фундаменту, які його розби­ли на низку блоків, добре відображених у рельєфі та гідрографії тери­торії області (див. розділ «Геоморфологія»). Відкрито багато джерел мінеральних вод, в тому числі бальнеологічного значення.

Значних успіхів досягнуто і у вивченні рельєфу Поділля, історії йо­го розвитку і впливу на природне середовище області. Серед досліджень присвячених геоморфології Поділля, слід назвати праці М. І. Дмитрієва (1936), П. М. Цися (1961), К. І. Геренчука (1949, 1950, 1951), О. М. Маринича (1950, 1953), І. Я. Яцко (1933) та ін.

Докорінні зрушення сталися у вивченні клімату області. Вже у пер­ших дослідженнях про клімат Поділля Л. Данилов зробив спробу клі­матологічних прогнозів (1924). З того часу значно розширилась сітка метеорологічних станцій і дощомірних постів, які систематично подають результати спостережень, що публікуються в метеорологічних щомісяч­никах. На підставі узагальнення спостережень опубліковані агрокліматичні довідники російською і українською мовами (1959), в яких на­явні важливі для сільського господарства кліматичні дані.

Організована досить густа сітка водомірних постів не лише на вели­ких ріках (Дністер, Горинь), але і на їхніх численних притоках. Спо­стереження цих постів публікуються як у щорічниках, так і монографіч­них працях, таких, як «Ресурси поверхностных вод СССР», том 6, вип. 1 і 2, де подана детальна характеристика річок басейнів Дністра, Південного Бугу і Прип’яті (1964, 1969).

Великих успіхів досягнуто у вивченні ґрунтового покриву області. Ще в передвоєнні роки проведено рекогносцирувальне обстеження в середньому масштабі ґрунтів на землях колгоспів і радгоспів. У після­воєнні роки (1957—1961) завершено крупномасштабне картографування ґрунтів усіх колгоспів, радгоспів і лісгоспів, що дало змогу створити де­тальні ґрунтові карти усіх господарств області. Ці карти, що супрово­джуються обгрунтованими рекомендаціями щодо меліорації та агрохі­мії, стали основою раціональної організації сільськогосподарських під­приємств та їхньої спеціалізації.

Природна рослинність на території області займає невеликі площі: лісами, луками і болотами зайнято приблизно 17% території. До того ж треба мати на увазі, що територія області відзначається дуже давнім сільськогосподарським заселенням, внаслідок якого не тільки скороти­лися площі під лісами, луками і болотами, але й дуже змінились при­родні фітоценози. Проте рослинність території Хмельницької області характеризується деякими особливостями, які привертали до себе увагу ботаніків. По-перше, це наявність Товтрового кряжу, де добре зберегла­ся природна рослинність вапнякових скель, серед якої багато релікто­вих і ендемічних видів; по-друге, флористичний і фітоценологічний склад лісів області настільки багатий і своєрідний, що дало змогу на їхній основі розробити досконалу геоботанічну класифікацію лісів ре­спубліки, яка лягла в основу лісівничої класифікації на Україні.

Рослинність Товтрового кряжу досліджували М. М. Круцкевич — викладач Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту (1937, 1964) та І. І. Мороз (1970, 1973). Типологія лісів була розробле­на Є. В. Алексєєвим (1928) і завершена роботами акад. П. С. Погребняка (1931) і проф. Д. В. Воробйова (1953).

Певні успіхи досягнуті і у вивченні фауни Поділля. Необхідно зга­дати іхтіофауністичні дослідження Ю. П. Сластенка (1929) та орніто­логічні праці В. П. Храневича (1925, 1929). Нову сторінку в дослідженні фауни області відкривають дослідження проф. К. А. Татаринова (1965, 1966, 1970, 1973), який започаткував неоген-плейстоценову палеофауні­стику Поділля. Заслуговують на увагу праці В. І. Гулая (1974, 1975, 1977), Ю. С. Куща (1975) та ін.7

Доводиться з жалем визнати, що сучасні комплексні географічні (ландшафтні) дослідження на Хмельниччині практично ще не розпоча­ті. Отже, ландшафтна характеристика території Хмельницької області у цій книжці є першою спробою такого типу.