1 рік тому
Немає коментарів

Плейстоценові відклади майже суцільним плащем перекривають більш давні породи області (Плейстоценові відклади називають також четвертинними та антропогеновими). Вони мають несталу потужність, нале­жать до різних генетичних типів. і дуже строкаті за літологічним складом.

Потужність плейстоценового покриву змінюється від 1 до 50 мВона найменша у гірській частині області. Вершини гірських хребтів і ді­лянки схилів біля вершин майже повністю позбавлені четвертинного покриву, а зона інтенсивного вивітрювання порід флішу звичайно не перевищує 1—5 м. У пониженнях гірського рельєфу потужність четвертинної товщі дещо більша і становить 4—7 м. На схилах долин поде­куди збереглися клаптики терас, акумулятивний шар яких досягає по­тужності 45 м.

У Передкарпатті потужність четвертинного покриву різко зростає. Вона дорівнює 8—15 м на значній його площі, збільшуючись до 30 м у конусі виносу р. Стрий і досягаючи максимальних величин (до 50 му деяких котловиноподібних розширеннях.

У межах південно-західної окраїни Руської платформи максимальні потужності антропогенових відкладів (20—25 м і більше) характерні для Грядового Побужжя, Волинської височини та ін. На Малому Поліссі потужність антропогену досягає подекуди 3—5 м, нерідко тут на знач­них площах відслонюються корінні крейдово-мергельні породи верхньої крейди.

Плейстоценові відклади Львівської області виражені строкатим комплексом континентальних утворень, у якому виділяються відклади моренного, водно-льодовикового, алювіального, елювіального, делювіаль­ного, еолового та інших генетичних типів (рис. 4).

Схематична карта плейстоценових відкладів Львівської області

Схематична карта плейстоценових відкладів Львівської області

Літологічний склад четвертинних відкладів Львівської області змі­нюється від крупного валунника до глин. Найкрупніший уламковий ма­теріал можна побачити в карпатській частині області (осипні нагрома­дження, алювій і пролювій). У Передкарпатті переважають супіщано-суглинисті породи з невеликими прошарками глин. У Надсанні і Малому Поліссі значні площі вкриті пісками.

На території Волинської і Подільської височин повсюди поши­рені крупнопилуваті леси, а в зоні поширення давнього зледеніння трапляються морени з крупними валунами кристалічних порід з Феноскандії.

Плейстоценові відклади Львівської області утворилися у різні пе­ріоди. Вони розділяються на нижньоплейстоценові, середньоплейстоце­нові, середньо-верхньоплейстоценові, верхньоплейстоценові та голо­ценові.

Нижньоплейстоценові відклади. У Карпатах нижньоплейстоценові відклади трапляються рідко. Вони виявлені алювієм, що зберігся у ви­гляді висипок галечника на вирівняних ерозійних острівках у межах давньої поздовжньої долини пра-Сану на відносних висотах 70—80 м, а також у долинах рік Дністра і Стрию на рівні шостої і сьомої над­заплавних терас.

У Передкарпатті нижньоплейстоценові утворення виражені також алювієм, але поширені значно більше, ніж у Карпатах. Вони мають вплив на будову ерозійних останців п’ятих надзаплавних терас Дністра і Стрию. Залишки цього алювію є на межиріччях Свічі—Стрия, Стрия—Тисьме­ниці—Бистриці, Бистриці—Дністра, Дністра—Стривігора, на лівобережжі Стривігора на схід від м. Хирова. Вони залягають на відносних висотах 50-70 м.

Крім алювіальних, до нижньоплейстоценових утворень Львівської області належать також водно-льодовикові і власне льодовикові (морен­ні) відклади окського (міндельського) зледеніння, які трапляються у Передкарпатті (Сансько-Дністровське межиріччя) та на території південно-західної окраїни Руської платформи (Волинська височина, Мале Полісся).

Морена. Генезис власне льодовикових відкладів у Львівській об­ласті встановити нелегко, тому що морена тут трапляється переважно у перевідкладеному і перемитому вигляді.

Перевідкладена морена виражена голубувато-сірими твердими піс­куватими суглинками. У суглинках інколи помітна шаруватість. Криста­лічний матеріал переважно дрібний і обкатаний. Потужність морени З—4 м. Найбільш характерні її розрізи трапляються у селах Радохинці, Підліски, Рогізне, Золотковичі тощо.

Перемита морена складена виключно валунами і брилами криста­лічних порід. Брили порід, принесені з Феноскандії, досягають у діа­метрі 2 мПотужність морени 2,5 м (с. Боляновичі).

Як різновид перемитої морени нами розглядаються крупні (більше 0,5 м у діаметрі) ератичні валуни, яких батато в долинах річок.

Морена Волинської височини належить до типу основних морен і трапляється у долинах рік Західний Буг (околиці м. Сокаля) і Стасівки (с. Горбків). Вона інтенсивно розмита і залягає невеликими острівцями на нерівній поверхні корінних крейдово-мергельних порід, займаючи по­ниження у їх рельєфі. Про розмив морени свідчать її нерівна покрівля, а також значні зміни потужностей (від декількох десятків сантиметрів до 2—3 м).

Водно-льодовикові відклади окського зледеніння вияв­лені галечниками, різноманітними пісками, супісками, суглинками і гли­нами. Дрібнозем водно-льодовикових відкладів, особливо у верхніх час­тинах розрізів, лесовидний.

Лесовидні породи складають верхні частини розрізів водно-льодо­викових відкладів. Найчастіше вони залягають на горизонтально-шару­ватих пісках. У них зрідка трапляються горизонти викопних грунтів (села Ново-Яричів, Ново-Милятин та інші).

Середньоплейстоценові відклади поширені на території області, особ­ливо у Передкарпатті. Вони виражені головним чином алювієм.

У Передкарпатті середньоплейстоценові алювіальні відклади покри­вають великі площі, складаючи четверту надзаплавну терасу рік Дністра і Стрия.

У Карпатській частині області відклади середньоплейстоценового віку розвинені у вигляді розрізнених острівців валунників, галечників і супісків, якими складені тераси рік Дністра і Стрия з відносною висо­тою 30—50 м (села Підгірці, Яворів, Турка і Верхнє Висоцьке).

Середньоплейстоценовими відкладами побудована також друга над­заплавна тераса р. Західний Буг, яка розвинена на території Волинської височини. Висота тераси над рівнем води у річці 17—30 м.

У долині р. Січні біля с. Крукениці виявлено середньочетвертинні торфи (К. І. Геренчук, М. С. Демедюк, М. В. Зденюк, 1966). Як пока­зали результати буріння, середньочетвертинний викопний торф має по­тужність 1,2—2,5 м. Він залягає над змішаним галечником, відділяючись від останнього піском та зеленуватим суглинком, і перекривається 25-мет­ровою товщею жовтувато-сірих лесовидних суглинків. Споро-пилковий аналіз, проведений М. В. Зденюком, показав, що від початку утворення болота і до завершення в усіх спектрах переважає деревний пилок (30— 70%). Характер лісового покриву змінювався від холодолюбної рослин­ності з максимумом панування сосни (Pinus) і ялини (Рісеа) до тепло­любної з високим процентом дуба (Quercus, в’яза (Ulmus), липи (Ті­lіа), каштана (Castanea) та горіха (Juglans) і знову до холодолюбної з пануванням сосни (Pinus) і появою смереки (Abies).

Зміни лісової рослинності свідчать, що Крукенпцьке торфовище утворилось у ліхвинську (міндель-риську) міжльодовикову епоху.

Середньо-верхньоплейстоценові відклади. До середньо-верхньоплей­стоценових відкладів належать лесн, які розвинені в платформеній час­тині Львівської області і майже суцільно покривають вододіли і приводо­дільні схили Волинської і Подільської височин, а також найбільш висо­кі ділянки Грядового Побужжя.

Леси залягають на найрізноманітніших корінних (крейда, мергелі, різноманітні вапняки, глини, пісковики тощо), а також четвертинних (водно-льодовикові супіски і піски) породах. Потужність лесів змінює­ться від декількох десятків метрів, причому максимальні її значення характерні для привододільних схилів.

Леси Львівської області мають переважно палевий колір, вони мак­ропористі, вертикально тріщинуваті, карбонатні. Шаруватість у лесах спостерігається лише на привододільних схилах і характерна головним чином для нижніх частин розрізів.

Верхньоплейстоценові відклади займають значне місце в будові пер­шої, другої і третьої надзаплавних терас річок Карпат і Передкарпаття, другої і третьої надзаплавної тераси річок Волинської височини і Мало­го Полісся. На території подільської частини Львівської області перші надзаплавні тераси в долинах річок трапляються на дуже обмежених за площею ділянках.

У Передкарпатті верхньоплейстоценові тераси займають надзвичай­но великі площі, особливо в Стрийсько-Жидачівській і Верхньодністров­ській улоговинах. У напрямку до гір вони хоч і звужуються, але все ж таки майже безперервними смугами тягнуться і далі вздовж русел річок. Верхньоплейстоценові тераси Передкарпаття розташовані на двох рівнях з відносними висотами 15—10 і 6—8 м.

У Карпатах верхньоплейстоценові тераси трапляються найчастіше на висотах 6—8 і 12 —15 м над рівнем води в річках. Вони найкраще збереглися і мають найбільше поширення у котловиноподібних розши­реннях долин.

Верхньоплейстоценові тераси басейну р. Сан (ріки Вишня, Шкло та ін.) також мають два рівні з відносними висотами 5—6 і 15 мВони побудовані пісками (руслові фації), суглинками і супісками (заплавні фації).

Перші надзаплавні тераси рік Західний Буг, Стир, Полтва розвинені головним чином на території Малого Полісся і Волинської височини. Вони акумулятивні за походженням.

Голоценові і сучасні відклади. Голоценові і сучасні відклади Львів­ської області виражені алювіальними утвореннями заплав і русел річок, еоловими пісками, осипними, обвальними, зсувними нагромадженнями і нагромадженнями сучасних конусів виносу, травертинами, автохтонни­ми торфами тощо. У Карпатах і Передкарпатті сучасними відкладами складені також перші надзаплавні тераси річок.

Голоценовий алювій у Карпатах простягається вздовж рі­чок майже до їх витоків і найбільш поширений у внутрішніх гірських котловинах.

Висота першої надзаплавної тераси дорівнює у середньому 1—2 і змінюється в межах 1—3 м. Алювій тераси виражений погано- і серед­ньообкатаним галечником потужністю 2—5 м, який перекривається тон­ким шаром піску або супіску.

Сучасні алювіальні відклади Передкарпаття складають перші над­заплавні тераси Дністра і його карпатських приток. Перші надзаплавні тераси мають відносну висоту 2—6 м. Вони займають значні площі і тяг­нуться вздовж річок, інтенсивно розширюючись у межах Дністровських боліт, а також Стрийсько-Жидачівської улоговини.

Заплави передкарпатських річок Львівської області мають два рівні: нижній — висотою 0,7—1,5 м і верхній — 1,5—2,5 м. Русла річок висте­лені гравійно-галечним матеріалом. Заплавний алювій виявлений піщано-супіщано-суглинистими відмінами. Потужність заплавного алювію від гір вниз за течією річок збільшується від 1—2 до 3—4 м.

Сучасний алювій заплав річок у межах платформеної частини об­ласті виражений здебільшого піщано-супіщаним матеріалом у нижній частині розрізів і суглинистим — у верхній. Його потужності змінюються від декількох до 20—25 м.

До голоценових відкладів належать також еолові піски, пов’я­зані з піщаними дюнами різноманітної форми, пасмами, валами та арена­ми, які найчастіше трапляються на поверхнях заплав, перших надзаплав­них терас річок, а також давніх долин стоку талих льодовикових вод у ме­жах Малого Полісся, Надсання, Волинської височини. Вони являють собою перевідкладену вітром верхню частину розрізів алювіальних та водно-льодовикових відкладів і характеризуються потужностями, що рід­ко перевищують 3 м.

Осипні нагромадження характерні передусім для Карпат, де вони складаються з щебінки різноманітних порід флішевого комплек­су. У декількох пунктах добре виражені осипи, що відзначені й у північ­ній частині Поділля (у межах його Гологоро-Кременецького пасма), де вони виявлені щебінкою крейдово-мергельних порід.

Обвальні нагромадження, як і осипні, також трапляються у Карпатах і на території Гологоро-Кременецького низькогірного краю Поділля. Вони представлені хаотично розкиданим на схилах бриловим і крупноуламковим матеріалом. Розміри окремих брил досягають де­кількох десятків кубічних метрів і більше.

Зсувні нагромадження серед відкладів акумулятивних шлейфів схилів відіграють важливу роль у Карпатах, на Сансько-Дні­стровському межиріччі, Гологоро-Кременецькому ннзькогірному краї Поділля та інших місцевостях. Потужність зсувних нагромаджень часто досягає 10 м і більше.

Нагромадження сучасних конусів виносу (пролю-вій) поширені в Карпатах, Подільському горбогір’ї, на північному схилі Поділля. Будова конусів виносу зумовлена геологічною структурою схи­лів балок і ярів, у гирлах яких вони розташовані. У Карпатах пере­важає дрібнощебінчастий матеріал, на платформі — піщаний.

Травертини у вигляді окремих екзотичних тіл трапляються на схилах долин рік Гнила Липа, Золота Липа, Зубра, у межах Гологоро-Кременецького низькогірного краю Поділля (села Лагодів, Словіта, Під­гірці та ін.), а також у деяких пунктах Передкарпаття (села Бісковичі, Крукеничі та інші). Тіла травертинів мають різноманітні розміри, їх потужність від 1—2 до 10—12 м і більше. Джерелами карбонатів, що утворюють тіла травертинів, є різноманітні вапняки (літотамнієві, де­тритусові та ін.), а також інші корінні карбонатні породи.

Автохтонні торфи у Львівській області дуже поширені. їх можна побачити на поверхнях заплав і перших надзаплавних терас річок, давніх долин стоку талих льодовикових вод, рідше — на вододілах. По­тужність торфу мінлива, максимальні її значення 2—3 м, іноді дещо більше. Велика кількість торфовищ Львівщини розробляється. Серед заплавного алювію в області часто трапляються болотні залізні руди, які в минулому були сировиною для виплавки заліза.

Нерозчленовані відклади. До нерозчленованих віднесено відклади делювіальних шлейфів схилів і елювіальні утворення.

Делювіальні відклади поширені на ділянках інтенсивно розчленованого рельєфу: у Карпатах, на північному схилі Розточчя, Голо­горо-Кременецькому ниаькогірному краї Поділля тощо. Вони пов’я­зані з акумулятивними (делювіальними) шлейфами схилів, які за харак­тером осадонакопичення розділяються на три частини (з відповідними фаціями делювіальних відкладів): привершинну, центральну (зону змін­ного режиму осадонакопичення) і периферійну. Загальна потужність делювію змінюється від декількох метрів до 20—25 м.

Елювіальні утворення на території Львівської області над­звичайно поширені і на значних площах виходять на денну поверхню (Карпати, Мале Полісся, Розточчя, Опілля та інші). Оскільки продукти елювіогенезу, що утворюються на різноманітних породах, істотно від­різняються один від одного, то строкату товщу осадових утворень області за характером елювію слід розділяти так: а) кремнеглиноземнисті породи (глини, глинисті сланці); б) кремнеземні породи (кварцеві піски, піско­вики та ін.); в) карбонатні породи (різноманітні вапняки, мергелі, крей­да); г) хлоридно-сульфатні породи (гіпси і ангідрити).