Поверхневі та підземні води Львівської області
Поверхневі води. Львівська область багата ріками, яких нараховується понад 8950. Крім того, навесні під час танення снігу та влітку під час тривалих дощів утворюються тисячі тимчасово діючих потоків. Загальна протяжність рік області становить 16343 км. Розподіл рік по басейнах нерівномірний. Найбільше рік належить до басейнів Дністра (5738), Західного Бугу (3213) і незначна частина — до басейну Сану і Прип’яті.
Оскільки наша область розташована в межах Головного європейського вододілу, то в ній переважають дрібні ріки — витоки основних річок Дністра і Західного Бугу (табл. 9).
Із загальної кількості річок 8756, тобто 97%, мають протяжність до 10 км, 176—10—50 км, 16 — 50—100 км і 3 — понад 100 км (Дністер, Стрий, Західний Буг).
Середня густота річкової сітки в басейні Західного Бугу становить 0.35 км/км2, у басейні Дністра від 0,7 км/км2 (Передкарпаття) до 1,5 км/км2 (Карпати).
Розподіл стоку протягом року нерівномірний і залежить від розподілу опадів у басейнах річок, температури повітря, а також діяльності людей. Більша частина річного стоку (60—70%) припадає на літньо-осінній період (травень—листопад), а 40—30% — на зиму і весну. Проте, як у багатоводні, так і в маловодні роки є відхилення від типового розподілу стоку. У деяких ріках стік у кожному сезоні становить менше 50%. Найбільш водоносним є Дністер, середньомісячна , витрата води якого дорівнює 124 м/сек (біля с. Журавне). Уявлення про середні річні витрати води на ріках області дає табл. 10.
Найбільші витрати води залежать головним чином від запасів води в снігу, тривалості сніготанення, кількості опадів, стану грунту і характерні для рік Поділля і Волині в квітні, а для гірських приток Дністра в липні—серпні, що зумовлено літніми дощами. Найменші витрати води спостерігаються у зимовий період (0,2—0,3 м3/сек). Живляться ріки талими сніговими, дощовими та підземними водами, значення кожного з цих трьох джерел живлення є різним на окремих територіях, але питома вага кожного з них не перевищує 50%.
Ріки рівнинного типу мають переважно дощове живлення, яке становить 50% загальної кількості, 37% припадає на снігове і 13% — на підземне. Для гірських рік снігове живлення є переважним і становить 50%, дощове — 44% і тільки 6% припадає на підземне.
На всіх ріках Львівської області спостерігається три підняття рівнів води: весняна повінь, внаслідок танення снігу (березень—квітень); літні паводки від випадання тривалих і сильних дощів (червень—серпень); зимові підняття рівня води внаслідок тривалих і інтенсивних відлиг (грудень—лютий).
Льодовий покрив рік області нестійкий, а в окремі роки вони зовсім не замерзають, що зумовлено нестійким термічним режимом у зимовий період. Процес льодоутворення починається у кінці листопада—на початку грудня, а льодовий покрив установлюється в другій половині грудня—на початку січня. Найбільш рання дата замерзання ріки в області була відзначена на р. Опір (5 листопада 1941 р.) і найпізніша на р. Стир — 8 березня 1952 року. Бувають зими, коли ріки по декілька разів то замерзають, то скресають, що спричинюється тривалими відлигами. Тривалість льодоставу на ріках рівнинного типу 2—2,5, на гірських — 3—3,5 місяці.
Весняне підняття рівнів води починається ще під час льодоставу за 10—15 днів до скресання і поступово збільшується до моменту скресання. Ріки скресають приблизно в кінці лютого—на початку березня (найбільш рання дата скресання була відзначена 1 січня 1930 р. на р. Свиня, а найпізніша — 7 квітня 1952 р. на ріках Стир, Свиня, Верещиця).
Весняний льодохід триває 2—5 днів. Найшвидше скресають малі ріки. Після цього підняття рівня води відбувається дуже інтенсивно і може досягати 3—5 м за добу. У другій декаді березня ріки повністю звільнюються від льоду. Рівень води починає підвищуватись з початку березня і майже кожен день спостерігається весняний розлив рік, величина якого залежить від висоти берегів, ширини заплави. Рівнинні ріки розливаються від 0,5 до 2—3 км, а глибина затоплення дорівнює 0,5— 1,5 м. Висота рівня води під час весняного підняття досягає 5 м на гірських і особливо передгірських ріках.
Літні паводки інколи за величиною більші від весняної повені. Найбільше їх у Карпатах, де в середньому за рік спостерігається 10—15 паводків. Середня тривалість паводкового режиму 12 днів. Висота літніх паводків над умовним рівнем коливається від 0,5 до 1,5 м, а в окремі роки досягає 2—3 і навіть 5 м. На деяких ріках, особливо на Стрию та Опорі, інколи спостерігаються катастрофічні паводки (у 1927, 1955 і особливо в 1969 роках).
Швидкість течії рік області неоднакова. Найбільша спостерігається у гірській частині області, у Карпатах, і становить 1,2 м/сек, а на порогax 2,5 м/сек; найменша — на ріках Буго-Стирського межиріччя (0,5— 0,6 м/сек).
Середня річна каламутність рік області коливається у межах 20— 700 г/м3. Найбільших значень вона досягає під час паводків, особливо в Карпатах, де становить 1300—1800 г/м.3 і більше.
Головними ріками області, кожній з яких ми дамо коротку характеристику, є Дністер, Стрий і Західний Буг.
Дністер — найбільша ріка області, бере початок з джерел, які виходять на поверхню на північно-західному схилі гори Розлуч біля с. Середа на висоті 760 м. Річкова сітка Дністра в карпатській частині басейну найгустіша (1,5 км/км2).
Живлення ріки змішане: у весняний період основним джерелом є талі снігові води; з травня по жовтень переважає дощове живлення, а потім домінуюче значення мають підземні води. Велика кількість опадів разом зі значним нахилом поверхні викликає високий стік.
До найбільших витрат води в Дністрі приводять весняне танення снігу та інтенсивні літньо-осінні дощі. Для гідрологічного режиму Дністра характерно, що найвищі рівні спостерігаються під час літніх паводків, але в окремі роки вони можуть бути найвищими під час осінніх і навіть зимових паводків.
Весняне підняття рівня починається у середньому в кінці лютого— на початку березня. Весняна повінь на Дністрі посилюється дощами і тому проходить декількома хвилями. Під час повені вода піднімається від 8 до 166 см, а в окремі роки до 3,5—5,5 м за добу.
У літньо-осінній період спостерігається до 3—5 паводків, а в окремі роки 12—15 (1927, 1941, 1955 pp.). Середня тривалість паводків 10—25 днів, максимальна — 55 днів (1948, 1955 pp.). Рівень води під час паводків піднімається до 0,5—2 і навіть до 6 м за добу і більше.
Льодовий режим ріки нестійкий і звичайно перед льодоставом утворюються забереги, шуга, а також щороку спостерігається осінній льодохід тривалістю 5—10 днів. Проте бувають роки, коли ріка зразу покривається льодом. У середньому льодостав установлюється у кінці грудня— на початку січня. Поверхня льоду нерівна, торосиста і середня товщина його дорівнює 20—30 см. Під час теплих зим бувають 1—3 паводки тривалістю 15—30 днів.
Ріка Стрий бере початок на південно-західному схилі Верховинського вододільного хребта на горі Явірник. Довжина ріки 232 км, площа водозбору 3060 км2; верхня і середня течії протікають у Карпатах, нижня — у Передкарпатті. Густота річкової сітки в басейні Стрия становить 1,4 км/км2.
Ріка Стрий характеризується великою мінливістю рівневого режиму за роками. У деякі роки весняна повінь слабо виражена, зате влітку і восени спостерігаються високі паводки. Тоді на літньо-осінній період припадає 40—50% річного стоку. Крім того, бувають роки з безперервними наводками.
Льодовий режим ріки нестійкий. У верхів’ях і середній течії протягом зими часто буває декілька льодоставів, між якими спостерігається льодохід і тимчасове очищення ріки від льоду.
У нижній течії льодостав не суцільний, у багатьох місцях утворюються ополонки.
Західний Буг — найбільша ріка рівнинної частини області, права притока Вісли. Починається у Колтівській котловині біля с. Верхобуж на висоті 320 м над рівнем моря. Довжина ріки в межах області дорівнює 392 км (загальна довжина — 815 км). Густота річкової сітки в басейні Західного Бугу становить 0,3—0,5 км/км2. Ріка належить до рівнинного типу, живлення її змішане: дощове, снігове і підземне.
Виділяються три підняття рівня води: велика весняна повінь у результаті сніготанення, літні дощові паводки (червень—липень) і зимові підняття, викликані зимовими відлигами (грудень—лютий). Під час весняної повені спостерігається найбільший рівень води в році. Весняне підняття води починається ще під час льодоставу за 5—10 диів до скресання. Найбільший рівень у році спостерігається 13—18 березня і може досягати 4—5 м над умовним рівнем. Весняна повінь триває до середини травня, а потім настає межень, яка триває до початку, а інколи й до середини листопада.
У верхів’ях Західного Бугу бувають літньо-осінні паводки, що досягають значних рівнів і інколи перевищують весняну повінь. У середині течії ріки паводки слабо виражені, висота їх не перевищує 0,5—1,0 м. У районі м. Сокаль низькі рівні води характерні для липня—вересня.
У кінці листопада—на початку грудня спостерігається осінній льодохід, середня тривалість якого 3—8 днів. Замерзає ріка в другій половині грудня. Ріка скута льодом 120—140 днів. Проте взимку внаслідок тривалих і частих відлиг бувають тимчасові скресання. На режим ріки в зимовий період мають значний вплив теплі води Добротвірської ГРЕС. Тому льодові утворення тут відсутні або спостерігаються лише під час холодних зим.
Озера і ставки. Крім рік, у Львівській області є озера, ставки, водосховища. Річкові долини мають широкі заплави і озеровидні розширення, які перетворені у великі ставки, як, наприклад, Рава-Руський став на р. Раті, Краковецький, Яворівський стави на р. Шкло, Городоцький, Комарнівський стави на р. Верещиці.
Із загальної кількості озер та ставків переважають руслові ставки з дамбами, яких в області в державному користуванні налічується понад 350. Найбільше їх у долині р. Верещиці. Тут налічується понад 84 ставки загальною площею 1300 га. У пониззях рік Стрия та Свічі є до 120 ставків загальною площею 936 га. Багато ставків є у долині річки Луг.
У Львівській області є також карстові озера, розташовані на західних схилах Розточчя та у Львівському Опіллі. Серед них виділяється озеро Сива Вода біля с. Шкло, яке відоме тим, що вода його насичена сірководнем і має постійну температуру близько 12° протягом року.
Підземні води. У Львівській області відомі такі типи підземних вод: прісні, мінералізовані, термальні і мінеральні. У їх поширенні спостерігається певна закономірність, яка зумовлена, в першу чергу, геологічною будовою. Не менш важливу роль відіграє геохімічна обстановка, в якій формується той чи інший тип вод.
Прісні води приурочені до четвертинних відкладів та корінних порід і є основним джерелом водопостачання як сільських, так і міських населених пунктів.
Водоносні горизонти четвертинного віку приурочені до алювіальних відкладів річкових терас, флювіогляціальних пісків та алювіально-делювіальних відкладів. Найбільш водозбагаченими є водоносні горизонти, пов’язані з акумулятивними терасами Дністра та його допливів.
Водоносні горизонти, що належать до елювіально-делювіальних відкладів на схилах карпатських гір, річкових долин Передкарпаття, ярів Подільської височини, не є сталими як за площею поширення, так і за потужністю та режимом, тому у водопостачанні населених пунктів Львівської області вони відіграють другорядну роль.
У межах північно-східної частини Львівської області, яка належить до Волино-Подільського артезіанського басейну, прісні води поширені у відкладах третинного і крейдового віку. У третинній товщі водоносними виявилися літотамніеві вапняки і пісковики нижньотортонського горизонту. Пов’язані з ними води — слабонапірні, прісні, гідрокарбонатно-натрієвого складу із задовільними фізичними властивостями.
Серед порід верхньокрейдового віку найбільш водозбагаченими є тріщинуваті мергелі сенонського яруса. Вони утворюють водоносний горизонт, який характеризується значним територіальним поширенням. Горизонт охоплює північну частину Львівської області, а також поширюється на Волинську і Ровенську області. Потужність водоносної товщі змінюється від 10 до 80 м. Особливістю горизонту є непостійність водозбагачення як у вертикальному розрізі, так і в площинному поширенні, що зумовлюється характером тріщинуватості. Дебіт свердловин, закладених у межах річкових долин, змінюється від 50 до 100 л/сек, на вододілах він зменшується до 1 л/сек.
Води сенонського горизонту мають невисоку мінералізацію, гідро-карбонатно-натрієво-кальцієвий склад і характерні добрими фізичними властивостями.
У південній частині області, яка збігається з Передкарпатським прогином, води корінних порід є високомінералізованим розсолом. їх можна розділити на два різновиди: розсоли воротищенської товщі та високо-мінералізовані води палеогенових і крейдових відкладів, які є переважно контурними водами нафтових і газових родовищ.
Розсоли хлоридно-натрієвого складу з мінералізацією до 300 г солей на літр води належать до воротищенської серії, багатої галітом. Залягають вони близько денної поверхні і утворюються у результаті вимивання прісними інфільтраційними водами кам’яної солі із гіпсо-глинистої шапки.
На базі цих розсолів ще у XVIII ст. на Передкарлатті було розвинено варіння кухонної солі, яке продовжується до цього часу. Ропу добували кустарним методом з шахтних колодязів, які в багатьох місцях збереглися дотепер (Розсільна, Болехів, Дрогобич).
Другим різновидом вод корінних порід Передкарпаття є високомінералізовані води хлоридно-кальцієво-натрієвого складу. Вони характеризуються високою метаморфізацією, є переважно контурними водами нафтових та газових родовищ, і залягають на глибинах від декількох десятків до 2000—3000 м. Їх мінералізація є величиною непостійною як за геологічним розрізом, так і за площею поширення. Гідрохімічні дослідження, проведені нафтовиками, показали, що ці високомінералізовані води містять підвищену кількість йоду та брому і можуть бути використані як сировина для добування з них мікрокомпонентів.
Внутрішня зона Передкарпатського прогину характеризується дуже складною геологічною будовою, що не дає можливості простежити за окремими гідрогеологічними системами і водоносними горизонтами. Найбільш водозбагаченими є відклади палеогену, які містять напірні води. Дебіти свердловин під час самовиливу коливаються від десятків до сотень кубічних метрів на добу. Особливо високим є початковий дебіт.
Підземні води корінних порід Передкарпатського прогину не тільки збагачені підвищеною кількістю йоду і брому, але й характеризуються також підвищеною температурою, тобто в деяких випадках їх можна віднести до термальних. Як показали матеріали. глибокого розвід-кового буріння, води неогенових відкладів хлоридно-натрієво-кальцієвого складу з мінералізацією 50—60 г/л солей мають температуру 27—5І°С. У відкладах мезозою на глибині 1300—2300 м температура вод зростає від 41 до 77°С. У найбільш зануреній частині (Крукеницькій западині) їх мінералізація збільшується до 250—270 г/л, а температура зростає до 80—93°С. Температурний градієнт для зовнішньої зони прогину змінюється від 3,2 до 5,5°С/100 м.
У Внутрішній зоні Передкарпатського прогину температура вод крейдових і палеогенових відкладів на глибині 1300—1400 м коливається від 35 до 85°С. Температурний градієнт нижчий (2,2—2,8°С/100 м).
Своєрідну групу серед підземних вод Львівської області утворюють мінеральні води. Це сірководневі та глауберові води, на яких базується вітчизняна курортологія. їх родовища зосереджені в контактній частині Передкарпатського прогину з південно-західною окраїною Руської платформи. Поширені вони у гіпсоносних породах третинного віку- За сольовим складом сірководневі води переважно є сульфатно-гідрокарбонатно-кальцієвими з мінералізацією від 1 до 2,6 г/л. Вміст сірководню є величиною непостійною і змінюється від 25 до 156 мг/л. На цих водах базуються такі курорти всесоюзного значення, як Великий Любінь, Не-мирів, Шкло, Трускавець, Морінин.
Курорти. Курот Великий Любінь розташований на відстані 28 км від Львова в лісистій мальовничій місцевості. Санаторій використовує води чотирьох джерел, серед яких джерела № 2, 3, 4 є самовиливними. Води мають сульфатно-гідрокарбонатно-кальцієвий склад з мінералізацією 1,8—2,0 г/л. Сірководню у них виявлено від 65 до 88 мг/л.
Курорт Немирів розташований на території лісового масиву недалеко від міста Немирова. Сольовий склад мінеральних вод такий самий, як і на курорті Великий Любінь, але вміст сірководню у них доходить до 156 мг/л, що є максимальною величиною для сірководневих вод України.
Курорт Шкло розміщений у селі Шкло Яворівського району. Вода вміщує до 73—76 мг/л сірководню. Вода джерела № 3 використовується для пиття, інших — для ванн, душів, інгаляцій тощо.
Сірководневими водами на перелічених курортах лікують захворювання периферійної та центральної нервової системи, хронічну екзему, подагру, захворювання серця, судин тощо. Крім сірководневих вод, на цих курортах з лікувальною метою застосовується торфогрязь.
Курорт Трускавець розміщений на висоті 400 м над рівнем моря у лісистій місцевості передгір’я Карпат поблизу Дрогобича. Відомий він джерелами сірководневих і глауберових вод, які характеризуються великою різноманітністю сольового і газового складу, а також мінералізацією, чим зумовлене їх широке бальнеологічне використання. Наприклад, води хлоридно-сульфатно-магнієвого складу джерел № 1, 2 застосовуються для лікування хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту; хлоридно-сульфатно-натрієва вода джерела № 3 — для полоскання горла та інгаляцій. Вода джерела № 4 являє собою розсіл високої концентрації, з якого виготовляють сіль «Барбара» для лікувацня органів стравоходу.
Джерела № 5, 6, 7, 8, 9, 10 є сірководневими. Вони застосовуються для ванн і душів.
Найбільш відомою є унікальна вода «Нафтуся», яка має специфічний присмак і запах нафти. її мінералізація менше 1 г/л. У ній виявлені органічні речовини типу фенолів, відзначена слаба радіоактивність (0,125—0,224 кюрі/л). Нафтуся застосовується для лікування нирок, печінки, сечогінних шляхів.
Курорт Моршин розташований у Стрийському районі на відстані 12 км від райцентру у лісистій місцевості Передкарпаття. Тут поширені глауберові води різної концентрації, які для лікування застосовують у розведеному стані. Вода шахтної криниці № 1 — це розсіл з мінералізацією 200—400 г/л, яка використовується для мінеральних ванн, а також для пиття. Хлоридно-натрієвим розсолом з мінералізацією 300 г/л є вода шахтного колодязя № 2 та свердловини глибиною 84 м. Після розведення його прісною водою використовується для ванн. Вода криниці № 4 має сульфатно-хлоридно-кальцієво-натрієво-магнієвий склад, мінералізацію 4,5 г/л і використовується для пиття. Прісною (0,17 г/л) гідрокарбонатно-сульфатно-кальцієвою водою «Моршинка» розбавляють розсіл з криниці № 1, щоб одержати питну лікувальну воду.
На курорті лікують захворювання шлунка, кишечника, печінки.