Поверхневі та підземні води Львівської області

Поверхневі води. Львівська область багата ріками, яких на­раховується понад 8950. Крім того, навесні під час танення снігу та влітку під час тривалих дощів утворюються тисячі тимчасово діючих потоків. Загальна протяжність рік області становить 16343 км. Розподіл рік по басейнах нерівномірний. Найбільше рік належить до басейнів Дністра (5738), Західного Бугу (3213) і незначна частина — до басейну Сану і Прип’яті.

Оскільки наша область розташована в межах Головного європейсько­го вододілу, то в ній переважають дрібні ріки — витоки основних річок Дністра і Західного Бугу (табл. 9).

Із загальної кількості річок 8756, тобто 97%, мають протяжність до 10 км, 176—10—50 км, 16 — 50—100 км і 3 — понад 100 км (Дністер, Стрий, Західний Буг).

Середня густота річкової сітки в басейні Західного Бугу становить 0.35 км/км², у басейні Дністра від 0,7 км/км² (Передкарпаття) до 1,5 км/км² (Карпати).

Розподіл стоку протягом року нерівномірний і залежить від розпо­ділу опадів у басейнах річок, температури повітря, а також діяльності людей. Більша частина річного стоку (60—70%) припадає на літньо-осінній період (травень—листопад), а 40—30% — на зиму і весну. Проте, як у багатоводні, так і в маловодні роки є відхилення від типового роз­поділу стоку. У деяких ріках стік у кожному сезоні становить менше 50%. Найбільш водоносним є Дністер, середньомісячна , витрата води якого дорівнює 124 м/сек (біля с. Журавне). Уявлення про середні річні витрати води на ріках області дає табл. 10.

Найбільші витрати води залежать головним чином від запасів води в снігу, тривалості сніготанення, кількості опадів, стану грунту і харак­терні для рік Поділля і Волині в квітні, а для гірських приток Дністра в липні—серпні, що зумовлено літніми дощами. Найменші витрати води спостерігаються у зимовий період (0,2—0,3 м³/сек). Живляться ріки талими сніговими, дощовими та підземними водами, значення кожного з цих трьох джерел живлення є різним на окремих територіях, але питома вага кожного з них не перевищує 50%.

Ріки рівнинного типу мають переважно дощове живлення, яке ста­новить 50% загальної кількості, 37% припадає на снігове і 13% — на підземне. Для гірських рік снігове живлення є переважним і становить 50%, дощове — 44% і тільки 6% припадає на підземне.

На всіх ріках Львівської області спостерігається три підняття рівнів води: весняна повінь, внаслідок танення снігу (березень—квітень); літні паводки від випадання тривалих і сильних дощів (червень—серпень); зимові підняття рівня води внаслідок тривалих і інтенсивних відлиг (грудень—лютий).

Льодовий покрив рік області нестійкий, а в окремі роки вони зов­сім не замерзають, що зумовлено нестійким термічним режимом у зимо­вий період. Процес льодоутворення починається у кінці листопада—на початку грудня, а льодовий покрив установлюється в другій половині грудня—на початку січня. Найбільш рання дата замерзання ріки в об­ласті була відзначена на р. Опір (5 листопада 1941 р.) і найпізніша на р. Стир — 8 березня 1952 року. Бувають зими, коли ріки по декілька разів то замерзають, то скресають, що спричинюється тривалими відли­гами. Тривалість льодоставу на ріках рівнинного типу 2—2,5, на гір­ських — 3—3,5 місяці.

Весняне підняття рівнів води починається ще під час льодоставу за 10—15 днів до скресання і поступово збільшується до моменту скре­сання. Ріки скресають приблизно в кінці лютого—на початку березня (найбільш рання дата скресання була відзначена 1 січня 1930 р. на р. Свиня, а найпізніша — 7 квітня 1952 р. на ріках Стир, Свиня, Вере­щиця).

Весняний льодохід триває 2—5 днів. Найшвидше скресають малі ріки. Після цього підняття рівня води відбувається дуже інтенсивно і може досягати 3—5 м за добу. У другій декаді березня ріки повністю звільнюються від льоду. Рівень води починає підвищуватись з початку березня і майже кожен день спостерігається весняний розлив рік, величина якого залежить від висоти берегів, ширини заплави. Рівнинні ріки розливаються від 0,5 до 2—3 км, а глибина затоплення дорівнює 0,5— 1,5 м. Висота рівня води під час весняного підняття досягає 5 м на гір­ських і особливо передгірських ріках.

Літні паводки інколи за величиною більші від весняної повені. Най­більше їх у Карпатах, де в середньому за рік спостерігається 10—15 па­водків. Середня тривалість паводкового режиму 12 днів. Висота літніх паводків над умовним рівнем коливається від 0,5 до 1,5 м, а в окремі роки досягає 2—3 і навіть 5 м. На деяких ріках, особливо на Стрию та Опорі, інколи спостерігаються катастрофічні паводки (у 1927, 1955 і особливо в 1969 роках).

Швидкість течії рік області неоднакова. Найбільша спостерігається у гірській частині області, у Карпатах, і становить 1,2 м/сек, а на порогax 2,5 м/сек; найменша — на ріках Буго-Стирського межиріччя (0,5— 0,6 м/сек).

Середня річна каламутність рік області коливається у межах 20— 700 г/м³. Найбільших значень вона досягає під час паводків, особливо в Карпатах, де становить 1300—1800 г/м.³ і більше.

Головними ріками області, кожній з яких ми дамо коротку харак­теристику, є Дністер, Стрий і Західний Буг.

Дністер — найбільша ріка області, бере початок з джерел, які ви­ходять на поверхню на північно-західному схилі гори Розлуч біля с. Середа на висоті 760 м. Річкова сітка Дністра в карпатській частині басейну найгустіша (1,5 км/км²).

Живлення ріки змішане: у весняний період основним джерелом є талі снігові води; з травня по жовтень переважає дощове живлення, а потім домінуюче значення мають підземні води. Велика кількість опадів разом зі значним нахилом поверхні викликає високий стік.

До найбільших витрат води в Дністрі приводять весняне танення снігу та інтенсивні літньо-осінні дощі. Для гідрологічного режиму Дні­стра характерно, що найвищі рівні спостерігаються під час літніх павод­ків, але в окремі роки вони можуть бути найвищими під час осінніх і навіть зимових паводків.

Весняне підняття рівня починається у середньому в кінці лютого— на початку березня. Весняна повінь на Дністрі посилюється дощами і тому проходить декількома хвилями. Під час повені вода піднімається від 8 до 166 см, а в окремі роки до 3,5—5,5 м за добу.

У літньо-осінній період спостерігається до 3—5 паводків, а в окремі роки 12—15 (1927, 1941, 1955 pp.). Середня тривалість паводків 10—25 днів, максимальна — 55 днів (1948, 1955 pp.). Рівень води під час павод­ків піднімається до 0,5—2 і навіть до 6 м за добу і більше.

Льодовий режим ріки нестійкий і звичайно перед льодоставом утво­рюються забереги, шуга, а також щороку спостерігається осінній льодо­хід тривалістю 5—10 днів. Проте бувають роки, коли ріка зразу покри­вається льодом. У середньому льодостав установлюється у кінці грудня— на початку січня. Поверхня льоду нерівна, торосиста і середня товщина його дорівнює 20—30 см. Під час теплих зим бувають 1—3 паводки тривалістю 15—30 днів.

Ріка Стрий бере початок на південно-західному схилі Верховин­ського вододільного хребта на горі Явірник. Довжина ріки 232 км, пло­ща водозбору 3060 км²; верхня і середня течії протікають у Карпатах, нижня — у Передкарпатті. Густота річкової сітки в басейні Стрия ста­новить 1,4 км/км².

Ріка Стрий характеризується великою мінливістю рівневого режиму за роками. У деякі роки весняна повінь слабо виражена, зате влітку і восени спостерігаються високі паводки. Тоді на літньо-осінній період припадає 40—50% річного стоку. Крім того, бувають роки з безперерв­ними наводками.

Льодовий режим ріки нестійкий. У верхів’ях і середній течії про­тягом зими часто буває декілька льодоставів, між якими спостерігається льодохід і тимчасове очищення ріки від льоду.

У нижній течії льодостав не суцільний, у багатьох місцях утворю­ються ополонки.

Західний Буг — найбільша ріка рівнинної частини області, права притока Вісли. Починається у Колтівській котловині біля с. Верхобуж на висоті 320 м над рівнем моря. Довжина ріки в межах області дорів­нює 392 км (загальна довжина — 815 км). Густота річкової сітки в ба­сейні Західного Бугу становить 0,3—0,5 км/км². Ріка належить до рів­нинного типу, живлення її змішане: дощове, снігове і підземне.

Виділяються три підняття рівня води: велика весняна повінь у ре­зультаті сніготанення, літні дощові паводки (червень—липень) і зимові підняття, викликані зимовими відлигами (грудень—лютий). Під час вес­няної повені спостерігається найбільший рівень води в році. Весняне під­няття води починається ще під час льодоставу за 5—10 диів до скре­сання. Найбільший рівень у році спостерігається 13—18 березня і може досягати 4—5 м над умовним рівнем. Весняна повінь триває до середини травня, а потім настає межень, яка триває до початку, а інколи й до середини листопада.

У верхів’ях Західного Бугу бувають літньо-осінні паводки, що дося­гають значних рівнів і інколи перевищують весняну повінь. У середині течії ріки паводки слабо виражені, висота їх не перевищує 0,5—1,0 м. У районі м. Сокаль низькі рівні води характерні для липня—вересня.

У кінці листопада—на початку грудня спостерігається осінній льодо­хід, середня тривалість якого 3—8 днів. Замерзає ріка в другій половині грудня. Ріка скута льодом 120—140 днів. Проте взимку внаслідок три­валих і частих відлиг бувають тимчасові скресання. На режим ріки в зимовий період мають значний вплив теплі води Добротвірської ГРЕС. Тому льодові утворення тут відсутні або спостерігаються лише під час холодних зим.

Озера і ставки. Крім рік, у Львівській області є озера, ставки, водо­сховища. Річкові долини мають широкі заплави і озеровидні розширення, які перетворені у великі ставки, як, наприклад, Рава-Руський став на р. Раті, Краковецький, Яворівський стави на р. Шкло, Городоцький, Комарнівський стави на р. Верещиці.

Із загальної кількості озер та ставків переважають руслові ставки з дамбами, яких в області в державному користуванні налічується по­над 350. Найбільше їх у долині р. Верещиці. Тут налічується понад 84 ставки загальною площею 1300 га. У пониззях рік Стрия та Свічі є до 120 ставків загальною площею 936 га. Багато ставків є у долині річки Луг.

У Львівській області є також карстові озера, розташовані на захід­них схилах Розточчя та у Львівському Опіллі. Серед них виділяється озеро Сива Вода біля с. Шкло, яке відоме тим, що вода його насичена сірководнем і має постійну температуру близько 12° протягом року.

Підземні води. У Львівській області відомі такі типи підземних вод: прісні, мінералізовані, термальні і мінеральні. У їх поширенні спостері­гається певна закономірність, яка зумовлена, в першу чергу, геологіч­ною будовою. Не менш важливу роль відіграє геохімічна обстановка, в якій формується той чи інший тип вод.

Прісні води приурочені до четвертинних відкладів та корінних порід і є основним джерелом водопостачання як сільських, так і міських населених пунктів.

Водоносні горизонти четвертинного віку приурочені до алювіальних відкладів річкових терас, флювіогляціальних пісків та алювіально-делю­віальних відкладів. Найбільш водозбагаченими є водоносні горизонти, пов’язані з акумулятивними терасами Дністра та його допливів.

Водоносні горизонти, що належать до елювіально-делювіальних від­кладів на схилах карпатських гір, річкових долин Передкарпаття, ярів Подільської височини, не є сталими як за площею поширення, так і за потужністю та режимом, тому у водопостачанні населених пунктів Львів­ської області вони відіграють другорядну роль.

У межах північно-східної частини Львівської області, яка належить до Волино-Подільського артезіанського басейну, прісні води поширені у відкладах третинного і крейдового віку. У третинній товщі водоносни­ми виявилися літотамніеві вапняки і пісковики нижньотортонського гори­зонту. Пов’язані з ними води — слабонапірні, прісні, гідрокарбонатно-натрієвого складу із задовільними фізичними властивостями.

Серед порід верхньокрейдового віку найбільш водозбагаченими є трі­щинуваті мергелі сенонського яруса. Вони утворюють водоносний гори­зонт, який характеризується значним територіальним поширенням. Гори­зонт охоплює північну частину Львівської області, а також поширюється на Волинську і Ровенську області. Потужність водоносної товщі змінюєть­ся від 10 до 80 м. Особливістю горизонту є непостійність водозбагачення як у вертикальному розрізі, так і в площинному поширенні, що зумов­люється характером тріщинуватості. Дебіт свердловин, закладених у ме­жах річкових долин, змінюється від 50 до 100 л/сек, на вододілах він зменшується до 1 л/сек.

Води сенонського горизонту мають невисоку мінералізацію, гідро-карбонатно-натрієво-кальцієвий склад і характерні добрими фізичними властивостями.

У південній частині області, яка збігається з Передкарпатським прогином, води корінних порід є високомінералізованим розсолом. їх мож­на розділити на два різновиди: розсоли воротищенської товщі та високо-мінералізовані води палеогенових і крейдових відкладів, які є переважно контурними водами нафтових і газових родовищ.

Розсоли хлоридно-натрієвого складу з мінералізацією до 300 г солей на літр води належать до воротищенської серії, багатої галітом. Заляга­ють вони близько денної поверхні і утворюються у результаті вими­вання прісними інфільтраційними водами кам’яної солі із гіпсо-глини­стої шапки.

На базі цих розсолів ще у XVIII ст. на Передкарлатті було розви­нено варіння кухонної солі, яке продовжується до цього часу. Ропу до­бували кустарним методом з шахтних колодязів, які в багатьох місцях збереглися дотепер (Розсільна, Болехів, Дрогобич).

Другим різновидом вод корінних порід Передкарпаття є високо­мінералізовані води хлоридно-кальцієво-натрієвого складу. Вони характеризуються високою метаморфізацією, є переважно контурними водами нафтових та газових родовищ, і залягають на глибинах від декількох десятків до 2000—3000 м. Їх мінералізація є величиною не­постійною як за геологічним розрізом, так і за площею поширення. Гідро­хімічні дослідження, проведені нафтовиками, показали, що ці високо­мінералізовані води містять підвищену кількість йоду та брому і можуть бути використані як сировина для добування з них мікрокомпонентів.

Внутрішня зона Передкарпатського прогину характеризується дуже складною геологічною будовою, що не дає можливості простежити за окре­мими гідрогеологічними системами і водоносними горизонтами. Найбільш водозбагаченими є відклади палеогену, які містять напірні води. Дебіти свердловин під час самовиливу коливаються від десятків до сотень кубіч­них метрів на добу. Особливо високим є початковий дебіт.

Підземні води корінних порід Передкарпатського прогину не тільки збагачені підвищеною кількістю йоду і брому, але й характеризуються також підвищеною температурою, тобто в деяких випадках їх можна віднести до термальних. Як показали матеріали. глибокого розвід-кового буріння, води неогенових відкладів хлоридно-натрієво-кальцієвого складу з мінералізацією 50—60 г/л солей мають температуру 27—5І°С. У відкладах мезозою на глибині 1300—2300 м температура вод зростає від 41 до 77°С. У найбільш зануреній частині (Крукеницькій западині) їх мінералізація збільшується до 250—270 г/л, а температура зростає до 80—93°С. Температурний градієнт для зовнішньої зони прогину змі­нюється від 3,2 до 5,5°С/100 м.

У Внутрішній зоні Передкарпатського прогину температура вод крейдових і палеогенових відкладів на глибині 1300—1400 м коливається від 35 до 85°С. Температурний градієнт нижчий (2,2—2,8°С/100 м).

Своєрідну групу серед підземних вод Львівської області утворюють мінеральні води. Це сірководневі та глауберові води, на яких базується вітчизняна курортологія. їх родовища зосереджені в контактній частині Передкарпатського прогину з південно-західною окраїною Руської плат­форми. Поширені вони у гіпсоносних породах третинного віку- За сольо­вим складом сірководневі води переважно є сульфатно-гідрокарбонатно-кальцієвими з мінералізацією від 1 до 2,6 г/л. Вміст сірководню є вели­чиною непостійною і змінюється від 25 до 156 мг/л. На цих водах базуються такі курорти всесоюзного значення, як Великий Любінь, Не-мирів, Шкло, Трускавець, Морінин.

Курорти. Курот Великий Любінь розташований на відстані 28 км від Львова в лісистій мальовничій місцевості. Санаторій використовує води чотирьох джерел, серед яких джерела № 2, 3, 4 є самовиливними. Води мають сульфатно-гідрокарбонатно-кальцієвий склад з мінераліза­цією 1,8—2,0 г/л. Сірководню у них виявлено від 65 до 88 мг/л.

Курорт Немирів розташований на території лісового масиву недалеко від міста Немирова. Сольовий склад мінеральних вод такий самий, як і на курорті Великий Любінь, але вміст сірководню у них доходить до 156 мг/л, що є максимальною величиною для сірководневих вод України.

Курорт Шкло розміщений у селі Шкло Яворівського району. Вода вміщує до 73—76 мг/л сірководню. Вода джерела № 3 використовується для пиття, інших — для ванн, душів, інгаляцій тощо.

Сірководневими водами на перелічених курортах лікують захворю­вання периферійної та центральної нервової системи, хронічну екзему, подагру, захворювання серця, судин тощо. Крім сірководневих вод, на цих курортах з лікувальною метою застосовується торфогрязь.

Курорт Трускавець розміщений на висоті 400 м над рівнем моря у лісистій місцевості передгір’я Карпат поблизу Дрогобича. Відомий він джерелами сірководневих і глауберових вод, які характеризуються вели­кою різноманітністю сольового і газового складу, а також мінералізацією, чим зумовлене їх широке бальнеологічне використання. Наприклад, води хлоридно-сульфатно-магнієвого складу джерел № 1, 2 застосовуються для лікування хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту; хлоридно-сульфатно-натрієва вода джерела № 3 — для полоскання горла та інга­ляцій. Вода джерела № 4 являє собою розсіл високої концентрації, з яко­го виготовляють сіль «Барбара» для лікувацня органів стравоходу.

Джерела № 5, 6, 7, 8, 9, 10 є сірководневими. Вони застосовуються для ванн і душів.

Найбільш відомою є унікальна вода «Нафтуся», яка має специфіч­ний присмак і запах нафти. її мінералізація менше 1 г/л. У ній виявлені органічні речовини типу фенолів, відзначена слаба радіоактивність (0,125—0,224 кюрі/л). Нафтуся застосовується для лікування нирок, печінки, сечогінних шляхів.

Курорт Моршин розташований у Стрийському районі на відстані 12 км від райцентру у лісистій місцевості Передкарпаття. Тут поширені глауберові води різної концентрації, які для лікування застосовують у розведеному стані. Вода шахтної криниці № 1 — це розсіл з міне­ралізацією 200—400 г/л, яка використовується для мінеральних ванн, а також для пиття. Хлоридно-натрієвим розсолом з мінералізацією 300 г/л є вода шахтного колодязя № 2 та свердловини глибиною 84 м. Після розведення його прісною водою використовується для ванн. Вода криниці № 4 має сульфатно-хлоридно-кальцієво-натрієво-магнієвий склад, міне­ралізацію 4,5 г/л і використовується для пиття. Прісною (0,17 г/л) гідро­карбонатно-сульфатно-кальцієвою водою «Моршинка» розбавляють роз­сіл з криниці № 1, щоб одержати питну лікувальну воду.

На курорті лікують захворювання шлунка, кишечника, печінки.

• ← Клімат Львівської області
• Рослинність Львівської області →