1 рік тому
Немає коментарів

Флористичний склад рослинного покриву. Формування флори і рослинного покриву як рівнинних, так і гірських районів Львів­ської області пов’язане з льодовиковим і післяльодовиковим часом. У формуванні флори Львівщини брали участь північні та південно-східні види, які прийшли сюди з далекої півночі та північного сходу, гірські види, що перемістилися на схід з гір Середньої Європи, а також рівнинні атлантичні види. З південного сходу занесені до нас степові види. У зв’язку з цим флора Львівської області неоднорідна за своїм складом. Для неї є характерними, передусім, такі основні флористичні елементи: бореальні, або тайгові (ялина (смерека) європейська, сосна звичайна, брусниця, квасениця, ліннея північна, грушанка середня тощо); серед­ньоєвропейські, або зони широколистих лісів (бук звичайний, дуб зви­чайний, дуб скельний, ялиця біла, граб звичайний, явір, переліска багато­річна тощо); монтанні, або гірські, до яких належать європейські гірські, а серед них і карпатські види, в тому числі деякі ендемічні види (костри­ця карпатська, фіалка відхилена, королиця круглолиста тощо); понтичні, або степові (типчак борознистий, ковила тощо). У Карпатах відомі також гірсько-диз’юнктивні (цибуля переможна, осока вічнозелена тощо) еле­менти флори. У цілому, за попередніми даними, флора Львівської області налічує понад 1200 видів насінних і вищих спорових рослин, які нале­жать до 500 родів та 100 родин.

Рослинність області. В доагрикультурний час більша частина тери­торії Львівської області була вкрита лісами. Тепер природна рослинність збереглася лише на одній третині площі і характеризується передусім лісовими, лучними та болотними угрупованнями. На дуже обмежених ділянках збереглися фрагменти степової рослинності.

Лісова рослинність. Ліси й тепер є пануючим типом рос­линності на Львівщині. Лісова рослинність має всі основні типи: ліси широколисті, мішані і хвойні (рис. 10).

Схематична карта рослинного покриву Львівської області...

Схематична карта рослинного покриву Львівської області…

На рівнині в передгір’ї основними лісоутворюючими породами ши­роколистих лісів є дуб звичайний, бук лісовий і граб. У мішаних лісах поруч ростуть сосна звичайна, дуб, рідше бук. Хвойні ліси утворюють сосна на рівнині та в передгір’ї і ялина (смерека) та ялиця у передгір’ї.

У гірській частині області основними лісоутворюючими породами є бук і ялина, які утворюють як чисті, так і мішані насадження часто з більшою чи меншою домішкою ялиці білої.

У дубових лісах переважають формації дуба звичайного і дуба скель­ного. Діброви особливо поширені в Західному Поділлі. Всюди діброви розташовуються невеликими масивами в комплексі з дубово-грабовими лісами. На Львівщині дубові ліси виявлені свіжими і вологими типами; сухі типи відсутні.

За панської Польщі на значних площах дубові ліси були знищені і тепер їх частково заступають вторинні дубово-грабові, дубово-березово-грабові, дубово-березові, дубово-осикові ліси і навіть чисті грабняки, березняки та осичники.

Особливо поширені серед вторинних лісів грабово-дубові ліси або груди (Carpineto-Querceta); у таких лісах перший ярус утворює дуб звичайний, другий — граб. Інколи граб заходить і в перший ярус. Груди невеликими масивами самостійно і в комплексі з дубовими і грабово-буковими лісами (Carpineto-Fageta) поширені на півдні і на південному сході Західного Поділля та в Грядовому Побужжі. На Львівщині поши­рені лише свіжі груди.

Друге місце за поширенням у_ рівнинній частині Львівщини займа­ють соснові ліси (Pineta). Ростуть вони в основному в Малому Поліссі і Розточчі, де займають дюни і горби з міждюнними пониженнями. Основ­на лісоутворююча порода — сосна звичайна. Сухі соснові ліси виявлені борами злаково-різнотравними (Pineta graminoso-herbosa), пісковими (P. collina) та чагарниковими (P. fruticosa).

Найбільш поширена група лісових формацій на Львівщині — ши­роколисто-соснові ліси (Nemoreto-Pineta), великі масиви яких є на Малому Поліссі і Розточчі. У першому ярусі таких лісів разом або окре­мо росте сосна, у другому — дуб, граб, бук. Підлісок і трав’яний ярус розвинені добре. Тут одночасно виростають рослини-супутники як хвой­ного, так і широколистого лісу. Широколисто-хвойні ліси розділяються на дубово-соснові (Querceto-Pineta) та буково-соснові (Fageto-Pineta).

Дубово-соснові ліси (Querceto-Pineta) у Малому Поліссі — це в ос­новному деревостани, в яких перший ярус складає сосна Іа—І класів бонітету, другий — дуб звичайний II—III класів бонітету. До них домі­шуються береза бородавчаста, осика, горобина, граб, а на вологіших місцезростаннях вільха чорна і ясен. На Розточчі в складі дубово-сосно­вих лісів поруч ростуть два види дуба — звичайний і скельний. Ліси з дубом звичайним займають більш знижені, а ліси з дубом скельним — більш підвищені місця. У складі цих лісів виростають також бук, ялина, ялиця біла. Підлісок з пануванням у ньому ліщини розвинений добре. Добре виявлені також трав’яний і моховий яруси.

Буково-соснові ліси (Fageto-Pineta) поширені лише на Розточчі. До свіжих типів лісу належать буково-соснові ліси чагарникові (Fageto-Pineta fruticosa) з сосною І—II класів бонітету в першому ярусі, буком II класу бонітету — в другому, і добре розвиненим підліском з ліщини, крушини ламкої, горобини, глоду, бузини червоної. До вологого типу лісу слід віднести буково-соснові ліси чорницеві (P.-F. myrtillosa) і чорни­цево-квасеницеві (Pineto-Fageta myrtilloso-oxalidosa). Це високобонітетні (сосна — І, бук — II—І класів бонітету) деревні насадження з відсут­нім або ж слаборозвиненим підліском. У трав’яному ярусі в першому випадку переважають чорниця і любка дволиста, у другому — чорниця і квасениця.

Букові ліси, або бучини (Fageta), у рівнинній частині Львівщини поширені в Західно-Подільському горбогір’ї та на Розточчі. Основна лісо­утворююча порода — бук звичайний. Чисті насадження бук утворює на найбільш підвищених, захищених від вітру місцях. В інших умовах виростання до нього в значній кількості домішується граб, який на більш вологих місцезростаннях витісняє бук. У складі деревостанів рівнинних букових лісів Львівської області виростають також клен гостролистий, липи серцелиста і широколиста, горобина, ялина та ялиця. Трав’яний і чагарниковий яруси розвинені слабо. Під пологом лісу поодиноко ви­ростають такі чагарники, як вовче лико, ліщина, клокичка, калина, гор­довина тощо. У трав’яному ярусі ростуть тіневитривалі види, переважно рівнинні неморальні. Але трапляється також, причому інколи у значній кількості, чимало типових представників карпатських лісів (крем’яник гарний, апозерис смердючий, зубниці залозиста і бульбиста, арум пля­мистий, живокіст серцевидний, вероніка гірська тощо). У гірській части­ні області бучини з’являються на висоті 300—400 м над рівнем моря. У Бескидах на схилах гори Пікуй на висоті 1200 м над р. м. букові деревостани утворюють верхню межу лісу у вигляді букового криволісся. У Бескидах букові ліси трапляються і у вигляді чистих насаджень, але частіше з утворенням мішаних ялицево-смереково-букових. І підлісок, і трав’янисто-чагарниковий ярус у незрушених букових деревостанах розвинені слабо. Лише поодиноко росте ліщина, червона бузина, жимо­лость пухната, вовче лико. Найтиповіші представники трав’яного покри­ву — маренка запашна, зубниці залозиста і бульбиста, квасениця, осока волосиста, апозерис смердючий, живокіст серцевидний, костриця лісова, розхідник шорсткий тощо.

Найменш поширена лісова формація в межах Львівщини — чорно-вільхові ліси (Alneta glutinosae). Трапляються вони на Малому Поліссі, на найбільш знижених, заболочених ділянках рівнинної частини області. На Львівщині серед чорновільхових лісів переважає група асоціацій чорновільшняків крупнотравних (Alneta glutinosae magnograminosa).

Ялицеві ліси (Abieteta). Ялиця з’являється ще в передгір’ї на висоті 300—400 м над р. м. у складі дубових лісів з дуба звичайного, утворюючи своєрідні ялицеві діброви. Вище ялиця росте разом з буком і ялиною. Чисті насадження ялиці мало поширені і звичайно не є природними. Бонітет ялиці в них — Іа—II класів. Підлісок розвинений слабо. Основу трав’яного яруса утворюють квасениця, маренка запашна, анемона дібров­на, зеленчук жовтий, зубниця залозиста, чорниця, чоловіча папороть, осо­ка волосиста, ожика лісова тощо.

Ялинові ліси (з ялини європейської) (У Карпатах її називають смерекою) утворюють у горах верхній лісовий пояс. При цьому на більшій частині зайнятої ними території верхня межа ялинового лісу в Карпатах антропогенного походження. Рештки ялинового рідколісся збереглись на дуже незначних площах. Великих змін під впливом людини ялинові деревостани зазнали також на схилах гір, у передгір’ї та на рівнині. Тому в первісному вигляді ялинові ліси майже не збереглися. Основні супутники ялини — бук, яли­ця, явір, з якими вона часто утворює мішані насадження. Підлісок у не­зрушених ялинових деревостанах не розвинений. До компонентів зви­чайно розрідженого трав’янисто-чагарникового яруса гірськокарпатських ялинників, з якими ялина утворює відповідні угруповання, належать маренка запашна, переліска багаторічна, чоловіча папороть, квасениця, кремена біла, чорниця тощо. У ялинниках-довгомошниках і зелено-мош­никах звичайно добре розвинений моховий ярус.

У межах Львівської області серед ялинників переважають вологі типи лісу.

Лучна рослинність. Серед трав’яних формацій на рівнині, в передгір’ї і в гірських районах Львівщини панівне місце належить лукам. У рівнинній частині області більше заплавних і менше низинних та суходільних (міжрічкових) лук. У передгір’ї і на схилах гір особливо поширені післялісові суходільні луки, а найвищі вершини гір вкриті справжніми луками. Луки післялісові інакше називають царинками, високогірні — полонинами. Крім того, як екстразональний тип на неве­ликих площах в особливо специфічних умовах збереглися ділянки лісо­степової рослинності у вигляді остепнених лук.

Луки Львівщини мають деякі особливості. По-перше, на луках, пов’язаних з особливо зволоженими місцями, впадає в очі велике багат­ство угруповань, кожному з яких властивий свій характерний панівний вид — едифікатор, домінант, що визначає структуру цієї луки та її основ­ні еколого-біологічні особливості. Так, серед справжніх лук налічено 19, серед болотистих — 11, серед торф’янистих — 15 монодомінантних фор­мацій.

Але на низинних, а особливо на заплавних луках окремі монодомі-нантні угруповання дуже рідко поширюються на значних площах. Пере­важно низинні і заплавні луки являють собою барвисті килими, строка­тий візерунок яких створюється з невеликих плям різних лучних монодомінантних формацій, що чергуються одна з одною. Така строка­тість пояснюється неоднорідністю мікроумов місць виростання, що зумов­люється частими змінами мікрорельєфу, зволоження та пов’язаними з цим ґрунтовими відмінами. Тому на невеликих територіях порівняно вузьких заплав річок Львівщини та на міжрічкових суходільних пони­женнях розміщуються поруч справжні, болотисті та торф’янисті лучні формації.

На значних площах річкових заплав поширені також полідомінантні луки, будова яких характеризується не одним, а декількома рівнознач­ними видами. Такі луки відзначаються складністю будови, значною фло­ристичною різноманітністю, певними сезонними відмінами у видовому складі і структурі в окремі місяці вегетаційного періоду. Протягом весни-літа на передній план виступають різні домінанти. Тому, щоб зрозуміти повністю будову таких лук, необхідно вивчати їх протягом цілого сезону, а інколи декількох років, оскільки деякі види в масовій кількості (на­самперед, ценозоутворювачі) з’являються не кожного року.

Навпаки, міжрічкові суходільні луки та луки гірських районів області переважно монодомінантні. При цьому кожна суходільна лучна формація займає значні площі.

Заплавні луки поширені в заплавах річок. Відповідно до трьох основ­них частин заплави, тобто прируслової підвищеної, центральної рівнин­ної і притерасної, теж рівнинної, але зниженої, спостерігається певна закономірність у зміні особливостей її рослинного покриву. Так, у за­плавах річок Західний Буг, Стрий, Полтва, Гнила Липа та інших уздовж річкового русла розміщена неширока смужка крупнозлакових, рідше дрібнозлакових справжніх лук (костриця лучна, вівсюнець лучний, лисо­хвіст лучний, стоколос безостий, тимофіївка лучна, тонконіг лучний тощо). Далі від русла ріки до злаків домішується гігрофільне різно­трав’я (осот прибережний, підмаренник болотний, королиця звичайна, зозулин цвіт тощо) з утворенням крупнозлаково-різнотравних травостоїв, а зниження рельєфу займають крупноосочники (осоки струнка, пухир­часта) . На підвищених місцях центральної та прируслової частин запла­ви переважають дрібнозлаково-різнотравні і дрібнозлаково-осоково-різно­травні угруповання (пахуча трава, медова трава м’яка, осоки звичайна, жовта, біла, королиця звичайна, китятки чубаті, подорожник ланцето­листий тощо). Все це луки низького рівня, які теж слід зарахувати до справжніх лук або до лук, що зазнали початкових стадій заторфування і заболочування.

Найнижчі перезволожені ділянки річкових заплав вкриті болотисти­ми і торф’янистими луками. Болотисті (порівняно з аеробними) луки більше поширені в центральній і прирічковій частинах річкових заплав, а торф’янисті (анаеробні) — у притерасовій. Основними ценозоутворювачами болотистих лук є такі злаки, як очеретянка звичайна, очерет звичайний, лепешняки плавучий і великий, крупні осокові (осоки струн­ка, пухирчаста, комиш лісовий, куга озерна), хвощі (річковий і болот­ний) та деякі представники високотрав’я. У травостоях торф’янистих лук панують дрібні осоки (жовта, просяна, шершава, сиза) і дрібні злаки (зіглінгія полегла, медова трава м’яка, молінія прибережна), пухівка вузьколиста, ситник розлогий. Відомі також замшілі торф’янисті луки з пануванням мохового покриву зі сфагнових та гіпнових мохів.

Суходільні луки розміщені на площах, які не заливають паводкові води, і тому не мають алювіальних наносів. Займають вони міжрічкові площі, високі річкові тераси і ділянки сучасних річкових заплав, роз­міщені вище від надпаводкової межі. За умовами зволоження розріз­нюють власне суходільні луки атмосферного зволоження та низинні, роз­винені на місцях виходу ґрунтових вод.

До власне суходільних належать також гірськолісові, післялісові і високогірні луки. Головні ценозоутворювачі як рівнинних, так і гірськолісових та післялісових лук — костриця червона, мітлиця тонка, гре­бінник звичайний, пахуча трава звичайна, костриця лучна, трясучка середня, біловус, стиснутий, конюшини лучна і повзуча та інші пред­ставники мезофільного різнотрав’я. Основу травостоїв низинних лук утворюють щучник дернистий, очеретянка звичайна, очерет звичайний, осоки струнка, пухирчаста, звичайна, просяна і щетиниста, пухівка вузьколиста тощо. Отже, найбільш поширеним типом суходільних є справжні і пустищні злаково-різнотравні, рідше злакові луки, а низин­них — крупнозлакові і дрібноосокові та пухівкові торф’янисті луки.

На схилах Карпат, вкритих лісами, на галявинах (царинках) по­ширені луки, травостої яких зазнали значних змін під дією людини. Тому типові післялісові луки займають менші площі. На більшій же частині території їх заступають пустищні луки. Типові післялісові луки виявлені перш за все справжніми луками з різнотравно-злаковими тра-востоями, у складі яких панує костриця червона та мітлиця тонка, з участю костриці лучної, трясунки середньої, гребінника звичайного та інших мезофільних злаків. Серед представників дводольного різно­трав’я на таких луках особливо багато королиці звичайної, перстача прямостоячого, апозериса смердючого, конюшини лучної тощо. На пустищних луках панівне місце належить біловусникам. На дуже не­значних площах поширені замшілі мітличники. Основою травостоїв біло-вусників є злак біловус стиснутий, рослина малоїстівна, яку погано перетравлює худоба. Якщо червонокостричники протягом майже всього періоду вегетації відзначаються строкатістю фарб завдяки квітучому різнотрав’ю, то біловусники вражають своїм одноманітним еірувато-зеленим забарвленням.

У високогір’ї, на полонинах, також переважають пустищні луки-біловусники. Це панівна (за площею) лучна формація карпатського високогір’я. Місцями на значних площах біловусники виростають у ком­плексі із заростями ялівцю сибірського.

Великі площі, особливо безпосередньо над верхньою межею лісу, займають чагарничкові пустища, утворені чорницею (листопадним напів­чагарничком). Чорничники — друга за поширенням рослинна формація карпатських полонин. Як і біловусники, вони малопродуктивні як кормо­ві угіддя.

Справжні луки на полонинах займають невеликі площі. У після­лісовій смузі особливо поширені червонокостричники і мальовано-кострич­ники, а в субальпійському поясі — угруповання костриці лежачої. Високогірні червонокостричники повторюють будову червонокострицевих лук з лісових царинок з тою лише різницею, що їх травостої збагачують­ся деякими типовими високогірними видами: тимофіївкою альпійською, жовтозіллям субальпійским, перстачем золотистим тощо. Тут також кра­ще виявлена синузія ранньовесняних видів (шафран Гейфелів, підсніж­ник звичайний, первоцвіт високий, сольданела гірська, кардамінопсис Галлера тощо).

У субальпійському поясі на відкритих місцях поширені також угру­повання ситника трироздільного, а серед каміння, на постійно вологих, замшілих ділянках з добре розвиненим лишайниковим ярусом, виростає водянка чорна.

На схилах і вершинах горбів Гологоро-Кременецького кряжу зберег­лися фрагменти лучно-степової рослинності з усіма її варіантами: рідко­ліссям, заростями чагарників, остепненими луками (Лиса Гора, Біла Гора, Макітра та ін.) і лучними степами (околиці сіл Білий Камінь, Жу­личі. Підлісся та ін.). Рідколісся утворюють остепнені угруповання сосни лісової: остепнені рідкі соснові бори чагарниково-різнотравні. Чагарники з переважанням терена і крушини ламкої виростають у комплексі з угру­пованням остепненої куцоніжково-різнотравної луки з домінуванням куцоніжки пірчастої і гадючника шестипелюсткового. Для лучних сте­пів характерні фрагменти формації тппчака та осок низької та гір­ської: різнотравні, типчатники, низькоосочники і гірськоосочники. Особливо поширені такі угруповання лучних степів, як чебрецево-си-зокостричний низькоосоковий лучний степ, сизокострично-чебрецевий низькоосоковий лучний степ (домінанти: осока низька, костриця сиза, чебрець Маршаллів), дрібнотравно-вузьколисто-тонконоговий лучний степ (домінанти: тонконіг вузьколистий, чебрець звичайний, молочай кипари­совидний). Серед остепнених лук назвемо, зокрема, такі угруповання, як червоно-кострицево-різнотравна остепнена лука з домінуванням костриці червоної, королиці звичайної у травостої та ін., злаково-еспарцетово-різнотравна остепнена лука (домінанти: королиця звичайна, еспарцет піщаний, костриця лучна, вівсюнець лучний), бобово-різнотрав-но-низькозлакова остепнена лука з переважанням костриці червоної, бромуса м’якого, люцерни хмелевидної, підмаренника справжнього, шав­лії пониклої, низькозлаково-дрібнорізнотравна остепнена лука з долинуванням костриці червоної, гребінника звичайного, чебреця Маршалла тощо.

Тепер найбільш поширені варіанти лучних степів і остепнених лук пов’язані своїм походженням з низькоосочниками.

Болотна рослинність. Основна маса заболочених площ на Львівщині зосереджена у Малому Поліссі та в Передкарпатті. Чимало боліт є також на Розточчі і в Опіллі.

У Малому Поліссі більшість боліт розміщена по долинах дрібних, малодіяльних річок, менше — по заплавах великих рік: Стиру, Західного Бугу та інших. Особливо заболочена східна частина Малого Полісся. Заплавні болота майже всі низинні. Переважають болота осоково-гіпнові та злаково-осоково-гіпнові. Менш поширені осокові, злаково-осокові, різнотравні, пухівково-осокові і осоково-тростинові болота. На осушених болотах виростають угруповання очеретянки, осоки стрункої, пухівки широколистої, хвоща болотного, комиша лісового. Цікавими є властиві лише для боліт Західної Європи низинні сашниково-осоково-гіпнові бо­лота з сашником іржавим і меч-траво-осоково-гіпнові болота з меч-травою болотною та низинні болота з листовиком сколопендровим. На межиріч­чях вони займають невеликі площі. Такі болота теж переважно ни­зинні — осоково-гіпнові, рідше ялиново-вільхові, березові. Але зрідка трапляються також і перехідні сосново-березово-сфагнові і верхові сос­ново-сфагнові болота, з чорницею, лохиною і журавлиною у чагарнико­вому ярусі.

У Розточчі і Поділлі переважно на заплавах річок (Верещиця, Домажір, Гнила Липа тощо) теж найбільш поширені низинні болота. Менше їх на межиріччях у карстових западинах. Зрідка трапляються і перехідні болота. Зокрема у Розточчі є перехідні сфагнові болота з переважанням у трав’яно-чагарничковому ярусі берези низької, журав­лин звичайної і дрібноплідної, шейхцерії болотної, синюхи голубої, пухівки піхвастої та інших.

У Передкарпатті болота розміщені в заплавах Дністра та в доли­нах його притоків і Сану (ріки Вишня, Шкло). Це болота низинного типу, осокові, осоково-гіпнові, рідше тростинові і вільхові.

Найбільші болота на Львівщині: Солокія (заплава р. Солокії), Стоя-нів (заплава р. Судилівки), Дублянське, Полоничка, Івано-Франківське (Янівське). Великі болота є також на заплаві Дністра.

Лісові ресурси. Львівщина належить до лісистих областей України. В останні роки загальна площа лісів області становила 679,4 тис. га, в тому числі, цілком вкрита лісом,— 538,9 гащо дорівнює відповідно 5 і 7 % площі лісів України.

Загальні запаси ліквідної деревини у лісах Львівщини досягають близько 72 млн. м3 (12% запасів лісових ресурсів УРСР). В області вищий, ніж в середньому по республіці, і запас деревини на 1 га площі лісу (по УРСР — 120 ж3, на Львівщині — 135 м3).

Серед вкритих лісом площ передусім виділяються ліси природного походження. Культурним (штучним) способом створено тільки 30% лі­сів держлісфонду (ДЛФ). Але тепер майже всі площі лісокультурного фонду засаджують чи засівають, що зменшує питому вагу лісів при­родного походження.

Вкриті лісом площі збільшуються не тільки за рахунок закультивування лісовирубок, але й завдяки вирощуванню лісу на малопридатних для сільського господарства землях (еродовані землі, розвіювані піски, заболочені і осушені ділянки тощо). Отже, загальна площа, зайнята лі­сами, поступово зростає.

Склад лісів Львівської області за породами досить різноманітний. Тут налічується понад 20 корінних лісоутворюючих порід, серед яких за видами переважають листяні. Найбільш поширеними серед листяних є бук, дуб, граб, вільха, береза, осика, ясен, клен, тополя, липа, а серед хвойних — сосна, смерека (ялина), ялиця, модрина. Розміри площ та запасів окремих хвойних і листяних порід (за переважаючими породами у насадженнях) показано у табл. 11.

З даних табл. 11 випливають такі висновки:

  1. Співвідношення за площами між листяними і хвойними більш-менш однакове (з деякою перевагою листяних), проте за запасами хвойні ліси майже у два рази переважають листяні.
  2. Спостерігається тенденція до збільшення частки хвойних лісів у загальній лісовій площі області. Це пояснюється тим, що хвойні зага­лом є швидкоростучими і більш продуктивними. Тому запаси листяних залишаються майже на одному рівні, тим часом як запаси хвойних збіль­шуються.
  3. Серед листяних цілком переважають твердолистяні. Співвідношен­ня за площами і частково за запасами поступово змінюється не на ко­ристь м’яколистяних. Скорочуються і абсолютні площі м’яколистяних як менш продуктивних (вільха, осика, частково береза). Одночасно змен­шуються площі та запаси граба серед твердолистяних.
  4. У складі хвойних порід виділяються три породи (сосна, смерека, ялиця), у складі листяних — чотири (бук, дуб, граб, береза).
  5. Серед домінуючих листяних контрастність за площами і особливо за запасами (неоднорідність структури) більша, ніж серед домінуючих хвойних (наприклад, запаси бука більші від запасів берези майже в 10 разів, а запаси смереки більші від запасів ялиці тільки в 3 рази).

Таке співвідношення між розмірами площ листяних і хвойних порід є результатом багаторічної дії двох факторів — природного і антропо­генного.

Останнім часом створюються цілі лісові масиви технічно цінних порід (бархата амурського, горіха грецького, плодових тощо), а також екзотичних рослин: псевдоцуги, каштана їстівного, кедра сибірського, модрини тощо). У лісові культури масово домішуються грунтополіпшуючі породи: липа, клен, явір, ліщина, бузина.

Таким чином, урізноманітнюється видово-породний склад лісів Львів­щини і поліпшуються їх біологічна і фізична стійкість, а також фізико-механічні властивості вирощуваної деревини.

Серед головних лісоутворюючих порід сосна займає перше місце за площею і друге (після смереки) за запасами (див. табл. 11). Ця порода поширена майже на всій території області, але найбільші її масиви зосе­реджені в Малому Поліссі (лісгоспзаги Бродівський, Радехівський, Бусь-кий, Нестерівський, Рава-Руський). З хвойних порід сосна має поки що найбільше народногосподарське значення. З її деревини виготовляють меблі, целюлозу, з живиці і пневого осмолу — скипидар і каніфоль, з хвої — вітамінне борошно, хлорофіло-каротинову пасту, екстракт для ванн тощо.

Смерекові (ялинові) ліси на відміну від соснових зосереджені голов­ним чином у гірській і передгірній частині Львівщини. їм належить друге місце (після соснових) за площею і перше за запасами. Смере­ка — одна з найбільш швидкоростучих і продуктивних порід. У достиг­лих насадженнях її запаси коливаються у межах 400—500 м3/га, дося­гаючи часом 850—1100 м3/га.

Деревина смереки є чудовим будівельним матеріалом, сировиною для целюлозно-паперової промисловості. Вона використовується для виготовлення меблів, деревних плит, музичних інструментів. Кора смереки містить 7—15% танідів (дубителів), а хвоя є цінною сировиною для виробництва кормового борошна, ефірів, спиртів. Зі смереки можна до­бувати живицю («ялинову сірку»), але це приводить до зменшення біологічної і фізичної стійкості лісів.

Ялиця, площа якої в три, а запаси в два рази менші, ніж сосни, росте переважно на Передкарпатті. Тут ялицеві складають понад чверть частини площі усіх хвойних лісів. А в Самбірському, Дрогобицькому, Добромильському та Старосамбірському лісгоспзагах площі і запаси яли­ці перевищують площі і запаси смереки.

Чисті ялицеві ліси трапляються рідко. Переважно ялиця росте разом зі смерекою, буком, дубом. Ялиця вибаглива до грунту, не переносить перезволожених умов.

За технічними якостями деревина ялиці поступається перед смереко­вою. Вона легка, м’яка, добре колеться, але не міцна і швидко гниє. Використовується у будівництві, для виготовлення ящикової тари, ґонти, є сировиною для целюлозно-паперової промисловості. Кора ялиці містить 6—15% дубителів. З ялицевої смоли одержують канадський бальзам, а з хвої — олію.

Бук — третя після сосни звичайної та смереки і перша серед листя­них лісоутворююча порода. Він поширений переважно у рівнинній час­тині області. Середні запаси деревини у достиглих лісостанах становлять 220 м3/га.

Бук дуже тіневитривалий, утворює переважно чисті одноярусні на­садження. У змішаних буково-хвойних лісах він є надійним захисником смереки.

Його деревина міцна, тверда, піддається гнуттю, тому використовує­ться у виробництві меблів та паркету. Букові дрова займають важливе місце в сировинному балансі пірогенетичного виробництва, яке дає оцтову кислоту, метиловий спирт, розчинники, феноли, деревне вугілля тощо.

Дубові ліси, як уже відзначалось, займаючи значні площі, станов­лять невелику кількість деревних ресурсів. Поширені вони переважно в рівнинній частині області, менше в горах. Жодна деревна порода не знижувалась так інтенсивно, як дуб. Місце його зайняли або рілля, або грабняки. Він має корисні лісівничі властивості (вітростійкість, опірність до шкідників), цінну деревину (міцність, твердість, пружність), тому тепер широко культивуються змішані дубові насадження, а також рекон­струюються малопродуктивні порослевого походження лісостани.

Реконструюються і грабові ліси, які не утворюють корінних наса­джень, а виникли на місці вирубаних дубових лісів. Хоча площі граб­няків швидко скорочуються, однак вони є досить великими. Запаси ж деревини на гектар спілого грабового лісу становлять 170 м3тоді як спілий дубовий ліс на такій же площі дає понад 200 м3Грабова дере­вина йде переважно на паливо, а останнім часом використовується й у пірогенетичній і целюлозно-паперовій промисловості.

Ліси Львівщини відзначаються великою різноманітністю деревних порід. Це дає змогу вирощувати найбільш стійкі та продуктивні змішані насадження, економити деревину одних порід і максимально використовувати деревину інших, задовольняти найрізноманітніші запитії насе­лення та народного господарства тощо.

Лісові ресурси Львівщини неоднорідні й з економічної точки зору. Тут треба враховувати, що ліси використовують різні за соціально-еко­номічною сутністю господарства (державні підприємства, колгоспи), що є різні народногосподарські категорії лісів, які неоднаково віддалені від місць переробки деревини тощо. 78% лісів належить лісгоспзагам — дер­жавним лісовим підприємствам, яких налічується 16. Це ліси так звано­го держлісфонду. їх головна функція забезпечувати деревиною сировинні потреби промислових споживачів. У ДЛФ зосереджено більшу частину запасів деревини. Отже, і середні запаси гектара площі лісу і середні прирости в лісах ДЛФ вищі, ніж у лісах інших користувачів — колгос­пів і радгоспів.

У користуванні колгоспів є 89,2 тис. га лісопокритої площі (16,5%) і 5,54 млн. м3 запасів деревини (7,7%); у радгоспів — відповідно 13,3 тис. га (25%) і 1,34 млн. м3 (1,9%). Останнім часом помітна тенденція до централізації лісів у держлісфонді, де є кращі економічні та технічні можливості лісовідновлення, захисту і охорони лісів.

Залежно від завдань раціонального використання і відновлення лісо­вих ресурсів на території області виділяються дві їх економічні групи.

Ліси І економічної групи виконують передусім захисну, охоронну, санітарно-оздоровчу, естетичну функції. До них насамперед належать так звані зелені зони навколо міст Львова, Дрогобича, Борислава, Червонограда, Нового Роздола, які займають 63,1% площ лісів цієї групи. Реш­та—це поле- і ґрунтозахисні ліси (22,5%), ліси вздовж залізниць і шо­сейних шляхів (8,9%), курортні ліси (4,1%) та інші (1,4%). В усіх категоріях лісів І групи здійснюються заходи щодо їх збереження і по­ліпшення функцій.

За рахунок лісів II економічної групи народне господарство забез­печується високоякісною сировиною. Разом з тим вони, як і ліси І групи, відіграють захисну і регулюючу роль. Найбільшу площу в лісах II групи займають так звані експлуатаційні ліси (81,5%, а в Карпатах і на захід­ноукраїнському Поліссі приблизно 90%). З одного їх гектара одержують деревини у кілька разів більше, ніж у лісах І групи.

Поділ лісів на дві групи має і чисто економічний сенс, тому що ціни на однакову деревину на пні завжди вищі в лісах І групи.

Слід відзначити, що лісові масиви незалежно від місця їх розташу­вання, конкретної економічної ролі, видового складу тощо, повинні перед­усім залишатись важливим регулятором водного балансу, бути засобом очищення повітряного басейну, охороняти поля від ерозії, а річкові арте­рії, стави та озера від замулювання. Експлуатуючи ліси, треба врахову­вати ці їх функції.