2 роки тому
Немає коментарів

Будова надр Львівської області складна і різноманітна. Пів­денно-західну частину займають Східні Карпати і Передкарпатський крайовий прогин; північно-східна лежить у межах Волино-Подільської частини Європейської (Руської) платформи.

Між північно-східною окраїною Передкарпатського прогину і лінією Рава-Руська—Жидачів під горизонтально залягаючими мезозойськими і третинними відкладами поширений складчастий нижній палеозой. Цю смугу разом з територією Передкарпаття багато геологів вважають зоною каледонської складчатості, яка прилягає до краю докембрійської плат­форми (рис. 2).

Схема тектонічного районування і розміщення найважливіших родовищ корисних копалин Львівської області...

Схема тектонічного районування і розміщення найважливіших родовищ корисних копалин Львівської області…

Область поширення потужного, відносно слабо порушеного текто­нічними дислокаціями палеозою називають Львівським палеозойським прогином.

Північно-східне крило Львівського палеозойського прогину перехо­дить у схил Українського кристалічного щита. Осадові породи тут заля­гають на докембрійському фундаменті, що складається з гранітів та інших вивержених і метаморфічних утворень, які виявлено глибокою свердловиною у с. Горохів на глибині 3466 мНа захід і південний захід від цього пункту давній фундамент залягає ще глибше. У с. Новий Витків його не вдалося виявити бурінням до 4050 мАналіз розрізу свердловини свідчить, що фундамент лежить тут на глибині 4800—5000 м. У районі Угніва і Львова, за геофізичними дослідженнями, загальна потужність осадових порід дорівнює 6—7 км. Цю потужну товщу утво­рюють відклади верхнього протерозою, палеозою (кембрій, ордовик, си­лур, девон, карбон), юри і крейди. Протерозойські відклади виражені трьома різними за складом серіями, з яких нижня (поліська) і верхня (валдайська) складені осадовими породами, а середня (волинська) — вулканогенними утвореннями.

У складі поліської серії переважають вишнево-червоні, бузкові піс­ковики і алевроліти з рідкими прошарками яскравоколірних аргілітів. Потужність її досягає 800 м.

Волинська серія — складена базальтами, туфами і туфітами. Вили­ви дуже поширені на захід від Українського кристалічного щита. На­певно, одночасно з ними утворилися і системи розломів у тілі докембрійської платформи, що супроводилося потужним вулканізмом. Нижня час­тинавалдайської серії виражена різнобарвними, бурувато-червоними і зеленими аргілітами. Вище залягає характерна товща сірих аргілітів і пісковиків, що чергуються з обвугленими органічними рештками по площинах нашарування. Ці відклади порівнюються з ламінарито­вими шарами північного заходу Руської платформи. Загальна потуж­ність верхньопротерозойського осадово-вулканогенного комплексу дося­гає 1350 м.

У кембрійських відкладах виділяється декілька літологічних пачок: 1) «надламінаритові пісковики» — світломірі кварцитові пісковики з про­шарками сірих алевролітів; 2) переважно темно-сірі алевроліти; 3) піс­ковики і аргіліти бережківської світи. У свердловині, що пройдена в ра­йоні с. Новий Витків, кембрій має потужність близько 500 м.

Відклади ордовику на території області не виявлені. За межами області, на схилі кристалічного щита і в північній частині Волині, ордо­вик складений глауконітовими пісковиками, кристалічними і органогено-уламковими вапняками, загальна потужність яких коливається від 3 до 45 м. Силур, на відміну від ордовика, має широкий розвиток. Нижній силур (ландоверський і венлокський яруси) і більша частина верхнього силуру складені головним чином аргілітами і сірими глинястими вапня­ками, місцями доломітизованими, кавернозними. Потужність силуру ста­новить у Горохові 650, в Олеську — 650, у Новому Виткові — 780 м.

У зоні складчастого нижнього палеозою, за даними Рава-Руської опорної свердловини, потужність силуру значно перевищує 1000 м.

Девонські відклади менше поширені. Нижній девон представлений континентальними відкладами (фація «давнього червоного пісковика»), в середньому і верхньому відділах системи переважають морські і ла­гунні відклади. У свердловині, пробуреній у с. Дубляни, нижній девон має максимальну потужність — 1018 мСередній і верхній відділи девон­ської системи у Львівському палеозойському прогині виражені потуж­ною товщею карбонатних відкладів. Загальна потужність девону досягає 1300 м.

Карбон залягає під мезозоєм на значній площі; на сході ці відклади досягають району м. Одеська, на півдні — м. Перемишлян, на заході — лінії Рава-Руська—Ставчани. На півночі вони простягаються на терито­рію Польщі. Кам’яновугільна система виражена головним чином ниж­нім відділом, але поблизу державної границі в розрізі з’являються і середньокам’яновугільні відклади. Карбон складений різноманітними породами: аргілітами, пісковиками, вапняками, рідше доломітами, доло­мітизованими вапняками, конгломератами. Трапляються і прошарки ка­м’яного вугілля.

Вугілля належить до гумусових і сапропелевих відмінностей. Вони, як правило, підстелюються породою, пронизаною коріннями рослин, що вказує на їх автохтонність та прибережно-континентальні умови нако­пичення вихідної органічної речовини. У покрівлі вугільних шарів заля­гають аргіліти, алевроліти або пісковики, рідше вапняки.

Палеозойські відклади повсюдно перекриті мезозоєм (юрою і крей­дою) , який залягає на різних більш давніх товщах.

Юрські відклади обмежені на сході лінією Червоноград—Перемиш­ляни. На заході від цієї лінії вони стають потужнішими, а також з’яв­ляються молодші горизонти розрізу. У східній частині на палеозої заля­гають безпосередньо крейдові відклади. У повному розрізі юри виді­ляють три світи: нижню (коржевську), що складається з строкатих пісковиків і глин, середню (нижнівську), виявлену доломітизованими вапняками, доломітами і ангідритами, і верхню (буківнинську), в якій розвинені різноманітні вапняки — органогеноуламкові, оолітові, дрібно­зернисті. Потужність юри досягає 500 і більше метрів.

Відклади крейдової системи складені переважно світло-сірими, біли­ми м’якими мергелями і вапняками. Тільки в основі товщі, яка відпові­дає початкові верхньокрейдової трансгресії (сеноман), звичайно поши­рені грубозернисті пісковики і піщанисті мергелі.

Крейдові відклади заповнюють прогин, в осьовій частині якого (у смузі Рава-Руська—Жидачів) потужність їх досягає понад 1000 м.

Третинні породи, які на платформі мають невелику потужність, збереглись від ерозії звичайно тільки на височинах. Вони належать го­ловним чином до тортонського ярусу міоцену. Тільки в частині, що при­лягає до Передкарпатського прогину, поширені й молодші сарматські відклади. У нижньому тортоні (богородчанська світа) поширені піски, пісковики, літотамнієві вапняки. Часто спостерігаються прошарки вулка­нічних туфів. Верхній тортон починається лагунними відкладами — гіп­сами, ангідритами (тираська світа), хемогенними вапняками (ратинські вапняки), які вище знову замінюються товщею покривних осадів.

Осадовий чохол Волино-Подільської частини Руської платформи за­знав значних тектонічних дислокацій. Палеозойські відклади в найглиб­шій частині прогину, як встановлено бурінням, залягають досить різко вираженими складками. У склепінні розвинених тут брахіантикліналь­них структур на підмезозойську поверхню виходять відклади верхнього, середнього або нижнього девону. У синклінальних ділянках розвинені кам’яновугільні відклади. Антикліналі простягаються у вигляді лан­цюжків з північного заходу на південний схід звичайно вздовж регіо­нальних розломів. Визначені Крехівська, Нестеровська, Белз-Милятинська та інші лінії складок. Кути падіння крил у крайніх західних лініях досягають 35—40°. Мезозойські відклади лежать на палеозої з кутовим неузгодженням. Юрський і крейдовий прогини накладені на різні зони палеозойської структури. Місцями юра і крейда також порушені скида­ми, флексурами та іншими дислокаціями, більшість яких виникла вже в третинний період.