2 роки тому
Немає коментарів

Львівська область, одна із 25 областей Радянської України, утворена 4 грудня 1939 р. у результаті возз’єднання українського народу в єдиній Радянській державі.

Площа області дорівнює 21,8 тис. км2що становить 3,6% території республіки. За розмірами Львівська область посідає сімнадцяте, а за кількістю населення (2429 тис. чол. у 1970 р.) — шосте місце в респуб­ліці. Це свідчить про те, що густота населення в області (116 чол. на км2набагато вища, ніж у більшості областей і в цілому по Україні.

Львівська область відзначається великою різноманітністю природ­них умов і багатством природних ресурсів. На її території є рівнини і гори, поширені поліські, лісостепові і лісолучні ландшафти: її над­ра багаті покладами нафти і горючих газів, кам’яного вугілля і само­родної сірки, різноманітних солей і мінеральних вод тощо. Taкa різно­манітність природних умов і природних ресурсів області зумовлена її географічним положенням, геологічною будовою і характером поверхні.

Географічне положення області визначається такими координатами: крайня західна точка (с. Міхова Старосамбірського району) 22°43′ схід­ної довготи, південна (с. Ялинкувате Сколівського району) 48°45′ пів­нічної широти, східна (с. Нем’яч Бродівського району) 25°28′ східної довготи і північна (с. Пісочне Сокальського району) 50°46′ північної широти. Займаючи крайнє західне положення у республіці, Львівська область має значну кількість опадів (у середньому 740 мм за рік). Це створює нормальну зволоженість її території, а в багатьох місцях з не­достатнім природним дренажем — навіть надмірну, що спричинюється до заболочування.

Географічне положення Львівської області має ще й ту особливість, що через її територію простягається значна частина Головного європей­ського вододілу, який поділяє ріки Балтійського і Чорноморського басей­нів. Вододіл входить з території ПНР і в межах області пролягає між селами Міхова і Лопушниця Старосамбірського району, поділяючи тут ріки Стривігор (притока р. Дністер) і Вирву, яка належить до басейну р. Сан — притоки Вісли (рис. 1). Далі вододіл простягається трохи пів­нічніше м. Хирів і повертає на Нове Місто, а потім через залісені висоти Боляновицького лісу тягнеться через села Чижки, Владипіль до м. Руд-ки. Від цього міста вододіл круто повертає на північ у напрямку на м. Городок і стає орографічно зовсім невиразним, поділяючи долину р. Верещиці (басейн Дністра) і притоки р. Вишні (басейн Сану). За м. Городок вододіл пролягає через район Розточчя і, обминаючи далеко з півночі смт. Івано-Франкове, тягнеться дуже звивистою лінією до Львова. В околицях і межах Львова вододіл стає дуже невиразним. Він проходить через Левандівку, Кульпарків, Персенківку на Сихів, а від Сихова — по високому лісистому Давидівському пасмі на південь у на­прямку на м. Бібрку, але, не доходячи до нього, повертав на схід-північ­схід у загальному напрямку на м. Золочів. На цьому відтинку Головний європейський вододіл тягнеться звивистою лінією по горбистих залісе­них висотах Гологірського пасма, відділяючи басейни Дністра (ріки Щерек, Зубра, Луг, Свірж, Гнила і Золота Липа та Стрип) від при­токів Західного Бугу (ріки Полтва, Гологірка, Вільшаниця і Захід­ний Буг).

Гіпсометрична схема Львівської області

Гіпсометрична схема Львівської області

Від с. Плугів, що біля Золочева, вододіл повертає на північний захід у напрямку на с. Ожидів, м. Радехів, а далі тягнеться через Волинську область до м. Горохів, с. Затурці. На відтинку Ожидів — Радехів вододіл поділяє басейни Західного Бугу та Стиру — притоки Прип’яті (басейн Дніпра); він тут також дуже невиразний, понижений і навіть у найви­щих точках досягає лише 276 м над рівнем моря.

Уже навіть положення Львівської області у смузі Головного євро­пейського вододілу визначає деякі суттєві риси її природи: по-перше, область не має і не може мати великих річок, тому що на Головному вододілі лежать лише витоки річкових систем; по-друге, Львівська об­ласть як вододільна мусить бути досить піднятою над рівнем моря. Об­числено, що середня висота області досягає 376 м над р. м., тобто вона вдвоє більша від середньої висоти України в цілому (175 м над рівнем моря).

Головний європейський вододіл, а також різноманітність геологіч­ної будови Львівської області зумовлюють значне розчленування її по­верхні на цілу низку природних областей і районів. Північна частина області своїм Сокальським адміністративним районом заходить у Волин­ську височину, підняту в середньому на 260 м над р. м. з окремими під­вищеннями (Повчанські висоти, Мізоцький кряж) до 340—360 м над рівнем моря. У межах Львівської області поверхня цієї височини не перевищує 270 м над р. м. і утворює досить виразне пасмо, яке нази­вають Сокальським. Це пасмо поділяється долиною р. Західний Буг на дві майже однакові площею частини: західну, яку можна назвати За­бузькою стороною, і східну — Тартаківську сторону.

Сокальське пасмо, що в цілому належить до лісостепових ландшаф­тів, переходить на півдні невисоким, але виразним уступом у зовсім відмінну природну область, так зване Мале, або Львівське, Полісся.

Мале Полісся — велика географічна область з площею понад 7 тис. км2у якій окремі частини її утворюють дещо відмінні між собою при­родні райони: Ратинський, Бусько-Бродівський, Радехівський, Підподіль­ський і Грядове Побужжя.

На північний захід від Львова простягається зовсім відмінний при­родний район — Розточчя, який являє собою дуже горбисту височину з окремими висотами понад 350 м над р. м., вкриту на значних пло­щах дубово-сосново-буковими лісами. Назва Розточчя пов’язана з тим, що з цієї височини витікають у різні сторони притоки багатьох річок: на південь, до Дністра, течуть Верещиця і Добростанка, на схід, до Західного Бугу,— Рата, Біла і Свиня, на захід, до Сану,— Шкло, Зава­дівка і Любачівка.

На південний схід від Львова простягається високе і лісисте Поділь­ське горбогір’я — географічна область з найбільшими абсолютними висо­тами, які перевищують 340 ма в максимальній точці (гора Камула) досягають 472 мПодільське горбогір’я займає великий простір між ріка­ми Зубра і Золота Липа і має дуже виразну північну границю у вигляді так званого Гологоро-Кременецького пасма, яке високим уступом під­німається над рівнинами Малого Полісся.

Подільське горбогір’я починається на південний схід від Львова так званим Давидівським пасмом — вузькою, горбистою і лісистою смугою, що починається від Високого замку і простягається до Чортової скелі і далі до сіл Гончарі та Під’ярків. Гологірське пасмо починається при­близно від с. Романів і простягається уздовж сіл Лагодів, Словіта, Голо-гори на Золочів. За Золочевим починається новий відтинок краю Поділь­ського горбогір’я, який у літературі помилково названий «Вороняками», оскільки с. Вороняки, від якого походить ця назва, лежить на захід від Золочева, тобто в Гологірському пасмі. Відтинок Подільського горбогір’я у межах Львівської області, між Золочевим та смт. Підкамінь, слід нази­вати Верхобузьким пасмом, бо саме на ньому починаються витоки Західного Бугу, що й закріплено в назві села Верхобуж. Основний масив Подільського горбогір’я розташований на південь від Гологірського пас­ма, складається з декількох дещо відмінних між собою горбогірних районів (Бережанське, Перемишлянське, Бібрське, Стільське горбогір’я). На південь від Львова, між ріками Верещиця і Зубра, простягається рівнина, так зване Львівське плато, яке на півночі межує з Розточчям, а на півдні досягає долини Дністра. Середня висота цього плато дещо менша 300 м над рівнем моря. Воно має дуже мало лісів і зайняте пере­важно орними землями, які становлять понад 60% усіх угідь цього райо­ну. Львівське плато з дуже давніх часів було зайняте полями, і тому назва «Опілля» стосується саме цієї території, якій і треба присвоїти історико-географічну назву Львівське Опілля. Назва «Львівське плато» G терміном геоморфологічним і може вживатися у геоморфологічних ха­рактеристиках області.

Наступна велика географічна частина Львівської області зі специ­фічними рисами природи — Надсання, яке лежить у басейні притоків рік Сан—Вишні, Вирви, Шкла і Завадівки. Надсання складається з двох дуже відмінних між собою природних районів: Надсанської, або Яворівської. улоговини, пониженої до 250 м над р. м. і залісеної території, та Сансько-Дністровсько увалистої височини з абсолютними висотами по­над 320 м над р. м. і майже безлісою територією.

На південь від Львівського Опілля і Надсання пролягає Львівське Передкарпаття природна область дуже своєрідної структури і великих природних ресурсів (нафта, горючі гази, сірка, калійні солі, мінеральні води тощо). Вона належить до так званого Передкарпатського передо­вого прогину і в будові її поверхні переважають рівні древніх і молодих терас Дністра та його притоків Стрий, Стривігор, Свіча та ін. (До області Передкарпатського прогину належить і Надсання, географічні особ­ливості якого настільки відмінні від решти Передкарпаття, що ми розглядаємо його як окремий географічний район).

Передкарпаття неоднорідне за своїми природними особливостями і досить виразно поділяється на декілька природних районів, а саме: Стривігор-Болозівське підгір’я, Дрогобицьке підгір’я, Стрийсько-Жидачів­ська улоговина і Моршинське, або Присвіцьке, підгір’я.

Південна частина області належить до Карпат, у яких повністю розташовані Сколівський та Турківський і частково Старосамбірський, Самбірський, Дрогобицький та Стрийський адміністративні райони.

Львівські Карпати поділяють звичайно на такі природні райони: Верхньодністровські Бескиди, Сколівські Бескиди і Стрийсько-Санську Верховину. Вони в свою чергу поділяються на дрібніші, характеристика яких буде подана в розділі «Природні райони».

У цілому поверхню Львівської області можна уявити собі як систему широких рівнів, що поступово знижуються з півдня на північ. Перший рівень — Карпати з середніми висотами близько 700 м над р. м. і мак­симальною висотою на г. Пікуй (1406 м), яка є вершиною Вододіль­ного хребта, що поділяє басейни Дністра і Тиси.

Другий рівень — Передкарпаття з середніми висотами понад 300 м над р. м. і максимальною висотою 519 м на г. Радич на Межиріччі Стри­вігору і Болозівки. Третій рівень утворює Львівське горбогір’я з серед­німи висотами близько 350 м над р. м. і максимальною висотою 472 м на г. Камула в Гологірському пасмі.

Четвертий рівень — Мале Полісся з середніми висотами близько 220 м і максимальною — 276 м над р. м. на Буго-Стирському відтинку Головного європейського вододілу. Нарешті, п’ятий рівень утворює Со­кальське пасмо з середньою висотою близько 210 м над р. м. і най­меншою абсолютною висотою 180 м у долині Західного Бугу на границі з Волинською областю.