3 роки тому
Немає коментарів

Четвертинний покрив Волинської області має винятково неоднорідну будову і мінливі потужності. Якщо на значних площах Турійської денудаційної рівнини він або цілком відсутній, або ж пред­ставлений тонкою верствою елювіальних утворень, то в долинах рік Західного Бугу і Прип’яті четвертинні відклади залягають строкатою товщею осадків потужністю до 40 м (рис. 5). Найхарактернішою озна­кою поширення антропогенових відкладів області є їх широтна зональ­ність. Якщо рухатись з півночі на південь області, то в будові антропо­генного покриву можна виділити такі смуги з переважанням:

а) піщаних, рідше супіщано-суглинистих утворень, що складають заплаву та надзаплавні тераси р. Прип’яті (Верхньо-Прип’ятська аку­мулятивна низовина);

б) власне льодовикових (моренних) відкладів (Волинське моренне пасмо);

в) елювіальних утворень на верхній крейді, місцями перекритих водно-льодовиковими пісками (Турійська денудаційна рівнина);

г) лесів та лесовидних порід (Волинська височина).

Що стосується алювіальних відкладів, то вони різко відмінні в ме­жах поліської (Волинське Полісся) та волинської (Волинська висо­чина) ділянок Волинської області, тобто підпорядковуються широтній зональності.

Четвертинні відклади Волинської області складені лише континен­тальними утвореннями, серед яких виділяються відклади льодовикового (моренного), водно-льодовикового, озерно-льодовикового, алювіально­го, еолового, елювіального та інших генетичних типів.

Четвертинні відклади Волинської області — різновікові утворення, поділяються на нижньо-, середньо-, верхньочетвертинні, середньо-верх­ньочетвертинні та сучасні (рис. 5). Елювіальні утворення, які форму­вались протягом усього континентального періоду розвитку території, розглядаються нами як нерозчленовані.

Схематична карта четвертинних відкладів Волинської області...

Схематична карта четвертинних відкладів Волинської області…

Нижньочетвертинні відклади (Q1трапляються на території облас­ті у вигляді невеличких за площею залишків і пов’язані виключно з пониженнями корінних крейдово-мергельних порід верхньої крейди. Сюди належать дуже змінені відклади окської (міндельської) морени (Волинська височина, верхів’я р. Прип’ять), а також додніпровський лес (Волинська височина).

Льодовикові відклади Волинської височини, які відносяться до ге­нетичного типу основних морен, залягають невеликими острівцями на пониженнях поверхні корінних верхньокрейдових порід, досягаючи в них потужностей до 3 мМорена трапляється лише в долині р. Луги (с. Іва­ничі, м. Володимир-Волинський); на вододільних просторах вона від­сутня. Морена складена дрібноземом (супісками, суглинками, глина­ми, іноді пісками), який постійно містить 1—2% грубозернистих вклю­чень, серед них переважають граніти — дрібно- і крупнозернисті, пор­фіровидні, сірі та рожеві, амфіболіти, гнейси, кварцити, кварцитовидні пісковики, кварц, кремінь та інші з максимальними розмірами до 0,6 м.

Про існування окської (міндельської) морени у межах поліської частини Волинської області уперше вказав Е. Рюле (Е. Ruhle, 1936, 1937а, 19376). Згідно з його даними, у верхів’ї р. Прип’ять між селами Згорани і Шацьк на розмитій поверхні крейди в основі антропогену залягають подекуди різнозернисті піски потужністю близько 1 мякі містять значну кількість кристалічних валунів. Перекриваються валун­ні піски 20-метровою товщею тонкошаруватих супісків з вмістом харак­терних інтегляціальних форм Corbicula fluminalis Mtillv., Valvata naticina Menke. Вище залягають моренні відклади, які дуже поширені на території області і, виходячи на денну поверхню, складають Волинське (Любомль-Столінське) моренне пасмо. Сучасний стан вивчення окських відкладів Полісся не відповідає на питання, що являють собою піски з валунами кристалічних порід, які виявлені нижче від супіщаних інтергляціальних відкладів. На думку Е. Рюле, це може бути морена, її за­лишки, або ж водно-льодовикові відклади окського зледеніння. Ще не­достатньо даних і для встановлення межі окського зледеніння Волин­ської області. Орієнтовно її можна провести через Милятин—Павлів­ку—Володимир-Волинський і далі, паралельно долині Західного Бугу, через Любомль до кордону з Білоруською РСР.

Додніпровський лес Волинської височини за попередніми даними синхронний окській (міндельській) морені (A. Boguckij, 1972). Він за­лягає окремими острівцями потужністю від 1,5 м (м. Торчин) до 6,5 м (с. Коршів) на корінних крейдово-мергельних породах верхньої крейди іскладений однорідними жовтувато-сірими суглинками, плямистими внаслідок озалізнення, пористими, карбонатними, ущільненими.

Середньочетвертинні відклади (Q2), покриваючи найбільшу части­ну області, представлені льодовиковими, водно-льодовиковими і озер­но-льодовиковими відкладами риського (дніпровського) материкового зледеніння, а також коршівським викопним ґрунтовим комплексом та складно-побудованою товщею дніпровських лесовидних супісків і суг­линків з прошарками та лінзами пісків.

Льодовикові (моренні) відклади пов’язані з Волинським моренним пасмом. Моренні відклади здебільшого являють собою слабо відсорто­вані піски, рідше строкатозабарвлені супіски і суглинки загальною потужністю 1—5 м. У дрібноземі у значній кількості трапляються улам­ки гірських порід, серед яких переважає кремінь, а підпорядковану роль відіграють кварцитовидні пісковики, кварц, кристалічні породи (граніти, граніт-порфіри та ін.). Обкатаність включень неоднакова: най­гірше обкатаний кремінь, найкраще — кристалічні породи, причому зі збільшенням розмірів валунів ступінь їх обкатаності дещо зменшується. Максимальні розміри валунів досягають 1 м і більше.

Льодовикові відклади залягають не у вигляді суцільного покриву, а різними за площею острівцями у верхній частині окремих дуг, валів та горбів, ядрами яких є корінні палеогенові та верхньокрейдові породи.

Водно-льодовикові відклади у межах Волинської області пошире­ні на Поліссі (зандри, сзи, ками). На території Волинської височини ними складені лише піщано-супіщані товщі потужністю до 20 ж і біль­ше, що виповнюють давні долини стоку талих льодовикових вод (пра­долини рік Луга—Чорногузка, Луга—Липа).

Зандри покривають значні площі межиріч Турійської денудаційної рівнини, у річкових долинах вони поступово зливаються з алювієм терас і переходять у нього. Зандри утворені майже виключно пісками, які містять інколи прошарки і лінзи супісків і суглинків потужністю до 0,5 мЗагальна потужність пісків (подекуди вони цілком розмиті) змінюється від декількох десятків сантиметрів до 4—5 м і більше. Піс­ки кварцові, кварц-польовошпатові, сірі, жовті, бурі, дрібно-, середньо- і грубозернисті, горизонтально-верствуваті, з лінзами і прошарками косоверствуватих пісків, збагачених гравійно-гальковим матеріалом, який містить як екзотичні (граніти, кварцити, габро та ін.), так і міс­цеві (кремінь, крейда та ін.) породи з максимальними розмірами до 5—6 см діаметром.

Ози відомі в околицях Любитова, Турійська, Ковеля, Згоран та ін­ших населених пунктів. Ози мають форму валів довжиною від декіль­кох сот метрів до 2—3 км, шириною до 500 м і відносною висотою до 20—25 м. У будові озів беруть участь різнозернисті кварцові піски, доб­ре обкатані, косоверствуваті, з галькою і валунами кристалічних та місцевих порід. Залягають вони безпосередньо на крейді, поверхня якої заглиблена на 2—4 м. Найчіткіше морфологічно виявлений і найповні­ше вивчений в області Любитівський оз, який за даними Е. Рюле скла­дається з двох різних частин — східної (біля с. Вулька Любитівська) і західної (біля с. Любитів). Східна частина оза простягається з пів­ночі на південь і має вигляд плоскої височини шириною 500 м і висо­тою 15—20 м, а західна частина являє собою вал шириною 200 м і дов­жиною 5 км.

Камові горби трапляються в районі поширення морени, від якої їх не завжди легко відрізнити.

Озерно-льодовикові відклади, часто з характерною стрічковою тек­стурою, збереглися від розмиву окремими ділянками як на Поліссі, так і у межах Волинської височини, де вони просторово пов’язані з льодо­виковими відкладами та шляхами стоку талих льодовикових вод. На північно-східній околиці м. Ковеля, наприклад, безпосередньо на крейдовому фундаменті залягають стрічкові глини сірі, темно-сірі, іноді з голубуватим відтінком, вологі, за шаруватістю озалізнені. їх потуж­ність 2,8 мБіля покрівлі глини помітно опіщанюються і переходять поступово у пилуваті супіски жовто-сірого кольору, озалізнені, верству­ваті, з тонкими проверстками і лінзами глин. Потужність супісків 2,7 мЗагальна ж потужність озерно-льодовикових відкладів на околиці м. Ковеля — 5,5 м.

Коршівський викопний грунт розвинений на додніпровському лесі (Волинська височина) і відповідає одному з середньоантропогенових потеплінь. Він представлений комплексом грунтів: зверху грунт відкри­тих просторів з чітким генетичним профілем, знизу — добре острукту­рений грудкуватий шар з сірим малопотужним гумусовим горизонтом. Загальна потужність коршівського викопного грунту — 1,5—2,0 м.

Вище коршівського викопного грунту на території Волинської ви­сочини залягає піщано-супіщано-суглиниста товща подекуди лесовидна (Коршів, Торчин та ін.), що чітко розділяється на три пачки.

Нижню пачку утворюють сірі, голубувато-сірі суглинки, часто ін­тенсивно гумусовані, тонковерствуваті. Середню — піски строкатоза­барвлені (сірі, жовті, бурі та ін.), горизонтально-верствуваті, різно­зернисті, з проверстками суглинків та супісків. Верхня пачка складена лесовидними супісками сірими, жовтувато-сірими, макропористими, карбонатними. Потужність кожної з виділених пачок порід мінлива, у загальному вона рідко перевищує 4—5 м. Контакти між окремими пачками порід відсутні, місцями підкреслюються крупними викопними слідами морозно-мерзлотних деформацій (до 4,5 м глибиною), пере­важно клиновидними.

Середньо-верхньочетвертинні (Q2+3відклади складають другу незаплавну терасу річок Прип’яті, Західного Бугу, Стиру, Турії, Сто­ходу та ін. Ширина терас змінюється від 0,4 до 24 кмпотужність алю­вію— від 4—6 до 20 м і більше, причому на волинській і поліській ділянках вони мають різну будову.

У будові другої надзаплавної тераси Західного Бугу на волинській ділянці беруть участь кварцові піски сірі, жовто-сірі, бурі, озалізнені, різнозернисті, горизонтально- та хвилясто-верствуваті, зі значною кіль­кістю пилуватих і глинистих частинок, а також включень дрібногаль­кового і гравійного матеріалу (кременю, крейдово-мергельних порід, кварцу та ін.). Загальна потужність пісків (русловий алювій) зміню­ється на волинській ділянці від 1—2 до 4—5 м.

Заплавний алювій другої надзаплавної тераси волинської ділянки представлений відносно однорідним супіщано-суглинистим матеріалом загальною потужністю 6—8 м і більше (лесовидного вигляду) з чіткою горизонтальною верствуватістю у нижніх частинах розрізів. Він пере­кривається верхньочетвертинними еолово-делювіальними лесами на контакті з якими спостерігається місцями добре розвинений викопний грунт (с. Набережне та ін.).

У будові другої надзаплавної тераси поліської ділянки різко пере­важає піщаний русловий алювій, заплавний алювій відіграє підпоряд­ковану роль і являє собою глинисті піски та супіски. Старичний алювій у будові другої надзаплавної тераси як волинської, так і поліської ді­лянок трапляється дуже рідко і складений інтенсивно гумусованими глинистими пісками та супісками загальною потужністю 5—7 м.

Верхньочетвертинні відклади (Q3) — це комплекс лесів і викопних грунтів (горохівський викопний ґрунтовий комплекс, нижній і верхній горизонти вехньочетвертинних лесів, поділений дубнівським викопним грунтом) у межах Волинської височини, а також алювій першої над­заплавної тераси річок Прип’яті, Західного Бугу, Стиру, Турії, Сто­ходу та ін.

Горохівський (Мезинський за схемою А. О. Величка і Т. Д. Морозової (1969)) викопний ґрунтовий комплекс (рис-вюрмський, мі­кулинський інтергляціал) сформувався у дві фази. При цьому у першу фазу утворювався грунт лісового типу, у другу — степового (чорноземновидний) з дуже потужним гумусовим горизонтом. Грунти різних фаз діляться лесовидним матеріалом потужністю 0,5—0,8 м інтенсивно змі­неним ґрунтотворними процесами. Загальна потужність горохівського викопного ґрунтового комплексу досягає 3,0 м (A. Boguckij, 1972).

Нижній горизонт верхньочетвертинних лесів поширений на волин­ській ділянці області майже всюди, досягає потужності 1—2 м. Пред­ставлений суглинками, меншою мірою супісками жовтувато-сірого ко­льору, іноді жовтими, карбонатними, макропористими, у нижній частині з чіткою горизонтальною верствуватістю завдяки озалізненню.

На нижньому горизонті верхньочетвертинних лесів розвинений дуб­нівський (брянський за схемою А. О. Величка і Т. Д. Морозової, 1969) грунт, який відповідає паудорфському (брянському) інтерстадіалу. Викопний грунт сірий, бурувато-сірий, іноді з голубуватим відтінком, тонкоплитчастий, оглеєний. Його потужність 0,4—0,7 м. Характерною особливістю дубнівського грунту є його інтенсивна деформованість мо­розно-мерзлотними процесами як структурними (різноманітні клиноподібні форми глибиною до 2,0 м і більше), так і аструктурними (со­ліфлюкція).

Завершується верхньочетвертинний комплекс лесів і викопних грунтів верхнім горизонтом верхньочетвертинних лесів, який на тери­торії волинської ділянки області повсюдно виходить на денну поверхню і є материнською породою для сучасних грунтів. Леси пальові, сірі, однорідні в основній масі, вертикально-тріщинуваті, макропористі, кар­бонатні, загальною потужністю 6—8 м. У нижніх частинах розрізів леси подекуди горизонтально-верствуваті.

Весь верхній горизонт верхньочетвертинних лесів формувався в умовах холодного клімату, причому континентальність та сухість клі­мату помітно наростали у напрямку від основи горизонту до його по­крівлі. Потужність його 6 м і більше. Він поділений клиноподібними структурами, які заповнені лесами і являють собою псевдоморфози по повторно-жильних льодах (Горохів, Торчин та ін.). Клиновидні струк­тури розпочинаються дещо нижче від сучасного грунту, що свідчить про завершення їх утворення на останньому етапі формування верх­нього горизонту верхньочетвертинних лесів.

Перша надзаплавна тераса Західного Бугу і Стиру на волинській ділянці має ширину 0,3—1,5 км і потужність алювію до 20 мНа полі­ській ділянці максимальні значення ширини терас і потужностей алю­вію характерні для р. Прип’ять (становлять відповідно 4—б км та 12—34 м), ширина терас інших річок не перевищує 3—4 км, а потуж­ність алювію — 30 мБудова алювію першої надзаплавної тераси річок Волинської області в загальному аналогічна будові алювію другої надзаплавної тераси.

До сучасних (Q4) належать відклади заплав і русел річок, еолові (перевіяні) піски, автохтонні торфи, залізні болотні руди тощо.

Ширина заплав річок у межах Волинської височини змінюється від декількох сот метрів до 1,5—2 км (рідко більше), їх висота над рівнем води у річках становить 1—3 м, а потужність алювію — 5—15 м. Складений сучасний алювій косо- та горизонтально-верству­ватими пісками подекуди з домішками гальки і гравію підстелюючих корінних порід з середньою потужністю 3—5 м (русловий алювій), а також супісками та суглинками, з чіткою горизонтальною верствува­тістю, часто заторфованими (заплавний алювій). Потужність заплав­ного алювію досягає 5—6 м і більше.

У межах поліської частини області ширина заплав зростає до 4—8 км, а потужність алювію, складеного в основному різнокольоро­вими косо- та горизонтально-верствуватими пісками, — до 20—30 м. Піски повсюди водснасичені, що сприяє заболочуванню місцевості.

Еолові піски пов’язані з піщаними дюнами різноманітної форми, пасмами, валами та аренами, які поширені на поверхнях заплав, пер­шої надзаплавної тераси та давніх долинах стоку талих льодовикових вод здебільшого в межах Волинського Полісся і значно рідше — Во­линської височини. Вони являють собою перевідкладену вітром верхню частину розрізів алювіальних та водно-льодовикових відкладів, які мають потужність 3 м.

Автохтонні торфи у Волинській області дуже поширені. Вони трап­ляються на поверхнях заплав і першій надзаплавній терасі, давніх до­линах стоку талих льодовикових вод і рідше на вододілах. Найбільш заболоченим районом Волинської області є Верхньо-Прип’ятська аку­мулятивна низовина, де заболоченість досягає 30—40% усієї території. Потужність торфу мінлива, максимальні її значення 2—3 м.

Залізні болотні руди складаються в основному з лимоніту і поши­рені переважно в болотах на незначних площах Волинського Полісся у вигляді лінз або гнізд потужністю 0,1—1,0 м.

До нерозчленованих відкладів Волинської області належать елю­віальні утворення, розвинені в основному на писальній і глинистій крейді, яка у межах Турійської денудаційної рівнини нерідко виходить на денну поверхню. Елювій крейди представлений головним чином уламково-щебінчастим матеріалом середньою потужністю 2—3 м. Про­стір між уламками заповнений вапняковою «мукою», часто цілком по­рожній, тому елювій крейди пухкий. Розмір уламків зменшується в на­прямку від основи до поверхні вивітрілої товщі.