3 роки тому
Немає коментарів

Геологічна будова Чернівецької області складна і неодно­рідна, її північно-східна частина входить до складу Волино-Подільської плити Східно-Європейської платформи, а південно-західна розташована в межах Карпатської геосинклінальної області.

На території Східно-Європейської платформи найбільш давні утво­рення представлені кристалічними породами, які в межах Чернівецької області розміщені переважно на великій глибині та перекриті потуж­ним чохлом спокійно (майже горизонтально) залягаючих осадочних утворень рифею, кембрію, ордовику, силуру, юри, крейди та неогену. Лише в долині Дністра на сході області докембрійські породи з’явля­ються на поверхні.

Дуже складна за характером геологічної будови Карпатська гео­синклінальна область поділяється на дві головні структурні одиниці: Складчасті Карпати і Передкарпатський крайовий прогин.

У будові Складчастих Карпат беруть участь інтенсивно зім’яті в складки відклади крейдового та палеогенового віку, представлені так званим флішем з монотонним ритмічним чергуванням пісковиків, алев­ролітів і аргілітів. Більш древні домезозойські і тріасово-юрські утво­рення трапляються тільки на крайньому півдні (Чивчинські гори, вер­хів’я Сарати).

Між Складчастими Карпатами і Східно-Європейською платформою, простягається Передкарпатський крайовий прогин, в межах якого в неогені утворювались потужні товщі (4—5 км) уламкових порід (кон­гломератів, пісковиків, глин тощо), відомих в геологічній літературі під назвою молас.

 

СТРАТИГРАФІЯ

Відклади, які беруть участь у геологічній будові Черні» вецької області, неоднакові за віком (рис. 3): архейські, протерозой­ські, палеозойські, мезозойські та кайнозойські (палеогенові, неогено­ві, четвертинні).

Схематична геологічна карта Чернівецької області

Схематична геологічна карта Чернівецької області

Найбільш древні домезозойські породи виходять на поверхню тільки в глибоко врізаних долинах Дністра та його приток і на півдні, у Чивчинських горах.

Домезозойські утворення Чивчин належать до Мармароського кри­сталічного масиву і складаються з потужних товщ метаморфічних по­рід, куди входять різноманітні сланці, гнейси та кварцити. Вік порід точно не визначений. Час їх регіонального метаморфізму 342—322 млн. років (А. К. Бойко та ін., 1969), що відповідає верхам девону — ран­ньому карбону.

На метаморфічних породах місцями залягають відклади карбону та пермі. Кам’яновугільна система — це 50—100-метрова товща темнокольорових пісковиків, алевролітів, вапняків та глинистих сланців з графітизованими рештками рослин. Більш молоді утворення — перм­ські — залягають на розмитій поверхні карбону і знизу вверх пред­ставлені: а) пачкою базальтних конгломератів і гравелітів; б) товщею вулканогенно-осадочних порід (зеленуваті та червоні туфогенні піско­вики з проверстками кислих кластолав); в) товщею теригенно-гіпсоносних відкладів, в складі якої домінують зеленуваті та фіолетові алевроліти й аргіліти. Загальна потужність пермських утворень неве­лика і рідко перевищує 200 м.

Домезозойські утворення Волино-Подільської плити у межах Чер­нівецької області представлені як докембрійськими кристалічними по­родами фундаменту, так і відкладами його осадочного чохла, складе­ними утвореннями верхнього протерозою і палеозою.

Докембрійські породи виходять на поверхню на самому крайньому сході області, в долині Дністра поблизу сіл Ожеве, Розкопинці та Во­лошкове, і складаються переважно з різноманітних гнейсів з інтрузіями гранітів, мігматитів тощо. Вік цих порід — нижньоархейський.

Верхній протерозой також поширений на крайньому сході області, його виходи зафіксовані у долині Дністра на схід від с. Непоротове. За літологічним складом верхньопротерозойські відклади виявлені товщею (потужністю більше 200 м) сірих різнозернистих пісковиків аркозового та граувакового складу, з вкладками туфітів і строкатих аргілітів у верхній частині розрізу.

Палеозойські породи виходять у долині Дністра на всьому її про­тязі в межах Чернівецької області (рис. 4). У розрізі палеозойських відкладів виявлені утворення кембрію, ордовику, силуру і девону.

004

Кембрійська система. До неї належить потужна товща (близько 400 м) теригенних відкладів, представлених пачкою різно-зернистих (до гравійних) глауконітово-кварцевих пісковиків внизу товщі. Більш верхні горизонти складаються з перешарування піскови­ків з аргілітами, причому пісковики домінують у розрізі. Кембрійські відклади виходять у долині Дністра, тягнуться на схід, починаючи від с. Комарів.

Ордовицька система, до якої належить невелика за потужні­стю (3—5 м) і простяганням пачка сірих пісковиків, що доверху посту­пово переходять у піщанисті вапняки. Виходи згаданих порід спосте­рігаються по обох берегах Дністра між сіл Студениця (Хмельницька обл.) та Ожеве (Чернівецька обл.). В ордовицьких пісковиках відома багата викопна фауна брахіопод, трилобітів, гастропод та пелеципод, яка вказує на приналежність їх до верхнього ордовику.

Силурійська система. До силуру зачисляють потужну товщу вапняково-доломітово-мергелистих порід, в розрізі яких відокремлюють декілька горизонтів, а саме: китайгородський (потужність до 70— 75 м), мукшанський (9—10 м), устянський (25 м), малиновецький (50 м) і скальський (до80 м). У відкладах силуру багата викопна фауна брахіопод, трилобітів, коралів тощо. За повнотою розрізу і ба­гатством викопної фауни дністровські виходи силуру належать до най­повніших в СРСР, і тому заслуговують на збереження та охорону.

Девонська система представлена в межах Чернівецької області декількома горизонтами — борщівським, чортківським та іванівським, загальною потужністю понад 500 м, виявлених переважно тонкоплит­частими сланцями з проверстками вапняків, глинистими пісковиками, щільними кристалічними вапняками тощо. Усі ці горизонти належать До нижнього девону, до якого також відносяться червонуваті та черво­но-бурі пісковики, які інколи називають подільським олд-редом. Про­верстки цих пісковиків з’являються в самому верху розрізу в селах Звенячин, Кострижівка, але далі на захід в межах Івано-Франківської та Тернопільської областей їх потужність зростає до декількох сот мет­рів. У цих пісковиках, які відомі під назвою дністровської серії, трап­ляються рештки панцирних риб, масові скупчення яких відомі поблизу с. Устечко Тернопільської області.

МЕЗОКАЙНОЗОЙСЬКІ УТВОРЕННЯ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Тріасова система. Відклади тріасу виявлені тільки в Чивчинських горах, де вони представлені доломітами та вапняками. Загальна потужність їх досягає 100 м. У верхів’ях рік Сарата і Перкалаб (басейн Білого Черемошу) розріз тріасових відкладів починається кварцевим конгломератом (2—7 м), який доверху перехо­дить в пачку (4—5 м) червоних і зеленуватих пісковиків та аргілітів. Вище лежать темно-сірі до чорних доломіти та доломітизовані вапня­ки, які поступово змінюються строкатими (білими, червоними) карбо­натними породами.

Юрська система. Корінні виходи юри відомі тільки у Чивчин­ських горах. У межах Волино-Подільської плити і в Зовнішній зоні Передкарпатського прогину їх наявність на глибині виявлена лише свердловинами.

У Чивчинах розріз юри починається 20-метровою пачкою тонко-і середньоверствуватих «грудкуватих» червоних вапняків та мергелів з багатою фауною амонітів, брахіопод, белемнітів, кріноїдей. Більш молоді відклади нижньої і середньої юри (загальна потужність 15—20 м), головним чином, складаються з темно-сірих піскуватих вапняків.

Відклади верхньої юри представлені переважно органогенно-улам­ковими вапняками, які перекривають трансгресивно більш давні по­роди. У розрізі верхньої юри особливу увагу привертає невелика за по­тужністю пачка оксфорд-кімериджських яшм і яшмовидних порід. Розріз завершують світло-сірі масивні вапняки, які ділянками прори­ваються базальтовими породами. Загальна потужність верхньої юри оцінюється в 100 м.

У межах Зовнішньої зони Передкарпатського прогину і Волино-Поділля поширені тільки осадочні породи верхньої юри, в яких пере­важають карбонатні утворення. Потужність порід непостійна і місцями досягає до 200—250 м.

З геологічної літератури відомо про загадкові брилові виходи юр­ських вапняків вздовж зовнішнього краю Покутсько-Буковинських Кар­пат. Один з таких виходів розташований біля смт Красноїльськ, де місцеве населення використовувало його для випалювання вапна. Зга­дані скельні глибові виходи вапняків некорінні і є великими вапняко­вими брилами, що входять до складу уламкового матеріалу олігоцено­вих конгломератів поляницької світи. За походженням — це типові олістоліти (брили), які сповзли і захоронились під час процесу осадко­утворення.

Крейдова система. На території Чернівецької області відклади крейди різко відрізняються за своїм літолого-фаціальним складом. У межах Волино-Подільської плити і в Зовнішній зоні Передкарпат­ського прогину поширені морські платформні утворення. У більш пів­денних районах, Внутрішній зоні Передкарпатського прогину (Покут­сько-Буковинські складки) і в складчастій області Карпат поширені геосинклінальні флішеві відклади, для яких характерні великі потужності та монотонне, ритмічне чергування пісковиків, алевролітів, аргі­літів і зрідка мергелів.

У літолого-фаціальному відношенні крейдові відклади платформ­ного типу також дещо неоднорідні. Вони представлені різними літоло­гічними відмінами морських карбонатних, кременистих та уламкових утворень. Наявність подібних літолого-фаціальних змін зумовлена від­даленістю від берегової лінії, різною глибиною морського басейну, в якому відбувалось осадконагромадження, неоднорідний гідродинамічний режим тощо.

Розрізи крейди розпочинаються малопотужними глинистими поро­дами неокому, на яких трансгресивно залягають більш молоді та по­тужні карбонатні осадки альб-сенонського віку.

Нижня крейда представлена породами ставчанської світи, які скла­даються з темно-сірих і сірих глин, сірих органогенно-уламкових, псев­доолітових та зеленувато-сірих піскуватих вапняків, а у верхах розрізу — із зеленувато-сірих пісковиків. Загальна потужність їх досягає 150 м.

Більш молоді альб-сенонські утворення трансгресивно залягають на розмитій, нерівній поверхні різних за віком геологічних формацій — рифею, палеозою та юри. Підкрейдова поверхня в загальному слабо похилена зі сходу на захід, тобто від Українського щита до Львівської мульди, і має більш різкий перегин на межі з Передкарпатським про­гином. У тому ж напрямку поступово зростає потужність крейди, що пояснюється появою щораз молодших ярусів і більшою потужністю кожного ярусу зокрема. Добре уявлення про характер крейдових осад­ків може дати розріз глибокої свердловини «Красноїльськ-1», пробуре­ної у смузі зчленування Зовнішньої та Внутрішньої зон Передкарпат­ського неогенового прогину. Свердловина під четвертинними відклада­ми в інтервалі 15—640 м пройшла насунутий комплекс стебницьких відкладів (гельвет) Внутрішньої зони і нижче (інтервал 640—1314 м) ввійшла в автохтонні тортонські утворення Зовнішньої зони прогину. Під тортоном вона зустріла крейдові платформні утворення (потуж­ність 215 м).

У Рахівській і Сухівській структурно-фаціальних зонах нижня крейда представлена карбонатно-теригенним флішем рахівської і біло­тисенської світ. Рахівська світа (потужність 1000 м) складена ритміч­ним переверствуванням темно-сірих до чорних пісковиків, алевролітів, аргілітів, мергелів та вапняків, вік яких, за даними вивчення фауни форамініфер, відповідає неокому. Білотисенська світа, в свою чергу, відповідає потужній (більш 1000 м) товщі тонковерствуватих сірих алевроліті», аргілітів і мергелів, серед яких відрізняються пачки гру­боверствуватих пісковиків. Знайдена у цих породах фауна амонітів дає всі підстави віднести їх до барему-альбу.

У Чорногірській і Скибовій зонах, Покутсько-Буковинських склад­ках Внутрішньої зони Передкарпатського прогину нижня крейда пред­ставлена чорним, звичайно невапнистим, піщано-глинистим флішем, відомим під назвою шипотської та спаської світ.

Від описаних утворень нижньої крейди значно відрізняється нижня крейда Чивчинських гір, область яких на певних етапах ранньокрейдового часу була сушею. Поширені в їх межах крейдові породи представ­лені альб-сеноманською товщею (до 900 м) конгломератів, пісковиків та алевролітів соймульської світи, які трансгресивно перекривають більш древні породи. Відсутність у Чивчинах більш молодих крейдових утворень дає підстави припускати, що цей район у пізній крейді знову став сушею і розмивався. Решта території Складчастих Карпат і Внут­рішньої зони Передкарпатського прогину протягом всього пізньокрейдового часу була ареною осадкоутворення своєрідної товщі (потужність до 50 м) червоних та зелених глинистих порід з радіоляритами і сму­гастими зеленими кременями, яка доверху змінюється потужнім комп­лексом (1000—1500 м) сірого піщано-глинистого флішу турондатсько­го віку. У межах Скибової зони і на території Покутсько-Буковинських складок Внутрішньої зони Передкарпатського прогину ці відклади ві­домі під назвою стрийської світи («іноцерамові верстви»). Південніше (хребет Скупової) в складі порід починають переважати грубоверст­вуваті пісковики, внаслідок чого ці утворення геологи виділяють у самостійну скупівську, а ще далі на південь (хребет Чорногори) чорногірську світи. У Сухівській структурно-фаціальній зоні верхня крейда представлена червоними мергелистими і тонкоритмічними сіри­ми алевроліто-аргілітовими (місцями мергелистими) породами сухів­ської світи (потужність 200—300 м), які доверху перекриваються верх­ньокрейдовими пісковиками терешівської світи.

Палеогенова система. Відклади палеогену дуже поширені у межах Складчастих Карпат і Покутсько-Буковинських складок Внут­рішньої зони Передкарпатського прогину. В їх розрізі виділяються два потужні, фаціально мінливі комплекси: нижній, що об’єднує піскови­кові і ритмічні зеленувато-сірі та строкаті флішеві породи палеоцену та еоцену, і верхній, до якого належать олігоценові відклади, представ­лені чорними бітумінозними породами менілітової світи, сірі піскувато-аргілітові кросненські верстви і глинисті та грубоуламкові утворення поляницької світи (рис. 5).

005

У Скибовій зоні та межах Покутсько-Буковинських складок розріз палеогену розпочинається масивними сірими пісковиками (потужність до 250 м) ямненської світи, в основі яких простежується пачка строка­тих глинистих порід (яремчанський горизонт) з багатою палеогеновою фауною форамініфер. Потужність ямненських пісковиків непостійна і місцями їх фаціально заступають тонкоритмічні алеврито-аргілітові заленувато-сірі породи. Стратиграфічно вище залягають відклади еоце­ну, в розрізі яких наявні три товщі: а) товща (100—300 м) дрібнорит­мічного зеленувато-сірого піскувато-глинистого флішу, відома під наз­вою манявської світи (нижній еоцен); б) товща (150—250 м) масив­них і грубоверствуватих. пісковиків, у верхній частині з проверстками вапняків, де у великій кількості трапляється середньоеоценова фауна нумулітів; в) товща (200—250 м) зеленувато-сірих флішевих порід з пачкою зеленуватих мергелів у покрівлі, якими завершується еоцено­вий комплекс відкладів.

Від описаного розрізу значно відрізняються палеоцен-еоценові ут­ворення Чорногірської зони, які поділяються на гнилецьку, топільчанську і пробійненську світи. Перша з них представлена товщею (500 м) ритмічних піскувато-глинистих порід з проверстками масивних піско­виків в основі та пачкою строкатих шарів у покрівлі. У другій перева­жають масивні та грубоверствуваті сірі пісковики, загальна потужність яких досягає 100 м. Найбільш молода, третя, знову збудована з сірого ритмічного піщано-глинистого флішу з горизонтом строкатоколірних порід у підошві.

Потужний комплекс олігоценових утворень на території Покут­сько-Буковинських складок Внутрішньої зони Передкарпатського про­гину поділяється на дві світи: менілітову (нижній та середній олігоцен) і поляницьку (верхній олігоцен). Менілітова світа (потужність 500— 800 м) в свою чергу складається з трьох підсвіт: нижньоменілітової, лоп’янецької і верхньоменілітової.

У нижньо- і верхньоменілітових підсвітах переважають темно-ко­ричневі, майже чорні, тонкоплитчасті, бітумінозні аргіліти з іржаво-жовтими нальотами ярозиту, які переверствуються з сірими алевролі­тами та пісковиками. Породи лоп’янецької підсвіти головним чином представлені сірими і темно-сірими аргілітами, пісковиками і рідко мертелями.

Менілітові верстви перекриваються (у північних структурах По кутсько-Буковинських складок фіксується розмив) потужною товщею (до 700 м) вапнистих глин і сірих слюдистих пісковиків поляницької світи, у підошві яких спостерігаються горизонти конгломератів та гравелітів. Поляницькі відклади є ніби перехідними між флішевою і моласовою формацією і, на думку деяких дослідників, їх слід відно­сити вже до неогену. На території Скибової зони поляницька світа і частково менілітові верстви фаціально заміщаються ритмічними сі­рими піщано-глинистими породами, відомими під назвою кросненських верств (їх загальна потужність перевищує 1500 м).

Неогенова система. У кінці пізнього олігоцену вся територія Складчастих Карпат, яка протягом крейди та палеогену інтенсивно прогиналась і заповнювалась потужними флішевими відкладами, різко піднімається і стає сушею. По обох боках піднятої області Складча­стих Карпат утворюються неглибокі рукавоподібні морські водойми (Закарпатський і Передкарпатський неогенові прогини), в яких протя­гом всього міоцену продовжується інтенсивне прогинання і нагрома­дження потужніх теригенних (нерідко соленосних) відкладів моласово­го типу. У ранньому міоцені Передкарпатський моласовий басейн був лагунною областю, яку з півдня обмежували підняті Складчасті Кар­пати, а з півночі — острівне пасмо, складене давніми метаморфічними породами. За рахунок інтенсивного розмиву метаморфічних і флішевих відкладів у цій області формувались потужні теригенні моласові товщі.

Нижня частина моласової формації складається з нижньовороти­щенських соленосних глин і аргілітів з окремими проверстками піско­виків, які доверху переходять у конгломерати та гравеліти слобідської підсвіти. Загальна потужність цих відкладів непостійна і коливається від 300 до 600 м.

На слобідських конгломератах і гравелітах згідно залягає товща флішеподібного чергування сірих слюдистих пісковиків, алевролітів добротівської світи (потужність близько 500 м). Добротівські верстви доверху поступово переходять у потужній комплекс строкатих (черво­них, зеленувато-сірих, темно-сірих, сірих) глин, алевролітів, піскови­ків стебницької та балицької світ, у нижній частині якого нерідко трапляються лінзовидні тіла натрієвих та калійних солей. Вік цих строкатоколірних порід більшість дослідників відносить до гельвету, а їх загальна потужність 800—1000 м. Вище лежать породи богородчанської світи, яка складається з двох товщ: нижньої, мергельно-туфової з проверстками аргілітів і верхньої, глинисто-піскуватої з прошарками літотамнієвих та органогенно-уламкових вапняків. Потужність богород­чанських верств досягає 200 м, а їх вік вважається нижньотортонським.

Описані неогенові відклади поширені тільки у межах Внутрішньої зони Передкарпатського прогину. На території Подільської окраїни Східно-Європейської платформи нижня частина міоценових відкладів відсутня, а нижній тортон, який звичайно там залягає на розмитій поверхні верхньокрейдових і більш давніх (у тому числі палеозой­ських) утворень, складається з органогенно-уламкових та літотамнієвих вапняків, мергелів, глин і кварцево-глауконітових пісків. Загальна потужність порід невелика і рідко перевищує 60 м.

За даними Л. М. Кудріна (1966), під тортонськими відкладами місцями трапляються осадки гельвету, що сформувались в опріснених лагунних водоймищах. На схилі г. Берда (район Чернівців) свердло­вина під нижньотортонськими пелітоморфними вапняками зустріла шестиметрову пачку хемогенних вапняків гельвету і нижче ввійшла в глауконітові піски (4 м).

За даними Л. М. Кудріна (1966), під літотамнієвими вапняками (потужність 13 м) нижнього тортону на глибині 106—112 м виявлено відклади гельвету, представлені пелітоморфними вапняками і зелену­вато-сірими глинами з наземними молюсками. Породи гельвету заля­гають на розмитій поверхні туронських вапняків.

Верхній тортон на території Передкарпатського прогину значної потужності і представлений відкладами тираської та косівської світ. Тираська світа звичайно складається з гіпсів та ангідритів, серед яких часто трапляються проверстки мергелів, глин, алевролітів і міс­цями навіть невеликі лінзи кам’яної солі. На території Подільської ок­раїни Східно-Європейської платформи тираській світі відповідають гіпсоангідрити і хемогенні вапняки, з якими генетично пов’язуються рудопрояви сірки.

У розрізі косівської світи переважають темно-сірі глини та аргілі­ти, серед яких спостерігаються проверстки пісковиків, алевролітів, туфо-пісковиків і туфів. Потужність світи мінлива і коливається у межах від 200 до 800 м.

Моласовий комплекс неогенових осадів завершує товща нижньо-сарматських глин і глинистих алевролітів, серед яких трапляються окремі проверстки пісковиків і туфогенних уламкових порід. Загальна потужність цих відкладів, відомих у межах Передкарпатського прогину під назвою дашавської світи, до 300 м.

У північно-східній частині Чернівецької області нижній сармат (волинський горизонт) представлений органогенними серпуло-моховат­ковими вапняками, які утворюють біогерми, що виступають на поверхні у вигляді горбів, так званих «товтр». Завершуються морські відклади середньосарматськими утвореннями (бесарабський горизонт), осади якого є прибережними утвореннями, головним чином у вигляді ооліто­вих і черепашко-оолітових вапняків. Загальна потужність сармату коливається від 0 до 50—60 м.

У Чернівецькій області досить поширені також найбільш молоді, четвертинні відклади, які хоч і невеликої потужності, але становлять значний інтерес, і тому вони розглядатимуться окремо.

 

ТЕКТОНІКА

Як уже згадувалося, Чернівецька область розташована на стику двох великих геолого-структурних одиниць: південно-західної окраїни Східно-Європейської платформи (Подільської плити) і Карпатської геосинклінальної області. У межах останньої окремо виділя­ються Складчасті Карпати і Передкарпатський крайовий неогеновий прогин.

Південно-західна окраїна Східно-Європейської платформи. Най­більш давні утворення на території Волино-Подільської окраїни Східно-Європейської платформи представлені кристалічними поро­дами, які виходять на поверхню далеко за межами Черні­вецької області, в районі Ямполя і Шепетівки. Кристалічні породи платформного фундаменту полого (1 —1,5°) занурюються у південно-західному напрямі і поступово перекриваються осадами рифего, палео­зою, юри, крейди та неогену. У палеозойських відкладах місцями фік­суються майже непомітні в окремих відслоненнях куполоподібні склад­ки з кутами падіння на крилах 2—4°.

У сусідстві з Карпатською геосинклінальною областю на платфор­мі вдалося виявити доволі густу сітку розривних порушень як у кри­сталічному фундаменті, так і в осадочній оболонці. Лінії порушень ут­ворюють переважно дві регіональні системи: паралельну і перпендику­лярну простяганню геосинклінальних структур.

Одною з найбільш важливих дислокацій вважається виявлена В. Тейссейром (W. Teysseyre, 1903) тектонічна лінія Берда—Нароль, яка простягається від гори Берда, розташованій на північ від Чернів­ців, до селища Нароль, яке знаходиться в ПНР, поблизу кордону з СРСР. У структурному відношенні це порушення збігається з віссю флексуроподібної плоскої антикліналі у девонських шарах, яка має більш круте південно-західне крило. Цікаво, що тектонічні порушення вздовж лінії Берда—Нароль, які виникли в післядевонський час, де­кілька разів відновлювались і, зокрема, проявили себе в міоцені (лі­нія Берда—Нароль розмежовує головні фації тортону).

Серед поперечних дислокацій Складчастих Карпат привертає увагу лінія Чернівці—Перківці, яка обмежує Подільський горст з південного сходу (В. Тейссейр, 1903). Все це свідчить, що платформна частина області має блокову будову, яка в більшості випадків тією чи іншою мірою знайшла своє відображення в рельєфі. На Поділлі майже в усіх випадках вдалося довести зв’язок крутих меандрів Дністра з місцевими тектонічними дислокаціями (К. І. Геренчук, 1950; О. М. Маринич, 1950). Меандри каньйоноподібної долини ріки, як травило, сформувалися внаслідок блокової будови і нерівномірних рухів окремих блоків на фоні загального підняття області. За даними І. Д. Гофштейна (1962), М. С. Кожуриної (1956), вивчення морфології долини Дністра дає змогу виявити окремі етапи і встановити сумарний розмах тектонічних коливань, починаючи з кіпця поліоцену. На подільському відрізку, де долина Дністра має каньйоноподібну форму, сумарне підняття місце­вості оцінюється в 200—220 м (тобто швидкість руху протягом четвер­тинного періоду становила не менше 0,2 мм за рік).

Загальна тенденція до підняття платформної області у післясар­матський час супроводжувалась енергійними процесами ерозії, внаслідок яких на великій площі були розмиті відклади нижнього сармату.

Передкарпатський неогенний прогин. У межах неогенового крайово­го прогину виділяються дві головні структурні зони: Зовнішня і Внут­рішня, що значно відрізняються історією геологічного розвитку і ха­рактером геологічної будови. Зовнішня зона, як частина платформи, до тортону не зазнала прогинання. Внутрішня, навпаки, вже на гра­ниці палеогену і неогену почала інтенсивно прогинатись і на її тери­торії нагромаджувалися потужні теригенні моласові відклади, які до­низу змінюються типовими для геосинкліналі флішевими утвореннями. Границя на поверхні між цими структурними одиницями проводиться по лінії насуву Внутрішньої зони на Зовнішню, амплітуда якої пере­вищує 20 км і проходить приблизно по лінії міст Вижниця—Красно­їльськ.

Потужний комплекс піщано-глинистих молас, який бере участь у будові Внутрішньої зони прогину, інтенсивно зім’ятий у складки, які нерідко ускладнюються скидовими і насувними дислокаціями.

Говорячи про будову Внутрішньої зони, слід мати на увазі, що до неї належать також Покутсько-Буковинські складки, територія яких за характером рельєфу об’єднується разом зі Складчастими Карпатами в єдину гірську область. У геологічному відношенні Покутсько-Буко­винські складки розглядаються як найбільш піднесена частина Внут­рішньої зони Передкарпатського крайового прогину, де в результаті глибокого розмиву молас повністю відслонився їх складчастий фліше­вий фундамент. Складчасті структури витягнуті у властивому для Кар­пат напрямку і в більшості випадків є насунутими одна на одну лус­ками. Окремі складки звичайно вузькі, стиснуті, перекинуті на північ­ний схід і ускладнені крутими насувами. За загальним характером геологічної будови територія Покутсько-Буковинських складок мало чим відрізняється від Скибової зони, яка насувається на них з півдня (амплітуда насуву перевищує 10—15 км). Весь цей складчастий район належить до так званого Північно-Буковинського поперечного піднят­тя, у межах якого спостерігається найбільш різке підняття всіх текто­нічних зон Карпат.

На північний схід від Покутсько-Буковинських складок розташо­вана глибше занурена частина Внутрішньої зони, яка відома під наз­вою Самбірської підзони. В її межах широким розповсюдженням ко­ристуються відклади нижніх молас, що утворюють вузькі лінійні складки, ускладнені підкидами та насувами невеликої амплітуди. На території Чернівецької області значна частина Самбірської підзони перекрита насунутим ансамблем Покутсько-Буковинських складок.

На відміну від Внутрішньої, геологічна будова Зовнішньої зони прогину набагато спокійніша. В її межах спостерігаються пологі куполовидні складки, розбиті окремими порушеннями на блоки. Дуже ці­кавим є висновок геофізиків про те, що товща молас, яка покриває гіпсово-ангідритовий горизонт, відрізняється від нього більш слабкою дислокованістю і не повторює структурні форми цього опорного гори­зонту (В. Б. Соллогуб, 1956). Такі дані дають підстави припускати, що між відкладами тираської світи і більш молодими осадами верхньо­го тортону та нижнього сармату існує кутова незгідність.

Широке застосування сейсмічного методу дослідження земних надр дало змогу у межах Зовнішньої зони прогину і по опорному гіп­сово-ангідритовому горизонту тираської світи виявити ряд брахіантик­лінальних складок, розбитих скидами. С. І. Субботін (1955), узагаль­нюючи геофізичні матеріали, відзначає, що однією з характерних рис тектоніки Зовнішньої зони Передкарпатського прогину є її блокова будова. Всі структури і просторії між ними і навколо них, як це вста­новлено даними сейсморозвідки відбитих хвиль і підтверджено в ряді місць глибоким бурінням, розбиті великою кількістю крупних і дріб­них порушень типу скидів або підкидів різної амплітуди, що створює складну структуру, яка нагадує роздроблену пластину. Виявлені та розвідані сейсмічними дослідженнями структури — це один або кілька піднятих блоків, причому амплітуда підняття становить звичайно лише кілька десятків метрів, тільки деколи досягаючи однієї-двох сотень метрів.

Розглядаючи геологічний розвиток Зовнішньої зони прогину в істо­ричному аспекті, О. С. Вялов (1959) приходить до висновку, що вона відокремлена на півдні від Внутрішньої зони і на півночі від Східно­європейської платформи розломами глибокого закладання, які розви­вались у процесі формування молас. Як ми вже згадували, прогинання Внутрішньої зони прогину почалося на границі олігоцену і міоцену. В ранньому тортоні воно захопило край Східно-Європейської платфор­ми, який по пограничному розлому став занурюватися і увійшов та­ким чином до складу крайового прогину. Прогинання земної кори, пов’язане з формуванням крайового прогину Карпатської складчастої області, закінчилося в кінці раннього сармату, коли на зміну опускан­ню прийшло загальне підняття.

Складчасті Карпати. Характерною особливістю цього регіону є лусковато-покривний характер геологічної будови. Кожна структурно-фаціальна одиниця, а їх в межах Чернівецької області можна виділи­ти п’ять: Скибову, Чорногірську, Сухівську, Рахівську і Мармаро­ську — це покрив шар’яжного типу, в складі якого відзначаються дру­горядні луски та структури. Така складна будова Складчастих Карпат виникла внаслідок трьох фаз складчастості (тобто трьох періодів най­активніших проявів складчастих рухів): а) у ранньому міоцені (перед­бурдигальська фаза); б) у пізньому тортоні (верхньотортонська фаза); в) у пліоцені (післясарматська фаза), причому дві останні фази зігра­ли вирішальну роль у формуванні як гірської області Карпат, так і Передкарпаття.

Скибова зона складається із насунутих у північно-східному напря­мі асиметричних антиклінальних складок, північно-східні крила яких зрізані насувами. За характером будови складки нагадують скиби, які відкидає леміш плуга. Ця схожість і дала підстави польському геологу К. Толвінському назвати їх «скибами» — терміном, який глибоко вко­рінився у геологічну літературу про Карпати. У межах Чернівецької області чітко простежуються три скиби: Орівська, Сколівська і Па­рашки. На території останньої досить поширені олігоценові кросненські відклади, які утворюють більш дрібні складки. Місцями в ядерних частинах антикліальних структур (Дихтинецька і Фошкинська анти­кліналі) виходять також еоценові відклади, в яких переважають грубо­верствуваті сірі слюдисті пісковики.

Південна частина Скибової зони перекрита насунутими масами більш південної структурно-фаціальної одиниці — Чорногірської зони, на території якої картуються другорядні одиниці (луска Рапачели, Скуповська скиба і Шипотська підзона), що розташовані до лінії насуву Чорногірської зони під деяким кутом (20—30°), внаслідок луска Рапачели, займаючи крайнє фронтальне положення, в західному на­прямі дуже швидко тектонічно виклинюється.

Скиба Скупової — це велика, перевернута і насунута в північ­но-східному напрямі антикліналь з повністю зрізаним насувною дисло­кацією лежачим крилом. За характером будови вона не відрізняється від скиб Скибової зони. З півдня на неї насувається Шипотська підзо­на, яка збудована з серії вузьких і дуже круто поставлених лусок, що в основному складаються з нижньокрейдових відкладів шипотської світи.

Між Чорногірською зоною і розташованим далі на південь Марма­роським кристалічним масивом (Чивчинські гори) простягається район інтенсивно зім’ятих в дрібні складки крейдових відкладів рахівської, білотисенської і сухівської світ. У цьому районі (Складчастих Карпат) виділяються дві самостійні насунуті одна на одну структурно-фаціаль­ні одиниці: Рахівська і Сухівська зони. Амплітуди насувів Сухівської зони на Чорногірську та Рахівської на Сухівську дуже значні і, ма­буть, досягають 10—16 км. Значну амплітуду має також насув Мар­мароського кристалічного масиву, який, на відміну від більш північ­них насувів шар’яжного типу, що можуть бути віднесені до так званих «насувів оболонки», має всі ознаки «насуву основи» (тобто в насуві разом з осадочними утвореннями чохла беруть також активну участь кристалічні породи фундаменту).

Метаморфічні породи дуже інтенсивно дислоковані. У межах їх поширення спостерігається дрібна складчастість типу гофрировки, а також різні за амплітудою порушення типу скидів і підкидів.

Карпати, як і будь-яка гірська країна, що виникла на місці гео­синкліналі, сформувалися в результаті потужних висхідних рухів зем­ної кори, причому в кінці неогену і в четвертинний період загальне підняття охопило також платформну область, яка прилягає до гео­синкліналі. Аналіз річкових терас і давніх поверхонь вирівнювання свідчить про те, що в Передкарпатті та південній частині Поділля най­більш сильні висхідні рухи відбувалися на початку четвертинного пе­ріоду. І. Д. Гофштейн (1962) на підставі вивчення терас Дністра вста­новлює для Буковини таку поетапну послідовність рухів: а) підняття на ПО м (утворення уступу сьомої тераси) на початку ранньочетвертин­ного часу; б) підняття на 120 м, яке призвело до утворення уступу шостої тераси; і в) підняття на 50—60 м (утворення уступу п’ятої тераси). У більш пізній час тенденція до підняття зберігається, але відбувається значно повільніше. Якщо сумарний розмах підняття в еоплейстоцені досягає близько 300 м, то за весь пізніший період, аж до нашого часу, він становить лише 30—35 м (тобто майже в десять разів менше).

Територія Буковини і зараз живе активним тектонічним життям, про що свідчить її сейсмічність (значна частина області належить до семибальної зони сейсмічності). Серед землетрусів, що відбуваються в цій області, розрізняють землетруси, виникнення яких пов’язується з головним карпатським осередком сейсмічності в районі гір Вранча (Румунія), і землетруси місцевих осередків. До останніх можна зачис­лити землетрус силою п’ять (а подекуди і шість) балів, який стався в районі Заліщик 20 січня 1903 р. близько двох годин за Грінвічським часом.

 

КОРИСНІ КОПАЛИНИ

Територія Чернівецької області небагата на корисні копа­лини. В її межах головним чином розвинута промисловість будівельних матеріалів, що базуються на таких видах сировини, як пісковики, вап­няки, гіпси, глини та суглинки, піски і гравійно-галечникові матеріали. Особливості геологічної будови області дають підстави сподіватися, що в її межах є родовища нафти та газу, кам’яної і калійної солей, сірки і мінеральних вод з цінними бальнеологічними властивостями. Увагу привертають також прояви золотоносності і мідноколчеданного та поліметалічного зруденіння.

Нафта і газ. Щодо можливої нафтогазоносності найбільший інте­рес становить територія Передкарпатського прогину і в першу чергу Покутсько-Буковинські складки, де поверхневі виходи нафти привер­нули до себе увагу ще ІВ минулому столітті. У середній течії р. Дихтин­ця (басейн Путили) вже у 1864 р. було закладено декілька колодязів глибиною до 40 м, які давали близько 1 т нафти на добу. Видобуток нафти дуже швидко, однак, упав і експлуатаційні роботи через деякий час припинилися. У 1961 — 1962 pp. на Дихтинецькій антиклінальній структурі були проведені структурно-пошукові бурові роботи, які, хоч не привели до відкриття родовища, дають всі підстави говорити про її перспективність.

Другою структурою, яка зацікавила нафтовиків, є Фошкинська антикліналь, яка простягається в районі сіл Путила і Сергії. Ядро складки збудоване еоценовими пісковиками, а на крилах виходять олі­гоценові відклади. У межах цієї структури по струмку Солотинець пробурено свердловину «Якоб» (глибина 470,5 м), в розрізі якої на різних глибинах спостерігались інтенсивні нафто-газопрояви.

Наведені дані свідчать про перспективність Покутсько-Буковин­ських складок щодо родовищ нафти і газу, але для кінцевої і обґрунтованої оцінки тут необхідно провести додаткові дослідні роботи.

Неметалічні корисні копалини. Серед неметалічних корисних ко­палин привертають увагу будівельні матеріали, гіпс, кам’яна та калій­на солі.

Як кам’яні будівельні матеріали, головним чином, використову­ються пісковики, що застосовуються при будуванні фундаментів, для кладки стін неопалюваних приміщень, дорожнього покриття і в бу­дівництві інженерних об’єктів різного типу та призначення. Значні за­паси пісковиків повністю забезпечують потреби народного господар­ства.

З карбонатних будівельних матеріалів у північних і східних райо­нах області в ряді місць використовуються мергелі та глинисті і орга­ногенно-уламкові вапняки.

У Прикарпатті та платформних районах у достатній кількості по­ширені неогенові та четвертинні глини й суглинки, які використову­ються, або можуть використовуватись для цегляно-черепичного вироб­ництва.

Алювіальні піски, розташовані у долинах Дністра і Пруту та їх приток, придатні для виробництва цементно-піскуватої черепиці та інших будівельних матеріалів.

У північно-західній частині Чернівецької області виявлено значні поклади гіпсу й ангідриту (верхній тортон), які в багатьох місцях роз­роблялись або розробляються за допомогою невеликих кар’єрів. Гіпс використовується як в’яжучий матеріал (будівельний і формовочний ГІІІТС), домішка до цементів, а також для виготовлення художніх

виробів.

У Карпатах увагу привертають виходи чорних бітумінозних глини­стих порід менілітової світи (олігоцен), які можуть бути використані як заповнювачі для легких бетонів, а також для виробництва асфаль­тобетонів і цементу.

Серед кристалічних утворень Чивчин трапляються виходи метаан­трацитоносних порід, в яких відомі скупчення графітоподібної речови­ни у вигляді лінзовидних проверсток або гніздовидних тіл, але незнач­ні розміри покладів ускладнюють їх практичне використання.

comments powered by HyperComments