Геологічна будова та корисні копалини Чернівецької області (продовження)
ЧЕТВЕРТИННІ ВІДКЛАДИ
Континентальний період розвитку території Чернівецької області почався у післясарматський час, а тому формування деяких найдавніших відкладів відбувалося протягом всього пліоцену. Це в основному елювіальні відклади вододілів головних річок та алювіальні відклади сьомих надзаплавних терас. Після відступу сарматського моря виведені на денну поверхню гірські породи руйнувалися екзогенними процесами.
Протягом всього четвертинного періоду у найбільш піднятій частині області (Карпатах) переважали висхідні рухи. Внаслідок цього тут поширена глибинна ерозія річок, велика маса уламкового матеріалу виносилася з гір і транспортувалася аж до Чорного моря. У межах Передгір’я та рівнинної частини в цей час переважали процеси звітрювавня та нагромадження уламкового матеріалу. Ось чому на території Чернівецької області четвертинні відклади представлені різноманітними генетичними типами, із яких у Карпатах переважають колювіальні та алювіальні утворення. У Передкарпатті найбільшої потужності у долинах річок досягають алювіальні відклади, на схилах значно поширені делювіальні відклади, які в багатьох місцях порушені зсувами, а на вузьких вододілах — елювіальні. Для Прут-Дністровського межиріччя характерні елювіальні відклади схилів, хоч значні площі високих терас складені алювієм, а вододілам притаманні елювіальні утворення. Значно поширені тут і лесові породи, які складають поверхні третьої та четвертої надзаплавних терас, схили Хотинської височини, а також вкривають вододільні поверхні межиріччя.
Леси трапляються на правобережжі Пруту на рівнях третьої-четвертої терас.
У зв’язку з тим, що Чернівецька область складається з трьох рівновисотних, відмінних у тектонічному і ландшафтному відношеннях природних частин, де по-різному відбувалися процеси осадонагромадження та їх діагенез, ми характеризуватимемо четвертинні відклади Прут-Дністровського межиріччя, Передгір’я та Карпат (рис. 6).
Прут-Дністровське межиріччя. Елювіальні відклади Чернівецької області збереглися на вузьких вододілах первісної пліоценової чи ранньочетвертинної поверхні. На найвищих точках Хотинської височини четвертинні елювіальні відклади мають потужність 1—2 м і представлені коричневим піщанистим суглинком, в основі якого залягають уламки іватшяка з суглинком.
На похилих поверхнях залягає суглинок жовтий з окремими уламками вапняку (0,9 м), а під ним — суглинок темно-коричневого кольору сильно вапнистий з вапняковими уламками. На нижчих ступенях Хотинської височини під шаром жовто-бурого суглинка (0,5—0,8 м) трапляється елювіальна глина, сильно вапниста або з вапнистими прошарками (0,6—0,7 м). У міру наближення до Чернівців потужність суглинка дещо збільшується. На Прут-Дністровському вододілі, на схід від Хотинської височини та на вододілах притоків першого порядку трапляються жовто-бурі суглинки потужністю 2—3 м і дуже рідко більше 10 м. Для елювіальних відкладів цих вододілів характерним є поступовий перехід від континентальних до корінних морських відкладів. У перехідному шарі спостерігається значна кількість вапнякових включень. На вододілах потужність елювіальних відкладів у районі Романківського горста зменшується до 2—3 м.
На захід від Хотинської височини на вододілах залягають жовто-зелені суглинки потужністю 1,0—2,0 м, які повільно переходять у корінні жовто-зелені глини. У районі поширення гіпсоангідритового горизонту потужність суглинків збільшується до 2—3 м, залягають вони здебільшого на гіпсах. Слід згадати, що у карстових лійках утворюються своєрідні суглинки сірого кольору, в яких простежується велика кількість уламків і кристалів гіпсу.
Алювіальні відклади утворилися в долинах Дністра, Пруту та їх притоків, залягають вони на терасових рівнях, які добре простежуються у рельєфі. На найдавніших терасових рівнях, сьомої та шостої надзаплавних терас Дністра і Пруту, формування яких почалося ще у пліоцені, залягають жовто-бурі суглинки потужністю в 2—3 м, а під ними галечник, добре окатаний, розміром до 10 см в діаметрі, який складається із жовто-сірого та червоно-бурого кременю, польового шпату, кварцу та дрібнозернистого пісковику (потужністю до 3,0 м). У долині Пруту потужність [відкладів сьомої тераси ще менша — під метровим шаром суглинку залягає 80-сантиметровий шар дрібного галечника. Шоста надзаплавна тераса краще збереглася у рельєфі, а тому потужність суглинку тут збільшується до 5—8 м, серед якого часто трапляються лесовидні різновидності. Дещо нижче по течії П. Ф. Гожик (1965) у лесовидних суглинках шостої надзаплавної тераси виявив два шари похованого грунту та небагато прісноводних молюсків, серед яких переважають уніоніди. Поодиноко знаходять рештки великих ссавців, таких як гіппаріон, що, очевидно, перевідкладені з більш давніх відкладів. У багатьох місцях обидві тераси настільки розмиті, що на цих рівнях трапляються лише суглинки з невеликою кількістю галечника.
У нижньому плейстоцені утворилася п’ята надзаплавна тераса, відклади якої збільш широко представлені у долинах рік. Складена вона шаром галечника потужністю 3—4 м, над яким залягає жовтий лесоподібний суглинок.
За даними Р. Д. Бойко (1975), ці суглинки у деяких місцях Пруту досягають 20—30 м. П. Ф. Гожиком (1965) в середній течії Пруту В лесових грунтах п’ятої тераси виявлено два горизонти похованих грунтів — червоно-бурий та сірий, а також знайдено велику кількість прісноводних молюсків.
Значної потужності відклади п’ятої надзаплавної тераси досягають в долині Дністра. У районі с. Кулівці під вапнистим жовто-сірим суглинком (1,5 м) залягає галечник крупний та дрібний з піщано-глинистим заповнювачем і лінзами жовто-бурого піску, по яких помітна горизонтальна шаруватість (4,0 м), галечник крупний з валунами до ЗО см в діаметрі, складений, головним чином, із літотамнієвого вапняку, місцями зцементований в конгломерат (2,0 м). Біля с. Пригородок у розрізі цієї тераси значно збільшується потужність заплавної фації алювію — до 7—8 м. Схил добре дренується, грунтові води відсутні, а тому суглинок нагадує лесовидний, в якому дуже легко розвивається густа сітка ярів, які прорізають його від п’ятої до другої надзаплавної тераси.
Середній плейстоцен був часом утворення алювіальних відкладів четвертої надзаплавної тераси, коли існували сприятливі умови для нагромадження лесовидних суглинків, які дуже іпоширені в долинах Дністра та Пруту. Потужність їх 4—5 м, а в районі с. Строїнці 14,0 м. Руслова фація алювію сягає 4—5 м у долині Пруту і дещо менша у долині Дністра.
М. О. Куницею (1965) описана четверта надзаплавна тераса долини Дністра біля с. Волошкове. У лесових відкладах цієї тераси простежуються поховані ґрунти на глибинах 2, 6, 9 та 16 м. У відкладах четвертої надзаплавної тераси біля с. Непоротове у розсіяному вигляді знайдена фауна прісноводних молюсків, але загалом фауни у відкладах цієї тераси мало. У долині Пруту відклади четвертої тераси у овій час були описані також М. С. Кожуриною (1956).
Верхньоплейстоценові алювіальні відклади третьої та другої надзаплавних терас характерні наявністю лесовидного суглинку у розрізі третьої тераси, який дещо опіщанений у долині Пруту і має потужність До 7—10 м, а в долині Дністра, наприклад у районі м. Хотина, він має Потужність14 м і характеризується ясно вираженою макропористістю. У долині Пруту вище по течії від м. Чернівців, лесовидний суглинок третьої надзаплавної тераси складається з більш пилуватого матеріалу. Під лесовидним суглинком дуже часто простежується темно-сірий пісок, а потім галечник з піском.
У долині Дністра (у східній частині області) наявні два шари похованих грунтів. В алювії цієї тераси знаходимо дуже багато раковин наземних молюсків,описаних М. О. Куницею (1965).
На другій надзаплавній терасі не виявлено лесовидних суглинків — вона складена сіро-бурим або бурим суглинком потужністю до 5—7 м у долині Пруту, а глибше піском та галечником загальною потужністю 4—6 м. На лівому березі Пруту, від м. Чернівці до м. Мамалиґа, на поверхні найчастіше трапляється темно-сіра глина з численною прісноводною фауною (в районі Садгори). У долині Дністра, де друга надзаплавна тераса менше поширена і добре дренована, простежується дещо інший розріз (с. Василів): суглинок жовтий, пилуватий, стовпчастої структури (4,6 м), супісок сіро-жовтий, тонкозернистий, слюдистий з прошарками піску (2—3 м), горизонтально шаруватий (4,4 м), галечник з валунами з сірого пісковику та піщаним заповнювачем (1,0 м). На північ від Хотина, «а другій терасі Дністра, потужність галечника набагато більша. Тут під жовто-бурим, слюдистим суглинком (0,9 м) виявлено галечник та гравій з великою кількістю піщаного заповнювача. Виразна наскісна шаруватість.
Фауна алювіальних відкладів другої надзаплавної тераси трапляється часто, а біля Садгори у верхньому шарі потужністю 2,0 м налічується по декілька десятків на 1 дм3, однак це екземпляри дуже близькі між собою за видовим складом і включають більшість видів, які живуть на цій території ще й тепер.
Голоценові алювіальні відклади формувалися в час утворення першої надзаплавної тераси, заплави та русла. Перша надзаплавна тераса складена легким, слюдистим бурим суглинком (1,0—1,3 м), супіском, піском та галечником (5,0—6,0 м). У долині Дністра суглинок жовтий, пилуватий, а в галечнику трапляється багато валунів. Заплава та русло складені галечником, рідше піском і супіском. У місцях розмиву масивних пісковиків у руслах залишаються величезні камені до декількох метрів у поперечнику. Притоки Дністра виносять, багато уламкового матеріалу і утворюють маленькі дельти із невідсортованого кам’янистого матеріалу потужністю 1,0—1,5 м.
Алювій заплав притоків Дністра та Пруту складений глинами, важкими суглинками та намулом потужністю 4—15 м. Часто ці відклади мають багато органічних решток, а в долині р. Совиці біля с. Кисилева були сприятливі умови для утворення 3—4-метрового шару торфу, під яким залягає 6—7-метровий шар намулу з органічними рештками. Біля с. Суховерків потужність торфу зменшується до 3 м, в ньому дуже багато решток прісноводної фауни.
У долинах притоків Пруту на невеликих площах (сіл Ошихліби, Гаврилівці) виступають відклади сильно глинистого, охристого галечника потужністю 1,0—2,0 м, який найбільш імовірно алювіально-делювіального генетичного типу.
На схід від товтр поширені леси та лесовидні суглинки. У районі с. Коболчин, м. Сокиряни, сіл Олексіївка, Ломачинці та інших трапляються лесовидні суглинки світло-жовтого кольору, потужністю 8,0— 16,0 м. Вони залягають як на вододілах, так і на схилах, але в основному їх характерні риси зберігаються у місцях глибокого залягання ґрунтових вод.
Делювіальні відклади межиріччя поширені на численних Схилах вододілів і долин притоків Пруту та Дністра, займають надзвичайно великі площі, але мають дещо ідентичну будову, скрізь плащевидно покривають схили і представлені переважно суглинками та глинами. Потужність їх значною мірою залежить від нахилу поверхні корінної основи і коливається від 0,5—1,6 м до 6,0—8,0 м. Мала потужність делювію, наприклад, спостерігається біля міст Заставна, Кельменці та с. Іванівці. Тут під суглинком 0,5—1,5 м знаходимо вапнисту глину неогену.
Передгір’я. Наявність алювіальних відкладів у межах Передгір’я Чернівецької області в пліоцені (еоплейстоцені) пояснюється тим, що ріки з Карпат виносили велику кількість уламкового матеріалу. У більш пізній час ці покривні галечники були повністю розмиті і залишилися лише на окремих ділянках. При подальшому врізі річок устворювався алювій терасових рівнів. У межах Передгір’я на правобережжі Пруту спостерігаємо тераси з тими ж висотами, що і на лівому схилі, лише з тою різницею, що поверхні терасових рівнів тут вузькі, на них краще збереглися леси і вони тут більшої потужності. У районі с. Стрілецький Кут — с. Маморниця в ярах є багато відслонень лесовидних суглинків з двома-трьома горизонтами викопних грунтів у відкладах четвертої-п’ятої терас. Алювій сьомої надзаплавної тераси зустрічається рідко невеликими фрагментами або простежується по висипках галечника на схилах.
Алювіальні відклади шостої надзаплавної тераси також зберігаються лише на окремих ділянках. Наприклад, біля м. Сторожинець зберігся повний розріз цієї тераси, потужність відкладів якої досягає 17 м. Тут під 7-метровою товщею темно-бурого суглинку залягає 10-метровий шар галечнику, піску та піску з галечником. Майже такої ж потужності на цьому рівні досягають відклади заплавної фації долини Пруту південніше м. Чернівців.
Нижньоплейстоценові алювіальні відклади Передгір’я поширені мало і представлені суглинками та галечниками п’ятої надзаплавної тераси загальною потужністю до 8,0 м. На правобережжі Пруту — 8-мєтровий шар лесовидного суглинку, а в басейні Сірету світло-коричневий та жовто-бурий суглинок потужністю 8,0—10,0 м і галечник з глиною охристого кольору.
Середній плейстоцен представлений відкладами четвертої тераси. Це, головним чином, лесовидні суглинки праівобережжя Пруту та Черемошу, які особливо характерні для районів сіл Коритне, Замостя, міст Чернівці, Герца. Галечник в основі суглинків четвертої тераси трапляється поблизу Карпат біля сіл Іспас та Мілієве, а в інших місцях простежується лише однометровий шар косошаруватого піску. У басейні Сірету четверта надзаплавна тераса складена світло-коричневим щільним суглинком, який втратив ознаки лесовидного внаслідок надмірного зволоження Передгір’я. Галечник четвертої тераси також має суглинисте заповнення охристого кольору, а в долині Малого Сірету — заповнювач з домішками глинистих сланців сірого кольору.
Верхній плейстоцен у Передгір’ї був часом формування алювіальних відкладів третьої та другої надзаплавних терас. Вірогідно, що в цей час відбувались нисхідні рухи в зоні Коршів-Вашківського грабена, а тому на правобережжі Черемошу виявлено велику потужність відкладів третьої та другої терас. Тут під суглинком потужністю в 3,0— 4,0 м часто залягає 20-метрова товща піску та галечнику. У районі сіл Біла, Маморниця і м. Чернівці у розрізі третьої тераси простежується лесовидний суглинок палевого кольору потужністю 3,0—4,0 м, під яким залягає пісок, а потім галечник. У долині Сірету відклади третьої тераси складені щільними суглинками жовто-бурого кольору, іноді з гніздами піску або супіску потужністю до 8 м, а потім галечником з піском. У районі с. Порубне потужність суглинків на третій терасі збільшується до 13,0 м, а найбільша загальна потужність відкладів другої тераси — 21,7 м. Для алювіальних відкладів другої надзаплавної тераси характерне залягання на поверхні важкосуглинистих (часто глинистих оглеєних) утворень потужністю 2,0—8,0 м, під якими залягає галечник дрібний та середній потужністю до 6,0 м. Потужність суглинку у долині Малого Сірету зменшується, він містить частки глинистих сланців, галечник у меншій мірі окатаний і заповнювачем є лісок із домішкою жорстви глинистого сланцю.
У долині Міхідри та Міходерки, які наслідують давню долину Черемошу, що відома під назвою «Багна», під суглинками та дуже щільною охристою глиною залягає валуно-галечник потужністю до 20 м.
Голоценові — сучасні алювіальні відклади перших надзаплавних терас, заплав та русел характеризуються поширенням піщано-глинистих відкладів потужністю до 1,5—2,0 м, під якими залягають галечники потужністю 6—7 м в долинах Пруту, Черемошу та Сірету, і до 3,0— 4,0 м в долині Сіретелю та Малого Сірету. Біля с. Їжівці на першій надзаплавній терасі маленької річечки Трусінецуль під суглинком жовтого та коричнувато-бурого кольору (1,8 м) і чорно-сірою глиною (1,2 м) залягає торф (2,2 м). Майже такої ж потужності торф наявний у заплавах притоків біля с. Нижні Станівці, а менше 1 м — біля с. Глиниця.
У руслах великих річок алювій представлений галечником та валуно-галечником, а малих рік і притоків — намулом.
Делювіальні відклади Передгір’я складаються, головним чином, з важкосутлинистих та глинистих порід. Покривають вони схили суцільним плащем потужністю від 1,0—2,0 м до 4,0—8,0 м. У долинах притоків великих річок делювій часто містить галечник, а в деяких місцях долини Малий Сірет, де на поверхню на схилах виходять пісковики, у ньому часто трапляється щебінь. На схилах г. Цецина делювіальні відклади представлені пісками та супісками потужністю 4,0— 6,0 м. Для Передгір’я характерні перемішані делювіальні відклади, в яких наявна чимала кількість корінних порід у місцях розвитку зсувів. У південно-західній частині Буковинського Передгір’я (район м. Герца) на схилах залягають лесовидні суглинки потужністю 4,0— 6,0 м.
Карпати. Четвертинні відклади Карпат надто строкаті як за літологічним складом, так і в просторовому поширенні. Елювіальні відклади тут приурочені до вузьких хребтів, займають невеликі площі і представлені, головним чином, уламками звітрілих корінних порід з невеликою кількістю суглинистого матеріалу потужністю до 1,5 м. Розміри уламків залежать від геологічної будови: у зоні масивних пісковиків—великі, у зоні тонкоритмічного флішу—малі.
Алювіальні відклади Карпат також мало поширені та невеликої потужності. Найбільш давній за віком є міоцен-пліоценовий алювій покинутих долинних систем (Пропутильської, Прояблуницької, Пропіретської та ін.). Алювій цих долин представлений бурувато-жовтим суглинком потужністю 1,0—1,5 м, який донизу збагачений уламковим необкатаним і слабообкатаним матеріалом пісковиків і сланців.
У днищі давньої річкової долини (сучасна поверхня г. Юпаня) трапляється суглинок жовтого кольору, сильно слюдистий із вмістом жорстви, рідше щебеню, потужністю до 1,2 м.
Досить детально відклади сучасних долин вивчені В. Г. Лебедєвим (1957), В. А. Станішевським (1967), М. С. Лукасевич (1972), П. М. Біксеєм (1957), Т. І. Гаманюком (1967) та ін. За даними цих дослідників, відклади алювію терасових рівнів, які утворилися до середнього плейстоцену, трапляються рідко. Наприклад, у рівні сьомої тераси Черемошу біля с. Яблуниці виявлений лише гравій та галька у суглинку. На поверхні шостої надзаплавної тераси зустрічаються висипки гальки, а п’ята тераса складена легким суглинком з рідким включенням гальки (0,6 м), під яким простежується гравійно-галечниковий горизонт з середньо- і грубозернистим піском потужністю більше 1,5 м.
Середньоплейстоценові алювіальні відклади четвертої надзаплавної тераси складені важкими суглинками з незначним вмістом гальки при переважанні щебеню, жорстви, рідше — необкатаних брил пісковика. У відкладах цієї тераси іноді наявні тонкі лінзовидні прошарки зі слідами оглеєння на глибині 0,4—0,7 м (долина р. Лустун).
У верхньому плейстоцені утворилися відклади третьої надзаплавної тераси, яка має переважно таку будову. Під заплавною фацією (супіском, легким суглинком, рідше — важким суглинком потужністю 0,8—1,2 м) залягає галька з валунами, щебнем пісковина та жорствою аргілітів потужністю в 1,2—3,5 м. До цього ж віку належать і відклади другої надзаплавної тераси, які представлені супісками та глиною з галькою. З глибиною кількість галечника поступово збільшується, і з 1,5—1,7 м залягає галечник із суглинистим заповнювачем потужністю до 4,0—6,0 м.
У голоцені формуються відклади першої надзаплавної тераси — це галечник потужністю до 3—4 м, перекритий супіском, суглинком та піском з галечником потужністю до 1 м. Заплави складені валуно-галечниковим матеріалом з незначним вмістом піску або ж суглинистим намулом. Стариці заповнені намулом, в якому багато напіврозкладеної деревини. Валуно-галечник складається, головним чином, із пісковиків, роговиків, метаморфічних сланців, рідше вапняків, мергелю та кварцу.
Делювіальні відклади Карпат поширені на більш-менш похилих схилах (Сарата, урочище Фошки тощо), де наявні суглинки жовтого та жовто-бурого кольору з невеликим вмістом щебеню.
Делювіальн о-к елювіальні відклади найбільше поширені, вони покривають майже всі схили Карпат. Це різного розміру уламки корінних порід з суглинком. У зоні крайового низкогір’я Буковинських Карпат переважають брилово-щебенисті відклади із суглинком та жорствою сланців.
Крупнобрилові та щебенисті відклади характерні для Скибової зони, а дрібнощебенисті з жорствою та суглинком — для Путило-Верховинської депресії. Потужність цих відкладів незначна— 1,0—1,5 м.
Щебенисті відклади Чорногоро-Полонинської зони невеликої потужності і утворюють у місцях поширення аргілітів часті суцільні покрови лусок товщиною до 0,3 м. На лівому схилі долини р. Сучави біля с. Шепіт в осипі звітрілих аргілітів наявні уламки пісковиків більшого розміру. Чітко виділяються червоні суглинки в зоні яловецької світи. У голоцені утворилися колювіально-пролювіальні відклади у днищах ярів і тимчасових потоків. Це брилово-щебенистий матеріал із пісковиків, вапняків та інших відкладів. Пролювіальні відклади знаходимо лише в днищах малих гірських потоків і складаються вони із валуно-галечно-щебенистого матеріалу з домішкою піску (середня потужність 1,5—3,0 м).
У Карпатах дуже часто трапляються на схилах маленькі болота у місцях розвитку зсувів, які заповнені намулом з домішкою жорстви та щебеню.
Над визначенням віку четвертинних відкладів працюють М. О. Куниця, П. Ф. Гожик та багато інших дослідників, але відсутність керівних видів фауни для окремих горизонтів не дала змоги прийти до єдиної думки. Більшість дослідників вважають, що в нижньому плейстоцені утворилися алювіальні товщі сьомої (верхній горизонт), шостої, п’ятої та четвертої (нижній горизонт) надзаплавних терас. У середньому плейстоцені формувався алювій верхнього горизонту четвертої, вся товща третьої та нижній горизонт другої надзаплавних терас. Верхній плейстоцен був часом седиментації алювію другої (верхній горизонт) та першої надзаплавних терас. У сучасну епоху — голоцен — утворилися алювіальні відклади заплави і продовжують своє формування відклади русел (М. О. Куниця, 1974).
Щодо віку елювіальних, делювіальних та колювіальних відкладів, то вони поки що вважаються нерозчленованими і формувалися протягом всього четвертинного періоду; найбільш імовірно, що чіткої вікової границі у них не існує.
Дослідженнями виявлено, що в післясарматський час відбулися помітні зміни в кліматичних умовах.
Застосовуючи метод фаціально-мінералогічного аналізу в поєднанні з детальними геологічними та геоморфологічними спостереженнями і використанням палеонтологічних даних, Н. В. Ренгартен та Н. A. Константиновій (1965) вдалося довести, що формування антропогенових відкладів південно-західної України доголоценового часу відбулося в три послідовних етапи, згідно з якісними змінами клімату. Відміни в температурному режимі та вологості впливали на процеси мінерального перетворення осадочного матеріалу та на фаціальні умови утворення відкладів.
Перший етап — найбільш ранній: від нижнього сармату до низів верхнього еоплейстоцену, тобто до часу утворення відкладів шостої надзаплавної тераси. У цей час клімат був жаркий, змінно-вологий. Аналогічний клімат існує в зоні відкритих вологих саван. Можливо, якраз у таких кліматичних умовах відбувалося утворення темно-бурих, часто коричневих лесоподібних суглинків, які зустрічаємо на схилах Хотинської височини, та червоно-бурих суглинків і супісків вододільних частин Передгір’я.
Другий етап відповідає за часом верхньому еоплейстоцену, коли утворилася верхня частина відкладів шостої надзаплавної тераси, відклади п’ятої, четвертої та відклади нижніх горизонтів третьої надзаплавної тераси. Клімат цього відрізка антропогену був, безумовно, ще досить теплим, але відзначався уже набагато більшою арідністю, коли засушливі періоди мали затяжний характер. У цій ситуації складалися сприятливі умови для накопичення потужних делювіальних утворень. Процес ще більше активізувався у зв’язку з тим, що були вироблені глибокі річкові долини і відбувалося формування схилів вододілів і долин притоків головних річок.
Третій етап включає середній і верхній плейстоцен, починаючи з часу дніпровського зледеніння, протягом якого утворилися відклади третьої, другої та першої надзаплавних терас. При формуванні плейстоценових відкладів періоди холодних і сухих умов, збігаючись з часом зледеніння, змінювалися короткочасними періодами зволоження та потепління. Якщо в період зледеніння рослинність розвивалася слабо і інтенсивно відбувалося накопичення делювію, то в міжльодовиковий час пожвавлювалася річкова діяльність, відбувався ерозійний вріз і утворення алювіальних відкладів.
ПІДЗЕМНІ ВОДИ
На території Чернівецької області наявні декілька .різновидностей підземних вод, які характеризуються специфічними умовами формування. їх розміщення пов’язане з геолого-гідрогеологічними зонами, а специфіка хімічного складу — з геохімічною обстановкою надр.
ПРІСНІ ПІДЗЕМНІ ВОДИ
Прісні підземні води залягають у відкладах четвертинної товщі та корінних породах. Значною водоносністю у четвертинній товщі характеризується алювіальний водоносний горизонт, пов’язаний з заплавними терасами Дністра, Пруту, Черемошу та Сірету. Ширина заплав річок змінюється від 20—50 м у гірській частині долини до 1—2,5 км на рівнині. Літологічно горизонт виражений галькою з прошарками та лінзами різнозернистих пісків, суглинків і глин, чим і зумовлене нерівномірне водозбагачення горизонту. Залягає він на глинистих породах корінної товщі, з якою у багатьох місцях гідравлічно зв’язаний. Потужність водоносної товщі — у середньому 3 м, інколи дещо більше. Глибина залягання дзеркала підземних вод 1,5—2—3 м, горизонт безнапірний. Живиться горизонт за рахунок атмосферних опадів та руслових вод річок. Дебіт криниць, закладених у цьому горизонті, від 0,2 до 1,6 м3/год. У заплаві Пруту дебіт свердловини зростає до 3,4 м3/год.
Поширені у цьому горизонті води належать до гідрокарбонатно-кальцієвого типу з мінералізацією 0,5—0,6 г/л та загальною твердістю 2,8 молі. Води алювіального горизонту використовуються для потреб населення та промисловості.
Давньоалювіальний водоносний горизонт поширений, головним чином, у долині Пруту і Сірету, пов’язаний він з їх надзаплавними терасами.
На терасах лівого берега Пруту та Сірету водоносними є піщано-галькові відклади, які підстелюються глинистими породами сарматського і тортонського ярусів. Потужність давньоалювіальних відкладів — від 5 до 9 м. Горизонт повністю обводнений. Залежно від геоморфологічних особливостей глибина залягання його різна: на першій і другій надзаплавній терасах Пруту вона дорівнює 3—6 м, на третій та четвертій зростає до 8—26 м. На більшій частині горизонту води слабонапірні. Живлення горизонту відбувається за рахунок атмосферних опадів. Дзеркало вод протягом року коливається від 1 до 2 м. Максимальні рівні припадають на липень—жовтень, мінімальні — на грудень—січень. Водозбагачення горизонту дуже непостійне і змінюється від 0,7 до 24,8 м3/год, а в окремих випадках ще більше.
Води належать до гідрокарбонатно-кальцієвого типу з мінералізацією 0,1—0,7 г/л. Твердість їх також непостійна, інколи сягає 18,96 мг-екв/л.
Це основний горизонт, з якого постачаються водою населені пункти лівобережжя Пруту.
Алювіально-делювіальний горизонт типу верховодки поширений на вододілах Дністер—Прут, Прут—Сірет, де водоносні суглинки, леси, прошарки та лінзи піску або щебеню. Залягає він на глибині 0,5—2 м, інколи глибше, живиться тільки атмосферними опадами. Дебіт криниць і джерел не перевищує 1 м3/год. Для водопостачання використовується рідко.
Сарматський водоносний горизонт представлений органогенними тріщинуватими вапняками з прошарками пісковиків. Потужність горизонту 10—47,5 м. Поширений він в основному в східній частині Чернівецької області. У зовнішній зоні Передкарпатського прогину трапляється спорадично, там, де водоносними є прошарки пісків серед глин. Потужність водоносних порід від 2,6 м (с. Турятка) до 21,4 м (с. Буденець). Водотривом є тортонські глини, які у східній частині області переходять у вапняки та мергелі цього ярусу. Глибина залягання горизонту 30—80 м. Він сильно дренується потічками та балками, на схилах яких трапляються малодебітні джерела. У долині р. Клокучки (м. Чернівці) води зі сарманського горизонту виходять на поверхню. У Зовнішній зоні прогину глибина його залягання зростає до 160 м. Води напірні.
Водозбагачення горизонту непостійне. На платформі дебіт свердловин змінюється від 1 м3/год. при пониженні рівня на 3 м до 7,2 м3/р при зниженні на 4,5 м (с. Іванківці). У Зовнішній зоні прогину водозбагачення горизонту зростає, наприклад дебіт свердловини у с. Петрівці при пониженні рівня на 27 м становив 36 м3/год. Води гідрокарбонатно-кальцієвого типу на платформі та мінералізацією 0,4—0,65 г/л. У прогині мінералізація зростає до 1,8 г/л, в хімічному складі появляються іони натрію.
Високе водозбагачення та неглибоке залягання горизонту, а також задовільна якість вод дають змогу використовувати води сарматського горизонту для водопостачання у центральній та східній частині області.
Тортонський водоносний горизонт вивчений у північно-західній частині області (Заставнівський, Кіцманський, Хотинський, Вижницький, Глибоцький, Сторожинецький райони). Тут наявні водоносні вапняки, пісковики, прошарки та лінзи пісків у товщах глин. Потужність горизонту 10—20 м, глибина залягання 24—150 м. Горизонт напірний, п’єзометричний, рівень встановлюється на глибині 20— 50 м, інколи свердловини переливають. Поповнення запасів горизонту відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів. Дебіт свердловини становить 3,6—7,2 м3/год при зниженні рівня на 5—25 м.
За хімічним складом води тортонського горизонту належать до гідрокарбонатно-кальцієвого типу з мінералізацією 0,3—2,4 г/л. Якщо гіпси водоносні, то у хімічному складі вод появляються сульфати і сірководень, а мінералізація зростає до 2—3 г/л.
Води тортонського горизонту, з огляду на їх хімічний склад, можуть використовуватися для технічних потреб, а також для лікування.
Палеогеновий водоносний комплекс поширений у Карпатах. Представлений він товщею аргілітів й алевролітів, серед якої водоносними є вигодські та ямненські пісковики, а також пісковики нижньокросненської світи. Дебіт джерел низький (0,7—3,6 м3/год). За хімічним складом підземні води цього комплексу належать до гідрокарбонатно-кальцієвого типу з мінералізацією 0,1—0,7 г/л і загальною твердістю 0,6—11 мг-екв/л, використовуються для водопостачання.
Крейдовий водоносний комплекс флішевої товщі поширений у Скибовій зоні Карпат. Представлений вапняками, пісковиками, конгломератами, які чергуються з мергелями й алевролітами. Водоносність порід вивчена тільки у зоні вивітрювання. У Внутрішній антиклінальній зоні Карпат поширені тріщинуваті пісковики та конгломерати. Дебіт джерел горизонту — від 0,7 до 3,6 м3/год (с. Нижній Яловець). Води гідрокарбонатно-кальцієвого типу з мінералізацією 0,1—0,5 г/л. їх загальна твердість від 1 до 6 мг-екв/л.
Сеноманський водоносний горизонт поширений на платформній частині області (сіл Новоселиця, Вашківці, міст Кельмен-ці, Сокиряни). Водоносні тут тріщинуваті пісковики, вапняки та глауконітові піски. Залягає горизонт на розмитій поверхні палеозою, місцями гідравлічно зв’язаний з вище та нижче залягаючими горизонтами. Максимальна глибина залягання — на межиріччі Прут—Сірет (у Чернівцях —122 м, у Барбівцях — 217 м). У північній частині області горизонт слабонапірний, дзеркало вод залягає на глибині 25 м (с. Романківці) —151 м (м. Кіцмань). На південь він занурюється, висота напору зростає до 127—168 м, окремі свердловини переливають (м. Чернівці), живлення відбувається за рахунок підтоку вод із підстелюючих горизонтів та інфільтрації атмосферних опадів. Дебіт свердловини — від 3,6 до 12 м3/год. при зниженні рівня на 3,5—45 м. За хімічним складом води гідрокарбонатно-кальцієвого типу з мінералізацією від 0,6 до 8,4 г/л.
Нижньодевонський водоносний комплекс поширений теж мало. Залягає горизонт на силурі, прикривається відкладами крейди і неогену. Літологічно представлений щільними пісковиками и аргілітами, які у Кіцманському та Заставницькому районах виявилися безводними. У Кострижівці свердловина дала приплив води 10 м3/год. Води гідрокарбонатно-кальцієвого типу з мінералізацією 3,0—0,08 г/л. Горизонт практичного значення не має.
Силурський водоносний горизонт поширений у східній частині області (Кельменецький і Хотинський райони). Відклади верхнього силуру представлені в основному глинистими сланцями (безводними). Нижньосилурські відклади представлені водоносними вапняками Потужність цієї товщі дуже непостійна і коливається від 2,4 до 139 м Глибина залягання горизонту 15—150 м, занурюється він у південному напрямі. П’єзометричний рівень встановлюється на різних глибинах і може коливатися від 146 м (с. Оселівка) до самовпливу свердловини (с. Рашків). Напір збільшується зі зануренням горизонту, а з наближенням до Дністра він дорівнює нулеві. Живлення відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів у місцях виходу силуру на поверхню та перетоку вод із верхніх горизонтів. Дебіт свердловин змінюється від 0,6 до 12 м3/год при зниженні рівня на 0,25—0,56 м. За хімічним складом ці води належать до гідрокарбонатно-кальцієвого типу з мінералізацією 0,4—0,9 г/л.
Палеозойський водоносний комплекс поширений у гірській частині області, його утворює зона вивітрювання метаморфізованих вапняків, кварцитів і сланців, яка сягає глибини 15—20 м. Води цього комплексу прісні, гідрокарбонатно-кальцієвото тишу. Горизонт наявний здебільшого у гірській малозаселеній місцевості, використання його обмежене.
Протерозойський водоносний комплекс поширений на платформній правобережній частині долини Дністра. Представлений він глинистими сланцями, які у нижній частині розрізу переходять у водоносні аркозові пісковики. Потужність горизонту 8—97 м, залягає він на кристалічних породах архею, напірний, п’єзометри знаходяться на глибині 34—75 м, висота напору 12—80 м. Дебіт свердловини коливається від 0,75 до 5 м3/год при пониженні рівня на 2—19 м (с. Молодове). Води гідрокарбонатно-кальцієвого типу з мінералізацією 0,6— 1,3 г/л, загальна твердість не перевищує 6,88 мг-екв/л.
МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ
Надра Чернівецької області багаті також на мінеральні води, поширення яких пов’язане з певними структурно-гідрогеологічними зонами.
Розсоли хлоридно-натрієвого типу поширені у нижньоміоценових відкладах Внутрішньої зони Передкарпатського прогину з мінералізацією від 10 до 200—300 г/л (Вижницький і Сторожинецький райони). Водоносними є прошарки і лінзи пісковиків серед сланцювато-глинистої товщі воротищенської і стебницької світ.
У с. Черешенька Вижницького району розсоли хлоридно-натрієвого складу .залягають на глибині 25 м. У хімічному складі розсолу, крім хлоридів натрію, виявлено у незначній кількості сульфати, кальцій і з мікрокомпонентів бром (29,6 мг/л) та залізо (4 мг/л). Воду можна використовувати для лікування захворювань суглобів, нервової системи, шкіряних хвороб.
Відомі три види розсолів хлоридно-натрієвого типу у с Мигове Вижницького району з мінералізацією 280—305 г/л. Хімічний оклад: бром (24—60 мг/л), йод (0,8—1 мг/л) та двовалентне залізо (1,8 мг/л). Біля с. Банилів-Підгірний, на хуторі Кошелів Сторожинецького району є також виходи розсолів хлоридно-натрієвого типу з мінералізацією 132—236 г/л, які населення використовує для виварювання харчової солі. Виходи вод каптовані дерев’яним зрубом.
Поблизу с. Красноїльськ, на хуторі Солонці, поширені розсоли хлоридно-натрієвого типу з мінералізацією 313 г/л. Хімічний склад: бром (4—12 мг/л) та йод (1 мг/л). Розсоли використовуються населенням для побутових потреб.
Крім хлоридів натрію, у хімічному складі цих вод в незначній кількості є сульфати та магній, чим вони подібні до вод курортів Моршин і Слов’янськ. Ці розсоли можна застосовувати і в бальнеології.
На відстані 2 км від Красноїльська, в с. Стара Красношора ще в XVI ст. високомінералізовану солону воду використовували для виварювання харчової солі (криниця глибиною 8 м збереглася до наших днів). Розсіл хлоридно-натрієвого типу з мінералізацією 261 г/л і наявністю брому є аналогом води Красноїльська.
На правобережній частині басейну Пруту в с. Хряцька Глибоць-кого району розвідувальними свердловинами у тортонських пісковиках на глибині до 112 м виявлено води хлоридно-натрієвого складу з мінералізацією 13 г/л солей. Із мікрокомпонентів — 46,8 мг/л брому. За хімічним складом вода «хряцька» подібна до води «Софія» Трускавецького курорту, тому Український інститут курортології і фізіотерапії рекомендує її використовувати для лікування шлунку та печінки.
Другу групу розсолів хлоридно-натрієвого складу, але менш мінералізованих, утворюють води палеогенового водоносного комплексу Скибової зони Карпат. Виходи цих вод відомі у долині потічка Солон-цівки в с. Сергії Путильського району. їх мінералізація змінюється від 1,7 до 41 г/л.
Мінералізовану воду виявлено у 1924 р. розвідувальною свердловиною. На глибині 195,5 м свердловина заглибилась у кам’яну сіль. З води цієї свердловини довгий час виварювали харчову сіль. Тепер свердловина закидана камінням, але вода, що з неї просочується, за даними Ф. Лапшина, має хлоридно-натріево-кальцієвий склад, мінералізацію — 41 г/л солей, з мікрокомпонентів—132 мг/л брому.
За хімічним складом солоні води с. Сергії нагадують мінеральні води курорту Грузії «Лугелла», Усть-Чорної (Закарпаття), «Бірштонас» (Литва). Вони можуть бути використані для лікувальних цілей.
На полонині Сарата (поблизу с. Перкалаба) є два джерела солоних вод, які утворюють струмок. Води хлоридно-натрієво-кальцієвого складу з мінералізацією 24,4—37 г/л. З мікрокомпонентів в них виявлено двовалентне залізо 8—11,3 мг/л. На їх базі можна організувати профілакторій або бальнеологічний санаторій.
Село Голошина розташоване у верхів’ї Білого Черемошу (Путильський район). Виходи мінералізованої води наявні на правому березі ріки. Має вона хлоридно-натрієво-кальцієвий склад і мінералізацію 104 г/л. її хімічний склад: 14 мг/л двовалентного заліза та 38 мг/л брому. На рівнинній поверхні тераси, на відстані близько 30 м від лівого берега Черемошу, у неглибокій криниці виявлено солону воду, яка за сольовим складом є аналогом води у долині ріки, тільки менш мінералізована. Води с. Голошина можуть бути використані для лікувальних цілей.
Сірководневі води. Там, де тортонські відклади представлені гіпсами, ангідридами і вапняками, у хімічному складі вод, поширених у цих відкладах, появляються сульфати і сірководень.
У 1957 p. в с. Щербинці Новоселицького району розвідувальні свердловини з відкладів тортону дали приплив слабомінералізованої води сульфато-гідрокарбонатно-кальцієво-натрієвого типу з вмістом сірководню 13—52 мг/л; мінералізація вод 3,05—3,25 г/л. В їхньому хімічному складі виявлена вільна вуглекислота (114—180 мг/л) та двовалентне залізо (3,6—1,5 мг/л). Хімічний склад води протягом 1957—1964 pp. майже не змінювався. Сумарний дебіт свердловини становить 12,5 м3/год. На базі цих вод працює ревматологічний міжколгоспний санаторій. Сірководневі води курорту Щербинці за хімічним складом і мінералізацією найбільш подібні до вод курорту Великого Любеня Львівської області, «Синяк» Закарпатської та «Сергіївських мінеральних вод» Куйбишевської області.
Сірководневі води виявлені у тортонському водоносному горизонті в с. Брусниця Кіцманського району. Вони мають хлоридно-гідрокарбонатно-натрієвий склад і мінералізацію 5—5,5 г/л. Вміст сірководню коливається від 136 до 142 мг/л, що для вод України вважається високою концентрацією. За кількістю сірководню води с. Брусниці можна вважати аналогом вод курорту Немирів Львівської області. Тут лікують захворювання суглобів, нервової системи, гінекологічні тощо.
Сірководневі води відомі біля с. Нижній Яловець Путильського району Буковинських Карпат, на схилі Гола Гора. Води прісні (0,9 г/л) гідрокарбонатно-сульфатно-натрієвого складу з вмістом сірководню 33 мг/л. Вони поширені й в інших місцях області, але поки що не вивчені.
Залізисті води. Води з підвищеним вмістом біологічно активного двовалентного заліза одержали назву залізистих мінеральних вод. Наявні вони в селах Щербинці, Чернелівці, Ширівці, Романківці, Виженці тощо.
У с. Щербинці Новоселівського району свердловиною у вапняках тортонського віку на глибині 180 м виявлено мінеральну воду сульфатно-гідрокарбонатно-кальціевого складу, яка одержала назву «Буковинська-2» з мінералізацією 2,75 г/л. Хімічний склад: 36 мг/л заліза, 53 мг/л кремнієвої кислоти та 215 мг/л вільної вуглекислоти.
За даними Українського інституту курортології і фізіотерапії, мінеральну залізисту воду можна використовувати для лікування печінки, хронічних гастритів, недокрів’я.
З 1962 р. тут почав працювати завод по розливу у пляшки мінеральної води «Буковинська-2».
У гіпсоносних відкладах третинного віку с. Черленівка Новоселицького району замість прісної на глибині 95 м свердловина дала приплив мінеральної води сульфатно-кальцієво-натрієвого складу з наявністю 18 мг/л двовалентного заліза. Мінералізація води 1,88 мг/л, концентрація водневих іонів 6,6. Дебіт свердловини 4 м3/год. Ця вода подібна До води «Буковинська-2».
У центрі с. Ширівці Хотинського району свердловиною виявлено залізисту мінеральну воду сульфатно-натрієво-кальцієвого складу з дебітом 3,33 м3/год. Мінералізація води 5,5 г/л, вміст заліза — 50 мг/л.
Мінеральну воду «Ширівці» можна використовувати при недокрів’ї, хронічних гастритах та для ванн і душів. Подібна вона до мінеральної води «Буковина-17» (м. Чернівці).
Залізисті води гідрокарбонатно-сульфатно-натрієво-кальцієвого складу виявлені у с. Романківці Сокирянського району на глибині 80 м. Дебіт свердловини — 5 м3/год.
З пісковиків палеозою в с. Ожеве Сокирянського району одержано приплив мінеральної води хлорпдно-гідрокарбонатно-натрієвого складу з мінералізацією 2,8 мг/л та вмістом 5 мг/л двовалентного заліза. Глибина залягання горизонту — 46—100 м. Води слабонапірні, п’єзометричний рівень знаходиться на глибині 34 м. За хімічним складом ця вода нагадує «Миргородську», тому її можна вживати при хронічному катарі шлунка, загальних захворюваннях жовчних шляхів тощо.
Вверх за течією ріки Виженки (права притока Черемошу) недалеко від с. Виженка з відкладів менілітових сланців у яру Лужки витікає джерело мінеральних вод, яке одержало назву «Лужки». Вода джерела має рідкісний сульфатно-алюмініево-залізистий склад з мінералізацією 0,3—0,6 г/л. У воді присутній кобальт, нікель, марганець. Концентрація водневих іонів низька — 3—4,4. Вміст заліза коливається у межах 13,5—22 мг/л, алюмінію — 9,6—25,7 мг/л. Дебіт джерела 0,32 м3/год. У с. Виженка Вижницького району працює санаторій і будинок відпочинку «Зелені пагорби».
Води різного мінерального складу. Своєрідну групу утворюють сульфатно-хлоридно-натрієві води (м. Чернівці). Закладена у долині Прута свердловина замість прісної води дала приплив мінералізованої. Дебіт свердловини 1,7 м3/год. Водоносними виявились сеноманські пісковики, горизонт напірний.
Вода має гіркувато-солонуватий присмак глауберової солі, мінералізація її 5,4 г/л, вміст сірководню 3—5 мг/л. Мінеральну воду названо «Буковина-17». У 1958 р. тут побудовано водолікарню. У 1960 р. поруч пробурено свердловину № 2, вода з якої виявилась аналогом свердловини № 1. За хімічним складом вода «Буковина-17» нагадує лікувальні води «Феодосія» і курорту «Іжевські мінеральні води». Нею лікують захворювання серцево-судинної системи, суглобів, радікуліт та інші недуги.
Води сульфатно-хлоридно-натрієвого складу у Садгорі (район Чернівців) є близьким аналогом «Буковини-17», використовуються теж для лікування.
Сульфатно-кальцієво-натрієві води виявлені свердловиною на глибині 40 м у с. Черленівка Новоселицького району, яку можна використати для лікування.
Із третинних вапняків у м. Заставна на глибині 147 м одержано приплив вод сульфатно-кальцієво-магнієвого складу, які подібно до мінеральних вод «Єсентуки-40». Мінералізація води 3,8 г/л, вміст заліза 5—9 мг/л. За визначенням Українського інституту курортології і фізіотерапії, ці мінеральні води можна використовувати для лікування жовчного міхура та шлунку.
Води типу «Нафтуся» виявлені у Путильському районі біля с. Дихтинець. Джерело витікає із (палеогенового флішу. Мінералізація води 0,64 мг/л, вона має гідрокарбонатно-натрієвий склад. Із мікрокомпонентів в її хімічному складі наявні 22 мг/л сірководню, стронцій, мідь.
Мінеральні води типу «Боржомі» поширені в басейні р. Сірет біля с. Буденець. Водоносними є сарматські піски, які залягають на глибині близько 30 м. Потужність водоносної товщі більше 20 м. За сольовим складом води цього горизонту належать до гідрокарбонатно-натрієвого типу з мінералізацією 1,3 г/л. Із мжрокомпонентів у ній визначено амоній (0,9—1,2 мг/л), двовалентне залізо (0,6—0,4 мг/л). Води — холодні, м’які (рН 8,3—8,7).
На водах цього горизонту працює Буденецький завод по розливу мінеральної води, яка одержала назву «Буковинська». Сумарний дебіт двох свердловин становить 12,5 м3/год. Ці води рекомендується вживати при лікуванні органів травлення, порушенні обміну речовин та урологічних захворюваннях. У крейдовому водоносному комплексі Скибової зони Карпат поширені також вуглекислі води гідрокарбонатно-кальцієвого складу типу нарзанів. Їх виходи пов’язані з контактом пісковиків і сланців.