ЧЕТВЕРТИННІ ВІДКЛАДИ

Континентальний період розвитку території Чернівецької області почався у післясарматський час, а тому формування деяких найдавніших відкладів відбувалося протягом всього пліоцену. Це в основному елювіальні відклади вододілів головних річок та алювіальні відклади сьомих надзаплавних терас. Після відступу сарматського моря виведені на денну поверхню гірські породи руйнувалися екзоген­ними процесами.

Протягом всього четвертинного періоду у найбільш піднятій части­ні області (Карпатах) переважали висхідні рухи. Внаслідок цього тут поширена глибинна ерозія річок, велика маса уламкового матеріалу виносилася з гір і транспортувалася аж до Чорного моря. У межах Передгір’я та рівнинної частини в цей час переважали процеси звітрювавня та нагромадження уламкового матеріалу. Ось чому на території Чернівецької області четвертинні відклади представлені різноманітними генетичними типами, із яких у Карпатах переважають колювіальні та алювіальні утворення. У Передкарпатті найбільшої потужності у до­линах річок досягають алювіальні відклади, на схилах значно поши­рені делювіальні відклади, які в багатьох місцях порушені зсувами, а на вузьких вододілах — елювіальні. Для Прут-Дністровського межиріч­чя характерні елювіальні відклади схилів, хоч значні площі високих терас складені алювієм, а вододілам притаманні елювіальні утворення. Значно поширені тут і лесові породи, які складають поверхні третьої та четвертої надзаплавних терас, схили Хотинської височини, а також вкривають вододільні поверхні межиріччя.

Леси трапляються на правобережжі Пруту на рівнях третьої-чет­вертої терас.

У зв’язку з тим, що Чернівецька область складається з трьох рів­новисотних, відмінних у тектонічному і ландшафтному відношеннях природних частин, де по-різному відбувалися процеси осадонагромадження та їх діагенез, ми характеризуватимемо четвертинні відклади Прут-Дністровського межиріччя, Передгір’я та Карпат (рис. 6).

Прут-Дністровське межиріччя. Елювіальні відклади Черні­вецької області збереглися на вузьких вододілах первісної пліоценової чи ранньочетвертинної поверхні. На найвищих точках Хотинської висо­чини четвертинні елювіальні відклади мають потужність 1—2 м і пред­ставлені коричневим піщанистим суглинком, в основі якого залягають уламки іватшяка з суглинком.

На похилих поверхнях залягає суглинок жовтий з окремими улам­ками вапняку (0,9 м), а під ним — суглинок темно-коричневого кольо­ру сильно вапнистий з вапняковими уламками. На нижчих ступенях Хотинської височини під шаром жовто-бурого суглинка (0,5—0,8 м) трапляється елювіальна глина, сильно вапниста або з вапнистими про­шарками (0,6—0,7 м). У міру наближення до Чернівців потужність суглинка дещо збільшується. На Прут-Дністровському вододілі, на схід від Хотинської височини та на вододілах притоків першого поряд­ку трапляються жовто-бурі суглинки потужністю 2—3 м і дуже рідко більше 10 м. Для елювіальних відкладів цих вододілів характерним є поступовий перехід від континентальних до корінних морських від­кладів. У перехідному шарі спостерігається значна кількість вапняко­вих включень. На вододілах потужність елювіальних відкладів у районі Романківського горста зменшується до 2—3 м.

На захід від Хотинської височини на вододілах залягають жовто-зелені суглинки потужністю 1,0—2,0 м, які повільно переходять у ко­рінні жовто-зелені глини. У районі поширення гіпсоангідритового гори­зонту потужність суглинків збільшується до 2—3 м, залягають вони здебільшого на гіпсах. Слід згадати, що у карстових лійках утворюють­ся своєрідні суглинки сірого кольору, в яких простежується велика кількість уламків і кристалів гіпсу.

Алювіальні відклади утворилися в долинах Дністра, Пруту та їх притоків, залягають вони на терасових рівнях, які добре простежуються у рельєфі. На найдавніших терасових рівнях, сьомої та шостої надзаплавних терас Дністра і Пруту, формування яких по­чалося ще у пліоцені, залягають жовто-бурі суглинки потужністю в 2—3 м, а під ними галечник, добре окатаний, розміром до 10 см в діа­метрі, який складається із жовто-сірого та червоно-бурого кременю, польового шпату, кварцу та дрібнозернистого пісковику (потужністю до 3,0 м). У долині Пруту потужність [відкладів сьомої тераси ще мен­ша — під метровим шаром суглинку залягає 80-сантиметровий шар дрібного галечника. Шоста надзаплавна тераса краще збереглася у рельєфі, а тому потужність суглинку тут збільшується до 5—8 м, серед якого часто трапляються лесовидні різновидності. Дещо нижче по те­чії П. Ф. Гожик (1965) у лесовидних суглинках шостої надзаплавної тераси виявив два шари похованого грунту та небагато прісноводних молюсків, серед яких переважають уніоніди. Поодиноко знаходять рештки великих ссавців, таких як гіппаріон, що, очевидно, перевідкла­дені з більш давніх відкладів. У багатьох місцях обидві тераси настіль­ки розмиті, що на цих рівнях трапляються лише суглинки з невеликою кількістю галечника.

У нижньому плейстоцені утворилася п’ята надзаплавна тераса, відклади якої збільш широко представлені у долинах рік. Складена вона шаром галечника потужністю 3—4 м, над яким залягає жовтий лесоподібний суглинок.

За даними Р. Д. Бойко (1975), ці суглинки у деяких місцях Пру­ту досягають 20—30 м. П. Ф. Гожиком (1965) в середній течії Пруту В лесових грунтах п’ятої тераси виявлено два горизонти похованих грун­тів — червоно-бурий та сірий, а також знайдено велику кількість пріс­новодних молюсків.

Значної потужності відклади п’ятої надзаплавної тераси досягають в долині Дністра. У районі с. Кулівці під вапнистим жовто-сірим суг­линком (1,5 м) залягає галечник крупний та дрібний з піщано-глини­стим заповнювачем і лінзами жовто-бурого піску, по яких помітна го­ризонтальна шаруватість (4,0 м), галечник крупний з валунами до ЗО см в діаметрі, складений, головним чином, із літотамнієвого вапня­ку, місцями зцементований в конгломерат (2,0 м). Біля с. Пригородок у розрізі цієї тераси значно збільшується потужність заплавної фації алювію — до 7—8 м. Схил добре дренується, грунтові води відсутні, а тому суглинок нагадує лесовидний, в якому дуже легко розвивається густа сітка ярів, які прорізають його від п’ятої до другої надзаплавної тераси.

Середній плейстоцен був часом утворення алювіальних відкладів четвертої надзаплавної тераси, коли існували сприятливі умови для нагромадження лесовидних суглинків, які дуже іпоширені в долинах Дністра та Пруту. Потужність їх 4—5 м, а в районі с. Строїнці 14,0 м. Руслова фація алювію сягає 4—5 м у долині Пруту і дещо менша у долині Дністра.

М. О. Куницею (1965) описана четверта надзаплавна тераса долини Дністра біля с. Волошкове. У лесових відкладах цієї тераси простежу­ються поховані ґрунти на глибинах 2, 6, 9 та 16 м. У відкладах четвертої надзаплавної тераси біля с. Непоротове у розсіяному вигляді знайдена фауна прісноводних молюсків, але загалом фауни у відкла­дах цієї тераси мало. У долині Пруту відклади четвертої тераси у овій час були описані також М. С. Кожуриною (1956).

Верхньоплейстоценові алювіальні відклади третьої та другої над­заплавних терас характерні наявністю лесовидного суглинку у розрізі третьої тераси, який дещо опіщанений у долині Пруту і має потужність До 7—10 м, а в долині Дністра, наприклад у районі м. Хотина, він має Потужність14 м і характеризується ясно вираженою макропористістю. У долині Пруту вище по течії від м. Чернівців, лесовидний суглинок третьої надзаплавної тераси складається з більш пилуватого матеріа­лу. Під лесовидним суглинком дуже часто простежується темно-сірий пісок, а потім галечник з піском.

У долині Дністра (у східній частині області) наявні два шари по­хованих грунтів. В алювії цієї тераси знаходимо дуже багато раковин наземних молюсків,описаних М. О. Куницею (1965).

На другій надзаплавній терасі не виявлено лесовидних суглинків — вона складена сіро-бурим або бурим суглинком потужністю до 5—7 м у долині Пруту, а глибше піском та галечником загальною потужністю 4—6 м. На лівому березі Пруту, від м. Чернівці до м. Мамалиґа, на поверхні найчастіше трапляється темно-сіра глина з численною прісно­водною фауною (в районі Садгори). У долині Дністра, де друга над­заплавна тераса менше поширена і добре дренована, простежується дещо інший розріз (с. Василів): суглинок жовтий, пилуватий, стовп­частої структури (4,6 м), супісок сіро-жовтий, тонкозернистий, слюди­стий з прошарками піску (2—3 м), горизонтально шаруватий (4,4 м), галечник з валунами з сірого пісковику та піщаним заповнювачем (1,0 м). На північ від Хотина, «а другій терасі Дністра, потужність галечника набагато більша. Тут під жовто-бурим, слюдистим суглин­ком (0,9 м) виявлено галечник та гравій з великою кількістю піщано­го заповнювача. Виразна наскісна шаруватість.

Фауна алювіальних відкладів другої надзаплавної тераси трапля­ється часто, а біля Садгори у верхньому шарі потужністю 2,0 м налі­чується по декілька десятків на 1 дм³, однак це екземпляри дуже близькі між собою за видовим складом і включають більшість видів, які живуть на цій території ще й тепер.

Голоценові алювіальні відклади формувалися в час утворення першої надзаплавної тераси, заплави та русла. Перша надзаплавна тераса складена легким, слюдистим бурим суглинком (1,0—1,3 м), супіском, піском та галечником (5,0—6,0 м). У долині Дністра сугли­нок жовтий, пилуватий, а в галечнику трапляється багато валунів. Заплава та русло складені галечником, рідше піском і супіском. У міс­цях розмиву масивних пісковиків у руслах залишаються величезні ка­мені до декількох метрів у поперечнику. Притоки Дністра виносять, багато уламкового матеріалу і утворюють маленькі дельти із невід­сортованого кам’янистого матеріалу потужністю 1,0—1,5 м.

Алювій заплав притоків Дністра та Пруту складений глинами, важкими суглинками та намулом потужністю 4—15 м. Часто ці відклади мають багато органічних решток, а в долині р. Совиці біля с. Кисилева були сприятливі умови для утворення 3—4-метрового шару тор­фу, під яким залягає 6—7-метровий шар намулу з органічними решт­ками. Біля с. Суховерків потужність торфу зменшується до 3 м, в ньому дуже багато решток прісноводної фауни.

У долинах притоків Пруту на невеликих площах (сіл Ошихліби, Гаврилівці) виступають відклади сильно глинистого, охристого галечника потужністю 1,0—2,0 м, який найбільш імовірно алювіально-делю­віального генетичного типу.

На схід від товтр поширені леси та лесовидні суглинки. У районі с. Коболчин, м. Сокиряни, сіл Олексіївка, Ломачинці та інших трапля­ються лесовидні суглинки світло-жовтого кольору, потужністю 8,0— 16,0 м. Вони залягають як на вододілах, так і на схилах, але в основ­ному їх характерні риси зберігаються у місцях глибокого залягання ґрунтових вод.

Делювіальні відклади межиріччя поширені на численних Схилах вододілів і долин притоків Пруту та Дністра, займають надзви­чайно великі площі, але мають дещо ідентичну будову, скрізь плащевидно покривають схили і представлені переважно суглинками та гли­нами. Потужність їх значною мірою залежить від нахилу поверхні ко­рінної основи і коливається від 0,5—1,6 м до 6,0—8,0 м. Мала потуж­ність делювію, наприклад, спостерігається біля міст Заставна, Кель­менці та с. Іванівці. Тут під суглинком 0,5—1,5 м знаходимо вапнисту глину неогену.

Передгір’я. Наявність алювіальних відкладів у межах Передгір’я Чернівецької області в пліоцені (еоплейстоцені) пояснюється тим, що ріки з Карпат виносили велику кількість уламкового матеріалу. У більш пізній час ці покривні галечники були повністю розмиті і залишилися лише на окремих ділянках. При подальшому врізі річок устворювався алювій терасових рівнів. У межах Передгір’я на правобережжі Пруту спостерігаємо тераси з тими ж висотами, що і на лівому схилі, лише з тою різницею, що поверхні терасових рівнів тут вузькі, на них краще збе­реглися леси і вони тут більшої потужності. У районі с. Стрілецький Кут — с. Маморниця в ярах є багато відслонень лесовидних суглинків з двома-трьома горизонтами викопних грунтів у відкладах четвертої-п’ятої терас. Алювій сьомої надзаплавної тераси зустрічається рідко невеликими фрагментами або простежується по висипках галечника на схилах.

Алювіальні відклади шостої надзаплавної тераси також зберіга­ються лише на окремих ділянках. Наприклад, біля м. Сторожинець зберігся повний розріз цієї тераси, потужність відкладів якої досягає 17 м. Тут під 7-метровою товщею темно-бурого суглинку залягає 10-метровий шар галечнику, піску та піску з галечником. Майже такої ж потужності на цьому рівні досягають відклади заплавної фації до­лини Пруту південніше м. Чернівців.

Нижньоплейстоценові алювіальні відклади Передгір’я поширені мало і представлені суглинками та галечниками п’ятої надзаплавної тераси загальною потужністю до 8,0 м. На правобережжі Пруту — 8-мєтровий шар лесовидного суглинку, а в басейні Сірету світло-корич­невий та жовто-бурий суглинок потужністю 8,0—10,0 м і галечник з глиною охристого кольору.

Середній плейстоцен представлений відкладами четвертої тераси. Це, головним чином, лесовидні суглинки праівобережжя Пруту та Че­ремошу, які особливо характерні для районів сіл Коритне, Замостя, міст Чернівці, Герца. Галечник в основі суглинків четвертої тераси трапляється поблизу Карпат біля сіл Іспас та Мілієве, а в інших місцях простежується лише однометровий шар косошаруватого піску. У басейні Сірету четверта надзаплавна тераса складена світло-коричневим щільним суглинком, який втратив ознаки лесовидного внаслі­док надмірного зволоження Передгір’я. Галечник четвертої тераси та­кож має суглинисте заповнення охристого кольору, а в долині Малого Сірету — заповнювач з домішками глинистих сланців сірого кольору.

Верхній плейстоцен у Передгір’ї був часом формування алювіаль­них відкладів третьої та другої надзаплавних терас. Вірогідно, що в цей час відбувались нисхідні рухи в зоні Коршів-Вашківського грабена, а тому на правобережжі Черемошу виявлено велику потужність від­кладів третьої та другої терас. Тут під суглинком потужністю в 3,0— 4,0 м часто залягає 20-метрова товща піску та галечнику. У районі сіл Біла, Маморниця і м. Чернівці у розрізі третьої тераси простежу­ється лесовидний суглинок палевого кольору потужністю 3,0—4,0 м, під яким залягає пісок, а потім галечник. У долині Сірету відклади третьої тераси складені щільними суглинками жовто-бурого кольору, іноді з гніздами піску або супіску потужністю до 8 м, а потім галеч­ником з піском. У районі с. Порубне потужність суглинків на третій терасі збільшується до 13,0 м, а найбільша загальна потужність від­кладів другої тераси — 21,7 м. Для алювіальних відкладів другої надзаплавної тераси характерне залягання на поверхні важкосуглини­стих (часто глинистих оглеєних) утворень потужністю 2,0—8,0 м, під якими залягає галечник дрібний та середній потужністю до 6,0 м. Потужність суглинку у долині Малого Сірету зменшується, він містить частки глинистих сланців, галечник у меншій мірі окатаний і запов­нювачем є лісок із домішкою жорстви глинистого сланцю.

У долині Міхідри та Міходерки, які наслідують давню долину Че­ремошу, що відома під назвою «Багна», під суглинками та дуже щільною охристою глиною залягає валуно-галечник потужністю до 20 м.

Голоценові — сучасні алювіальні відклади перших надзаплавних терас, заплав та русел характеризуються поширенням піщано-глинистих відкладів потужністю до 1,5—2,0 м, під якими залягають галечники потужністю 6—7 м в долинах Пруту, Черемошу та Сірету, і до 3,0— 4,0 м в долині Сіретелю та Малого Сірету. Біля с. Їжівці на першій надзаплавній терасі маленької річечки Трусінецуль під суглинком жов­того та коричнувато-бурого кольору (1,8 м) і чорно-сірою глиною (1,2 м) залягає торф (2,2 м). Майже такої ж потужності торф наявний у заплавах притоків біля с. Нижні Станівці, а менше 1 м — біля с. Глиниця.

У руслах великих річок алювій представлений галечником та ва­луно-галечником, а малих рік і притоків — намулом.

Делювіальні відклади Передгір’я складаються, головним чином, з важкосутлинистих та глинистих порід. Покривають вони схи­ли суцільним плащем потужністю від 1,0—2,0 м до 4,0—8,0 м. У доли­нах притоків великих річок делювій часто містить галечник, а в деяких місцях долини Малий Сірет, де на поверхню на схилах виходять піско­вики, у ньому часто трапляється щебінь. На схилах г. Цецина делюві­альні відклади представлені пісками та супісками потужністю 4,0— 6,0 м. Для Передгір’я характерні перемішані делювіальні відклади, в яких наявна чимала кількість корінних порід у місцях розвитку зсувів. У південно-західній частині Буковинського Передгір’я (район м. Герца) на схилах залягають лесовидні суглинки потужністю 4,0— 6,0 м.

Карпати. Четвертинні відклади Карпат надто строкаті як за літо­логічним складом, так і в просторовому поширенні. Елювіальні відклади тут приурочені до вузьких хребтів, займають невеликі площі і представлені, головним чином, уламками звітрілих корінних порід з невеликою кількістю суглинистого матеріалу потужністю до 1,5 м. Розміри уламків залежать від геологічної будови: у зоні масив­них пісковиків—великі, у зоні тонкоритмічного флішу—малі.

Алювіальні відклади Карпат також мало поширені та не­великої потужності. Найбільш давній за віком є міоцен-пліоценовий алювій покинутих долинних систем (Пропутильської, Прояблуницької, Пропіретської та ін.). Алювій цих долин представлений бурувато-жов­тим суглинком потужністю 1,0—1,5 м, який донизу збагачений уламко­вим необкатаним і слабообкатаним матеріалом пісковиків і сланців.

У днищі давньої річкової долини (сучасна поверхня г. Юпаня) трапляється суглинок жовтого кольору, сильно слюдистий із вмістом жорстви, рідше щебеню, потужністю до 1,2 м.

Досить детально відклади сучасних долин вивчені В. Г. Лебедє­вим (1957), В. А. Станішевським (1967), М. С. Лукасевич (1972), П. М. Біксеєм (1957), Т. І. Гаманюком (1967) та ін. За даними цих дослідників, відклади алювію терасових рівнів, які утворилися до се­реднього плейстоцену, трапляються рідко. Наприклад, у рівні сьомої тераси Черемошу біля с. Яблуниці виявлений лише гравій та галька у суглинку. На поверхні шостої надзаплавної тераси зустрічаються висипки гальки, а п’ята тераса складена легким суглинком з рідким включенням гальки (0,6 м), під яким простежується гравійно-галечни­ковий горизонт з середньо- і грубозернистим піском потужністю біль­ше 1,5 м.

Середньоплейстоценові алювіальні відклади четвертої надзаплав­ної тераси складені важкими суглинками з незначним вмістом гальки при переважанні щебеню, жорстви, рідше — необкатаних брил пісковика. У відкладах цієї тераси іноді наявні тонкі лінзовидні прошарки зі слідами оглеєння на глибині 0,4—0,7 м (долина р. Лустун).

У верхньому плейстоцені утворилися відклади третьої надзаплав­ної тераси, яка має переважно таку будову. Під заплавною фацією (супіском, легким суглинком, рідше — важким суглинком потужністю 0,8—1,2 м) залягає галька з валунами, щебнем пісковина та жорствою аргілітів потужністю в 1,2—3,5 м. До цього ж віку належать і відклади другої надзаплавної тераси, які представлені супісками та глиною з галькою. З глибиною кількість галечника поступово збільшується, і з 1,5—1,7 м залягає галечник із суглинистим заповнювачем потужністю до 4,0—6,0 м.

У голоцені формуються відклади першої надзаплавної тераси — це галечник потужністю до 3—4 м, перекритий супіском, суглинком та піском з галечником потужністю до 1 м. Заплави складені валуно-галечниковим матеріалом з незначним вмістом піску або ж суглинистим намулом. Стариці заповнені намулом, в якому багато напіврозкладеної деревини. Валуно-галечник складається, головним чином, із пісковиків, роговиків, метаморфічних сланців, рідше вапняків, мергелю та кварцу.

Делювіальні відклади Карпат поширені на більш-менш похилих схилах (Сарата, урочище Фошки тощо), де наявні суглинки жовтого та жовто-бурого кольору з невеликим вмістом щебеню.

Делювіальн о-к елювіальні відклади найбільше поши­рені, вони покривають майже всі схили Карпат. Це різного розміру уламки корінних порід з суглинком. У зоні крайового низкогір’я Бу­ковинських Карпат переважають брилово-щебенисті відклади із суг­линком та жорствою сланців.

Крупнобрилові та щебенисті відклади характерні для Скибової зони, а дрібнощебенисті з жорствою та суглинком — для Путило-Верхо­винської депресії. Потужність цих відкладів незначна— 1,0—1,5 м.

Щебенисті відклади Чорногоро-Полонинської зони невеликої по­тужності і утворюють у місцях поширення аргілітів часті суцільні по­крови лусок товщиною до 0,3 м. На лівому схилі долини р. Сучави біля с. Шепіт в осипі звітрілих аргілітів наявні уламки пісковиків більшого розміру. Чітко виділяються червоні суглинки в зоні яловець­кої світи. У голоцені утворилися колювіально-пролювіальні відклади у днищах ярів і тимчасових потоків. Це брилово-щебенистий матеріал із пісковиків, вапняків та інших відкладів. Пролювіальні відклади знаходимо лише в днищах малих гірських потоків і складаються вони із валуно-галечно-щебенистого матеріалу з домішкою піску (середня потужність 1,5—3,0 м).

У Карпатах дуже часто трапляються на схилах маленькі болота у місцях розвитку зсувів, які заповнені намулом з домішкою жорстви та щебеню.

Над визначенням віку четвертинних відкладів працюють М. О. Ку­ниця, П. Ф. Гожик та багато інших дослідників, але відсутність керів­них видів фауни для окремих горизонтів не дала змоги прийти до єдиної думки. Більшість дослідників вважають, що в нижньому плей­стоцені утворилися алювіальні товщі сьомої (верхній горизонт), шос­тої, п’ятої та четвертої (нижній горизонт) надзаплавних терас. У се­редньому плейстоцені формувався алювій верхнього горизонту четвер­тої, вся товща третьої та нижній горизонт другої надзаплавних терас. Верхній плейстоцен був часом седиментації алювію другої (верхній горизонт) та першої надзаплавних терас. У сучасну епоху — голоцен — утворилися алювіальні відклади заплави і продовжують своє форму­вання відклади русел (М. О. Куниця, 1974).

Щодо віку елювіальних, делювіальних та колювіальних відкладів, то вони поки що вважаються нерозчленованими і формувалися протя­гом всього четвертинного періоду; найбільш імовірно, що чіткої вікової границі у них не існує.

Дослідженнями виявлено, що в післясарматський час відбулися помітні зміни в кліматичних умовах.

Застосовуючи метод фаціально-мінералогічного аналізу в поєднан­ні з детальними геологічними та геоморфологічними спостереженнями і використанням палеонтологічних даних, Н. В. Ренгартен та Н. A. Константиновій (1965) вдалося довести, що формування антро­погенових відкладів південно-західної України доголоценового часу відбулося в три послідовних етапи, згідно з якісними змінами клімату. Відміни в температурному режимі та вологості впливали на процеси мінерального перетворення осадочного матеріалу та на фаціальні умо­ви утворення відкладів.

Перший етап — найбільш ранній: від нижнього сармату до низів верхнього еоплейстоцену, тобто до часу утворення відкладів шостої надзаплавної тераси. У цей час клімат був жаркий, змінно-во­логий. Аналогічний клімат існує в зоні відкритих вологих саван. Можливо, якраз у таких кліматичних умовах відбувалося утворення темно-бурих, часто коричневих лесоподібних суглинків, які зустрічаємо на схилах Хотинської височини, та червоно-бурих суглинків і супіс­ків вододільних частин Передгір’я.

Другий етап відповідає за часом верхньому еоплейстоцену, коли утворилася верхня частина відкладів шостої надзаплавної тераси, відклади п’ятої, четвертої та відклади нижніх горизонтів третьої над­заплавної тераси. Клімат цього відрізка антропогену був, безумовно, ще досить теплим, але відзначався уже набагато більшою арідністю, коли засушливі періоди мали затяжний характер. У цій ситуації скла­далися сприятливі умови для накопичення потужних делювіальних утворень. Процес ще більше активізувався у зв’язку з тим, що були вироблені глибокі річкові долини і відбувалося формування схилів во­доділів і долин притоків головних річок.

Третій етап включає середній і верхній плейстоцен, починаю­чи з часу дніпровського зледеніння, протягом якого утворилися відкла­ди третьої, другої та першої надзаплавних терас. При формуванні плейстоценових відкладів періоди холодних і сухих умов, збігаючись з часом зледеніння, змінювалися короткочасними періодами зволожен­ня та потепління. Якщо в період зледеніння рослинність розвивалася слабо і інтенсивно відбувалося накопичення делювію, то в міжльодо­виковий час пожвавлювалася річкова діяльність, відбувався ерозійний вріз і утворення алювіальних відкладів.

ПІДЗЕМНІ ВОДИ

На території Чернівецької області наявні декілька .різно­видностей підземних вод, які характеризуються специфічними умовами формування. їх розміщення пов’язане з геолого-гідрогеологічними зо­нами, а специфіка хімічного складу — з геохімічною обстановкою надр.

 

ПРІСНІ ПІДЗЕМНІ ВОДИ

Прісні підземні води залягають у відкладах четвертинної товщі та корінних породах. Значною водоносністю у четвертинній товщі характеризується алювіальний водоносний горизонт, по­в’язаний з заплавними терасами Дністра, Пруту, Черемошу та Сірету. Ширина заплав річок змінюється від 20—50 м у гірській частині доли­ни до 1—2,5 км на рівнині. Літологічно горизонт виражений галькою з прошарками та лінзами різнозернистих пісків, суглинків і глин, чим і зумовлене нерівномірне водозбагачення горизонту. Залягає він на глинистих породах корінної товщі, з якою у багатьох місцях гідравліч­но зв’язаний. Потужність водоносної товщі — у середньому 3 м, інколи дещо більше. Глибина залягання дзеркала підземних вод 1,5—2—3 м, горизонт безнапірний. Живиться горизонт за рахунок атмосферних опа­дів та руслових вод річок. Дебіт криниць, закладених у цьому гори­зонті, від 0,2 до 1,6 м³/год. У заплаві Пруту дебіт свердловини зростає до 3,4 м³/год.

Поширені у цьому горизонті води належать до гідрокарбонатно-кальцієвого типу з мінералізацією 0,5—0,6 г/л та загальною твердістю 2,8 молі. Води алювіального горизонту використовуються для потреб населення та промисловості.

Давньоалювіальний водоносний горизонт пошире­ний, головним чином, у долині Пруту і Сірету, пов’язаний він з їх надзаплавними терасами.

На терасах лівого берега Пруту та Сірету водоносними є піщано-галькові відклади, які підстелюються глинистими породами сармат­ського і тортонського ярусів. Потужність давньоалювіальних відкла­дів — від 5 до 9 м. Горизонт повністю обводнений. Залежно від гео­морфологічних особливостей глибина залягання його різна: на першій і другій надзаплавній терасах Пруту вона дорівнює 3—6 м, на третій та четвертій зростає до 8—26 м. На більшій частині горизонту води слабонапірні. Живлення горизонту відбувається за рахунок атмосфер­них опадів. Дзеркало вод протягом року коливається від 1 до 2 м. Максимальні рівні припадають на липень—жовтень, мінімальні — на грудень—січень. Водозбагачення горизонту дуже непостійне і зміню­ється від 0,7 до 24,8 м³/год, а в окремих випадках ще більше.

Води належать до гідрокарбонатно-кальцієвого типу з мінераліза­цією 0,1—0,7 г/л. Твердість їх також непостійна, інколи сягає 18,96 мг-екв/л.

Це основний горизонт, з якого постачаються водою населені пунк­ти лівобережжя Пруту.

Алювіально-делювіальний горизонт типу верховодки поширений на вододілах Дністер—Прут, Прут—Сірет, де водоносні суглинки, леси, прошарки та лінзи піску або щебеню. Залягає він на глибині 0,5—2 м, інколи глибше, живиться тільки атмосферними опа­дами. Дебіт криниць і джерел не перевищує 1 м³/год. Для водопоста­чання використовується рідко.

Сарматський водоносний горизонт представлений ор­ганогенними тріщинуватими вапняками з прошарками пісковиків. По­тужність горизонту 10—47,5 м. Поширений він в основному в східній частині Чернівецької області. У зовнішній зоні Передкарпатського прогину трапляється спорадично, там, де водоносними є прошарки пісків серед глин. Потужність водоносних порід від 2,6 м (с. Турятка) до 21,4 м (с. Буденець). Водотривом є тортонські глини, які у східній частині області переходять у вапняки та мергелі цього ярусу. Глибина залягання горизонту 30—80 м. Він сильно дренується потічками та бал­ками, на схилах яких трапляються малодебітні джерела. У долині р. Клокучки (м. Чернівці) води зі сарманського горизонту виходять на поверхню. У Зовнішній зоні прогину глибина його залягання зростає до 160 м. Води напірні.

Водозбагачення горизонту непостійне. На платформі дебіт сверд­ловин змінюється від 1 м³/год. при пониженні рівня на 3 м до 7,2 м³/р при зниженні на 4,5 м (с. Іванківці). У Зовнішній зоні прогину водо­збагачення горизонту зростає, наприклад дебіт свердловини у с. Пет­рівці при пониженні рівня на 27 м становив 36 м³/год. Води гідрокар­бонатно-кальцієвого типу на платформі та мінералізацією 0,4—0,65 г/л. У прогині мінералізація зростає до 1,8 г/л, в хімічному складі появля­ються іони натрію.

Високе водозбагачення та неглибоке залягання горизонту, а також задовільна якість вод дають змогу використовувати води сарматсько­го горизонту для водопостачання у центральній та східній частині області.

Тортонський водоносний горизонт вивчений у північ­но-західній частині області (Заставнівський, Кіцманський, Хотинський, Вижницький, Глибоцький, Сторожинецький райони). Тут наявні водо­носні вапняки, пісковики, прошарки та лінзи пісків у товщах глин. Потужність горизонту 10—20 м, глибина залягання 24—150 м. Гори­зонт напірний, п’єзометричний, рівень встановлюється на глибині 20— 50 м, інколи свердловини переливають. Поповнення запасів горизонту відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів. Дебіт сверд­ловини становить 3,6—7,2 м³/год при зниженні рівня на 5—25 м.

За хімічним складом води тортонського горизонту належать до гідрокарбонатно-кальцієвого типу з мінералізацією 0,3—2,4 г/л. Якщо гіпси водоносні, то у хімічному складі вод появляються сульфати і сір­ководень, а мінералізація зростає до 2—3 г/л.

Води тортонського горизонту, з огляду на їх хімічний склад, мо­жуть використовуватися для технічних потреб, а також для лікування.

Палеогеновий водоносний комплекс поширений у Карпатах. Представлений він товщею аргілітів й алевролітів, серед якої водоносними є вигодські та ямненські пісковики, а також піско­вики нижньокросненської світи. Дебіт джерел низький (0,7—3,6 м³/год). За хімічним складом підземні води цього комплексу належать до гідрокарбонатно-кальцієвого типу з мінералізацією 0,1—0,7 г/л і за­гальною твердістю 0,6—11 мг-екв/л, використовуються для водопоста­чання.

Крейдовий водоносний комплекс флішевої товщі по­ширений у Скибовій зоні Карпат. Представлений вапняками, піскови­ками, конгломератами, які чергуються з мергелями й алевролітами. Водоносність порід вивчена тільки у зоні вивітрювання. У Внутрішній антиклінальній зоні Карпат поширені тріщинуваті пісковики та конгло­мерати. Дебіт джерел горизонту — від 0,7 до 3,6 м³/год (с. Нижній Яловець). Води гідрокарбонатно-кальцієвого типу з мінералізацією 0,1—0,5 г/л. їх загальна твердість від 1 до 6 мг-екв/л.

Сеноманський водоносний горизонт поширений на платформній частині області (сіл Новоселиця, Вашківці, міст Кельмен-ці, Сокиряни). Водоносні тут тріщинуваті пісковики, вапняки та глау­конітові піски. Залягає горизонт на розмитій поверхні палеозою, міс­цями гідравлічно зв’язаний з вище та нижче залягаючими горизонта­ми. Максимальна глибина залягання — на межиріччі Прут—Сірет (у Чернівцях —122 м, у Барбівцях — 217 м). У північній частині області горизонт слабонапірний, дзеркало вод залягає на глибині 25 м (с. Ро­манківці) —151 м (м. Кіцмань). На південь він занурюється, висота напору зростає до 127—168 м, окремі свердловини переливають (м. Чернівці), живлення відбувається за рахунок підтоку вод із під­стелюючих горизонтів та інфільтрації атмосферних опадів. Дебіт свердловини — від 3,6 до 12 м³/год. при зниженні рівня на 3,5—45 м. За хімічним складом води гідрокарбонатно-кальцієвого типу з мінера­лізацією від 0,6 до 8,4 г/л.

Нижньодевонський водоносний комплекс поширений теж мало. Залягає горизонт на силурі, прикривається відкладами крей­ди і неогену. Літологічно представлений щільними пісковиками и ар­гілітами, які у Кіцманському та Заставницькому районах виявилися безводними. У Кострижівці свердловина дала приплив води 10 м³/год. Води гідрокарбонатно-кальцієвого типу з мінералізацією 3,0—0,08 г/л. Горизонт практичного значення не має.

Силурський водоносний горизонт поширений у східній частині області (Кельменецький і Хотинський райони). Відклади верх­нього силуру представлені в основному глинистими сланцями (безвод­ними). Нижньосилурські відклади представлені водоносними вапняка­ми Потужність цієї товщі дуже непостійна і коливається від 2,4 до 139 м Глибина залягання горизонту 15—150 м, занурюється він у пів­денному напрямі. П’єзометричний рівень встановлюється на різних гли­бинах і може коливатися від 146 м (с. Оселівка) до самовпливу свердловини (с. Рашків). Напір збільшується зі зануренням горизонту, а з наближенням до Дністра він дорівнює нулеві. Живлення відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів у місцях виходу силуру на поверхню та перетоку вод із верхніх горизонтів. Дебіт сверд­ловин змінюється від 0,6 до 12 м³/год при зниженні рівня на 0,25—0,56 м. За хімічним складом ці води належать до гідрокарбонатно-каль­цієвого типу з мінералізацією 0,4—0,9 г/л.

Палеозойський водоносний комплекс поширений у гірській частині області, його утворює зона вивітрювання метаморфі­зованих вапняків, кварцитів і сланців, яка сягає глибини 15—20 м. Води цього комплексу прісні, гідрокарбонатно-кальцієвото тишу. Гори­зонт наявний здебільшого у гірській малозаселеній місцевості, викори­стання його обмежене.

Протерозойський водоносний комплекс поширений на платформній правобережній частині долини Дністра. Представлений він глинистими сланцями, які у нижній частині розрізу переходять у водоносні аркозові пісковики. Потужність горизонту 8—97 м, залягає він на кристалічних породах архею, напірний, п’єзометри знаходяться на глибині 34—75 м, висота напору 12—80 м. Дебіт свердловини коли­вається від 0,75 до 5 м³/год при пониженні рівня на 2—19 м (с. Моло­дове). Води гідрокарбонатно-кальцієвого типу з мінералізацією 0,6— 1,3 г/л, загальна твердість не перевищує 6,88 мг-екв/л.

 

МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ

Надра Чернівецької області багаті також на мінеральні во­ди, поширення яких пов’язане з певними структурно-гідрогеологічними зонами.

Розсоли хлоридно-натрієвого типу поширені у ниж­ньоміоценових відкладах Внутрішньої зони Передкарпатського прогину з мінералізацією від 10 до 200—300 г/л (Вижницький і Сторожинець­кий райони). Водоносними є прошарки і лінзи пісковиків серед слан­цювато-глинистої товщі воротищенської і стебницької світ.

У с. Черешенька Вижницького району розсоли хлоридно-натрієвого складу .залягають на глибині 25 м. У хімічному складі розсолу, крім хлоридів натрію, виявлено у незначній кількості сульфати, кальцій і з мікрокомпонентів бром (29,6 мг/л) та залізо (4 мг/л). Воду можна використовувати для лікування захворювань суглобів, нервової систе­ми, шкіряних хвороб.

Відомі три види розсолів хлоридно-натрієвого типу у с Мигове Вижницького району з мінералізацією 280—305 г/л. Хімічний оклад: бром (24—60 мг/л), йод (0,8—1 мг/л) та двовалентне залізо (1,8 мг/л). Біля с. Банилів-Підгірний, на хуторі Кошелів Сторожинецького району є також виходи розсолів хлоридно-натрієвого типу з мінера­лізацією 132—236 г/л, які населення використовує для виварювання харчової солі. Виходи вод каптовані дерев’яним зрубом.

Поблизу с. Красноїльськ, на хуторі Солонці, поширені розсоли хло­ридно-натрієвого типу з мінералізацією 313 г/л. Хімічний склад: бром (4—12 мг/л) та йод (1 мг/л). Розсоли використовуються населенням для побутових потреб.

Крім хлоридів натрію, у хімічному складі цих вод в незначній кіль­кості є сульфати та магній, чим вони подібні до вод курортів Моршин і Слов’янськ. Ці розсоли можна застосовувати і в бальнеології.

На відстані 2 км від Красноїльська, в с. Стара Красношора ще в XVI ст. високомінералізовану солону воду використовували для вива­рювання харчової солі (криниця глибиною 8 м збереглася до наших днів). Розсіл хлоридно-натрієвого типу з мінералізацією 261 г/л і на­явністю брому є аналогом води Красноїльська.

На правобережній частині басейну Пруту в с. Хряцька Глибоць-кого району розвідувальними свердловинами у тортонських пісковиках на глибині до 112 м виявлено води хлоридно-натрієвого складу з мі­нералізацією 13 г/л солей. Із мікрокомпонентів — 46,8 мг/л брому. За хімічним складом вода «хряцька» подібна до води «Софія» Трускавецького курорту, тому Український інститут курортології і фізіоте­рапії рекомендує її використовувати для лікування шлунку та печінки.

Другу групу розсолів хлоридно-натрієвого складу, але менш міне­ралізованих, утворюють води палеогенового водоносного комплексу Скибової зони Карпат. Виходи цих вод відомі у долині потічка Солон-цівки в с. Сергії Путильського району. їх мінералізація змінюється від 1,7 до 41 г/л.

Мінералізовану воду виявлено у 1924 р. розвідувальною свердло­виною. На глибині 195,5 м свердловина заглибилась у кам’яну сіль. З води цієї свердловини довгий час виварювали харчову сіль. Тепер свердловина закидана камінням, але вода, що з неї просочується, за даними Ф. Лапшина, має хлоридно-натріево-кальцієвий склад, мінера­лізацію — 41 г/л солей, з мікрокомпонентів—132 мг/л брому.

За хімічним складом солоні води с. Сергії нагадують мінеральні води курорту Грузії «Лугелла», Усть-Чорної (Закарпаття), «Бірштонас» (Литва). Вони можуть бути використані для лікувальних цілей.

На полонині Сарата (поблизу с. Перкалаба) є два джерела со­лоних вод, які утворюють струмок. Води хлоридно-натрієво-кальцієвого складу з мінералізацією 24,4—37 г/л. З мікрокомпонентів в них вияв­лено двовалентне залізо 8—11,3 мг/л. На їх базі можна організувати профілакторій або бальнеологічний санаторій.

Село Голошина розташоване у верхів’ї Білого Черемошу (Путиль­ський район). Виходи мінералізованої води наявні на правому березі ріки. Має вона хлоридно-натрієво-кальцієвий склад і мінералізацію 104 г/л. її хімічний склад: 14 мг/л двовалентного заліза та 38 мг/л брому. На рівнинній поверхні тераси, на відстані близько 30 м від лівого берега Черемошу, у неглибокій криниці виявлено солону воду, яка за сольовим складом є аналогом води у долині ріки, тільки менш мінералізована. Води с. Голошина можуть бути використані для лі­кувальних цілей.

Сірководневі води. Там, де тортонські відклади представ­лені гіпсами, ангідридами і вапняками, у хімічному складі вод, поши­рених у цих відкладах, появляються сульфати і сірководень.

У 1957 p. в с. Щербинці Новоселицького району розвідувальні свердловини з відкладів тортону дали приплив слабомінералізованої води сульфато-гідрокарбонатно-кальцієво-натрієвого типу з вмістом сірководню 13—52 мг/л; мінералізація вод 3,05—3,25 г/л. В їхньому хімічному складі виявлена вільна вуглекислота (114—180 мг/л) та двовалентне залізо (3,6—1,5 мг/л). Хімічний склад води протягом 1957—1964 pp. майже не змінювався. Сумарний дебіт свердловини ста­новить 12,5 м³/год. На базі цих вод працює ревматологічний міжкол­госпний санаторій. Сірководневі води курорту Щербинці за хімічним складом і мінералізацією найбільш подібні до вод курорту Великого Любеня Львівської області, «Синяк» Закарпатської та «Сергіївських мінеральних вод» Куйбишевської області.

Сірководневі води виявлені у тортонському водоносному горизонті в с. Брусниця Кіцманського району. Вони мають хлоридно-гідрокарбо­натно-натрієвий склад і мінералізацію 5—5,5 г/л. Вміст сірководню коливається від 136 до 142 мг/л, що для вод України вважається високою концентрацією. За кількістю сірководню води с. Брусниці можна вважати аналогом вод курорту Немирів Львівської області. Тут лікують захворювання суглобів, нервової системи, гінекологічні тощо.

Сірководневі води відомі біля с. Нижній Яловець Путильського ра­йону Буковинських Карпат, на схилі Гола Гора. Води прісні (0,9 г/л) гідрокарбонатно-сульфатно-натрієвого складу з вмістом сірководню 33 мг/л. Вони поширені й в інших місцях області, але поки що не вивчені.

Залізисті води. Води з підвищеним вмістом біологічно ак­тивного двовалентного заліза одержали назву залізистих мінеральних вод. Наявні вони в селах Щербинці, Чернелівці, Ширівці, Романківці, Виженці тощо.

У с. Щербинці Новоселівського району свердловиною у вапняках тортонського віку на глибині 180 м виявлено мінеральну воду суль­фатно-гідрокарбонатно-кальціевого складу, яка одержала назву «Бу­ковинська-2» з мінералізацією 2,75 г/л. Хімічний склад: 36 мг/л заліза, 53 мг/л кремнієвої кислоти та 215 мг/л вільної вуглекислоти.

За даними Українського інституту курортології і фізіотерапії, мі­неральну залізисту воду можна використовувати для лікування печін­ки, хронічних гастритів, недокрів’я.

З 1962 р. тут почав працювати завод по розливу у пляшки мі­неральної води «Буковинська-2».

У гіпсоносних відкладах третинного віку с. Черленівка Новоселиць­кого району замість прісної на глибині 95 м свердловина дала приплив мінеральної води сульфатно-кальцієво-натрієвого складу з наявністю 18 мг/л двовалентного заліза. Мінералізація води 1,88 мг/л, концен­трація водневих іонів 6,6. Дебіт свердловини 4 м³/год. Ця вода подібна До води «Буковинська-2».

У центрі с. Ширівці Хотинського району свердловиною виявлено залізисту мінеральну воду сульфатно-натрієво-кальцієвого складу з дебітом 3,33 м³/год. Мінералізація води 5,5 г/л, вміст заліза — 50 мг/л.

Мінеральну воду «Ширівці» можна використовувати при недокрів’ї, хронічних гастритах та для ванн і душів. Подібна вона до мінеральної води «Буковина-17» (м. Чернівці).

Залізисті води гідрокарбонатно-сульфатно-натрієво-кальцієвого складу виявлені у с. Романківці Сокирянського району на глибині 80 м. Дебіт свердловини — 5 м³/год.

З пісковиків палеозою в с. Ожеве Сокирянського району одержано приплив мінеральної води хлорпдно-гідрокарбонатно-натрієвого складу з мінералізацією 2,8 мг/л та вмістом 5 мг/л двовалентного заліза. Глибина залягання горизонту — 46—100 м. Води слабонапірні, п’єзо­метричний рівень знаходиться на глибині 34 м. За хімічним складом ця вода нагадує «Миргородську», тому її можна вживати при хро­нічному катарі шлунка, загальних захворюваннях жовчних шляхів тощо.

Вверх за течією ріки Виженки (права притока Черемошу) недалеко від с. Виженка з відкладів менілітових сланців у яру Лужки витікає джерело мінеральних вод, яке одержало назву «Лужки». Вода джерела має рідкісний сульфатно-алюмініево-залізистий склад з мінералізацією 0,3—0,6 г/л. У воді присутній кобальт, нікель, марганець. Концентрація водневих іонів низька — 3—4,4. Вміст заліза коливається у межах 13,5—22 мг/л, алюмінію — 9,6—25,7 мг/л. Дебіт джерела 0,32 м³/год. У с. Виженка Вижницького району працює санаторій і будинок від­починку «Зелені пагорби».

Води різного мінерального складу. Своєрідну групу утворюють сульфатно-хлоридно-натрієві води (м. Чернівці). За­кладена у долині Прута свердловина замість прісної води дала приплив мінералізованої. Дебіт свердловини 1,7 м³/год. Водоносними виявились сеноманські пісковики, горизонт напірний.

Вода має гіркувато-солонуватий присмак глауберової солі, мінера­лізація її 5,4 г/л, вміст сірководню 3—5 мг/л. Мінеральну воду на­звано «Буковина-17». У 1958 р. тут побудовано водолікарню. У 1960 р. поруч пробурено свердловину № 2, вода з якої виявилась аналогом свердловини № 1. За хімічним складом вода «Буковина-17» нагадує лікувальні води «Феодосія» і курорту «Іжевські мінеральні води». Нею лікують захворювання серцево-судинної системи, суглобів, радікуліт та інші недуги.

Води сульфатно-хлоридно-натрієвого складу у Садгорі (район Чер­нівців) є близьким аналогом «Буковини-17», використовуються теж для лікування.

Сульфатно-кальцієво-натрієві води виявлені свердловиною на гли­бині 40 м у с. Черленівка Новоселицького району, яку можна використати для лікування.

Із третинних вапняків у м. Заставна на глибині 147 м одержано приплив вод сульфатно-кальцієво-магнієвого складу, які подібно до мі­неральних вод «Єсентуки-40». Мінералізація води 3,8 г/л, вміст заліза 5—9 мг/л. За визначенням Українського інституту курортології і фізіо­терапії, ці мінеральні води можна використовувати для лікування жовчного міхура та шлунку.

Води типу «Нафтуся» виявлені у Путильському районі біля с. Дих­тинець. Джерело витікає із (палеогенового флішу. Мінералізація води 0,64 мг/л, вона має гідрокарбонатно-натрієвий склад. Із мікрокомпо­нентів в її хімічному складі наявні 22 мг/л сірководню, стронцій, мідь.

Мінеральні води типу «Боржомі» поширені в басейні р. Сірет біля с. Буденець. Водоносними є сарматські піски, які залягають на глибині близько 30 м. Потужність водоносної товщі більше 20 м. За сольовим складом води цього горизонту належать до гідрокарбонатно-натрієвого типу з мінералізацією 1,3 г/л. Із мжрокомпонентів у ній визначено амоній (0,9—1,2 мг/л), двовалентне залізо (0,6—0,4 мг/л). Води — холодні, м’які (рН 8,3—8,7).

На водах цього горизонту працює Буденецький завод по розливу мінеральної води, яка одержала назву «Буковинська». Сумарний дебіт двох свердловин становить 12,5 м³/год. Ці води рекомендується вжи­вати при лікуванні органів травлення, порушенні обміну речовин та уро­логічних захворюваннях. У крейдовому водоносному комплексі Ски­бової зони Карпат поширені також вуглекислі води гідрокарбонатно-кальцієвого складу типу нарзанів. Їх виходи пов’язані з контактом пісковиків і сланців.

comments powered by HyperComments

• ← Геологічна будова та корисні копалини Чернівецької області
• Геоморфологія Чернівецької області →