3 роки тому
Немає коментарів

Геоморфологічна будова Чернівецької області тісно пов’я­зана з її тектонікою, геологічною будовою, гідрогеологічними особли­востями та кліматичними умовами, які взаємодіяли між собою про­тягом всієї історії розвитку цього складного за природними умовами краю. Внаслідок цієї взаємодії у межах області сформувалися три морфоструктурні частини:

1. Пластова рівнина Волино-Подільської плити; 2. Горбисто-гря­дове передгір’я Передкарпатського крайового прогину; 3. Низькогір’я та середньогір’я Складчастих Карпат. Рівнини займають територію Дністровсько-Прутського межиріччя і мають поверхню, ускладнену височинами, низинами, що пояснюється блокорозривною будовою плити у цьому районі.

Поздовжнє розміщення (з північного заходу на південний схід) складок Карпатських гір зумовило і поздовжньо-паралельне розташу­вання гірських хребтів і міжгірних понижень.

Внаслідок взаємодії ендогенних та екзогенних процесів у межах області утворилися структурно-ерозійні поверхні у районі поперечного Буковинського підняття (Хотинська та Чернівецько-Сторожинецька ви­сочини), Прут-Дністровського та Прут-Сіретського вододілів і поверхні вододілів притоків першого порядку головних рік. У більш пізній час започаткувалися акумулятивно-ерозійні терасовані долини головних річок, а за ними ерозійно-акумулятивні долини притоків.

Геоморфологію виділених генетичних типів рельєфу розглянемо ок­ремо для кожного регіону (рис. 7).

Схематична геоморфологічна карта Чернівецької області

Схематична геоморфологічна карта Чернівецької області

Прут-Дністровська пластова хвиляста рівнина розташована в ме­жах південно-західного краю Руської платформи. У центральній її ча­стині — Хотинська височина, а на південь від неї — Новоселицька улоговина. Хотинська височина є асиметричним горбистим плато, північ­ний та південно-східний край якого крутий. На найвищих точках Хо­тинської височини трапляються структурні вирівняні поверхні, де на глибині 0,5—1,0 м залягають вапняки та пісковики нижнього сармату, які важко піддаються денудації, а тому тут наявні броньовані плато з досить крутими схилами висотою до 40—50 м. Хотинська височина складається із системи блоків, що східчасто знижуються у бік долини Дністра і Пруту. Якщо найвищий рівень у центрі височини досягає 480 м, то нижчі рівні (ступені) мають висоти 420—380—360 м.

Наступним більш низьким рівнем є Прут-Дністровський вододіл західної частини межиріччя, де близько від поверхні залягають гіпсо-ангідрити тираської світи. Завдяки цьому горизонту тут утворився карстовий тип рельєфу. Карстові лійки — «вертеби» розташовані, го­ловним чином, вздовж порушень гірських порід. Розміри лійок досить різноманітні, від 10 до 80 м у діаметрі. Форма їх найчастіше округла, а в деяких місцях декілька лійок об’єднуються в польє (одну велику неправильної форми). В окремих лійках поверхня повністю задернована, а в більшості випадків вони мають ясно виражені понори. До таких лійок ведуть незначні пониження, по яких відбувається поверхневий стік. Всі без винятку карстові порожнини Подільсько-Буковинської кар­стової області зумовлені проявом регіональної тектоніки та змінами у розміщенні поверхневої гідрографічної сітки (В. Н. Дублянський, Б. М. Смольніков, 1969).

На схід від Хотинської височини поверхня Прут-Дністровського во­доділу — це вузькі смуги в 200—300 м, витягнуті з південного сходу на північний захід і паралельно меандрам долини р. Дністер.

Від Прут-Дністровського вододілу відгалужуються похилі поверхні вододілів притоків першого порядку. У зв’язку з розвитком долин при­токів у мат час цей рівень має невелику ширину — 400—800 м, а місцями 10—20 м. На захід і схід від Хотинської височини, де притоки Пруту мають значну довжину, вододільні поверхні між ними також чітко простежуються у вигляді паралельних гряд.

У східній частині Прут-Дністровського межиріччя, яке еродується короткими притоками Дністра і лише верхів’ями притоків Пруту, по­хилі поверхні мають дещо більшу ширину (400—1000 м), а в окремих місцях до 2—3 км.

Нижче цих рівнів розташовані рівні річкових терас долин Пруту та Дністра.

Рівень сьомої надзаплавної тераси найдавніший за віком, чітко простежується у долині Дністра, де фрагменти її стягають в ширину іноді 1—2 км і в довжину до 10 км. Висота тераси 150—160 м над рівнем Дністра та Пруту. Складена вона в основному «карпатською галькою» з вапнистим нальотом і перекрита суглинком. На лівому схилі долини Пруту сьома надзаплавна тераса трапляється досить рідко окремими фрагментами шириною до 200—400 м. Будова її аналогічна будові сьомої тераси долини Дністра.

Шоста тераса з відносною висотою 120—130 м досить поширена як у долині Дністра, так і в долині Пруту. Наявна вона фрагментами, поверхня яких нахилена у бік ріки. Сформована тераса важкими бу­рими суглинками, галечником і гравієм, що складається із яшми, квар­циту, кварцу та пісковику. Над галечником часто простежується косо­шаруватий пісок з уламками молюсків потужністю від 1,3 до 1,8 м. По­тужність суглинка, який перекриває відклади руслової фації тераси, сягає 3,0—8,0 м.

П’ята тераса з відносною висотою 80—100 м добре виражена у ре­льєфі на правобережжі Дністра та лівобережжі Пруту. Вона часто поширена у тих же місцях, що й шоста тераса, лише має нижчий рівень. Складена п’ята тераса бурим та жовто-сірим суглинком потужністю до 5—6 м, під яким залягає супісок, різнозернистий кварцевопольовошпатовий пісок, а потім галечник з піском, а іноді з прошарками глини.

Четверта тераса від п’ятої відділяється чітким сорокаметровим уступом. У рельєфі вона простежується добре в долинах Дністра і Пру­ту. Характерною ознакою геологічної будови цієї тераси є наявність у верхній частині розрізу значної товщі лесовидного суглинку світло-жовтого та пальового кольорів. (Під лесовидним суглинком часто трап­ляється галечник потужністю від 1 до 7 м, який залягає на відкладах неогену в долині р. Прут і на звітреній поверхні силуру в долині Дністра. У петрографічному складі галечника четвертої тераси перева­жають обкатані уламки сірих пісковиків.

Третя тераса з відносною висотою 15—25 м вузька, часто викли­нюється, але вздовж річок чітко простежується в рельєфі у багатьох місцях як 10—15-метровим уступом, так і механічним складом лесо­видного суглинка, що містить значну кількість /піщаних фракцій. Під суглинком залягає галечник або супісок. Галечник з гравієм та піском добре обкатаний, складається, головним чином, із сірого пісковику. У районі с. Мамалиґа, де в результаті тектонічного підняття близько до поверхні виведений гіпсоангідритовий горизонт, на третій, четвертій та п’ятій надзаплавних терасах Пруту трапляється багато карстових лійок. Аналогічне явище у долині Дністра (с. Дарабани), але там ці тераси розмиті і карстові лійки трапляються на слаботерасовому схилі.

Друга тераса має висоту 6—8 м над рівнем рік і досить добре розвинута на лівобережжі Пруту, де її ширина нерідко досягає 4—5 км. Часто на її поверхні наявні стариці у вигляді серповидних понижень, в яких весною та влітку збираються води поверхневого стоку. На пра­вобережжі Дністра вона значно менших розмірів, оскільки правий бе­рег, особливо у повінь, постійно руйнується рікою. Поверхня другої те­раси дуже полога, поверхневий стік значно ускладнений, а тому тут часто трапляються заболочені ділянки, особливо у межах Новоселиць­кої улоговини. Геологічна будова тераси добре вивчена і виявлено, що потужність алювіальних відкладів досягає 10—14 м.

Перша тераса висотою 3—4 м над рівнем Пруту та Дністра поши­рена вздовж долин цих рік, але нерідко вона відсутня, тому що в катастрофічні повені затоплюється й інтенсивно руйнується.

Поверхня першої тераси порізана різними протоками та старицями, в яких часто протягом усього літа стоїть вода. Складена тераса легким бурим суглинком і супіском, під якими залягає галечник загальною потужністю до 9—10 м. У відкладах першої надзаплавної тераси до­лини Дністра трапляється значна кількість валунів (рис. 8).

008

Заплави Пруту та Дністра невисокі (1,5—2,0 м). Оскільки у межах Чернівецької області Прут — передгірська ріка з частими повенями, то заплава зберігається лише на прямих відрізках рік або на випуклих частинах меандр. Заплава Дністра часто має вигляд схилу, наприклад У районі сіл Кострижівки, Звенячина. її склад: галечник з гравієм і валунами, іноді у деяких місцях трапляються пісок і супісок.

Визначну роль у формуванні рельєфу цієї частини області, крім основних рік Прут-Дністровського межиріччя, відіграли їх притоки. Притоки Пруту довші від притоків Дністра, течуть по широких долинах з похилими схилами, тоді як праві притоки Дністра короткі і течуть у вузьких каньйоноподібних долинах — ярах. У сучасному рельєфі межиріччя по площі переважають долини притоків Пруту та Дністра і створюють своєрідний хвилясто-грядовий тип рельєфу.

Долини притоків Дністра майже на всьому Чернівецькому відрізку прорізають тверді породи, а тому їх дія спрямована в основному на глибинну ерозію, а терасові рівні трапляються дуже рідко, невеличкими фрагментами. Висоти терас різні і лише заплава, перша та друга надзаплавні тераси ув’язуються з аналогічними елементами долин Дністра та Пруту. Долини притоків мають асиметричні схили (правий схил короткий та стрімкий) або V-подібну форму. Верхів’я притоків Дністра, які вийшли на вододіл, мають характер рівнинних рік з по­логими схилами і широкими заплавами.

Долини притоків Пруту шириною 1,5—2,0 км, їх схили слабо те­расовані. У північно-західній частині області, де значна частина по­верхневого стоку поглинається карстовими лійками, сформувався до­линно-карстовий тип рельєфу з карстовими формами і виходами гіпсів та ангідритів на поверхню. Схили долин мають випуклий профіль. Кар­стові воронки розташовані на схилах або на заплавах залежно від гли­бини залягання та розмиву карстуючих порід.

Долини рік Совиці, Шубранця та Кучура у загальному виді аси­метричні. Долина р. Совиці біля с. Гаврилівці має три чітко виражені тераси. У деяких відслоненнях можна бачити, що під суглинком залягає галечник з піщано-глинистим заповнювачем охристого кольору. Велика кількість «карпатської гальки» свідчить про те, що Совиця розмивала давні тераси Пруту. На схилах долин притоків розвивається безліч ба­лок і зсувів.

На схід від Хотинської височини, у межах Новоселицької улогови­ни, долини лівих притоків Пруту також терасовані, але тут у рельєфі простежуються більш-менш чітко лише дві тераси. Притоки Пруту роз­мили неогенові глини з прошарками пісків, а тому тут дуже часто трапляються цілі відрізки схилів довжиною в декілька кілометрів, де наявні зсуви на різних стадіях розвитку. В окремих місцях зсувами порушений весь схил і лише біля вододілу цей процес припиняється. Заплави долин Новоселицької улоговини (крім верхів’їв) широкі (100—200 м, рідше — 300 м), складені оглеєними глинами. У східній частині області, де наявні лише верхів’я долин притоків і неотектонічні рухи були менш інтенсивними, спостерігаються типові форми слабо­розчленованої пластової рівнини. Тут схили долин непомітно переходять у вододільні рівні, зсувні процеси спостерігаються рідше, за винятком місць, де залягають мергелисті глини, навіть на схилах крутизною 6— 8° розвиваються зсуви.

Дещо на схід, в районі смт Кельменці, сіл Новоселиця, Лукачівка, Нагоряни своєрідного колориту місцевості надають невисокі, (10 — 20 м) своєрідної форми горби — товтри. Конічної форми горби та окре­мі скелі в долинах річок розміщуються кількома рядами з північного заходу на південний схід. Складені вони серпулево-мшанковими та літотамнієвими вапняками. Внаслідок ерозії та денудації товтри лише починають виступати назовні у долинах річок, а на вододілах вони ніби тонуть у рельєфі оточуючої місцевості.

Карпатське передгір’я, якому в структурному відношенні відповідає Передкарпатський крайовий прогин, чітко виділяється своїм горбисто-грядовим типом рельєфу та широким розвитком зсувів.

У зв’язку з тим, що Передгір’я складене пухкими глинами з про­шарками пісків і аргілітів неогену та має надзвичайно густу гідро­графічну сітку, флювівальні процеси спричинили утворення скульп­турно-ерозійного рельєфу. У Передгір’ї є залишки найвищого рівня, аналогічного Хотинській височині Прут-Дністровського межиріччя, у вигляді вузьких гряд шириною 1—2 м. Такі гряди простежуються в районі гір Цецина, Спаська та в інших місцях на вододілі між ріками Глибочок та Глиниця. Схили цього рівня часто досягають крутизни 30—35° в привододільній частині і 10—15° — в нижній. Дуже часто на схилах трапляються як діючі, так і старі зсуви найрізноманітніших розмірів.

Залишок більш низького рівня також у вигляді вузької гряди відомий на Прут-Сіретському вододілі. Цей рівень мало зберігся, має Дуже розгалужену конфігурацію, а ширина його гребеня — 2—3 м, рідше — декілька десятків метрів. Схили майже скрізь круті, спосте­рігається асиметрія: північний схил (до Пруту) більш крутий, ніж південний (до Сірету). У деяких місцях цей рівень у рельєфі просте­жується у вигляді горбів (Вивіз, Палтин та ін.).

Пологопохилі рівні вододілів притоків першого порядку шириною 100—200 м, рідше 300—400 м. Якщо на захід від Поперечного Буко­винського підняття вони утворюють систему гряд, то на південний схід від нього у басейні долини р. Дерелуй вододіли мають вигляд дерево­подібних розгалужень і створюють улоговинно-грядовий тип рельєфу, чому значною мірою сприяли перехвати лівих притоків Сірету правими притоками Пруту. Найбільш яскравим свідченням цих процесів є «мерт­ва долина», на схилах якої розташоване м. Глибока.

У північно-східній частині Передгір’я, де внаслідок опускання Но­воселицької улоговини менш інтенсивно відбувалися екзогенні процеси, пологопохилі рівні вододілів мають решітчасте розгалуження і створю­ють своєрідний дрібногорбистий тип рельєфу. Ширина рівнів тут зде­більшого досягає декількох сотень метрів.

Сьома тераса не виявлена на передкарпатських ріках. Можливо тому, що ріки, підмиваючи правий берег, розмили її. Правда, на рівні сьомої надзаплавної тераси лівобережжя Пруту в 1 км на південь від Чернівців свердловинами пройдений валуно-галечник потужністю до З м, складається, головним чином, із пісковиків і вапняків, які трап­ляються в районі гір Цецина—Спаська. Цілком імовірно, що це від­клади одного з притоків Пруту, які утворилися ще тоді, коли Прут формував свою долину і знаходився дещо північно-східніше сучасного русла.

Шоста тераса (120—150 м у долині Пруту і 90—105 м у долині Сірету) трапляється фрагментарно і досить рідко. Цей рівень на пра­вобережжі Пруту не має руслової фації, тераса складена у південній частині м. Чернівців, головним чином, глинами та суглинками загаль­ною потужністю до 13—14 м. Досить добре простежується рівень шос­тої тераси у долині Сірету, де потужність її алювію поблизу м. Сторожинець досягає 17 м, її ширина 100—200 м.

П’ята тераса (80—100 м у долині Пруту; 70 м у долині Сірету; 125—140 м у долині Черемошу) в рельєфі виражена краще, ніж шоста, має вигляд похилого схилу, бо після її утворення була частково роз­мита. Значних розмірів (ширина до 1 км і довжина 3—4 км) вона досягає у долині Сірету та на правобережжі Пруту, вниз по течії від м. Чернівців. Правий схил Пруту стрімкий, і тому поверхня п’ятої тераси часто ускладнена зсувами.

У долині Сірету галечник п’ятої тераси охристого забарвлення, має значну кількість глинистого матеріалу. Перекритий він 8—10-метровим шаром жовто-бурих щільних суглинків.

Четверта тераса (60 м у долині Пруту; 30—37 м у долині Сірету; 100—130 у долині Черемошу) дуже добре простежується у рельєфі, хоч також значно розмита. Вдовж правобережжя Пруту вона вира­жена вузькими фрагментами шириною 300—400 м і складена в основ­ному лесовидними суглинками.

Як було зазначено вище, четверта тераса Черемошу має більш ви­сокий рівень близько с. Іспас, що пов’язано з підняттям Передгір’я, а потім поступово знижується і біля с. Барбівці зливається з тією ж терасою долини Пруту. Будова її поблизу краю Карпат характеризується наявністю в галечнику значної кількості валунів і суглинистого матеріалу, а з наближенням до долини Пруту четверта тераса складена потужним шаром (6—8 м) лесовидних суглинків, під якими залягають піски.

У долині Сірету четверта тераса поширена фрагментарно, але її легко виділити візуально по пологому схилу, який піднімається вверх від рівної поверхні третьої тераси. Над шаром галечника (3—5 м) цієї тераси залягає півтораметровий шар піску або супіску, а вище лесовидний суглинок потужністю 2—6 м.

Третя тераса (15—25 м у долині Пруту; 20 м у долині Сірету; 30—40 м у долині Черемошу) чи не найкраще з усіх терас виділяється в рельєфі різким уступом, що добре зберігся, та рівною поверхнею самої тераси. Ширина тераси невелика (20—30 м, зрідка досягає 100 м). На правобережжі Пруту третя тераса складена в основі переважно із галечнику, сірого пісковику, над яким залягає пісок чи супісок, що по­ступово переходить у світлопалевий пилуватий суглинок. На право­бережжі Черемошу ця тераса простежується вздовж всієї долини, за винятком району м. Вашківці, де вона майже повністю була розмита під час формування другої тераси.

У долині Сірету третя тераса розвинута у багатьох місцях. її роз­різ добре видно у с. Клинівка, де ріка повністю розмила першу та другу тераси і частково третю. Тут під восьмиметровою товщею жовто-бурих суглинків залягає галечник.

Продовженням днища долини Сірету між смт Берегомет та м. Виж­ниця є широка (до 7 км) долина Багна, в межах якої розташовані села Багна та Черешенька. К. І. Геренчук (1948) довів, що ця долина утворена Черемошем тоді, коли його води текли вздовж краю Карпат. Внаслідок перехвату Черемошу під час валдайського зледеніння він став притокою Пруту, а в залишеній долині утворилися дві маленьких річечки — Міхідра та Міходерка. У геологічній будові цієї тераси бе­руть участь валуно-галечники (до 20 м), над якими залягає суглинок та супісок, а в багатьох місцях сильно оглеєна глина.

Із-за незначного нахилу поверхні долини, великої кількості опадів і практично водонепроникних грунтів на більшій частині території долини Багна розвивається заболочення, а в окремих урочищах («Сіс­ня») існують малопотужні торфовища.

Друга тераса (5—8 м у долині Пруту; 10—18 м у долині Сірету; 5—15 м у долині Черемошу) займає чи не найбільшу площу з усіх терас. Для геологічної будови характерна наявність сіро-бурого важ­кого суглинка, під яким часто залягає пісок сірий, рідше — жовтий косошаруватий з прошарками галечника, а потім галечник добре ока­таний, що складається, головним чином, із сірого пісковика. Потуж­ність алювію другої надзаплавної тераси Пруту близько 10 м.

Добре збереглася друга тераса і на правобережжі Черемошу ши­риною 1—2 км, де вона нагадує більше лівобережну терасу Пруту. На ній трапляються незначні пониження — сухі русла Черемошу та його притоків, які тут часто змінюють напрямок течії. Навіть у не­далекому минулому, внаслідок розвитку неотектонічного підняття в районі с. Банилів, притока Бережниця залишила своє русло між се­лами Коритне та Банилів і перемістилася значно східніше. У Перед­карпатті потужність відкладів другої тераси Черемошу досягає 20—25 м. Друга тераса долини Срету — це також широка (декілька кіло­метрів) рівнина з пониженнями та старицями. Складена вона з поверхні переважно жовтою та темно-сірою глиною, під якою залягає глина сіра, сильно опіщанена, місцями з охристим забарвленням. На глибині 6—7 м трапляється галечник із крупним піском. Загальна потужність відкладів^другої тераси 13—14 м.

Перша тераса (3—4 м у долині Пруту; 4—5 м у долині Сірету; З—5 м у долині Черемошу) поширена мало, часто відсутня внаслідок підмиву берегів під час повені. У катастрофічні повені затоплюється (1911, 1928, 1941, 1965, 1969 pp.). Поверхня бугриста, з досить частими старицями, складена з поверхні супіском або легким суглинком потуж­ністю 2—3 м, під яким залягає галечник потужністю до 8—10 м.

Заплава на правобережжі Пруту мала, місцями зовсім відсутня, ширша у районі злиття Пруту і Черемошу, а також біля с. Маморниця, на правобережжі Черемошу вона іноді досягає 200—300 м. Висота 1,0—1,5 м, але спостерігаються два рівні — низька і висока заплави. Складена заплава валуно-галечною говщею, а на високій заплаві часто трапляється супісок. Поверхня заплави нерівна з багатьма протоками та старими руслами.

Заплава Сірету вузька, складена з валуно-галечника, але подеку­ди спостерігаються Піщані плеса, пологонахилені до русла ріки.

Заслуговують на увагу ерозійні форми рельєфу долин притоків, оскільки вони займають майже половину території басейну річок. Внаслідок того, що Прут розташований на 100 м нижче Сірету, праві притоки Пруту та Черемошу інтенсивно розмивають Прут-Сіретський вододіл і перехоплюють ліві притоки Сірету. Верхів’я р. Брусниці уже тепер знаходиться на поверхні другої тераси долини Сірету. Розгалу­ження притоків у верхів’ях створюють великі циркоподібні схили вододілу, на яких розвинуті давні, а де-не-де активні зсуви. У долинах здебільшого спостерігається правобережна асиметрія, і тому на схи­лах найчастіше трапляються активні зсуви від підніжжя схилу до самого вододілу.

Праві притоки Пруту розгалужені та мають великі басейни. Най­більшим притоком цього відрізку долини Пруту є р. Дерелуй, верхів’я якої біля м. Глибока знаходиться на відстані 4 км від русла Сірету. На окремих ділянках долина р. Дерелуй дуже широка (6—8 км), схи­ли довгі, на них майже всюди розвинуті зсуви різної стадії розвитку. В окремих місцях (села Кам’янка, В. Кучурів, Снячів) схили повністю порушені зсувами і мають вигляд типового «бедленду». У нижній частині схилу видно три надзаплавних тераси, які складені суглинка­ми, а в руслі, крім намулу, трапляються пливунні піски сірого кольору, а потім галечник (с. Валя Кузьмина). Заплави притоків Пруту широкі та плоскі.

Притоки Сірету мають більш-менш прямолінійні долини з поміт­ною терасованістю у нижній частині схилу. На схилах, крім численних балок, трапляються яри шириною до 50—60 м і глибиною 20—30 м (с. Порубне). Зсуви досить поширені в селах Зруб-Комарівський, Ко­марівцях, Старій Жядовій та інших місцях.

Майже всюди па схилах розвиваються та існують балки з похи­лими та стрімкими схилами. Особливо багато балок, що перебувають у стадії формування, в басейнах правих притоків Черемошу.

Рельєф гірської частини Чернівецької області належить до серед­ньогірного та низькогірного типів і сформувався на складчастих і складчастопокривних структурах складчастої області Карпат. Гірські хребти повторюють залягання основних тектонічних структур і витяг­нуті з північного заходу на південний схід. Особливо чітко паралель­ність і витягнутість хребтів спостерігається у Скибовій зоні. Хребти Травей-Томнатик, Чіохелька-Чимірна, Ракова-Шурдин — вузькі, без відрогів, мають асиметричні схили, відділяються один від одного вузькими глибокими міжгірними долинами, в яких протікають поз­довжньо розміщені притоки Черемошу, Сірету, Сучави.

Активна тектонічна рухливість гірської споруди Карпат, почерго­ва зміна поздовжніх смуг товсто- та тонкоритмічного флішу, перетин поздовжніх насувно-розломних і поперечних розломно-тріщинних зон знайшли свій вираз у рельєфі, зумовили поздовжньо-зональне розмі­щення смуг середньо- та низькогір’я, нерегулярне розташування між­гірних улоговин і поперечно-поздовжнє розміщення долинної сітки.

Долини головних річок (Черемошу, Сірету, Сучави), розтинаючи гірські хребти впоперек, в місцях виходу на поверхню товсторитмічно-го .флішу звужуються, а на ділянках тонкоритмічного — розширю­ються.

Розвиток Карпатських гір супроводжувався активними вертикаль­ними тектонічними рухами різної інтенсивності для окремих структур­них одиниць, внаслідок чого висотне положення врізів основних вод­них артерій змінювалося, розвивалися річкові перехвати та перебудо­вувалася долинна сітка. Первісно річки простягалися вздовж гір; за­лишки давніх долин виявлені на висотах 800—1000 м у вигляді вирів­няних ділянок на гребенях та схилах гір. Наприклад, у зоні Путиль­ського низькогір’я. М. О. Куниця виділяє дві покинуті річками долини— Праяблуницьку і Прапутильську.

Північна частина Карпатських гір у Чернівецькій області нале­жить до Покутського тектонічно-ерозійного низькогір’я, яке утворилося на піднятих складках Внутрішньої зони прогину. В цьому переході від середньогір’я Скибової зони до хвилясто-грядової рівнини Перед­гір’я переважають абсолютні висоти 500—800 м, короткі, згладжені хребти та куполо- і стіжкоподібні вершини, широкодонні долини рік. Вздовж краю Карпат розміщені вершини Кошуя, Стіжок, Кругла тощо.

У зв’язку зі значною глибиною врізу долини Черемошу глибина ерозійного розчленування більша в західній частині (біля Черемошу) і менша в Присіретській.

Гідрографічна сітка густа і збігається з поперечними розломами. Ділянками сильної тріщинуватості та дроблення складок. Вздовж орографічного уступу Карпат біля сіл Красноїльська—Красношори вихо­дять на поверхню вузькою смугою вапнякові скелі — відторженці юр­ського віку. Серед міоценових пісковиків і конгломератів вони є своє­рідними екзотичними утвореннями.

У районі села Розтоки Покутське низькогір’я змінюється скибовим середньогір’ям. Асиметричні хребти мають круті північно-східні схи­ли, які відповідають підгорнутим крилам скиб, і положисті південно-західні схили, що відповідають верхнім крилам складок. Гірські поро­ди (пісковики стрийської світи верхньої крейди і ямненської світи палеоцену) вузької гребеневої частини іпростолінійних видовжених хребтів руйнуються під впливом морозного вивітрювання, тому на них часто зустрічаються кам’яно-глибові хаоси, розсипища, покриті лісом. Вершини гір тут досягають висоти понад 1300 м (гори Магура, Лунгул), коливання висот 500—800 <м. У зоні часті селеві, кам’яноводні потоки, які виносять у долини продукти руйнування гірських хребтів і відкла­дають їх у вигляді брилово-валунних нагромаджень у долинах річок Бісків, Товарниця та ін.

На схилах долин часто трапляються зсуви висотою іноді до 100 і більше метрів, шириною до 2 км. Дуже часті також осипи, які біля підніжжя хребтів утворюють дрібнощебенисті конуси — шлейфи.

Південніше села Дихтинець розміщена смуга Ворохта-Путильсько-го низькогір’я з численними горбами, горами з м’якими виположеними схилами, округлими, іплоскими вершинами. Абсолютна висота їх 850— 950 м, а найвищі точки сягають 1110 м. Добре виражений ланцюг не­великих хребтів — Плоский, Гребінь, Рижа, Гробище, Семакова. Велику площу займають широкі терасові долини сучасних Путили, Сучави та Білого Черемошу.

Низькогір’я досить обезліснене, густо заселене. Часто трапляються тут зсуво-опливинні та яружно-балочні форми.

Максимецько-Полонинське середньогір’я. На зону низькогір’я з півдня насунута масивна складка хребта Максимець. Щільні масивні пісковики скуповської світи утворюють асиметричний широкий хребет середньогірного характеру з крутим північним схилом та видовженим південним.

Річка Лопушна — права притока Білого Черемошу — використовує для стоку реліктову долину, яка відокремлює масивне середньогір’я від гірського масиву Лосової, гір Путили і Яловичорського середньо­гір’я.

В Яловичорському середньогір’ї переважають складчасті (дрібні луски) і розривні дислокації. Виходи піщано-глинистого флішу шипотської і яловецької світ (нижня крейда) та сірих пісковиків чорногірської світи (верхня крейда) сприяли утворенню коротких плоско-ви­пуклих хребтів і глибоких річкових долин. Річка Яловичора і Пробій­на, скісний відрізок долини Білого Черемошу в недалекому минулому утворювали поздовжню ріку, яка текла у Верховинську улоговину. Роз­міщення цієї долини приурочене до Яловичорського поздовжнього розлому. Зсуви, осипи, кам’яні ріки покривають схили до підніжжя гір, перекривають дороги, роблять їх небезпечними, завдають багато турбот шляховим ‘працівникам. Глибина ерозійного розчленування по­верхні більше 500 м і в господарському відношенні зона мало освоєна.

Рахівсько-Яровицьке середньогір’я має найбільші абсолютні висо­ти (1574 м). Масивними пісковиками складені хребти Яровиця, Томна­тик, Ростовець, Пневе, гребені яких вирівняно-випуклої форми. Довго­тривала стадія континентального розвитку (з крейдового періоду) сприяла виробленню у цій зоні вирівняної поверхні; процесами омоло­дження охоплені, головним чином, нижні частини хребтів. До зони Рахівсько-Яровицького середньогір’я з півдня прилягає невелика ді­лянка Чивчино-Мармароських гір, розташована у верхів’ї Білого Черемошу між річками Перкалаб і Сарата.

Виходи метаморфічних сланців, гнейсів, кварцитів домезозою та масивних пісковиків і конгломерат крейди довгий час денудувалися і тому тут трапляються вирівняні конгломерато-галечникові ділянки, хлорито-сланцеві, скелясті останці та ін. А на схилах хребта Жупани знаходяться виходи екзотичних (юрських) вапнякових брил.

У долинах Черемошу, Сірету, Сучави прийнято виділяти чотири комплекси терас: нижні, середні, верхні та реліктові.

До нижніх відносять заплави (низьку і високу): І — 3—б, II — 8—12, III —18—25 м; до середніх: IV — 35—40, V — 56—60 м; до високих: VI — 80—100, VII — 110—120 м; до реліктових: поверхні VIII—140-146, IX—155—160 м.

Долини річок найкраще освоєні, тут розміщені населені пункти, санаторії, туристські бази, транспортні артерії.

Внутрігірські улоговини утворені терасами річок — заплавами, пер­шою, другою та третьою. Це Селятинська улоговина в долині Сучави, шириною до 3 км, Путильська — в долині Лутили, Шепітська та Ло­пушнянська — на Сіреті, Гільганська — у верхів’ї р. Малий Сірет, Са­рато-Перкалабська — при злитті річок Сарата і Перкалаб, Усть-Пу­тильська — при впаданні р. Путили у Черемош. Найбільшу площу займають перша та друга тераси, складені валуно-галечним алювієм.

До підгірських улоговин, які мають трикутно-лійкоподібну конфі­гурацію, відносяться розширення долин, які утворилися при виході головних річок з гір (Вижницька на р. Черемош, Берегометська на р. Сірет, Красноїльська — на р. Малий Сірет).

Вижницька улоговина охоплює тераси на Чернівецькій та Івано-Франківській територіях і безпосередньо при виході з гір має повний набір терасових рівнів (включаючи і поверхні реліктової підгірної рі­ки), далі від гір на перший план виходить друга надзаплавна тераса, яка має найбільшу площу.

Берегометська улоговина вражає значними розмірами (2—3 км) заплави, чітким уступом третьої тераси і злиттям рівнів першої та Другої терас.

Красноїльська улоговина утворена в основному другою та третьою терасами р. Малий Сірет.

comments powered by HyperComments