3 роки тому
Немає коментарів

ОСНОВНІ РІКИ

Чернівецька область покрита густою мережею річок, які за розмірами надзвичайно неоднорідні і змінюються від малих струмків до значних водних артерій (Дністер). В області 4494 річок сумарною довжиною 7641 км. Кількість постійних водотоків 3747, тимчасово дію­чих — 747, сумарна довжина їх відповідно дорівнює 6858 і 783 км. Сімдесят п’ять річок довжиною понад 10 км, що становить 2,1% від загальної кількості (табл. 10).

T_010

T_010_a

Середня густота річкової сітки області 0,90 км/км2. По території вона змінюється від 0,61 км/км2 (на рівнинній частині) до 1,43 км/км(У горах).

Головні річки області — Дністер, Прут і Сірет. Власне основною річкою є Дністер, який безпосередньо впадає в Чорне море, а Прут та Сірет — притоки Дунаю. Всі інші річки — це притоки різних розрядів Дністра, Пруту та Сірету. Основні річки протікають, головним чином, з північного заходу на південний схід, перетинаючи область в широтному напрямку.

Всі річки області за режимом можна розділити на дві групи: гір­ські та передгірно-рівнинні. До першої групи належать Черемош з при­токами (до м. Вижниці) та верхів’я Сірету. До другої групи — Дністер, Прут, Черемош (від м. Вижниці до гирла) та Сірет.

Дністер — найбільша річка Українських Карпат, яка бере по­чаток на північно-західному схилі гори Розлуч біля с. Середа Львів­ської області на висоті 760 м н. р. м. Річка протікає по північній межі Чернівецької області з заходу на схід на протязі 272 км (загальна її довжина 1360 км). Тут вона протікає по каньйоноподібній долині з частими звивинами і високими стрімкими берегами. На цій ділянці Дністер врізається в підвищений масив Подільського плато і в нього впадають незначні притоки, тому до його басейну належить лише 11% площі області. Ширина долини не перевищує 150—200 м. Заплава річки слабо виражена, складається з гальки та гравію. Русло річки дуже звивисте, нерозгалужене. Ширина його змінюється у межах 60— 150 м, а середні глибини становлять 1,50—3,50 м. Середня швидкість течії у межень дорівнює 0,3—0,6 м/с, а максимальна під час паводків— 1,5—2,0 м/с.

Стік Дніпра формується у (гірській частині Карпат за межами об­ласті, тому величина його по довжині в межах області істотно не змінюється: від 225 (м. Заліщики) до 239 м3/с (м. Могилів-Поділь­ський). Це незначне збільшення середньої річної величини стоку відбу­вається за рахунок впадання лівобережних притоків. Максимальні ви­трати води під час паводків вниз по течії можуть навіть зменшуватися внаслідок виположення паводкової хвилі, що призводить до збільшення тривалості наводку на декілька діб.

Живлення Дністра відбувається за рахунок дощових, талих і ґрун­тових вод. Найбільша частка в живленні припадає на дощові води (50% від річної величини стоку). Ґрунтове живлення становить близько 30%, а снігове — понад 20%. Найбільше на формування стоку в серед­ній частині Дністра впливають Карпатські притоки. З верхнього ба­сейну Дністра, який займає лише 30% всієї площі водозбору, стікає близько 70% всього стоку.

Характерною особливістю режиму Дністра є часті паводки протя­гом всього року. Максимальні витрати води тоді досягають 6000— 8000 м3/с (табл. 11), а підйом рівнів води 5—6 м, внаслідок чого затоплюються прибережні ділянки.

T_011

Велика звивистість русла у середній течії Дністра спричиняється до виникнення заторів під час весняного льодоходу і затоплення при­леглих ділянок території.

Найменші витрати води на річці спостерігаються як в зимовий (10—20 м3/с), так і в літньо-осінній період (20—30 м3/с). Літньо-осіння межень дещо вища внаслідок того, що вона переривається дощо­вими паводками.

Прут — друга за величиною річка області, тече вона з північного заходу на південний схід на протязі 128 км (загальна довжина Пруту 910 км) і впадає в р. Дунай за межами області. До басейну Пруту (без Черемошу) належить 47% території області.

Прут, як і Дністер, бере початок поза межами області на північно-східному схилі гори Говерли на висоті 1780 м н. р. м. На півночі межа басейну Пруту проходить по вододілу з Дністром, а на півдні — по вододілу з Сіретом. Прут у межах області протікає в широкій долині (4—5 км) з терасованими схилами, добре розвиненою заплавою. Береги дуже легко піддаються деформації, внаслідок чого Прут має розгалу­жене русло. Ширина його змінюється від 50—70 до 150 м, а на роз­галужених ділянках досягає 500—800 м.

Глибина річки незначна — в межень 0,5—1,5 м, а при максималь­них рівнях 5—6 м і більше. Швидкість течії в межень не перевищує 1,0—1,2 м/с, а при проходженні паводків 3—4 м/с.

Для водного режиму Пруту, як і для інших річок області, харак­терні паводки протягом більшої частини року. Основна кількість павод­ків зумовлена випаданням дощів у літній період. Навесні під час сніго­танення, щорічно спостерігається підйом рівнів води, однак максимальні значення їх майже ніколи не перевищують дощових паводків навіть тоді, коли весняне водопілля підсилюється випаданням дощів.

На Пруті майже щорічно буває 10—15 паводків. Проте значні паводки, сформовані великими зливами, спостерігаються один раз на 14—16 років і характеризуються підняттям рівнів до 5—6 м, затоплен­ням прибережних територій. Ширина зони затоплення досягає 2—3 км. Такі повені спостерігаються в 1911, 1927, 1941, 1955 та в 1969 рр. Максимальна витрата води при проходженнях паводків на р. Прут досягала 6000 м»/с. (табл. 11), тоді, як середня річна витрата води за багаторічний період біля м. Чернівців становить 75 м3/с.

Меженний період спостерігається як у літньо-осінній, так і в зи­мовий сезони. Витрати води на річці в цей час дуже понижуються і досягають своїх мінімальних значень. Найменша витрата води зафік­сована 14 грудня 1961 р. і дорівнювала 2,5 м3/с.

Черемош — найбільша права притока Пруту Його басейн зай­має понад 16% площі області. Він протікає по північно-західній межі області, загальна довжина його 80 км, утворюється від злиття Чорного та Білого Черемошів. У гідрографічному відношенні Черемош можна поділити на дві частини: гірську та передгірно-рівнинну. Верхня части­на довжиною 33 км — суто гірська річка, яка протікає по вузькій глибокій гірській долині з крутими схилами, покритими лісом Заплава не розвинена і трапляється тільки на окремих ділянках Русло річки звивисте, ширина його в межень від 5—15 до 25—50 м. Глибина в межень змінюється від 0,2—0,4 м у верхній частині до 0 7—10 м у нижній. Швидкість течії — понад 1,5 м/с, а на окремих ділянках З— 3,5 м/с. Під час проходження паводків глибина збільшується до 3—4 м а швидкість течії 4—б м/с.

Передгірно-рівнинна частина Черемошу (довжиною 47 км) почи­нається після виходу річки з гір біля м. Вижниці, протікає по широкій долині і має форму слабо випуклої дуги з великою кількістю рукавів, проток і островів. Долина шириною 3—5 км і більше, схили її невисокі, пологі, терасовані. Заплава добре розвинена, двостороння, шириною до 0,5 км. Ширина ріки разом з островами і притоками змінюється у великому діапазоні — від 70 до 700 м. Глибина її в межень становить в середньому 0,6—1,0 м, а середня швидкість течії дорівнює 0,7—1,2 м/с. Під час найвищих рівнів води глибина збільшується до 2—3 м а швидкість — до 3,5—4,5 м/с.

Витрати води на Черемоші в багатолітньому аспекті змінюються в широких межах — від 340 м3/с в межений період до 1500 м3/с а середня річна витрата за багаторічний період — понад 30 м3

Білий Черемош — притока Черемошу, яка оконтурює область на заході, бере свій початок у Чивчинських горах. Це чисто гірська річка, довжина її 50 км. Протікає вона у глибокій вузькій долині з крутими залісеними схилами. На окремих ділянках, у нижній частині течії, трапляються тераси та заплави. Русло звивисте, ширина його в межень 15—20 м, а глибина змінюється від 0,2—0,4 м (у верхів’ї) До 1 м (у нижній частині). Середня швидкість течії — 0,8 — 1,2 м/с. При максимальних рівнях води ширина ріки зростає до 50—80 м, а швидкість — до б—6 м/с. Середня річна витрата води за багаторічний період в гирлі ріки дорівнює 8,4 м3/с Екстремальні витрати води в багатолітньому аспекті змінюються у широкому діапазоні: від 0,68 м3/с в межень до 400 м3/с під час проходження зливових паводків.

Сірет — ліва притока Дунаю — бере початок у межах області на північно-східному схилі Карпат біля гори Бурсукової на висоті 1100 м н. p. м., після злиття струмків Бурсуки та Лустун. По території області протікає верхня частина Сірету довжиною 100 км (загальна довжина Сірету 513 км). Розглядувану частину річки можна розділити на дві характерні ділянки: гірську (20 км) та передгірно-рівнинну (80 км). Басейн Сірету займає майже 21% площі області.

Гірська ділянка (від витоку до смт Берегомет) характеризується глибокою, вузькою долиною з крутими залісеними схилами. Місцями трапляються тераси та заплави. Русло помірно звивисте шириною в межень 7—10 м і глибиною 0,20—0,70 м. Середня швидкість течії змі­нюється від 1,5 до 2—3 м/с. При високих рівнях води ширина русла збільшується до 50—80 м, а глибина до 2—2,5 м, а швидкість до З—4 м/с. Середня річна витрата води за багаторічний період дорівнює 2,4 м3/с біля с Лопушна. Найменша витрата спостерігалася 31. І. 1962 р. і становила 0,08 м3/с, а найбільша — 8.VI. 1969 р. і дорів­нювала 220 м3/с.

Передгірно-рівнинна ділянка починається безпосередньо після ви­ходу річки з гір і продовжується до державного кордону. Долина тут різко розширюється до 2—3 км, а схили її виположуються. Надзаплавні тераси добре виражені і ширина їх досягає 600 м і більше. Заплава річки широка, переважно двостороння, у багатьох місцях заболочена або перебуває в стані надлишкового зволоження. Русло ріки звивисте, розгалужене, ширина його в межень не перевищує 20 м, глибина 1 —1.5 м, швидкість 1 —1,5 м/с.

При проходженні паводків ширина річки збільшується до 200 м, глибина 2—3 м, а швидкість течій становить 2—3 м/с. Середня річна витрата води за (багаторічний період дорівнює 5,5 м3/с. У межений пе­ріод стік зменшується до мінімальних значень і становить 0,10 м3/с, а при проходженні паводків він досягає максимальних значень і ста­новить близько 600—700 м3/с.

На території області знаходяться також верхів’я р. Сучави — при­токи Сірету, басейн якої займає приблизно 5% її площі.

 

ВОДОНОСНІСТЬ

Область має значні запаси водних ресурсів і займає чет­верте місце по республіці, поступаючись тільки Закарпатській, Івано-Франківській та Львівській.

Водні ресурси області представлені в основному річковим стоком, що утворюється за рахунок значного зволоження області атмосферними опадами, середня багаторічна величина яких досягає 788 мм. Більша частина його випаровується (628 мм) і тільки одна п’ята (160 мм) утворює річковий стік.

З території області в середньому щосекунди з одного квадратного кілометра стікає 5,08 літра води. Це означає, що в середній за вод­ністю рік з території області стікає 1,3 км3 води. Це так званий місце­вий стік води. Внаслідок того, що адміністративна межа області не збігається з вододілами водозборів річок Дністра та Пруту, тут спостерігається ще й так званий «транзитний» стік, який сформувався за межами області. Його середня річна величина дорівнює 8,53 км5, тобто набагато більше від місцевого стоку.

Водні ресурси нерівномірно розподілені по території області. Мо­дуль стоку збільшується зі сходу на захід з 1 км2 від 1,8 л/с в лісостеповій зоні до 25—30 л/с у гірській. Внаслідок цього східна лі­состепова частина області найменше забезпечена водними ресурсами і в маловодні роки відчувається нестача вологи у вегетаційний період. Отже, тут необхідна зрошувальна меліорація.

У передгір’ї і особливо у гірській частині, площа якої займає 1/4 частину області, щорічно спостерігається надлишок вологи, що при­зводить до заболочення сільськогосподарських угідь, особливо в доли­нах річок Міхідри, Малого Сірету та інших. Все це вимагає перероз­поділу запасів природних вод по території.

Водність річок не завжди однакова. Під впливом природних про­цесів (головним чином кліматичних), а також господарської діяльності людини, величини стоку річок істотно змінюються за багаторічний пе­ріод, щороку і в середині року.

Дослідженнями виявлено, що багаторічним коливанням стоку річок властивий циклічний характер, тобто спостерігається послідовна зміна багатоводних і маловодних періодів (фаз), які неоднакові як за своєю тривалістю, так і за величиною відхилення від середнього багаторіч­ного значення. Повний цикл складається з однієї багатоводної та мало­водної фази.

На основі 117-річних спостережень над річковим стоком Дністра біля м. Заліщики встановлено, що в цей період спостерігалися чотири (дві повні та дві неповні фази) циклів: маловодна (до 1885 p.), ба­гатоводна (1886—1936), маловодна (1937—1964) і багатоводна (з 1965 p.). На фоні маловодних фаз виділяються 2—3-річні багатоводні групи років, і, навпаки, в середині багатоводних фаз — маловодні групи.

На рис. 10 показано віковий хід річного стоку р. Дністра в «зглад­женому» вигляді — по «ковзних» 10-річчях. Зіставлення ходу водності Дністра з ходом сонячної активності і типами атмосферної циркуляції показує, що між ними існує певний зв’язок. Наприклад, маловодна фаза стеку з 1937 по 1964 pp. збігається з підвищеною сонячною актив­ністю в цей період і мінімальною частотою західного типу атмосферної циркуляції. Багатоводна фаза стоку, яка почалася в 1965 p., відповідає пониженій сонячній активності і переважанні західного типу атмосфер­ної циркуляції над територією Карпат. З цим типом атмосферної цир­куляції пов’язані надходження водоносних повітряних мас з Атлантики і підвищення зволоження ними території.

Віковий хід стоку р. Дністер біля м. Заліщики

Віковий хід стоку р. Дністер біля м. Заліщики

 

ВОДНИЙ РЕЖИМ

Водність річок істотно змінюється протягом року. Харак­терною особливістю внутрірічного розподілу стоку є наявність паводків на ріках протягом більшої частини року, нестійкої літньо-осінньої та зимової межені та нечітко вираженого весняного водопілля, сформова­ного талими та дощовими водами.

Весь теплий період року характеризується частим випаданням зли­вових опадів, внаслідок чого на ріках області щорічно утворюються дощові паводки. В середньому за рік спостерігається 10—15 паводків, в тому числі з виходом на заплаву — 1—4. Особливо великі паводки, які зумовлюють катастрофічні повені (розлив води в передгір’ї по ши­рині долини до 2—5 км) спостерігаються через 14—16 років. Такі па­водки на ріках області зафіксовані 23. IV 1897 p., 8—9. VII 1911., 30—31. VIII 1927 p., 2—3. IX 1941 p., 10. VIII 1955 p., 8—10. VI 1969 p. Крім цього, на Сіреті велика повінь спостерігалася 12. VII 1929 р Процес і ширина зон затоплення річкових долин тісно пов’я­зані з їх морфологією.

Процес затоплення долини передгірських ділянок р. Пруту, Чере­мошу та Сірету переважно відбувається дериваційним шляхом, при якому руслові води, що вийшли з берегів ріки у верхів’ях, продовжують рухатись вниз по долині, не повертаючись у русло.

У передгір’ї інколи випадають дуже сильні зливи — за декілька годин понад 200 мм опадів. Як правило, вони охоплюють невеликі площі зрошення, проте викликають на малих річках дуже інтенсивні підйоми рівнів води. Наприклад, 6. VI 1965 р. у басейні р. Клокучки, яка про­тікає у межах м. Чернівці, за п’ять годин випало 220 мм опадів, що призвело до утворення на цій річці винятково сильного паводку.

Інтенсивна водовіддача водозборів при випаданні зливових дощів, а також значна пересіченість місцевості з великими нахилами сприяють формуванню паводків з крутими підйомами та спадами рівнів води, тому й тривалість стояння високих рівнів незначна і не перевищує, як правило, 4—8 діб.

Літньо-осіння та зимова межень нетривалі й нестійкі внаслідок випадання дощів у літньо-осінній період та відлиг зимою. Зимова ме­жень найбільш чітко проявляється в період із стійкою від’ємною темпе­ратурою повітря. Зимова межень рідко триває два місяці. У цей час спостерігаються найменші витрати води, які формуються за рахунок підземних вод. При відлигах зимовий стік істотно збільшується, пере­риваючи меженний період. Тому в формуванні весняного водопілля бере участь тільки частина снігозапасів. Умови формування весняного водо­пілля приводять до утворення складного гідрографу стоку з багатьма піками (рис. 11).

Гідрографи стоку деяких річок Чернівецької області

Гідрографи стоку деяких річок Чернівецької області

 

ЛЬОДОВИЙ РЕЖИМ

Льодовий режим формується під впливом комплексу при­родних факторів: температурних умов, морфометричних особливостей річкових систем, водності, величини ґрунтового живлення тощо. Для річок області характерні такі льодові явища: забереги, сало, шуга, шугохід. льодохід, затори та інші.

Осінні льодові утворення на річках (забереги, шуга) появляються в кінці листопада — на початку грудня. І хоч зразу вони виникають на гірських річках, проте льодостав настає спочатку на рівнинних річ­ках області, а потім поступово розповсюджується вверх по течії. Це пов’язано з тим, що великі швидкості течії в горах заважають швид­кому встановленню тут льодоставу. Тому на гірських річках є багато ділянок, що не замерзають. Утворення стійкого льодоставу припадає на кінець грудня і триває він, залежно від характеру зими, 2—2,5 місяці.

Товщина льоду залежить від характеру і величини річки, на ве­ликих вона досягає в середньому 30—35 см, а в окремі зими — 80—85 см.

Весняний льодохід починається в кінці лютого — на початку бе­резня і на великих ріках продовжується 5—10 днів.

Під час відлиг, які майже щорічно спостерігаються взимку, на річ­ках області можливий зимовий льодохід, внаслідок чого буває часткове або повне їх очищення від льодоставу.

Характерним явищем для річок області під час осіннього та вес­няного льодоходу є затори і зажори. Зажори під час осіннього льо­доходу внаслідок закупорки русла шугою в окремих передгірно-рівнин­них ділянках річок і піднімають рівень води не більше ніж на 1 м.

Затори льодку на річках утворюються під час зимового й особливо весняного льодоходу. Майже щорічно весною на Дністрі утворюються потужні затори, які призводять до підйому рівнів води на 5—6 м та затоплення прилеглої території річкової долини.

 

ТВЕРДИЙ СТІК І РУСЛОВІ ПРОЦЕСИ

Річки області протягом року проносять велику кількість наносів. Стік твердих наносів річок формується у складних природних умовах області, яка охоплює гірські, передгірські та рівнинні райони. Хоч найвища енергія річок у гірських районах, проте найбільше твер­дих наносів спостерігається на передгірських ділянках річок. Це є на­слідком того, що в гірських умовах протиерозійна здатність берегів та грунтів до розмиву більша, ніж у передгірських, де ще зберігається у річках після виходу з гір значна енергія.

Основну частину твердого стоку становлять завислі у воді наноси. Найбільшого насичення твердими наносами досягають річки під час дощів і весняного сніготанення, коли водні потоки досягають макси­мальної енергії і здатні розмивати не тільки береги, але й переміщати кам’яні брили, руйнувати водогосподарські споруди тощо. При відпо­відних умовах насиченість гірських потоків наносами досягає такої величини, що вони перетворюються в селе-воднокам’яні потоки.

Середньорічна каламутність річок області змінюється в межах від 100 до 400—500 г/м3. В середньому за рік Дністер виносить близько 2 млн. т твердих наносів, а Прут — понад 1 млн. т.

У гірських річках руслові процеси в основному зв’язані з глибин­ною ерозією, на передгірських і рівнинних річках та їх ділянках переважають форми бокової водної ерозії. Найбільш інтенсивно роз­виваються руслові процеси під час проходження дощових паводків і весняного водопілля. У цей час спестерігаються інтенсивні руслові Деформації внаслідок розмиву русел, берегів і перенесення значної кількості твердих наносів річковими потоками. Швидкість течії змен­шується, і це приводить до відкладення частин тведого матеріалу. Тому річки течуть у своїх власних або розмитих відкладах, а це в свою чергу є причиною нестійкості русел, частої їх деформації.

СТАВКИ І ВОДОСХОВИЩА

До поверхневих вод області, крім річкових, належать та­кож води, акумульовані в озерах, ставках і водосховищах. Озера не характерний елемент ландшафту області.

На її території переважають ставки і в певній мірі невеликі водо­сховища, що розміщаються в басейнах і руслах річок. На території області близько 600 ставків загальною площею дзеркала понад 2,8 км2, тобто близько 0,3% площі області, й об’ємом води 0,040 км3, що ста­новить близько 3% всього об’єму річного стоку річок області.

В основному це малі ставки з площею дзеркала від 0,5 до 10 га, максимальною глибиною 1—5 м і об’ємом 90—100 тис. м3. Вони дуже нерівномірно розподілені по території області: найбільше у районах лісостепової зони, найменше — у горах; використовуються переважно для риборозведення та водопостачання.

 

ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ТХ ОХОРОНА

Водні ресурси області можна використовувати для гідро­енергетики, рибогосподарства, водопостачання, лісосплаву, судноплав­ства (р. Дністер), гідромеліорації, бальнеології тощо. Енергія водних потоків області здавна використовувалась для гідромеханічних уста­новок, в основному водяних млинів невеликої потужності.

За роки Радянської влади гідроенергетичне будівництво на ріках області значно зросло. На Сіреті збудовано Кам’янську (308 кВт) і Нижньо-Петрівську ГЕС, а на Білому Черемоші — Яблуницьку. Але гідроенергетичні ресурси річок області використовуються ще недо­статньо.

На території області у передгірських і рівнинних районах найбіль­ше розвинуто ставкове рибництво. У гірських районах вирощують фо­рель у природних і штучних водоймищах: з 1945 р. на Сіреті діє Лопушнянський форелевий завод. Разом з тим, потенціальні можливо­сті річок і ставків для розвитку рибництва використовуються ще не повністю.

Водопостачання населених пунктів, промислових підприємств та сільськогосподарських ферм здійснюється в основному за рахунок під­земних і підруслових вод Пруту, Дністра та інших річок.

Річки все менше використовуються для лісосплаву, оскільки він призводить до пошкодження та руйнування берегів, а також до при­гнічення та знищення фауни. Лісосплав зберігся тільки на Черемоші та його притоках (рис. 12).

012

В останні десятиріччя широкого розмаху набуло осушення пере­зволожених і заболочених земель за допомогою гончарного дренажу, наприклад, у басейні Сірету їх площа становить близько 35% сіль­ськогосподарських угідь. Разом з тим використання природних вод незначне і ще відстає від потреб народного господарства і населення. Однією з причин такого відставання є дуже складний гідрологічний режим річок, зумовлений різким коливанням водності як по території області так і в часі, а також його недостатня вивченість.

Продуктивне використання річкового стоку утруднює різке коли­вання водності протягом року. Тому необхідне регулювання стоку за допомогою водосховищ. На річках області намічається два: водосхо­вище Дністровської ГЕС та Розтоцьке на Черемоші. Вони сприятимуть значною мірою не тільки поліпшенню водопостачання різних галузей народного господарства та населення, а й стануть надійним засобом боротьби з повенями.

При постійному зростанні водовикористання дуже важливого зна­чення набирає охорона водних ресурсів від забруднення стічними водами.

comments powered by HyperComments