3 роки тому
Немає коментарів

Природні територіальні комплекси і природні аквальні комплекси є тими природними єдностями, які наявні у різних (навіть досить відмінних) частинах описуваної території. Наприклад, урочища карстових лійок поширені переважно у західній частині Прут-Дністров­ського вододілу, але трапляються вони також і в східній частині цього межиріччя (район Хотина, сіл Каплівка, Оселівка і навіть у Новосе­лицькій улоговині поблизу сіл Мамалиґа, Стальнівка та ін.). Урочища зсувів дуже поширені на Чернівецькій височині, проте вони є і в інших районах Передкарпаття, Прут-Дністровському межиріччі, зокре­ма на Хотинській височині, Новоселицькій улоговині та інших місцях.

Кількість таких прикладів можна було б збільшити, проте, спо­діваємось, і так зрозуміло, що місцеві природні комплекси — фації, урочища та місцевості — можуть бути на досить великій території і навіть далеко за межами описуваної адміністративної області. Між тим з практичною метою (господарською, навчальною, науковою тощо) потрібно мати характеристики природних комплексів більшого масшта­бу та індивідуального характеру, тобто таких, які не наявні всюди, а мають свої власні, характерні для них риси природи. Такі природні комплекси індивідуальної будови називають, як уже було сказано, гео­графічними ландшафтами.

Географічні ландшафти відрізняються один від одного поширеними у них місцевостями, урочищами та фаціями, так званими морфологіч­ними частинами ландшафту, що у сукупності створюють його морфо­логічну структуру. Кожний географічний ландшафт займає або поши­рюється на певну територію, яку в географії називають природним або фізико-географічним районом.

Природні райони (ландшафти) відрізняються один від одного не лише морфологічною структурою, але й кліматом, сполукою грунтів і рослинного покриву, переважанням тих чи інших природних процесів (ерозії, заболочування, посухи, паводки тощо) і, нарешті, особливостями господарського використання та природоохоронними проблемами. Все це необхідно знати для того, щоб, плануючи по області розвиток промисловості, сільського господарства, транспорту, охорону здоров’я трудящих тощо, враховувати індивідуальні риси природних районів і створювати диференційовані за природними і адміністративними ра­йонами, заходи щодо їх раціонального розміщення і використання, маю чи на увазі завдання охорони природи і раціонального використання її ресурсів.

Територія Чернівецької області розміщується в трьох різних за своєю природою географічних областях — Прут-Дністровській лісосте­повій підвищеній рівнині, Прут-Сіретському лісолучному (Буковинсь­кому) Передкарпатті та Буковинських Карпатах (рис. 20).

Схема природних районів Чернівецької області

Схема природних районів Чернівецької області

І. Ландшафти (природні райони) Прут-Дністровської рівнини. Прут-Дністровська лісостепова рівнина розташована на південно-за­хідній окраїні Східно-Європейської (Руської) платформи, там, де ця платформа починає зазнавати великого впливу прилеглої Карпатської геосинклінальної області. Цей вплив виявляється, по-перше, в тому, що край Руської платформи — Подільська плита — зазнала численних розломів, внаслідок чого розпалася на декілька блоків-брил, які зу­мовили диференціацію Прут-Дністровського межиріччя на окремі при­родні райони; по-друге, в тому, що вона зазнавала морські трансгресії з Передкарпатського прогину, зокрема так звану тираську трансгресію, яка захоплювала західну частину Прут-Дністровського межиріччя і залишала по собі відклади гіпсоангідридів, на яких пізніше почали розвиватися карстові процеси.

Слід мати на увазі, що так звані зональні риси природи цієї рів­нини, які виявляються в суцільному поширенні по всій рівнині лесовидних суглинків, на котрих росла степова, лучно-степова трав’яна рос­линність і широколистяні грабово-дубові ліси, під якими на лесовидних суглинках сформувались чорноземи різних відмін і сірі лісові ґрунти різного ступеня опідзоленості. Зональні риси природи пов’язані в першу чергу з кліматичними умовами описуваної території, характерною ри­сою яких є невисока, але виразна континентальність клімату, коефіцієнт якої коливається від 35 (на заході) до 37 (на сході).

Прут-Дністровське межиріччя досить виразно поділяється на сім природних районів, а саме: Заставнівський карстовий степовий, При-прутський терасовий лісостеповий, Хотинський горбистий лісовий, Новоселицький терасовий степовий, Долиняно-Балковецький ярково-балочний, Кельменецький степовий товтровий і Сокирянський вододільний лісостеповий. Охарактеризуємо їх коротко.

1. Заставнівський карстовий степовий район займає вододільне по­ложення з абсолютними висотами близько 300 м (коливання від 240 до 300 м), що створює спокійний хвилястий рельєф. Найбільш характерним видом природних комплексів у цьому районі є місцевості лощинно-западинних закарстованих місцевостей, які займають понад 70% площі району. Для них властиві опідзолені чорноземи. Другим природним комплексом є місцевості давніх (пліоценових) долин, для яких харак­терні глибокі та неглибокі чорноземи. Саме в цих місцевостях почи­наються в мочарах витоки і верхів’я лівих притоків Пруту. Плоскі лощиноподібні долини верхів’їв річок зручні для будівництва ставків, яких є досить багато у цьому районі. Збільшувати їх кількість можна лише за умови ґрунтовної гідрогеологічної розвідки.

Найменше місця займають урочища долинних днищ, а також уро­чища стінок на крутих схилах долини Дністра. Днища долин тут мають вигляд плоских лощин, в яких починаються, переважно в мочарах, ви­токи і верхів’я лівих притоків Пруту (Совиці Ставчанської і Совиці Кіц­макської). Днище долини Дністра в цьому районі вузьке, без заплави і надзаплавних терас, оскільки Дністер тут притискається до правого берега, залишаючи свою заплаву та надзаплавні тераси на лівому, тернопільському березі.

Урочища стінок необхідно взяти під охорону, маючи на увазі їх протиерозійне, ботаніко-географічне, навчальне значення, а також як місце для відпочинку. Заслуговують на спеціальну охорону деякі кар­стові урочища, зокрема в районі сіл Кадубівці, Киселів та ін.

Клімат району порівняно м’який, температура січня —5°С, липня + 9°С. Сума активних температур 2600—2700°С, достатнє зволоження (550 мм опадів на рік), що дає змогу вирощувати багато сільськогос­подарських культур (пшеницю, цукрові буряки, кукурудзу, городні куль­тури тощо).

За грунтово-кліматичними умовами Заставнівський природний ра­йон найбільш сприятливий для землеробства в Чернівецькій області.

В Заставнівський природний район входить більша західна частина Заставнівського адміністративного району (до лінії сіл Малий Кучурів і Брідок) та північна частина Кіцманського району (села Борівці, Шиш­ківці, Ставчани та ін.).

2. Припрутський терасовий лісостеповий район лежить на південь від Заставнівського природного району і поширюється лише на місце­вості терас і заплави Пруту. Границю між цими природними районами можна провести приблизно по лінії сіл Малятинці — Кліводин — Ма­лий Кучурів; південну ж границю району — по Пруту. В цих межах на Припрутський природний район поширюється центральна частина Кіцманського району, південно-східна частина Заставнівського адміні­стративного району та північна, запрутська частина м. Чернівців і його приміської зони (Садгора, Рогізна).

Хоча Припрутський природний район один з найменших, він від­значається досить різноманітними ландшафтними умовами: особливо різка відміна між місцевістю нижніх терас і середніх та верхніх. Нижні тераси (заплава, перша і друга надзаплавні тераси) відзначаються рівнинним рельєфом, поширенням дернових і частково лучно-болотних грунтів, їм весь час загрожує затоплення, особливо заплаві та першій надзаплавній терасі, під час високих і дуже високих паводків, які тут досить часто трапляються. Місцевість середніх (третьої і четвертої) терас складена лесовидними суглинками, має хвилястий ярково-балоч­ний рельєф і вкрита переважно опідзоленими чорноземами, а місцевість високих (п’ята, шоста і сьома) терас складена досить потужними га­лечниками, перекритими облесованими суглинками, на яких утворилися сірі і ясно-сірі опідзолені грунти. Ця місцевість відзначається значним долинно-балочним розчленуванням з поширенням спадистих, а місцями крутих схилів, на яких досить інтенсивно розвиваються процеси пло­щинної ерозії, особливо на орних землях. Такі процеси характерні і для місцевості середніх терас. Ландшафтні місцевості Припрутського тера­сового району повністю освоєні: більша частина їх використовується як орні землі, частина — як сіножаті та випаси (на нижніх терасах) і досить велика частина використовується під села, дороги, городи, сади тощо. Лісів у цьому районі практично зараз немає, хоча в доагрикуль­турний час їх було досить багато, особливо на верхніх і нижніх терасах, тоді як середні тераси були мало залісені.

Плоский або хвилястий рельєф цього району сприяв землеробсько­му освоєнню його з найдавніших часів, про що свідчать археологічні дані. Освоєнню району сприяли також кліматичні умови: м’які зими, тепліші, ніж у Заставнівському районі, літо та більші суми активних температур (2650—2750°).

Важливими завданнями раціонального використання природних ре­сурсів у Припрутському районі є боротьба з ерозією грунтів на орних землях, закріплення берегів Пруту та осушувальні заходи на перезво­ложених урочищах нижньотерасової місцевості.

3. Хотинський горбистий лісовий район відповідає Хотинській ви­сочині, що простяглася від Чернівців до Хотина. Це один із найбільш високо піднятих природних районів на Прут-Дністровському межиріччі (середні висоти 350—400 м, максимальні (г. Берда) — 515 м). Внас­лідок значних абсолютних висот Хотинська височина сильно і гли­боко розчленована верхів’ями річок-притоків Пруту та Дністра, а схили долин цих притоків ускладнені до того ж зсувами. Тут переважають урочища з малопридатними для обробітку землями, і ця обставина якоюсь мірою сприяла збереженню лісів на крутих схилах височини. Ліси і зараз вкривають більше 75% цієї височини, утворюючи великий майже суцільний масив. Населені пункти розташовані по периферії височини, утворюючи місцями суцільний багатокілометровий ланцюг-агломерацію із сіл Колінківці—Грозинці—Бочківці—Малинці—Кліш­ківці—Ширівці—Недобоївці.

Панівними ландшафтними місцевостями на Хотинській височині є горбисто-грядові ерозійно-зсувні схили. Другими за поширенням є міс­цевості високих хвилястих межиріч, теж вкритих переважно лісами, в яких на відміну від місцевостей ерозійно-зсувних схилів бук майже відсутній, поступаючись місцем дубу, грабу, липі тощо.

Більша частина Хотинської височини належить до Хотинського району, а решта до приміської зони Чернівців і Заставнівського району. Цей лісовий район має велике природоохоронне і рекреаційне зна­чення. Мальовничі краєвиди, сусідство Дністра з його глибокою до­линою та Чернівців вказують на доцільність організації природного парку для відпочинку трудящих, збереження цінних природних ланд­шафтів.

4. Новоселицька терасова степова улоговина розташована на пів­день від Хотинської височини, поширюється вона на всю серію терас Пруту, які тут досить широкі (від 2 км на заході, біля Чернівців, до 10 км на меридіані м. Новоселиці). Цей район нагадує Припрутський терасовий район: він такий же безлісий і має аналогічну геоморфо­логічну будову, представлену серією терас, які групуються в три рівні: низькі, середні та високі. Природні райони подібні між собою, але неоднакові.

Перш за все у Новоселицькому районі дещо більше континенталь­ний клімат, тепліше літо (температура липня 20°С), суми активних температур досягають 2800—2900°; річна сума опадів менше 600 мм, безморозних 170 днів, із атмосферною посухою середньої інтенсивності 18—20 днів. Кліматичні відміни виявляються у природному рослинному покриві, де багато типових степових елементів, таких, як тимофіївка степова, полин австрійський, келерія струнка тощо, та в незначному поширенні лісів, які зараз практично відсутні.

Далі, в Новоселицькому районі верхні тераси Пруту сильно зни­щені, від них залишилися невеликі фрагменти, тоді як у Припрутському районі вони добре збереглися на значних площах; в той же час тераси середнього рівня в описуваному районі краще розвинуті, ніж у Припрут­ському. Можна додати ще, що в Новоселицькому районі тераси висо­кого рівня і частково середнього рівня досить зруйновані зсувами, яких мало у Припрутському районі. Всі ці умови відбилися на ґрунтовому покриві Новоселицької улоговини: в ній значно більші площі займають опідзолені чорноземи порівняно з сірими опідзоленими ґрунтами і, на­решті, тут інтенсивніші процеси ерозії грунтів.

Боротьба з ерозією є чи не найважливішим природоохоронним завданням у Новоселицькій улоговині (необхідне проведення лісомеліо­ративних й агромеліоративних робіт). Другим важливим природоохо­ронним завданням в цьому районі є меліоративне впорядкування днищ і схилів долин притоків Пруту, таких, як Рокитна, Рингач, Черлена, Стальнівка тощо, які мають широкі заболочені днища і сильно еродо­вані схили.

5. Долиняно-Балковецький ярково-балочний район розташовується у верхів’ях притоків Пруту (села Рингач, Черлена, Стальнівка та По­тік). До цього природного району належать села південної частини Хотинського району (Санківці, Керстенці, Ставчани, Долиняни, Данків­ці, Пашківці, Білівці, Ярівка та деякі інші) і північна частина Новосе­лицького району (села Рингач, Динівці, Малинівці, Форосна, Балків­ці, Черленівка, Несвоя та ін.).

Для району характерне поширення еродованих земель з густою мережею ярів і балок, на які розгалужуються верхів’я згаданих при­токів Пруту, що навіть відбилося у назвах населених пунктів (Балківці, Ярівка). Крім того, тут трапляються урочища карстових лійок, правда, значно менше, ніж у Заставнівському природному районі.

Складний ярково-балочний рельєф небезпечний щодо розвитку еро­зії грунтів на полях, створює велику строкатість грунтів і дрібнокон­турність полів, а також строкатість мікрокліматичних умов, хоча вза­галі місцевий клімат мало відрізняється від місцевого клімату Новоселицької улоговини. У районі є невеликі масиви лісів, збережені люди­ною, проте необхідно дбати про розширення їх площ.

6. Кельменецький степовий товтровий район займає понижену час­тину Прут-Дністровського вододілу з абсолютними висотами близько 220—230 м і лише у смузі виходу товтрових горбів місцями піднімаєть­ся до 300 м. Таке зниження вододілу пояснюється існуванням тут ши­рокої пліоценової прадолини, яка перетинає сучасний вододіл в напрямку сіл Бернове—Мошанець—Вартиківці та далі в Молдавії на с. Білявинці, дуже виразно обрисовується в рельєфі і характеризується глибокими чорноземами.

Характерною ландшафтною рисою цього району є також наявність широкої смуги середніх і низьких терас на Дністрі, внаслідок того, що саме тут Дністер утворює справжнє гніздо великих меандрів (між селами Оселівка на заході і Бабин на сході), в увігнутих частинах яких виникла серія дуже виразних терас, вкритих лесами з чорноземними ґрунтами на них.

Товтри (органогенні витвори теплих міоценових морів) не створю­ють суцільного бар’єрного рифу у вигляді кряжу, як це спостерігаєть­ся на Поділлі, а виступають окремими горбами на схилах долин і майже ніколи — на вододілах. Це свідчить про те, що товторні горби «відкопані» ерозією з-під морських і четвертинних континентальних відкладів.

На товтрах місцями зберігається степова рослинність, тому слід деякі з них, які краще збереглися, оголосити пам’ятками природи. Слід також враховувати, що в цьому районі є чимало археологічних пам’яток (Бабин, Бернове, Вороновиця та ін.), які теж необхідно охороняти.

7. Сокирянський вододільний лісостеповий район займає крайню північно-східну частину описуваної області з переважаючими абсолют­ними висотами близько 250 м. Саме в цьому районі вододіл між ба­сейнами Пруту та Дністра проходить на відстані 10—15 км від Дністра і на 45—50 км від Пруту. Абсолютні висоти русла Дністра в цьому районі 60—65 м, отже, вріз долини цієї ріки перевищує 150 м, а місцями досягає 200 м, тобто максимальних значень глибини врізу в Подільсько-Молдавській частині течії Дністра. Таким чином, першою природною особливістю Сокирянського району, гідною уваги і ознайом­лення, є глибока каньйоноподібна долина Дністра.

Другою вартою уваги особливістю цього району є те, що саме в цьому районі виходять у долині Дністра єдині в Чернівецькій області поклади дуже давніх, докембрійських порід, вік яких перевищує 2 млрд. років.

Незважаючи на близькість глибокої долини Дністра, Прут-Дніст­ровський вододіл в цьому районі мало розчленований долинами, бал­ками і ярами, які з’являються лише на невеликих (1—3 км) відстанях від дністровських крутосхилів. Тому переважна більшість території району зайнята природними комплексами плоских та злегка хвилястих межиріч, вкритих у минулому широколистяними лісами (дібровами), рештки яких, правда, в сильно зміненому вигляді, поширені й досі у цьому природному районі. Панівними ґрунтами тут є сірі опідзолені, а на більш спадистих схилах ясно-сірі опідзолені ґрунти.

Як доповнюючі природно-територіальні комплекси в районі поши­рені вздовж долини Дністра місцевості високих, часом середніх терас, саме на останніх часто трапляються давні палеолітичні поселення, вив­чені радянськими археологами (села Молодове, Ожеве. Кормань, Не­поротове, Волошкове. Розколинці), а також поселення так званої трипільської культури. Характерні урочища цих місцевостей: глибокі яри та стінки, здебільшого, обезлісені.

У верхів’ях прутських притоків (Драбище, Лопатинка) наявні при­родно-територіальні комплекси лощин, які переважно заболочені, і спадисті схили лощин з опідзоленими чорноземами.

За агрокліматичними умовами Сокирянський район виразно поді­ляється на дві нерівні частини: меншу — долину Дністра, де літо гаря­чіше, менше опадів, більші суми активних температур, при яких виз­рівають виноград, абрикоси, персики, кавуни та дині, й більшу — во­додільне плато, де вологіше, холодніші зими та прохолодніше літо. Клімат Сторожинецького району, мабуть, найбільш континентальний в усій Чернівецькій області, але все ж таки лісостепового типу, а не степового.

Найважливіші питання охорони природи в Кельменецькому та Со-кирянському природних районах полягають, по-перше, в розробці за­ходів проти проявів ерозії у долині Дністра у зв’язку зі створенням водосховища, на якому будуть утворюватися досить великі хвилі, що руйнуватимуть береги; по-друге, в охороні декількох товтр із степовою рослинністю та у збереженні виявлених палеолітичних поселень, які не будуть затоплені водосховищем.

Межі описаних районів майже повністю відповідають межам Соки­рянського та Кельменецького адміністративних районів.

II. Ландшафти (природні райони) Буковинського Передкарпаття. Прут-Сіретське Передкарпаття здебільшого збігається з Зовнішньою зоною Передкарпатського крайового прогину, складеного з поверхні досить потужною товщею глинисто-піщаних відкладів тортону, які дуже легко розмиваються атмосферними опадами і проточними водами, опливають і осуваються під дією підземних і ґрунтових вод, внаслідок чого тут утворився надзвичайно складний і своєрідний ерозійно-зсув­ний рельєф. Ерозійно-зсувні процеси підсилюються неотектонічними рухами, за допомогою яких утворилися виразні височини з абсолютни­ми висотами понад 500 м (г. Цецина 537 м, г. Вивіз 494 м). Ерозійним процесам певний опір становили малопотужні вапнякові поклади серед­нього сармату, поширені у східній частині Буковинського Передкарпат­тя, але й вони були знищені, залишившись як своєрідний панцир на вузьких грядах, захищаючи їх від цілковитого знищення. Отже, перша характерна риса Буковинського Передкарпаття — грядово-горбистий, ерозійно-зсувний рельєф.

Другою рисою Буковинського Передкарпаття є широкі терасові долини річок Пруту, Черемошу та, Сірету. Широкі днища цих долин мало відповідають розмірам сучасних водних потоків; це особливо стосується долини Сірету (річка Сірет надто мала порівняно з її до­линою). Така невідповідність пояснюється тим, що верхня частина, якою був Черемош, перехоплена і скерована в Прут, а Сірет позбувся великої притоки і через те змілів.

Третя риса Буковинського Передкарпаття полягає у зональному характері природи. Опадів тут випадає багато (700—800 мм за рік), температури літа помірно теплі (17—18°С тепла) і суми активних температур досягають лише 2200—2500°. Завдяки таким кліматичним умо­вам основний рослинний фон Передкарпаття утворюють змішані буко­во-ялицеві ліси та справжні різнотравно-злакові луки. У ґрунтовому покриві переважають дерново-підзолисті оглеєні та дерново-глейові, а також сірі опідзолені ґрунти, особливо у східній частині описуваної території.

Але все-таки Буковинське Передкарпаття не є одноманітним і до­сить виразно поділяється на такі ландшафти (природні райони): Брус­ницький грядово-улоговинний лісолучний, Чернівецький грядово-горби­стий лісовий. Герцаївський терасовий лісостеповий, Таращанський гор­бисто-грядовий лісолучний, Багненський рівнинний заболочений, Між­сіретський терасовий лісолучний і Красноїльський грядово-хвилястий лісовий.

8. Брусницький грядово-улоговинний лісолучний район знаходиться на заході Буковинського Передкарпаття між ріками Черемош, Прут, Глиниця і Сірет. Притока Пруту р. Брусниця протікає майже посере­дині цього природного району, поділяючи його на дві частини, і тому за назвою цієї невеликої річки ми назвали цей район. У адміністративному відношенні на території Брусницького ландшафту розташовуються південні, запрутські села Кіцманського району, північні частини Виж­ницького і Сторожинецького районів.

Фоновими природно-територіальними комплексами даного району є горбисто-грядові межиріччя, представлені урочищами великих цирко­подібних улоговин, в яких розташовані широко розкидані села (Корит­не, Карапчів, Бережниця, Станівці, Верхні і Нижні Костівці та ін.) з городами і дрібними латками полів, та міжулоговинні гряди з зсув­ними схилами і розкиданими по них невеликими гаями та луками. Дру­гими за площею є місцевості нижніх і середніх терас, особливо широ­ких вздовж Черемоша від с. Іспас до с. Брусниці, на яких розташову­ється ціла низка великих сіл таких, як Вашківці, Банилів, Іспас та ін., проходять залізничні та шосейні шляхи, а по Черемошу відбувається сплав лісу. І зовсім незначне місце займають місцевості високих терас, ґрунтово зруйнованих ерозією так, що залишились від них лише вузькі фрагменти.

Крім відмін у рельєфі, специфічною відміною в ґрунтовому покри­ві району є повна перевага дерново-підзолистих поверхнево-оглеєних грунтів, якими вкрито до 2/3 описуваної території, попсутих зсувами та площинною ерозією. Іншим типом грунтів, поширених на нижніх терасах Черемошу та Пруту, є дернові та дерново-глейові ґрунти; на терасах середнього рівня трапляються сірі та темно-сірі опідзолені ґрунти, але на незначних площах.

Агрокліматичні умови району характеризуються такими показника­ми: температури січня від —5,0 до 5,5°С, липня 18,5—19,0°С, сума ак­тивних температур 2600—2700°, а середня річна сума опадів 650— 700 мм.

Брусницький природний район відзначається надзвичайно мальов­ничими краєвидами, місцевість можна використовувати для відпочинку, але для цього треба відповідно впорядкувати територію: побудувати пансіонати, будинки відпочинку, мотелі, невеликі водойми. З природо­охоронних заходів необхідна боротьба з катастрофічними повенями на Черемоші та Пруті та зі зсувами.

9. Чернівецький грядово-горбистий лісовий район (рис. 21) за ма­льовничістю краєвидів може успішно конкурувати з краєвидами Кар­пат, з тією перевагою, що він знаходиться майже повністю в приміській зоні. Великі масиви змішаних ялицево-букових лісів з домішкою дуба, граба, липи, ясена та інших порід збереглися ще й досі, простягаючись майже безперервно на грядових височинах, починаючи від Чернівців і аж до Сторожинця та Глибокої. Місцевості грядових височин настіль­ки своєрідні і повчальні щодо дії зсувних процесів, що завжди будуть екскурсійними об’єктами для учнів шкіл і студентів геолого-географіч­них спеціальностей. У ці грядові височини врізаються верхів’я потічків сусідніх річок Глиниці, Молодії і Дерелуя, які виробили на їхніх схи­лах великі ниркоподібні улоговини, де розташовуються великі села (Драчинець, Бобівці, Бросківці, Снячів, Великий Кучурів, Михальче, Кам’яна та ін.), з дуже своєрідним хаотичним плануванням, але добре пристосованим до такого ж хаотичного зсувного рельєфу.

021

Цей природний район треба впорядкувати як рекреаційний; він за­слуговує на те, щоб з лісових масивів створити державний природний парк багатофункціонального призначення: заповідного, навчального, мисливського, для відпочинку тощо.

10. Герцаївський терасовий лісостеповий район розташовується на правобережних терасах Пруту, складених лесовидними суглинками, але досить сильно розчленованими долинами річок і балок. Проте внаслі­док поширення лесовидних суглинків тут утворилися гумусовані ґрунти: опідзолені чорноземи та сірі й темно-сірі опідзолені ґрунти, які на схи­лах піддаються досить інтенсивній ерозії.

Агрокліматичні умови цього району характеризуються такими по­казниками: температури січня — 4,5—5,0°С, липня 19,0— 19,5°С, суми активних температур 2700—2800°, а річна норма опадів—600—625 мм. Всі ознаки (геологічні, геоморфологічні, грунтові та кліматичні) вказу­ють на те, що цей район є типово лісостеповим з сільськогосподар­ським профілем виробництва. Рекреаційне значення району невелике через незначну лісистість. Основною природоохоронною проблемою є боротьба з ерозією, перш за все на орних землях. На правобережних терасах цього району розміщається основний масив як старої, так і нової забудови Чернівців. Тераси крутим схилом спадають до Пруту на якому часто виникають зсуви, що потребують закріплення.

11. Таращанський горбисто-грядовий лісолучний район багатьма ри­сами своєї природи нагадує сусідній Чернівецький природний район, і є ніби його південно-східним продовженням. Тут простягаються вздовж лі­вобережних терас Сірету високі гряди, які місцями перевищують 450 м н. р. м. і вкриті значними масивами буково-ялицевих лісів на дерново-підзолистих поверхнево-оглеєних грунтах. Схили гряд розчленовані верхів’ями річок і зсувами, що утворили циркоподібні улоговини, зай­няті селами (Таращани, Михайлівка, Станівці, Турятка та ін.), неве­ликими гаями, луками та полями.

У Таращанському природному районі порівняно з Герцаївським дещо прохолодніший клімат з меншими сумами температур і більши­ми сумами опадів, що зумовило поширення лісів і дерново-підзолистих грунтів. Така кліматична інверсія пояснюється більшими абсолютними висотами описуваного району.

Природоохоронні проблеми: боротьба з ерозією грунтів і зсувами, які вимагають спеціальних і складних заходів, але перш за все лісомеліоративних і агротехнічних. Рекреаційне значення району — місцеве.

12. Багненський рівнинний заболочений район — один з найменших природних районів області, але настільки своєрідний, що вимагає окре­мої характеристики. Розташований він на західному продовженні до­лини Сірету від с. Стара Жадова Сторожинецького району до Вижниці на Черемоші. Витоки сучасного Сірету лежать у Карпатах, недалеко від с Долішній Шепіт, але в середньому плейстоцені, в часи дністров­ського зледеніння його витоки були у долині сучасного Черемошу, а на початку плейстоцену ще далі на захід — в долині Рибниці. Ріки Нибниця, Черемош були «перехоплені» притоками Пруту, русло якого майже на 200 м нижче русла Сірету. Ось чому праві притоки Пруту легко розмивали тортонські глинисто-піщані відклади та швидко пі­дійшли своїми верхів’ями до притоків Сірету, Рибниці й Черемошу і нарешті прорвали за допомогою зсувів невисокі береги останніх і по­вернули їх течію по своїх долинах до Пруту.

Покинута Черемошем давня долина перетворилася в плоску забо­лочену рівнину-багна, по якій зараз протікають невеличкі потічки Мі­хідра та Міходерка, які перетворені тепер у магістральні осушувальні канали розгалуженої дренажної мережі, внаслідок чого колишні багна перетворюються в орні та сінокосні угіддя.

Боротьба за перебудову річкових басейнів Пруту та Сірету не припиняється. Таке становище можна побачити поблизу с. Нова Жадо­ва, по дорозі на с. Верхні Станівці, тут у 2 км від с. Нова Жадова притоки Пруту вже прорізали вододіл і видерлися на надзаплавну те­расу Сірету, загрожуючи йому перехватом; якщо людина цьому не перешкодить, то перехват може статися під час будь-якого високого паводку на Сіреті, коли паводкові води заллють дно долини і почнуть стікати по яру до Брусниці.

Таким чином, Багненський природний район є ніби готовою при­родною моделлю такого рідкісного явища природи, як річкові перехва­ти. Він є хорошим наочним посібником для ознайомлення з природою учнів, студентів та інженерів-гідротехніків.

Основна природоохоронна проблема району: осушувальна меліора­ція, яка може бути успішно проведена тут як єдине ціле для Багнен­ської заболоченої долини.

13. Міжсіретський терасовий лісолучний район. Назва району вказує на те, що він розташований між двома Сіретами: Великим або просто Сіретом і Малим Сіретом; з південного заходу цей район при­лягає до Карпат. Характерними особливостями Міжсіретського району є значні абсолютні висоти, які коливаються в межах 330—350 м в до­линах річок і 480—530 м на межиріччях, і наявність значних площ лі­сів, які займають понад 50% загальної площі району. Завдяки значним абсолютним висотам у районі підвищені суми опадів (750—800 мм за рік) і менша кількість тепла (суми активних температур 2400—2600°С).

Основна маса поселень у районі зосереджена вздовж нижніх і се­редніх терас Сірету та Малого Сірету, а також по долинах їх притоків, тоді як верхні тераси й вододіли вкриті переважно лісами. У цілому район відзначається мальовничими краєвидами і може використовува­тися з рекреаційною метою. Цьому також сприяє наявність мінераль­них джерел (села Банилів Підгірний, Буденець).

14. Красноїльський грядово-хвилястий район обмежений з півночі долинами Малого Сірету та Сірету, а з півдня Карпатами. Наявність великої кількості мінеральних джерел хлоридно-натрієвого типу побли­зу сіл Красноїльськ, Красношора, Краснопутна та ін. створює перед­умови для розвитку курортного господарства. Рекреаційному викори­станню природних комплексів Красноїльського району може сприяти також наявність виходів великих брил вапняків юрського віку (с. Краснопутна), які крім промислового використання мають певне пізнавальне значення (ознайомлення учнів і студентів з дією текто­нічних сил).

Як і в попередньому районі, населені пункти простягаються вздовж річкових долин Малого Сірету, Сіретелю та Сірету, а також по долинах їх притоків, тоді як вододіли вкриті лісами на дерново-підзолистих і буроземно-підзолистих грунтах. Низькі та середні тераси вкриті пере­важно сірими і темно-сірими ґрунтами і майже повністю зайняті орни­ми землями.

III. Ландшафти (природні райони) Буковинських Карпат — основ­на лісопромислова та рекреаційна частина Чернівецької області. Кар­пати в цілому й особливо Буковинські Карпати є переважно низько-і середньогірними, вкритими лісовою та лучною рослинністю до найви­щих вершин хребтів. Лісова й лучна рослинність Карпат з давніх часів використовується людиною; гірські луки — полонини для випасу худо­би, а ліси для будівельних потреб. Інтенсивна вирубка лісів у мину­лому призвела не тільки до зменшення площі лісів, але й до зміни їх складу: замість змішаних ялицево-букових і букових лісів з’явилися на великих площах смерекові (ялинові) монокультури. Майже цілком зникли такі цінні види дерев як явір, клен гостролистий, липа, ільмові та рідкісні — тис ягідний, берека.

Тепер ведуться великі роботи по лісонасадженню та відтворенню екологічної рівноваги в лісах, на полонинах, внаслідок чого відновлю­ються біологічно стійкі змішані фітоценози, поліпшується кормова цін­ність трав на полонинах. Одночасно щораз більше підвищується рек­реаційне значення і розширюється використання мальовничої природи Карпат з оздоровчою метою. Буковинські Карпати, хоча й займають порівняно невелику частину території області (приблизно 1700 км2, або 21%), відзначаються значною різноманітністю природних ландшафтів і густим заселенням. Тут наявні такі природні райони:

15. Берегометське низькогір’я утворює крайову зону Буковинських Карпат і піднімається дуже виразним і чітким двохсотметровим усту­пом над прилеглими районами передгір’я. Геологічною основою цього району Карпат є антиклінальні та синклінальні структури Покутсько-Буковинських складок Внутрішньої зони Передкарпатського прогину, які тут підняті від 700 до 1000 м н. р. м. Складки сильно розчленовані поперечними долинами невеликих річок на окремі горби часто майже ідеальної стіжкоподібної форми, як, наприклад, г. Стіжок біля смт. Берегомет.

Берегометські Карпати досить густо заселені, отже, і досить обез­лісені, але не позбавлені мальовничості. Поздовжні міжгірські долини в цьому районі мають порівняно тепліший місцевий клімат і використо­вуються для відпочинку, наприклад, с. Виженка.

16. Шурдинське лісове середньогір’я приурочене до Скибової складчастої зони і відзначається більшими висотами хребтів; середня їх висота досягає 1000 м, а максимальна перевищує 1330 м н. р. м. (г. Лунгул 1377 м на хребті Шурдин).

Цей природний район важкодоступний, мало заселений і лише по поперечних долинах Черемошу, Сірету та Малого Сірету трапляються села, і то там, де долини розширюються. Хребти Шурдинського се­редньогір’я вкриті зараз буковими і ялицево-смерековими лісами до самих верхів.

Кліматичні умови цього району суворіші, ніж Берегометського: температури січня — 6 — 7°С, липня 12—16°С, сума активних температур 2000-1400°С, опадів за рік 1000-1200 мм. Одних земель тут мало. Ліси, круті схили, безлюдні місця є добрими передумовами Для туристичних форм відпочинку у цьому районі.

17. Путильське низькогір’я (рис. 22) можна назвати лісолучним, настільки в ньому поширені луки та орні землі, порівняно мало лісів, переважно смерекових (ялинових) з домішкою ясена, явора тощо. Гір­ські хребти тут невиразні, з плоскими вершинами і переважно поло­жистими схилами з численними зсувами. Абсолютні висоти хребтів у середньому 700—800 м і навіть на найвищих хребтах не перевищують 1100 м. Долина Путили (основної поздовжньої річки в цьому районі) широка, з досить добре виявленими терасами, на яких розміщуються села, розкидані поля, луки, невеликі гаї. Все це на фоні гірських хреб­тів з м’якими обрисами створює надзвичайно мальовничі краєвиди. Досить м’який клімат з температурами січня — 6°С, теплим літом (ли­пень 15—17°С) та помірними сумами опадів (700—1000 мм за рік) дає змогу вирощувати досить багато сільськогосподарських культур (жито, ячмінь, овес, картоплю, біб, конюшину, городні культури та навіть яблуні, вишні тощо), наявність різноманітних ягід і грибів, а також мінеральних джерел — все це створює сприятливі передумови не лише для туристичних, але й для стаціонарних форм відпочинку. 18. Максимецьке лісове середньогір’я утворене трьома парами хреб­тів (Максимець—Погар, Путила—Мелеш і Микитин—Кобила), які за­галом відповідають Чорногірській тектонічній зоні. Хребти підніма­ються до 1200—1400 м, мають опуклі вершини, вкриті буково-ялицевими і ялицево-смерековими лісами, що на вершинах хребтів зміню­ються полонинами, площі яких тут невеликі.

022

Максимецьке середньогір’я перетинається поздовжньою долиною р. Яловичора з добре виявленими терасами і меншими абсолютними висотами, внаслідок чого вона відносно заселена і значно обезлісена, нагадує собою описане перед цим Путильське низькогір’я. Придатне воно переважно для туристичних форм відпочинку.

19. Яровииьке лісополонинське середньогір’я — найвищий район Буковинських Карпат, який складається з двох гірських масивів: Яро­виця з висотою 1574 м і Томнатик — 1565 м. Хребти відповідають Рахівській тектонічній зоні, складені переважно пісковиками і відзна­чаються масивними формами, плоскоопуклими вершинами і крутими схилами. Ці гірські хребти вкриті високобонітетними смерековими (ялиновими) лісами, але вище межі лісу з’являється так зване криво­лісся з сосни гірської і ялівцю сибірського та справжні полонини. Крім лісового господарства, тут у перспективі можна розвивати туризм.

20. Чорнодільське кристалічне середньогір’я займає найпівденнішу частину Буковинських Карпат. Обмежене воно витоками Білого Че­ремошу (Сарата і Перкалаб). Орографічно виявлене двома меридіо­нально витягнутими хребтами (Жупани і Чорний Діл), які є північним відгалуженням Марамуреського кристалічного масиву. Хребет Чорний Діл складений палеозойськими кварцитами, кристалічними сланцями тощо і відзначається крутими схилами, вкритими смерековими (яли­новими) лісами, серед яких на вирівняних ділянках трапляються суб­альпійські луки-полонини.

Клімат району порівняно суворий. Температури січня 7,0—7,5°С, липня 12—14°С. Протягом року випадає 1200—1400 мм опадів. Ячмінь і картопля, як правило, не дозрівають.

На завершення огляду необхідно звернути увагу на те, що при­родні райони Буковинських Карпат є основним осередком формування катастрофічних паводків на ріках, особливо на Черемоші. Причин паводків досить багато: велика (понад 1000 мм) кількість опадів про­тягом року, досить часті відлиги зимою, коли майже повністю сходить сніг із хребтів, режим дощів, які тут мають часто затяжний і зливовий характер, круті, місцями обезлісені схили. Виходячи на Передгір’я, Че­ремош і частково Сірет сповільнюють швидкість течії, що різко під­німає висоту паводкової хвилі, і тоді вода виходить з берегів, затоп­люючи не тільки заплаву, але й частково надзаплавну терасу, на якій побудовані села, прокладені дороги, розкинулися поля тощо. Таким чином, паводки, як правило, формуються в Карпатах, і саме тут слід проводити протипаводкові заходи.

comments powered by HyperComments