ФЛОРИСТИЧНИЙ СКЛАД РОСЛИННОГО ПОКРИВУ

Різноманітність екологічних умов, наявність вертикальної поясності, різні типи ландшафтів зумовили формування на території області досить багатої флори вищих судинних рослин, яких за поперед­німи даними налічується понад 1500 видів. Вони належать до 528 родів та 99 родин. Найбільш поширеними серед них є види таких дев’яти родин: складноцвітних — 193 (13%); злакових — 131 (8,8%); ро­зових — 96 (6,5%); бобових — 77 (5,1%); хрестоцвітних — 75 (5%); губоцвітних — 66 (4,4%); жовтецевих — 64 (4,3%), ранникових — 63 (4,2%); гвоздикових — 52 (3,4)%. Ці родини охоплюють 275 родів і 817 видів, тобто більше ‘50% родів і видів.

Найбільше неморальних видів, які належать до європейського типу поширення, на другому місці бореальні голарктичного і палеарктичного типу поширення, далі йде частина видів середземноморськоєв-ропейського і найменше — степового понтичного.

Серед гірського елементу флори багато європейських видів, час­тина яких ендемічна. Наприклад, балкано-карпатським ендемом є не­чуйвітер трансільванський (Hieracium transsilvanicum Heuff); карпат­ськими — валеріана трансільванська (Valeriana transsilvanica Schur), очиток карпатський (Sedum carpaticum Reuss), смородина карпатська (Ribes carpaticum Kit); східнокарпатськими — аконіт Гостів (Aconitum Hosteanum Schur); фітеуми Вагнера (Phyteuma vagneri Kern) та чотирироздільна (Ph. tetramerum Schur); жовтець карпатський (Ra­nunculus carpaticus Herb). До степових ендемів належать зіновать Лін-демана (Cytisus lindemannii V, Krecz); чебрець подільський (Thytnus podolious Klok et Shost); аконіт Бессера (Aconitum Besserianum Andrz); юрінея дністровська (Jyrinea tyraica Klok) та ін. Третинними реліктами є тис (Taxus baccata L.); королиця круглолиста(Leucanthemum roundijolium (W.K.)D.C); підбілик альпійський (Homogyne alpina Cass); осока парвська (Carex brevicollis D.C) та ін.

В. І. Чопик (1958) вважає, що арктотретинна флора є ядром флори Карпат. Вона в кінці третинного і у четвертинний періоди безперервно збагачувалась бореальними і середньоєвропейськими неморальними елементами. З кінця третинного періоду почався вплив балкано-серед­земноморської флори. Степові види поширилися в Чернівецькій області у сухі фази післяльодовикового періоду, а також пізніше під впливом виробничої діяльності людини. В доагрикультурний період більша частина Чернівецької області була вкрита лісами. Тепер ліси займають понад 30% площі, сіножаті і пасовища — близько 15% (в тому числі і степові ділянки). Вся інша площа зайнята орними землями, садами, городами. Лісів і лук найбільше у Передгір’ї і гірській частині (рис. 13).

 

ЛІСОВА РОСЛИННІСТЬ

У Чернівецькій області ліси різноманітні. На Прут-Дністровському межиріччі і в Передгір’ї основними лісоутворюючими поро­дами у широколистяних лісах є дуб звичайний (Quercus robur L.), дуб скельний (Q. petraea Liebl.), бук лісовий (Fagus silvatica L.), граб зви­чайний (Carpinus betulusL.). У змішаних і чистих лісах Передгір’я та гірських районах — ялиця біла (Abies alba Mill.), бук лісовий, ялина європейська (смерека) (Picea abies (L.) Karst.). Вздовж потоків та рі­чок утворює ліси вільха клейка (Alnus glutinosa (L.) Gaertn), яка у верхній частині гір змінюється вільхою сірою(Alnus incana (L.) Willd.). Похідні ліси на Прут-Дністровському межиріччі та частково у Передгір’ї утворює граб звичайний та у всіх районах осика (Populus tremula L.).

Дубові ліси (Ouerceta) поширені на Прут-Дністровському і Прут-Сіретському межиріччях (рис. 14). На Прут-Дністровському вони представлені двома формаціями: дубом звичайним і дубом скель­ним, які ростуть по схилах у долині р. Дністер та його приток, рідше трапляються невеликими ділянками на вододільному плато.

На Прут-Сіретському межиріччі поширені ті ж формації, але на більшій площі. Дубові ліси з дуба звичайного приурочені до рівнини з більш важкими ґрунтами, а з дуба скельного — до території, дуже порізаної балками з виходами на поверхню або розташованими близь­ко до поверхні вапнистими породами. У багатьох місцях, особливо на Прут-Дністровському межиріччі, дубові ліси вирубані і їх площі зай­няті похідними грабовими лісами. Лісистість Прут-Дністровського ме­жиріччя становить близько 13,5%.

У вигляді домішки у деревостанах дубових лісів трапляються: ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.), бук лісовий, граб звичайний, клен звичайний (Acer platanoides L.), липа серцелиста (Tilia cordata Mill), черешня (Cerasus avium Moench), береза бородавчаста(Betula verrucosa Ehrh.), явір(Acer pseudoplatanus L.), осика, клен польовий (Acer campestre L.). Рідкісними видами є берека (Sorbus torminalis (L.) Krantz.), вишня магалебська (Cerasus mahaleb (L.) Mill.), кло­кичка периста (Staphylea pinnata L.); з чагарників — скумпія звичайна (Cotinus coggygria Scop). Підлісок відсутній або рідкий і лише поде­куди густий, його склад такий: дерен справжній (Cornus mas L.) (по сухих схилах), калина звичайна і гордовина (Viburnum opulus, V. lan­tana L.), ліщина звичайна (Corylus avellana L.), свидина кров’яна (Thelycrania sanguinea (L.) Tour.), глід (Crataegus), бруслина боро­давчаста(Evonymus verrucosa Scop.) і європейська (Evonymus euro­paea L.), шипшина (Rosa canina L.), терен (Prunus spinosa L.), жостір проносний (Rhamnus cathartica L.), клен татарський (Acer tataricum L.), жимолость пухнаста (Lonicera xylosteum L.), малина (Rubus idaeus L.), вовчі ягоди звичайні(Daphne mezereum L.), крушина ламка (Frangula alnus Mill), ожина (Rubus).

Проективне покриття травостою від 10 до 80%. Тут домінують горобейник пурпурово-голубовий, костриця борозниста, маруна щитко­ва, осока стягнута, тонконіг дібровний, зірочник лісовий, осока воло­систа, пальчаста і парвська, холодок тонколистий, фіалка лісова, копит­няк європейський, маренка запашна, підмаренник проміжний, конвалія звичайна, зеленчук жовтий та ін.

На Прут-Сіретському межиріччі у формації дубових лісів перева­жають свіжі, рідше вологі типи. Підлісок тут слабо розвинений. В тра­востої домінують: маренка запашна, підлісник європейський, підмарен­ник проміжний, осока волосиста, осока лісова, перестріч гайовий, яг­лиця звичайна.

Деревостій більш високої повноти. Проективне покриття травостою 50—60%. Де-не-де трапляються зелені мохи (до 1%).

Букових лісів (Fageta) в області більше, ніж дубових. По­ширені вони на Прут-Дністровському межиріччі, у Передгір’ї та ниж­ньому гірському поясі. На Прут-Дністровському межиріччі бучини приурочені до Хотинської височини. Ближче до Пруту їх стає більше. Ростуть вони в основному на території з розчленованим рельєфом в умовах свіжих грудів, рідше —свіжих сугрудків. У деревостані цих лі­сів у вигляді домішки трапляються граб звичайний, дуб звичайний, черешня, в’яз шорсткий (Ulmus scabra Mill.), клен звичайний, береза бородавчаста, осика; рідше — дуб скельний, клен польовий, явір, ясен звичайний, берека. Підлісок відсутній або рідкий. ‘Поодиноко та роз­сіяно в ньому наявні: ліщина, свидина, жимолость пухнаста, ожина шорстка (Rubus hirtus W. K.), рідше — бузина чорна (Sambucus nigra L.), вовчі ягоди звичайні, калина, гордовина, клокичка периста. Трав’яний покрив у бучинах не скрізь добре розвинений, часом трап­ляються ліси рідкотравні. У чистих букових лісах повнота 0,9. Підлісок відсутній, загальне проективне покриття травостоєм від 4 до 10%, де розсіяно ростуть маренка запашна та грушанка круглолиста. Біля стов­бурів дерев невеликі плями зелених мохів.

У травостої грабово-букових лісів переважають осока волосиста та веснівка дволиста. В умовах свіжих грудів у трав’яному покриві чистих бучин домінують: маренка запашна, осока волосиста, підмарен­ник проміжний, фіалка лісова, зеленчук жовтий.

На Прут-Сіретському межиріччі, крім чистих бучин, утворилося багато похідних змішаних букових лісів, які приурочені до умов сві­жих вологих грудів. В деревостані їх з’являються ялиця біла і ялина європейська (штучного походження). В околицях села Глибочок росте тис. Підлісок рідкий, в ньому ростуть ліщина звичайна, крушина ламка, а також види, характерні для бучин Хотинської височини. У трав’яному покриві переважають: маренка запашна, яглиця зви­чайна, копитняк європейський, медунка темна, осока волосиста, цибуля ведмежа та ін. Ближче до гір чисельність і різновидність букових лісів зменшується.

На території Буковинського підгір’я (між Сіретом і північними крайовими хребтами Карпат з півдня) ростуть чисті букові, дубово-букові, ялицево-букові і ялиново-букові ліси в умовах свіжих та во­логих грудів. Деревостани їх І—II класів бонітету. Підлісок відсутній. Проективне покриття травостою 15—30%, у ньому переважають ма­ренка запашна, осока волосиста, ожина змієвидна, зубниця бульбиста.

У гірській частині вплив людини на рослинність був досить інтен­сивним з порівняно давніх часів, тому ліси, які тут ростуть, дуже змінені і порушені. Рослинні пояси у багатьох місцях зміщуються вниз. Границі між поясами коливаються в межах 200 м. Бук і ялиця тепер, як засвідчує І. В. Артемчук (1961), не піднімаються вище 1200 м н. р. м., а ялина європейська відновлюється не тільки у нижніх поясах гір, але й у Передгір’ї. У нижніх поясах гірських районів вона розселилася на території, де раніше росли букові та ялицеві ліси.

У Буковинських Скибових Карпатах чисто букові ліси трапляють­ся досить рідко. Вони приурочені до вологих грунтів і ростуть, голов­ним чином, у зовнішній частині. Розташовані переважно на висотах 800—850 м н. р. м., але спускаються і в передгірну зону до висоти 50 м н. р. м. Бук тут І класу бонітету. Підлісок рідкий, в ньому пооди­ноко трапляються вовчі ягоди звичайні, ліщина звичайна, ожина зміє­видна. Трав’яний покрив з проективним покриттям до 20—25% із значною кількістю неморальних елементів. У ньому домінують: марен­ка запашна, ожина гайова, кремена біла, зеленчук жовтий, переліска багаторічна, лунарія оживаюча. Моховий покрив на 20—25% площі. Змішані ялицево-букові та ялиново-ялицево-букові ліси займають біль­ше площі, ніж чисті букові. У ялицево-букових лісах у трав’яному покриві домінують не тільки неморальні види: зубниця залозиста і бульбиста, маренка запашна та ін., але і бореальні елементи — ква­сениця звичайна. Тут поширені також папороті: дріоптерис чоловічий, безщитник жіночий та ін.

Чисті та змішані букові ліси у Путильському низькогір’ї займають всього 2—3% площі лісів. Ростуть вони в умовах вологих грудів. Чисті бучини розташовані на нижніх частинах південно-східних схилів. Деревостани II класу бонітету. Підлісок рідкий з поодиноких рослин ожини змієвидної та жимолості чорної (Lonicera nigra L.). У трав’яно­му покриві переважають: маренка запашна, зірочник лісовий, осока волосиста. Тут їіоширені також бучини рідкотравні. В ялицево-буко­вих лісах підліску немає. У трав’яному покриві переважають папороті: безщитник жіночий, дріоптерис чоловічий, дріоптерис остистий.

У районі Буковинсько-Чорногірських Карпат трапляються тільки змішані ялицево-ялиново-букові ліси, які ростуть на границі з Путиль­ським низькогір’ям в умовах вологих грудів. Вони займають незначні площі у 18 кварталі урочища Шавні Яблунецького лісництва. Бука в них до 80%. Ліси рідкотравні.

Ялицеві ліси (Abieteta) поширені на Прут-Сіретському межи­річчі. Ростуть вони ближче до гір в умовах вологих сугрудків. У II ярусі подекуди трапляється бук лісовий. Підлісок рідкий або відсутній. Трав’яний покрив рідкий (1—5% покриття). Моховий покрив на 60— 70% площі. Буково-ялицеві ліси приурочені до умов вологих грудів. У деревостої 60% ялиці. Підлісок відсутній. Трав’яний покрив нерів­номірний. Проективне покриття від 3—5% до 40%. У ньому перева­жають: ожика волосиста, вороняче око звичайне. Частина лісів рідко-травна.

У Підгір’ї ялицеві ліси поширені найбільше. Найчастіше вони ростуть в умовах вологих грудів, рідше — вологих сугрудків і представ­лені чистими ялицевими лісами, а також дубово-ялицевими, буково-ялицевими, буково-ялиново-ялицевими та ялиново-ялицевими угрупу­ваннями. У чистих ялицевих лісах підлісок відсутній. Трав’яний покрив густий (70%), в ньому домінують: маренка запашна, зеленчук жов­тий, квасениця звичайна, осока волосиста. Моховий покрив на 20% площі. У буково-ялиново-ялицевих лісах у трав’яно-чагарниковому ярусі ростуть ожина змієвидна, квасениця звичайна, зубниця бульби­ста. В ялиново-ялицевих моховий покрив займає 30—60% площі.

Ялицеві ліси у Буковинських Скибових Карпатах поширені в зов­нішніх і внутрішніх частинах району. Чисті ялицеві ліси тут трапля­ються рідше, ніж змішані з ялиною європейською та буком лісовим.

У буково-ялицевих лісах у підліску є поодинокі рослини ожини сизої (Rubus caesius L.), малини, вовчих ягід звичайних, жимолості чорної. Трав’яний ярус з переважанням: зубниці бульбистої, маренки запашної, ожики гайової, квасениці звичайної. Моховий покрив поши­рений на 40% площі фітоценозів. Ялиці у деревостанах 70%. Підлісок відсутній. У трав’яному покриві домінують: квасениця звичайна, ожика гайова, осока лісова, куничник тростиновий. Моховий покрив на 50% площі. З підвищенням місцевості ялиново-ялицеві ліси змінюють буково-ялиново-ялицеві. Вони ростуть на висотах 850—950 м н. р. м. в умовах вологих сугрудків. Ялиці у деревостані 70%. Підлісок рідкий з жимолості чорної, горобини звичайної (Sorbus aucuparia L.) та ін. У трав’яно-чагарниковому ярусі домінують: квасениця звичайна, чорни­ця (Vaccinium myrtillus L.), куничник тростиновий, кремена біла, без­щитник жіночий, підлісник європейський. Моховий покрив на 70—80% площі. Чисті яличники трапляються на висотах 850—1000 м н. р. м. в умовах вологих сугрудків. Підлісок рідкий. Моховий покрив на 80— 90% площі. У трав’яно-чагарниковому ярусі домінують: ожика гайова, чорниця, квасениця звичайна, веснівка дволиста, переліска багаторічна, сольданеля гірська (Soldanella montana Mican.).

У Путильському низькогір’ї ялицеві ліси, як і букові, займають 2—3% площі. Тут ростуть чисті ялицеві, ялиново-буково-ялицеві та яли­ново-ялицеві ліси. Ялиново-буково-ялицеві ліси рідкотравні. У чистих ялицевих лісах моховий покрив місцями займає 60—70% їх площі. У трав’яно-чагарниковому ярусі найбільш поширені: квасениця зви­чайна, куничник тростиновий і чорниця. Ялиці у деревостані 60%. Яли­ця і ялина І класу бонітету. Підлісок відсутній. У трав’яному покриві зустрічаються: маренка запашна, безщитник жіночий, дріоптерис чоловічий, квасениця звичайна. Моховий покрив на 50—70% усієї площі.

Ялицеві ліси у Буковинсько-Чорногірських Карпатах займають неве­ликі площі, представлені буково-ялиново-ялицевими та ялиново-ялице­вими лісами, ростуть в умовах вологих грудів і вологих сугрудків. Ялиці у деревостані 60—70%. Підлісок рідкий або відсутній, поодиноко трапляються шипшина повисла (Rosa pendulina L.), горобина звичай­на. Моховий покрив нерівномірний — від 5—8 до 70—90% площі. По­ширені рідкотравні ліси. У трав’яно-чагарниковому ярусі місцями пе­реважає чорниця.

Ялинові або смерекові ліси (Piceaeta) ростуть у Під­гір’ї у вигляді чистих ялинників або змішаних буково-ялицево-ялинових, грабово-ялинових, буково-ялинових, вільхово-ялинових і осиково-ялинових (рис. 15). Ялини у деревостанах 60—70%. Підлісок відсут­ній або рідкий з ліщини звичайної. Проективне покриття травостою 30—50%. Домінують в ньому: веснівка дволиста, квасениця звичайна, осока волосиста, переліска багаторічна, ожика волосиста. Моховий покрив з зелених мохів (покриття 20—90%). Значні площі цих лісів штучного походження.

У Буковинських Скибових Карпатах ялинові ліси трапляються, головним чином, у внутрішніх частинах. Тут поширені переважно мі­шані ялицево-ялинові фітоценози. Ростуть вони на висоті 900—1400 м н. р. м. Буково-ялинові ліси поширені переважно на висотах 900— 1100 м н. р. м. Приурочені вони до вологих грудів. Ялини у деревостані до 80%. У підліску поодиноко трапляється ожина сиза і змієвидна, жимолость чорна, горобина звичайна, інколи ліщина звичайна, малина, аґрус відхилений (Grossularia reclinata Mill.). У трав’яному покриві поширені: квасениця звичайна, маренка запашна, зубниця залозиста. Моховий покрив займає 30—60% площі. Там, де крім бука у дерево­стані є ще ялиця, у трав’яному ярусі поширені безщитник жіночий, чор­ниця. В ялицево-ялинових лісах у трав’яному ярусі переважають ще кремена біла, куничних тростиновий. Моховий покрив на 50—60% площі. У чистих ялинових лісах на висоті 1100— 1400 м н. р. м. в умо­вах вологих сугрудків деревостани І—II класів бонітету. Підлісок рід­кий. У трав’яному покриві переважають: ожика гайова, куничник тростиновий, без­щитник жіночий. Добре роз­винений моховий покрив (покриття 70—90)%).

Чисті ялинові ліси у Путильському низькогір’ї займають близько 70% лі­сової площі. В основному це монокультури штучного по­ходження. У змішаних яли­нових лісах береза бородав­часта, бук, явір, ялиця. Яли­ці у деревостані 50—80%. Підлісок відсутній. Трапля­ється жимолость чорна. У трав’яному ярусі поширені: ожина змієвидна, кремена біла, куничник тростиновий, квасениця звичайна, чорни­ця, рідше — маренка за­пашна, переліска багаторіч­на, безщитник жіночий, дрі­оптерис чоловічий. Моховий покрив місцями незначний (1—20%), іноді майже су­цільний (85%). Чисті ялин­ники високопродуктивні, лі­си І—І_а класів бонітету. Помітними асоціаціями є ялинники квасеницеві, які ростуть в умовах вологих сугрудків. Ялинники-зелено­мошники приурочені до вологих багатих суборів. Зелені мохи тут утво­рюють майже суцільний покрив. Крім цих асоціацій, є ліси з домінуван­ням у трав’яному ярусі осоки лісової, квасениці звичайної, дріоптериса чоловічого, безщитника жіночого, ожики волосистої, ожини змієвидної, чорниці, куничника тростинового, в яких моховий покрив часом займає 5— 8% площі. В ялинниках-зеленомошниках місцями домінують ті ж види, а також брусниця (Vaccinium vitis idaea L.) у верхніх частинах схилів.

Найбільше поширені ялинові ліси у Буковинсько-Чорногірських Карпатах. У порушених молодих деревостанах трапляються як домішки береза бородавчаста, осика, а в умовах вологих трудів — бук лісовий, ялиця біла, явір. У підліску одиничні рослини жимолості чорної, горо­бини звичайної, таволги в’язолистої (Spiraea ulmifolia Scop.), шипши­ни повислої, малини. Трав’яний покрив нерівномірний. Проективне покриття 15—60%. Тут поширені: квасениця звичайна, дріоптерис чо­ловічий, куничник тростиновий, безщитник жіночий, чорниця. Моховий покрив з зелених мохів займає від 5—15 до 75—90%. Чисті ялинові ліси приурочені до умов вологих сугрудків. Деревостани Іа—І класів бонітету. Підлісок рідкий з тих же видів, що і в змішаних лісах. В ялинниках моховий покрив або відсутній, або незначний, або має покриття від 60 до 90%. Там, де його немає, або він зустрічається плямами, поширені ялинники, з переважанням у трав’яному ярусі ква­сениці звичайної, ожики волосистої, дріоптериса чоловічого, чорниці, кремени білої, веснівки дволистої, тонконога IIIе, куничника тростино­вого. В ялинниках-зеленомошниках місцями домінують у трав’яному покриті ті ж види, а, крім цього, трапляються у вигляді домінантів перестріч скельний, брусниця. В умовах сирих суборів на невеликій площі (увігнутих нижніх і середніх частинах схилів) ростуть ялинники, у моховому покриві яких переважають торф’яні мохи-сфагнуми. Тут є шар торфу потужністю до 10 см.

У північно-східній частині Чивчинських гір ростуть в умовах су­борів ялинники-зеленомошники II—III класів бонітету, в трав’яному покриві яких панують: підбілик альпійський, брусниця, плаун бара­нець, одноквітка звичайна та ін. Крім бореальних елементів є тут і неморальні (зубниця залозиста і бульбиста, яглиця звичайна, пере­ліска багаторічна, анемона дібровна та ін.), які свідчать про те, що ці ялинові ліси утворилися на місці поширених раніше буково-ялицевих, а можливо і букових лісів.

На верхній межі лісового поясу трапляється ялинове криволісся з ялівцем сибірським (Juniperus sibirica Burgsd.). Суцільного покриву яловець не утворює, і вільні площі зайняті лучною високогірною рос­линністю, серед якої дуже рідко трапляється сосна гірська, с. жереп Pinus mughusScop.).

 

ЛУЧНА РОСЛИННІСТЬ

Серед трав’яних формацій у Чернівецькій області основ­ними є луки. Лише на Прут-Дністровському межиріччі значні площі зайняті лучними степами.

У аплакорних умовах і на високих терасах Пруту та Дністра пе­реважають лучні степи, представлені формаціями типчака борознисто­го, бородача звичайного, перстача піскового, чебреців подільського і стягненого, а місцями угрупуваннями самосилу панонського і гайово­го, мінуарції дністровської, астрагалу австрійського. В складі травостою значну роль відіграють також пажитниця багаторічна, тонконіг вузьколистий, молочай кипарисовидний, тонконіг стиснутий, звіробій звичайний, волошка лучна, пирій повзучий, маренка рожева, миколай­чики польові, кульбаба пізня, деревій тисячолистий, подорожник ланце­толистий, очиток їдкий, келерія струнка, подекуди ковила волосиста і довголиста, житняк гребінчастий. На багатьох скелях товтрових гряд і їх розсипах трапляються досить рідкісні рослини: шиверекія поділь­ська, любочки шершаві, громовик Візіані.

На перелогах залежно від їх віку переважають: злинка канадська, жабник польовий, стоколос покрівельний, полин австрійський і гіркий, люцерна хмелевидна, конюшина повзуча, типчак борознистий, чебреці тощо.

Остепнені луки поширені на середніх схилах балок. Вони представ­лені фрагментами формацій: костриці лучної, райграсу високого, гря­стиці збірної, тонконога лучного. У їх флористичному складі поширені: тимофіївка степова, келерія струнка, мітлиця тонка, конюшина лучна і повзуча, лядвенець рогатий.

У долині Дністра перша та друга тераси дуже вузькі і лише в ме­андрах вони добре виявлені. Рослинність на них подібна до рослин­ності днища Пруту, на високих терасах ліси. На галявинах і в зрі­джених деревостоях поширена лучно-степова рослинність, подібна до лучно-степової рослинності вододільного плато. Тут, на скелях, трапля­ються ділянки формації сеслерії Гейфлера, тонконога різноколірного тощо.

У долині Пруту поширені справжні, болотисті та засолені луки.

На справжніх луках такі формації: райграс високий, гря­стиця збірна, костриця лучна, пирій повзучий. У флористичному складі беруть участь: мітлиця тонка, конюшина лучна і повзуча, лядвенець рогатий, кмин звичайний, деревій тисячолистий та ін. У прирусловій частині зрідка трапляється формація стоколоса безостого, а в долинах річок — формації: тонконога лучного, мітлиці тонкої, костриці червоної. Наслідком дегресії цих формацій є поширення пажитниці багаторічної і конюшини повзучої.

Болотисті луки в системі кормових угідь долини Пруту і її лівих приток займають найбільші площі. Вони представлені формація­ми: очерету звичайного, лепешняка водного і плавучого, тонконога бо­лотного, осоки лисячої, жовтецю повзучого та ін. В їх флористичному складі значну роль відіграють: мітлиця біла і повзуча, чина лучна, ко­нюшина гібридна, вербозілля звичайне та ін.

Засолені луки трапляються у долинах рік невеличкими ділян­ками, але в напрямку з заходу на схід вони поступово збільшуються і між Магалою та Липканами вже становлять досить важливе джерело сінокісно-пасовищних кормів. Представлені такими формаціями: кост­риці лучної і східної, бекманії звичайної, покісниці розставленої, коню­шини суницевидної.

На Хотинській височині кормові угіддя поширені, головним чином, на узліссях, лісових галявинах і на обезлісених схилах горбів, балок, Долин річок. Тут трапляються лучні степи (формація типчака борознистого) та остепнені луки (формації тонконога лучного, мітлиці тонкої з степовими видами рослин).

На Прут-Сіретському межиріччі луки сформувались на місці зве­дених лісів. Неглибоке залягання карбонатної материнської гірської породи, зменшення вологості в грунті і повітрі є причиною остепнення цього району. Тут поширені остепнені луки, які становлять 35% до загальної площі луків району, справжні, болотисті та засолені луки. У складі остепнених лук беруть участь типчак борознистий, келерія струнка, тимофіївка степова, гадючник шестипелюстковий та ін. Пред­ставлені вони формаціями: костриці червоної, мітлиці тонкої, еспар­цета виколистого, люцерни серповидної. У травостої цих лук багато бобових. Тут ростуть лядвенець рогатий, вовчуг польовий, в’язіль різ­нобарвний, конюшина панонська, чина чорна, горошки мишачий і тон­колистий, а на вигонах — конюшина повзуча. Справжні луки станов­лять близько 60%. їх роль особливо велика у присіретській частині, де вони представлені формаціями: костриці лучної, мітлиці тонкої, ко­стриці червоної. Дві останні формації складають основу травостою. В їх складі значну роль відіграють гребінник, пахуча трава звичайна, гвоздика дельтовидна, суховершки звичайні, деревій тисячолистий, лядвенець рогатий, конюшина лучна і панонська та ін.

Болотисті луки становлять не більше 2% від загальної пло­щі лук району. Вони поширені у западинах між горбами і в долинах річок, представлені формаціями: тонконога болотного, лепешняка вод­ного і плавучого, ситника пониклого, камиша лісового, хвоща болотно­го та ін. Площі засолених лук тут незначні і практичного значення не мають.

У Підгір’ї луки поширені в долинах рік і на міжрічкових масивах. Найбільш поширені справжні луки: мітлиці тонкої і медової трави шерстистої, які займають 70% кормової площі. Для травостою цих лук характерні також тимофіївка лучна, перстач прямостоячий, волошка фригійська, щучник дернистий, королиця звичайна, мітлиця собача і види, які наведені для справжніх лук Прут-Сіретського межиріччя. Болотисті луки особливо поширені в долині Міхідри. Значні площі тут займають луки ситника розлогого і ситника Леєра. Окремими фраг­ментами у долині Міхідри і Сірету трапляються торф’янисті луки. Вони представлені формаціями щучника дернистого та молінії голубої. Близько 2% становлять пустищні луки. Це формація біловуса стисну­того, яка поширена в долині Міхідри, рідко Сірету і на значних площах міжрічкових масивів басейну Малого Сірету.

У гірському районі в структурі травостоїв добре виражена верти­кальна поясність. Крім цього, на формуванні лук позначилась і госпо­дарська діяльність людини. Сформувались вони на місці зведених лі­сів. Основу травостою гірських лук становлять справжні луки, які представлені формаціями: костриці червоної (в нижньому гірському поясі до 50%), мітлиці тонкої (в нижньому гірському поясі 30%), вов­чуга польового (Путильське низькогір’я), конюшини середньої (Пу­тильське низькогір’я), костриці лежачої, тонконога альпійського в суб­альпійському поясі. У травостої лук також поширені фрагменти формацій пахучої трави звичайної, трясучки середньої, грястиці збірної, костриці лучної, тимофіївки лучної, тонконога лучного. Для Путиль­ського низькогір’я досить характерні також бобові: конюшина лучна, панонська, гірська, гібридна, повзуча, заяча конюшина споріднена, лядвенець рогатий. Вище 900 м н. р. м. кількість бобових у траво­стоях лук зменшується. З підвищенням гірських хребтів у травостоях лук з’являються арніка гірська, ахірофорус одноквітковий, скорзонера рожева, брусниця, чорниця та ін.

Торф’янисті луки з щучника дернистого у вигляді невели­ких фрагментів поширені від нижнього гірського поясу до субальпій­ського, але ближче до верхньої межі лісу в системі відгінних пасовищ вони займають великі площі.

Пустищні луки з біловусу стиснутого поширені від нижнього гірського поясу до субальпійського. Роль їх в системі лук з підвищен­ням гірських хребтів поступово зростає. Чагарникові пустища представ­лені формаціями чорниці та брусниці. Найбільші площі вони займають на верхній межі лісу та в субальпійському поясі. У чагарникових пус­тищах у флористичному складі є: куничник тростиновий, костриця чер­вона, лохина, підбілик альпійський, солданела гірська, арніка гірська, костриця лежача, тонконіг Ше і альпійський, тимофіївка альпійська. В них добре розвинений моховий покрив. Брусничні пустища займають невеликі площі.

 

ВОДНО-БОЛОТНА РОСЛИННІСТЬ

На території Чернівецької області найбільше поширені низинні болота, значна частина яких описана вже при характеристиці лучної рослинності як болотисті і торф’янисті луки. У прибережній смузі водойм долини Пруту та його лівих приток, рідше в долині Че­ремошу поширені формації очерету звичайного, лепешняка водного. На замулених водоймах і канавах по всій області трапляються зарості лепешняка плавучого та лепешняка з осоками і комишем лісовим. Останній у цих умовах інколи утворює чисті зарості. На Прут-Дністровському межиріччі та в Передгір’ї у прибережній смузі діючих во­дойм, а також на замулених місцях поширені формації рогозів широ­колистого і вузьколистого. Крім цих формацій в області наявні фор­мації сусака зонтичного, частухи подорожникової, цикути отруйної, омега водяного та ін. У водоймах найчастіше трапляються рослинні угрупування рдесників гребінчастого, кучерявого, волосовидного, плаву­чого, блискучого, роголисника зануреного, водопериці колосової, рідко пухирника звичайного. Дуже рідко в окремих водоймах по Пруту і в околицях міста Чернівці трапляються глечики жовті, ще рідше — ла­таття біле.

ЛІСОВІ РЕСУРСИ

Ліси Чернівецької області займають близько 30% її те­риторії, їх загальна площа на 1. І. 1972 р. становила 252 229 га, а лісопокрита — 218 846 га. Загальні запаси ліквідної деревини 45,6 млн. м³ (6% запасів УРСР). Запас деревини на 1 га площі стиг­лих та перестиглих насаджень 347 м³. Лісів штучного походження 38 800 га, або 24%. Вкриті лісом площі поступово збільшуються за рахунок залісення непридатних для використання у сільському госпо­дарстві земель.

У лісах області росте 37 видів деревних порід. З них лісоутворюючими в корінних насадженнях є бук, вільха, ялиця, ялина (смерека), в похідних — граб, береза, осика, ясен, клен, липа; в штучних лісах — сосна, біла акація, тополя.

Хвойні породи займають в області перше місце (81,21 тис. га), на другому місці — твердолистяні високостовбурні (65,786 тис. га). По площі ялина займає 50 тис га, бук лісовий — 41,5 тис. га, ялиця — 30,2 тис. га, дуб — 23,5 тис. га . По запасах деревини: ялина — 13,21 млн. м³, ялиця — 10,49 млн. м³, бук — 8,15 млн. м³, дуб — 2,76 млн. м³.

В утворенні похідних лісів більшу роль відіграє граб — 5,3 тис. га і осика — 1,3 тис. га. Інші види займають невеликі площі (200— 100 га), штучні ліси ясена, білої акації, тополі — від 400 до 700 га. При утворенні лісокультур, крім основних порід, використовуються і такі цінні деревні породи, як горіх волоський, дуб червоний, модрина, сосна звичайна та ін.

Деревні породи, які домінують в лісах області, мають велике гос­подарське значення.

Ялина (смерека) в стиглих насадженнях має запас дере­вини на 1 га від 400—500 м³, а нерідко 800—900 м³. Деревина ії використовується в будівництві, для виготовлення меблів, деревних плит, музичних інструментів. Кора містить до 7—15% дубильних речовин. З хвої виготовляють кормове борошно і добувають ефірні олії. Порода тіневитривала і росте на грунтах різного ступеня опідзолення, але дуже вітровальна, тому потрібно утворювати змішані лісокультури і вводити в них породи, які мають добре розвинену кореневу систему та поліпшують грунт (ялиця, бук, явір, модрина).

Ялиця. Площі її частково зменшилися за рахунок ялини, особ­ливо в районі Путильського низькогір’я. Ялиця більш вибаглива до грунту, ніж ялина. Тіневитривала, але не переносить перезволоження. Деревина її м’яка, легка, але не міцна і швидко гниє. Вона використо­вується частково в будівництві, для різних опоряджень, в целюлозно-паперовій промисловості, для виготовлення тари. Кора містить 6—15% дубильних речовин. З хвої добувають олію, а з смоли — канадський бальзам.

Бук теж порода тіневитривала. Його деревина міцна, тверда, ду­же добре гнеться, нестійка до гниття, її використовують у будівництві, мебльовій промисловості (для виготовлення паркету, клепки і фанери). З деревини добувають також оцтову кислоту, метиловий спирт, фено­ли, вугілля. У букових горішках до 50% олії.

Дуб. Значні площі з-під дубових лісів тепер зайняті під орні зем­лі, городи, сади, садиби; на місці дубових дібров виросли похідні гра­бові ліси. Деревина дуба міцна, тверда, також використовується в будівництві, мебльовій промисловості (на паркет, клепку). З кори, де­ревини та інших частин добувають дубильні речовини. Жолуді викори­стовуються в харчовій промисловості для виготовлення сурогату кави. Дуб звичайний середньосвітлолюбивий, холодостійкий. Його рекомен­дують головною породою для всіх лісомеліоративних насаджень.

Граб менш продуктивна порода, ніж дуб. У стиглому насаджен­ні його на 1 га припадає 182 м³, а дуба — 250 м³. Деревина важка, тверда, використовується в целюлозно-паперовій промисловості, у то­карній справі, на інструменти і деталі машин, на дрова і вугілля. Граб є цінним супутником дуба і може використовуватися як супутна поро­да у захисних лісосмугах.

Колгоспні ліси області займають 62 900 га, в тому числі лісопокри­тої площі 55 800 га. Запас деревини в них 8,97 млн. м³. За іншими ор­ганізаціями закріплено ще 6 090 га.

Всі державні ліси поділені на дві групи. До першої належать 43 900 га лісів. Сюди відносяться ліси зеленої зони — 30300 га, поле­захисні та ґрунтозахисні — 3 600 га, курортні — 700 га, захисні смуги вздовж залізниць і шосейних шляхів — 3 400 га та інші — 2 600 га.

Друга група лісів на площі 138 700 га. З них експлуатаційних — 126 300 га, спецсмуги (вздовж нерестових рік і озер) та інші — 12 400 га.

Ліси області виконують ґрунтозахисну, протиерозійну, водорегу­люючу роль, мають велике рекреаційне значення.

• ← Поверхневі води Чернівецької області
• Грунти Чернівецької області →