Рослинність Чернівецької області
ФЛОРИСТИЧНИЙ СКЛАД РОСЛИННОГО ПОКРИВУ
Різноманітність екологічних умов, наявність вертикальної поясності, різні типи ландшафтів зумовили формування на території області досить багатої флори вищих судинних рослин, яких за попередніми даними налічується понад 1500 видів. Вони належать до 528 родів та 99 родин. Найбільш поширеними серед них є види таких дев’яти родин: складноцвітних — 193 (13%); злакових — 131 (8,8%); розових — 96 (6,5%); бобових — 77 (5,1%); хрестоцвітних — 75 (5%); губоцвітних — 66 (4,4%); жовтецевих — 64 (4,3%), ранникових — 63 (4,2%); гвоздикових — 52 (3,4)%. Ці родини охоплюють 275 родів і 817 видів, тобто більше ‘50% родів і видів.
Найбільше неморальних видів, які належать до європейського типу поширення, на другому місці бореальні голарктичного і палеарктичного типу поширення, далі йде частина видів середземноморськоєв-ропейського і найменше — степового понтичного.
Серед гірського елементу флори багато європейських видів, частина яких ендемічна. Наприклад, балкано-карпатським ендемом є нечуйвітер трансільванський (Hieracium transsilvanicum Heuff); карпатськими — валеріана трансільванська (Valeriana transsilvanica Schur), очиток карпатський (Sedum carpaticum Reuss), смородина карпатська (Ribes carpaticum Kit); східнокарпатськими — аконіт Гостів (Aconitum Hosteanum Schur); фітеуми Вагнера (Phyteuma vagneri Kern) та чотирироздільна (Ph. tetramerum Schur); жовтець карпатський (Ranunculus carpaticus Herb). До степових ендемів належать зіновать Лін-демана (Cytisus lindemannii V, Krecz); чебрець подільський (Thytnus podolious Klok et Shost); аконіт Бессера (Aconitum Besserianum Andrz); юрінея дністровська (Jyrinea tyraica Klok) та ін. Третинними реліктами є тис (Taxus baccata L.); королиця круглолиста(Leucanthemum roundijolium (W.K.)D.C); підбілик альпійський (Homogyne alpina Cass); осока парвська (Carex brevicollis D.C) та ін.
В. І. Чопик (1958) вважає, що арктотретинна флора є ядром флори Карпат. Вона в кінці третинного і у четвертинний періоди безперервно збагачувалась бореальними і середньоєвропейськими неморальними елементами. З кінця третинного періоду почався вплив балкано-середземноморської флори. Степові види поширилися в Чернівецькій області у сухі фази післяльодовикового періоду, а також пізніше під впливом виробничої діяльності людини. В доагрикультурний період більша частина Чернівецької області була вкрита лісами. Тепер ліси займають понад 30% площі, сіножаті і пасовища — близько 15% (в тому числі і степові ділянки). Вся інша площа зайнята орними землями, садами, городами. Лісів і лук найбільше у Передгір’ї і гірській частині (рис. 13).
ЛІСОВА РОСЛИННІСТЬ
У Чернівецькій області ліси різноманітні. На Прут-Дністровському межиріччі і в Передгір’ї основними лісоутворюючими породами у широколистяних лісах є дуб звичайний (Quercus robur L.), дуб скельний (Q. petraea Liebl.), бук лісовий (Fagus silvatica L.), граб звичайний (Carpinus betulusL.). У змішаних і чистих лісах Передгір’я та гірських районах — ялиця біла (Abies alba Mill.), бук лісовий, ялина європейська (смерека) (Picea abies (L.) Karst.). Вздовж потоків та річок утворює ліси вільха клейка (Alnus glutinosa (L.) Gaertn), яка у верхній частині гір змінюється вільхою сірою(Alnus incana (L.) Willd.). Похідні ліси на Прут-Дністровському межиріччі та частково у Передгір’ї утворює граб звичайний та у всіх районах осика (Populus tremula L.).
Дубові ліси (Ouerceta) поширені на Прут-Дністровському і Прут-Сіретському межиріччях (рис. 14). На Прут-Дністровському вони представлені двома формаціями: дубом звичайним і дубом скельним, які ростуть по схилах у долині р. Дністер та його приток, рідше трапляються невеликими ділянками на вододільному плато.
На Прут-Сіретському межиріччі поширені ті ж формації, але на більшій площі. Дубові ліси з дуба звичайного приурочені до рівнини з більш важкими ґрунтами, а з дуба скельного — до території, дуже порізаної балками з виходами на поверхню або розташованими близько до поверхні вапнистими породами. У багатьох місцях, особливо на Прут-Дністровському межиріччі, дубові ліси вирубані і їх площі зайняті похідними грабовими лісами. Лісистість Прут-Дністровського межиріччя становить близько 13,5%.
У вигляді домішки у деревостанах дубових лісів трапляються: ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.), бук лісовий, граб звичайний, клен звичайний (Acer platanoides L.), липа серцелиста (Tilia cordata Mill), черешня (Cerasus avium Moench), береза бородавчаста(Betula verrucosa Ehrh.), явір(Acer pseudoplatanus L.), осика, клен польовий (Acer campestre L.). Рідкісними видами є берека (Sorbus torminalis (L.) Krantz.), вишня магалебська (Cerasus mahaleb (L.) Mill.), клокичка периста (Staphylea pinnata L.); з чагарників — скумпія звичайна (Cotinus coggygria Scop). Підлісок відсутній або рідкий і лише подекуди густий, його склад такий: дерен справжній (Cornus mas L.) (по сухих схилах), калина звичайна і гордовина (Viburnum opulus, V. lantana L.), ліщина звичайна (Corylus avellana L.), свидина кров’яна (Thelycrania sanguinea (L.) Tour.), глід (Crataegus), бруслина бородавчаста(Evonymus verrucosa Scop.) і європейська (Evonymus europaea L.), шипшина (Rosa canina L.), терен (Prunus spinosa L.), жостір проносний (Rhamnus cathartica L.), клен татарський (Acer tataricum L.), жимолость пухнаста (Lonicera xylosteum L.), малина (Rubus idaeus L.), вовчі ягоди звичайні(Daphne mezereum L.), крушина ламка (Frangula alnus Mill), ожина (Rubus).
Проективне покриття травостою від 10 до 80%. Тут домінують горобейник пурпурово-голубовий, костриця борозниста, маруна щиткова, осока стягнута, тонконіг дібровний, зірочник лісовий, осока волосиста, пальчаста і парвська, холодок тонколистий, фіалка лісова, копитняк європейський, маренка запашна, підмаренник проміжний, конвалія звичайна, зеленчук жовтий та ін.
На Прут-Сіретському межиріччі у формації дубових лісів переважають свіжі, рідше вологі типи. Підлісок тут слабо розвинений. В травостої домінують: маренка запашна, підлісник європейський, підмаренник проміжний, осока волосиста, осока лісова, перестріч гайовий, яглиця звичайна.
Деревостій більш високої повноти. Проективне покриття травостою 50—60%. Де-не-де трапляються зелені мохи (до 1%).
Букових лісів (Fageta) в області більше, ніж дубових. Поширені вони на Прут-Дністровському межиріччі, у Передгір’ї та нижньому гірському поясі. На Прут-Дністровському межиріччі бучини приурочені до Хотинської височини. Ближче до Пруту їх стає більше. Ростуть вони в основному на території з розчленованим рельєфом в умовах свіжих грудів, рідше —свіжих сугрудків. У деревостані цих лісів у вигляді домішки трапляються граб звичайний, дуб звичайний, черешня, в’яз шорсткий (Ulmus scabra Mill.), клен звичайний, береза бородавчаста, осика; рідше — дуб скельний, клен польовий, явір, ясен звичайний, берека. Підлісок відсутній або рідкий. ‘Поодиноко та розсіяно в ньому наявні: ліщина, свидина, жимолость пухнаста, ожина шорстка (Rubus hirtus W. K.), рідше — бузина чорна (Sambucus nigra L.), вовчі ягоди звичайні, калина, гордовина, клокичка периста. Трав’яний покрив у бучинах не скрізь добре розвинений, часом трапляються ліси рідкотравні. У чистих букових лісах повнота 0,9. Підлісок відсутній, загальне проективне покриття травостоєм від 4 до 10%, де розсіяно ростуть маренка запашна та грушанка круглолиста. Біля стовбурів дерев невеликі плями зелених мохів.
У травостої грабово-букових лісів переважають осока волосиста та веснівка дволиста. В умовах свіжих грудів у трав’яному покриві чистих бучин домінують: маренка запашна, осока волосиста, підмаренник проміжний, фіалка лісова, зеленчук жовтий.
На Прут-Сіретському межиріччі, крім чистих бучин, утворилося багато похідних змішаних букових лісів, які приурочені до умов свіжих вологих грудів. В деревостані їх з’являються ялиця біла і ялина європейська (штучного походження). В околицях села Глибочок росте тис. Підлісок рідкий, в ньому ростуть ліщина звичайна, крушина ламка, а також види, характерні для бучин Хотинської височини. У трав’яному покриві переважають: маренка запашна, яглиця звичайна, копитняк європейський, медунка темна, осока волосиста, цибуля ведмежа та ін. Ближче до гір чисельність і різновидність букових лісів зменшується.
На території Буковинського підгір’я (між Сіретом і північними крайовими хребтами Карпат з півдня) ростуть чисті букові, дубово-букові, ялицево-букові і ялиново-букові ліси в умовах свіжих та вологих грудів. Деревостани їх І—II класів бонітету. Підлісок відсутній. Проективне покриття травостою 15—30%, у ньому переважають маренка запашна, осока волосиста, ожина змієвидна, зубниця бульбиста.
У гірській частині вплив людини на рослинність був досить інтенсивним з порівняно давніх часів, тому ліси, які тут ростуть, дуже змінені і порушені. Рослинні пояси у багатьох місцях зміщуються вниз. Границі між поясами коливаються в межах 200 м. Бук і ялиця тепер, як засвідчує І. В. Артемчук (1961), не піднімаються вище 1200 м н. р. м., а ялина європейська відновлюється не тільки у нижніх поясах гір, але й у Передгір’ї. У нижніх поясах гірських районів вона розселилася на території, де раніше росли букові та ялицеві ліси.
У Буковинських Скибових Карпатах чисто букові ліси трапляються досить рідко. Вони приурочені до вологих грунтів і ростуть, головним чином, у зовнішній частині. Розташовані переважно на висотах 800—850 м н. р. м., але спускаються і в передгірну зону до висоти 50 м н. р. м. Бук тут І класу бонітету. Підлісок рідкий, в ньому поодиноко трапляються вовчі ягоди звичайні, ліщина звичайна, ожина змієвидна. Трав’яний покрив з проективним покриттям до 20—25% із значною кількістю неморальних елементів. У ньому домінують: маренка запашна, ожина гайова, кремена біла, зеленчук жовтий, переліска багаторічна, лунарія оживаюча. Моховий покрив на 20—25% площі. Змішані ялицево-букові та ялиново-ялицево-букові ліси займають більше площі, ніж чисті букові. У ялицево-букових лісах у трав’яному покриві домінують не тільки неморальні види: зубниця залозиста і бульбиста, маренка запашна та ін., але і бореальні елементи — квасениця звичайна. Тут поширені також папороті: дріоптерис чоловічий, безщитник жіночий та ін.
Чисті та змішані букові ліси у Путильському низькогір’ї займають всього 2—3% площі лісів. Ростуть вони в умовах вологих грудів. Чисті бучини розташовані на нижніх частинах південно-східних схилів. Деревостани II класу бонітету. Підлісок рідкий з поодиноких рослин ожини змієвидної та жимолості чорної (Lonicera nigra L.). У трав’яному покриві переважають: маренка запашна, зірочник лісовий, осока волосиста. Тут їіоширені також бучини рідкотравні. В ялицево-букових лісах підліску немає. У трав’яному покриві переважають папороті: безщитник жіночий, дріоптерис чоловічий, дріоптерис остистий.
У районі Буковинсько-Чорногірських Карпат трапляються тільки змішані ялицево-ялиново-букові ліси, які ростуть на границі з Путильським низькогір’ям в умовах вологих грудів. Вони займають незначні площі у 18 кварталі урочища Шавні Яблунецького лісництва. Бука в них до 80%. Ліси рідкотравні.
Ялицеві ліси (Abieteta) поширені на Прут-Сіретському межиріччі. Ростуть вони ближче до гір в умовах вологих сугрудків. У II ярусі подекуди трапляється бук лісовий. Підлісок рідкий або відсутній. Трав’яний покрив рідкий (1—5% покриття). Моховий покрив на 60— 70% площі. Буково-ялицеві ліси приурочені до умов вологих грудів. У деревостої 60% ялиці. Підлісок відсутній. Трав’яний покрив нерівномірний. Проективне покриття від 3—5% до 40%. У ньому переважають: ожика волосиста, вороняче око звичайне. Частина лісів рідко-травна.
У Підгір’ї ялицеві ліси поширені найбільше. Найчастіше вони ростуть в умовах вологих грудів, рідше — вологих сугрудків і представлені чистими ялицевими лісами, а також дубово-ялицевими, буково-ялицевими, буково-ялиново-ялицевими та ялиново-ялицевими угрупуваннями. У чистих ялицевих лісах підлісок відсутній. Трав’яний покрив густий (70%), в ньому домінують: маренка запашна, зеленчук жовтий, квасениця звичайна, осока волосиста. Моховий покрив на 20% площі. У буково-ялиново-ялицевих лісах у трав’яно-чагарниковому ярусі ростуть ожина змієвидна, квасениця звичайна, зубниця бульбиста. В ялиново-ялицевих моховий покрив займає 30—60% площі.
Ялицеві ліси у Буковинських Скибових Карпатах поширені в зовнішніх і внутрішніх частинах району. Чисті ялицеві ліси тут трапляються рідше, ніж змішані з ялиною європейською та буком лісовим.
У буково-ялицевих лісах у підліску є поодинокі рослини ожини сизої (Rubus caesius L.), малини, вовчих ягід звичайних, жимолості чорної. Трав’яний ярус з переважанням: зубниці бульбистої, маренки запашної, ожики гайової, квасениці звичайної. Моховий покрив поширений на 40% площі фітоценозів. Ялиці у деревостанах 70%. Підлісок відсутній. У трав’яному покриві домінують: квасениця звичайна, ожика гайова, осока лісова, куничник тростиновий. Моховий покрив на 50% площі. З підвищенням місцевості ялиново-ялицеві ліси змінюють буково-ялиново-ялицеві. Вони ростуть на висотах 850—950 м н. р. м. в умовах вологих сугрудків. Ялиці у деревостані 70%. Підлісок рідкий з жимолості чорної, горобини звичайної (Sorbus aucuparia L.) та ін. У трав’яно-чагарниковому ярусі домінують: квасениця звичайна, чорниця (Vaccinium myrtillus L.), куничник тростиновий, кремена біла, безщитник жіночий, підлісник європейський. Моховий покрив на 70—80% площі. Чисті яличники трапляються на висотах 850—1000 м н. р. м. в умовах вологих сугрудків. Підлісок рідкий. Моховий покрив на 80— 90% площі. У трав’яно-чагарниковому ярусі домінують: ожика гайова, чорниця, квасениця звичайна, веснівка дволиста, переліска багаторічна, сольданеля гірська (Soldanella montana Mican.).
У Путильському низькогір’ї ялицеві ліси, як і букові, займають 2—3% площі. Тут ростуть чисті ялицеві, ялиново-буково-ялицеві та ялиново-ялицеві ліси. Ялиново-буково-ялицеві ліси рідкотравні. У чистих ялицевих лісах моховий покрив місцями займає 60—70% їх площі. У трав’яно-чагарниковому ярусі найбільш поширені: квасениця звичайна, куничник тростиновий і чорниця. Ялиці у деревостані 60%. Ялиця і ялина І класу бонітету. Підлісок відсутній. У трав’яному покриві зустрічаються: маренка запашна, безщитник жіночий, дріоптерис чоловічий, квасениця звичайна. Моховий покрив на 50—70% усієї площі.
Ялицеві ліси у Буковинсько-Чорногірських Карпатах займають невеликі площі, представлені буково-ялиново-ялицевими та ялиново-ялицевими лісами, ростуть в умовах вологих грудів і вологих сугрудків. Ялиці у деревостані 60—70%. Підлісок рідкий або відсутній, поодиноко трапляються шипшина повисла (Rosa pendulina L.), горобина звичайна. Моховий покрив нерівномірний — від 5—8 до 70—90% площі. Поширені рідкотравні ліси. У трав’яно-чагарниковому ярусі місцями переважає чорниця.
Ялинові або смерекові ліси (Piceaeta) ростуть у Підгір’ї у вигляді чистих ялинників або змішаних буково-ялицево-ялинових, грабово-ялинових, буково-ялинових, вільхово-ялинових і осиково-ялинових (рис. 15). Ялини у деревостанах 60—70%. Підлісок відсутній або рідкий з ліщини звичайної. Проективне покриття травостою 30—50%. Домінують в ньому: веснівка дволиста, квасениця звичайна, осока волосиста, переліска багаторічна, ожика волосиста. Моховий покрив з зелених мохів (покриття 20—90%). Значні площі цих лісів штучного походження.
У Буковинських Скибових Карпатах ялинові ліси трапляються, головним чином, у внутрішніх частинах. Тут поширені переважно мішані ялицево-ялинові фітоценози. Ростуть вони на висоті 900—1400 м н. р. м. Буково-ялинові ліси поширені переважно на висотах 900— 1100 м н. р. м. Приурочені вони до вологих грудів. Ялини у деревостані до 80%. У підліску поодиноко трапляється ожина сиза і змієвидна, жимолость чорна, горобина звичайна, інколи ліщина звичайна, малина, аґрус відхилений (Grossularia reclinata Mill.). У трав’яному покриві поширені: квасениця звичайна, маренка запашна, зубниця залозиста. Моховий покрив займає 30—60% площі. Там, де крім бука у деревостані є ще ялиця, у трав’яному ярусі поширені безщитник жіночий, чорниця. В ялицево-ялинових лісах у трав’яному ярусі переважають ще кремена біла, куничних тростиновий. Моховий покрив на 50—60% площі. У чистих ялинових лісах на висоті 1100— 1400 м н. р. м. в умовах вологих сугрудків деревостани І—II класів бонітету. Підлісок рідкий. У трав’яному покриві переважають: ожика гайова, куничник тростиновий, безщитник жіночий. Добре розвинений моховий покрив (покриття 70—90)%).
Чисті ялинові ліси у Путильському низькогір’ї займають близько 70% лісової площі. В основному це монокультури штучного походження. У змішаних ялинових лісах береза бородавчаста, бук, явір, ялиця. Ялиці у деревостані 50—80%. Підлісок відсутній. Трапляється жимолость чорна. У трав’яному ярусі поширені: ожина змієвидна, кремена біла, куничник тростиновий, квасениця звичайна, чорниця, рідше — маренка запашна, переліска багаторічна, безщитник жіночий, дріоптерис чоловічий. Моховий покрив місцями незначний (1—20%), іноді майже суцільний (85%). Чисті ялинники високопродуктивні, ліси І—Іа класів бонітету. Помітними асоціаціями є ялинники квасеницеві, які ростуть в умовах вологих сугрудків. Ялинники-зеленомошники приурочені до вологих багатих суборів. Зелені мохи тут утворюють майже суцільний покрив. Крім цих асоціацій, є ліси з домінуванням у трав’яному ярусі осоки лісової, квасениці звичайної, дріоптериса чоловічого, безщитника жіночого, ожики волосистої, ожини змієвидної, чорниці, куничника тростинового, в яких моховий покрив часом займає 5— 8% площі. В ялинниках-зеленомошниках місцями домінують ті ж види, а також брусниця (Vaccinium vitis idaea L.) у верхніх частинах схилів.
Найбільше поширені ялинові ліси у Буковинсько-Чорногірських Карпатах. У порушених молодих деревостанах трапляються як домішки береза бородавчаста, осика, а в умовах вологих трудів — бук лісовий, ялиця біла, явір. У підліску одиничні рослини жимолості чорної, горобини звичайної, таволги в’язолистої (Spiraea ulmifolia Scop.), шипшини повислої, малини. Трав’яний покрив нерівномірний. Проективне покриття 15—60%. Тут поширені: квасениця звичайна, дріоптерис чоловічий, куничник тростиновий, безщитник жіночий, чорниця. Моховий покрив з зелених мохів займає від 5—15 до 75—90%. Чисті ялинові ліси приурочені до умов вологих сугрудків. Деревостани Іа—І класів бонітету. Підлісок рідкий з тих же видів, що і в змішаних лісах. В ялинниках моховий покрив або відсутній, або незначний, або має покриття від 60 до 90%. Там, де його немає, або він зустрічається плямами, поширені ялинники, з переважанням у трав’яному ярусі квасениці звичайної, ожики волосистої, дріоптериса чоловічого, чорниці, кремени білої, веснівки дволистої, тонконога IIIе, куничника тростинового. В ялинниках-зеленомошниках місцями домінують у трав’яному покриті ті ж види, а, крім цього, трапляються у вигляді домінантів перестріч скельний, брусниця. В умовах сирих суборів на невеликій площі (увігнутих нижніх і середніх частинах схилів) ростуть ялинники, у моховому покриві яких переважають торф’яні мохи-сфагнуми. Тут є шар торфу потужністю до 10 см.
У північно-східній частині Чивчинських гір ростуть в умовах суборів ялинники-зеленомошники II—III класів бонітету, в трав’яному покриві яких панують: підбілик альпійський, брусниця, плаун баранець, одноквітка звичайна та ін. Крім бореальних елементів є тут і неморальні (зубниця залозиста і бульбиста, яглиця звичайна, переліска багаторічна, анемона дібровна та ін.), які свідчать про те, що ці ялинові ліси утворилися на місці поширених раніше буково-ялицевих, а можливо і букових лісів.
На верхній межі лісового поясу трапляється ялинове криволісся з ялівцем сибірським (Juniperus sibirica Burgsd.). Суцільного покриву яловець не утворює, і вільні площі зайняті лучною високогірною рослинністю, серед якої дуже рідко трапляється сосна гірська, с. жереп Pinus mughusScop.).
ЛУЧНА РОСЛИННІСТЬ
Серед трав’яних формацій у Чернівецькій області основними є луки. Лише на Прут-Дністровському межиріччі значні площі зайняті лучними степами.
У аплакорних умовах і на високих терасах Пруту та Дністра переважають лучні степи, представлені формаціями типчака борознистого, бородача звичайного, перстача піскового, чебреців подільського і стягненого, а місцями угрупуваннями самосилу панонського і гайового, мінуарції дністровської, астрагалу австрійського. В складі травостою значну роль відіграють також пажитниця багаторічна, тонконіг вузьколистий, молочай кипарисовидний, тонконіг стиснутий, звіробій звичайний, волошка лучна, пирій повзучий, маренка рожева, миколайчики польові, кульбаба пізня, деревій тисячолистий, подорожник ланцетолистий, очиток їдкий, келерія струнка, подекуди ковила волосиста і довголиста, житняк гребінчастий. На багатьох скелях товтрових гряд і їх розсипах трапляються досить рідкісні рослини: шиверекія подільська, любочки шершаві, громовик Візіані.
На перелогах залежно від їх віку переважають: злинка канадська, жабник польовий, стоколос покрівельний, полин австрійський і гіркий, люцерна хмелевидна, конюшина повзуча, типчак борознистий, чебреці тощо.
Остепнені луки поширені на середніх схилах балок. Вони представлені фрагментами формацій: костриці лучної, райграсу високого, грястиці збірної, тонконога лучного. У їх флористичному складі поширені: тимофіївка степова, келерія струнка, мітлиця тонка, конюшина лучна і повзуча, лядвенець рогатий.
У долині Дністра перша та друга тераси дуже вузькі і лише в меандрах вони добре виявлені. Рослинність на них подібна до рослинності днища Пруту, на високих терасах ліси. На галявинах і в зріджених деревостоях поширена лучно-степова рослинність, подібна до лучно-степової рослинності вододільного плато. Тут, на скелях, трапляються ділянки формації сеслерії Гейфлера, тонконога різноколірного тощо.
У долині Пруту поширені справжні, болотисті та засолені луки.
На справжніх луках такі формації: райграс високий, грястиця збірна, костриця лучна, пирій повзучий. У флористичному складі беруть участь: мітлиця тонка, конюшина лучна і повзуча, лядвенець рогатий, кмин звичайний, деревій тисячолистий та ін. У прирусловій частині зрідка трапляється формація стоколоса безостого, а в долинах річок — формації: тонконога лучного, мітлиці тонкої, костриці червоної. Наслідком дегресії цих формацій є поширення пажитниці багаторічної і конюшини повзучої.
Болотисті луки в системі кормових угідь долини Пруту і її лівих приток займають найбільші площі. Вони представлені формаціями: очерету звичайного, лепешняка водного і плавучого, тонконога болотного, осоки лисячої, жовтецю повзучого та ін. В їх флористичному складі значну роль відіграють: мітлиця біла і повзуча, чина лучна, конюшина гібридна, вербозілля звичайне та ін.
Засолені луки трапляються у долинах рік невеличкими ділянками, але в напрямку з заходу на схід вони поступово збільшуються і між Магалою та Липканами вже становлять досить важливе джерело сінокісно-пасовищних кормів. Представлені такими формаціями: костриці лучної і східної, бекманії звичайної, покісниці розставленої, конюшини суницевидної.
На Хотинській височині кормові угіддя поширені, головним чином, на узліссях, лісових галявинах і на обезлісених схилах горбів, балок, Долин річок. Тут трапляються лучні степи (формація типчака борознистого) та остепнені луки (формації тонконога лучного, мітлиці тонкої з степовими видами рослин).
На Прут-Сіретському межиріччі луки сформувались на місці зведених лісів. Неглибоке залягання карбонатної материнської гірської породи, зменшення вологості в грунті і повітрі є причиною остепнення цього району. Тут поширені остепнені луки, які становлять 35% до загальної площі луків району, справжні, болотисті та засолені луки. У складі остепнених лук беруть участь типчак борознистий, келерія струнка, тимофіївка степова, гадючник шестипелюстковий та ін. Представлені вони формаціями: костриці червоної, мітлиці тонкої, еспарцета виколистого, люцерни серповидної. У травостої цих лук багато бобових. Тут ростуть лядвенець рогатий, вовчуг польовий, в’язіль різнобарвний, конюшина панонська, чина чорна, горошки мишачий і тонколистий, а на вигонах — конюшина повзуча. Справжні луки становлять близько 60%. їх роль особливо велика у присіретській частині, де вони представлені формаціями: костриці лучної, мітлиці тонкої, костриці червоної. Дві останні формації складають основу травостою. В їх складі значну роль відіграють гребінник, пахуча трава звичайна, гвоздика дельтовидна, суховершки звичайні, деревій тисячолистий, лядвенець рогатий, конюшина лучна і панонська та ін.
Болотисті луки становлять не більше 2% від загальної площі лук району. Вони поширені у западинах між горбами і в долинах річок, представлені формаціями: тонконога болотного, лепешняка водного і плавучого, ситника пониклого, камиша лісового, хвоща болотного та ін. Площі засолених лук тут незначні і практичного значення не мають.
У Підгір’ї луки поширені в долинах рік і на міжрічкових масивах. Найбільш поширені справжні луки: мітлиці тонкої і медової трави шерстистої, які займають 70% кормової площі. Для травостою цих лук характерні також тимофіївка лучна, перстач прямостоячий, волошка фригійська, щучник дернистий, королиця звичайна, мітлиця собача і види, які наведені для справжніх лук Прут-Сіретського межиріччя. Болотисті луки особливо поширені в долині Міхідри. Значні площі тут займають луки ситника розлогого і ситника Леєра. Окремими фрагментами у долині Міхідри і Сірету трапляються торф’янисті луки. Вони представлені формаціями щучника дернистого та молінії голубої. Близько 2% становлять пустищні луки. Це формація біловуса стиснутого, яка поширена в долині Міхідри, рідко Сірету і на значних площах міжрічкових масивів басейну Малого Сірету.
У гірському районі в структурі травостоїв добре виражена вертикальна поясність. Крім цього, на формуванні лук позначилась і господарська діяльність людини. Сформувались вони на місці зведених лісів. Основу травостою гірських лук становлять справжні луки, які представлені формаціями: костриці червоної (в нижньому гірському поясі до 50%), мітлиці тонкої (в нижньому гірському поясі 30%), вовчуга польового (Путильське низькогір’я), конюшини середньої (Путильське низькогір’я), костриці лежачої, тонконога альпійського в субальпійському поясі. У травостої лук також поширені фрагменти формацій пахучої трави звичайної, трясучки середньої, грястиці збірної, костриці лучної, тимофіївки лучної, тонконога лучного. Для Путильського низькогір’я досить характерні також бобові: конюшина лучна, панонська, гірська, гібридна, повзуча, заяча конюшина споріднена, лядвенець рогатий. Вище 900 м н. р. м. кількість бобових у травостоях лук зменшується. З підвищенням гірських хребтів у травостоях лук з’являються арніка гірська, ахірофорус одноквітковий, скорзонера рожева, брусниця, чорниця та ін.
Торф’янисті луки з щучника дернистого у вигляді невеликих фрагментів поширені від нижнього гірського поясу до субальпійського, але ближче до верхньої межі лісу в системі відгінних пасовищ вони займають великі площі.
Пустищні луки з біловусу стиснутого поширені від нижнього гірського поясу до субальпійського. Роль їх в системі лук з підвищенням гірських хребтів поступово зростає. Чагарникові пустища представлені формаціями чорниці та брусниці. Найбільші площі вони займають на верхній межі лісу та в субальпійському поясі. У чагарникових пустищах у флористичному складі є: куничник тростиновий, костриця червона, лохина, підбілик альпійський, солданела гірська, арніка гірська, костриця лежача, тонконіг Ше і альпійський, тимофіївка альпійська. В них добре розвинений моховий покрив. Брусничні пустища займають невеликі площі.
ВОДНО-БОЛОТНА РОСЛИННІСТЬ
На території Чернівецької області найбільше поширені низинні болота, значна частина яких описана вже при характеристиці лучної рослинності як болотисті і торф’янисті луки. У прибережній смузі водойм долини Пруту та його лівих приток, рідше в долині Черемошу поширені формації очерету звичайного, лепешняка водного. На замулених водоймах і канавах по всій області трапляються зарості лепешняка плавучого та лепешняка з осоками і комишем лісовим. Останній у цих умовах інколи утворює чисті зарості. На Прут-Дністровському межиріччі та в Передгір’ї у прибережній смузі діючих водойм, а також на замулених місцях поширені формації рогозів широколистого і вузьколистого. Крім цих формацій в області наявні формації сусака зонтичного, частухи подорожникової, цикути отруйної, омега водяного та ін. У водоймах найчастіше трапляються рослинні угрупування рдесників гребінчастого, кучерявого, волосовидного, плавучого, блискучого, роголисника зануреного, водопериці колосової, рідко пухирника звичайного. Дуже рідко в окремих водоймах по Пруту і в околицях міста Чернівці трапляються глечики жовті, ще рідше — латаття біле.
ЛІСОВІ РЕСУРСИ
Ліси Чернівецької області займають близько 30% її території, їх загальна площа на 1. І. 1972 р. становила 252 229 га, а лісопокрита — 218 846 га. Загальні запаси ліквідної деревини 45,6 млн. м3 (6% запасів УРСР). Запас деревини на 1 га площі стиглих та перестиглих насаджень 347 м3. Лісів штучного походження 38 800 га, або 24%. Вкриті лісом площі поступово збільшуються за рахунок залісення непридатних для використання у сільському господарстві земель.
У лісах області росте 37 видів деревних порід. З них лісоутворюючими в корінних насадженнях є бук, вільха, ялиця, ялина (смерека), в похідних — граб, береза, осика, ясен, клен, липа; в штучних лісах — сосна, біла акація, тополя.
Хвойні породи займають в області перше місце (81,21 тис. га), на другому місці — твердолистяні високостовбурні (65,786 тис. га). По площі ялина займає 50 тис га, бук лісовий — 41,5 тис. га, ялиця — 30,2 тис. га, дуб — 23,5 тис. га . По запасах деревини: ялина — 13,21 млн. м3, ялиця — 10,49 млн. м3, бук — 8,15 млн. м3, дуб — 2,76 млн. м3.
В утворенні похідних лісів більшу роль відіграє граб — 5,3 тис. га і осика — 1,3 тис. га. Інші види займають невеликі площі (200— 100 га), штучні ліси ясена, білої акації, тополі — від 400 до 700 га. При утворенні лісокультур, крім основних порід, використовуються і такі цінні деревні породи, як горіх волоський, дуб червоний, модрина, сосна звичайна та ін.
Деревні породи, які домінують в лісах області, мають велике господарське значення.
Ялина (смерека) в стиглих насадженнях має запас деревини на 1 га від 400—500 м3, а нерідко 800—900 м3. Деревина ії використовується в будівництві, для виготовлення меблів, деревних плит, музичних інструментів. Кора містить до 7—15% дубильних речовин. З хвої виготовляють кормове борошно і добувають ефірні олії. Порода тіневитривала і росте на грунтах різного ступеня опідзолення, але дуже вітровальна, тому потрібно утворювати змішані лісокультури і вводити в них породи, які мають добре розвинену кореневу систему та поліпшують грунт (ялиця, бук, явір, модрина).
Ялиця. Площі її частково зменшилися за рахунок ялини, особливо в районі Путильського низькогір’я. Ялиця більш вибаглива до грунту, ніж ялина. Тіневитривала, але не переносить перезволоження. Деревина її м’яка, легка, але не міцна і швидко гниє. Вона використовується частково в будівництві, для різних опоряджень, в целюлозно-паперовій промисловості, для виготовлення тари. Кора містить 6—15% дубильних речовин. З хвої добувають олію, а з смоли — канадський бальзам.
Бук теж порода тіневитривала. Його деревина міцна, тверда, дуже добре гнеться, нестійка до гниття, її використовують у будівництві, мебльовій промисловості (для виготовлення паркету, клепки і фанери). З деревини добувають також оцтову кислоту, метиловий спирт, феноли, вугілля. У букових горішках до 50% олії.
Дуб. Значні площі з-під дубових лісів тепер зайняті під орні землі, городи, сади, садиби; на місці дубових дібров виросли похідні грабові ліси. Деревина дуба міцна, тверда, також використовується в будівництві, мебльовій промисловості (на паркет, клепку). З кори, деревини та інших частин добувають дубильні речовини. Жолуді використовуються в харчовій промисловості для виготовлення сурогату кави. Дуб звичайний середньосвітлолюбивий, холодостійкий. Його рекомендують головною породою для всіх лісомеліоративних насаджень.
Граб менш продуктивна порода, ніж дуб. У стиглому насадженні його на 1 га припадає 182 м3, а дуба — 250 м3. Деревина важка, тверда, використовується в целюлозно-паперовій промисловості, у токарній справі, на інструменти і деталі машин, на дрова і вугілля. Граб є цінним супутником дуба і може використовуватися як супутна порода у захисних лісосмугах.
Колгоспні ліси області займають 62 900 га, в тому числі лісопокритої площі 55 800 га. Запас деревини в них 8,97 млн. м3. За іншими організаціями закріплено ще 6 090 га.
Всі державні ліси поділені на дві групи. До першої належать 43 900 га лісів. Сюди відносяться ліси зеленої зони — 30300 га, полезахисні та ґрунтозахисні — 3 600 га, курортні — 700 га, захисні смуги вздовж залізниць і шосейних шляхів — 3 400 га та інші — 2 600 га.
Друга група лісів на площі 138 700 га. З них експлуатаційних — 126 300 га, спецсмуги (вздовж нерестових рік і озер) та інші — 12 400 га.
Ліси області виконують ґрунтозахисну, протиерозійну, водорегулюючу роль, мають велике рекреаційне значення.