3 роки тому
Немає коментарів

Природа Чернівецької області зазнала дуже значних змін під впливом господарської діяльності людини, особливо на Прут-Дні­стровському межиріччі. Людина почала селитись тут вже наприкінці раннього палеоліту. Найдавніша стоянка ашельської епохи, датована 100—120 тис. р. до н. е., знайдена біля с. Бабин Кельменецького району. Найбільш сприятливими для життя людини палеоліту були природні умови каньйоноподібної долини Дністра з її стрімкими схилами та фрагментами терас, розчленованими ярами й ущелинами притоків і виходами на поверхню сеноманських крейдових відкладів, багатих на кремінь, з якого первісні люди виготовляли знаряддя праці та зброю. Протягом палеоліту стоянки людей концентрувались у долині Дністра, і лише декілька пам’яток пізнього палеоліту знайдено у долині Пруту. Всього на території Чернівецької області виявлено більше 130 стоянок епохи палеоліту.

Ще активніше процес заселення відбувався з середини неоліту. У межах Північної Буковини виявлено до 300 поселень людини три­пільської культури (III—IV тис. до н. е.), що дає підстави вважати її одним із центрів виникнення та поширення культури землеробства. Налічується 50 пам’яток ранньої залізної доби (III—VII ст. до н. є.), понад 250 слов’янських поселень VII—XIV ст., переважна частина яких (до 70—90%) розміщена на Прут-Дністровському межиріччі.

Зараз на площі 8,1 тис. км2 проживає, за даними перепису 1970 p., 845 тис. чоловік, пересічна густота — близько 104 чоловіки на 1 км2. Вона змінюється від 119 у Кіцманському до 28 чоловік у Путильському районах. Майже безперервною низкою простяглись сільські агломерації вздовж південного схилу Хотинської височини та по долинах Пруту і нижнього Черемошу.

Діяльність людини порушила та змінила речовинний склад і струк­туру компонентів природних комплексів, напрям та інтенсивність ба­гатьох природних процесів.

З компонентів природи найбільших перетворень зазнали тваринний світ і рослинний покрив. Довгий час полювання було головним факто­ром змін зооценозів, які полягали у винищенні деяких видів тварин і зменшенні чисельності багатьох інших. Знахідки у палеолітичних сто­янках великої кількості решток мамонта та шерстистого носорога да­ють підстави вважати, що людина своєю діяльністю в багато разів прискорила вимирання цих гігантів тваринного світу, а подекуди стала головною причиною їх зникнення. При розкопках стародавніх Чернівців (с. Ленківці) було виявлено кістки тварин, на яких полювали у XII сто­річчі (тури, ведмеді, олені, дикі кабани). Тепер лише назви с. Турятка і р. Зубринець свідчать про існування звичайного колись для лісів Буковини тура. Останні бобри були винищені на Сучаві у 30-х роках ХІХ ст.; у тих же роках магістрат Чернівців виплачував премії за вовків, вбитих на околицях міста у районі сучасної Театральної площі та селища Червоного.

У грудні 1963 р. у лісах Держлісфонду був проведений облік го­ловних видів мисливських тварин і птахів. Налічувалось: оленів єв­ропейських — 459; козуль — 1491; кабанів — 604; зайців-русаків — 1609, вовків — 22, ведмедів — 10, білок — 3329, фазанів — 15. Трапляються лисиці, куниці, борсуки, рись, видри, дикі коти, більше 200 видів птахів, в тому числі куріпки, тетеруки, рябчики, сови, чайки, качки тощо.

В останні роки провадиться реакліматизація зубрів, які були ви­пущені в урочищі Зубринець, розводять фазанів, форель струмкову, ондатру, нутрію, єнотів.

З початку XIX століття внаслідок активізації господарської діяль­ності головним фактором змін і деградації природних зооценозів були зміни екологічних умов існування тваринного світу (вирубка лісових масивів, розорювання степових ділянок). Це відбилося на чисельності та видовому складі майже всіх зооценозів. Проте деякі види птахів та ссавців пристосувались до умов життя в селищах і зараз переважна більшість представників орнітофауни міст і сіл представлена родинами горобиних і воронових. Переважну частину всього тваринного світу області становлять свійські тварини та птахи (велика рогата худоба, вівці, кози, свині, гуси, качки, кури); їх висока чисельність і густота на один гектар угідь зумовили постійне пасовищне погіршення луків та інших кормових природних угідь, витіснення диких травоїдних тва­рин у менш придатні місця.

Рослинний покрив почав змінюватись з кінця неоліту (V—IV тис. до н. є.) внаслідок формування на Прут-Дністровському ме­жиріччі землеробських поселень. Вплив людини позначився на змінах площ та ареалів типів рослинності. З розвитком землеробства і розселенням людей по всьому межиріччю в лісостепових і лісових місцевостях поступово скорочувались площі, зайняті лісами, розорю­вались цілинні степові та лучні ділянки. Висока густота трипільських поселень Прут-Дністровського межиріччя (близько 300 поселень на пло­щі 4 тис км2, тобто в середньому на одне поселення припадало 13— 15 км2 навколишніх угідь), порівняно великі розміри жител (до 45 м довжини — стоянка Поливанів Яр та ін.), які потребували велику кіль­кість деревини на будову та опалення, поява тягової сили (биків) і плуга стали причиною дуже помітного порушення природних фітоце­нозів. Окраїнні лісові та цілинні степові ділянки заміщались ріллею (до сотень гектарів навколо поселень, чисельність жителів яких досягала інколи 1500—2000 чол.). Таким чином, вже на початку II тис. до н. е. людина значною мірою змінила структуру рослинного покриву цього регіону, стала важливим агентом у «наступі» степів на ліси.

Тривалий розвиток землеробства на землях Буковини та висока освоєність території не залишили на сьогодні жодної ділянки первісних фітоценозів. Найбільше змінений степовий тип рослинності. Всі значні ділянки степу розорані, а окремі «острівці» та цятки дуже збідненої степової рослинності збереглися лише в карстових воронках Прут-Дні­стровського межиріччя, на окремих товтрах та «стінках» Дністра.

Істотно змінені ліси Чернівецької області. Ще в середині неоліту (III—IV тис. до н. є.) вони покривали майже 80—85% території. У XVIII ст. лісова площа помітно скоротилась на Прут-Дністровському і в меншій мірі Прут-Сіретському межиріччях. Хижацьке винищення лісів почалось з 1845 p., коли державні ліси продавались приватним власникам і лісоторгівцям. На експорт вирубувались великі лісосіки. У 70-х роках XIX ст. австро-угорський уряд прийняв ряд постанов про розширення гірських пасовищ, що викликало посилені рубки лісу біля верхньої його межі. Особливо вирубувались ліси в кінці XIX — на початку XX ст. після створення густої мережі вузькоколійних заліз­ничних ліній для вивезення лісу. За 100 років (з 1847 по 1940) на Буковині було вирубано майже 300 тис. га лісу, а посаджено лише 1 тис. га. У рівнинних районах області ліси «відступили» на найбільш непридатні для сільськогосподарського освоєння території і вкривають схили Хотинської ча Чернівецької височин, стрімкі схили Дністровського каньйону, найбільш високі ділянки вододілів, гребені. У горах верхня межа лісу понизилась на 150—250 і навіть 300 м, нижня межа з передгір’їв була витіснена в низькогір’я. Контури лісових масивів тут дуже складні, місцями фрагментарні, лісами вкриті найбільш стрімкі схили та вузькі долини. У зоні Путильського низькогір’я лісистість зменшилася до 40% і залишилася на вузьких долинах притоків Путили. Тільки в басейні Сірету, де переважали ліси — власність православного релігійного фонду, збереглися обширні монолітні лісові масиви.

Надмірні рубки лісів в Карпатах продовжувались і під час оку­пації Чернівецької області німецько-румунськими військами. І тільки з 1945 р. партійні та радянські органи приділяють велику увагу раціо­нальному використанню та відновленню лісів. З 1960 р. процеси лі­совикористання та лісовідновлення набирають нормального співвідно­шення, створюються лісокомбінати. За 1945—1966 pp. на 41,5 тис. га посаджені лісокультури, на 56,2 тис. га проведені роботи по догляду за лісом, на 4,4 тис. га — роботи по сприянню його природного від­новлення тощо. Внаслідок цього середній річний приріст деревини на гектар лісопокритої площі збільшився на 5,1%), а лісистість території — на 3,8%. Зросли на 4,2 тис. га площі букових та на 0,9 тис. га хвойних лісів. На 1 січня 1966 р. з 810 тис. га площі Чернівецької області лісами було вкрито 245 тис. га, 42,6 тис. га лісів було переведено до першої гру­пи. До другої групи (експлуатаційні ліси) віднесено 139,8 тис. га дер­жавних і 63,8 тис. га колгоспних. Загальна лісистість території області дорівнює 30,2%, а в майбутньому вона зросте ще на кілька процентів за рахунок заліснення еродованих земель, крутосхилів та осипів, зменшення об’єму рубок у Карпатах і перетворення частини їх в рекреаційні резервати.

Виробнича діяльність людини істотно позначилась на видовому складі фітоценозів та їх структурі. На Прут-Дністровському межиріччі були поширені букові та дубові ліси. У Карпатах ще до середини XIX ст. панували мішані багатоярусні, біологічно стійкі високопродук­тивні деревостани. На місці вирубаних дібров та бучин утворювались вторинні грабові, осикові, липові, березові деревостани та різні асоціації змішаних широколистяних лісів. З 70-х років почались інтенсивні рубки букових та смерекових лісів у передгір’ях та горах, внаслідок чого площа під ними скоротилась на 25%.

Штучне лісорозведення в області бере свій початок з 1838 p., коли в районі Хотина провадились перші посадки дуба, а на Хотинській ви­сочині впроваджувались культури ялини та бука. В австрійській частині Буковини лісовідновлення довгий час відбувалось природним шляхом, але з 70—80-х pp. XIX ст. розгорнулись деякі роботи по створенню штучних лісів, шляхом посівів смереки (ялини). Вважалася доцільною заміна листяних та змішаних лісів чистими ялиновими лісокультурами. Але це порушило екологічну рівновагу та біологічну стійкість цих фі­тоценозів і природну висотну поясність, що призвело до поширення на значних площах вітровалів, особливо сильних у 1868—1869 pp. Лише з 20-х років XX ст. лісники добились дозволу створювати змішані насадження. Тепер лісовідновчі заходи спрямовані на формування еко­логічно стійких в умовах Буковини змішаних лісів. У 1970 р. на молодняки ялини припадає 45,7% від площі ялинових лісів. Із листяних активніше впроваджуються дуб (75,5% — молодняки) і бук (47,6%).

Таким чином, виробнича діяльність людини стала важливим фак­тором, який визначає характер і розміри сучасних фітоценозів, ство­рюваних з певною метою. Природне співвідношення різних типів зе­мельних угідь найбільш порушене на Прут-Дністровському межиріччі, де ліси становлять від 3 до 15%, сіножаті та пасовища — 6—10%, рілля — 67—70%, сади і виноградники — 5—6% території. Виняток становить Хотинський район, де питома вага лісів зростає до 24%, а орних земель скорочується до 53%. На Прут-Сіретському межиріччі ліси займають до 26%, луки — 15%, рілля — 46—50%, сади — 3%; в гірських районах: ліси — 70—75%, луки — 25%, рілля — не більше 1,5%.

Скорочення площ карпатських лісів стало однією з причин виник­нення ряду великих повеней, особливо сильних в 90-х роках XIX ст. і пізніше. У перші роки після рубки ялинових лісів водопроникність грунтів зменшується від 2 до 10 разів, і волога, яка раніше вбиралась лісовою підстилкою, швидко стікає в яри та балки, руйнуючи скелетні підзолисті та бурі ґрунти Карпат.

До процесів безпосереднього регулювання річкового стоку входить: спорудження штучних водойм, меліоративних систем, прокладання но­вих русел, закріплення берегів тощо. Спорудження ставів на території Буковини почалось ще в XIV—XV ст., про що свідчать назви сіл Ставчани Кіцманського і Хотинського районів. Останнє згадується в грамо­тах з 1437 р. На карті Буковини XVIII ст. (карта Мієга) нанесено понад 20 великих ставів, а в 1900 р. лише в районах австрійської частини Буковини їх налічувалось близько 50. У 1940 р. взято на облік 102 рибних ставки, а до 1958 р. їх кількість зросла до 393. У 1971 р. в області було понад 500 штучних водойм загальною площею 2670 га, які вміщують 35603 тис. м3 води. Багато ставків створено на лівих притоках Пруту — Совиці Ставчанській, Совиці Кіцманській, Мошкові, Черленій, Рингачу. Стік цих річок зарегульований. Водний режим гір­ських потоків Черемошу, Путили, Сірету частково регулюється для потреб лісосплаву системою гребель-гамованок. Проектується Розтоцька ГЕС на Черемоші, гребля якої повинна стримувати повені, що форму­ються в басейні цієї головної притоки Пруту.

У передгірних долинах Сірету, Черемошу, Пруту здавна провади­лись роботи щодо меліорації заболочених земель. За роки Радянської влади площа осушених земель зросла вдвічі й досягла 36,9 тис. га (з 53,7 тис. га перезволожених земель). Великі їх масиви розташовані в басейнах Міхідри, Міходерки, Сірету, Черемошу, де знаходиться до 82% площі перезволожених земель області.

Регулюються деякі руслові процеси таких порівняно великих річок, як Черемош, Прут, Сірет, частково Дністер, раніше для потреб лісо­сплаву, тепер — для захисту берегів. За станом на 1970 р. спорудження напівзагат («шпор»), прируслових дамб і кріплення міжшпорових ді­лянок проведено вздовж русел цих річок на відстані 45,6 км. Практи­кується також біологічне закріплення русел і берегів насадженнями кущових рослин, переважно вербою та лозою, але ефективність їх ще недостатня. Нові русла створюються на осушуваних ділянках. Довжина осушувальних каналів на 1971 р. досягла 1307 км, в тому числі глибше 1 м — 181,5 км. Спрямлення русел у заплавах річок типове для біль­шості рівнинних водотоків.

Велика увага приділяється в області заходам щодо очищення та комплексного використання вод. Показовим з огляду на це є очисні споруди Зарожанського цукрового комбінату: води ставків декілька ра­зів беруть участь у циклі виробництва, розводиться риба та водопла­ваюча птиця, стави використовуються як регулятори стоку р. Черлена та в рекреаційних потребах.

Зміни рослинності та гідротермічних умов викликали порушення грунтотворчих процесів. Вирубки великих масивів лісів сприяли зменшенню транспірації ґрунтової вологи, тому в багатьох районах пе­редгір’я та низькогір’я відбувається оглеєння грунтів навіть на схилах середньої стрімкості. Там, де на місці вирубаних широколистяних лісів насаджувались ялинові, почалось опідзолення і як наслідок — форму­вання підзолисто-буроземних грунтів. Дерновий процес ґрунтоутворення активізувався на місцях старих порубок і поширений на сірих і бурих гірських грунтах.

На осушуваних ділянках днищ долин Сірету, Пруту, Черемошу по­ліпшується водно-повітряний обмін, посилюється перегнійно-акумуля­тивний процес, спостерігається проградація болотних і болотно-лучних (болотно-дернових) грунтів. На ділянках давнього осушення (по долині Пруту) ці ґрунти набули чорноземовидних рис.

Таким чином, внаслідок тривалої господарської діяльності людини на переважній частині території Чернівецької області корінних змін зазнали біокомпоненти (тваринний світ та рослинність). Значно транс­формовані ґрунтовий покрив та поверхневі води, мікроклімат. У багато разів прискорились природні процеси, виникли нові, зумовлені взаємозв’язком природи та суспільства, істотно змінились природні ландшафти Чернівецької області. В цих умовах велике зна­чення мають заходи щодо збереження, охорони та раціонального вико­ристання як окремих об’єктів природи (рослин, тварин, джерел тощо), так і цілих природно-територіальних комплексів. У Чернівецькій області взято під охорону 140 визначних пам’яток природи (рис. 23).

Схематична карта природоохоронних об'єктів Чернівецької області

Схематична карта природоохоронних об’єктів Чернівецької області