3 роки тому
Немає коментарів

Чернівецька область утворена 7 серпня 1940 р. після воз­з’єднання українського народу в єдиній Українській Радянській дер­жаві. Це найменша з 25 областей УРСР, її площа — 8,1 тис. кв. км, що становить 1,3% території республіки. Населення в області 874,4 тис. чол. (на 1 січня 1975 p.),густота його 108 чол. на 1 кв. км. Область займає за цим показником п’яте місце в республіці. Націо­нальний склад населення області такий: українці — 66,9%, румуни — 10,3%, молдавани — 9,3%, росіяни — 6,6%, поляки — 0,8% та інші національності — 6,1%.

Чернівецька область поділяється на 10 адміністративних районів, у ній 10 міст, 9 селищ міського типу, 398 сільських населених пунктів. Сільське населення становить 64,2%, а міське — 35,8%. Територія області подібна до трикутника, гіпотенуза якого на значному протязі є державним кордоном із СРР та границею з Молдавською РСР, короткий катет відмежовує її від Івано-Франківської області (на за­ході), а довгий — від Тернопільської, Хмельницької та Вінницької областей, межа з якими збігається зі звивистою долиною Дністра.

Хоч територія Чернівецької області невелика, однак вона відзнача­ється великою різноманітністю природних умов, чітко поділяючись на три частини: північна частина (між ріками Дністер і Прут) лісосте­пова рівнина з середньою абсолютною висотою близько 230 м н. р. м., середня частина (між рікою Прут і краєм Карпат) — Передгір’я з висотою майже 350 м н. р. м. і гірська частина — Карпати з середньою висотою приблизно 900 м н. р. м. Таким чином, територію Чернівецької області можна уявити собі у вигляді трьох великих східців, що підні­маються на південь (рис. 1).

Гіпсометрична схема Чернівецької області

Гіпсометрична схема Чернівецької області

Але середні висоти є узагальненням, насправді ж поверхня обла­сті значно різноманітніша. У Прут-Дністровській частині, лісостеповій за характером ландшафтів і спеціалізацією сільського господарства, піднімається Хотинська височина, яка досягає у своїй найвищій вер­шині (г. Берда)515 м. На захід від цієї височини піднімається Застав­нівська частина Прут-Дністровського вододілу, плоского і невиразно­го, з численними карстовими западинами. На схід від Хотинської височини простягається Кельменецька частина вододілу, така ж мало­виразна, але з товтровими горбами в районі Кельменець. Північний схил Прут-Дністровського вододілу дуже короткий і вузький, шириною всього 5—8 км і майже без річок, якщо не зважати на стрімкі яри, що впадають у долину Дністра, та короткі долини, довжина яких рідко перевищує 10 км. Зате південний (прутський) схил межиріччя довгий, виположений і густо порізаний річковими долинами — притоками Пру­ту (Совиця Ставчанська, Совиця Кіцманська, Шубранець, Кучур, Гу­ків, Рокитна, Ринга, Черлена, Щербинець та ін.), де виділяється Но­воселицька улоговина.

Передгірна, або Прут-Сіретська частина області теж має складну орографічну будову. У середній смузі її чітко виділяється Чернівецька височина, яка, простягаючись від м. Сторожинець до м. Чернівці, під­німається майже на 500 м н. р. м., досягаючи максимальної висоти 537 м на г. Цецина. Чернівецька височина разом із Хотинською тво­рять так зване Буковинське поперечне підняття, що перетинається в районі м. Чернівці звуженою долиною р. Прут, яка дістала назву в географічній літературі «Чернівецькі ворота».

По обох боках Чернівецької височини простягаються горбисті, але дещо понижені орографічні райони: Герцаївська улоговина на сході і Брусницька пасмово-улоговинна височина. Характерною особливістю Передгір’я є те, що воно дренується виключно притоками Пруту і вододіл між басейнами Пруту і Сірету притиснутий до р. Сірет так близько, що верхів’я сучасних притоків Пруту (Брусниця і Дерелуй) вийшли на тераси Сірету і почали їх нищити. Причини цього явища будуть пояснені в наступних розділах.

Гірську смугу в межах Чернівецької області називають Буковин­ськими Карпатами, які теж орографічно неоднорідні. Вони найвищі на самому півдні, там, де піднімаються хребти Яровиця, Максимець, Том-натик, Жупани, Чорний Діл тощо, які місцями досягають 1400—1500 м (найвища точка— 1565 м, г. Яровиця). Далі на північ, в басейні річки Путили, Карпати знижуються до 900—1000 м, а в долині річки Путили навіть до 600 м н. р. м. Це так зване Путильське низькогір’я, яке ще далі на північ змінюється гірськими хребтами середньої висоти — Ракова, Шурдин, Товарниця, Букова, Чимірна та інші з висотами 1100—1300 м (г. Лунгул—1377 м). Ці хребти утворюють так зване Шурдинське середньогір’я. Окраїнні хребти Карпат, на переході їх до Передкарпаття, знову знижуються до 700—900 м н. р. м., утворюючи так зване Берегове або Берегометське низькогір’я. Схематичний оро­графічний профіль через Чернівецьку область з південного заходу на північний схід показаний на рис. 2.

Схематичний гіпсометричний профіль Чернівецької області

Схематичний гіпсометричний профіль Чернівецької області

Територія Чернівецької області до возз’єднання з Радянською Укра­їною з точки зору її природних умов вивчалася дуже мало. Можна на­звати лише декілька природознавчих робіт дорадянського часу, серед яких заслуговують на увагу монографія Ф. Гербіха, де вперше ґрунтовно описується флора Буковини в межах колишньої Австро-Угорщини, стаття К. Поля з геології Буковини та стаття В. Конрада з клімато­графії Буковини.

Значний вклад у дослідження природи колишньої Бессарабської губернії внесли російські вчені. Були складені великомасштабні топографічні карти, які лягли в основу всіх наступних природодослідниць­ких робіт. З багатьох праць слід виділити дослідження геології Бесса­рабії І. Ф. Синцова, геологічні дослідження А. О. Михальського і В. Д. Ласкарева на території сучасних Хотинського, Новоселицького і Сокирянського районів, ґрунтознавчі дослідження на цій же території В. В. Докучаєва, гідрологічні дослідження Дністра Н. П. Пузирсвсь­кого, оглядову роботу про клімат Буковини О. І. Войєкова (1915) та роботу про рослинність Південно-західної Росії Ю. К. Пачосського (1910).

Зовсім мало наукових досліджень було проведено за період пану­вання боярської Румунії — роботи з геології Придністров’я Васкауцану (1931), геоморфології долини Дністра та Сірету К. Братеску (1940) і геоморфології всього Прут-Дністровського межиріччя Т. Поручика (1931).

Одним із перших радянських дослідників, який побував у Буко­винських Карпатах, був ботаніко-географ академік М. І. Вавілов. Але розпочаті дослідження були перервані нападом фашистської Німеччини та її союзників, зокрема боярської Румунії. Після Великої Вітчизняної війни провідне місце у вивченні природи Чернівецької області зайняв Чернівецький державний університет і перш за все його природничі факультети — біологічний, географічний і геологічний. Для поглиблен­ня і координації цих досліджень університет організував експедицію з комплексного вивчення Карпат і Прикарпаття. Колектив ботаніків (І. В. Артемчук, 3. Н. Горохова, Р. О. Березівська, В. П. П’ятаченко та ін.) грунтовно опрацювали рослинність області й опублікували ре­зультати своїх досліджень в численних статтях і монографіях. Зоологи (І. Д. Шнаревич, О. М. Клітін, М. Ф. Никитенко та ін.) теж виступили з низкою робіт та монографією «Животный мир Советской Буковини» (1959).

Геологічну будову Буковинських Карпат вивчали геологи універ­ситету (В. М. Робінсон, Д. К. Балицький, Г. М. Бровков, П. М. Мер­кулов та ін.), які довели подібність тектонічних стилів будови Буко­винських та Івано-Франківських Карпат. Геоморфологи університету (К. І. Геренчук, Б. М. Іванов, М. С. Кожурина, В. Г. Лебедєв та ін.) досліджували річкові долини області (Прут, Черемош, Сірет, Дністер) та вивчали їх будову й історію розвитку, виявляли залежність основ­них елементів рельєфу — річкових долин і межиріч — від особливостей тектонічної будови території, розпочали аналіз сучасних екзогенних процесів, особливо ерозії, на сільськогосподарських землях області.

Кліматологи і гідрологи (М. С. Андріанов, О. І. Токмаков, О. Т. Куз­нєцов, Ю. О. Дєєв, М. І. Кирилюк, О. П. Матвєєв та ін.) вивчали закономірності висотного розподілу температур і опадів в Українських Карпатах, виявляли зони затоплення у моменти високих паводків на ріках Карпат та циклічність коливання рівнів Дністра протягом остан­ніх 150 років.

Значна робота проведена ґрунтознавцями університету П. О. Ку­чинським, В. І. Чопом, М. Г. Зеландом та ін.: розроблена класифікація основних типів грунтів, що поширені в області, та їх визначники для польових зйомок, виявлені агрохімічні показники і проведене в спів­дружності з Чернівецьким філіалом Укрземпроекту польове обстежен­ня та картографування всіх земель колгоспів і радгоспів області, що стало основою для розробки рекомендацій щодо раціонального викори­стання земель і піднесення врожайності полів.

Поряд з галузевими розгорнулись комплексні (ландшафтні) геогра­фічні дослідження території Чернівецької області (К. І. Геренчук, М. М. Рибін, Л. І. Воропай, Е. М. Раковська, Я. Р. Дорфман, П. М. Бік-сей та ін.), які дали змогу виявити основні типи природних територі­альних комплексів області, встановити поширення в них екзогенних процесів. На підставі ландшафтних досліджень розкриті потенціальні можливості рекреаційного використання природних комплексів і зав­дання охорони природи в них.

Палеогеографи (М. О. Куниця, Л. І. Воропай, В. П. Коржик) до­сліджують фауну четвертинних молюсків, на підставі чого уточнюєть­ся історія розвитку природи в антропогені; вивчається вплив господар­ської діяльності людини, починаючи з найдавніших часів неоліту, на природні умови області. Ця робота дає змогу науково обґрунтувати заходи щодо охорони природи і раціонального використання природних ресурсів.

comments powered by HyperComments