5 років тому
Немає коментарів

Гренландія — найбільший острів на земній кулі. Його площа стано­вить 2176 тис. кв. км. Острів розташований на північний схід від Пів­нічної Америки і відокремлюється від островів Канадського Арктичного архіпелагу протоками Робсон, Кеннеді, басейном Кейна, протокою Смітта, морем Баффіна та Девісовою протокою. Острів простягся з півночі на південь більш як на 2500 кмпівденний його мис Фарвель лежить на 59°46′ пн. ш., а крайня північна точка — мис Морріс-Джесуп — на 83°39′ пн. ш. Найбільша ширина із заходу на схід близько 1200 км.

84% острова вкрито льодом. Від льоду вільна тільки прибережна смуга, що подекуди звужується до 1,5 кмале ніде не перевищує 250 кмЛьодовик Гренландії тільки місцями виходить до моря.

Середня потужність льодового покриву Гренландії становить 2300 ммаксимальна — 3400 мЛьодовиковий щит має форму масиву, який поступово підвищується від периферії вглиб острова, утворюючи два пологі куполи. Об’єм Гренландського льодовика становить приблизно 2700 тис. куб. км. Коли б цей лід удалося розтопити, то рівень Світо­вого океану підвищився б на 7 м і затопив би усі прибережні низовинні ділянки материків.

Гренландський льодовик постійно рухається від центру до околиць. Особливо помітний його рух у вузьких льодовикових язиках, де лід пере­міщується часто з швидкістю до 20 м на добу. При сповзанні льодовиків у море від них відколюються величезні брили — айсберги, заввишки 100 м над поверхнею моря і до кілометра завдовжки.

Щорічно біля берегів Гренландії утворюється близько 10—15 тисяч айсбергів. Від одного лише Якобсхавна — величезного льодовикового язика Західної Гренландії — щороку відколюється в море понад 1300 айсбергів загальним об’ємом 10 млн. куб. м. Втрати льоду від утворення айсбергів компенсуються сніговими опадами. Підраховано, що весь грен­ландський лід повністю поновлюється протягом 6000 років.

Більша частина Гренландії складена породами докембрію (пере­важно гнейсами і кристалічними сланцями), зім’ятими в складки і про­рваними гранітними інтрузіями. Північна і північно-східна частина острова складена нижньопалеозойськими породами.

У палеогеновий час у багатьох районах острова Мали місце інтен­сивні вулканічні виверження.

Більша частина Гренландії, очевидно, являє собою платформу, се­редня висота якої становить 125 мУ внутрішній частині острова окремі ділянки платформи під впливом великої ваги льодовика прогнулись і розміщуються нижче від рівня світового океану. Основа цієї платформи, виступаючи на півночі і на півдні, утворює могутні кристалічні масиви. На сході і півночі острова простяглися гірські ланцюги, які під впливом давнього і сучасного гірського зледеніння набрали альпійського харак­теру. Хребти південної частини Гренландії підносяться до 1500—1600 м, а в східній частині навіть до 3000 мТут знаходиться гора Гунб’єрн — 3700 мяка є найвищою точкою не лише острова, а й усієї Арктики.

Берегова лінія Гренландії, особливо її південно-східне узбережжя, дуже розчленована фіордами. Довжина окремих фіордів досягає 150— 180 кма глибини — до 400—800 м. Найбільшими з них є Готхоб-фіорд, Серне-Стрем-фіорд, Франц-Йосиф-фіорд та ін. Загальна протяжність берегової лінії острова становить 39 тис. км, що майже дорівнює еква­торові.

Надра Гренландії багаті на корисні копалини, хоч острів ще недо­статньо досліджено. З мінеральних багатств велике значення мають поклади кріоліту, який містить до 13% алюмінію. Його родовища мі­стяться на південному заході острова, в районі Івігтута. Родовища роз­робляються американськими акціонерами.

У деяких місцях південної частини острова є магнітний залізняк, золото, срібло тощо. На острові Діско знайдено шпат, самородне залізо. Відкрито родовища свинцю, а також нікелеві, хромові і молібденові руди. В 1945 р. поблизу Готхоба було виявлено уранову руду. З інших мінералів на острові є графіт, мармур, азбест, тальк тощо. На заході Гренландії є буре вугілля і торф.

За кліматичними умовами майже весь острів належить до арктичної зони атлантичної області, лише крайній південь має помірний морський клімат.

Кліматичні умови окремих районів Гренландії мають деякі від­мінності, що особливо помітно взимку. У внутрішніх частинах острова, вкритих потужною товщею льодовика, протягом усього року панує анти­циклон, температури досить низькі (—10°, —45°). Сильне випроміню­вання поверхні льодовика дає можливість поглинати лише 19% тепла, що надходить від сонця. Тому взимку температури в центрі острова зни­жуються до —60°, —70°, а влітку вони постійно нижчі від нуля. Навіть у липні температури часто знижуються до —25°, —28°.

Клімат західного узбережжя порівняно із східним — м’якший і теплі­ший. Над морем Баффіна часто проносяться циклони, які рухаються вздовж теплої ЗахідноТренландської течії на північ і приносять на узбережжя Гренландії морське полярне повітря. Тому на південному заході середня річна температура вище від 0°, річна кількість опадів досягає 1000—2000 мм. Середня температура січня в Івігтуті (61° пн. ш.) —7,4°, у Готхобі (64° пн. ш.) —10,1°.

Східне узбережжя протягом усього року забите льодом, який прино­сить з півночі холодна Східно-Гренландська течія. Взимку тримається сонячна погода з морозами до —30°.

На півночі Гренландії зима також сувора. Протягом тривалої по­лярної ночі морози досягають —50°. Середня температура лютого в Туле становить — 29,4°. У районі протоки Робсон середня річна температура становить —28,8°. Це — найхолодніше місце Північної Америки. Річна кількість опадів на півночі незначна — 200—220 мм.

Влітку в прибережних районах погода прохолодна. В Івігтуті середня температура липня +9,9°, в Готхобі +6,5°, в Ангмагаліці +7,1°, в Туле + 4.7°.

Безпосередньо над льодовиковим щитом кліматичні умови набагато суворіші, ніж на прибережних ділянках, вільних від льоду. Холодне важке повітря зумовлює постійний високий тиск над Гренландським льодовиком. Маси повітря розтікаються від його центру до периферії. Охолодженню сприяє значна висота над рівнем моря й інтенсивне ви­промінювання тепла в світовий простір. Тому в периферійних районах льодовика часто спостерігаються сильні вітри, швидкість яких досягає 160—200 км за годину.

Сувора природа льодової пустині Гренландії. Цілими тижнями тут дме поземок, перевіваючи сухий сніг і згрібаючи його в заструги-кучугури, що нагадують низькі широкі і плоскі бархани.

Вітри, таким чином, надають поверхні льодовика вигляду справ­жньої пустині. Однак якщо в пустинях майже на кожному кроці можна побачити ознаки життя, то льодова пустиня зовсім мертва. Тільки мікроскопічні водорості двох видів поселяються зрідка на поверхні по краю льодовика, забарвлюючи лід у блідо-рожевий колір. У центрі ж льодовика — тільки лід, сніг і вітер…

Особливо сильні шторми бувають на льодовику восени. Іноді швидкість вітру досягає 200 км за годину. У таку погоду подорожу­вати по льодовику зовсім неможливо. Вітер піднімає у повітря не тільки сніг, а й маленькі частинки льоду, які ушкоджують незахищену шкіру. «Навіть будівлі не можуть повністю гарантувати без­пеку людини,— писали зимівники однієї з експедицій.— При вели­ких поривах вітру стіни будов бомбардувались осколками льоду; деякі з них розбивали вікна, і насичений снігом вітер уривався в приміщення. Ящики з продовольством, що важили понад сотню фунтів, відносились далеко за межі табору».

Коли шторми вщухають, наступають морози. Серед зими темпе­ратура на льодовику часто знижується до —60° і навіть у розпал «літа» бувають морози до —20° і нижче.

У прибережних районах Гренландії, на яких немає льодового по­криття, налічується понад 1000 видів рослин, з них близько 450 видів — вищих. Це — переважно льодовикова флора, яка проникла сюди з Пів­нічної Америки.

На півдні Гренландії рослинність представлена лісотундровими ви­дами з переважанням верби, вільхи, карликової берези, ялівцю. Іноді тут трапляється й американська горобина.

З трав’яних видів рослин на півдні Гренландії значно поширені де­ревій, з чагарників — костяниця.

На достатньо зволожених незаболочених ділянках південного узбе­режжя, крім карликової берези, полярної верби, росте лохина, брусниця, а також трав’янисті види — тонконіг, смолівка, ломикамінь.

На півночі Гренландії на ділянках, вільних від льоду, переважають лишайники і мохи, яких на островах налічується до 600 видів.

З культурних рослин на острові розводять ячмінь, картоплю, а в парниках цибулю, огірки, моркву.

Тваринний світ Гренландії також не відрізняється багатством, проте в усіх арктичних островів тут найбільше видів наземних ссавців. Це мускусні бики, полярні вовки, північні олені, білі ведмеді, полярні зайці, білі і голубі песці, лемінги. У водах навколо Гренландії водяться мор­ські зайці, нерпи, гренландські тюлені і рідко — моржі. На західному узбережжі зустрічаються білуха і нарвал, які є об’єктом полювання ескімосів.

Влітку поблизу берегів Гренландії з’являються косатки, дельфіни.

У Гренландії налічується понад 170 видів птахів (в тому числі пере­літних). Промислове значення мають кайри, гаги звичайні, білі куріпки, пуночки, білі сови, ворони, кречети, чечітки, орлани. З перелітних, які протягом літа гніздяться на острові, звичайні білі гуси, гуси-гумен­ники та ін.

На острові водиться близько 600 видів комах. Влітку, особливо на західному і східному узбережжях, справжнім лихом є міріади комарів і мошки.