5 років тому
Немає коментарів

Ця область охоплює північно-східну частину материка. До неї вхо­дять Лаврентійське плоскогір’я, низовини Маккензі і Берегова низовина Гудзонової затоки.

Отже, основну частину області займає Канадський щит. На більшій частині Лаврентійського плоскогір’я безпосередньо на поверхню вихо­дять докембрійські кристалічні породи. На кристалічному фундаменті, крім найбільш піднятих ділянок, залягають антропогенові відклади. На півдні Гудзонової затоки давні породи поховані під осадочною товщею нижньопалеозойських відкладів, але на заході їх вкривають нижньопалеозойські і крейдові породи.

Середня частина Канадського щита, де переважають середні висоти 250—600 м, має досить розчленовану поверхню, хоч відносні їх висоти не перевищують кількох десятків метрів. Рельєф має згладжений харак­тер, що пов’язано з льодовиковою ерозією, а також наявність корито­подібних знижень, в яких містяться численні озера, сполучені між со­бою річковою сіткою.

Тектонічні форми рельєфу скидового характеру, які добре виявлені у вигляді уступів, тріщин, оброблених льодовиковою ерозією, найхарак­терніші для району Лабрадору та гірського масиву Адірондак.

Низовина Гудзонової затоки, в основі якої залягають докембрійські породи, являє собою прогин, заповнений переважно глинястими відкла­дами післяльодовикових трансгресій. її рівнинність порушують лише поодинокі останцеві горби і невеликі кряжі, в яких відслонюються кри­сталічні породи. Абсолютні позначки низовини становлять 120—150 м. Низовина Маккензі, що простяглася від озера Атабаска до Північного Льодовитого океану, має абсолютні позначки 150—250 м. Місцевість тут заболочена. В окремих місцях підносяться відособлені гірські під­няття, такі, наприклад, як горн Франклін (до 1400 м).

З докембрійськими кристалічними породами області пов’язані значні родовища чорних і кольорових металів. У деяких місцях півдня є багаті родовища залізної руди, міді, кобальту, нікелю тощо. Така ж різнома­нітність їх типова і для району Великого Ведмежого озера, де, крім того, є значні поклади уранової руди. В багатьох місцях є родовища золота.

Північний край Канадського щита лежить на північ від полярного кола. Значна частина басейну Маккензі і північна половина Лабра­дору мають середню річну температуру часто нижча від —10°. Середня річна температура у північній частині континентально по­мірної зони нижча від —5°, але літні температури тут уже досягають іноді +30°, хоч узимку бувають морози —58°.

На сході Канадського щита море пом’якшує зимові морози. Опади розподіляються рівномірніше за сезонами, але зате літо в зв’язку з охолоджуючим впливом океану відносно менш жарке, ніж у внутрішніх частинах материка, а на самому узбережжі і зовсім прохолодне. Низькі літні температури перешкоджають розвиткові лісової рослинності. Різниця температур по широтах теж дуже велика. Клімат на великій частині території провінції Квебек по­дібний до клімату північних областей Європейської частини СРСР (Вологда, Кострома).

Грунти Канадського щита неродючі. Як і у нас у Сибіру, на велику глибину йде шар багаторічної мерзлоти. Влітку вона відтає тільки біля самої поверхні. Мерзлота не пропускає атмосферних вод, тому утворюється дуже багато боліт. Шар пухкого моху на тор­фовищах іноді досягає 10 м завглибшки. Іноді торфовища повзуть по схилах горбів, як льодовики.

Більша частина Канадського щита вкрита лісом, проте значна частина на півночі його зайнята тундрою або зовсім голими кам’я­нистими неродючими землями. Коли льодовик відступав, ліс, тимча­сово відтиснутий на південь, йшов за ним впритул, перемагали ті види дерев, які виявились найвитривалішими і найневибагливішими, які не боялись ближче за інших підійти до льоду. Такими перемож­цями виявились ялина і ялиця. Крім них, відвоювали собі невелике місце під північним сонцем модрина, сосна, береза, осика, тополя. Всі ці дерева нам добре відомі, але всі вони не зовсім такі, як у нас. У південній частині Канадського щита характер лісу змі­нюється. Тут склад хвойних порід стає багатшим (зустрічаються хемлок, туя). Ліс наближається до типу мішаного. Дуже характер­ним деревом є жовта береза; досить багато домішується різноманіт­них широколистих порід, в тому числі і цукровий клен, його сік такий солодкий, що індіанці і перші переселенці використовували його замість цукру. Іншого цукру Америка не знала протягом ба­гатьох віків. Для виробництва паперу, що дуже розвинуте в Канаді, потрібна малосмолиста, довговолокниста і несучкувата деревина. Найкраще дерево для цієї мети — ялиця. З ялиці добувають також канадський бальзам — коштовний клей, який застосовують для склеювання оптичного скла у мікроскопах. Із запашних бруньок то­полі виготовляють ліки проти цинги. Крім того, ліс (особливо хвой­ний) дає будівельний матеріал і виробну деревину.

До приходу європейців ліси кишіли дичиною. Великими чередами блукали лісові бізони, лосі і благородні канадські олені — уапіті. Північні олені — карібу — численними чередами двічі на рік пе­рекочовували з тундри в ліс і назад. Їх не зупиняли ніякі перепони. Мисливці запевняли, що здалека озеро можна було прийняти за ліс, коли через нього перепливала така череда,— так густо вкривали вони його своїми гіллястими рогами.

На звичні шляхи оленячих черід виходили за багатою здобиччю вовки, рисі, величезні сірі ведмеді грізлі і дрібні чорні ведмеді. Загони оленів-самців прикривали рух череди, відбиваючись від хижаків. Кожне переселення карібу перетворювалось у безперервну битву.

У Канадській тайзі багато водилося і дрібніших звірів: рудих і сріблястих лисиць, куниць, горностаїв, єнотів, білок летяг, мускус­них щурів (ондатр). А на холодних і прозорих канадських річках панували бобри. Ці звірки своєю осмисленою поведінкою настільки нагадують людей, що індіанці називають їх «бобровим народом» або «маленькими індіанцями». Вони будують будинки-фортеці, що укріплені на дні річки і піднімаються над її поверхнею. В буди­ночку сухо, але проникнути в нього можна, лише пірнувши в під­водні двері. Ніякі хижаки не можуть туди залізти. А дах будиночка так міцно і вправно сплетений з лози, що навіть людина не може його зруйнувати без допомоги сокири.

Усе змінилось у Північній Канаді з приходом туди Компанії Гудзонової затоки.

До середини минулого століття зникли бізони, дуже зменшилася кількість бобрів, оленів, лосів.

За останні десятиріччя зниження прибутків від хутровини, на якій розбагатіли промисловці Канади, змусило її уряд вжити термінових заходів. Були введені обмеження для мисливців, заборонено весняне і літнє полювання. Утворені заповідники для збереження оленів,, бобрів, бізонів.

Ці заходи частково відновили хутрові багатства Канади. Але повне відновлення їх в умовах хижацького капіталістичного госпо­дарства неможливе.