4 роки тому
Немає коментарів

РІКИ

Закарпатська область розміщена в найбільш зволоженому регіоні республіки, вкрита густою мережею річкових систем. По її те­риторії протікають 9429 річок сумарною довжиною 19 866 км. Із них 9277— малих річок (довжиною до 10 км), що становить близько 79% всіх водотоків. Їх загальна довжина 16 248 км. Довжиною понад 10 км є 152 річки. Загальне простягання їх 3618 км. Річок довжиною по­над 100 км лише чотири (табл. 7). Загальна площа водного дзеркала річок, каналів, озер і ставків становить понад 15 тис. га.

T_007

T_007_a

T_007_b

Середня густота річок області 1,7 км/км2— найбільша в УРСР. По території вона змінюється від 1,3 км/км2 на рівнині до 2,0 км/км2 у горах.

Вся річкова система області належить до басейну Тиси. На терито­рії Закарпаття знаходиться тільки верхня, переважно правобережна, частина басейну. Майже всі правобережні притоки беруть початок у горах, привододільній частині Українських Карпат і протікають в ос­новному з північного сходу на південний захід.

Річки області за своїм режимом поділяють на дві групи: гірські (площа водозбору їх становить 75% території області) та передгірно-рівнинні.

До першої групи зачисляють в основному верхні та середні ділян­ки річок області: Чорна та Біла Тиси, Тиса (до м. Великий Бичків), Косівська, Шопурка ,Тересва (до с. Дубове), Теребля (до с. Драгове), Ріка (до с. Березове), Боржава (до с. Довге), Латориця (до м. Свалява), Уж (до м. Ужгород).

Друга група — це нижні течії більшості річок, які протікають по Закарпатській або Притисенській низовині.

Середня висота водозборів досягає 800…1200 м, середні похили 200…300%. Ширина водозборів 10…30 км. Басейни приток західної частини області мають грушеподібну форму. Їх ширина 35…45 км, се­редня висота водозборів 300…700 м.

Тиса утворюється від злиття Чорної та Білої Тиси 4 км вище м. Рахів. За водністю серед карпатських річок вона поступається тіль­ки Дністру. її протяжність 966 км, у межах області 201 км. Загальна площа водозбору 153 000 км2, в області 11 300 км2. На окремих ділян­ках вона протікає по державному кордону з СРР та УНР (104) км.

Від місця утворення і до державного кордону СРР Тиса тече у пів­денно-західному напрямі по вузькій долині, стиснутій високими стрімкими схилами. На державному кордоні річка круто повертає на захід. До смт. Великий Бичків вона зберігає гірський характер. На цій ділян­ці з румунської території в неї впадає притока Вішеу.

Тиса зберігає західний напрям до м. Тячів, після нього змінює його на північно-західній і так прямує аж до м. Хуст. На цій ділянці вона приймає ряд приток: з лівого берега р. Іза, з правого — річки Косів­ська, Шопурка, Апшиця, Тересва, Теребля та Ріка. Долина річки роз­ширюється до 8…9 км. Падіння Тиси помітно зменшується і становить 1,8…2,4 м/км. Русло звивисте, розгалужене. Ширина русла змінюється в межах 40…100 м, середня глибина від 0,5…1,0 м (на перекатах) до 1,5…4,0 м (на плесах).

Нижче м. Хуст Тиса тече в широтному напрямі, до Виноградова про­ривається через Вулканічний хребет, утворюючи так звані Хустські во­рота. Долина ріки тут звужується до 1,3 км внаслідок крутих і високих схилів Вулканічного хребта.

Нижче м. Виноградове Тиса тече по Закарпатській низовині, де на­буває рис рівнинної річки з незначним падінням (0,4…0,8 м/км). Ши­рина заплави 200…400 м, найбільша 2 км. Для захисту населених пунктів і родючих земель від затоплення вздовж ріки від с. Велика Копаня споруджені водозахисні дамби висотою 2…4 м.

Русло звивисте, розгалужене, з численними островами. Воно сильно деформується. Ширина річки 80… 140 м. глибина на перекатах 0,5… 2,0 м, на плесах 1,5…6,0 м, місцями до 10 м. Швидкість течії на плесах 0,2…0,6 м/с, на перекатах 0,7…2,5 м/с.

На території Закарпатської низовини створена мережа каналів в основному меліоративного призначення, яка істотно змінила гідрогра­фію місцевості.

Чорна Тиса бере початок на північно-східному схилі хребта Свидовець на висоті 1400 м н. р. м. Довжина її 49 км. площа басейну 567 км2. Від витоку до с. Чорна Тиса річка тече в широтному напрямі з заходу на схід, між Горганами та Свидовцем, а потім повертає на південний захід, і в цьому напрямі протікає до злиття з Білою Тисою, прорізаючи впоперек найвищу частину Полонинського хребта. Басейн Чорної Тиси цілком лежить у гірській місцевості, що й визначає гір­ський характер режиму та будови долини річки. Долина її глибока, слабо звивиста (рис. 10). Ширина русла змінюється від 10 до 25…50 м. Глибина в межень 2,0…0,5 м, під час паводків збільшується до 4…6 м. Швидкість течії у межень 1,0…1,5 м/с. Середні витрати 12,3 м3/с (с. Білин). Біля м. Ясиня з лівої сторони в Чорну Тису впадає р. Ла­зещина.

Чорна Тиса

Чорна Тиса

Біла Тиса бере початок на південно-західному схилі Чорногори на висоті 1650 м н. р. м. і тече в широтному напрямі зі сходу на за­хід, відділяючи своїм руслом Чорногору від Рахівського масиву. Це типово гірська ріка з великими похилами (10м/км), глибокою вузькою слабо звивистою долиною, з крутими залісеними схилами, які часто обриваються до русла прямовисними скелями. Довжина її 19 км, пло­ща водозбору 489 км2. Середня швидкість течії 2…3 м/с, середні витра­ти 13,5 м3/с (с. Розтоки).

Косівська є першою правою притокою Тиси в її верхній частині. За характером водного режиму та будовою долини вона типова гір­ська річка. Бере початок на південно-західному схилі хребта Свидовець і тече в південно-західному напрямі паралельно Чорній Тисі (нижче м. Ясиня) по вузькій глибокій долині з крутими залесеними схилами. Довжина її 44 км, площа басейну 157 км2. Середня швидкість течії 2..4 м/с.

Шопурка — права притока Тиси — утворюється від злиття Ма­лої Шопурки і Середньої Ріки, які беруть початок на південно-західному схилі хребта Свидовець на висоті 1580 м. н. р. м. Вони течуть паралельно Косівській по вузьких глибоких долинах, схили яких май­же повністю покриті лісом. Довжина Шопурки 13 км (разом з Ма­лою Шопуркою 41 км), площа водозбору 283 км2. Річка гірського ти­пу. Ширина басейну 8…10 км, крутизна схилів 20…40°, а падіння русла 26 м/км. Швидкість течії у межень 2…З м/с. Середні витрати 8,9 м3/с.

Тересва утворюється при злитті річок Брустурянка та Мокрянка біля смт. Усть-Чорна і є найбільшою правобережною притокою Тиси у східному Закарпатті. Її довжина 56 км, площа водозбору 1220 км2.

Тересва тече на південний захід, перетинаючи Полонинський хре­бет. Від верхів’я до с. Дубове вона протікає по вузькій глибокій зви­вистій V-подібній долині шириною по дну 100…400 м. Ширина русла 20…40 м, глибина 0,5…1,0 м. Середня швидкість течії 1…2 м/с, середні витрати 24,0 м3/с (с. Дубове).

Нижче с. Дубове долина розширюється до 1…2 км. Схили виполо­жуються, їх залісеність зменшується. Спостерігаються добре виражені тераси та двобічна заплава шириною 300…500 м. Русло звивисте, роз­галужене, з численними островами, нестійке. Ширина річки 30…60 м, глибина 0,5…2 м. Середня швидкість течії 0,5…1,0 м/с.

Теребля, яка протікає на захід від Тересви, бере початок в цент­рі Горган із джерел на західному схилі гори Болотняк на висоті 1080 м н. р. м. і впадає в Тису біля смт. Буштина. Довжина річки 91 км, площа водозбору 750 км2. Верхня та середня частини басейну знаходяться в гірському районі, нижня — в передгір’ях Карпат і Солотвинській улоговині.

Від с. Драгове до впадання в Тису Теребля тече по Солотвинській улоговині, в якій долина річки розширюється до 2…3 км. Русло річки нестійке, складене переважно галькою, середні витрати 6,6 м3/с.

Ріка — одна з найбільш крупних правобережних приток Тиси — бере початок із джерела на схилі гори Чорна Ріпа на висоті 1120 м н. р. м. Довжина річки 92 км, площа водозбору 1240 км2. До с. То­рунь річка відома під назвою Прислоп і тече на південний схід. Після Торуня повертає на південний захід і продовжує свій путь по вузькій V-подібній долині з крутими залісеними схилами. Ширина долини по дну не перевищує 40… 100 м. Середні витрати 13,2 м3/с (смт Міжгір’я). Нижче цього селища річка перетинає Полонинський хребет по вузькій глибокій долині і біля с. Березове виходить в Хустську улоговину, де її долина розширюється до 4 км. Ріка вільно протікає серед невисоких берегів, покритих полями, луками та пасовиськами. Ширина русла в межень 80… 150 м, середня швидкість 0,4…0,8 м/с.

Боржава бере початок на південно-західному схилі полонини Боржава, розміщеної на Полонинському хребті. Довжина річки 106 км, площа водозбору 1360 км2. Вона має гірський характер тільки у верхній частині до с. Довге, де тече по гірській V-подібній долині у південному напрямі. Швидкість течії у межень 0,6…1,2 м/с, середні витрати 10,1 м3/с (с. Довге).

Нижче с. Довге Боржава повертає на південний захід, перетинає невисокий хребет Вулканічних гір і виходить на Закарпатську низови­ну, де приймає найбільшу правобережну притоку Іршаву. Далі річка зберігає південно-західний напрям і біля с. Вари на кордоні УНР впа­дає в Тису.

Латориця бере початок на схилі Вододільного хребта поблизу Верецького перевалу на висоті 800 м н. р. м. і витікає за межі області на територію ЧССР, де впадає з лівого берега в р. Бодрог — право­бережну притоку Тиси. Довжина Латориці в межах області 144 км (загальна довжина 191 км), площа водозбору 4900 км2 (загальна пло­ща водозбору 7860 км2).

На своєму шляху Латориця перетинає Верховинське низькогір’я, Полонинський хребет, Міжгірську повздовжню долину, Вулканічний хре­бет і виходить на Закарпатську низовину. Середні витрати 8,8 м3/с. (с. Підполоззя).

Нижче м. Мукачеве Латориця виходить на Закарпатську низовину, в межах області тече в західному напрямі. Русло її звивисте, замуле­не, непостійне, з широкою заплавою і старицями, ширина його в ме­жень досягає 80 м. Швидкість сповільнюється і становить 0,4…0.6 м/с. Уж — права притока Тиси — починається біля підніжжя Водо­дільного хребта, має два витоки (Уж і Ужок), які беруть початок від­повідно на висотах 1250 і 1000 м н.р.м. Протікаючи поблизу держав­ного кордону, Уж нижче Ужгорода перетинає державний кордон з ЧССР, на території якої впадає в р. Лаборець — праву притоку Ла­ториці.

Довжина річки в межах області 107 км (загальна довжина 133 км), площа водозбору 2010 км2 (загальна площа водозбору 2750 км2).

Біля Ужгорода річка повертає на захід. Тут гори розходяться, до­лина розширюється до 2…3 км, Уж виходить на Закарпатську низо­вину і покидає територію області.

 

ВОДОНОСНІСТЬ

Територія області багата на водні ресурси, які представ­лені в основному річковим стоком, що утворюється за рахунок знач­ного зволоження атмосферними опадами. Їхнє середнє багаторічне зна­чення досягає 939 мм. Більша частина опадів (549 мм) іде на фор­мування річкового стоку, а решта (390 мм) випаровується.

З території області в середньому щосекунди з 1 км2 стікає 19,8 л води. У середній за водністю рік стікає 8 км3 води, що становить 16% річкового стоку республіки.

Через Тису по території області проходить так званий транзитний стік. Він сформувався на території СРР у вигляді стоку лівобережних приток Вішеу та Іза. Стік Тиси понад 2 км3 в рік, або 25% водних ресурсів області. Великі також питомі показники стоку. Наприклад, з 1 км2 за рік стікає 625 тис. м3 (по республіці 83 тис. м3), на одного жителя області в рік припадає 7 тис. м3 води (на одного жителя республіки 1,1 тис. м3).

Водні ресурси нерівномірно розподілені по території області. Це зумовлено, перш за все, орографією та рельєфом. Близько 75% те­риторії області займають гори, для яких характерна вертикальна зо­нальність у розподілі водних ресурсів. Тільки незначну територію об­ласті, близько 25%, займає Закарпатська низовина, по якій в основному протікає «транзитний» стік. Живлення Тиси відбувається за рахунок дощових, талих і ґрунтових вод. Найбільша частка в живленні припа­дає на дощові води (40% річного стоку), снігове та ґрунтове живлення становлять відповідно по 30%.

 

ВОДНИЙ РЕЖИМ

Водність річок істотно змінюється протягом року (рис. 11). Характерною особливістю внутрірічкового розподілу стоку є наявність паводків на річках протягом більшої частини року, нестійкої літньо-осінньої та зимової межені та нечітко вираженого весняного водопіл­ля, сформованого талими і дощовими водами.

Гідрографи стоку деяких річок Закарпатської області

Гідрографи стоку деяких річок Закарпатської області

Весь теплий період року характеризується частим випаданням зли­вових опадів, внаслідок чого на річках області щорічно утворюються дощові паводки. У середньому за рік спостерігається 8—10 паводків, в тому числі 1—4 з виходом на заплаву. На річках у паводковий пе­ріод (березень—серпень) формується 55…70% річного стоку. Інтен­сивна водовіддача водозборів при випаданні зливових опадів, а також значна пересіченість місцевості з великими похилами сприяють форму­ванню паводків з крутими підйомами та спадами рівнів води. Тому тривалість стояння високих рівнів незначна і не перевищує, як прави­ло, 4…8 діб. Характерна особливість річок області полягає в тому, що найбільш катастрофічні паводки повторюються протягом року. Павод­ки 30 грудня 1947 р. і 14 грудня 1957 р. сформувалися під час глибо­ких відлиг, коли інтенсивне сніготанення супроводжувалося випаданням зливових дощів. Повенню 1947 р. були охоплені ріки всієї східної частини. На ріках західної частини найвищі рівні зафіксовані під час повені 1957 р.

Найбільшим на Тисі був паводок 1970 р. (13—14 травня), що пере­вищив всі попередні. Викликали його зливові опади, які охопили те­риторію східної гірської частини області та лівобережних приток Тиси в СРР. Опади тривали 38…40 год. В окремих місцях вони досягали 100…130 мм, що перевищувало місячну норму.

Осіння і зимова межені нетривалі та нестійкі внаслідок випадання дощів в осінній сезон і відлиг зимою. Зимова межень найбільш чітко проявляється в період зі стійкою від’ємною температурою повітря. Во­на рідко триває два місяці. У цей час витрати найменші, формуються за рахунок підземних вод.

При відлигах зимовий стік істотно збільшується внаслідок талих вод, перериваючи меженний період. Тому у формуванні весняного во­допілля бере участь тільки частина снігозапасів. Разом з тим у гір­ських умовах сніготанення відбувається не одночасно по всьому водо­збору, а підпорядковане висотній зональності. Все це приводить до зменшення максимальних витрат води й утворення складного гідро­графу стоку з багатьма піками. Як наслідок у переважній більшості років максимальні витрати води весняного водопілля уступають мак­симумам дощових паводків, викликаних інтенсивними зливами.

 

ЛЬОДОВИЙ РЕЖИМ

Льодовий режим формується під впливом комплексу при­родних факторів: температурних умов, морфометричних особливостей річкових систем, водності, ґрунтового живлення тощо. Для річок об­ласті характерні забереги, сало, шуга, шугохід, льодостав, льодохід, затори, зажори та ін.

Осінні льодові утворення на річках (забереги, шуга) появляються в кінці листопада—на початку грудня. Проте характерною для річок області є відсутність стійкого льодоставу. Скресають річки з кінця лютого до кінця березня. Очищення їх від льодових утворень відбу­вається одночасно на всій території області.

Під час відлиг, які майже щорічно спостерігаються взимку, мож­ливий зимовий льодохід, внаслідок чого буває часткове або повне очи­щення річок від льодоставу.

Характерним явищем для річок області під час осіннього та весня­ного льодоходу є зажори та затори, які спостерігаються протягом всього осінньо-зимово-весняного періоду. Зажори утворюються під час шугоходу внаслідок закупорки русла шугою на окремих ділянках біля штучних або природних перепон. Це призводить до підйому рівня води вище зажору на 60…70 см.

Затори виникають під час весняного (рідше зимового) льодоходу, їх зумовлює скупчення крижин в окремих ділянках русла.

 

ТВЕРДИЙ СТІК, РУСЛОВІ ПРОЦЕСИ ТА СЕЛЕВІ ПОТОКИ

У середньому за рік річки виносять з території області близько 1 млн. 800 тис. т твердих наносів. Середньорічна каламутність води змінюється від 60 до 450…550 г/м3.

Стік твердих наносів формується у складних природних умовах об­ласті, яка охоплює гірські, передгірські та рівнинні райони. Хоч най­вища енергія річок у гірських районах, проте максимальна насиченість вод твердими наносами спостерігається на передгірських ділянках. Це наслідок того, що в гірських умовах протиерозійна здатність берегів до розмиву більша, ніж у передгірських.

Руслові процеси у гірських річках в основному зв’язані з глибинною ерозією, на передгірських і рівнинних ділянках переважають форми бічної водної ерозії. Після виходу з гір швидкість течії, а отже, і їх енергія зменшуються. Внаслідок цього частина наносів осідає. Тому річки тут течуть у власних відкладах, а це, в свою чергу, є причиною нестійкості русел, їх частої деформації, розгалуження тощо.

Найбільшого насичення твердими наносами набувають річки під час дощів і весняного сніготанення, коли водні потоки досягають мак­симальної енергії і здатні розмивати не тільки береги, але й перемі­щати кам’яні брили, руйнувати водогосподарські споруди тощо. При відповідних умовах насиченість гірських потоків зростає до такої ве­личини, що вони перетворюються на селі.

Під селем розуміють потік, який сформувався внаслідок взаємодії води та продуктів руйнування гірських порід і насичений великою кіль­кістю наносів.

У сельових потоках частка твердого матеріалу становить від 10 до 70%. Здебільшого селі спостерігаються на малих водотоках і в ярах. Залежно від складу та об’єму твердого матеріалу, який переважає у водному потоці, розрізняють водно-кам’яні, грязьокам’яні та грязьові селі.

В області переважають водно-кам’яні та грязьокам’яні селі. Вони спостерігаються на південних і південно-західних схилах Верховинсь­кого, Полонинського, Свидовецького та Чорногірського хребтів. У схід­ній частині області (басейн Чорної Тиси, Білої Тиси, Косівської, Те­ресви) типовими селевими потоками є Мандринець, Лемський, Дурний, Пасічний, Кекеду, Тарничин, Нижній Дубовець, на яких селі спосте­рігалися в 1947, 1960, 1963 і 1970 pp. У центральній частині області (басейн Тереблі, Ріки та Боржави) селі були в 1947, 1954, 1955, 1965, 1969 і 1970 pp. на потоках Кефаня, Зворець, Щеглянчик, Сухий Ква­совець, Коміначик, Чеховець і Городилове. У західній частині області (басейн Латориці й Ужа) селі зафіксовані в 1947, 1948, 1955, 1957, 1965, 1967 pp. на потоках Барнова, Звор, Лубня та Воротичний.

 

ОЗЕРА, ВОДОСХОВИЩА ТА СТАВКИ

До поверхневих вод області, крім річкових, належать та­кож води, акумульовані в озерах, водосховищах і ставках. На терито­рії Закарпаття 137 озер, сумарною площею водного дзеркала 3,69 км2. Проте більшість із них має тимчасовий характер, а постійних озер налічується лише 32. В основному це маленькі озерця з площею дзер­кала від 0,1 до 2 га, максимальною глибиною 0,8…3,3 м (табл. 8).

T_008

За походженням улоговин виділяють озера льодовикові та завальні, які розміщені в основному в гірській частині, на висоті 1500…1800 м н.р.м. Серед озер завального походження найбільше озеро Синевир.

Вода в озерах прісна, світла, прозора, приємна на смак (за винят­ком Тереблянських озер, де вона солона).

В області небагато ставків і водосховищ — всього 31. Площа їхньо­го дзеркала становить 1,73 км2.

Гідрохімічна характеристика та санітарний стан річкових вод

Використання водних ресурсів для різних галузей народно­го господарства і в першу чергу для побутового водопостачання зале­жить значною мірою від хімічного складу й якості води.

Хімічний склад води річок області формується під впливом високої зволоженості та поширення бідних солями флішових порід. Ці умови визначають гідрокарбонатно-кальцієвий тип вод слабої мінералізації (до 200…250 мг/л у літній період і 250…370 мг/л взимку). У воді пере­важають іони Са і НСО3. Хімічний склад води змінюється протягом року залежно від переважання у річковому стоці вод різних генетич­них типів: поверхневих, ґрунтових, підземних.

Під час весняного водопілля та дощових паводків стік формується талими та дощовими водами. Мінералізація у цей період знижується (80… 160 мг/л). У перехідний період від водопілля та паводків до ме­жені мінералізація вод підвищується (150…200 мг/л) і досягає макси­муму (350…370 мг/л) у межень.

Поверхневі води області бідні на солі. Нестача солей кальцію викликає ендемічне захворювання рахітом, а нестача мікроелемен­тів, зокрема йоду, спричиняє ендемію зобу. Для господарсько-техніч­них потреб якість води визначається її твердістю. Річкові води області мають малу твердість. Вона змінюється протягом року від дуже м’якої (0,8…1,5 мг—екв/л) під час весняного водопілля та дощових паводків до м’якої (1,4…3,8 мг—екв/л) в межень.

Найбільш чиста та придатна для питного водопостачання вода гір­ських річок.

ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ ТА IX ОХОРОНА

Багаті запаси водних ресурсів області при вмілому комп­лексному використанні є невичерпним джерелом для задоволення пот­реб у воді різних галузей народного господарства: гідроенергетики, побутово-господарського водопостачання, гідромеліорації, рибного гос­подарства, рекреації, бальнеології тощо. Дуже важливе і актуальне питання — боротьба з руйнівною дією катастрофічних паводків, які нерідко спостерігаються на річках.

Область багата гідроенергетичними ресурсами. їх потенціальні за­паси оцінюють в 1 млн. 176 тис. кВт, що становить близько 25% по­тенціальної потужності річок республіки. У наш час використання рі­чок набрало планомірного характеру, обґрунтованого необхідними роз­рахунками та проектами.

На річках області побудовано та намічається будівництво ГЕС і ГАЕС (гідроакумулюючі електростанції) з регулюючими водосхови­щами. ГАЕС будуть виробляти електроенергію під час її максимального споживання.

Серед них слід особливо відмітити два гідровузли: Тисо-Вишеуль­ський та Теребля-Ріцький. До складу першого ввійдуть ГЕС і ГАЕС потужністю 700 тис. кВт. Водосховище допоможе боротися з паводка­ми. До складу Теребля-Ріцького комплексу теж будуть входити ГЕС, ГАЕС і ряд водосховищ на Тересві, Тереблі й Ріці. Ці гідровузли мати­муть високу економічну ефективність.

Води річок і алювіальних відкладів широко використовуються для водопостачання населених пунктів, промислових підприємств. На най­ближчі 20…30 років забір води на водопостачання дорівнюватиме що­річно 281 млн. м3.

В останні десятиріччя широкого розмаху набули гідромеліоративні роботи — осушення перезволожених земель. Їх площа становить 164 тис. га.

Для захисту прибережних ділянок, в тому числі і меліорованих земель, побудовані водозахисні дамби вздовж Тиси, Боржави, Латори­ці та інших річок. Загальна довжина дамб сягає понад 500 км.

У засушливі періоди року проводиться зрошення земель. Їх площа становить понад 7 тис. га.

У гірських річках розводять цінні породи риб, щорічно випускають до 2 млн. мальків і лососевих (форель, харіус).

З ростом водоспоживання та водокористування збільшується і об’єм стічних вод. Для попередження забруднення водоймищ на промислових підприємствах і в крупних населених пунктах діють водоочисні спору­ди. В області 3480 водоспоживачів, із яких понад 1200 скидають стічні води. Для очистки цих стоків введено в експлуатацію 233 водоочисні споруди. Широко впроваджується система зворотного водопостачання. Частка зворотної води в водопостачанні становить понад 50%. Це сприяє тому, що річки Закарпаття характеризуються високими фізико-хімічними та бактеріологічними показниками.