(УВАГА!!! ДАНА КНИГА МІСТИТЬ ЕЛЕМЕНТИ КОМУНІСТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ)

Фаддей Фаддейович Беллінсгаузен

Фаддей Фаддейович Беллінсгаузен

Ще з давніх часів учені припускали існування південного полярного ма­терика. В кінці XVIII ст. англій­ський мореплавець Джемс Кук близько трьох років розшукував цей материк у високих широтах південної півкулі. Він відкрив кілька невеликих островів, але мате­рика знайти йому не вдалося. Кук висловив думку, що антарктичний материк взагалі не існує, а коли він і є, то десь за полярним колом і досягти його ніхто не зможе, бо він оточений широкою смугою суцільної криги. «Жодна людина, — писав Кук, — ніколи не зважиться пройти на південь далі, ніж це вдавалося мені».

Після цього спроби розшукати загадковий антарктичний материк довгий час не повто­рювались. І тільки в 1819—1821 pp. росій­ська експедиція під загальним керівництвом Беллінсгаузена відкрила цей материк.

Фаддей Фаддейович Беллінсгаузен народився у 1778 р. на острові Езель (тепер Сарема). Восьмирічним хлопчиком він вступив до Мор­ського кадетського корпусу в Кронштадті. Після закінчення корпусу він брав участь у першій російській кругосвітній подорожі (1803—1806 pp.) під командуванням Крузенштерна. Після цього він служив у військово-морському флоті.

У 1819 р. Беллінсгаузена було призначено начальником експедиції, яка мала завдання підійти якнайближче до південного полюса і відкрити невідомі землі. Для експедиції було виділено два шлюпи — дерев’яні судна з мідною обшивкою підводної частини. Одно з них було названо «Восток», друге — «Мирньїй». Командиром «Востока» і началь­ником експедиції було призначено Беллінс­гаузена, а командиром «Мирного» — його поміч­ника, лейтенанта Лазарева. В експедиції брали участь професор Казанського універси­тету астроном Симонов та академік живопису Михайлов. «Восток» мав 117 чол. команди, а «Мирный» —72 чол. Весь екіпаж суден скла­дався з росіян.

Експедиція вирушила з Кронштадта 4 липня

Карта подорожі Ф.Ф. Беллінсгаузена і М.П. Лазарєва

Карта подорожі Ф.Ф. Беллінсгаузена і М.П. Лазарєва

1819 р. У Лондоні було закуплено морські інструменти та карти. Звідти кораблі по­пливли до берегів Америки і 2 листопада зупинились в Ріо-де-Жанейро. З Ріо-де-Жаней­ро Беллінсгаузен взяв курс на південний схід. Незабаром кораблі підійшли до островів Пів­денної Георгії та Південних Сандвічевих. Тут експедиція відкрила кілька невідомих остро­вів. Деякі з них було названо іменами учас­ників експедиції: Анненкова, Лескова, Завадовського. Один острів було названо Висо­ким. Три інші острови дістали спільну назву островів де-Траверсе на честь тодішнього російського морського міністра.

Далі на південний схід кораблям довелось пробиватися через суцільні поля плавучої кри­ги, обходити велику кількість айсбергів, боро­тися з частими штормами. Незважаючи на ці тяжкі умови, експедиція Беллінсгаузена 14 січ­ня 1820 р. пересікла південне полярне коло, а через два дні, 16 січня, підійшла до кромки нерухомої криги (на 69°22′ пд. ні., 2°15′ з. д.), яка безпосередньо облямовує берег материка Антарктиди. Отже, можна вважати, що 16 січня

1820 р. російська експедиція відкрила нову частину світу — Антарктиду. Звідси кораблі ві­дійшли трохи на північ і далі продовжували шлях у східному напрямі. Через два місяці Беллінсгаузену вдалося ще раз пробитися крізь плавучий лід на південь до кромки неру­хомої криги.

Наближалась полярна зима. Температура повітря знизилась, ночі ставали довшими. Учасники експедиції почали хворіти на цингу. Беллінсгаузен вирішив пливти до Австралії. На початку квітня кораблі прибули в Сідней. Відремонтувавши кораблі, експедиція відпли­ває 8 травня в Полінезію, де провадить дослідження. Тут експедиція відкрила й нанесла на карту 15 островів. 9 вересня кораблі повер­нулись у Сідней. 31 жовтня експедиція знову взяла курс на Антарктиду. Страшенні шторми і плавуча крига ставали на шляху сміливих мореплавців, але не могли затримати їх. 10 січня 1821 р. мандрівники побачили високий, вкритий снігом берег. Це був острів; його назвали островом Петра І. Через тиждень експедиція відкрила другий великий острів, названий Землею Олександра І. Після цього Беллінсгаузен вирішує повернутися на бать­ківщину. 27 лютого 1821 р. експедиція була вже в Ріо-де-Жанейро, а 24 липня шлюпи бла­гополучно прибули в Кронштадт.

«Восток» і «Мирный» пробули в плаванні 751 день. За цей час ці два маленькі вітрильні кораблі, зовсім непристосовані до плавання в крижаних морях, пройшли 92 256 км і шість раз пересікли південне полярне коло. Експе­диція відкрила материк Антарктиду, відкрила в Антарктиці і Полінезії і нанесла на карту 25 островів. На своєму шляху експедиція про­водила систематичні наукові спостереження (метеорологічні і гідрологічні), точно визна­чила географічне положення близько тисячі окремих пунктів. Після закінчення плавання Беллінсгаузен написав двотомну працю, в якій докладно висвітлив результати експедиції. Цей опис і досі не втратив свого значення. Учасник експедиції професор Симонов залишив 25 зо­шитів свого художньо написаного щоденника, недавно знайденого в архіві однієї бібліо­теки.

Після повернення на батьківщину Беллінс­гаузен продовжував свою службу у військо­вому флоті. У 1828 р. він брав участь у російсько-турецькій війні. За воєнні подвиги йому присвоїли чин віце-адмірала. У 1839 р. Бел­лінсгаузена було призначено військовим губер­натором Кронштадта. Там він і помер у 1852 р. На його пам’ятнику написано: «Нашему по­лярному мореплавателю Фаддею Фаддеевичу Беллинсгаузену». На його честь частину Ти­хого океану, між 68° і 90° з. д., яка обмивав відкриту ним в Антарктиці Землю Олександра І, названо морем Беллінсгаузена.

Останнім часом у різних країнах Європи та Америки виявляють великий інтерес до Ант­арктиди. Гадають, що там є багато різних ко­рисних копалин. Крім того, через Антарктиду можна прокласти найкоротші повітряні шляхи між Південною Америкою, Африкою та Австра­лією, Імперіалісти мріють також використати Антарктиду з стратегічною метою.

Ряд капіталістичних держав (Англія, США, Франція, Норвегія, Чилі, Аргентина та ін.) прагнуть закріпити за собою окремі території Антарктиди. При цьому вони намагаються розв’язати це питання, обминаючи інтереси СРСР. Але радянські вчені і широка наша громадськість висловили рішучий протест проти цього. Пріоритет відкриття Антарктиди нале­жить російським мореплавцям, і Радянський Союз ніколи не поступиться своїми правами на частину Антарктиди.