(УВАГА!!! ДАНА КНИГА МІСТИТЬ ЕЛЕМЕНТИ КОМУНІСТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ)

Федір Петрович Літке

Федір Петрович Літке

Федір Петрович Літке народився 17 ве­ресня 1797 р. Мати його померла в день родів, а батько помер, коли хлопчику було 10 років. Залишив­шись круглим сиротою, він цілими днями про­сиджував у бібліотеці дядька, читаючи все, що попадало в руки.

Чоловік його сестри капітан-лейтенант Суль­меньов добре ставився до молодого Літке. Він багато розповідав юнакові про море, про жит­тя на кораблі. Ці розмови зацікавили моло­дого Літке і прищепили йому любов до море­плавства. З допомогою Сульменьова Літке в 1812 р. починає служити спочатку волонте­ром, а потім гардемарином.

Під час плавання з Сульменьовим Літке не раз брав участь у боях з французьким фло­том у Данцігській бухті. За відвагу і блискуче виконання завдань у цих боях його було на­городжено орденом і переведено в мічмани.

В 1817 р. молодого Літке було зараховано до складу команди військового шлюпу «Кам­чатка», який виходив у кругосвітню морську подорож.

Карта кругосвітньої подорожі Ф.П. Літке

Карта кругосвітньої подорожі Ф.П. Літке

Після повернення «Камчатки» з плаван­ня (1819 р.) за рекомендацією начальника експедиції В. М. Головніна Літке було при­значено начальником експедиції до берегів Нової Землі.

Завдання було досить складне, бо наукових відомостей про Нову Землю майже не було. Проте Літке за 4 роки перебування в плаванні визначив географічне положення основних пунктів Нової Землі і описав північну та се­редню частини Білого моря, західні й південні береги Нової Землі, протоку Маточкін Шар, північну частину острова Колгуєв і Мурман­ське узбережжя Кольського півострова.

Дослідження Літке дали правильне геогра­фічне уявлення про крайню північ Європей­ської Росії.

Експедиція закінчила свою роботу і по­вернулась в Архангельськ восени 1824 р. Тут Літке опрацював матеріали експедиції і на­писав книгу «Четырехкратное путешествие в Северный Ледовитый океан на военном бриге «Новая Земля» в 1821—1824 годах».

Книга привернула увагу наукових кіл не тільки на батьківщині, а й за кордоном; вона була перекладена на англійську та німецьку мови.

Після успішного завершення експедиції Літке призначають командиром військового шлюпа «Сенявин», який призначався для кру­госвітньої морської подорожі з метою гідро­графічних досліджень маловідомих на той час островів Тихого океану.

З Кронштадта до Камчатки разом з «Сеня­виным» повинен був іти і шлюп «Моллер», командиром якого був капітан-лейтенант Ста­нюкович.

«Сенявин» вийшов з Кронштадта 26 серпня 1826 р. Перед виходом у плавання Літке звер­нувся до команди корабля з такими словами:

«Я хочу вас вітати з першим виходом у далеке плавання. Пам’ятайте, що ми йдемо в кругосвітній вояж, що за нами далеко і на­довго залишиться Росія, що з прапором на­шим на «Сенявине» ми несемо славу, честь, велич і гордість дорогої Батьківщини. Я пев­ний, що ви високо будете тримати честь на­шого військового прапора».

8 вересня «Сенявин» прибув у Копенгаген. 11 вересня сюди підійшов і «Моллер».

15 вересня обидва шлюпи вийшли в море, взявши курс до Портсмута, а далі до Канарських островів. По дорозі під час шторму кораблі розійшлися. 2 листопада «Сенявин» підійшов до Канарських островів, але «Моллера» там ще не було. Літке вирішив пливти до Ріо-де-Жанейро, куди прибув 27 грудня. Тут його чекав «Моллер», який прибув на 10 днів раніше.

За час перебування у порту члени експедиції знайомилися з навколишньою приро­дою, збирали різні колекції.

22 січня 1827 р. обидва кораблі вийшли в море в напрямі до мису Горн. 18 березня «Сенявин» підійшов до Вальпарайсо. Тут було проведено астрономічні спостереження, зі­брано колекції.

З квітня «Сенявин» відплив до Аляски, 11 червня прибув у Ново-Архангельськ. Тут було зібрано матеріали про місцеву при­роду, описано Алеутське пасмо і острів Св. Матвія.

У вересні «Сенявин» взяв курс на півден­ний захід і 12 вересня прибув у Петропавловськ на Камчатці.

29 жовтня експедиція вирушила на пів­день, до Каролінських і Маріанських остро­вів. Тут так само було проведено географічні дослідження, астрономічні спостереження і зібрано колекції рослин.

30 березня 1828 р. «Сенявин» відплив до архіпелагу Бонін-Сіма. Три тижні вивчав Літке ці острови. Він визначив положення остро­вів і вивчив їх природу.

З травня Літке повернувся до Петропав­ловська.

14 червня 1828 р. Літке поплив уздовж схід­них берегів Камчатки на північ, проводячи астрономічні спостереження, визначаючи ви­соти головних вершин та вивчаючи природу узбережжя. У Берінговій протоці Літке точно визначив положення мису Дежнєва. Звідси «Сенявин» повернув на південь і 23 вересня 1828 р. прибув у Петропавловськ. Тут його уже чекав «Моллер», щоб разом повертатися в Кронштадт. 29 жовтня кораблі покинули Камчатку.

По дорозі в Кронштадт кораблі зупиня­лися в Манілі і на о. Суматра, де мореплавці ознайомились з розкішною екваторіальною природою.

30 травня 1829 р. шлюпи прибули у францу­зький порт Гавр. За час перебування у Франції члени експедиції читали в різних наукових товариствах Парижа доповіді про свої від­криття та дослідження за час подорожі.

21 червня «Моллер» пішов до Кронштадта, а «Сенявин» зайшов у гирло р. Темзи, щоб у Грінвічській обсерваторії зробити спосте­реження над маятником.

18 серпня 1829 р. «Сенявин» покинув Англію, а 25 прибув до Кронштадта. Плавання «Сенявина», яке тривало 3 роки і 5 днів, закінчилось.

Кругосвітня морська експедиція Літке ма­ла велике наукове значення: вона визначила географічне положення найголовніших пунк­тів Камчатки, висоти багатьох її гір, до­кладно описала невідомі на той час острови Каролінські, Карагінський, св. Матвія, Чу­котські береги від мису Дежнева до гирла ріки Анадир, відкрила та описала протоки Сенявіна в групі Алеутських островів. У Ка-ролінському архіпелазі експедиція відкрила 12 і описала 26 груп островів, а також багато окремих островів, точно визначила географіч­не положення багатьох міст, куди заходив «Сенявин».

Літке відкрив дві групи коралових островів, які назвав Сенявінськими. Він також описав о-ви Бонін.

Відкриття Літке в Каролінському архіпелазі були настільки цінні й важливі, що до його авторитету зверталися під час суперечок між Німеччиною та Італією за ці острови в 1885 р.

Багатий та різноманітний науковий мате­ріал, зібраний за час кругосвітньої подорожі, викликав загальне захоплення вчених усього світу.

Спостереження Літке використовували під час своєї роботи іноземні вчені. Академік Ленц, розробляючи питання про земний магнетизм, використав спостереження Літке над при­пливами й відпливами. Гельсінгфорський про­фесор Гельштром написав твір про бароме­тричні спостереження Літке. Професор Ган­штейн використав дослідження Літке, коли видавав у 1833 р. ізодинамічну карту.

Літке завжди брав енергійну участь у на­уковому і державному житті. В 1845 р. він заснував у Петербурзі Російське Географічне товариство. У 1846 р. його обирають головою Морського наукового комітету. З 1850 по 1853 pp. він був військовим губернатором Ревельського порту; з 1853 по 1855 pp.— губернатором Кронштадтського порту.

За час перебування на посаді президента Академії наук Літке багато зробив для Го­ловної фізичної і Пулковської обсерваторій, організував Павловську магнітну метеороло­гічну обсерваторію, яка була кращою в Європі щодо устаткування.

Посаду президента Академії наук Літке за­лишив за 4 місяці до смерті, коли здоров’я його було дуже підірване і він осліп. Помер він 8 серпня 1882 р.

Літке залишив великий архів і багато на­укових праць. Найважливішими з них є: «Четырехкратное путешествие в Северний Ле-довитый океан», «Опыты над постоянным маят­ником, произведенные в путешествии вокруг света», «О приливах и отливах в Северном Арктическом океане», «Об экспедиции в Азовское море», «Жизнь моряка и разборы сочинений».

Ім’ям Літке названо острів у Північному Льодовитому океані, мис на південно-захід­ному березі Охотського моря, мис на північно-західному узбережжі Амурської затоки, про­току між островом Курагінським та Камчат­кою у Берінговому морі, льодоріз Північного морського флоту.