(УВАГА!!! ДАНА КНИГА МІСТИТЬ ЕЛЕМЕНТИ КОМУНІСТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ)

Генадій Іванович Невельськой

Генадій Іванович Невельськой

Талановитий морський офіцер і видатний дослідник Далекого Сходу Генадій Іванович Невельськой народився 25 листопада 1814 р. в сім’ї дрібного дворянина Костромської гу­бернії.

В 16 років Невельськой вступив до Морського кадетського корпусу, який блискуче закін­чив у 1832 p., діставши чин мічмана. Далі Невельськой вчиться на офіцерських курсах, закінчує їх у 1836 р. і дістає чин лейте­нанта.

Після цього Невельськой плаває на різних кораблях у Балтійському, Північному і Серед­земному морях.

У 1847 р. Генадію Івановичу було присвоєно військове звання капітан-лейтенанта. Здібному моряку було запропоновано навчати морської справи одного з членів царської сім’ї. Не-вельському пророкували блискучу кар’єру при царському дворі, але не про це мріяв моло­дий офіцер.

Його приваблювала перспектива плавати вздовж ще мало дослідженого далекосхідного узбережжя Тихого океану.

Знайомлячись з незначною на той час літературою про Далекий Схід, Невельськой дуже зацікавився питанням, як справді проходить у цьому районі кордон між Росією і Китаєм. Згідно з так званим «Нерчинським трактатом» від 1689 р. він мав проходити по річці Горбище (ліва притока Шилки) і далі по Хінганських горах, «до моря протяженным». Але напрям цих гір не був відомий нікому; якщо вважати, що Хінган тягнеться до Охотського моря, то велика територія Далекого Сходу відходить у межі Китаю; коли ж вважати, що Хінганські гори тягнуться на південь до Японського моря, то Приамур’я і Уссурійський край нале­жать Росії.

Карта нижнього Амуру до подорожей Г.І. Невельського

Карта нижнього Амуру до подорожей Г.І. Невельського

Невельськой мріяв дослідити цей район і довести право Росії на Приамур’я і При­мор’я.

Але тодішні царські міністри, особливо мі­ністр закордонних справ Нессельроде, вважали Амур і всю прилеглу до нього територію ки­тайськими володіннями. Крім того, великою перешкодою в розв’язанні Амурського питання було неправильне уявлення про узбережжя в районі гирла Амуру.

Мореплавці Лаперуз і Браутон, які до Невельського відвідали Татарську протоку, вважали, що гирло Амуру несудноплавне, а Сахалін є півострів. Такої ж думки був і Крузенштерн. На карті, складеній у 1806 p., Микола І напи­сав резолюцію: «Питання про Амур як ріку малокорисну залишити». А так званий Особ­ливий комітет під головуванням Нессельроде виніс рішення: «Віддати, таким чином, Китаю назавжди весь Амурський басейн як мало­корисний для Росії через неприступність для морських суден гирла р. Амур».

Карта нижнього Амуру після подорожей Г.І. Невельського

Карта нижнього Амуру після подорожей Г.І. Невельського

У таких складних умовах мав почати свою дослідницьку діяльність на Далекому Сході великий російський патріот Генадій Іванович Невельськой.

Аналізуючи матеріали подорожей Лаперуза, Браутона і Крузенштерна, він взяв під сумнів їх висновки відносно гирла Амуру; він ніяк не міг погодитися з тим, що гирло цієї великої ріки непридатне для проходу морських суден.

У 1847 р. за рекомендацією Літке Невельського було призначено командиром військо­вого транспорту «Байкал», який ішов з ванта­жем до Петропавловська (на Камчатку). Невель­ськой вирішив використати цю нагоду, щоб здійснити свою мрію. Він відвідав тодішнього начальника головного морського штабу князя Меншикова, з яким поділився своїми планами дослідження гирла Амуру; проте Меншиков не дав йому на це свого дозволу. Не допоміг і Муравйов (генерал-губернатор Східного Си­біру), який палко підтримував Невельського.

21 серпня 1848 р. «Байкал» вирушив у далеку подорож і прибув до Петропавловська в травні 1849 р. Після передачі вантажу від­важний командир вирішив діяти без дозволу, і ЗО травня «Байкал» взяв курс до східного уз­бережжя Сахаліну. Дослідивши це узбережжя, Невельськой обійшов острів з півночі і почав промірювати глибини вздовж його західного берега. Несподівано відкрилася широка затока; при спробі ввійти в неї судно сіло на мілину. Знявшись з мілини, Невельськой все ж по­плив далі на південь, дослідив гирло Амуру, яке виявилось досить глибоким, і пройшов Татарською протокою (на шлюпках) з Охот­ського моря в Японське. Отже, Невельськой довів, що Сахалін острів, а Татарська протока і гирло Амуру придатні для судноплавства.

Після повернення до Петропавловська Ге­надій Іванович застав там губернатора Схід­ного Сибіру Муравйова, який привіз йому запізнілий дозвіл на дослідження гирла Аму­ру. Від покарання за самочинні дії Невельсь­кого врятувало лише втручання Муравйова.

В січні 1850 р. Невельськой прибув до Петер­бурга. На засіданні Особливого комітету гео­графічні відкриття Невельського зустріли з не­довір’ям. Було вирішено: «В затоці «Щастя» або ж в іншому місці на південно-східному березі Охотського моря, але не в лимані і тим більше не нар. Амур, заснувати зимівлю, де Ро­сійсько-американській компанії провадити тор­гівлю з гиляками».

Генадій Іванович домігся, щоб йому дору­чили виконати це рішення, і в тому ж році заснував у затоці «Щастя» Петровську зимівлю.

Проте, розуміючи значення Амуру для Росії, він не залишив своїх планів закріплення на цій річці. Пізніше Невельськой писав у книзі «Подвига русских морских офицеров на край­нем востоке России в 1849—55 годах»: «Вся відповідальність за можливу в таких обставинах втрату Росією цього важливого краю впаде виключно на мене, бо начальник, призначений у такий невідомий і віддалений край, повинен діяти не за інструкціями і наказами, а за обста­винами, які зустрічаються на місці, маючи на увазі лише досягнення однієї головної мети, спрямованої на інтереси і благо Вітчизни».

Тому Невельськой знову порушив інструкцію. З малим загоном матросів він приплив до гирла Амуру і піднявся вгору по його течії біль­ше як на 100 кілометрів, не зустрівши ніде ве­ликих осель і китайських гарнізонів. Навпаки, з китайців він зустрів на цій території лише од­ного маньчжурського купця, від якого довідав­ся, що тут немає жодного китайського поста і на­селення не підвладне Китаю (як виявилося піз­ніше, Китай вважав цю територію російською). У зв’язку з цим відважний дослідник вирішив негайно діяти. 1 серпня 1850 р. за 35 кілометрів від гирла Амуру Невельськой заклав військовий пост Школаєвськ (тепер місто), над яким підняв російський військовий прапор. Коменданту поста Невельськой написав наказ, перекладений на англійську, французьку й китайську мови. В цьому наказі говорилось: «Від імені росій­ського уряду цим оголошую всім іноземним суднам, які плавають у Татарській затоці, що оскільки узбережжя цієї затоки і весь При­амурський край до корейського кордону з островом Сахалін становлять російські воло­діння, то ніякі тут самочинні розпорядження, а також кривда проживаючим інородцям не можуть бути припустимі. Для цього нині вста­новлено російські військові пости в затоці Іской (Щастя) та в гирлі р. Амур».

Ці самочинні дії відважного моряка викли­кали велике невдоволення в урядових колах Росії.

Невельського було викликано до столиці. Особливий комітет ухвалив зняти Ніолаєвський пост, а Невельського за самочинні дії розжалувати в матроси. Проте Микола І під впливом Муравйова зайняв іншу позицію: «Там, де піднявся російський прапор, він не може вже опуститися»,— заявив він, а вчинок Не­вельського назвав молодецьким і патріотичним.

Після цього Комітет виніс нове рішення: «Залишити Ніколаевський пост та організу­вати Амурську експедицію на чолі з Г. І. Не-вельським».

У 1851 р. Генадій Іванович втретє прибув на Далекий Схід. В інструкції Миколи І знову було зазначено: «Ні в якому разі більше ніяких місць не займати».

Головним завданням експедиції Невельського було, по-перше, встановити дружні взаємини з місцевим населенням, по-друге, вивчити при­роду краю (в тому числі дослідити напрям Хінганських гір, щоб уточнити кордон з Китаєм).

Базою експедиції стала Петровська зимівля. Звідси почалося планомірне дослідження спочатку Приамур’я, а згодом і Уссурійського краю. Лейтенант Бошняк дослідив Сахалін і знайшов там великі поклади вугілля, док­тор Орлов дослідив і встановив справжнє географічне положення Хінгану, топограф По­пов піднявся вгору по Амуру, мічман Чихачов дослідив басейн річки Амгунь.

У 1852 р. Бошняк поставив пост у затоці Де-Кастрі і підняв там російський військовий прапор, У цьому ж році Невельськой підняв російський військовий прапор у затоці Хаджа, яку назвав Імператорською гаванню (тепер Совєтська гавань).

Отже, інструкція знову була порушена.

Після цього царський уряд вирішив припи­нити бурхливу діяльність неспокійного до­слідника.

У 1855 р. Невельського викликають до Петер­бурга і призначають членом ученої ради Мор­ського технічного комітету. Цю гірку пілюлю трохи посолодили, присвоївши Невельському звання адмірала та надавши йому персональ­ну пенсію. Так було усунуто Невельського від дослідження Далекого Сходу.

У 1858 р. Муравйов в Айгуні підписав трактат, за яким весь лівий берег Амура до гирла залишався за Росією.

В 1860 р. було підписано Пекінську угоду, за якою весь край від гирла Уссурі до корей­ського кордону так само було визнано росій­ським володінням.

І хоч велика заслуга приєднання цих тери­торій до Росії належала Невельському, героєм Приамурської епопеї було проголошено Му­равйова, який уперше відвідав Амурський край тільки в 1854 р.

Російський народ, що свято зберігав пам’ять про свого видатного сина і адмірала Г. І. Невельського, увічнив його ім’я на географічній карті Далекого Сходу. Його ім’ям названо частину Татарської протоки, гору на Саха­ліні, мис на заході Сахаліну і місто на півдні острова.