(УВАГА!!! ДАНА КНИГА МІСТИТЬ ЕЛЕМЕНТИ КОМУНІСТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ)

Микола Миколайович Міклухо-Маклай

Микола Миколайович Міклухо-Маклай

Великий російський мандрівник-до­слідник Микола Миколайович Міклу­хо-Маклай посідає видатне місце се­ред інших мандрівників XIX ст. За своє жит­тя, на жаль, дуже коротке, він збагатив віт­чизняну і світову науку дуже цінними на­уковими матеріалами про «первісних людей», жителі в Нової Гвінеї — папуасів, яких ще не торкнулася цивілізація.

Оселившись серед папуасів, Міклухо-Маклай старанно й наполегливо вивчав їх су­спільний лад, побут, звичаї, мову. Він довів, що всі люди, незалежно від місця їх проживання, кольору шкіри, волосся та ін., за своїми біологічними властивостями однакові. Отже, і «дикуни», як несправедливо називали буржуазні вчені деякі народи, здатні до гос­подарського й культурного розвитку.

Міклухо-Маклай з огидою ставився до євро­пейських загарбників, які поневолювали цілі народи, гнобили їх, чинили над ними на­сильство.

Л. М. Толстой у своєму листі до М. М. Міклухо-Маклая писав: «Мене зворушує і сповнює натхнення у Вашій діяльності те, що як мені відомо, Ви перший безперечно досвідом довели, що людина скрізь є людина, тобто добра громадська істота, у зносини з якою можна і треба входити тільки добром і істиною, а не гарматами і горілкою, і Ви довели це по­двигами справжньої мужності. Ваш досвід єднання з дикунами становитиме епоху в на­уці, якій я служу, науці — як жити людям один з одним. Напишіть цю історію, і Ви станете у великій пригоді людству».

І справді, Міклухо-Маклай зібрав антро­пологічний і етнографічний матеріал, який спростовував лженауку про «нижчі» й «вищі» раси. Він довів, що народи всіх рас однаково можуть творити. Матеріали Міклухо-Маклая вщент розбили твердження буржуазних уче­них, особливо Джемса Гента, про психічну неповноцінність темношкірої раси.

Багато зробив Микола Миколайович і щодо вивчення мови, матеріальної культури, по­буту, господарства папуасів та інших наро­дів Океанії.

Карта подорожей М.М. Миклухо-Маклая

Карта подорожей М.М. Миклухо-Маклая

Міклухо-Маклай вивчив також природу тихоокеанських островів, їх клімат, рослин­ність, тваринний світ.

Займаючись науковою роботою далеко за межами Росії, Міклухо-Маклай завжди по­чував себе вірним сином, патріотом своєї батьківщини.

Микола Миколайович Міклухо-Маклай наро­дився 17 липня 1846 року в с. Рождественському, Новгородської губернії (поблизу м. Бо­ровичі). Батько його був інспектором шляхів сполучення, мати, Катерина Семенівна Беккер, близько стояла до революційно настроєної інте­лігенції, особисто знала деяких членів з гурт­ка Герцена і Огарьова. Вона вплинула і на ді­тей, розвинула в них почуття поваги до людей незалежно від їх національності і соціального стану. Батько Міклухо-Маклая помер, коли Миколі Миколайовичу було тільки 11 років. На утриманні матері залишилося п’ятеро дітей. Сім’я терпіла від великих нестатків.

Микола Миколайович спочатку вчився в пе­тербурзькій школі, потім у гімназії, але його з гімназії виключили за «неуспішність». У 1863 р. Міклухо-Маклай вступив вільним слухачем до С- Петербурзького університе­ту на природничий відділ фізико-математичного факультету. Але на другий рік його ви­ключили з університету за «порушення правил » без права вступу до інших університетів. Справжньою ж причиною виключення було те, що Микола Миколайович брав участь у студентських сходках.

З великими труднощами Міклухо-Маклаю вдалося виїхати за кордон для продовження освіти. В Німеччині він вступив до Гейдельбер­зького університету, в якому протягом двох років слухав лекції з фізики й хімії, а потім переїхав до Лейпціга, де вчився на медичному факультеті. В 1866 р. Міклухо-Маклай переїхав до Ієни; тут він продовжує вивчати медичні науки. Особливо його захоплювали проблеми порівняльної анатомії. З 1869 р. Міклухо-Маклай зосереджує свою увагу на антропо­логії і етнографії.

На талановитість Міклухо-Маклая звернув увагу і запросив до себе в аспірантуру відомий на той час у наукових колах, переконаний прихильник і пропагандист еволюційної тео­рії Дарвіна, професор Ернст Геккель.

В 1866 р. Маклай разом з Геккелем здій­снює свою першу подорож до Канарських остро­вів, де вивчає анатомію губок і центральну нервову систему хрящових риб.

У 1868 р. Міклухо-Маклай працює як зоо­лог у Мессіні (о. Сіцілія). У 1869 р. він по­дорожує до берегів Червоного моря з метою вивчити його фауну.

Але Маклая не покидала думка вивчити «первісних» людей.

Восени 1869 р. він подав раді Російського Географічного товариства проект подорожі на о. Нову Гвінею. Цей проект особливо енер­гійно підтримував знаменитий російський ман­дрівник-дослідник Семенов-Тян-Шанський.

Після довгих обговорень Міклухо-Маклай, нарешті, одержав дозвіл на подорож. 21 жовт­ня 1870 р. він відплив на військовому судні «Витязь» з Кронштадта до островів Тихого океану.

Перше ніж попасти на о. Нову Гвінею, Міклухо-Маклай побував на островах Пасхи, Піткайрн, Мангареву, Таїті, Самоа, Ротума, через які проходив маршрут «Витязя». Вже на цих островах Міклухо-Маклай ознайомився з різними племенами Полінезії.

20 вересня 1871 р. корвет «Витязь» піді­йшов до північно-східних берегів Нової Гвінеї. Міклухо-Маклай висадився на берег у затоці Астролябія; згодом цей берег почали нази­вати берегом Маклая.

На о. Нова Гвінея Міклухо-Маклай пробув 15 місяців. За цей час вій виконав величезну роботу, вивчаючи життя папуасів та збираючи багатющі колекції рослин і тварин. Своїм лю­дяним ставленням до папуасів Микола Мико­лайович завоював у них авторитет, повагу і навіть любов. Папуаси вважали Маклая своїм другом, і він дійсно був для них таким. Цим він довів, що папуаси, незважаючи на їх відста­лість і темний колір шкіри, такі самі люди, як і білі, що до них потрібне людяне ставлення.

22 грудня 1872 року Міклухо-Маклай по­кидає о. Нову Гвінею і на кліпері «Изумруд» подорожує по Індо-Малайському архіпелагу.

У грудні 1873 p. Міклухо-Маклай знову по­вертається на о. Нова Гвінея, але на цей раз оселяється на мисі Айва берега Папуа-Ковіай (південно-західне узбережжя острова).

Міклухо-Маклая цікавило племя папуа-ковіай, яке не мало селищ, а жило в пірогах і через постійні напади малайців весь час ко­чувало вздовж берега.

Наприкінці 1874 і в 1875 р. Міклухо-Мак­лай здійснив подорож по півострову Малак­ка. Тут він вивчав маловідоме на той час ме­ланезійське племя оран-сакай.

У 1876 р. Міклухо-Маклай побував на о-вах Адміралтейства та на одному із західних Каролінських островів — на острові Яп, або Вуап. Тут Міклухо-Маклай побачив білі кам’яні гро­ші («фе »), які мали форму млинового жорна діаметром від ЗО см до 2 мвага їх іноді до­ходила до кількох тонн. Вартість добре від­полірованого каменя становила 1000 доларів.

У червні 1876 р. Микола Миколайович на англійській шхуні «Морський птах» знову при­був до своїх старих знайомих у бухту Астро­лябія. Папуаси зустріли Маклая дуже ра­дісно, дехто з радощів навіть плакав.

На цей раз Міклухо-Маклай пробув на о. Нова Гвінея до листопада 1877 р.

Оскільки здоров’я Миколи Миколайовича було підірвано напруженою роботою і йому треба було відпочити, полікуватись і опра­цювати зібраний матеріал, він у 1878 р. пе­реїхав до м. Сіднея (Австралія). Тут Міклухо-Маклай здійснив ряд подорожей по Австралії.

У 1879 р. Маклай знову провів велику по­дорож по островах Тихого океану. Він побу­вав на о. Нова Каледонія, на Нових Гебрідах, вдруге на Адміралтейських, на Агомесі, Со­ломонових та ін.

У 1880 р. Маклай відвідав південно-схід­ний берег о. Нової Гвінеї. Жителі цієї частини острова (папуаси) будують свої хатини на палях, іноді над самою водою. Жінки розкішно татуйовані. На бажання Міклухо-Маклая па­пуаски і йому зробили татуїровку на лівій руці.

У 1881 р. Міклухо-Маклай вдруге відві­дав південно-східний берег Нової Гвінеї, щоб захистити жителів селища Кало від покарання командором англійської морської станції. Мік­лухо-Маклай не раз виступав на захист па­пуасів. У вересні 1874 р. він надіслав листа генерал-губернатору Нідерландської Індії з ви­могою заборонити работоргівлю на південно-західному березі Нової Гвінеї. У 1879 р. Мак­лай звернувся з листом до губернатора Фіджі і до британського урядового комісара захід­ної частини Тихого океану з проханням визна­ти право населення Нової Гвінеї на їх землю, а також заборонити завозити і продавати їм спирт, зброю, порох. У 1883 р. Міклухо-Мак­лай вимагав у командора Морської станції справедливого ставлення до жителів селища Малегіоку на архіпелазі Пелау; проте се­лище було спалене командою британського військового корабля, а населення пограбо­вано. У цьому ж році Маклай просив захисту для населення Нової Гвінеї в англійського статс-секретаря в справах колоній лорда Дер­бі. У 1884 p., коли Німеччина повідомила російський уряд про захоплення частини пів­нічного берега Нової Гвінеї та архіпелагу Но­ва Британія, Міклухо-Маклай надіслав Біс-марку гнівну телеграму: «Тубільці берега Маклая протестують проти приєднання їх землі до Німеччини». Він протестував, бо знав, яка жорстока доля чекає цих беззахисних людей.

В 1882 р. Міклухо-Маклай прибув до Росії і прочитав членам Географічного товариства доповідь про свої дослідження. Доповідь, на якій, крім членів товариства, були присут­німи багато наукових працівників і студен­тів, справила велике враження.

Наприкінці 1882 р. Міклухо-Маклай знову покинув Росію і в березні 1883 р. втретє і востаннє побував серед папуасів на березі Мік­лухо-Маклая. Міклухо-Маклай привіз їм на цей раз подарунок—бичка й телицю зебу та двох кіз, а також насіння деяких рослин. Пробувши всього два дні серед своїх друзів-папуасів, Микола Миколайович на корветі «Скобелев» виїхав в Сідней, де прожив до 1886 p., опрацьовуючи свої щоденники, за­рисовки, колекції.

У 1886 р. Міклухо-Маклай повернувся до Росії і передав Академії наук свої колекції, а в 1887 р. знову виїхав в Сідней, щоб пере­везти до Росії решту зібраних ним матеріалів.

Повернувшись із Сіднея до Петербурга, Ми­кола Миколайович почав опрацьовувати мате­ріали. Але надмірна праця, злигодні, невдалі спроби поліпшити становище чорношкірих піді­рвали його здоров’я. Він тяжко захворів і 2 (14) квітня 1888 р. помер. Не стало одного з найвидатніших географів-дослідників, вели­кого російського вченого, який прославив на­шу вітчизну у віддалених кутках світу.

Французький історик Моно назвав Міклухо-Маклая «одним з найкращих людей, які тіль­ки з’являлись будь-коли на нашій планеті». Але царський уряд ні за життя, ні після смер­ті Міклухо-Маклая не оцінив його великих заслуг.

Тільки радянська влада, яка високо оцінює заслуги людей перед Батьківщиною, зробила багато для увічнення пам’яті російського патріота Міклухо-Маклая. В Ленінграді йому споруджено пам’ятник, його ім’ям названо інститут етнографії Академії наук СPСP, вста­новлено спеціальні імені Міклухо-Маклая сти­пендії в інститутах етнографії і географії Академії наук СРСР, а також у Московському і Ленінградському університетах, встановле­но премії його імені за кращі наукові праці з антропології і етнографії Південно-Східної Азії і Океанії. Академія наук СРСР ви­дала праці Міклухо-Маклая академічним ви­данням у двох томах.

Микола Миколайович Міклухо-Маклай ду­же багато зробив для вітчизняної і світової науки, він усе своє життя віддав для того, щоб довести про однаковість людських рас. Він виступав захисником відсталих і пригноб­лених народів, борцем за їх право на само­визначення.

Пам’ять про Міклухо-Маклая житиме у ві­ках серед нашого народу і всього прогресив­ного людства світу.