Микола Михайлович Пржевальський
(УВАГА!!! ДАНА КНИГА МІСТИТЬ ЕЛЕМЕНТИ КОМУНІСТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ)
Микола Михайлович Пржевальський
Микола Михайлович Пржевальський займає одне з визначних місць у плеяді великих російських дослідників і вчених. М. М. Пржевальський — великий географ і мандрівник; він перший по-справжньому відкрив і дослідив величезні простори Центральної Азії. Пржевальський був також родоначальником школи славнозвісних російських дослідників внутрішніх районів Центральної Азії; безпосередні помічники і учні його Козлов і Роборовський теж стали відомими дослідниками, продовжувачами його справи.
Микола Михайлович Пржевальський народився 31 березня (за старим стилем) 1839 р. Батько його належав до збіднілої дворянської сім’ї і був відставним офіцером. Помер він, коли хлопчикові було 7 років.
Свої дитячі роки М. М. Пржевальський провів у невеличкому глухому маєтку матері «Отрадное» (Смоленської губернії). Тут, серед сільської природи, під впливом няньки і свого дядька у хлопчика з раннього дитинства виховувались інтерес і любов до російської природи. Він багато часу проводив (разом із своїм меншим братом і однолітком Васьком) у лісі, у полі, на річці, на болоті. Все це виховало у майбутнього дослідника спостережливість, допитливість, гартувало його здоров’я, зміцнювало волю і наполегливість у досягненні поставленої мети.
Першими вчителями молодого Пржевальського були мати й дядько, які підготували його до 2-го класу гімназії. В 1849 р. Пржевальський вступив до Смоленської гімназії, де він виявив себе дуже здібним учнем. Літні вакації проводив дома у матері, віддаючись цілком полюванню й рибній ловлі під наглядом свого дядька — пристрасного мисливця.
Карта подорожей М.М. Пржевальського
В 1855 р. Пржевальський закінчив гімназію і вступив до Рязанського запасного полку, мріючи про участь у Кримській війні. Проте в район бойових дій попасти йому не довелось, а військова служба з її затхлістю і муштрою скоро почала гнітити молодого Пржевальського. Єдиною втіхою йому були прогулянки у вільний час по лісах, болотах, луках, де він збирав гербарії, спостерігав за явищами природи тощо. Пржевальський, крім того, дуже багато читав, розширюючи свій кругозір.
У 1861 р. Пржевальський вступає до Академії генерального штабу, яку і закінчив у 1863 р. Ще в Академії Пржевальський написав твір «Военно-статистическое обозрение Приамурского края», за який його обрали дійсним членом Географічного товариства.
Пржевальський кожну вільну годину використовував для вивчення зоології і ботаніки, мріючи піти слідами відомих тоді дослідників Африки. Нарешті, він вирішує присвятити своє життя дослідженню центральних частин Азії. Пржевальський сумлінно починає вивчати географічну і природничу літературу про Азію, особливо Центральну.
В 1863 р. Пржевальському вдається перейти па службу до Варшавського юнкерського училища викладачем географії і історії. Лекції Пржевальського були дуже цікаві, захоплюючі, змістовні. Для своїх слухачів, які його дуже любили, він написав підручник— «Заметки всеобщей географии по программе юнкерских училищ». Ця книжка дістала загальне визнання.
У Варшаві Пржевальський познайомився з представниками науки — зоологом Тачановським і ботаніком Александровичем. За два роки життя у Варшаві Пржевальський сумлінною працею над собою дістав серйозну наукову підготовку. Він реально став думати про подорожі. Для цього Пржевальський починає домагатися переведення до однієї із східних військових округ. В 1866 р. він одержав призначення у Східно-Сибірський військовий округ. По дорозі в Сибір Пржевальський заїхав у Петербург, де познайомився з головою відділу фізгеографії Географічного товариства П. П. Семеновим. У березні Пржевальський вже був в Іркутську; тут він ознайомився з рядом невідомих йому місцевих літературних матеріалів з географії.
У травні 1867 р. Пржевальський вирушає у свою першу подорож в Уссурійський край, маючи завдання зібрати дані про природу, про кількість і стан населення, вивчити шляхи, виправити маршрутну карту, здійснювати всілякі дослідження. Після шестимісячної експедиції Пржевальський зібрав багаті зоологічні й ботанічні колекції, матеріал про населення, провадив систематичні метеорологічні спостереження і т. д. Крім цього, Пржевальський здійснив ще кілька екскурсій на озеро Ханка з метою дослідити природу його басейну.
У січні 1870 р. Пржевальський повернувся до Петербурга, де його тепло зустріли в Географічному товаристві та в Російській Академії наук. Після його доповідей найвидатніші вчені країни побачили в Пржевальському майбутнього великого дослідника й мандрівника. Результати подорожі він узагальнив у книжці «Путешествие в Уссурийском крае 1867 — 1869 гг.».
У цьому ж році Пржевальський разом з П. П. Семеновим-Тян-Шанським розробив план експедиції у північний Китай і Монголію. В кінці серпня 1870 р. Пржевальський разом із своїм помічником Пильцовим вирушив у цю експедицію, розраховану на три роки. В кінці листопада експедиція прибула в Кяхту (на кордоні з Китаєм), звідки вирушила далі вже на верблюдах по маршруту Урга (тепер Улан-Батор) — Калган. Цей шлях лежав через одноманітну пустиню Гобі. Далі Пржевальський вирушив до Пекіна, а звідти на озеро Далай-Нор. Дослідивши його, він через два місяці повернувся в Калган.
На початку травня 1871 р. Пржевальський разом з Пильцовим і двома козаками на восьми верблюдах і двох конях вирушили з Калгана в недосліджену на той час Монголію. Після тяжких випробувань Пржевальський в кінці грудня повернувся до Калгана. Тут він підготував нову експедицію. 5 березня караван вирушив з Калгана до Центральної Азії. Після довгої і важкої подорожі експедиція досягла берегів озера Куку-Нор (12 жовтня). Мрія Пржевальського здійснювалась. Звідси Пржевальський пішов далі, в Тібет, і 10 травня 1872 р. досяг витоків Голубої ріки (Янцзицзяну). Після цього Пржевальський повернув назад і на початку лютого 1873 р. знову був на рівнинах Цайдаму. Звідси Пржевальський повертався по новому маршруту: через пустиню Гобі на Ургу, куди і прибув 5 вересня. Так закінчилась перша подорож Пржевальського в Центральну Азію.
Під час цієї трирічної подорожі Пржевальський здійснив окомірне знімання близько 6000 км шляху, визначив широту 18 пунктів і гіпсометричну висоту 146 пунктів, зібрав цінний матеріал про клімат Центральної Азії та великі зоологічні колекції, гербарій з 500 видів рослин, а також докладні дані про монголів, тангутів, дунганів і даладів.
На початку 1874 р. Пржевальський прибув до Петербурга. За цю експедицію він був нагороджений Географічним товариством («Костянтинівською медаллю»), Паризьким географічним товариством («Золотою медаллю»), французьким міністерством народної освіти («Пальмою Академії»). Берлінське географічне товариство обрало його членом-кореспондентом.
У січні 1876 р. Пржевальський подав до Географічного товариства проект нової подорожі до Центральної Азії (в район між басейном озера Лоб-Hop і Гімалаями), розрахованої на два роки. Цей проект швидко було схвалено, і Пржевальський, спорядивши експедицію в серпні 1876 p., вирушив із Кульджі в напрямі до плоскогір’я Юлдус. Далі експедиція пішла вздовж р. Тарім до оз. Лоб-Нор. Дослідивши це озеро, Пржевальський повернув назад і в кінці 1877 р. прибув у Зайсан. Результатами цієї експедиції були: маршрутне знімання 1300 км шляху, відкриття і дослідження хребта Алтин-Таг, визначення широти й довготи найголовніших пунктів, багатий метеорологічний матеріал, велика колекція рослин і тварин. Пржевальський був знову нагороджений географічними товариствами різних країн світу.
На початку 1879 р. Пржевальський виїхав з Петербурга в Зайсан. У березні його експедиція вирушила в третю подорож до Центральної Азії. Шлях лежав через Джунгарію. Тут Пржевальський докладно дослідив клімат, рослинний і тваринний світ; тут же він виявив дикого коня (відомого тепер під назвою «кінь Пржевальського»), який водиться тільки в цьому районі земної кулі. Далі експедиція пройшла міста Баркуль, Хамі, Хамійську пустиню і вийшла до оазису Са-Чжеу. Після цього Пржевальський дослідив гори Нянь-Шаню, перетнув з півночі на південь Цайдам та ряд хребтів і вийшов до верхів’я Янцзицзяну. Нарешті, він підійшов до центра Тібету, загадкового міста Лхасси, столиці далай-лами. Проте в Лхассу експедиції зайти не дозволили, і мандрівники вимушені були повернути назад. Повертаючись назад, Пржевальський дослідив верхню течію р. Хуанхе, вийшов до оз. Куку-Нор і взяв напрям через пустиню Гобі на Ургу, куди прибув у кінці жовтня. Так закінчилась третя подорож у Центральну Азію великого мандрівника.
Пржевальський знову був нагороджений рядом географічних товариств. Російське Географічне товариство обрало його своїм почесним членом, Московський університет надав йому звання доктора зоології. Академія наук організувала виставку всіх колекцій, які привіз Пржевальський. Ця виставка мала величезний успіх.
В лютому 1883 р. Пржевальський подав до Географічного товариства проект нової подорожі в північний Тібет. Цей проект теж було швидко схвалено, і Пржевальський в кінці серпня 1883 р. виїхав з Москви на Кяхту. Помічниками його були Козлов і Роборовський. У листопаді експедиція вирушила на Ургу і далі до витоків Хуанхе. Звідси Пржевальський через Цайдам, хребет Алтин-Таг, північно-західну частину Тібету і оазис Хотан вийшов до р. Тарім, а потім на російський кордон. Тут закінчилась четверта подорож Пржевальського в Центральну Азію. Після цього великому мандрівникові і дослідникові було присвоєно чин генерал-майора і знову нагороджено.
У 1888 р. Пржевальський разом з Козловим і Роборовським виїхав у свою останню подорож, маючи на меті вивчити Тібет і дістатись до Лхасси. В Пішпеку (тепер Фрунзе) він тяжко захворів і помер. Могила Пржевальського розташована на високому березі озера Іссик-Куль недалеко від м. Каракол (тепер Пржевальськ).
Отже, в подорожах по Центральній Азії великий дослідник і мандрівник провів близько десяти років, пройшов понад 30000 км і дослідив невідому на той час частину Азії. Цим він вніс цінний вклад у вітчизняну і світову науку.
Він був справді російським мандрівником, який своїми подорожами і географічними відкриттями прославив нашу батьківщину.
За все, що він зробив, йому велика шана і честь від нашого великого радянського народу.