(УВАГА!!! ДАНА КНИГА МІСТИТЬ ЕЛЕМЕНТИ КОМУНІСТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ)

Микола Михайлович Пржевальський

Микола Михайлович Пржевальський

Микола Михайлович Пржевальський займає одне з визначних місць у плеяді великих російських дослід­ників і вчених. М. М. Пржевальський — ве­ликий географ і мандрівник; він перший по-справжньому відкрив і дослідив величезні простори Центральної Азії. Пржевальський був також родоначальником школи славно­звісних російських дослідників внутрішніх ра­йонів Центральної Азії; безпосередні поміч­ники і учні його Козлов і Роборовський теж стали відомими дослідниками, продовжува­чами його справи.

Микола Михайлович Пржевальський наро­дився 31 березня (за старим стилем) 1839 р. Батько його належав до збіднілої дворян­ської сім’ї і був відставним офіцером. Помер він, коли хлопчикові було 7 років.

Свої дитячі роки М. М. Пржевальський про­вів у невеличкому глухому маєтку матері «Отрадное» (Смоленської губернії). Тут, се­ред сільської природи, під впливом няньки і свого дядька у хлопчика з раннього дитин­ства виховувались інтерес і любов до росій­ської природи. Він багато часу проводив (ра­зом із своїм меншим братом і однолітком Васьком) у лісі, у полі, на річці, на болоті. Все це виховало у майбутнього дослідника спо­стережливість, допитливість, гартувало його здоров’я, зміцнювало волю і наполегливість у досягненні поставленої мети.

Першими вчителями молодого Пржевальського були мати й дядько, які підготували його до 2-го класу гімназії. В 1849 р. Пржевальський вступив до Смоленської гімназії, де він виявив себе дуже здібним учнем. Літні вакації проводив дома у матері, віддаючись цілком полюванню й рибній ловлі під нагля­дом свого дядька — пристрасного мисливця.

Карта подорожей М.М. Пржевальського

Карта подорожей М.М. Пржевальського

В 1855 р. Пржевальський закінчив гімназію і вступив до Рязанського запасного полку, мріючи про участь у Кримській війні. Проте в район бойових дій попасти йому не довелось, а військова служба з її затхлістю і муштрою скоро почала гнітити молодого Пржевальського. Єдиною втіхою йому були прогулянки у вільний час по лісах, болотах, луках, де він збирав гербарії, спостерігав за явищами природи тощо. Пржевальський, крім того, дуже багато читав, розширюючи свій круго­зір.

У 1861 р. Пржевальський вступає до Ака­демії генерального штабу, яку і закінчив у 1863 р. Ще в Академії Пржевальський написав твір «Военно-статистическое обозрение Приамурского края», за який його обрали дійсним членом Географічного товариства.

Пржевальський кожну вільну годину ви­користовував для вивчення зоології і бота­ніки, мріючи піти слідами відомих тоді дослід­ників Африки. Нарешті, він вирішує присвя­тити своє життя дослідженню центральних частин Азії. Пржевальський сумлінно починає вивчати географічну і природничу літературу про Азію, особливо Центральну.

В 1863 р. Пржевальському вдається перейти па службу до Варшавського юнкерського учи­лища викладачем географії і історії. Лекції Пржевальського були дуже цікаві, захоплю­ючі, змістовні. Для своїх слухачів, які його дуже любили, він написав підручник— «За­метки всеобщей географии по программе юнкер­ских училищ». Ця книжка дістала загальне визнання.

У Варшаві Пржевальський познайомився з представниками науки — зоологом Тачановським і ботаніком Александровичем. За два роки життя у Варшаві Пржевальський сумлін­ною працею над собою дістав серйозну наукову підготовку. Він реально став думати про по­дорожі. Для цього Пржевальський починає домагатися переведення до однієї із східних військових округ. В 1866 р. він одержав призначення у Східно-Сибірський військовий округ. По дорозі в Сибір Пржевальський заїхав у Петербург, де познайомився з голо­вою відділу фізгеографії Географічного това­риства П. П. Семеновим. У березні Прже­вальський вже був в Іркутську; тут він ознайомився з рядом невідомих йому місцевих літературних матеріалів з географії.

У травні 1867 р. Пржевальський вирушає у свою першу подорож в Уссурійський край, маючи завдання зібрати дані про природу, про кількість і стан населення, вивчити шляхи, виправити маршрутну карту, здійснювати всі­лякі дослідження. Після шестимісячної експе­диції Пржевальський зібрав багаті зоологіч­ні й ботанічні колекції, матеріал про насе­лення, провадив систематичні метеорологічні спостереження і т. д. Крім цього, Пржеваль­ський здійснив ще кілька екскурсій на озеро Ханка з метою дослідити природу його ба­сейну.

У січні 1870 р. Пржевальський повернувся до Петербурга, де його тепло зустріли в Гео­графічному товаристві та в Російській Ака­демії наук. Після його доповідей найвидатніші вчені країни побачили в Пржевальському май­бутнього великого дослідника й мандрівника. Результати подорожі він узагальнив у книжці «Путешествие в Уссурийском крае 1867 — 1869 гг.».

У цьому ж році Пржевальський разом з П. П. Семеновим-Тян-Шанським розробив план експедиції у північний Китай і Монголію. В кінці серпня 1870 р. Пржевальський разом із своїм помічником Пильцовим вирушив у цю експедицію, розраховану на три роки. В кінці листопада експедиція прибула в Кяхту (на кордоні з Китаєм), звідки вирушила далі вже на верблюдах по маршруту Урга (тепер Улан-Батор) — Калган. Цей шлях ле­жав через одноманітну пустиню Гобі. Далі Пржевальський вирушив до Пекіна, а звідти на озеро Далай-Нор. Дослідивши його, він че­рез два місяці повернувся в Калган.

На початку травня 1871 р. Пржевальський разом з Пильцовим і двома козаками на восьми верблюдах і двох конях вирушили з Калгана в недосліджену на той час Монголію. Після тяжких випробувань Пржевальський в кінці грудня повернувся до Калгана. Тут він під­готував нову експедицію. 5 березня караван вирушив з Калгана до Центральної Азії. Після довгої і важкої подорожі експедиція досягла берегів озера Куку-Нор (12 жовтня). Мрія Пржевальського здійснювалась. Звідси Прже­вальський пішов далі, в Тібет, і 10 травня 1872 р. досяг витоків Голубої ріки (Янцзицзяну). Після цього Пржевальський повернув назад і на початку лютого 1873 р. знову був на рівнинах Цайдаму. Звідси Пржевальський повертався по новому маршруту: через пустиню Гобі на Ургу, куди і прибув 5 вересня. Так закінчилась перша подорож Пржевальського в Центральну Азію.

Під час цієї трирічної подорожі Пржеваль­ський здійснив окомірне знімання близько 6000 км шляху, визначив широту 18 пунктів і гіпсометричну висоту 146 пунктів, зібрав цінний матеріал про клімат Центральної Азії та великі зоологічні колекції, гербарій з 500 видів рослин, а також докладні дані про мон­голів, тангутів, дунганів і даладів.

На початку 1874 р. Пржевальський прибув до Петербурга. За цю експедицію він був на­городжений Географічним товариством («Ко­стянтинівською медаллю»), Паризьким гео­графічним товариством («Золотою медаллю»), французьким міністерством народної освіти («Пальмою Академії»). Берлінське геогра­фічне товариство обрало його членом-кореспондентом.

У січні 1876 р. Пржевальський подав до Географічного товариства проект нової подо­рожі до Центральної Азії (в район між басей­ном озера Лоб-Hop і Гімалаями), розрахованої на два роки. Цей проект швидко було схва­лено, і Пржевальський, спорядивши експеди­цію в серпні 1876 p., вирушив із Кульджі в напрямі до плоскогір’я Юлдус. Далі експе­диція пішла вздовж р. Тарім до оз. Лоб-Нор. Дослідивши це озеро, Пржевальський повер­нув назад і в кінці 1877 р. прибув у Зайсан. Результатами цієї експедиції були: марш­рутне знімання 1300 км шляху, відкриття і до­слідження хребта Алтин-Таг, визначення ши­роти й довготи найголовніших пунктів, багатий метеорологічний матеріал, велика колекція рос­лин і тварин. Пржевальський був знову наго­роджений географічними товариствами різ­них країн світу.

На початку 1879 р. Пржевальський ви­їхав з Петербурга в Зайсан. У березні його експедиція вирушила в третю подорож до Центральної Азії. Шлях лежав через Джун­гарію. Тут Пржевальський докладно дослі­див клімат, рослинний і тваринний світ; тут же він виявив дикого коня (відомого тепер під назвою «кінь Пржевальського»), який водиться тільки в цьому районі земної кулі. Далі експедиція пройшла міста Баркуль, Хамі, Хамійську пустиню і вийшла до оазису Са-Чжеу. Після цього Пржевальський дослідив гори Нянь-Шаню, перетнув з півночі на пів­день Цайдам та ряд хребтів і вийшов до верхів’я Янцзицзяну. Нарешті, він підійшов до центра Тібету, загадкового міста Лхасси, столиці далай-лами. Проте в Лхассу експе­диції зайти не дозволили, і мандрівники вимушені були повернути назад. Повертаю­чись назад, Пржевальський дослідив верхню течію р. Хуанхе, вийшов до оз. Куку-Нор і взяв напрям через пустиню Гобі на Ургу, куди прибув у кінці жовтня. Так закінчилась третя подорож у Центральну Азію великого мандрівника.

Пржевальський знову був нагороджений ря­дом географічних товариств. Російське Гео­графічне товариство обрало його своїм почес­ним членом, Московський університет надав йому звання доктора зоології. Академія наук організувала виставку всіх колекцій, які при­віз Пржевальський. Ця виставка мала вели­чезний успіх.

В лютому 1883 р. Пржевальський подав до Географічного товариства проект нової подорожі в північний Тібет. Цей проект теж було швидко схвалено, і Пржевальський в кін­ці серпня 1883 р. виїхав з Москви на Кяхту. Помічниками його були Козлов і Роборовський. У листопаді експедиція вирушила на Ургу і далі до витоків Хуанхе. Звідси Прже­вальський через Цайдам, хребет Алтин-Таг, північно-західну частину Тібету і оазис Хотан вийшов до р. Тарім, а потім на російський кордон. Тут закінчилась четверта подорож Пржевальського в Центральну Азію. Після цього великому мандрівникові і дослідникові було присвоєно чин генерал-майора і знову нагороджено.

У 1888 р. Пржевальський разом з Козловим і Роборовським виїхав у свою останню по­дорож, маючи на меті вивчити Тібет і діста­тись до Лхасси. В Пішпеку (тепер Фрунзе) він тяжко захворів і помер. Могила Прже­вальського розташована на високому березі озера Іссик-Куль недалеко від м. Каракол (тепер Пржевальськ).

Отже, в подорожах по Центральній Азії вели­кий дослідник і мандрівник провів близько десяти років, пройшов понад 30000 км і дослі­див невідому на той час частину Азії. Цим він вніс цінний вклад у вітчизняну і світову науку.

Він був справді російським мандрівником, який своїми подорожами і географічними від­криттями прославив нашу батьківщину.

За все, що він зробив, йому велика шана і честь від нашого великого радянського на­роду.