(УВАГА!!! ДАНА КНИГА МІСТИТЬ ЕЛЕМЕНТИ КОМУНІСТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ)

Михайло Васильович Ломоносов

Михайло Васильович Ломоносов

Михайло Васильович Ломоносов на­родився 8 листопада 1711 р. в с. Денисівна, поблизу міста Хол­могори, Архангельської губернії.

Батько Ломоносова, помор, мав кілька влас­них суден, на яких ходив на промисли в Баренцове море і перевозив різні вантажі з Архан­гельська на Соловецькі острови, в Колу, в Пустозерськ та інші місця.

Життя поморів було сповнене пригод та небезпеки. Промишляючи в полярних морях на недосконалих суднах, вони витримували важку боротьбу з кригою і штормами. Ця боротьба з суворою природою загартовувала поморів, виховувала в них відвагу, витри­маність, силу. Батько молодого Ломоносова, виходячи в море, часто брав з собою і сина, щоб привчити його до поморської справи.

Отже, Ломоносов ще в дитинстві ознайо­мився з суворими умовами Півночі. Жорстоке єдиноборство з природою виховало в нього незламну волю і непереборне бажання пізнати природу, розкрити її таємниці.

Ломоносов рано навчився читати і в чотир­надцять років знав напам’ять «Арифметику» Магніцького і «Слов’янську граматику» Смотрицького, які були справжніми енциклопе­діями того часу.

Допитливий і талановитий юнак прагне вчи­тися далі.

В 1730 р. Ломоносов їде в Москву і, при­ховавши своє «мужицьке» походження, всту­пає в 1731 р. в молодший клас Слов’яно-греко-латинської академії.

Вчитися Ломоносову доводилося у важких умовах. Він одержував по три копійки на день і протягом п’яти років харчувався тільки хлі­бом та квасом, але навчання не кидав.

В 1735 р. Ломоносов закінчив Слов’яно-греко-латинську академію. Разом з іншими кращими випускниками його було відряджено до Петербурга для продовження навчання при Російській Академії наук. У той час в Сибіру працювала велика академічна експедиція, яка вивчала природні багатства краю. Експеди­ції потрібні були фахівці з хімії, металургії та гірничої справи, але ні в Росії, ні за кор­доном таких не знайшлось. Тому було ви­рішено послати трьох студентів для навчання за кордон. Серед цих студентів був і Ломо­носов.

Карта, складена М.В. Ломоносовим

Карта, складена М.В. Ломоносовим

Пробувши за кордоном п’ять років, Ломо­носов повертається в 1741 р. на батьківщину і подає до Академії дві дисертації (одну з хі­мії, другу з оптики), які остаточно доводять його наукову зрілість.

В 1742 р. Ломоносова було призначено ад’юнктом Академії. Незабаром він одержав посаду професора, а потім був обраний ака­деміком у галузі хімії.

Петербурзька Академія наук, заснована ще за Петра І, незабаром після його смерті зане­пала. Всі керівні посади в ній займали іно­земці, які дбали головним чином про свої власні інтереси.

Ломоносову доводилось переборювати всі­лякі перешкоди з боку таких «учених». Не­дарма один з них, найлютіший ворог Ломо­носова, «скудний в науках» і великий інтри­ган Шумахер говорив: «Я-де великую про­шибку в политике сделал, что допустил Ло­моносова в профессоры», а зять Шумахера, ад’юнкт, зауважив: «Разведе нам десять Ло­моносовых надо, — и один-де нам в тягость».

Чужоземці ненавиділи все російське — на­род, його побут, його мову, вони намагалися довести, що росіяни не здатні до науки.

Учений-патріот Ломоносов вважав, що Ака­демія повинна бути російською, а академіки— росіянами. Найпершим обов’язком кожного академіка є захист інтересів своєї батьків­щини. За це саме боровся Ломоносов усе своє жаття і був непримиренним до «неприятелей наук российских».

Михайло Васильович Ломоносов — перший російський багатогранний учений, його геній на півтора століття випередив той час, коли він жив і працював. Сучасники не розуміли Ломоносова, і йому доводилося працювати, не покладаючи рук, одному. «Голова моя много зачинает, да руки одни»,— скаржився Михай­ло Васильович.

У Західній Європі не розуміли, як одна лю­дина може охопити так багато галузей науки. Існувала навіть легенда, що ніби в Росії було два Ломоносови: один хімік, другий поет.

Ломоносов відіграв величезну роль у роз­витку російської науки. Немає такої галузі науки, літератури й мистецтва, в яку б гені­альний син великого російського народу не вніс свого вкладу.

О. С. Пушкін так писав про Ломоносова: «Ломоносов был великий человек. Между Петром І и Екатериной II он один является самобытным сподвижником просвещения. Он создал первый Университет, он, лучше ска­зать, сам был первым нашим университетом». І далі: «Соединяя необыкновенную силу воли с необыкновенной силой понятия, Ломоносов обнял все отрасли просвещения. Жажда науки была сильнейшей страстью сей души. Историк, ритор, философ, физик, географ, астро­ном, художник, стихотворец — он все испытал и все проник».

Ломоносов відкрив один з основних законів фізики і хімії — закон збереження матерії. Цей закон Ломоносов сформулював у 1748 p., тобто на 41 рік раніше, ніж Лавуазье. Отже, пріо­ритет відкриття закону збереження матерії належить Ломоносову, хоч його неправильно і несправедливо приписують Лавуазьє.

Ломоносов, власне, був і творцем росій­ської літературної мови, він збагатив її на­родними російськими словами за рахунок іно­земних. Великий російський критик В. Г. Бє­лінський писав:

«С Ломоносова начинается наша литература, он был ее отцом, ее пестуном…».

Разом з тим Ломоносов був першим великим російським географом. Він працював у галузі метеорології, кліматології, гідрології, геомор­фології, геології, картографії та астрономії.

В галузі картографії Ломоносов виправив та доповнив старі карти й атласи, а також багато зробив для складання нових карт і атласу Російської імперії.

Ломоносов перший висловив думку про по­вільні рухи земної кори.

Цілком правильно він також вважав, що біля екватора тільки вершини гір вкриті віч­ним снігом і що лінія вічного снігу від еква­тора поступово знижується до обох полюсів, а за полярними колами «з поверхнею океану зливається».

Ломоносов обґрунтував існування вертикаль­ної конвекції повітря; вдруге це явище було відкрито західноєвропейськими вченими тіль­ки через півстоліття.

У галузі кліматології Ломоносов висловив правильне твердження, що клімат змінюється, а не є щось незмінне, стале. На підтвердження цих думок Ломоносов вказував на знахідки мамонтів у Сибіру, які там могли жити тільки при зовсім інших кліматичних умовах.

Михайло Васильович правильно вказував також на те, що Льодовитий океан пом’якшує клімат, внаслідок чого взимку на узбережжі Льодовитого океану повинно бути тепліше, ніж усередині Сибіру.

Улюбленою галуззю географії Ломоносова була гідрологія. Моря, особливо північні, які він полюбив ще з дитинства, безперестанно приваблювали його. Цьому питанню присвя­чена праця Ломоносова «Мысли о происхождении ледяных гор в Северных морях», в якій він розглядає різні види полярної криги та закони її руху.

Ломоносов досліджував хімічні й фізичні властивості води і правильно встановив, що тем­пература замерзання морської води залежить від її солоності.

У праці «О явленнях воздушных» Ломо-носов пише про погоду, її завбачення, прова­дить метеорологічні спостереження з допомо­гою ним же винайдених самописних приладів. Ломоносов перший дав наукове пояснення яви­ща полярного сяйва, краса якого залишила незабутнє враження в нього ще з днів дитинства.

Багато уваги приділяв Ломоносов питанню про освоєння Північного морського шляху. У 1763 р. він склав «Краткое описание разньїх путешествий по северньтм морям и показание возможного прохода Сибирским океаном в Восточную Индиюк Основною перевагою цьо­го шляху Ломоносов вважав саме те, що він цілком проходить у межах російських володінь.

Запропонувавши проект північноморського шляху, Михайло Васильович довгі роки до­бивався його здійснення. Він вірив, що цей шлях можливий, що його освоять саме росія­ни. Михайло Васильович писав:

«Напрасно строгая природа

От нас скрывает место входа

С берегов вечерних на Восток…»

«Колумбы русские, презрев угрюмый рок,

Меж льдами новий путь отворят на Восток,

И наша досягнет в Америку держава».

За проектами Ломоносова було організо­вано дві північних експедиції: одну в 1764 р. для дослідження Алеутських островів і Аляски (під керівництвом капітана П. К. Кревіцина), другу в 1765 р. «для поисков морского про­ходам (під керівництвом В. Я. Чичагова).

За інструкцією, розробленою Ломоносовим для цих експедицій, Чичагов повинен був плив­ти у високих широтах від Шпіцбергена на захід, на з’єднання з експедицією Кревіцина.

Обидві експедиції мали зустрітись біля Аляс­ки та обмінятись людьми з тим, щоб люди, які виїхали з Коли, повернулись до Петер­бурга через Камчатку, а люди, які виїхали з Камчатки, — повернулися б до Петербурга через Колу.

Це був грандіозний план кругосвітнього плавання у високих широтах.

Ломоносов перший у світі запровадив тер­мін «економічна географія».

Ломоносов не був кабінетним ученим. На­уку він ставив на службу народному госпо­дарству своєї батьківщини. Він сприяв роз­виткові вітчизняної металургії, гірничої справи, в його лабораторіях зародилась наша віт­чизняна хімія.

Основні риси Ломоносова полягали в гли­бокій ідейності, в його палкій любові до свого народу, до вітчизни. Він з презирством ставився до іноземщини і непримиренно боровся з ворогами російської науки.

Як справжній учений, Ломоносов відкидай релігійні твердження про будову світу. Ду­ховенство було дуже невдоволене припущен­ням Ломоносова про існування інших планет. До такого висновку Ломоносов прийшов на підставі власних спостережень за проходженням Венери через диск Сонця в 1761 р.

Рух Землі навколо Сонця Ломоносов вва­жав безперечним. У відповідь церковникам, які відкидали вчення Коперніка, він написав таку глузливу епіграму:

«В том, что Коперник прав, Я правду докажу, на Солнце не бывав; Кто видел простака из поваров такого, Который би вертел очаг кругом жаркого?»

Ломоносов багато зробив для поширення освіти серед російської молоді, для якої він заснував перший у Росії університет.

У своїй поезії Ломоносов закликав росій­ську молодь вчитися, щоб не довелось випи­сувати вчених із закордону.

«О, вы, которых ожидает Отечество из недр своих И видеть таковнх желает, Каких зовет от стран чужих».

Михайло Васильович глибоко вірив у та­лановитість свого народу, в його майбутню передову роль у розвитку світової науки й куль­тури; він з гордістю говорив:

«Что может собственних Платонов И бистрих разумом Невтонов Российская земля рождать».

4 квітня 1765 року великий учений помер на 54-му році свого життя. Поховано М. В. Ло­моносова на кладовищі Олександро-Невської лаври в Ленінграді.

Майже два століття минуло з часу смерті Ломоносова, але вплив його на науку ще й досі не вичерпано. Він був провісником найпередовіших напрямів у сучасній науці, першим непримиренним борцем з низькопоклонством перед іноземщиною.

Відстоюючи у Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945 pp. свободу і незалежність своєї батьківщини, радянські люди пам’ятали слова Ломоносова, який ще під час війни нашої батьківщини з Пруссією в 1760 р. закликав раз назавжди розгромити прусських загарбниківі

«Чтоб гордостью своей наказанный Серлин Для беспокойства царств Не умышлял причин».

Пам’ять про великого російського вченого, кращого представника славної російської науки та культури наш народ збереже у віках.