Михайло Васильович Пєвцов
(УВАГА!!! ДАНА КНИГА МІСТИТЬ ЕЛЕМЕНТИ КОМУНІСТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ)
Михайло Васильович Пєвцов
Ім’я Михайла Васильовича Певцова нерозривно зв’язане з однією з найяскравіших сторінок в історії географічної науки — з дослідженнями Центральної Азії, розпочатими Російським Географічним товариством у 60-х роках XIX ст.
М. В. Пєвцов рано залишився сиротою і з 7 років виховувався в сім’ї родича — дрібного чиновника в Петербурзі. З дитинства у нього пробудилася тяга до знання, але коштів для освіти не було. З великими матеріальними труднощами Пєвцов закінчив гімназію і на правах вільного слухача почав відвідувати Петербурзький університет, але через нестатки примушений був залишити університет і вступити на військову службу; він закінчив юнкерське училище, а далі Академію Генерального штабу. Проте військова служба не задовольняла Пєвцова. Його цікавила географічна наука. Ще в 1867 р. він став членом Російського Географічного товариства.
Викладаючи географію в Сибірському кадетському корпусі (в Омську), М. В. Пєвцов не переставав мріяти про подорожі.
В 1876 p. для охорони торговельного каравану, який вирушив з міста Зайсан (на схід від оз. Зайсан) до китайського міста Гучен, була призначена козача сотня. Російське Географічне товариство запропонувало М. В. Пєвцову командувати цією сотнею і разом з тим зібрати відомості про місця, по яких пройде караван.
Це була перша експедиція Пєвцова в Джун-гарію. До Гучена треба було пройти близько 1000 км. Третина цього шляху (від Зайсана до озера Улюн-Гур і розташованого біля нього м. Булун-Тохой) вже була нанесена на карту російським мандрівником-дослідником Ю. А. Сосновським. Але шлях від Булун-Тохоя до Гучена не проходив жодний мандрівник-дослідник.
Пєвцов дослідив Чиліктинську улоговину— велику западину між хребтами Тарбагатай і Саур, яка лежала на шляху експедиції. Він встановив, що поверхня цієї кам’янистої пустині складається з уламкових порід, що вона колись була глибокою западиною між горами, яка поступово заповнилась наносами гірських потоків.
Кврта подорожей М.В. Пєвцова
Пєвцов здійснив маршрутне знімання пройденого караваном шляху. Він дослідив також озеро Улюн-Гур і розташоване біля нього менше озеро Бага-Нор. Наукові спостереження Пєвцова на озері Бага-Нор дали багато наукового матеріалу. Пєвцов встановив, що в недавній геологічний час озеро було прісним і значно більшим, бо тільки в ньому могли жити колись риби й молюски, рештки яких тепер розкидані по берегах озера та в його околицях.
Пєвцов провадив і астрономічні спостереження. Для нього, оскільки він був не тільки географом, а почасти й астрономом, зоряне небо також було об’єктом наукових спостережень. З допомогою астрономічної труби він провадив спостереження і визначав довготи.
Подорож Пєвцова багато дала для дослідження Центральної Азії. Голова Російського Географічного товариства П. П. Семенов-Тян-Шанський відзначив, що Пєвцов докладно дослідив весь басейн озера Улюн-Гур, південно-східну окрашу Монгольського Алтаю, вивчив простори, що лежать між Монгольським Алтаєм і Тянь-Шанем, а також ознайомився з горою Богдо-Ола. «У своєму видатному творі «Путевые очерки Джунгарии» М. В. Пєвцов, — писав П. П. Семенов-Тян-Шанський,— виявив майстерність описувати і характеризувати місцевості, які він бачив, і відразу став у ряди видатних діячів Географічного товариства» (Семенов-Тян-Шанский П. П., «История полувековой деятельности Русского Географического общества», ч. II, СПБ, 1896, стор. 579).
В 1878—1879 pp. Географічне товариство допомогло М. В. Пєвцову здійснити нову, значно більшу експедицію. В 1878 р. російський караван з вантажем нантів вирушив з м. Хобдо (у північно-західній Монголії) до м. Куку-Хото (на північ від великого коліна р. Хуанхе). Шлях між цими містами ще не проходив жодний мандрівник. На пропозицію і клопотання П. П. Семенова-Тян-Шанського з караваном було відряджено і М. В. Пєвцова з 2 топографами для маршрутного знімання.
Після довгої і важкої подорожі по горах, пустинях і степах М. В. Пєвцов досяг м. Куку-Хото, переїхав звідти на зимівлю в м. Калган і, пройшовши на зворотному шляху ще 2000 кміншою дорогою, повернувся на батьківщину.
Книга М. В. Пєвцова «Очерк путешествия по Монголии и северным провинциям Внутреннего Китая», надрукована в Омську в 1883 p., становить велику цінність, бо в ній було описано Гобі і гірські системи Монголії, на той час ще мало відомі. До книги додавалась складена Пєвцовим карта Монголії. Для складання цієї карти Пєвцов використав усі відомі на той час матеріали (визначення широт і довгот, проведені в різні часи маршрутні знімання топографів), а також свої власні матеріали (виміри 44 висот і визначення координат 28 пунктів).
В 1889 р. Російське Географічне товариство доручило М. В. Пєвцову очолити експедицію в Тібет, яку організував, але не здійснив через передчасну смерть М. М. Пржевальський. Пєвцов продовжив справу Пржевальського: він пройшов Кашгарію до Західного Куен-Луню та північно-західної окраїни Тібету і повернувся через Урумчі до Зайсана.
Наукові наслідки цієї експедиції були дуже великі. Праця М. В. Пєвцова — «Труды Тибетской зкспедиции в 1889—1890 гг.» має світову славу.
Щоб оцінити заслуги Пєвцова, досить зазначити, що точне визначення довгот у минулому столітті для мандрівника було складною справою. З усіх дослідників Центральної Азії в XIXст. найточніші визначення зробив М. В. Пєвцов. Крім того, він розробив новий, найкращий для того часу, метод астрономічного визначення географічної широти.
Ім’ям цього великого дослідника-мандрівника названо льодовик, відкритий В. В. Сапожніковим у 1909 р. в Монгольському Алтаї.
М. В. Пєвцов, поруч з М. М. Пржевальським і Г. М. Поташним, поклав основу сучасного землезнавства Центральної Азії. Не іноземним вченим, а саме цій славетній трійці російських піонерів справжнього наукового дослідження Центральної Азії належить ця наукова честь.