(УВАГА!!! ДАНА КНИГА МІСТИТЬ ЕЛЕМЕНТИ КОМУНІСТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ)

Михайло Васильович Пєвцов

Михайло Васильович Пєвцов

Ім’я Михайла Васильовича Певцова не­розривно зв’язане з однією з найяскра­віших сторінок в історії географічної науки — з дослідженнями Центральної Азії, розпочатими Російським Географічним товариством у 60-х роках XIX ст.

М. В. Пєвцов рано залишився сиротою і з 7 років виховувався в сім’ї родича — дріб­ного чиновника в Петербурзі. З дитинства у нього пробудилася тяга до знання, але коштів для освіти не було. З великими матеріальними труднощами Пєвцов закінчив гімназію і на правах вільного слухача почав відвідувати Петербурзький університет, але через нестатки примушений був залишити університет і всту­пити на військову службу; він закінчив юн­керське училище, а далі Академію Генераль­ного штабу. Проте військова служба не за­довольняла Пєвцова. Його цікавила геогра­фічна наука. Ще в 1867 р. він став членом Російського Географічного товариства.

Викладаючи географію в Сибірському ка­детському корпусі (в Омську), М. В. Пєвцов не переставав мріяти про подорожі.

В 1876 p. для охорони торговельного ка­равану, який вирушив з міста Зайсан (на схід від оз. Зайсан) до китайського міста Гучен, була призначена козача сотня. Росій­ське Географічне товариство запропонува­ло М. В. Пєвцову командувати цією сотнею і разом з тим зібрати відомості про місця, по яких пройде караван.

Це була перша експедиція Пєвцова в Джун-гарію. До Гучена треба було пройти близько 1000 кмТретина цього шляху (від Зайсана до озера Улюн-Гур і розташованого біля нього м. Булун-Тохой) вже була нанесена на карту російським мандрівником-дослідником Ю. А. Сосновським. Але шлях від Булун-Тохоя до Гучена не проходив жодний мандрівник-дослідник.

Пєвцов дослідив Чиліктинську улоговину— велику западину між хребтами Тарбагатай і Саур, яка лежала на шляху експедиції. Він встановив, що поверхня цієї кам’янистої пу­стині складається з уламкових порід, що вона колись була глибокою западиною між го­рами, яка поступово заповнилась наносами гірських потоків.

Кврта подорожей М.В. Пєвцова

Кврта подорожей М.В. Пєвцова

Пєвцов здійснив маршрутне знімання про­йденого караваном шляху. Він дослідив та­кож озеро Улюн-Гур і розташоване біля нього менше озеро Бага-Нор. Наукові спостере­ження Пєвцова на озері Бага-Нор дали ба­гато наукового матеріалу. Пєвцов встановив, що в недавній геологічний час озеро було прісним і значно більшим, бо тільки в ньому могли жити колись риби й молюски, рештки яких тепер розкидані по берегах озера та в його околицях.

Пєвцов провадив і астрономічні спостере­ження. Для нього, оскільки він був не тіль­ки географом, а почасти й астрономом, зоряне небо також було об’єктом наукових спо­стережень. З допомогою астрономічної труби він провадив спостереження і визначав дов­готи.

Подорож Пєвцова багато дала для дослі­дження Центральної Азії. Голова Російського Географічного товариства П. П. Семенов-Тян-Шанський відзначив, що Пєвцов доклад­но дослідив весь басейн озера Улюн-Гур, пів­денно-східну окрашу Монгольського Алтаю, вивчив простори, що лежать між Монголь­ським Алтаєм і Тянь-Шанем, а також озна­йомився з горою Богдо-Ола. «У своєму видат­ному творі «Путевые очерки Джунгарии» М. В. Пєвцов, — писав П. П. Семенов-Тян-Шанський,— виявив майстерність описувати і характеризувати місцевості, які він бачив, і відразу став у ряди видатних діячів Географіч­ного товариства» (Семенов-Тян-Шанский П. П., «История полувековой деятельности Русского Географического общества», ч. II, СПБ, 1896, стор. 579).

В 1878—1879 pp. Географічне товариство допомогло М. В. Пєвцову здійснити нову, значно більшу експедицію. В 1878 р. росій­ський караван з вантажем нантів вирушив з м. Хобдо (у північно-західній Монголії) до м. Куку-Хото (на північ від великого ко­ліна р. Хуанхе). Шлях між цими містами ще не проходив жодний мандрівник. На про­позицію і клопотання П. П. Семенова-Тян-Шанського з караваном було відряджено і М. В. Пєвцова з 2 топографами для маршрут­ного знімання.

Після довгої і важкої подорожі по горах, пустинях і степах М. В. Пєвцов досяг м. Куку-Хото, переїхав звідти на зимівлю в м. Кал­ган і, пройшовши на зворотному шляху ще 2000 кміншою дорогою, повернувся на бать­ківщину.

Книга М. В. Пєвцова «Очерк путешествия по Монголии и северным провинциям Внутреннего Китая», надрукована в Омську в 1883 p., становить велику цінність, бо в ній було описано Гобі і гірські системи Монголії, на той час ще мало відомі. До книги додава­лась складена Пєвцовим карта Монголії. Для складання цієї карти Пєвцов використав усі відомі на той час матеріали (визначення широт і довгот, проведені в різні часи маршрутні знімання топографів), а також свої власні матеріали (виміри 44 висот і визначення ко­ординат 28 пунктів).

В 1889 р. Російське Географічне товариство доручило М. В. Пєвцову очолити експедицію в Тібет, яку організував, але не здійснив через передчасну смерть М. М. Пржевальський. Пєвцов продовжив справу Пржевальського: він пройшов Кашгарію до Західного Куен-Луню та північно-західної окраїни Тібету і повернувся через Урумчі до Зайсана.

Наукові наслідки цієї експедиції були ду­же великі. Праця М. В. Пєвцова — «Труды Тибетской зкспедиции в 1889—1890 гг.» має світову славу.

Щоб оцінити заслуги Пєвцова, досить за­значити, що точне визначення довгот у мину­лому столітті для мандрівника було складною справою. З усіх дослідників Центральної Азії в XIXст. найточніші визначення зробив М. В. Пєвцов. Крім того, він розробив новий, найкращий для того часу, метод астрономіч­ного визначення географічної широти.

Ім’ям цього великого дослідника-мандрів­ника названо льодовик, відкритий В. В. Сапожніковим у 1909 р. в Монгольському Алтаї.

М. В. Пєвцов, поруч з М. М. Пржевальським і Г. М. Поташним, поклав основу сучасного землезнавства Центральної Азії. Не інозем­ним вченим, а саме цій славетній трійці російських піонерів справжнього наукового дослі­дження Центральної Азії належить ця науко­ва честь.