(УВАГА!!! ДАНА КНИГА МІСТИТЬ ЕЛЕМЕНТИ КОМУНІСТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ)

Олександр Іванович Воєйков

Олександр Іванович Воєйков

Олександр Іванович Воєйков, видатний ро­сійський географ-кліматолог, народився у Москві 8 травня 1842 року. Батько його Іван Федорович Воєйков був військовим, брав участь у Вітчизняній війні 1812 року, а після закінчення війни вийшов у відставку і оселився у своєму підмосковному маєтку.

Мати Олександра Івановича померла, коли йому було 5 років. Через деякий час помер і батько. Осиротілий хлопчик залишився на піклуванні свого дядька Д. Д. Мертваго, сати­рика і журналіста пушкінських часів.

У дядька хлопчик провів свої дитячі і юнацькі роки, здобув домашню освіту, вивчив фран­цузьку, німецьку та англійську мови.

Маючи з дитинства велику пристрасть до подорожей, Олександр Іванович ще юнаком подорожує по Західній Європі, Малій Азії, Палестині.

У 1860 р. Воєйков вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького універ­ситету, але провчився там лише один рік, бо в зв’язку із студентськими заворушен­нями царський уряд тимчасово закрив уні­верситет.

Олександр Іванович виїхав до Німеччини, де слухав лекції в Гейдельберзькому, Гет-тінгенському, Берлінському університетах і працював у відомого професора-математика Г. В. Дове.

В 1865 р. Воєйков захистив в Геттінген-ському університеті дисертацію на тему: «О пря-мой инсоляции в различных местах земной поверхности», за яку йому було присуджено вчений ступінь доктора філософії.

Після цього Воєйков повернувся до Росії. В 1866 р. його було обрано членом Російського Географічного товариства, де він енергійно працював до останніх днів життя.

В 1868 р. Олександр Іванович подорожує по Кавказу, вивчаючи його клімат.

Карта подорожей О.І. Воєйкова

Карта подорожей О.І. Воєйкова

Коли в 1870 р. при Російському Географіч­ному товаристві була організована метеоро­логічна комісія, секретарем її було обрано Воєйкова. З його ініціативи метеорологічна комісія залучила добровільних кореспондентів для спостереження за грозами й опадами. До того часу такі спостереження провадила в Росії лише невелика кількість. станцій. Любителі-метеорологи, з якими Воэйков вста­новив тісний зв’язок, почали надсилати до комісії наслідки своїх спостережень. Ці на­слідки спостережень щомісяця опрацьовували­ся Воєйковим і друкувались в «Известиях Русского Географического общества».

До цього періоду належить стаття Воєй­кова «О распределении дождей в России летом и осенью 1870 года», в якій він розглядає розподіл опадів як кліматичний елемент в діа­лектичному зв’язку з розподілом вітрів, рос­линності, грунтів тощо.

За добру організацію роботи метеорологіч­ної комісії і за опубліковані праці рада Росій­ського Географічного товариства присудила О. І. Воєйкову малу срібну медаль.

У статті «Влияние снежного покрова на климат» Олександр Іванович перший вказав на великий вплив снігового покриву на клі­мат, температуру грунтів, рослинність і в зв’яз­ку з цим на велике значення його для сіль­ського господарства.

Крім роботи в метеорологічній комісії, Воєй­ков брав активну участь у діяльності Геогра­фічного товариства. В 1870 р. він був членом комісії по спорядженню та організації експе­диції у північні моря. У своїй доповіді про зав­дання експедиції в галузі метеорології Воєй­ков зазначив, що наші північні й полярні простори дуже впливають на клімат територій, що лежать далі на південь. Маючи тільки окремі відомості, Воєйков у записці до проекту експедиції дає кліматичний огляд арктичних районів Росії, де припускає, що тепла течія Гольфстрім проникає далеко на північ і схід і через це північні моря «не є такими непри­ступними, як це гадають». Тим самим він пе­редбачував можливість освоєння Північного морського шляху.

В 1872 р. було надруковано праці Воєй­кова «Атмосферная циркуляция» і «Ветрьі земного шара», в яких він встановив зв’язок пануючих вітрів з барометричним тиском і ви­значив так звану барометричну вісь на мате­рику Євразії. Ця вісь являє собою відроги азорського (влітку) і сибірського (взимку) максимумів тиску повітря і є «вітроділом», що відокремлює вітри північних і західних напрямів (на північ від осі) від вітрів південних і схід­них напрямів (на південь від осі).

В 1873—1875 pp. Воєйков здійснює велику подорож по Північній, Центральній і Пів­денній Америці. В 1875—76 pp. Олександр Іванович подорожує по південній і східній Азії. Повернувшись до Росії, він читає серію доповідей в Петербурзі (на засіданнях Геогра­фічного товариства) і Москві (на засіданнях Товариства любителів природознавства, антро­пології і етнографії). Велика кількість описів відвіданих ним країн друкується в різних журналах того часу ( «Путешествие по Японии», «Русский путешественник в Америке», «Путе­шествие по Перу и Чили» та ін.).

Крім того, Воєйков написав ряд праць, в яких розглядає кліматичні умови Індії та східної Азії і вказує на поширення мусонів на східний Китай і Далекий Схід.

У 1878 р. Воєйкову за його метеорологічні карти була присуджена на Паризькій виставці золота медаль.

У 1880 р. Московський університет при­суджує йому звання почесного доктора гео­графії.

В 1881 р. Воєйкова було обрано дійсним чле­ном Московського товариства «испытателей природи». В 1882 р. Воєйкова обирають доцен­том кафедри фізичної географії Петербурзького університету; з цього часу він починає свою педагогічну діяльність.

У 1884 р. Олександр Іванович закінчив і видав свою класичну капітальну працю «Климаты земного шара, в особенности Рос­сии». Ця праця становить цілу епоху в роз­витку кліматології. «Климатьі земного шара»,— писав академік Л. С. Берг,— книга класична, і яких би успіхів не досягла в майбутньому кліматологія,— читання праці Воєйкова буде завжди необхідне і разом з тим приємне гео­графові».

Книга ця незабаром була перекладена на ряд іноземних мов. У 1885 р. Російське Географічне товариство присудило Воєйкову за цей твір золоту ме­даль.

Воєйков розглядає клімат як наслідок взає­модії кліматоутворюючих факторів (сонячна радіація, циркуляція атмосфери, опади та і».).

На початку книги Воєйков детально ана­лізує всі кліматоутворюючі фактори, далі пере­ходить до характеристики кліматичних про­цес in і до огляду кліматів земної кулі.

В 1883 р. Воєйкова було обрано головою метеорологічної комісії Російського Географіч­ного товариства. Цю посаду Олександр Івано­вич займав до кінця свого життя.

З перших же днів головування Воєйкова комісія приступила до використання метеоро­логічних знань у практиці сільського госпо­дарства, до створення так званої «сільсько­господарської метеорології».

З ініціативи Воєйкова метеорологічна комі­сія створила мережу спеціальних сільсько­господарських метеостанцій з поширеною про­грамою спостережень, а з 1889 р. Російське Географічне товариство почало видавати жур­нал «Метеорологический вестник» під редагу­ванням Воєйкова.

Восйков багато зробив для популяризації метеорології серед працівників сільського гос­подарства; він є основоположником сільсько­господарської кліматології.

У 1891 p., коли була посуха, Воєйков дру-кус статтю «Климат и народное хозяйство», в якій зазначає, що з посухою можна боротись кращим обробітком грунту, зрошенням та наса­дженням лісових смуг.

У праці «О воздействии человека на природу» Восйков засуджує нераціональне використання людиною природних багатств; він зазначає, що хижацьке знищення лісів у царській Росії спричиняється до обміління рік, утворення ярів, боліт (у північних районах), руйнівних гірських потоків і силей в горах тощо.

У статті «Земельнне улучшения и их соотно-шенио с климатом и другими естественньїми условиями» Олександр Іванович вказав на ігаііважливіші заходи боротьби з несприятли­вими кліматичними умовами. До цих заходів, на його думку, належать осушення боліт, зро­шення, снігозатримання, лісонасадження на во­доділах, раціональна система обробітку грунту. На цю тему він написав багато праць.

У праці «Климаты русских и заграничных лечебных местностей» Воєйков вказує, що клі­матичними умовами більшість кавказьких курортів не поступається перед кращими закор­донними курортами. Воєйков перший встановив схожість між кліматом Чорноморського узбе­режжя Закавказзя і кліматом східного Китаю та Японії і пропонував вирощувати чай у захід­ному Закавказзі.

В 1910 р. Воєйкова було обрано членом-коресподентом Академії наук, а в 1911 р. заслуженим професором Петербурзького уні­верситету.

В 1912 р. після своєї подорожі по Середній Азії Воєйков написав книгу «Русский Турке­стан», в якій вказує, що кліматичні умови Середньої Азії для культури бавовнику сприя­тливіші, ніж на півдні США.

Воєйков цікавився також Північчю. Він вказував, що кліматичні умови Півночі Євро­пейської Росії сприятливі для розвитку льо­нарства і тваринництва, що потрібно вжити заходів до заселення цих районів. Ці мрії вченого ЗДІЙСНИЛИСЯ лише при радянській владі.

В 1914 р. під час першої світової війни Воєйков написав ряд кліматичних нарисів окремих районів воєнних дій російської армії: Польщі, Буковини, Галичини, північної Угор­щини, Східної Пруссії.

До останніх років свого життя учений не втратив своєї пристрасті до подорожей. У 1915 р. він відвідав Ілецьк і озеро Тургояк на Уралі, досліджуючи ці місцевості з точки зору їх придатності для створення лікувальних за­кладів.

17 січня 1916 р. було відкрито Вищі геогра­фічні курси, але директора їх — О. І. Воєйкова на відкритті курсів не було: тяжка хвороба прикувала великого вченого до ліжка.

27 січня 1916 p., на 74 році життя, видатний російський учений, доктор географії Москов­ського університету, доктор Геттінгенського університету, професор фізичної географії Пе­тербурзького університету, голова метеороло­гічної комісії Російського Географічного това­риства, почесний член багатьох російських і іноземних товариств, Олександр Іванович Воєйков помер.

Великий російський географ за свою 50-річну наукову діяльність (1865—1916) залишив вели-личезну літературну спадщину: близько 1700 книг, брошур, журнальних статей, рефератів, рецензій тощо.

О. І. Воєйков не був обмеженим фахівцем-метеорологом. Питання клімату він пов’язував з географією, геологією, медициною та іншими галузями науки.

«В особі О. І. Войєкова,— писав проф. Д. М. Анучин,— зійшов з світу один з першо­класних наших учених, який об’єднав у собі високу талановитість і невтомну працездат­ність з широтою наукового світогляду та чуйністю до всіх потреб нашої країни».

Олександр Іванович завжди відзначався великою людяністю. Наприклад, під час голоду, що стався на Поволжі внаслідок посухи, він передав усі свої кошти до фонду допомоги голодуючим.

Геніальність, величезна широта поглядів і самовіддана любов до своєї батьківщини, віра в її світле майбутнє — ось головні риси цього видатного російського вченого.