Олександр Іванович Воєйков
(УВАГА!!! ДАНА КНИГА МІСТИТЬ ЕЛЕМЕНТИ КОМУНІСТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ)
Олександр Іванович Воєйков
Олександр Іванович Воєйков, видатний російський географ-кліматолог, народився у Москві 8 травня 1842 року. Батько його Іван Федорович Воєйков був військовим, брав участь у Вітчизняній війні 1812 року, а після закінчення війни вийшов у відставку і оселився у своєму підмосковному маєтку.
Мати Олександра Івановича померла, коли йому було 5 років. Через деякий час помер і батько. Осиротілий хлопчик залишився на піклуванні свого дядька Д. Д. Мертваго, сатирика і журналіста пушкінських часів.
У дядька хлопчик провів свої дитячі і юнацькі роки, здобув домашню освіту, вивчив французьку, німецьку та англійську мови.
Маючи з дитинства велику пристрасть до подорожей, Олександр Іванович ще юнаком подорожує по Західній Європі, Малій Азії, Палестині.
У 1860 р. Воєйков вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету, але провчився там лише один рік, бо в зв’язку із студентськими заворушеннями царський уряд тимчасово закрив університет.
Олександр Іванович виїхав до Німеччини, де слухав лекції в Гейдельберзькому, Гет-тінгенському, Берлінському університетах і працював у відомого професора-математика Г. В. Дове.
В 1865 р. Воєйков захистив в Геттінген-ському університеті дисертацію на тему: «О пря-мой инсоляции в различных местах земной поверхности», за яку йому було присуджено вчений ступінь доктора філософії.
Після цього Воєйков повернувся до Росії. В 1866 р. його було обрано членом Російського Географічного товариства, де він енергійно працював до останніх днів життя.
В 1868 р. Олександр Іванович подорожує по Кавказу, вивчаючи його клімат.
Карта подорожей О.І. Воєйкова
Коли в 1870 р. при Російському Географічному товаристві була організована метеорологічна комісія, секретарем її було обрано Воєйкова. З його ініціативи метеорологічна комісія залучила добровільних кореспондентів для спостереження за грозами й опадами. До того часу такі спостереження провадила в Росії лише невелика кількість. станцій. Любителі-метеорологи, з якими Воэйков встановив тісний зв’язок, почали надсилати до комісії наслідки своїх спостережень. Ці наслідки спостережень щомісяця опрацьовувалися Воєйковим і друкувались в «Известиях Русского Географического общества».
До цього періоду належить стаття Воєйкова «О распределении дождей в России летом и осенью 1870 года», в якій він розглядає розподіл опадів як кліматичний елемент в діалектичному зв’язку з розподілом вітрів, рослинності, грунтів тощо.
За добру організацію роботи метеорологічної комісії і за опубліковані праці рада Російського Географічного товариства присудила О. І. Воєйкову малу срібну медаль.
У статті «Влияние снежного покрова на климат» Олександр Іванович перший вказав на великий вплив снігового покриву на клімат, температуру грунтів, рослинність і в зв’язку з цим на велике значення його для сільського господарства.
Крім роботи в метеорологічній комісії, Воєйков брав активну участь у діяльності Географічного товариства. В 1870 р. він був членом комісії по спорядженню та організації експедиції у північні моря. У своїй доповіді про завдання експедиції в галузі метеорології Воєйков зазначив, що наші північні й полярні простори дуже впливають на клімат територій, що лежать далі на південь. Маючи тільки окремі відомості, Воєйков у записці до проекту експедиції дає кліматичний огляд арктичних районів Росії, де припускає, що тепла течія Гольфстрім проникає далеко на північ і схід і через це північні моря «не є такими неприступними, як це гадають». Тим самим він передбачував можливість освоєння Північного морського шляху.
В 1872 р. було надруковано праці Воєйкова «Атмосферная циркуляция» і «Ветрьі земного шара», в яких він встановив зв’язок пануючих вітрів з барометричним тиском і визначив так звану барометричну вісь на материку Євразії. Ця вісь являє собою відроги азорського (влітку) і сибірського (взимку) максимумів тиску повітря і є «вітроділом», що відокремлює вітри північних і західних напрямів (на північ від осі) від вітрів південних і східних напрямів (на південь від осі).
В 1873—1875 pp. Воєйков здійснює велику подорож по Північній, Центральній і Південній Америці. В 1875—76 pp. Олександр Іванович подорожує по південній і східній Азії. Повернувшись до Росії, він читає серію доповідей в Петербурзі (на засіданнях Географічного товариства) і Москві (на засіданнях Товариства любителів природознавства, антропології і етнографії). Велика кількість описів відвіданих ним країн друкується в різних журналах того часу ( «Путешествие по Японии», «Русский путешественник в Америке», «Путешествие по Перу и Чили» та ін.).
Крім того, Воєйков написав ряд праць, в яких розглядає кліматичні умови Індії та східної Азії і вказує на поширення мусонів на східний Китай і Далекий Схід.
У 1878 р. Воєйкову за його метеорологічні карти була присуджена на Паризькій виставці золота медаль.
У 1880 р. Московський університет присуджує йому звання почесного доктора географії.
В 1881 р. Воєйкова було обрано дійсним членом Московського товариства «испытателей природи». В 1882 р. Воєйкова обирають доцентом кафедри фізичної географії Петербурзького університету; з цього часу він починає свою педагогічну діяльність.
У 1884 р. Олександр Іванович закінчив і видав свою класичну капітальну працю «Климаты земного шара, в особенности России». Ця праця становить цілу епоху в розвитку кліматології. «Климатьі земного шара»,— писав академік Л. С. Берг,— книга класична, і яких би успіхів не досягла в майбутньому кліматологія,— читання праці Воєйкова буде завжди необхідне і разом з тим приємне географові».
Книга ця незабаром була перекладена на ряд іноземних мов. У 1885 р. Російське Географічне товариство присудило Воєйкову за цей твір золоту медаль.
Воєйков розглядає клімат як наслідок взаємодії кліматоутворюючих факторів (сонячна радіація, циркуляція атмосфери, опади та і».).
На початку книги Воєйков детально аналізує всі кліматоутворюючі фактори, далі переходить до характеристики кліматичних процес in і до огляду кліматів земної кулі.
В 1883 р. Воєйкова було обрано головою метеорологічної комісії Російського Географічного товариства. Цю посаду Олександр Іванович займав до кінця свого життя.
З перших же днів головування Воєйкова комісія приступила до використання метеорологічних знань у практиці сільського господарства, до створення так званої «сільськогосподарської метеорології».
З ініціативи Воєйкова метеорологічна комісія створила мережу спеціальних сільськогосподарських метеостанцій з поширеною програмою спостережень, а з 1889 р. Російське Географічне товариство почало видавати журнал «Метеорологический вестник» під редагуванням Воєйкова.
Восйков багато зробив для популяризації метеорології серед працівників сільського господарства; він є основоположником сільськогосподарської кліматології.
У 1891 p., коли була посуха, Воєйков дру-кус статтю «Климат и народное хозяйство», в якій зазначає, що з посухою можна боротись кращим обробітком грунту, зрошенням та насадженням лісових смуг.
У праці «О воздействии человека на природу» Восйков засуджує нераціональне використання людиною природних багатств; він зазначає, що хижацьке знищення лісів у царській Росії спричиняється до обміління рік, утворення ярів, боліт (у північних районах), руйнівних гірських потоків і силей в горах тощо.
У статті «Земельнне улучшения и их соотно-шенио с климатом и другими естественньїми условиями» Олександр Іванович вказав на ігаііважливіші заходи боротьби з несприятливими кліматичними умовами. До цих заходів, на його думку, належать осушення боліт, зрошення, снігозатримання, лісонасадження на вододілах, раціональна система обробітку грунту. На цю тему він написав багато праць.
У праці «Климаты русских и заграничных лечебных местностей» Воєйков вказує, що кліматичними умовами більшість кавказьких курортів не поступається перед кращими закордонними курортами. Воєйков перший встановив схожість між кліматом Чорноморського узбережжя Закавказзя і кліматом східного Китаю та Японії і пропонував вирощувати чай у західному Закавказзі.
В 1910 р. Воєйкова було обрано членом-коресподентом Академії наук, а в 1911 р. заслуженим професором Петербурзького університету.
В 1912 р. після своєї подорожі по Середній Азії Воєйков написав книгу «Русский Туркестан», в якій вказує, що кліматичні умови Середньої Азії для культури бавовнику сприятливіші, ніж на півдні США.
Воєйков цікавився також Північчю. Він вказував, що кліматичні умови Півночі Європейської Росії сприятливі для розвитку льонарства і тваринництва, що потрібно вжити заходів до заселення цих районів. Ці мрії вченого ЗДІЙСНИЛИСЯ лише при радянській владі.
В 1914 р. під час першої світової війни Воєйков написав ряд кліматичних нарисів окремих районів воєнних дій російської армії: Польщі, Буковини, Галичини, північної Угорщини, Східної Пруссії.
До останніх років свого життя учений не втратив своєї пристрасті до подорожей. У 1915 р. він відвідав Ілецьк і озеро Тургояк на Уралі, досліджуючи ці місцевості з точки зору їх придатності для створення лікувальних закладів.
17 січня 1916 р. було відкрито Вищі географічні курси, але директора їх — О. І. Воєйкова на відкритті курсів не було: тяжка хвороба прикувала великого вченого до ліжка.
27 січня 1916 p., на 74 році життя, видатний російський учений, доктор географії Московського університету, доктор Геттінгенського університету, професор фізичної географії Петербурзького університету, голова метеорологічної комісії Російського Географічного товариства, почесний член багатьох російських і іноземних товариств, Олександр Іванович Воєйков помер.
Великий російський географ за свою 50-річну наукову діяльність (1865—1916) залишив вели-личезну літературну спадщину: близько 1700 книг, брошур, журнальних статей, рефератів, рецензій тощо.
О. І. Воєйков не був обмеженим фахівцем-метеорологом. Питання клімату він пов’язував з географією, геологією, медициною та іншими галузями науки.
«В особі О. І. Войєкова,— писав проф. Д. М. Анучин,— зійшов з світу один з першокласних наших учених, який об’єднав у собі високу талановитість і невтомну працездатність з широтою наукового світогляду та чуйністю до всіх потреб нашої країни».
Олександр Іванович завжди відзначався великою людяністю. Наприклад, під час голоду, що стався на Поволжі внаслідок посухи, він передав усі свої кошти до фонду допомоги голодуючим.
Геніальність, величезна широта поглядів і самовіддана любов до своєї батьківщини, віра в її світле майбутнє — ось головні риси цього видатного російського вченого.