(УВАГА!!! ДАНА КНИГА МІСТИТЬ ЕЛЕМЕНТИ КОМУНІСТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ)

Петро Олексійович Кропоткін

Петро Олексійович Кропоткін

Петро Олексійович Кропоткін — ви­датний російський дослідник, уче­ний і мандрівник. Народився Кропоткін 9 грудня 1842 р. в Москві. Батько його належав до старовин­ного дворянського роду. Чотирьох років хлоп­чик залишився без матері. Мачуха зовсім не ці­кавилась дітьми і тільки няня та дворові слуги привітно і ласкаво ставилися до них. Ця любов кріпаків дуже вплинула на молодого Кропоткіна.

П. О. Кропоткін рано виявив великі здіб­ності і інтерес до науки. Але батько мріяв

про блискучу кар’єру для сина і віддав його до Пажеського корпусу.

У Пажеському корпусі Кропоткін захоп­люється природознавством, фізикою, хімією, ви­вчає астрономію і вищу математику. Професори, що викладали в корпусі, помітили здібності Кропоткіна, і один з них — Класовський — говорив: «Вступайте до університету, вірте мені, ви будете гордістю російської нації». Але батько про це й слухати не хотів.

Проте Кропоткін поставив перед собою зав­дання стати освіченою людиною. Він захоп­люється музикою, часто відвідує публічну бібліотеку, де читає твори передових людей того часу — Чернишевського, Герцена. Ці твори справляють на нього велике враження. Під їх впливом Кропоткін вивчає соціальні науки. Як камер-паж і фельдфебель випускного класу Кропоткін часто бував при царському дворі, перед ним відкривалась блискуча придворна кар’єра, але лицемірство і кар’єризм світ­ських кіл викликали в нього огиду. Він мріє якнайшвидше залишити Петербург і поїхати в далекі краї, де дуже потрібні освічені люди. 13 червня 1862 р. П. О. Кропоткіна, після того як він став офіцером, за його проханням було призначено в Амурські козачі війська. По дорозі на місце призначення Кропоткін уважно спостерігав навколишню природу і свої враження старанно занотовував у щоденник. В Сибіру П. О. Кропоткіна було призна­чено на посаду ад’ютанта губернатора Забай­калля Кукеля. Кукель доручив Кропоткіну бу­ти секретарем комітету в справі реформи тюрем і системи заслання та комітету в справі міського самоврядування. Петро Олексійович з ентузіаз­мом взявся за роботу, вивчав історію цих уста­нов, знайомився з їх станом за кордоном, склав проекти реформ. Проте цими проектами ніхто в Петербурзі не цікавився. Розчарований П. О. Кропоткін відмовився від цієї роботи і з захопленням прийняв пропозицію поїхати по Амуру. У червні 1863 р. Кропоткін виїхав з Чи­ти до Срєтенська, звідси поплив по Амуру з кара­ваном барж, що везли борошно в низи Амуру. У дорозі налетів тайфун, який знищив багато барж і разом з тим сто тисяч пудів борошна. Це загрожувало голодом амурським станицям. Кропоткін верхи в супроводі одного козака поїхав через гори назад до Іркутська. Звідти його направили до Петербурга. Свої враження у зв’язку з цими переїздами Кропоткін за­нотував у щоденнику; потім вони були на­друковані в журналі «Совремешшй летопи­сец».

В 1864 р. II. О. Кропоткін під виглядом на­чальника торговельного каравану вирушає в експедицію по Маньчжурії з метою відшукати й розвідати шлях від Забайкалля через вели­кий Хінган і м. Мерген до м. Айгунь, розташо­ваного проти Благовєщенська. З допомогою невеличкого кишенькового компаса він склав маршрутну карту від станції Цурухайтуй через Хінган до м. Мерген. Біля Мергена Кропоткін виявив групу молодих вулканів, що діяли ро­ків 140 тому. Звіт П. О. Кропоткіна, надру­кований у 8-й книзі «Записок Сибирского географического общества», викликав великий інтерес наукових кіл до цієї невідомої країни. В цьому ж році Петро Олексійович подорожував по Амуру (до м. Ніколаєвська) й Уссурі. Тут він відзначив зовсім інший, ніж у Сибіру, характер рослинності. 21 липня Кропоткін під­нявся на пароплаві «Уссурі» по Сунгарі (до м. Пріна) і описав цю ріку з точки зору придатності її для судноплавства.

В 1865 р. рано навесні Кропоткін вирушив у нову подорож через Тунку до верхів’я ріки Оки (притоки Ангари), щоб побачити веле­тенський водоспад, про який він прочитав у газеті «Северная почта». Він хотів також зібрати нові дані про давнє зледеніння в Сая­нах. Шукаючи водоспад, якого в дійсності не було, Кропоткін знайшов сліди діяльності давнього льодовика, а також групу невеликих вулканів. Повертався він човном по р. Оці. У 1866 р. на пропозицію Сибірського від­ділу Географічного товариства Кропоткін орга­нізує експедицію для відшукання шляху з Лен­ських приїсків по долині рік Вітіму й Олекми до Чити. У цій експедиції брали участь зоолог Поляков і топограф Мошинський. Понад три місяці Кропоткін з групою козаків пробивався з величезними труднощами по недослідженій тайзі. Незважаючи на це, Кропоткін був дужо задоволений подорожжю і з захопленням описав дику природу тайги. «Яка насолода наносити новий шлях на карту і цим самим приєднувати дику країну до культурного світу», писав він. Експедиція провадила зоологічні й геоло­гічні спостереження, відкрила Патомське на­гір’я і вододільний хребет, який потім академії: Обручов назвав іменем Кропоткіна, нанесла на карту ще три хребти і, нарешті, перейшла через Яблоновий хребет. Кропоткін і тут зна­йшов сліди зледеніння, а також довів неправиль­ність висновків Гумбольдта про будову поверхні Азії.

Карта подорожей П.О. Кропоткіна

Карта подорожей П.О. Кропоткіна

Звіт на цю експедицію він видав окремим томом «Записок Географічного товариства», надрукованим у 1873 р.

Після цієї подорожі Кропоткін покидає Си­бір, виходить у відставку і вступає вільним слухачем на математичний факультет.

На дослідницькі роботи П. О. Кропоткіна в Сибіру звернуло увагу Російське Географічне товариство, і його обрали секретарем відділу фізичної географії. У товаристві він познайо­мився з багатьма видатними мандрівниками і дослідниками: Сєверцовим, Федченком, Міклухо-Маклаєм, Пржевальським.

У цей час норвезькі китобійні судна пройшли в Карське море. Це навело Географічне товари­ство на думку про вивчення Льодовитого океану. Кропоткіну, як секретареві відділу, було дору­чено скласти разом з іншими членами план роботи російської експедиції в Карське море. У процесі роботи він приходить до висновку, що на північ від Нової Землі повинні бути ще острови. Після доповіді йому було запропо­новано очолити експедицію для відкриття цих островів. Але експедиція не відбулася, бо царський уряд не відпустив коштів. Через два роки австрійська експедиція Вайпрехта дійсно відкрила передбачені Кропоткіним острови і назвала їх «Землею Франца-Йосифа».

Тоді Географічне товариство відряджає Петра Олексійовича до Фінляндії і Швеції, щоб він описав льодовикові відклади. В м. Упсала Кропоткін зустрівся з дослідником Арктики Норденшельдом. Петро Олексійович підтри­мав план Норденшельда про морську подорож уздовж північних берегів Азії, поділився з ним своїми думками, які виникли в нього під час розроблення плану російської експедиції, що не відбулася. В 1878—80 pp. російська експе­диція з участю Норденшельда пройшла вздовж північних берегів Азії (з зимівлею).

Після подорожі по Фінляндії і Швеції Кро­поткін написав великий звіт, в якому висловив свою теорію зледеніння, що відкидала існуючу в той час гіпотезу «плаваючої криги», за якою валуни на півночі Росії були занесені крижина­ми, що відривались від велетенських льодо­виків.

У цей же час П. О. Кропоткін задумав скласти повний географічний опис Росії, вклю­чаючи і розгляд господарського життя, причин посух та неврожаю, а також заходів до їх подолання.

Кропоткін був прогресивною людиною свого часу. Він стояв за зміну суспільного ладу, за поліпшення стану трудящих. У 1872 р. Петро Олексійович їде за кордон, щоб озна­йомитися з робітничим рухом. Там він приєд­нується до бакунінського крила І Інтер­націоналу. Повернувшись до Петербурга, він вступає до гуртка чайківців і провадить ре­волюційну пропаганду серед робітників. На по­чатку 1874 р. Кропоткін виступив з доповіддю про свої дослідження в Фінляндії. Доповідь справила велике враження. Кропоткіну відразу запропонували посаду голови відділу фізичної географії в Географічному товаристві. Але в той же день поліція з наказу царя заареш­тувала його і ув’язнила в Петропавловській фортеці. Географічне товариство добилося для нього дозволу займатися науковою робо­тою. У фортеці Кропоткін переробив свій звіт про подорож по Фінляндії у велику дво­томну працю. Після виходу першого тома в 1874 р. його теорія давнього зледеніння була швидко й широко визнана.

Другий том потрапив у жандармське управ­ління і пролежав там 20 років. Важка хвороба Кропоткіна примусила царя перевести його до лікарні, звідки він з допомогою друзів утік за кордон. Він гадав через кілька місяців повернутися в Росію, але це стало можливим тільки в 1917 р. За кордоном Кропоткін від­дався політичній роботі. Спочатку жив у Швей­царії, але за участь у виданні анархістських газет його вислали з Швейцарії. Після вбив­ства Олександра II члени царської фамілії організували «священну дружину», яка мала на меті здійснювати терористичні акти проти революційно настроєних осіб. Серед цих осіб було намічено і Кропоткіна, якого вважали учасником вбивства царя. Дізнавшись про це, Салтиков-Щедрін поїхав за кордон і попередив Кропоткіна. Проте Кропоткіна було заарешто­вано під час його перебування у Франції і за­суджено на 5 років ув’язнення. Видатні люди того часу—Віктор Гюго, Ернст Ренан та інші подали петицію про скасування вироку. Але уряд не звернув на це уваги. Тільки тя?кка хвороба принесла Кропоткіну після 3-х років перебування в тюрмі волю. Він переїхав до Лондона. Працюючи тут співробітником Бри­танської енциклопедії та енциклопедії Чем-берса, він написав багато статей з географії Росії, Сибіру та Азії, про наукові експедиції і відкриття, особливо російські, читав рефе­рати про російські книжки з географії, допо­віді про зледеніння Азії, про льодовикові утвори Фінляндії — ози. На пропозицію Е. Реклю, який був його близьким другом, Кропоткін бере участь у складанні тома з географії Азіат­ської Росії (цей том входить до складу видання «Всесвітньої географії»). Ще перебуваючи у французькій тюрмі, Кропоткін написав працю з орографії Азії. На цю саму тему він про­читав доповідь (у 1894 р.) в Лондонському географічному товаристві, доповнивши її но­вими даними.

В 1912 р. було створено комітет для влаш­тування 70-річчя з дня народження Кропот­кіна. У зверненні говорилося: «Ваші заслуги в галузі природознавства, ваш вклад у геогра­фічну науку принесли вам світову славу». Навіть один з його противників писав: «Я не знаю повчальнішого прикладу щирості і само­відданості, як його боротьба з автократією і аристократією».

Весь довгий час перебування за кордоном П. О. Кропоткін мріяв про повернення на батьківщину, і тільки в 1917 р. він повертається спочатку в Петроград, а потім у Москву. В 1921 р. великого російського вченого не стало.

Підсумовуючи все, що зробив П. О. Кро­поткін, академік Обручов В. А. відзначив: «П. О. Кропоткін перший дослідив північну частину Великого Хінгану, відкрив молоді вул­кани, відкрив три невідомих хребти у Східних Саянах і Маньчжурії. Петро Олексійович про­йшов великий маршрут з Ленських приїсків до Чити, склав збірник висот Східного Сибіру. Запропонував нову схему орографії Азії за­мість застарілої схеми Гумбольдта. Ця схема не втратила свого значення і тепер. Він передба­чив існування Землі Франца-Йосифа. Перший довів зледеніння Сибіру, а теорію зледеніння Європи розробив так детально, що вона швидко дістала визнання учених. За кордоном він допомагав прогресу географії своїми нарисами в енциклопедіях, статтями та участю у скла­данні «Всесвітньої географії» Е. Реклю.

Все це дозволяє вважати П. О. Кропоткіна видатним ученим і дослідником, який міг би дати науці багато цінного, коли б не еміграція».

П. О. Кропоткін був не тільки великим ученим-дослідником і мандрівником, а й вели­ким патріотом, який своїми працями просла­вив нашу велику батьківщину.