(УВАГА!!! ДАНА КНИГА МІСТИТЬ ЕЛЕМЕНТИ КОМУНІСТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ)

Семен Іванович Дежньов

Семен Іванович Дежньов

Серед найвидатніших географічних відкрит­тів XVII ст. слід відзначити відкриття російського землепроходця Семена Івано­вича Дежнєва.

Народився Семен Іванович Дежнев у ста­родавньому російському місті Великий Устюг. З цього ж міста походять і інші видатні ро­сійські мандрівники: Василь Поярков, Михайло Стадухін, брофей Хабаров, Володимир Атла­сов.

Рік народження С. І. Дежнєва точно не встановлено, хоч гадають, що він народився близько 1605 р. Батьки його належали до незаможного населення Великого Устюга. Великі злидні і тяжкі умови примусили С. І. Дежнєва кинути рідне місто і поїхати на службу в далекий Сибір. В 1638 р. після недовгого перебування в Тобольську і Єні­сейську, під час якого С. І. Дежнєв брав участь у походах єнісейських козаків по освоєнню «нових земель», він переїздить до Якутська. Під час перебування в Якутську С. І. Деж­нєв займався розвідуванням нових невідомих земель. В його обов’язки входило також зби­рання натуральної данини («ясак») з місце­вого населення.

Служба була зв’язана з великими трудно­щами: доводилось терпіти холод, голод та чис­ленні напади. За роки своєї служби С. І. Дежнєв був 9 раз тяжко поранений.

Карта подорожі С. Дежнєва

Карта подорожі С. Дежнєва

В 1640 p. G. І. Дежнєв розгромив озброє­ний загін якутів, який грабував місцеве на­селення по р. Амзі. В 1642 р. С. І. Дежнєв у складі загону отамана Михайлова вирушив на р. Омолон. Тут було збудовано кочу (не­велике плоскодонне судно), на якій в 1643 р. загін вирушив униз по річці Омолон. С. І. Дежнєв три роки перебував на р. Колимі, збираючи ясак та розвідуючи морський шлях на Анадир, де можна було добути цінний «риб’ячий зуб» (моржові ікла), а також знайти золото.

В 1646 р. в Нижнєколимську було органі­зовано Товариство по дослідженню і вико­ристанню багатств Анадирського краю. На чолі цього Товариства стояли С. І. Дежнєв, Федот Алексєєв та Герасим Анкудінов.

20 червня 1648 р. експедиція в складі 90 козаків під керівництвом G. Дежнєва, Ф. Алек­сєєва і Г. Анкудінова на 6 кочах вирушила морем з гирла Колими на Анадир.

Експедиція мала завдання збирати пода­ток і відшукувати нових неясачних людей.

На початку походу три кочі безслідно зникли. Далі льодові умови для плавання були спри­ятливі, і через три місяці (у вересні 1648 р.) експедиція досягла крайньої східної точки Азії в протоці, що відокремлює два величез­них материки. Це був високий і грізний Ве­ликий Кам’яний ніс, що круто обривався до моря.

Близько місяця пробув С. І. Дежнєв з ко­заками в районі Великого Кам’яного носа, ознайомився з сусідніми островами Діоміда та їх населенням.

В жовтні сильна буря занесла кочі далеко на південь від гирла р. Анадир і викинула їх на берег.

В надзвичайно тяжких зимових умовах, терплячи великі труднощі, загін відважних козаків з 12 чоловік на чолі з С. І. Дежнєвим дістався до р. Анадир. Пізніше в середній течії ріки було збудовано селище Анадир­ський острог. Тут С. І. Дежнєв пробув 13 ро­ків, досліджуючи нові землі та збираючи ясак з місцевого населення на користь «госуда­ревой казнн».

В 1662 p. C. І. Дежнєв повертається в Якутськ, де одержує важке і небезпечне зав­дання: приставити в Москву «государеву казну», що складалася з моржових іклів та цінного хутра, переважно соболиного.

В 1664—1665 pp., перебуваючи в Москві, С. І. Дежнєв написав царю доповідну записку про свої подорожі.

Одержавши призначення отамана, Дежнєв повертається в Якутськ, де служить п’ять років. В 1672 р. він знову доставляє в Москву «государеву казну» (соболині хутра). З цього часу будь-яких відомостей про його життя не збереглося.

Про смерть відважного морехідця було вияв­лено в 1890 р. короткий запис у книгах Якутського острога, знайдених в архівах Сибірського приказа: «Семен Дежнєв во 181 (1675) года на Москве умре, а оклад его в ныбылых».

Головна заслуга G. І. Дежнєва полягає в тому, що він, обігнувши північно-східну кінцевість Азії, відкрив та описав морський прохід з Північного Льодовитого океану в Тихий. С. І. Дежнєв відкрив також гирло і річку Анадир.

За тридцять років свого перебування на північному сході Азії Дежнєв в тяжких умо­вах пройшов великі простори цієї частини материка.

До опису своїх подорожей Дежнєв, як і інші землепрохідці, додав складені ним карти. Ці карти, багато з яких не дійшло до нас, мали велике практичне й наукове значення, незважаючи на те, що вони були без градусної сітки.

Після подорожей Дежнєва на російських картах на схід від Сибіру почали показувати море.

На підставі цих карт було виправлено й іноземні карти (1687 і 1706 pp.).

Матеріали С. І. Дежнєва широко використали експедиції до берегів Америки І. Федорова та М. Гвоздьова (1732 р.) і Берінга та Чирікова (1741 p.). Експедиція Берінга оста­точно встановила, що між Азією і Америкою існує протока.

З нагоди 250-річчя з дня відкриття Дежнє­вим крайньої східної точки Азії в 1898 р. на пропозицію Російського Географічного товариства була прийнята ухвала: «Мне Восточннй именовать впредь мысом Дежнєва». З того часу на всіх географічних картах сві­ту мис, що лежить на 66°3′ пн. ш. і 169°44′ сх. д., позначається «мис Дежнєва» за ім’ям росій­ського землепрохідця, який відкрив і описав його.

С. І. Дежнєв збагатив світову науку важли­вим географічним відкриттям, поклав поча­ток освоєнню Північного морського шляху, який повністю прокладений людьми великої Сталінської епохи.