Василь Робертович Вільямс
(УВАГА!!! ДАНА КНИГА МІСТИТЬ ЕЛЕМЕНТИ КОМУНІСТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ)
Василь Робертович Вільямс
Василь Робертович Вільямс був видатним російським ґрунтознавцем. Свою наукову діяльність він тісно пов’язував з практикою сільського господарства. Вільямс багато зробив для поліпшення агротехніки і підвищення врожайності сільськогосподарських культур.
Народився В. Р. Вільямс 27 вересня 1863 р. в сім’ї інженера залізничного транспорту. Після закінчення реального училища в 1883 р. він вступив у Петровську землеробську і лісну академію, яку блискуче закінчив у 1887 р. Після закінчення академії Вільямс на три роки іде за кордон для поповнення своїх знань.
Після повернення з-за кордону Вільямс почав читати у Петровській академії курс загального землеробства. Разом з цим він розробляє теорію й методику механічного аналізу грунтів і в 1893 р. захищає на цю тему магістерську дисертацію.
У 1894 р. Петровська академія була реорганізована в Московський сільськогосподарський інститут. З цим інститутом, який після Великої Жовтневої революції перетворено в Тімірязєвську сільськогосподарську академію, зв’язана вся дальша наукова діяльність Вільямса.
Співчутливе ставлення В. Р. Вільямса до революції 1905 р. зробило його ім’я популярним серед революційно настроєної частини студентства. В 1906 р. В. Р. Вільямса одноголосно було обрано директором інституту. На цій посаді йому вдалося домогтися збільшення загальної кількості студентів (з 50 до 250 чоловік), скасування цензового принципу у підборі студентів.
Велику Жовтневу соціалістичну революцію В. Р. Вільямс палко вітав. Без усяких вагань він відразу став на бік радянської влади і як особистим прикладом, так і силою свого полум’яного слова залучав усіх наукових працівників інституту до активної перебудови старого життя.
Своєю активною діяльністю в період 1918 — 1921 pp. він багато зробив для перебудови і зміцнення Тімірязєвської академії — цього найважливішого центра сільськогосподарської науки в нашій країні. В 1922 р. Вільямс стає ректором академії. Під його керівництвом працював великий колектив молодих учених у справі перебудови землеробства на засадах травопільної системи.
Крім наукової діяльності, Вільямс брав активну участь і в громадсько-політичному житті країни: він був обраний членом Московської Ради, працював у Держплані, Наркомземі.
В 1929 р. Вільямса обирають дійсним членом Білоруської Академії наук, в 1931 р.— Академії наук СРСР , а в 1935 p.— Академії сільськогосподарських наук імені В. І. Леніна.
В. Р. Вільямс був нагороджений орденом Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора.
Кипуча багатогранна діяльність В. Р. Вільямса тривала до самої його смерті, яка сталася на 76 році життя, 11 листопада 1939 р. Похований В. Р. Вільямс у дендрологічному саду Тімірязєвської сільськогосподарської академії.
В. Р. Вільямс залишив після себе величезну наукову спадщину. Праці В. Р. Вільямса разом з працями інших вітчизняних учених — Костичева, Докучаєва, Тімірязєва, Мічуріна — є науковою базою для грандіозного перетворення природи, яке тепер здійснюється у степовій і лісостеповій смугах Європейської частини СРСР.
Застосовуючи метод діалектичного матеріалізму, В. Р. Вільямс створив найпередовіше вчення про грунти й землеробство.
Взявши за основу вчення В. В. Докучаєва про грунт як природне тіло, Вільямс створив нове вчення про грунти. До нього в ґрунтознавстві мали місце метафізичні уявлення про сталість ґрунтових зон, про ізольованість існуючих процесів грунтотворення.
За вченням Вільямса всі існуючі в природі на даний час грунти є тільки окремими стадіями єдиного ґрунтотворного процесу. Життя і розвиток грунту тісно зв’язані з життям і розвитком організмів (рослинних і тваринних), що його населяють.
Звідси В. Р. Вільямс робить висновок: грунт утворюється під впливом двох протилежних біологічних процесів — створення і руйнування органічної речовини.
В. Р. Вільямс висунув фактор часу — абсолютний і відносний вік. Абсолютний вік грунту визначається часом, протягом якого утворювався грунт у післяльодовиковий період. Відносний вік визначається швидкістю та інтенсивністю біологічних процесів. Історичний процес створення грунтів Вільямс поділяє в основному на чотири стадії: 1— підзолистий, 2—дерновий, 3—чорноземний і 4—солонцевий. Кожній стадії властива певна рослинна формація, наприклад, підзолистому грунтові—лісова, дер новому — трав’янисто-лучна, чорноземному трав’янисто-степова, солонцевому — пустинна. Разом з вивченням історичного розвитку грунтів В. Р. Вільямс досліджує структуру (будову) грунтів. Ці дослідження привели його до висновку, що тільки дернові й чорноземні грунти мають добре виявлену й міцну зернисто-грудкувату структуру, необхідну для найбільш сприятливого водно-повітряного режиму грунту. Там, де ця структура грунту зруйнована, необхідно запроваджувати таку систему землеробства, яка забезпечить відновлення цієї структури.
Численними спостереженнями й дослідами Вільямс встановив, що міцну структуру грунту утворює багаторічна трав’яниста рослинність. Через це в сівозміну культурних рослин потрібно запроваджувати багаторічні трав’янисті рослини.
Отже, В. Р. Вільямс розробив наукові основи травопільної системи землеробства, яка дає необмежені можливості для підвищення родючості грунту.
Вільямс розробив також методи оброблення грунтів. У своїй праці «Основи землеробства» він визначив такі основні елементи обробітку грунту:
1) негайно після зняття врожаю лущіння (мілка оранка) стерні; 2) глибока (не менше 25 см) зябльова оранка плугом з передплужником; 3) обов’язкове і своєчасне боронування озимих посівів навесні.
Практика показала, що такий метод обробітку полів дуже підвищує врожайність посівів.
Колгоспи й радгоспи нашої країни широко використовують вчення Вільямса для дедалі більшого підвищення врожайності соціалістичних ланів.