(УВАГА!!! ДАНА КНИГА МІСТИТЬ ЕЛЕМЕНТИ КОМУНІСТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ)

Василь Робертович Вільямс

Василь Робертович Вільямс

Василь Робертович Вільямс був видат­ним російським ґрунтознавцем. Свою наукову діяльність він тісно пов’я­зував з практикою сільського господарства. Вільямс багато зробив для поліпшення агро­техніки і підвищення врожайності сільсько­господарських культур.

Народився В. Р. Вільямс 27 вересня 1863 р. в сім’ї інженера залізничного транспорту. Після закінчення реального училища в 1883 р. він вступив у Петровську землеробську і лісну академію, яку блискуче закінчив у 1887 р. Після закінчення академії Вільямс на три роки іде за кордон для поповнення своїх знань.

Після повернення з-за кордону Вільямс почав читати у Петровській академії курс за­гального землеробства. Разом з цим він роз­робляє теорію й методику механічного аналізу грунтів і в 1893 р. захищає на цю тему магі­стерську дисертацію.

У 1894 р. Петровська академія була реорга­нізована в Московський сільськогосподар­ський інститут. З цим інститутом, який після Великої Жовтневої революції перетворено в Ті­мірязєвську сільськогосподарську академію, зв’язана вся дальша наукова діяльність Вільямса.

Співчутливе ставлення В. Р. Вільямса до революції 1905 р. зробило його ім’я популярним серед революційно настроєної частини сту­дентства. В 1906 р. В. Р. Вільямса одноголосно було обрано директором інституту. На цій по­саді йому вдалося домогтися збільшення загаль­ної кількості студентів (з 50 до 250 чоловік), скасування цензового принципу у підборі сту­дентів.

Велику Жовтневу соціалістичну революцію В. Р. Вільямс палко вітав. Без усяких вагань він відразу став на бік радянської влади і як особистим прикладом, так і силою свого полум’яного слова залучав усіх наукових пра­цівників інституту до активної перебудови старого життя.

Своєю активною діяльністю в період 1918 — 1921 pp. він багато зробив для перебудови і зміц­нення Тімірязєвської академії — цього найваж­ливішого центра сільськогосподарської науки в нашій країні. В 1922 р. Вільямс стає ректором академії. Під його керівництвом працював великий колектив молодих учених у справі перебудови землеробства на засадах траво­пільної системи.

Крім наукової діяльності, Вільямс брав активну участь і в громадсько-політичному житті країни: він був обраний членом Мос­ковської Ради, працював у Держплані, Нар­комземі.

В 1929 р. Вільямса обирають дійсним членом Білоруської Академії наук, в 1931 р.— Акаде­мії наук СРСР , а в 1935 p.— Академії сільсько­господарських наук імені В. І. Леніна.

В. Р. Вільямс був нагороджений орденом Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора.

Кипуча багатогранна діяльність В. Р. Віль­ямса тривала до самої його смерті, яка сталася на 76 році життя, 11 листопада 1939 р. По­хований В. Р. Вільямс у дендрологічному саду Тімірязєвської сільськогосподарської ака­демії.

В. Р. Вільямс залишив після себе величезну наукову спадщину. Праці В. Р. Вільямса разом з працями інших вітчизняних учених — Костичева, Докучаєва, Тімірязєва, Мічуріна — є науковою базою для грандіозного перетво­рення природи, яке тепер здійснюється у сте­повій і лісостеповій смугах Європейської ча­стини СРСР.

Застосовуючи метод діалектичного матеріа­лізму, В. Р. Вільямс створив найпередовіше вчення про грунти й землеробство.

Взявши за основу вчення В. В. Докучаєва про грунт як природне тіло, Вільямс створив нове вчення про грунти. До нього в ґрунто­знавстві мали місце метафізичні уявлення про сталість ґрунтових зон, про ізольованість існую­чих процесів грунтотворення.

За вченням Вільямса всі існуючі в природі на даний час грунти є тільки окремими ста­діями єдиного ґрунтотворного процесу. Життя і розвиток грунту тісно зв’язані з життям і розвитком організмів (рослинних і тваринних), що його населяють.

Звідси В. Р. Вільямс робить висновок: грунт утворюється під впливом двох протилеж­них біологічних процесів — створення і руйну­вання органічної речовини.

В. Р. Вільямс висунув фактор часу — абсо­лютний і відносний вік. Абсолютний вік грун­ту визначається часом, протягом якого утво­рювався грунт у післяльодовиковий період. Відносний вік визначається швидкістю та інтен­сивністю біологічних процесів. Історичний процес створення грунтів Вільямс поділяє в основному на чотири стадії: 1— підзолистий, 2—дер­новий, 3—чорноземний і 4—солонцевий. Кож­ній стадії властива певна рослинна формація, наприклад, підзолистому грунтові—лісова, дер новому — трав’янисто-лучна, чорноземному трав’янисто-степова, солонцевому — пустинна. Разом з вивченням історичного розвитку грун­тів В. Р. Вільямс досліджує структуру (будову) грунтів. Ці дослідження привели його до ви­сновку, що тільки дернові й чорноземні грунти мають добре виявлену й міцну зернисто-грудку­вату структуру, необхідну для найбільш спри­ятливого водно-повітряного режиму грунту. Там, де ця структура грунту зруйнована, не­обхідно запроваджувати таку систему земле­робства, яка забезпечить відновлення цієї структури.

Численними спостереженнями й дослідами Вільямс встановив, що міцну структуру грунту утворює багаторічна трав’яниста рослинність. Через це в сівозміну культурних рослин по­трібно запроваджувати багаторічні трав’янисті рослини.

Отже, В. Р. Вільямс розробив наукові основи травопільної системи землеробства, яка дає необмежені можливості для підвищення родю­чості грунту.

Вільямс розробив також методи оброблення грунтів. У своїй праці «Основи землеробства» він визначив такі основні елементи обробітку грунту:

1) негайно після зняття врожаю лущіння (мілка оранка) стерні; 2) глибока (не менше 25 смзябльова оранка плугом з передплужни­ком; 3) обов’язкове і своєчасне боронування озимих посівів навесні.

Практика показала, що такий метод обробітку полів дуже підвищує врожайність по­сівів.

Колгоспи й радгоспи нашої країни широко використовують вчення Вільямса для дедалі більшого підвищення врожайності соціалі­стичних ланів.