(УВАГА!!! ДАНА КНИГА МІСТИТЬ ЕЛЕМЕНТИ КОМУНІСТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ)

Володимир Опанасович Обручов

Володимир Опанасович Обручов

Серед видатних радянських учених, які внесли великий вклад у скарбницю людських знань, одне з перших місць займає Володимир Опанасович Обручов. В його особі вдало поєднуються риси палкого радянського патріота-вченого, видатного гео­графа-мандрівника і дослідника-геолога та визначного громадського діяча.

О. П. Карпінський провадив свою науково-до­слідницьку роботу головним чином на території Європейської частини СPCP і в прилеглих до неї гірських масивах, особливо на Уралі, а В. О. Обручов досліджував територію Азіатської частини СPСP. Цьому він присвятив понад 60 років свого життя.

В. О. Обручов народився в 1863 р. Батько його був армійським офіцером. В 1881 р. В. О. Обручов закінчив реальне училище в м. Вільно і вступив до Петербурзького гірни­чого інституту. Керівник геологічної прак­тики інституту, видатний дослідник геолог І. В. Мушкетов зумів виховати у студентів великий інтерес до історичного минулого Землі, до її геологічної будови. Під впливом І. В. Мушкетова Обручов ще в інституті зацікавився вивченням азіатських просторів.

У 1886 p. В. О. Обручов закінчив Гірничий інститут і одержав звання гірничого інженера.

Коли розпочалося будівництво Закаспій­ської залізниці (1886 p.), Обручов взяв участь в експедиції, яка провадила геологічні дослі­дження вздовж будованої магістралі. Тут він працює аж до 1888 p., вивчаючи район від лінії афганського кордону на півдні до Бал-ханського Узбою на півночі. Особливу увагу Обручов приділив дослідженню Узбою. Про походження Узбою в той час існували різні науково необгрунтовані погляди. Обручов встановив, що Узбоем витікали зайвинні води Сарикамишського прісного озера, до якого доходив один з рукавів Аму-Дар’ї.

Досліджуючи піски Кара-Куми, Обручов вивчив їх водоносність та визначив три типи їх: барханні, горбисті і грядові. Він вста­новив, що Келіфський Узбой також є давнім руслом, по якому протікала частина вод р. Аму-Дар’ї.

На південь від Келіфського Узбою Обру­чов відкрив піщані напівпустинні простори (площею понад 1 млн. га), придатні для полив­ного землеробства.

За дослідження Туркестанського краю Ро­сійське Географічне товариство нагородило Обручова в 1888 р. срібною і золотою меда­лями.

Другий період дослідницької роботи В. О. Об­ручова охоплює 1889—1892 pp. Після закін­чення досліджень у Середній Азії Обручова призначають геологом Іркутського гірничого управління. Тут він вивчає природу Сибіру, досліджує корисні копалини, вивчає геологічну будову берегів р. Лени від Качуга до гирла р. Вітіму.

Дослідження Обручова в Східному Сибіру були перервані експедицією в Монголію, Схід­ний Китай і північний Тібет, яку він очолив за пропозицією Російського Географічного това­риства. Експедиція працювала з 1892 р. до 1894 р. Вона вивчала територію, яку вже дослі­джували видатні російські мандрівники Пржевальський і Потанін. Але в експедиціях Прже-вальського і Потаніна не було геологів. Зіб­раний ними геологічний матеріал опрацьову­вався в самій Академії наук.

Отже, експедиція В.О. Обручова, який сам був геологом, багато в чому доповнила експедиції Пржевальського й Потаніна. Крім того, Об­ручов відвідав ряд гірських районів Централь­ної Азії, в яких ще не ступала нога європейця.

Експедиція пройшла маршрутом Кяхта — Пекін—північно-східна частина Тібету (до ви­токів р. Хуанхе)—Тянь-Шань.

Обручов відкрив кілька хребтів. Один з них у системі Нянь-Шаню він назвав ім’ям видатного російського дослідника Середньої Азії Івана Васильовича Мушкетова, другий (у західній частині Нянь-Шаню)— ім’ям ви­датного дослідника Тянь-Шаню і Середньої Азії Петра Петровича Семенова. Найбільший з хребтів Нань-Шаню Обручов назвав хреб­том Російського Географічного товариства. На схід від озера Куку-Нор він відкрив один з найбільш південних хребтів Нань-Шаню; цей хребет було названо ім’ям Потаніна.

До експедиції Обручова існувала гіпотеза Ріхтгофена, за якою внутрішню частину Гобі займають відклади третинного моря Хан-Хай, про яке розповідається в китайських літопи­сах, а решту простору займають улоговини, заповнені відкладами лесу. Спостереження Обручова спростували це твердження і довели, що в Центральній Азії морських відкладів третинного віку немає. Море Хан-Хай ніколи не існувало. Центральна Азія є давня гірська країна, зруйнована вивітрюванням в умовах різко континентального клімату. Зниження заповнені молодими озерними і наземними від­кладами, а не лесом. Лес утворився внаслідок вивітрення гірських порід Центральної Азії, але він не відкладався в її межах, а виносився вітрами в Північний Китай, де утворив потужні товщі.

Експедиція пройшла 13 625 кму тому чис­лі 5765 км по місцевості, в якій ще не були європейські мандрівники.

Вона провела маршрутне знімання на про­тязі 9430 кмвнесла виправлення в карти на протязі 1840 кмзібрала колекцію з 5800 зразків гірських порід, 1200 відбитків викоп­них тварин і рослин. Про цю експедицію В. О. Обручов написав ряд наукових праць, за які Російське Географічне товариство на­городило його Костянтинівською медаллю. Від Паризької академії наук Обручов одержав пре­мію їм. Чихачова. В. О. Обручова визнали як в Росії, так і за кордоном одним з найвидат­ніших дослідників Азії.

Після цієї експедиції Обручов досліджує південну частину західного Забайкалля (1895— 1898 pp.).

З 1901 до 1912 р. Обручов працює в Томсько­му технологічному інституті, поєднуючи педаго­гічну діяльність з науково-дослідницькою робо­тою. В літній час він виїжджав досліджувати віддалені райони. Так, Обручов дослідив басейн ріки Бодайбо, Ленські приїски, Джунгарію, а також степи Казахстану від Семипалатин­ська до кордону з Китаєм, береги Єнісею вище від м. Красноярська, Алтай.

З 1912 р. В. 0. Обручов працює в науково-дослідних і навчальних закладах м. Москви. В цьому ж році він бере участь у ряді експедицій в Кузнецький Ала-Тау і східне Забай­калля, в 1914 p.— на Алтай.

Після Великої Жовтневої соціалістичної ре­волюції Обручов, поєднуючи науку з прак­тикою, віддає свій багаторічний досвід науко­вої роботи, свої знання, свої сили на велику справу побудови соціалізму. Його невтомна праця по вивченню раніше відкритих родовищ корисних копалин, відкриття нових родовищ збагатили сировинну базу соціалістичної про­мисловості.

В 1927 р. Обручов підсумував свої понад 50-річні дослідження Сибіру в праці «Геология Сибири», за яку його було нагороджено премією ім. Леніна.

У 1935—1938 pp. Обручов написав нову ґрунтовну працю про геологію Сибіру; ця праця вийшла в трьох томах і в 1941 р. була удостоєна Сталінської премії. Поряд з цим В. О. Обру­чов написав монографію в 5 томах — історичний огляд усієї літератури про вивчення Си­біру.

Обручов написав також ряд праць про зле­деніння Сибіру, найбільшою з яких є «При­знаки ледникового периода в Сибири и Центральной Азии» (1931 p.).

В. О. Обручов написав ряд науково-по­пулярних книг і підручників («Полевая геология», «Рудные месторождения», «Основи геологии», «Плутония», «Земля Санникова» «Рудник убогий», «Золотоискатели в пустыне» та ін.). Всього Обручов написав понад 650 книг, загальним обсягом понад 1600 друко­ваних аркушів.

Обручов — один із засновників нової науки — мерзлотознавства.

Радянський уряд високо оцінив праці В. О. Обручова і вручив йому вишу урядову нагороду та присвоїв звання Героя Соціа­лістичної Праці.