Українські Карпати
Українські Карпати є фізико-географічною провінцією Карпатської гірської країни. Вони простягаються в довжину з північного заходу на південний схід на 280 км, а в ширину з північного сходу на південний захід — на 100… 110 км. Площа гірської системи 24 тис. км2, а разом з Передкарпаттям і Закарпатською низовиною — 37 тис. км2.
Українські Карпати — середньовисотні гори. Для них характерний теплий і вологий клімат, чітко виражене поздовжньо-зональне простягання основних структурно-орографічних областей, на яке накладається вертикальна поясність ландшафтів.
Поздовжня морфоструктурна зональність ускладнюється поперечним розчленуванням Українських Карпат річковими долинами.
У межах провінції виділяються такі морфоструктури: Передкарпатська височина, Зовнішні Карпати, Вододільно-Верховинські Карпати, Полонинсько-Чорногорські Карпати, Рахівсько-Чивчинський масив, Вигорлат-Гутинський вулканічний хребет, Закарпатські уголовини і низовини (Березне-Ліпшанська, Солотвинська, Закарпатська). Передкарпатська височина приурочена до крайового прогину і є зворотною структурою. Середні висоти межиріч становлять 350 … 500 м. Зовнішні Карпати — пряма антиклінальна морфоструктура зі скибами, насунутими одна на одну. Вони складаються з 8 … 10 гірських пасм. В їхніх межах виділяються Бескиди, Горгани і Покутсько-Буковинські Карпати. Вододільно-Верховинські Карпати відповідають Центральній синклінальній зоні. Тут переважають низкогір’я, виділяються верховини — Стрийсько-Санська, Воловецько-Міжгірська, в північно-східній частині — Верховинський Вододільний хребет. Центральна частина їх відома як Привододільні Горгани. На сході знаходяться Ясинська, Ворохтянська міжгірні улоговини, Верховинсько-Путильське низькогір’я. Полонинсько-Чорногорські горст-антиклінальні хребти відповідають Внутрішній антиклінальній зоні і є головною орографічною віссю Українських Карпат. Середні висоти їх становлять 1500 м, а найвищі вершини понад 2000 м. Поперечними долинами Полонинський і Чорногірський хребти розділені на окремі масиви-полонини: Рівну, Боржаву, Красну, Свидовець, Чорногору, Гриняву, Лосову. Рахівсько-Чивчинський склепінно-бриловий масив є частиною Мармароського масиву, складеного докембрійськими породами. В рельєфі виділяються Чивчинські гори (гора Стій, 1684 м) та Рахівські гори (гора Піп Іван, 1941 м). Вигорлат-Гутинський вулканічний хребет простягнувся вздовж південно-західних складчастих схилів Карпат (гора Бужора, 1086 м). Від Полонинського хребта він відділяється Березне-Ліпшанською міжгірською долиною, яка утворилась у смузі Закарпатського глибинного розлому. Солотвинська (Верхньотисенська) улоговина є прямою морфоструктурою; вона приурочена до тектонічної западини, складеної міоценовими моласами. Закарпатська низовина відповідає Чоп-Мукачівській западині, виповненій міоценовими і антропогеновими відкладами. Над плоскою низовиною Берегівське вулканічне горбогір’я піднімається на 150 … 200 м.
Українські Карпати мають асиметричну будову: орографічна вісь їх зміщена на південний захід; крім того, Закарпатська низовина знаходиться на рівні, нижчому від Передкарпаття на 250 … 300 м. Виникнення Карпат зумовлено альпійським горотворенням, яке відбулося в кінці неогену — на початку антропогену. Становлення гірського рельєфу тривало протягом пізньоолігоценового-ранньоміоцепового часу, до якого приурочують головну фазу складкоутворення, підняття флішових Карпат, зародження Передкарпатського прогину і Закарпатської лападини. Головну роль у геологічній будові відіграють осадочні флішові товщі крейдового та палеогенового віку, утворені глинистими сланцями, мергелями, пісковиками. Більш давні породи складають Рахівський кристалічний масив. Тут поширені протерозойські гнейси і сланці, палеозойські вапняки, філіти і кварцити, тріасові і юрські конгломерати, доломіти, яшма. Передкарпаття і Закарпатські западини виповнені піщано-глинистими та соленосними неогеновими породами. Вулканічний хребет складений андезитами, андезито-базальтами, трахітами, туфами міоценового віку. З антропогенових відкладів поширені алювіальні, алювіально-озерні, льодовикові, водно-льодовикові, елювіальні, делювіальні, пролювіальні, вулканічні.
Сучасних геоморфологічних рис Українські Карпати набули внаслідок неотектонічних рухів та денудаційних процесів, якими створені поверхні вирівнювання, річкові долини, льодовикові, ерозійні, карстові форми рельєфу. В рельєфі Українських Карпат більшість дослідників виділяє чотири поверхні вирівнювання: полонинську пізньоміоценову-ранньоміоценову (1700… 2000 м), вододільну ранньоміоценову (900 … 1200 м), покутську сарматську (500… 600 м), подільську понтичну (375… 400 м). Вертикальна морфоструктурна зональність проявляється у наявності реліктів пенеплену у верхньому гірському ярусі, пологих денудованих схилів у середньому, добре видимих терасових рівнів у нижньому. У плейстоцені найвищі гірські масиви (Рахівські гори, Чорногора, Полонинський хребет) зазнавали зледеніння. Тут збереглися реліктові гляціальні форми: кари, цирки, озерні улоговини, моренні вали, конуси виносу. Із зледенінням пов’язані перигляціальні утворення у вигляді кам’яних розсипів на схилах. Значну роль у геоморфологічній будові Українських Карпат відіграють річкові сучасні і давні долини. Давні долини мають значну ширину і поздовжнє простягання. В сучасних долинах виділяють 7—8 цокольних терас, які піднімаються на 200… 220 м над урізом води в річках.
На кліматичні умови Українських Карпат впливає гірський рельєф, характер якого позначається на взаємодії радіаційних і циркуляційних процесів. Сумарна річна сонячна радіація становить 90 … 98 ккал/см2 у Передкарпатті і 101 ккал/см2 на Закарпатській низовині, а радіаційний баланс відповідно 35 ккал/см2 (північно-західне Передкарпаття) і 45 ккал/см2; з підняттям у гори величина його зменшується на 25… 30%.
На територію Українських Карпат надходять континентальне і морське повітря помірних широт, іноді сюди проникають арктичні повітряні маси; антициклонічна циркуляція переважає над циклонічною. Опади приносять циклони, переміщуючись з заходу на схід або північний схід з територій, розташованих на північ від Карпат. Циклони, які приходять із Середземномор’я, супроводжуються значними опадами і сильними вітрами. В Карпатах існують гірсько-долинна циркуляція, схилові вітри, виникають фени. Висота гірських хребтів, їхнє орієнтування та експозиція зумовлюють неоднакове надходження сонячної радіації, розподіл температур, опадів та ін. Рельєф зумовлює вертикальну кліматичну зональність. Так, середні температури січня у Передкарпатті – —4… —5° С, у Закарпатті —3°, а в горах —6 … —12°. Зима м’яка, багатосніжна, нерідко з тривалими відлигами, особливо в Закарпатті. В горах спостерігаються температурні інверсії. Тривалість зими в Закарпатті до двох з половиною місяців, а в горах на висоті 850 м — 4 місяці. Літо в Карпатах не жарке, з дощами. Середні температури липня у Передкарпатті +18 … + 19°, у Закарпатті +20°, а в горах +7 … +13°. З підняттям на кожні 100 м в Карпатах літо запізнюється на 8—9 днів і на 5—6 днів раніше закінчується, тому з 850 … 900 м літній період не фіксується. Гори і передгір’я надмірно зволожуються: за рік в передгір’ях випадає 800 … 1000 мм, а в горах 1500 … 1600 мм опадів; більшість їх припадає на теплий період. За сумами активних температур, які визначають зміни природної рослинності по теплових рубежах, в Українських Карпатах виділяються такі кліматичні зони (за М. С. Андріановим, 1968): 1) дуже тепла з сумами температур 2600 … 3000°, до неї належить Закарпаття; 2) тепла, з сумами температур 2400 … 2бОО°, займає Передкарпаття та передгір’я Вулканічного хребта; 3) помірна з сумами температур 1800 … 2400°, найбільш поширена, знаходиться в межах 400… 750 м; 4) прохолодна з сумами температур 1400… 1800° знаходиться в межах 750 … 950 м; 5) помірно холодна з сумами температур 1000 … 1400° на висотах 1250 … 1500 м; 6) холодна з сумами температур менше 1000°.
Надмірне зволоження, гірський рельєф сприяли розвитку густої гідрографічної сітки. Густота річкової сітки в горах становить 1… 1,2 км/км2. Річки, що стікають з Українських Карпат, належать до басейнів Дністра, Дунаю та Вісли. Ріки характеризуються високою водоносністю, добре вираженим паводковим режимом, різкими коливаннями стоку. Середньорічний стік із 150 мм в передгір’ях зростає до 950 мм у горах, з висотою зростають також і модулі стоку. Річки мають мішане живлення, частка дощового живлення найбільша для річок низькогір’я, з висотою зростає частка живлення сніговими і ґрунтовими водами. Повені бувають протягом більшої частини року, найбільш багатоводна весна, маловодна — осінь. В значних межах змінюється каламутність карпатських рік: від 20 до 700 г/м3, максимальною вона є під час повені. Дністер виносить до 2 млн. т наносів щорічно.
В Українських Карпатах проявляється вертикальна зональність ґрунтового покриву. Вона неоднакова на південно-західних і північно-східних схилах. У Передкарпатті в умовах достатнього зволоження на важких делювіальних суглинках сформувалися дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти. Вище їх, до 1200 … 1400 м, поширені бурі гірсько-лісові ґрунти. На низькогірному хребті розвинулись бурі лісові ґрунти, які мають потужний профіль з ознаками опідзолювання. На крутосхиловому Полонинському хребті бурі ґрунти неопідзолені, вони малорозвинені, щебенюваті. Під буковими і ялино-буковими лісами сформувалися сіро-бурі ґрунти. Вище 1600 м під субальпійськими луками розвинулись гірсько-лучні, місцями гірсько-торфові ґрунти. На південно-західних передгір’ях в умовах теплого і вологого клімату, глибокого промивання ґрунтового покриву сформувалися буроземно-підзолисті ґрунти. На Закарпатській низовині в умовах неглибокого залягання ґрунтових вод, достатнього атмосферного зволоження, під первинною лучною рослинністю і вторинними дібровами розвинулись дернові опідзолені ґрунти.
Українські Карпати відносять до Центральноєвропейської провінції Європейської широколистолісової області. Це найбільш лісиста територія республіки, тут зосереджено 20% площі її лісів. В лісопокритій площі Українських Карпат 41% займає смерека, 35% — бук. Решта порід покриває менші площі: дуб —9%, ялина — 5, граб — 4%. Такі породи, як береза, клен, ясен, вільха, займають 6% лісопокритої площі.
В Українських Карпатах є такі висотні пояси рослинності: передгірний дубовий, низькогірний буковий, верхній гірський смерековий, субальпійський чагарниково-лучний, альпійський.
У передгірному поясі, який піднімається до 400 … 500 (700) м, переважають діброви, поширені також смереково-букові ліси та похідні грабняки, бучини, смерічники, осиково-вільхові ліси. Низькогірний пояс на різних схилах піднімається від 500… 700 м до 1000… 1200 м і 1350 … 1450 м, в ньому домінують високостовбурні бучини, смереково-букові, грабово-букові і дубово-букові ліси. У поясі смерекових лісів, верхня межа якого досягає 1350… 1500, переважаючими с вологі чисті сурамені та буково-смерекові сурамені. Чисті смерекові ліси займають верхні частини схилів Чорногори, Рахівських гір, Чивчин, Горан. У субальпійському поясі на висотах 1200 … 1500 м, 1650 … 1850 м представлені зарості гірської сосни, ялівцеві чагарники, вільха зелена, рододендрон східнокарпатський, злакові і різнотравні луки. До альпійського поясу відносять трав’янисті і чагарникові угруповання вище 1800… 1850 м; вони мають фрагментарне поширення.
У фауні Українських Карпат переважають представники лісового комплексу, особливо багато птахів (280 видів), ссавців (74 види), риб (53 види). Тут водяться благородний олень, лось, білка, альпійська бурозубка, альпійський бабак, бурий ведмідь, дикий кабан, вовк, лисиця, кріт, з птахів — трипалий дятел, кедрівка, припутень, білозобий дрізд, лісова тинівка, ялиновий шишкар, глухар. У субальпійському поясі зустрічаються снігова полівка, звичайна гадюка, сойка, яструб. У водоймах — угорська мінога, струмкова форель, марена, короп та ін. Проводиться значна робота з акліматизації і розведення цінних видів тварин та охорони їх.
Закономірності у висотно-поясній зміні кліматичних умов, екзогенних процесів, грунтово-рослинного покриву відбивають складність ландшафтної диференціації Українських Карпат; значну роль відіграє геолого-геоморфологічний фактор. З урахуванням усього цього тут виділяють такі ландшафтні яруси (К. І. Геренчук, 1968): заплавно-нижньотерасовий, середньотерасовий, висо-котерасовий, горбисто-грядовий передгірний, пологосхиловий низькогірний, крутосхиловий низькогірний, крутосхиловий середиьогірний, полонинський середпьогірний, давньольодовиковий високогірний.
У згадуваних раніше поздовжніх структурно-орографічних областях характер ландшафтної поясності неоднаковий, прояв її залежить від абсолютної висоти, експозиції схилів, орієнтування хребтів щодо напрямків руху вологих повітряних мас, літології гірських порід. Морфоструктурні області Українських Карпат мають чіткі орографічні межі, які є одночасно і межами фізико-географічних областей: Передкарпаття, Зовнішніх Карпат, Вододільно-Верховинської, Полонинсько-Чорногорської, Рахівсько-Чивчинської, Вулканічних Карпат, Закарпатської низовини.
Передкарпаття простягається від Дністровсько-Санського межиріччя до Буковинських Карпат. Передкарпатський крайовий прогин складений потужною товщею неогенових моласових відкладів. Потужність їх у зовнішній зоні прогину досягає 2000 … 3000 м. Це соленосні глини, пісковики, конгломерати, сланці. Вони перекриваються антропогеновими водно-льодовиковими, алювіально-делювіальними, алювіальними, озерно-алювіальними відкладами, лесовидними суглинками. У формуванні сучасного рельєфу значну роль відіграла ерозія, внаслідок якої височини є глибоко розчленованими. В передгірній частині їхні висоти досягають 500 … 550 м. Клімат помірно теплий, з надмірним зволоженням. Вегетаційний період триває 210 … 215 днів. Річна сума опадів становить 600… 750 мм. Ліси займають до 25% території, луки і болота — 10%.
У Передкарпатті переважають ландшафти передгірних акумулятивно-денудаційних височин. Видові відмінності зумовлені характером геоморфологічної будови і грунтово-рослинного покриву. Основні види ландшафтів у Передкарпатті такі: 1) низькотерасові слабо дреновані рівнини з глейовими дерновими і дерново-підзолистими поверхнево-оглеєними ґрунтами, дубовими та дубово-грабовими лісами; 2) високотерасові рівнини відрізняються глибшим розчленуванням і поширенням дернових опідзолених грунтів; 3) у передгірній смузі розвинулись ландшафти глибоко розчленованих височин з дерново-середньоопідзоленими ґрунтами, грабово-буковими дібровами; 4) на півдні області значні площі займають денудаційні увалисто-грядові височини з сірими опідзоленими ґрунтами, дубовими і дубово-грабовими лісами. Лучні ландшафти займають 5% території. Вони розвинені в заплавах і на низьких терасах приток Дністра і Пруту, на луках переважають формації з костриці лучної, щучника, мітлиці собачої, осок, заростей вільхи та верби. Рідко, але трапляються трав’яні і трав’яно-мохові болота. На північному заході невелике поширення мають зандрові рівнини, значною мірою розорані.
В області Зовнішніх Карпат переважають низько- та середньогірні ландшафти. Територія ця складена флішовими породами крейдового і палеогенового віку: чорними глинистими і крем’янистими сланцями, масивними пісковиками, тонкошаруватими аргілітами і алевролітами. Асиметричні гірські пасма відповідають тектонічним скибам. Найвищий хребет піднімається вище 1800 м (гора Сивуля Велика, 1836 м, гора Сивуля Мала, 1818 м). Від Передкарпаття область відділяється уступом в 200 … 400 м. Середньовисотні скибові хребти Горган мають гострі гребені, круті схили з кам’яними осипшцами, розчленовані глибокими добре терасованими долинами. Відносні висоти досягають 800 … 950 м. Покутсько-Буковинські Карпати досягають висоти 900 … 1000 м, мають пологі схили, куполоподібні вершини, перетинаються долинами Пруту, Черемоша, Серета, Рибниці та ін. Клімат прохолодний, вологий; в низькогір’ях випадає 700… 800 мм опадів, а в Горганах 1000… 1100 мм за рік. В Горганах проявляється інтенсивне площинне змивання. В басейнах Черемошу і Серету можливі сельові явища. Північна, південна та східна частини області зайняті крутосхиловим низькогір’ям з буроземними щебенюватими ґрунтами під грабово-буковими лісами. На півночі поширені високопродуктивні смереково-букові ліси. Тут знаходиться найбільший масив смереки білої. В Покутсько-Буковинських Карпатах ростуть буково-дубово-смерекові ліси з грабом, кленом, ясенем. У передгорганському круто- і пологосхиловому низькогір’ї великі площі займають похідні смерічники, грабняки, бучняки, березняки, вільшняки. Верхньодністровські і Сколівські Бескиди вкриті смереково-ялиново-буковими лісами. Для серед-ньогірських ландшафтів на крутосхилах Горган типовими є ярус смерекових лісів на буроземних і буроземно-підзолистих ґрунтах, з сосною і модриною; криволісся із гірської сосни, ялівцю, зеленої вільхи; субальпійські луки на гірськолучних та оторфованих ґрунтах; гострі гребені і кам’яні розсипища з розрідженим трав’янистим покривом і мохами, ниркоподібні водозбірні басейни на схилах вершин. Зовнішні Карпати поділяються на дві підобласті: Бескидсько-Горганську та Покутсько-Буковинську.
Вододільно-Верховинська область характеризується структурно-ерозійними пологосхиловими низькогірними ландшафтами з дерново-буроземними і бурими грунтами під ялиново-смерековими, смереково-буковими лісами та переважно вторинними (післялісовими) луками. Територія області складена потужною товщею олігоценових чорних менілітових сланців, вапнистих пісковиків, аргілітів. У Центральній синклінальній (Кросненській) зоні структури другого порядку — антикліналі — виражені хребтами, а синкліналі — поздовжніми долинами. В середній частині синклінорію, під час підняття Карпат, утворились середньовисотні При-вододільні Горгани з висотами 1600 … 1700 м. Клімат області помірний, прохолодний. Середні температури січня -5… -8,5°, а липня +13… +17°. Річна сума опадів змінюється від 760 мм у низкогір’ї до 1300 … 1500 мм у середньогір’ї. До 20% площі займають орні землі, великі площі під пасовищами і сіножатями. Про вторинне походження лук свідчать розвинуті тут опідзолені буроземні ґрунти. Господарському освоєнню території сприяв пологий рельєф. На Стрийсько-Санській верховині домінують низькогірно-увалисті ландшафти з ялиновими лісами; орні землі займають до 37%, а ліси і чагарники — 35% території. Воловецько-Міжгірська верховина має більш вологий клімат; тут переважають ялиново-смерекові ліси під світло-бурими оглеєними ґрунтами; площі лісів —51%, лучних угідь — 27,5%. Привододільні Горгани мають значне вертикальне розчленування (700 … 1000 м). Тут виражені середньо-гірський ялиново-смерековий пояс на буроземних опідзолених ґрунтах та субальпійський лучний. Верхів’я річок Ріки, Тереблі, Тересви мають крутосхилові вологі лісисті ущелини. Ворохта-Путильське низькогір’я має середні абсолютні висоти 800 … 900 м. На пологих схилах розвиваються ерозія, зсуви та оплившій. В долинах Пруту, Чорного і Білого Черемошів, Путили виділяється до п’яти терас, вкритих дерново-буро-земними ґрунтами. Ясинська міжгірна улоговина відрізняєтья більш м’яким кліматом, переважанням улоговинних та долинно-терасових ландшафтів з дерново-буроземними та лучними ґрунтами, вторинними різнотравно-мітлицевими та різнотравно-злаковими луками. Верховини виділяються високою селітебною освоєністю.
Полонинсько-Чорногорська область складена флішовими породами крейдового і палеогенового віку. На південному схилі Полонинського хребта між долинами Тересви і Тереблі виділяються скелясті пасма з крейдових і юрських конгломератів, юрських вапняків. Вони приурочені до антиклінальних піднять, ядра яких складені кристалічними палеозойськими породами. В сучасному рельєфі важливу роль відіграють полонинські поверхні вирівнювання, структурно-денудаційні форми, давньольодовикові (кари, цирки), глибокі річкові долини. Для середньогірських ландшафтів характерна чітко виражена висотна поясність, особливо в Свидовецько-Чорногорському районі. Крутосхилові середньогір’я вкриті буковими і ялиновими лісами на буроземних і дерново-буроземпих ґрунтах. На більш пологих південно-західних схилах букові ліси піднімаються до субальпійського поясу. На цих і протилежних схилах до полонин підступають також смереково-ялинові ліси. Вище від лісового розвинений пояс соснового і вільхового криволісся.
Субальпійські лучні ландшафти найбільші площі займають у межах висот 1500 … 1800 м. На елювії і елюво-делювії флішевих порід сформувались гірсько-лучні, гірсько-дернові і торф’янисті ґрунти. В рослинному покриві в основному переважають листяні вічно-і літньозелені чагарники, щільно-дернисті, високотравні та різнотравні луки, осоки, сфагново-мохові угруповання. Альпійський пояс найкраще розвинений на Чорногорському масиві — найвищому гірському вузлі Українських Карпат. Крім Говерли, тут височать Бребенєска (2037 м), Петрос (2022 м), Піп Іван (2026 м), Гутин-Томнатик (2016 м), Ребра (2001 м), Туркул (1932 м) та ін. В альпійському поясі ростуть щільнодернисті злаки, осоково-ситникові, чагарникові та рододендрові формації. Характерною рисою є вираженість форм плейстоцевого зледеніння: котлоподібні розширення верхів’їв річок, плоскодонні і крутосхилові цирки з осипними конусами і нагромажденнями морени, трогові долини, кари, карові гребені, що їх називають «карпатським високогір’ям». Середньогіряі ландшафти Полонинсько-Чорногорської області мальовничі завдяки глибоким ущелистим долинам Ужа, Латориці, Боржави, Ріки, Тереблі, Тересви, Чорної і Білої Тиси. За ландшафтними особливостями область поділяється на дві підобласті: Полонинських Карпат і Чорногорську.
Рахівсько-Чивчинська область складена найдавнішими в Українських Карпатах породами: палеозойськими кристалічними вапняками, сланцями і метаморфізованими інтрузивними породами гранітного типу, тріасовими конгломератами, вапняками, доломітами і червоними сланцями, юрськими вапняками, крейдовими чорними сланцями і пісковиками. В північно-західній частині області поширені палеогенові конгломерати, мергелі і пісковики. За наявністю дислокованих палеозойських порід, значною глибиною розчленування, давньольодовиковими формами рельєфу, стрімкими схилами, гострими гребенями гір ця область відрізняється від суміжних. Найбільшим поширенням альпійських форм рельєфу виділяється масив Гуцульські Альпи, що на лівобережжі верхів’їв Тиси. Структурно й орографічно з Рахівським масивом пов’язані важкодоступні Чивчинські гори, розчленовані притоками Чорного і Білого Черемошів.
У ландшафтній структурі області домінують різко розчленовані середньогір’я з буроземними опідзоленими щебенюватими ґрунтами під смерековими та смереково-ялиновими лісами, вторинними (післялісовими) луками на верхній межі лісу. Від неї до 1700… 1800 м сягає пояс із гірської сосни, зеленої вільхи, ялівцю сибірського. В субальпійському лучному поясі переважають вторинні щільнодернисті злаки, осоки, наскельні угруповання. В Рахівських і Чивчинських горах поширені льодовикові цирки, кари, нагромадження грубоуламкової морени, воднольодовикові терасові комплекси. У верхів’ях Тиси, Білого і Чорного Черемошів та їхніх приток сформувалися гірсько-ущелинні та долинно-терасові вологі лісо-лучні комплекси.
Область Вулканічних Карпат приурочена до молодих неогенових структур, добре виражених у сучасному рельєфі. В умовах теплого і вологого клімату сформувались низькогірні широколисто-лісові та улоговинні лісо-лучні ландшафти. Вулканічний хребет над Закарпатською низовиною піднімається на 600… 700 м. Він складений андезитовими туфами, андезитами, андезито-базальтами, базальтами, утвореннями лавових потоків; потужність ефузивної товщі понад 1 км. Південні передгір’я Вулканічного хребта вкриті буроземно-підзолистими ґрунтами під дубово-буковими і дубовими лісами. Передгір’я розорані на 75% і відзначаються високою селітебною осво-єністю. Тут розвинені землеробство, виноградарство, садівництво, вирощування технічних культур. Березне-Ліпшанська міжгірська долина має ширину від 0,5 до 10 км, і в ній поєднуються улоговинні і терасово-долинні ландшафти. Ґрунти — бурі лісові під буковими лісами на схилах та лучні глейові, зайняті сільськими угіддями. Орні землі займають 20% території.
Солотвинська улоговина має ширину до 20 км. В її ландшафтній структурі виділяються пологосхилові низькогір’я і терасово-рівнинні ландшафти з дубово-буковими і буковими лісами. В долинах Тиси, Тересви, Тереблі і Ріки, що перетинають улоговину, сформувались заплавні ландшафти з дерновими глейовими ґрунтами, вторинними лісо-лучними угрупованнями. З виходами соляних діапірів в околицях Солотвини пов’язані прояви карсту. Солотвинська улоговина характеризується високою господарською освоєністю: орними землями зайнято до 20% території, лучними угіддями понад 40, лісами і чагарниками— 30%, розвиваються високопродуктивне тваринництво і лісове господарство.
Область Закарпатської низовини складена алювіальними суглинками, пісками, галькою, озерно-алювіальними глинами, галечниками з шарами гравію і піску. Формування низовини пов’язано з інтенсивними опусканнями в антропогені. Поверхня її слабо похилена на південний захід, абсолютні висоти зменшуються з 120… 116 м біля передгір’їв до 105 м на заході. Більшу частину рівнини утворюють тераси Тиси. На фоні рівнини виділяється Берегівське горбогір’я з відмітками 180… 367 м. Клімат області теплий і вологий. Вегетаційний період триває 234 дні, сума активних температур за рік становить 2900 … 3100°. Середня температура липня + 20°, а січня —3°. За рік випадає 620… 700 мм опадів. Переважають ландшафти низькотерасових слабо дренованих рівнин з дерновими опідзоленими глейовими, лучно-болотними і болотними ґрунтами під дубовими та чорновільховими лісами, вторинні остепнені луки, в яких домінують костриця, лисохвіст, мітлиця, тонконіг. Сучасна лісистість низовини становить 10 … 15%. Менш поширені ландшафти острівного горбогір’я з буроземно-підзолистими ґрунтами, залишками дубових лісів і виноградниками. Закарпатська низовина після осушення заболочених земель значно розорана (50%). Область відзначається високорозвиненим землеробством, садівництвом, продуктивним тваринництвом.