7 років тому
Немає коментарів

Наприкінці XIX ст. внаслідок збільшення вивозу хліба і сировини за кордон значно зросла роль причорноморських портів, особливо Одеси. На одному з кораблів, який прийшов з Америки за товаром, у баласті було дрібнесеньке насіння щириці білої (Аmаranthus albus L.), звичайної мешканки американських приміських зон. Перед тим як завантажити трюм, баласт разом з насінням викинули поблизу порту. Невдовзі на тому місці зазеленіли сходи рослини.

У 1882 р. «переселенців» помітили. Вперше виявив їх відомий дослідник південних степів Й. К- Пачо-ський. Учений зацікавився новою рослиною і деякий час спостерігав за її поширенням, яке здійснювалось у трьох напрямах. Спочатку вона «взяла курс» на південно-західні райони колишньої Херсонської губернії (Вигода, Куяльник, Кучурган, Маяки, Спея та ін.). Залізницями наприкінці 80-х років щириця біла була занесена до Умані. Другий шлях пролягав до південних районів Бесарабії, третій — на схід, де в 1897 р. у м. Херсоні утворився великий осередок чужинки. З Херсона щириця по Дніпру досягла північних кордонів Херсонської губернії. Одночасно вона поширювалася Херсонським повітом у південно-західному напрямі. Херсонсько-Миколаївською залізницею «мандрівниця» досягла станції Копані, а потім по дорозі від Асканії-Нова до Каховки рушила в сусідній Дніпропетровський повіт Таврійської губернії. У східній частині Херсонського повіту колонії рослини безперервно збільшувались, і вже на початку XX ст. заокеанський бур’ян часто траплявся на вулицях, біля доріг, на засмічених вапняково-кам’янистих кручах високого берега Дніпра. Щириця біла почала засмічувати поля. В українських степах умови для розповсюдження щириці були якнайкращі. Вона «використовувала» залізниці, отари, які переносили дрібне насіння з брудом. Весняна повінь, дощові потоки, степовий вітер також досить далеко розносили її насіння.

Щириця біла

Щириця біла

З кожним роком щириця біла поширювалася все далі й далі, просуваючись углиб материка на північ. У 1910 р. вона вже була в Дніпропетровську. Через кілька років з’явилася в Києві, в 1914 р. колонії її вже освоювали околиці м. Куп’янська Харківської губернії, а в 1921 р. її помітили в м. Харкові. Після того як на таких великих залізничних вузлах, як Київ і Харків, утворилися осередки цього іноземного бур’яну, темп його поширення значно прискорився. Рослина приживалась на станціях і полустанках в Київській, Полтавській губерніях та у північно-східних степах. У 1921 р. її виявили в Кременці, в 1924 р.— на залізниці в Лубнах на Полтавщині, на початку 20-х років у м. Білій Церкві, в с. Миронівці на Київщині, у 1927 р.— на околицях Черкас. З харківського осередку рослина поширилася на Луганщину, Донбас, Запоріжжя. Так лише за 45 років щириця біла поширилася по всій степовій частині України, створила численні осередки в лісостепових районах, переважно на Лівобережжі, заселивши непридатні землі, залізничні насипи, прижитлові ділянки, городи, а подекуди й поля. Ця однорічна рослина виявилася не тільки плодовитою, а й надзвичайно посухостійкою.

Розповсюдження щириці білої по Україні

Розповсюдження щириці білої по Україні

У західні й північні лісові райони щириця біла не проникла. На перешкоді став вологий клімат цих районів, який виявився несприятливим для розвитку щириці. Правда, залізницею вона мандрує дуже далеко, аж до самого Балтійського моря. У 1958 р. її знайшли в Естонії на станції Тарту, а в 1964 р. у Псковській і Ленінградській областях.

У східному напрямі «зелене воїнство» просувається швидко. Воно заполонило степову й лісостепову зони Європейської частини СРСР, Кавказ, посунулося в Західний Сибір і Середню Азію. Навіть на Далекому Сході з’явилася ця рослина. Звичайно у різні місця вона потрапляла з різних осередків, у тому числі й закордонних.

Нині щириця біла є одним з найбільш поширених бур’янів у степовій частині України, центральних і східних районах Лісостепу.