4 роки тому
Немає коментарів

У кожного народу є свої улюблені квіти. Деякі навіть увійшли до символіки гербів країн або міст. З давніх-давен народною квіткою на Україні була рожа рожева (Alcea rosea L.), або мальва чи шток-роза, як її називали садівники. Квітка, яка так прийшлася до душі цілому народові, потрапила на її територію з далеких країв.

Родина мальвових налічує 1600 видів. Переважна більшість їх — мешканці тропічних і субтропічних областей земної кулі. В помірній зоні мальвових мало. Проте багато представників цієї родини поширено в культурі далеко за межами своїх природних ареалів. Найбільш відомі з них волокнисті рослини: бавовник, кенаф, канатник, сіда; лікарські: деякі види алтеї та мальв; декоративні: гібіскус, шток-роза, мальви, хатьма. Є серед мальвових також їстівні і медоносні рослини. На Україні родина мальвових представлена лише 28 видами, причому місцевих усього 9, а решта — культурні рослини (9 видів) і адвентивні бур’яни (10 видів).’

Близькі родичі рожі — алтея лікарська (Althaea officinalis L.) і мальви — здавна широко використовувалися в південних країнах для лікування багатьох хвороб. Відомості про їх цілющі якості знаходимо, наприклад, ще в трактаті індо-тібетської медицини «Вайдур’я онбо» (XVII ст.), де препарати з цих рослин рекомендуються як засіб проти лихоманки. Цілющі властивості алтеї здавна були відомі і на Україні. Ця багаторічна рослина, поширена в помірній смузі Європи і Азії, спорадично трапляється на Україні на узліссях і серед чагарників у заплавах річок, при дорогах, понад рівчаками, на вигонах, вологих луках, у солончакуватих місцях. Зустрічається не часто, що пояснюється можливим знищенням рослин при заготівлі коренів як лікарської сировини.

Для лікування цих самих хвороб використовується також рожа рожева, настільки близька родичка алтеї, що її ще недавно зараховували до того самого роду. Правда, дія лікувальних препаратів з рожі дещо слабша. Цілюща сила і висока декоративність сприяли широкому поширенню в культурі цього виду.

Батьківщина рожі рожевої — Передня Азія. Там вона росте в Сірії і прилеглих країнах. Природний ареал її охоплює також Балкани, Італію, південні райони Франції, острів Кріт. Людина поширила рожу рожеву по всій Європі до Норвегії й Англії, в Малій Азії, Індії, ОАР.

Рожа рожева

Рожа рожева

Час появи рожі рожевої на Україні невідомий. З більш пізніх часів збереглися відомості про вирощування цієї рослини в Москві. В XVII ст. її вирощували в саду при хоромах царя Петра І.

Рожа рожева здавна була популярна на Україні, її високі стебла з яскравими рожевими, пурпуровими, білими квітками прикрашали мало не кожну садибу. Вона виявилася ще медоносом, чудовим пергоносом, а із сортів з темно-фіолетовими квітками виготовляли фарбу для харчових продуктів. Нарівні з нагідками і чорнобривцями, м’ятою і любистком, рожа рожева створювала національний колорит українського села.

З роками ефективніші медичні препарати і нові декоративні рослини потіснили рожу. Тепер ця рослина лише як декоративна культура використовується, хоча і рідко, в озелененні сіл і міст. За тривалий час культивування вид добре натуралізувався, оскільки природні умови виявилися сприятливими для його розвитку. Місцями рожа рожева дичавіє і подекуди трапляється поза культурою на подвір’ях, по городах, під парканами та на пустирях.

Не виключено, що красиву й цілющу заморську квітку завозили на Україну з метою культивування з різних місцевостей і різними способами. Про наявність іноземних осередків її поширення свідчать назви рослини. Так, назва шток-роза, що поширена серед садоводів, походить з німецької мови. Тому припускають, що в декоративному садівництві цей вид поширювався насінням, завезеним з такою назвою з Німеччини. А в країнах Середземномор’я назва її має в основі слово «роза». Звідси, мабуть, і виникла дещо перекручена українська назва «рожа». Назва «мальва», під якою рожа була відома в Росії і Німеччині,— це перекладене з латинської мови найменування близького роду з тієї самої родини.

Мальва непомітна

Мальва непомітна

Справжні мальви, а їх на Україні 9 видів, також мають лікувальні властивості. Є відомості, що в Росії напаром з мальви (російська назва якої «проскурняк») ще на початку XVI ст. лікували хворих. Нині як лікарські рослини використовуються: мальва лісова (Malva sylvestris L.), мальва вирізана (Malva excisa Reichenb.), мальва непомітна (Malva neglecta Wallr.). Останній вид та близький до нього — мальва маленька (Malva pusilla Smith) відомі як бур’яни присадибних ділянок, городів, пустирів. Інші види мальв теж часто виступають у ролі бур’янів. Це мальва мускусна (Malva moschata L.), мальва кучерява (Malva crispa (L.). L.), мальва мавританська (Malva mauritana L.), мальва ніцька (Malva nicaeensis All.), мальва кільчаста (Malva verticillata L.), занесені в різний час з Середземномор’я. Середземноморського походження також мальва вирізана та мальва двозначна. Мальва маленька і мальва непомітна, які тривалий час вважалися аборигенами європейської флори, виявилися пришельцями з Давньосередземноморської області, занесеними в помірну смугу Європи у дуже давні часи. Протягом віків вони настільки призвичаїлись до нових умов існування, що відрізняються тепер від місцевих видів лише тим, що не входять до складу природних рослинних угруповань. Деякі види мальв, зокрема мальва кільчаста і мальва непомітна, цінуються як кормові рослини. На Україні мальви називають ще калачиками за своєрідну форму плодів, що нагадують випечений калач.

Найбільш давній переселенець з родини мальвових — гібіск трійчастий (Hibiscus trionum L.) — мешканець субтропічних районів Середземномор’я. Вважають, що його занесено в стародавні часи з насінням сільськогосподарських культур, можливо, проса. Тепер цей однорічний бур’ян з трійчастими листками і великими квітками, що мають жовтуваті віночки з пурпуровою плямою біля основи пелюсток, поширений переважно в південно-західних степових і лісостепових районах та в Криму. Засмічує посіви проса, кукурудзи, тютюну, баштанних культур, росте по перелогах, узбіччях шляхів.

Канатник Теофраста (Abutilon theophrastii Medik.) — однорічна рослина, густо опушена м’якими волосками, з великими цілісними округло-серцевидними листками і жовтими п’ятипелюстковими квітками. У Китаї в XIII ст. він був введений у культуру. Походить з Південної і Південно-Східної Азії. Культивується в країнах Східної Азії і в деяких районах СРСР заради міцного грубого волокна, яке використовується при виготовленні мотузок, канатів тощо. Канатник легко дичавіє. На час достигання плодів стебла і розчепірені гілки стають сухими і пружними. Плоди з 12—15 волохатих з’єднаних між собою листянок з двома, зверненими назовні ріжками, кожна з яких дозріваючи відкривається по шву. Досить лише трохи зачепити рослину, і від струсу з кожного отвору висипається насіння, яке рясно встеляє грунт.

Уперше на Україні в здичавілому стані канатник помітили на засмічених місцях біля Лубен і Полтави в середині минулого століття. Гадають, що потрапив він сюди з Лубенського ботанічного саду. Тепер канатник Теофраста зустрічається спорадично на забур’янених місцях в Лісостепу і Степу, іноді — у великій кількості, особливо в південно-західних областях.

Так внаслідок занесення синантропних видів порушуються кількісні співвідношення між родинами рослин, які склалися у флорі певного регіону протягом століть. Одні родини швидко збагачуються новими видами, інші втрачають своїх представників. Зміна співвідношень між систематичними групами позначається на загальних тенденціях розвитку флори.