7 років тому
Немає коментарів

Серед своїх родичів нетреба ельбінська (Xanthium albinum (Widd.) H. Scholz) виявилася рекордсменкою як за темпами поширення, так і за життєздатністю. Це порівняно молодий вид, що росте в Середній Європі. Але батьківщина його предків — Північна Америка.

Вперше на Україні нетребу ельбінську знайшли у 1928 р. в Херсонській області на морському узбережжі та на околицях м. Миколаєва. Можливо, насіння цього виду було занесено в овечій вовні, адже Херсонщина здавна вважалася центром вівчарства в українських степах. Не виключено, що його завезли в заповідник Асканія-Нова з тваринами, звідки він і розселився по Херсонській області.

Спочатку він поширювався дуже повільно. До Великої Вітчизняної війни нетреба ельбінська була поширена переважно в Присивашші. Великі зарості цієї рослини спостерігали також у 1939 р. українські ботаніки П. А. Опперманн і В. А. Чешко в Миколаївській області на березі Бузького лиману. На той час цей бур’ян ріс там по берегах річок, лиманів та на вигонах. Поштовхом до збільшення темпів розповсюдження було утворення його нового осередку під час війни в районі м. Києва. Як і в усіх нетреб, плоди цієї рослини мають обгортку, з численними гачечками і двома дзьобовидними колючками на верхівці, що розходяться під гострим кутом. На відміну від нетреби звичайної і нетреби колючої стиглі плоди забарвлені в темно-коричневий колір і вдвічі більші за розміром. Вони скупчені у верхній частині рослини в пазухах листків. У кожному з таких скупчень їх буває понад десять. Плоди легко відриваються від плодоніжок і чіпляються за вовну тварин, одяг людини, різні транспортні засоби, вантажі тощо. Обгортка і гачечки густо вкриті щетинистим шорстким опушенням, що захищає плоди від загнивання і забезпечує їх розповсюдження течіями, дощовою водою і повінню.

Нетреба ельбінська

Нетреба ельбінська

З Києва нетреба ельбінська почала швидко поширюватися по Дніпру, шосейних дорогах та залізницях, займаючи нові райони і утворюючи нові осередки.

За досить короткий час вона широко розселилася майже по всій Україні, за винятком західних областей, які вона лише тепер починає «освоювати». Величезні колонії нетреба ельбінська утворює на околицях великих міст, по берегах річок і вибитих худобою пасовищах. На пустирях, берегових косах, морських узбережжях, залізничних і шосейних насипах тягнуться нескінченні зарості цього бур’яну. Подекуди він засмічує просапні культури, сади, виноградники. Його життєздатність і пластичність виняткові. Плодючість окремих, добре розвинених особин досягає 3000 сім’янок. На 1 м2 заростей бур’яну запас сім’янок становить понад 8000. Проростаючи, насіння виділяє речовини, які пригнічують ріст і розвиток інших рослин. При пошкодженні кореня на вузлах стебла утворюється додаткове коріння, яке виконує функції відмерлого кореня. Ці біологічні особливості дають змогу нетребі ельбінській переважати над сусідніми рослинами в боротьбі за існування.

Колонії на захоплених «плацдармах» за воєнні і повоєнні роки розросталися і множилися. Жовто-зелені хвилі ненаситної чужинки котилися долинами Дніпра, Дону, Волги, розплескувалися по перелогах та випасах, поглинали околиці великих залізничних вузлів, дісталися Кавказу і Середньої Азії. Так за 35 років переселенкою з Ельби був поставлений своєрідний рекорд та фінішу цього настирного землепрохідця не видно й досі. Історія його мандрів чекає свого продовження.