Регулювання стоку гідровузлами – найбільш масштабне вторгнення в життя річкової заплави. Його вплив різний у верхньому і нижньому б’єфах. У межах водосховища заплава практично перестає існувати. У зоні змінного підпору, де річковий режим періодично змінювався озерним, спостерігається інтенсивна акумуляція наносів, унаслідок чого дно русла і поверхня заплави поступово нарощуються, чим зумовлюється підвищення рівнів води в річці. Цей процес викликає розповсюдження регресивної акумуляції, в результаті якої тривалість і висота затоплення заплави на ділянці вище за водосховище зростають, поступово охоплюючи чимраз нові ділянки вище по річці. При цьому темпи відкладення намулку на заплаві прискорюються, заплавний рельєф швидше вирівнюється, ґрунти в притерасових і центральних зонах перезволожуються, а в прируслових, навпаки, опіщанюються. Відбувається пожвавлення раніше відмерлих заплавних проток. При збільшенні тривалості затоплення на декілька місяців, заплави повністю виводяться з сільськогосподарського обігу.
На зміну стану заплави нижнього б’єфа впливають в основному гли-бинна ерозія, зменшення висоти повеней, скорочення заплавності й освіт-лення потоку. Врізання русла і скорочення заплавності відображаються, насамперед, на високих рівнях заплави – вони починають швидко перет-ворюватися на перші надзаплавні тераси, відбувається їх остепнення. Ти-пові зональні ґрунти, що характерні для надзаплавних терас і вимагають сотні років для утворення повного профілю, на таких “квазітерасах” не утворюються. На заплавних ґрунтах, що вже не одержують періодичного підживлення у вигляді органомінерального намулку, вміст живильних речовин скорочується, в результаті чого вони поступово перетворюються на недорозвинені (через їх молодість) і малородючі зональні ґрунти. Це швидко відображається на складі рослинності: вона стає сухолюбною, заплавні види щезають, поступаючись у трав’яному покриві місцем мало-продуктивним місцевим зональним видам; кількість біомаси в цілому скорочується. Освітлення потоку уповільнює темпи намулонакопичення і зростання заплави у висоту. Припинення надходжень родючого мулу під час повеней на старі високі заплави, зниження горизонту ґрунтових вод як наслідок посадки рівнів на річці посилюють процес остепнення заплавних луків, деградацію заплавних ґрунтів і зниження продуктивності заплавної рослинності, у тому числі й культурної. Для збереження її на рентабель-ному рівні на заплавах у нижніх б’єфах доводиться будувати зрошувальні системи для штучного обводнення посівних площ. Все це істотно погір-шує екологічну ситуацію на заплавах у нижніх б’єфах великих гідровузлів у порівнянні існуючою при побутовому режимі.
Ще несприятливіші для заплав екологічні наслідки будівництва ставків із глухими дамбами на малих річках. Тут стік, як правило, повністю при-пиняється – весною він накопичується в ставах, улітку випаровується й розбирається на зрошування. У результаті заплави нижче дамб переста-ють затоплюватися і втрачають свої якості; рослинний стан на них зміню-ється. Малі глухі дамби часто прориваються в роки з високими повенями; тоді матеріал, з якого зроблені дамби, мул, що накопичився в ставках, ро-зносяться потоком по всій заплаві нижче по течії, ховаючи ґрунти і приг-нічуючи рослинність. Позитивний вплив на заплави малих річок у нижніх б’єфах робили невеликі регульовані дамби млинів і малих ГЕС, зараз вже повсюдно зруйновані. Розливи річок тут практично не спостерігалися, водночас підвищувався меженний стік, що супроводжувалося підйомом рівнів ґрунтових вод. Поліпшувалося обводнення заплав, і підвищувалася врожайність заплавних луків. Можна вважати, що ліквідація водних мли-нів і малих ГЕС зіграла в цьому відношенні явно негативну роль.
Водозабір у значних масштабах призводить до абсолютного скоро-чення стоку, навіть під час повеней, нижче місць відбору води, а отже, і до зниження рівнів, частоти затоплення заплави і високих мілин. Останнє сприяє їх заростанню і утворенню нових заплавних площ, які, проте, ма-лопридатні в господарському відношенні; в той же час активізуються ро-змиви середньої і високої заплави. Як і в нижніх б’єфах гідровузлів, зни-ження заплавності призводить до неоднозначних наслідків на заплавах річок у різних природних умовах. У більшості випадків на високій заплаві продуктивність біомаси падає через зниження природного обводнення і скорочення привносу родючого намулку. У результаті екологічна напру-женість на заплавах нижче водозаборів зростає. Щоб уникнути втрати родючості заплавних земель потрібно при проектуванні водозаборів вра-ховувати необхідність збереження річкових русел і заплав як природних об’єктів.