Рекреаційне використання заплав при грамотній постановці питання сприяє окультуренню заплавного ландшафту шляхом створення гідропарків, будинків відпочинку, водних атракціонів, культурних пляжів. Саме по собі це втручання не тільки не порушує екологічного стану за-плави, але і створює сприятливі умови для життя населення. Воно супроводжується, як правило, будівництвом на обмеженій площі комплексу невеликих споруд і спричиняє підвищене механічне навантаження на заплаву. При цьому на перше місце виступає проблема утилізації відходів і запобігання забрудненню річкових, старичних і ґрунтових вод. Кар’єри, що виникають на заплавах при видобутку будматеріалів, повністю знищують заплаву. Після закінчення розробок на їх місці залишаються заповнені водою пониження, іноді – глибокі озера, розділені вузькими перемичками. Знищення частини заплави порушує характер взаємодії заплавного і руслового потоків, що склався, погіршує екологічну ситуацію: непроточні водоймища починають цвісти, стають розсадниками комарів і т.д. Для відновлення екологічної рівноваги, ліквідації негативних наслідків видобутку необхідна рекультивація ділянок колишньої заплави після закінчення розробок залежно від місцевих умов і потреб. Поблизу великих міст ділянки кар’єрів можна перетворити на ставки для відпочинку. Реально також створення у відпрацьованих кар’єрах рибних сажалок.
При розробці розсипних корисних копалини відбуваються складніші зміни заплавних ландшафтів. Їх можна підрозділити на два типи: створен-ня штучних негативних форм рельєфу – канав, каналів, відстійників, запо-внених водою, і утворення нових штучних позитивних форм рельєфу – гребель, дамб, відвалів відпрацьованого грунту. У результаті на заплавах утворюється техногенний рельєф, представлений відвалами у вигляді елі-псоподібних, а також водоймищами, тобто – відстійниками, каналами і т.д., які збільшують площу водного дзеркала в 3-10 разів у порівнянні з природними умовами. В цілому рельєф заплави перетворюється в горбис-то-западинний, що нагадує в мініатюрі льодовиковий, проте горби і запа-дини тут або взагалі позбавлені рослинності (що додає їм схожості з “мі-сячним ландшафтом”), або покриті розрідженим покривом рослин.
Обвалування заплав застосовується з метою захисту заплавних зе-мель від періодичних затоплень, викликаних головним чином літніми па-водками в період цвітіння і плодоношення культур. Тому воно поширене на заплавах річок із паводковим режимом у сільськогосподарсько розви-нених районах країн Балтії, Білорусі, України, Молдові, в Закавказзі, на рівнинах Середньої Азії, в Росії і на Далекому Сході. При незахищеній заплаві сильні повені, що спостерігаються приблизно один раз у 10 років, знищують усі штучні насадження через відсутність під ними дернини, знятої при відкритті. Після обвалування заплави перестають затоплюватися, проте при цьому повністю припиняється промивання заплавних ґрунтів, винесення з них легкорозчинних солей, відкладення родючого намулку. Це викликає збідніння ґрунтів і пригнічення специфічних заплавних видів культур. Екологічні наслідки обвалування суперечливі: з одного боку зменшується небезпека літніх повеней, але, з іншого – відбувається збідніння заплавних ґрунтів і зниження врожайності сільськогосподарських культур. Оскільки вірогідність повеней зберігається (наприклад, в екстремально багатоводні роки чи при розмиві гребель), то в цілому екологічна напруженість може оцінюватися на таких заплавах як достатньо висока. Припинення затоплення заплав спричинює також зміни руслових процесів у зв’язку з концентрацією потоку повені в руслі. У ряді випадків це призводить до посилення розмиву берегів, розширення і обміління русел. Боротьба з подібними явищами на обвалуваних річках полягає в правильному зведенні гребель за рахунок внутрішньозаплавного матеріалу, в залісненні берегів, зокрема гребель.