Річкою, на відміну від струмка, балки, канави, прийнято називати постійно діючий водотік, первісно утворений природним шляхом, що має течію води протягом року (а якщо пересихає чи перемерзає, то на короткий час і не щороку). Оскільки в різних ландшафтних зонах розміри водотоків, що тимчасово пересихають чи перемерзають, дуже різняться між собою, різними будуть і розміри річки, яку за класифікацією відносять до малої.

Думки спеціалістів щодо вихідного розміру малої річки неоднакові. Одні пропонують класифікувати їх, виходячи з довжини, інші – з площі, з якої річка збирає воду, або залежно від витрат води, яку спроможне пропустити русло річки і т. д.

Соколов відносить до категорії малих річок річки з площею водозабору 3000 – 5000 км2.

Рохмістров В.Л. та Наумов С.С. встановили таку градацію для виділення малих річок:

Таблиця 8.1

Градація малих річок

Категорія річки

Довжина водотоку, км

Площа водозбору, км2

Витрата води, м3

Незначні річки

0 – 10

6,26

0,04

Дуже малі річки

11 – 20

37,56

0,4

Найменші річки

21 – 50

114,07

1,2

Середньо-малі річки

51 – 100

318,01

4,1

Малі річки

101 – 250

4000

13

 

Водогрецький В.Е. вважає малими річки довжиною менше 100 км.

Згідно з ГОСТами 19179-73, 17.1.1.02-77 малими є річки з площею водозбору до 2000 км2 та середнім багаторічним стоком у період низької межені, що не перевищує 5 м3/с.

У США, наприклад, до категорії “мала річка” відносять водотоки з площею водозбору від 400-600 км2 у гірських і до 2000-4000 км2 у рівнинних районах.

Згідно з Європейською Водною Рамковою Директивою (2000 р.) до малих відносять річки з площею водозбору від 10 до 100 км2, середніх – 100-1000 км2, великих – 1000-10000 км2, дуже великих – більше 10000 км2.

У Росії малими річками є річки довжиною до 200 км, площею водозабору до 3000 км2.

В Україні існує два кількісних критерії, відповідно до яких річки класифікують за розмірами. За критерієм, в основу якого покладено площу водозбору, до категорії “мала річка” віднесені водотоки з площею басейнів не більше 2000 км2 за умови, що річка розташована в одній фізико-географічній зоні з властивим для неї гідрологічним режимом. За критерієм, що базується на довжині водотоку, до малих належать річки, довжина яких не перевищує 100 км. Така класифікація досить умовна, оскільки не зовсім відповідає природним умовам, в яких знаходиться водозбірний басейн. Так, в умовах зони Степу з рідкою гідрографічною мережею водотік довжиною до 100 км нерідко розглядають як досить значний. Подібна річка може бути єдиним джерелом водозабезпечення цілого району. А на Півночі, де гідрографічна мережа добре розвинена, до категорії “мала річка” інколи відносять водотоки з довжиною більш як 200 км.

Відповідно до Водного кодексу України (ст. 79) в нашій країні до категорії “мала річка” віднесені річки з площею водозбору до 2000 км2. Відмінність малих річок від великих чи середніх полягає не тільки в їх довжині чи площі басейну. Вони відрізняються передусім ступенем залежності властивих їм біопроцесів від навколишнього водозбору. У великих річках на гідрологічний, гідрохімічний режими, а також екологічний стан більшою мірою впливають кліматичні умови, а також процеси, що відбуваються в межах русла та заплави. Гідрологія, гідрохімія, процеси самоочищення, якість вод малих річок залежать від стану водозбірної площі, від процесів, що переважають на суходолі в зонах їх басейнів. Малі річки формують водні ресурси, гідрохімічний режим та якість води середніх та великих річок, створюють природні ландшафти великих територій. Існує і зворотний зв’язок – функціонування басейнів малих річок визначається станом регіональних ландшафтних комплексів.

Такі розміри зумовлюють не тільки відносну маловодність, але і специфічний гідрологічний режим, що відрізняється від режиму середніх і великих річок своєю невеликою природною зарегульованістю. Кожна, навіть досить незначна злива обов’язково позначається на ході рівнів води у вигляді піка дощового паводку; навпаки, в посушливі періоди, коли протягом двох-трьох тижнів не випадають дощі, може відбутися повне пересихання малих річок, особливо в лісостеповій і степовій зонах.

Малі річки відрізняються від середніх і великих формою живого перерізу русла, що створює особливі умови взаємодії потоку і русла і, як наслідок, дає підставу для виділення особливого типу руслових процесів – руслові процеси на малих річках. Поперечний профіль русел малих річок нагадує параболу, де ширина і глибина є співмірними величинами, тоді як на середніх і великих річках ширина річки не менше ніж на два порядки перевищує її глибину.

Горизонтальні міграції русел здійснюються на малих рівнинних річках украй сповільнено в порівнянні з великими (середніми) річками. Навіть якщо їх долини складені рихлими відкладеннями, швидкість розмиву берегів лише на окремих, дуже коротких ділянках складає 1-2 м/рік; на значному їх протязі розмив відбувається тільки під час високих повеней. Струмки і річки до 2-3-го порядків характеризуються, як правило, прямолінійним нерозгалуженим руслом через малу величину стоку руслоформуючих наносів і, починаючи від витоку, по всій довжині або більшій її частині є врізаними незалежно від геолого-геоморфологічних умов їх формування.

 Безымянный

Рис. 8.1 – Види вільних (I) , врізаних (II) і адаптованих (III) меандр:

а – сегментні; б – петлеподібні; в – синусоїдальні; г – прорвані;

д – завалені; е – скриньові.

 

На всій довжині малі річки, протікаючи у вільних умовах розвитку руслових деформацій, меандрують, утворюють, як правило, дуже круті петлеподібні звивини, що випрямляються тільки за рахунок весняного розмиву берегів на їх шпорах. Розгалужені русла для малих річок взагалі нетипові, острови на них виникають унаслідок випадкових причин.

Транспорт наносів на річках залежить від ерозійно-транспортуючої здатності водного потоку (ЕТЗ) – величини потенційної витрати наносів річки даної водності. При великих похилах ЕТЗ буде значно вище, ніж при малих; з іншого боку, чим багатоводніша річка, тим більшу кількість наносів вона може переносити. Тому для малих річок ЕТЗ у цілому залишається невисокою через невеликі значення їх водності.