Невелика водоносність малих річок, низькі абсолютні значення витрат води, невисока зарегульованість їх стоку і швидке реагування водного режиму на погодні умови на водозборі, високий ступінь залежності морфології і морфометрії русел від місцевих чинників визначають особливу чутливість малих річок до всіх змін зовнішніх умов, викликаних як зміною природних чинників, так і антропогенними діями. Будь-яке з них може призвести до серйозних, часто незворотних трансформацій русла малої річки, аж до його повного відмирання і водночас абсолютно не позначитися на русловому режимі і стані русел середніх і, тим більше, великих річок.

Відображаючись у збільшенні або зниженні ЕТЗ малих річок, ці зміни призводять або до врізання русел, якщо на річці виникає дефіцит наносів, або, що відбувається значно частіше внаслідок антропогенної дії на водозбірні площі, до виникнення надлишку наносів і їх акумуляції в руслах, аж до їх замулення і подальшого відмирання. Замулення річок, таким чином, є наслідком надмірного надходження в русла малих річок матеріалу, знесеного зі схилів у результаті антропогенної ерозії ґрунтів при їх відкритті і зведенні лісів. У разі скорочення стоку води через пониження рівня ґрунтових вод із тієї ж причини, відбувається пересихання річок.

Врізання малих річок супроводжується помітним зниженням відповідних рівнів води, обсиханням водозаборів, остепенінням заплавних угідь. При акумуляції наносів і замулюванні річок погіршується якість води, водозабори заносяться наносами, ускладнюючи водопостачання, заплавні землі заболочуються. В обох випадках погіршуються умови життя і діяльності людей на надрічкових територіях, виникає екологічна напруженість.

Серед природних чинників її виникнення найважливішим є русловий режим малих річок, тобто сама руслоформуюча діяльність. Малі річки, що протікають у горах, характеризуються високими похилами, що становлять десятки і сотні проміле, і є руслами порожисто-водоспадними або гірськими з нерозвиненими алювіальними формами. Будучи дуже стійкими в плані, вони активно здійснюють масовий транспорт крупноуламкових наносів під час паводків. У межень ЕТЗ малих гірських річок також дуже велика, що виявляється у винесенні мулистих, дрібнопіщаних і гравійно-галькових наносів (за відсутності постійно діючого джерела їх надходження) і повному освітленні потоку в цю фазу режиму.

У подібних умовах екологічний стан малих річок навіть при антропогенних змінах стоку наносів в їх басейнах звичайно зберігається задовільним – замулення малих гірських річок, занесення їх крупноуламковим матеріалом, евтрофування і скорочення поверхневого стоку практично не відбувається. Виняток становлять річки, що протікають у районах гірничодобувної промисловості, а також річки, по яких періодично проходять селеві потоки. У останньому випадку надлишок надходжень матеріалу зі схилів долин призводить до акумуляції наносів, незважаючи на високу швидкість і бурхливий характер течії. Самі селеві потоки являють підвищену небезпеку для життя і діяльності людей не тільки в долинах малих річок, але й у тих регіонах, де вони виходять (долини великих річок, внутрішньогірські улоговини, передгір’я та ін.), викликаючи руйнування будівель і комунікацій, загибель людей. В інших випадках для гірських річок характерною стає підвищена каламутність навіть у межень, можлива зміна хімічного складу води.

На малих рівнинних річках розкид значень похилів також достатньо великий – від 0,01 до 3-4‰, причому саме в цих діапазонах відбуваються якісні зміни руслових процесів, що виражаються в переході від бурхливого режиму потоків до спокійного і зміні форм транспорту руслоформуючих наносів. Русла рівнинних малих річок найбільшою мірою реагують на зміну як природних, так і антропогенних умов формування – навіть незначна зміна ЕТЗ, викликана скороченням водності або зростанням стоку наносів із водозбору, призводить до несприятливих змін русел і зростання екологічної напруженості.

В умовах однорідних порід, що добре розмиваються, відносно великі похили спостерігаються у верхів’ях малих річок, упродовж перших (до 10) кілометрів від витоку, а потім плавно зменшуються відповідно до збільшення водності річки і зростання її порядку.

Інтенсивність горизонтальних руслових деформацій, що виражається в розмиві берегів і блуканні річкових русел, є природною передумовою виникнення і розвитку екологічної напруженості на малих річках: чим швидше розмиваються береги, тим більша вірогідність руйнування прибережних будівель і комунікацій, скорочення площі цінних луків.

У природному розвитку русел малих річок велике значення мають місцеві природні чинники (схили, дефляційні, ґрунтово-ботанічні), дія яких носить часто випадковий характер. Так, глиби порід, що скачуються з бортів долини, осипи, конуси винесення з ярів і балок поставляють в русла матеріал, об’єм якого співмірний з їх розмірами, змінюють конфігурацію русел, утворюючи випадкові вигини і повороти. В лісовій зоні може відбуватися природне замулення русел малих річок при виникненні в них заломів від дерев, що потрапили в річки при розмиві берегів. Такі заломи стають місцевими базисами ерозії, вище яких на річках відбувається акумуляція наносів і обміління річок.

Невелика водоносність малих річок, низькі абсолютні значення витрат води, невисока зарегульованість їх стоку і швидке реагування водного режиму на погодні умови на водозборі, високий ступінь залежності морфології і морфометрії русел від місцевих чинників визначають особливу чутливість малих річок до всіх змін зовнішніх умов, викликаних як зміною природних чинників, так і антропогенними діями. Будь-яке з них може призвести до серйозних, часто незворотних трансформацій русла малої річки, аж до його повного відмирання і водночас абсолютно не позначитися на русловому режимі і стані русел середніх і, тим більше, великих річок.

Відображаючись у збільшенні або зниженні ЕТЗ малих річок, ці зміни призводять або до врізання русел, якщо на річці виникає дефіцит наносів, або, що відбувається значно частіше внаслідок антропогенної дії на водозбірні площі, до виникнення надлишку наносів і їх акумуляції в руслах, аж до їх замулення і подальшого відмирання. Замулення річок, таким чином, є наслідком надмірного надходження в русла малих річок матеріалу, знесеного зі схилів у результаті антропогенної ерозії ґрунтів при їх відкритті і зведенні лісів. У разі скорочення стоку води через пониження рівня ґрунтових вод із тієї ж причини, відбувається пересихання річок.

Врізання малих річок супроводжується помітним зниженням відповідних рівнів води, обсиханням водозаборів, остепенінням заплавних угідь. При акумуляції наносів і замулюванні річок погіршується якість води, водозабори заносяться наносами, ускладнюючи водопостачання, заплавні землі заболочуються. В обох випадках погіршуються умови життя і діяльності людей на надрічкових територіях, виникає екологічна напруженість.

Серед природних чинників її виникнення найважливішим є русловий режим малих річок, тобто сама руслоформуюча діяльність. Малі річки, що протікають у горах, характеризуються високими похилами, що становлять десятки і сотні проміле, і є руслами порожисто-водоспадними або гірськими з нерозвиненими алювіальними формами. Будучи дуже стійкими в плані, вони активно здійснюють масовий транспорт крупноуламкових наносів під час паводків. У межень ЕТЗ малих гірських річок також дуже велика, що виявляється у винесенні мулистих, дрібнопіщаних і гравійно-галькових наносів (за відсутності постійно діючого джерела їх надходження) і повному освітленні потоку в цю фазу режиму.

У подібних умовах екологічний стан малих річок навіть при антропогенних змінах стоку наносів в їх басейнах звичайно зберігається задовільним – замулення малих гірських річок, занесення їх крупноуламковим матеріалом, евтрофування і скорочення поверхневого стоку практично не відбувається. Виняток становлять річки, що протікають у районах гірничодобувної промисловості, а також річки, по яких періодично проходять селеві потоки. У останньому випадку надлишок надходжень матеріалу зі схилів долин призводить до акумуляції наносів, незважаючи на високу швидкість і бурхливий характер течії. Самі селеві потоки являють підвищену небезпеку для життя і діяльності людей не тільки в долинах малих річок, але й у тих регіонах, де вони виходять (долини великих річок, внутрішньогірські улоговини, передгір’я та ін.), викликаючи руйнування будівель і комунікацій, загибель людей. В інших випадках для гірських річок характерною стає підвищена каламутність навіть у межень, можлива зміна хімічного складу води.

На малих рівнинних річках розкид значень похилів також достатньо великий – від 0,01 до 3-4‰, причому саме в цих діапазонах відбуваються якісні зміни руслових процесів, що виражаються в переході від бурхливого режиму потоків до спокійного і зміні форм транспорту руслоформуючих наносів. Русла рівнинних малих річок найбільшою мірою реагують на зміну як природних, так і антропогенних умов формування – навіть незначна зміна ЕТЗ, викликана скороченням водності або зростанням стоку наносів із водозбору, призводить до несприятливих змін русел і зростання екологічної напруженості.

В умовах однорідних порід, що добре розмиваються, відносно великі похили спостерігаються у верхівях малих річок, упродовж перших (до 10) кілометрів від витоку, а потім плавно зменшуються відповідно до збільшення водності річки і зростання її порядку.

Інтенсивність горизонтальних руслових деформацій, що виражається в розмиві берегів і блуканні річкових русел, є природною передумовою виникнення і розвитку екологічної напруженості на малих річках: чим швидше розмиваються береги, тим більша вірогідність руйнування прибережних будівель і комунікацій, скорочення площі цінних луків.

У природному розвитку русел малих річок велике значення мають місцеві природні чинники (схили, дефляційні, ґрунтово-ботанічні), дія яких носить часто випадковий характер. Так, глиби порід, що скачуються з бортів долини, осипи, конуси винесення з ярів і балок поставляють в русла матеріал, об’єм якого співмірний з їх розмірами, змінюють конфігурацію русел, утворюючи випадкові вигини і повороти. В лісовій зоні може відбуватися природне замулення русел малих річок при виникненні в них заломів від дерев, що потрапили в річки при розмиві берегів. Такі заломи стають місцевими базисами ерозії, вище яких на річках відбувається акумуляція наносів і обміління річок.