Багато особливостей морфології і динаміки русел малих рівнинних рі-чок, що зумовлюють їх вразливість при антропогенних навантаженнях і вірогідність виникнення несприятливої екологічної ситуації, пов’язані з історією розвитку їх долин. На малих річках, що особливо протікають у долинах, сформованих в інших палеогеографічних умовах, роль даного чинника істотно зростає.
Природною передумовою створення високої екологічної напруженості на малих рівнинних річках є їх сезонне пересихання. Русла таких річок, позбавлені водного потоку велику частину року, особливо сильно схильні до забруднення на урбанізованих і селитебних територіях, а відсутність постійного водотоку сприяє їх інтенсивному замуленню продуктами еро-зії ґрунтів на розораних схилах.
У природному розвитку русел малих річок велике значення мають мі-сцеві природні чинники (схили, дефляційні, ґрунтово-ботанічні), дія яких носить часто випадковий характер. Так, глиби породи, що скачуються з бортів долини, осипи, конуси винесення з ярів і балок поставляють в русла матеріал, об’єм якого порівнний з їхніми розмірами, змінюють конфі-гурацію русел, утворюючи випадкові вигини і повороти. У лісовій зоні може відбуватися природне замулення русел малих річок при виникненні в них заломів від дерев, що потрапили в річки при розмиві берегів. Такі заломи стають місцевими базисами ерозії, вище яких на річках відбува-ється акумуляція наносів і обміління річок.
Можна виділити п’ять типів русел малих рівнинних річок, не змінених діяльністю людини:
1) Русла вільно меандруючі, широкозаплавні, з піщаною будовою за-плав і низьких терас, із великим стоком руслотвірних наносів. Морфоло-гічно вони відрізняються від середніх річок тільки більшою кривизною за-крутів, що в основному мають петлеподібну форму. Їх увігнуті береги в межах закрутів прямовисні і такі, що розмиваються, а опуклі представлені заростаючими мілинами. Горизонтальні деформації таких русел вельми інтенсивні.
2) Русла меандруючі або відносно прямолінійні, здебільшого широко-заплавні, але з дуже високою рівною глинисто-суглинною заплавою, уна-слідок чого їх русла мають вигляд каньйонів. Береги найчастіше прямови-сні, іноді зарослі; поперечні профілі симетричні, надводні мілини в руслах відсутні. Руйнування берегів тут відбувається шляхом відсідання в русла суглинних берегових блоків, які можуть утворювати в руслах маленькі острівці, покриті рослинністю. З часом ці блоки розмокають і руйнуються. Інтенсивність горизонтальних деформацій дуже мала. Іноді в таких руслах зустрічаються підводні піщані боковики і гряди.
3) Русла меандруючі або прямолінійні, з береговими уступами, покри-тими рослинністю, зокрема деревною; поперечні профілі симетричні, за-плава рівна. Наноси в руслі тонкопіщані або мулисті, надводних мілин немає, підводні зустрічаються рідко; береги майже не розмиваються, час-то прибережні ділянки русел покриті рослинністю.
4) Бочажинні русла з вирами (бочажинами), що чергуються, і заросли-ми перемичками між ними; значна частина площі таких русел покрита водною рослинністю, на дні мінеральні мули разом із залишками водорос-тей утворюють мулисто-органічні наноси – літогенну основу торф’яників. Русла мають украй химерну, але в цілому звивисту конфігурацію, чіткі межі заплави і русла відсутні – заросле русло поступово переходить у заболочену заплаву. Горизонтальні деформації практично відсутні. Похили таких річок мінімальні на всьому їх протязі (< 0,05‰).
5) Русла врізані, як правило, відносно прямолінійні; їх контури в плані зумовлені в основному розташуванням морених гряд або тріщинуватістю гірських порід. Подовжній профіль таких річок ступінчастий, ЕТЗ достат-ньо велика; акумулятивні форми в руслах відсутні, оскільки наноси вино-сяться за межі ділянок із такими руслами.
Особливо виділяються русла малих річок, що протікають у карстових областях; вони характеризуються нечітким періодично зникаючим і знову виникаючим руслом (у межень), гальковими наносами, відносно вузькою заплавою.
Антропогенна діяльність за швидкістю і масовістю дії на русла малих річок помітно перевершує вплив на них природних чинників. Основні види антропогенних дій, що визначають екологічний стан русел малих річок, призводять до зниження ерозійно-транспортуючої здатності потоку.
Це: а) надходження в річкові русла надмірної кількості наносів із водо-зборів; б) істотне зниження об’єму стоку води; в) зведення глухих дамб для накопичення весняного стоку; г) механічна зміна русел малих річок, а також їх засмічення. При використанні русел малих річок як каналів для зрошування посушливих територій і скидання колекторних вод відбува-ється збільшення ЕТЗ завдяки зростанню стоку води.
Темп винесення наносів у річки із залісненими схилами в десятки і со-тні разів менше, ніж із тих, що відкриваються. Надходження надмірної кількості твердого матеріалу з водозборів і бортів долин і замулення русел малих річок відбувається також при масовій вирубці лісів у лісовій зоні: лісосіки тут стають ареною прискорення ерозії ґрунтів.
Для збереження запасів води в літні місяці, коли річки починають пе-ресихати, на багатьох із них у лісостеповій і степовій зонах зводять глухі земляні дамби. Меженний стік по таких річках припиняється, русла в ни-жніх б’єфах пересихають і перетворюються на балки. Під час весняних повеней багато таких дамб проривається, продукти їх розмиву відклада-ються в руслах нижче за течією, посилюючи їх замулення.
Водночас чимало млинових дамб, поставлених на малих річках у XIX – на початку XX століття, не приводили до втрати стоку і подальшого замулення річок, а навпаки, підтримували постійний стік завдяки регу-люючим спорудам. Під час повеней такі дамби не заважали пропуску во-ди, завдяки чому забезпечувалося транспортування наносів, і їх акумуля-ція не відбувалася. Восени проводилися підвищені скидання в нижній б’єф, що сприяли своєрідній промивці русел малих річок. Так само функ-ціонували також водосховища і дамби малих ГЕС, побудовані на багатьох малих річках в 20 – 50-ті роки.
Велика частина змін, що відбуваються при антропогенній дії, супрово-джуються погіршенням їх екологічного стану. При цьому рівень екологіч-ної напруженості однаковий як при замулюванні, пересиханні, так і при засміченні.
Процеси відмирання верхів’їв малих річок значно поширені в зонах ін-тенсивного землеробства, вони різко посилюються в періоди освоєння територій, продовжуються протягом 30-40 років і потім дещо затухають. При цьому відбувається скорочення мережі, гідрографії.
За даними І.П.Ковальчука, за сторічний період у басейнах малих річок Волино-Подільської височини припинило своє існування близько 25 % річок 1-го порядку, знизили порядок, а в окремих випадках зникли майже 32 % річок 2-го порядку, що складає 10,7 % від їх протяжності. Помітні зміни відбулися в структурі річкових систем 3-4-го порядків, проте вони зумовлені не стільки процесами відмирання водотоків, скільки зміною (зниженням) порядків. У Передкарпатті і на північно-східному макросхилі Українських Карпат за період з 1925 по 1975 рр. зникло від 3 до 24 % від сумарної протяжності річок 1-го порядку. Відмирання верхів’їв річок у західних областях України відбувалося на тлі направленого зростання за попередні 130 років площі орних земель на 10-31 % і скорочення лісисто-сті цих же територій на 15-37 %. У русла річок при цьому поступило (в цілому) до 0,3 до 1,1 млрд. м3 змитого мулистого матеріалу.
На малих рівнинних річках розкид значень похилів також достатньо великий – від 0,01 до 3-4 ‰, причому саме в цих діапазонах відбуваються якісні зміни руслових процесів, що виражаються в переході від бурхливого режиму потоків до спокійного і зміні форм транспорту руслоформуючих наносів. Тому будь-яка, навіть найнезначніша зміна похилів, позначається на ЕТЗ річок. Разом з тим невисока водоносність малих річок робить ЕТЗ у цілому невеликою навіть при максимальних (для рівнинних річок) значеннях похилів, що виявляється в зниженні стійкості русел малих річок до антропогенних навантажень і підвищені їхньої уразливості. Тому саме русла рівнинних малих річок найбільшою мірою реагують на зміну як природних, так і антропогенних умов формування – навіть незначна зміна ЕТЗ, викликана скороченням водності або зростанням стоку наносів із водозбору, призводить до несприятливих змін русел і зростання еколо-гічної напруженості.
Форма поздовжніх профілів малих рівнинних річок визначає особли-вості змін ЕТЗ по довжині річки, впливає на стійкість русел до антропо-генних навантажень і їх сучасний екологічний стан. В умовах відносно однорідних відносно великі похили спостерігаються у верхів’ях малих річок, протягом перших (до 10) кілометрів від витоку, а потім плавно зме-ншуються відповідно до збільшення водності річки і зростання її порядку.
Отже, ЕТЗ струмків, незважаючи на невелику водоносність, у періоди повеней або паводків достатньо висока. Тому їх замулення проявляється трохи, попри те, що саме вони в першу чергу приймають знесений із во-дозборів матеріал: велика частина надмірної кількості наносів виноситься зі струмків у нижчерозміщені ланки річкової мережі. Проте при зниженні дебіту ґрунтових вод, що звичайно супроводжує зведення лісів і відкриття водозборів, русла струмків швидко замулюються, річка перетворюється на балку, а процес замулення розповсюджується на водотоки більш висо-ких порядків.
Багато особливостей морфології і динаміки русел малих рівнинних рі-чок, що зумовлюють їх вразливість при антропогенних навантаженнях і вірогідність виникнення несприятливої екологічної ситуації, пов’язані з історією розвитку їх долин. На великих річках реліктові елементи рельєфу річкових долин дуже швидко знищуються подальшими деформаціями русел або зберігаються в консервативних частинах долин – на заплавах і надзаплавних терасах. На малих річках, що протікають у долинах, сфор-мованих в інших палеогеографічних умовах, роль даного чинника істотно зростає. Малі річки при зміні природно-кліматичних характеристик вияв-ляються не в змозі провести адекватні зміни в морфології своїх долин і змушені пристосовуватися до розмірів, будови і конфігурації, створеної потоками значно більшої водності і з іншим режимом.
Зовні це частіше за все виявляється в надмірно широких і заболочених заплавах, що явно не відповідають сучасним річкам, і в малих похилах. Очевидно, що подібні малі річки дуже вразливі навіть до незначних змін зовнішніх умов руслоформування.
Іноді реліктові похили днищ успадковуваних долин виявляються на-стільки малими для сучасних малих річок (<0,01 ‰), що вони не можуть забезпечити безперешкодний стік води і наносів по їх руслах. Тоді відбу-вається природне відмирання малих річок, їх русла заростають водною рослинністю, а вільні від неї ділянки води простежуються у вигляді бо-чажин – обширних ям у центральних частинах русел, оточених очеретом і сполучених між собою вузькими протоками серед рослинності. Днища таких русел вистилаються потужним шаром мінерально-органічного му-лу, насиченого рештками водної рослинності.

comments powered by HyperComments