Водозбори малих річок гірських регіонів за геоморфологічними ознаками суттєво відрізняються від басейнів малих річок на рівнині. Головні ознаки поверхні гірських водозборів:

  • високий ступінь розчленування (особливо вертикального);
  • загальна спрямленість і звуженість долин, які часто мають форму ущелин чи навіть каньйонів;
  • невиробленість поздовжнього профілю річища;
  • приуроченість долин до ліній новітніх розломів і скидів.

Тектонічна нестабільність молодих ерогенних регіонів відбивається у збільшенні кількості терасових рівнів, серед яких переважають ерозійні та цокольні (на відміну від акумулятивних терас, які домінують на рівнині).

Гірським річкам притаманні великі падіння. Долини їх неширокі, зі стрімчастими схилами; глибина долин змінюється у великих межах – до 600-700 м у горах та 150-200 м у передгір’ях. Русла неглибокі, завширшки 10-20 м; швидкість течії велика – 1-2 м/с, а при проходженні паводків може досягати 3-5 м/с і більше. Ерозійні процеси тут інтенсивні.

 Безымянный

Рис. 8.2.  Мала гірська річка

Гірські річки мають постійну течію протягом усього року, пересихають дуже рідко і на короткий строк, можуть перемерзати у верхів’ях взимку. Для гірських річок не характерне звичайне для рівнинних річок поступове розширення долини в цілому і заплави, зокрема від витоків до гирла.

Розташовані річкові долини впоперек гірських хребтів. Ширину долини визначає структура рельєфу територій. Долини річок переважно вузькі, часто з крутими і прямовисними схилами. Лише на ділянках виходів м’яких олігоценових порід долини річок розширюються, утворюючи круглі чи продовгуваті улоговини. Поперечне розташування річок зумовлює проходження водотоку, як правило, всіх висотних поясів і поступову зміну поясних ландшафтних і рослинних комплексів по долині з верху до низу. Цим гірські річки відрізняються від рівнинних, долини яких у ландшафтно-геоботанічному плані більш-менш однакові (азональні) по всій довжині.

Для гірських районів характерною рисою є нерівномірний розподіл річного стоку та його паводковий режим. На весну припадає приблизно 10-22%, на літо – 41-53%, на осінь – 11-15%, на зиму – 18% стоку.

Ще одна відмінна риса гірських річок – значна кількість твердого стоку. Традиційно річкові наноси поділяють на завислі (наприклад, мулові та піщані часточки) і рухомі (галька). На рівнинних річках у завислому стані транспортується до 90% твердого стоку. На гірських може бути навпаки – по дну течією можуть переноситися понад 90% наносів. Потужність твердого стоку спричинена еродованістю територій, глибиною врізу річкової долини, характером атмосферних опадів тощо. Переважна кількість наносів гірських річок переноситься під час паводків.

Гірські ландшафти порівняно з рівнинними характеризуються більш складними екологічними умовами, що, звичайно ж, впливає на темпи стоку, розподіл водних ресурсів територією басейну, формування різноманітних типів ґрунтів, рослинності тощо. Різноманіття екологічних факторів та їх досить різка зміна залежно від висоти рельєфу визначає так звану “поясність” (вертикальну зональність) у розподілі природних комплексів.

У передгір’ях відбувається швидке зменшення похилів річок, у тому числі й малих, до 7-14‰; ЕТЗ річок падає в порівнянні з гірськими умовами. Тому в їх руслах, як правило, утворюються безладно розташовані галькові осередки, що переміщаються під час повеней і паводків. У межень вода, як і на гірських річках, повністю освітлюється. Майже на всіх річках передгірь (окрім річок, що замулюються в тих же умовах, що і в горах), екологічний стан зберігається задовільним навіть при збільшенні стоку наносів із водозборів.