4 месяца назад
Нету коментариев

Sorry, this entry is only available in
Украинский
На жаль, цей запис доступний тільки на
Украинский.
К сожалению, эта запись доступна только на
Украинский.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Доба залізного віку на більшій частині Європейського континенту почалася десь 2800—2600 років тому, тобто у другій чверті І тис. до н. е. Процес освоєння заліза і його впровадження в провідні галузі людської діяль­ності був надзвичайно важливим і революціонізуючим явищем. З настанням раннього залізного віку стародав­нє населення Європи досягло останньої сходинки в роз­витку первіснообщинного ладу, яка, за образним ви­словлюванням Ф. Енгельса, «починається з плавки залізної руди…».

Металургія заліза була прямим продовженням того виробничого досвіду, який було набуто ще в бронзово­му віці. Знайомство із залізними рудами відбулося в процесі пошуків мідних і олов’яних руд. Але перш ніж вдалося пізнати нові властивості залізної руди, її від­мінність від мідних руд, пройшло чимало часу. Процес освоєння заліза був надзвичайно тривалим і нарахову­вав кілька тисячоліть. Завдяки археологічним досліджен­ням встановлено, що перше, найдавніше, знайомство людини із залізом відбулося в другій половині IV тис. до н. е., тобто за 2500 років до того, як наступив заліз­ний вік. В ті далекі часи людина ще не вміла самостій­но добувати залізо, тобто не була знайома з металургійним процесом одержання заліза. Перші найдавніші залізні речі виготовлялись із самородного заліза, яке потрапляло в руки людини у вигляді самородків земно­го походження, а також із метеоритного заліза.

Спосіб добування заліза і його широке впровадження в різні галузі повсякденного життя здійснювався дуже повільно. Причини цього слід шукати в складніших тех­нологічних процесах обробки заліза порівняно з брон­зою, яку добували при відносно низькій температурі. Інша справа з залізом. Досягти температури плавки за­ліза (1527°С) було неможливо в простих горнах і гли­няних тиглях для плавки бронзи й міді. Тільки випадко­вий перегрів плавильних печей в окремих їх ділянках призводив до відновлення заліза із руди, але при цьому воно було не в рідкому стані, придатному для лиття, а тільки загустілим, тістоподібним. До того ж одержане залізо стікало в нижню частину горна, де воно змішу­валось із дрібним вугіллям і тому було неякісним — по­ристим, крихким. Таке залізо називалось сиродутним. Воно значно поступалося перед твердістю бронзи. Все це стало значною перешкодою на шляху широкого ви­користання заліза і витіснення бронзових знарядь праці залізними.

Необхідність освоєння нової, широко розповсюдже­ної сировини, яка б могла успішно замінити бронзу, по­стала перед стародавніми металургами з усією очевид­ністю. Надалі вже не професійна допитливість, а еконо­мічна необхідність штовхала майстрів бронзової справи на «приручення» заліза. Цей переломний момент, пере­хід від бронзового віку до залізного, відбувся в першій половині І тис. до н. е. протягом 400—500 років. В одних областях Старого світу він проходив швидше, а в ін­ших — повільніше, але в цілому 600—500 pp. до н. е. вже повсемісно вважаються порою раннього залізного віку. На цей час металургійне залізо, тобто здобуте шляхом його відновлення з руди в спеціальному горні, стало фактом повсемісного розповсюдження і надійно ввійшло в усі сфери господарського і побутового вжитку. Май­стри кольорової металургії оволоділи новим матеріалом в такім мірі і надали йому такої твердості, яка перевищила твердість бронзових виробів. «Залізо зробило мож­ливим рільництво на більших площах, розчищення під ріллю широких лісних просторів; воно дало реміснико­ві знаряддя такі тверді й гострі, яким не міг протистоя­ти жоден камінь, жоден з інших відомих тоді мета­лів»,— ці слова Ф. Енгельса характеризують саме пер­шу половину І тис. до н. е., коли ранній залізний вік повністю вступив у свої права. Старі провідні спеціалі­зовані центри бронзової індустрії (Карпато-Дунайський басейн, Балкани, Кавказ, Урал і ін.) з хорошим запа­сом сировини продовжують ще традицію бронзового ві­ку, але поступово втягуються в техніку чорної металур­гії. В усякому разі, їх потенціал в новому металі насту­пає дещо пізніше, але з такою силою і масштабністю, що ці центри і в залізному віці знову тримали в руках ключові позиції металургії.

 На території Східної Європи освоєння заліза зв’язане з іменем кіммерійців — войовничих племен іраномовного походження, що кочували в Північному Причорномор’ї до приходу туди скіфів у VII ст. до н. е. З кінця X і в IX ст. до н. е. кіммерійці виготовляють найбільш доско­налі біметалеві (бронзове руків’я і залізний клинок) кин­джали та мечі і на їх основі протягом IX—VIII ст. до н. е. створюють суцільно залізні мечі з хрестовидним перехрестям. Ця нова зброя якісно відрізнялась від бронзової осілого населення і швидко одержала широке розповсюдження: із Північного Причорномор’я і Серед­нього Подніпров’я вона проникає на Північний Кавказ, у Волго-Камське межиріччя, а в західному напрямку до­сягає районів Центральної Європи, де вона була перейнята носіями гальштатської культури вже у VIII ст. до н. е.

Робоча площадка із залишками металургійних горен...

Робоча площадка із залишками металургійних горен…

З цього часу на території Закарпаття теж починається доба раннього залізного віку, який відомий в археології під умовною назвою культури фракійського гальштату Карпато-Дунайської області. На Закарпатті культура цього типу відома за пам’ятками укріпленого городища в селі Шелестові і окремими знаряддями праці (на зра­зок скарбу із села Кривої Хустського району). Ці мате­ріали свідчать, що з переходом від бронзового до заліз­ного віку зміни населення на території Закарпаття не відбулося. Місцеве землеробсько-скотарське населення залишилося тут і проживало на цій же території протягом наступного історичного періоду, ввійшовши з часом складовим компонентом при формуванні слов’янського населення доби раннього середньовіччя.

Краще досліджені пам’ятки, представлені куштановицькою культурою (VI – IV ст. до н.е.), вперше досліджені біля села Куштановиці Мукачівського району. Населення цього часу жило невеликими поселеннями без оборонних споруд в спокійній мирній обстановці. Поруч з поселеннями знаходились курганні могильники, які становлять предмет особливої уваги археологів. Мисливство, розведення домашньої худоби і землеробство були основним заняттям населення. В їхньому побуті відчутні впливи і зв’язки з носіями скіфоїдної культури Лісостепової України, звідки проникає на Закарпаття і через нього далі на захід в Центральну Європу скіфська зброя (наконечники для стріл, кинджали, окремі типи посуду).ю прикраси із дорогоцінного металу тощо. В побутовому інвентарі населення трапляються прості залізні гладкостінні браслети, кинджали з прямим лезом і метеликоподібним перехрестям, що копіюють скіфську зброю, кухонні ножі з вигнутою спинкою і різноманітне побутове начиння. Саме ці прості залізні предмети з поселень та могильників куштановицької культури представляють ранню стадію залізного віку на Закарпатті. В процесі пошуків залізної руди і виготовлення з них перших виробів були одержані цінні навики по технології обробки заліза, виявлені значні запаси дернової і болотної руди в заболочених річкових долинах і на гірських схилах. Всі ці знання, накопичені протягом VI – IV ст. до н.е., призвели в ІІІ – І ст.. до н.е. і в пізніші часи до формування на Закарпатті одного з найбільших центрів європейського залізоробного ремесла з потужною сировинною і досконалою технічною базою.

З початку ІІІ ст. до н.е. територія Закарпаття входить в зону розповсюдження так званої латенської культури (від місцевості Ла-Тен в Швейцарії). З поняттям латенської культури пов’язується другий етап раннього залізного віку Європи, який став заключним етапом в суспільно-економічному розвитку первіснообщинного ладу. Ця культура була розповсюджена від Британських островів на заході і до Карпат на сході, від берегів Скандинавії і до південних схилів Альп. У сфері культурного впливу латена виявилися й землі, що оточували цю культуру. Подібно до скіфської культури Східної Європи і еллінізму Середземноморського басейну, латен знівелював дрібні мозаїчні культури пізньобронзового і ранньозалізного віку Європи, створивши історико-культурний масив із спільним економічним ринком і високим рівнем технічної майстерності. Під впливом цієї культури багато племінних об’єднань залишило або видозмінило власну культуру, перейшовши на більш прогресивні форми господарювання. Основними розсадниками латен­ської культури були середньоєвропейські кельтські пле­мена (галли — за римськими джерелами), які в VI V ст. до не на основі античної цивілізації створили зовсім самобутню культуру. Будучи осілим землероб­ським населенням, володіючи прекрасними родючими землями, кельти за короткий час зуміли направити кра­щі досягнення античності на досконалий розвиток влас­ної ремісничої бази, на виготовлення високотехнічного виробничого інвентаря і на цій основі дуже швидко під­вищити ефективність провідних галузей господарства. Бурхливого розвитку в цей час досягає землеробство і ремесло, вдосконалюється і збільшується асортимент озброєння, виникають укріплені кам’яними стінами і глибокими ровами торгово-економічні центри, появля­ється власна, «варварська», монетна система золотого і срібного карбування, зароджуються нові і зміцнюють­ся старі суспільно-політичні інститути. За рівнем техніч­ної досконалості латенську культуру можна порівняти з античною цивілізацією, пристосованою до умов істо­ричного розвитку і традицій «варварської» Європи.

До складу латенської культури входили різноетнічні племена і племінні групи — кельти, фракійці, германці іллірійці та ін. Населення Закарпаття ввійшло в сферу впливу латена, маючи в своєму розвитку значні історико-культурні надбання. На період III ст. до н. е. в Закарпатті виросли досвідчені майстри-професіонали по обробці кольорового і чорного металу, і їх досвід, на­бутий протягом віків, дозволив їм брати безпосередню участь в дальшому технічному розвитку суспільства. Розвиток торгівлі у другій фазі залізного віку досяг та­ких масштабів, що вимагав значної ремісничої і земле­робської спеціалізації. В землеробстві того часу застосо­вувалося рало із залізним наральником, тяглова сила тварин, залізні серпи і коси різного типу. Високий рі­вень землеробства вимагав широкого розвитку ремесел, здатних задовольнити потреби в різних галузях госпо­дарчої діяльності. У ремісничій діяльності відбувалася професійна спеціалізація. В самостійну галузь виділи­лось гончарство, ковальство, склоробна, ювелірна, дере­вообробна, монетна і каменерізна справи. У зв’язку з різними фізико-географічними умовами відбувалася та­кож спеціалізація ремесел по окремих територіальних округах, які займала латенська культура. Якщо, наприк­лад, в долинах Подунав’я розвивалося землеробство, то в гірських лісистих місцевостях Карпат і Альп із родо­вищами різноманітних корисних копалин головним чи­ном зосередилося ремісниче виробництво. Тому соціаль­но-економічний розвиток призвів не тільки до внутріга­лузевої спеціалізації, але й до виділення окремих спе­ціалізованих районів, що вже означало міжплемінну спеціалізацію. Одним з таких спеціалізованих районів по випуску ремісничої продукції була територія сучас­ного Закарпаття і сусідні землі в північно-східній части­ні Карпато-Дунайського басейну. Про вагомий еконо­мічний потенціал цього району в системі Європейського латену останньої чверті І тис. до н. е. свідчать не тільки археологічні дані території Закарпаття і Чехословаччи­ни, але й писемні джерела давньоримських та давньо­грецьких істориків і географів, зокрема римського сена­тора, одного з найкращих римських істориків І і почат­ку II ст. н. е. Корнелія Таціта. Описуючи етнічний і пле­мінний склад населення між Дунаєм і Карпатами, Таціт перелічує ряд кельтських і германських племен і розповідає про плем’я котінів.

Знахідки залізного віку на Закарпатті...

Знахідки залізного віку на Закарпатті…

За Тацітом, котіни — плем’я не германське. Вони го­ворять галльською мовою, що може вказувати на роль даної мови як посередника в системі різноетнічного на­селення латенської культури взагалі і в північно-захід­ній частині Карпатського басейну зокрема. Плем’я коті­нів спеціалізувалося на добуванні заліза. Оселялися во­ни переважно в гірських районах, що дозволяє локалі­зувати котінів десь на території сучасного Закарпаття і Словаччини.

Таціт був не єдиним з античних письменників, хто знав котінів як спеціалістів по добуванню заліза. На півстоліття пізніше про них згадував грецький географ Клавдій Птолемей, говорячи, що східніше племені ква­дів розташовуються землі знаменитих рудокопів, тобто котінів.

Найважливішим в цих повідомленнях є вказівка ан­тичних джерел на наявність в північно-східній частині Карпатського басейну населення, що спеціалізувалося на залізодобуванні. Повідомлення Таціта і Птолемея служать яскравим доказом тих економічних зрушень, які настали в ремісничій діяльності в другій половині І тис. до н. е. В цей час поодинокі металургійні майстер­ні поступаються перед великими спеціалізованими цен­трами і тому об’єднуються в єдине велике виробництво. Чорна металургія і металообробка стають основним джерелом існування не тільки поодиноких сімей, але й цілих поселень, груп поселень і навіть окремих районів Саме таку спеціалізацію мали на увазі античні автори згадуючи про заняття котінів. Якби це заняття було ма­лозначущим і не відігравало важливої ролі на європей­ському ринку, то далекі від цих земель історики панів­ного Риму могли б і не знати про нього. Цілком очевид­но, що тільки значні масштаби Карпатського залізодобування змогли привернути до себе увагу скупих на дрібні повідомлення античних авторів.

Археологи і металознавці давно шукають археологіч­ної відповідності свідченням Таціта, оскільки це дозво­лило б виявити провідний центр металургії або кілька центрів. Це дозволило б більш конкретизувати терито­рію проживання самих котінів, їх етнічну належність, яка не цілком ясна, і на цій основі висвітлити ще одну сторінку стародавньої історії.