5 месяцев назад
Нету коментариев

Sorry, this entry is only available in
Украинский
На жаль, цей запис доступний тільки на
Украинский.
К сожалению, эта запись доступна только на
Украинский.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

З розвитком чорної металургії і металообробки тісно пов’язана ювелірна справа. З настанням залізного віку і широким впровадженням заліза в побут бронзоливар­на справа відійшла на другий план. За кольоровою ме­талургією тісно закріпилось лише ювелірне ремесло.

Одним з провідних центрів по виготовленню ювелір­них речей в останні століття до н. е., в тому числі і по карбуванню монет, було поселення Галіш-Ловачка. В майстернях цього поселення виявлені тиглі для плав­ки кольорових металів, ливарні форми для виготовлення прикрас і монетних заготовок, а також самі прикраси. Знайдено на поселенні і ряд інструментів ювелірів.

Невеличкі посудинки для плавки міді і бронзи — тиг­лі — є першим необхідним знаряддям ювеліра. Вони виготовлялись у формі конуса або невеликої ступки із су­цільного шматка графіту. Вибір графіту обумовлювався, очевидно, високою вогнетривкістю цього мінералу і одночасно м’якістю, що полегшувало його обробку. В інших поселеннях відомі в основному глиняні тиглі, але вони легко ламаються і не такі довговічні, як гра­фітові чи кам’яні. Графітові тиглі на внутрішній сто­роні завжди мають сліди міді чи бронзи, що залиши­лися в процесі лиття. Під дією високої температури зовнішня сторона тиглів, особливо біля денця, часто буває розплавленою, ошлакованою. На вінцях для зручності робилися невеликі «носики» — литки, через які розплавлений метал заливався у ливарні форми. За допомогою ливарних форм можна було дуже швидко виготовити вироби складного рисунку, що було неможливим для ковалів. Найчастіше формочки ви­ліплювалися з глини. Однак для випуску великої кіль­кості стандартизованої продукції виготовлялися більш тривкі, більш довговічні кам’яні формочки, що могли витримати значну кількість відливок, не втрачаючи своєї якості. Як правило, вони бувають двох основних типів — однобічні і двобічні. Перші застосовувались для відливання прикрас, одна сторона яких залиша­лась плоскою, а друга — опуклою у формі будь-якого рельєфу. В таку форму метал заливався прямо в гнізда на відкритій поверхні. Значно складнішою була двобіч­на форма — вона складалася із двох плоских половинок, на яких відповідно вирізані нижня і верхня частини ви­робу. Найбільш розповсюдженим матеріалом для виго­товлення стаціонарних ливарних формочок були м’які породи каменю (шифер, пісковик, сланець) або графіт. Нерідко одна і та ж формочка мала рисунок з двох сто­рін, тобто одночасно служила і однобічною і двобічною формою. У двобічну форму розплавлений метал зали­вався через спеціальні заглиблені жолобки, так звані литки, що з’єднувалися безпосередньо з самими гніздами, негативом рисунка. На поселенні Галіш-Ловачка виявлено 6 ливарних формочок двобічного і однобічного типу, які служили для відливання окремих ланок поясних ланцюжків, підвісок для головного убору і мо­нетних заготовок.

Цікавою є одна сторона двобічної форми для відливання трьох різних типів скроневих кілець-підвісок. Ро­боча сторона форми рівно відшліфована і має п’ять гнізд для ажурних кілець, з’єднаних між собою литка­ми. В цій формі відливались бронзові кільця діаметром 2—2,5 см з рельєфними узорами на поверхні. Два про­сті кільця мали поперечні густі виступаючі насічки, а три інші були більш складними: два ажурних складали­ся з S-подібних виступів-завитків і дрібної зерні на гладкій поверхні, а третє мало поперечні насічки з трьо­ма симетрично розташованими S-подібними виступами. Чотири інші графічні формочки використовувалися для відливання кілець поясних ланцюжків. На поселенні знайдено і шматочок пояса, відлитого в одній із цих форм, монетні заготовки.

В монетній справі найбільш відповідальним завдан­ням було дотриматись встановленої ваги того чи іншого номіналу і якості сплаву (срібла чи золота без надміру супровідних домішок). Тому для кожної заготовки сплав чи метал зважувався окремо і насипався у форму. Якби метал потрапляв до форми через литки, як це робилося при масовому випуску прикрас, то вага монет була б різною, що недопустимо в грошовій системі.

Перехід до твердих кам’яних і графітових форм по­в’язаний з масовим випуском продукції. З цього часу майстри-ювеліри мусили володіти не тільки знаннями і навичками металургії, які допомагали їм правильно під­бирати складники сплавів і необхідний метал, але юве­лір обов’язково повинен був мати хист художника, скульптора, різьбяра, щоб виготовити форму з негати­вом того чи іншого предмета. Адже ювелірні вироби — це в першу чергу мистецькі твори стародавніх майстрів. З цього погляду ювелірна продукція поселення Галіш-Ловачки відзначається високою художньою досконаліс­тю, що свідчить про неабиякий талант закарпатських ювелірів останньої чверті І тис. до н. е.

Ливарна формочка...

Ливарна формочка…

Як і в попередні часи, широкого застосування набу­ла в цей час техніка лиття за восковою моделлю. Вона використовувалася для виготовлення окремих виробів підвищеної складності. За цим методом прикраса спо­чатку виліплювалася з воску. Потім вона обмазувалася глиняним тістом, яке висихало, залишаючи отвори з кіп­ців. Після просушки воскова модель у глиняній обмазці підігрівалася, і віск розтоплювався і виливався, зали­шаючи по собі точну негативну копію предмета, який потрібно відлити. На місце воску, вже у глиняну форму, заливали метал чи сплав. Коли сплав застигав, глиняна обмазка, що утримувала його, розбивалась і готова при­краса виймалась. Глиняна форма при цьому втрачалась назавжди, вона служила тільки для виготовлення одного екземпляра прикраси. Відомі кілька прикрас, відли­тих за восковими моделями, які виготовлені на Закарпатті. За своєю формою, художньо-декоративним сти­лем, кольоровою гамою вони являють собою справжні шедеври бронзоливарного ремесла, які не втратили своєї привабливості і через дві тисячі років після їх виготов­лення.

Поясні ланцюжки складали невід’ємну частину жіно­чого і чоловічого костюма. Крім того, вони використо­вувалися воїнами як своєрідні портупеї для мечів і кин­джалів.

Бронзові ланцюжки з поселення Галіш-Ловачка пред­ставлені двома варіантами, які відрізняються склад­ністю узорів. Один з них довжиною 86 см складається із 13 ланок, з’єднаних між собою кільцями. Кожна лан­ка має в середній частині невелику квадратну площину, прикрашену вставками із червоної емалі. Це найдавніші європейські зразки «варварських» емалей, які відносять­ся до так званих виїмчастих емалей, на відміну від більш пізніх — перегородчастих. Уже в процесі відли­вання ланцюжків ювелір залишав на потовщених лан­ках спеціальні виїмки для емалі, в які потім насипався дрібнотовчений скляний порошок з добавкою свинцю і барвників. Після повторного нагрівання емальова маса на свинцевій основі плавилась, щільно заповнюючи ви­їмки. Виготовлення бронзових речей з емалями вимага­ло значних затрат часу і знання технології.

Крім високохудожніх ланцюжків, на поселенні Галіш-Ловачка виготовлялись і більш скромні бронзові поясні ланцюжки — без емалей, а також різні типи залізних портупейних поясів.

Продукція ювелірного ремесла, звичайно, не обмежу­валася ланцюжками. Ювеліри випускали прикраси і для рядового населення. Це були браслети різних типів, за-стібки-фібули, намисто, накладні платівки, речі куль­тового вжитку.

Бронзові браслети...

Бронзові браслети…

Одною з найбільш поширених прикрас були браслети, які виготовлялися з бронзи, заліза, скла, сапропеліту (різновидність твердого деревного вугілля) і міді. Брас­лети були однаково поширені як серед чоловічого, так і серед жіночого населення. їх носили на зап’ясті, але, крім того, були ручні браслети, що одягалися вище лік­тя. Були і ножні браслети, що носилися вище ступні. Останні широко застосовувалися, незважаючи на їх ве­ликі розміри. Вони часто траплялися у всіх великих могильниках пізньолатенської культури. Ножні брасле­ти виготовлялися із тонкого мідного листа, оформленого у вигляді трьох, а іноді і значно більше (до шести) пів­куль, шарнірно з’єднаних між собою. Півкулі утворю­вали в середній частині правильний круг для ноги, а на всіх місцях з’єднання були рухомі і вільно відкривались для одягання. Якщо врахувати, що браслети носились на обох ногах, то стане цілком очевидною їх незруч­ність, і все ж таки вони набули широкого розповсю­дження.

Ножні браслети не відзначалися високим художнім виконанням як предмети прикладного мистецтва. Знач­но більший інтерес вони представляють як пам’ятки високої технічної можливості ювелірів, які вміли шляхом карбування витягувати складну напівсферичну форму у витриманих геометричних пропорціях. Подібні техніч­ні прийоми на той час були відомі тільки найбільш роз­винутим майстерням античного світу.

Більшою різноманітністю відзначаються ручні брас лети. Як і ножні, вони були прикрасами чоловіків, жінок і навіть дітей. Поряд з високохудожніми браслетами в побуті вживались і більш прості ручні браслети з бронзи і заліза.

Майже обов’язковою прикрасою місцевого костюма того часу було намисто і бронзові або залізні фібули-застібки, якими застібали одяг на зразок сучасних бу­лавок. Іноді їх просто носили на грудях як прикраси. Намисто виготовлялося із скловидної непрозорої пасти чорного, синього, коричневого, жовтого і білого кольорів.

Майстри-ювеліри виготовляли і культові речі, призна­чені для відправлення язичницьких обрядів. Ювелірні культові вироби були досить поширені серед населення, але незначна їх кількість, що потрапила до рук архео­логів, пояснюється, очевидно, бережним ставленням лю­дей до них: їх не викидали, не ламали, оскільки це роз­цінювалося як блюзнірство, а люди боялися гніву над­природних сил. Все ж на Закарпатті були виявлені дві бронзові статуетки, що походять із скарбу з села Малої Бігані — маленький ідол і фігурка дикого кабанчика.

Фігурка чоловічка-ідола мала символізувати якесь божество-оберег, покликане оберігати домашнє благо­получчя на зразок домового, культ якого засвідчено ет­нографією аж до наших днів.

Друга фігурка зображає розлюченого дикого кабана, що готовий до нападу. Інша аналогічна фігурка дикого кабана, але виготовлена не з бронзи, а із золота, була знайдена на поселенні Галіш-Ловачка.

Подібні фігурки мали культове призначення. Вони були широко розповсюджені серед латенських племен Європи, а звідти запозичені і населенням Закарпаття. Імовірно, що вони мали певне відношення до освячення скотарсько-мисливських занять населення, які відігра­вали значну роль в економіці гірських племен того часу. На жаль, наука ще не має достатніх даних про релігійні уявлення того часу, тому далеко не завжди можна з певністю визначити роль і місце того чи іншого куль­тового предмета в житті населення, хоч культове їх при­значення цілком очевидне.

Бронзові культові фігурки дикого кабана і чоловіка...

Бронзові культові фігурки дикого кабана і чоловіка…

Велике значення в соціально-політичному житті насе­лення Закарпаття у III—І ст. до н. е. мало виготовлення місцевими ювелірами монет. Виявлена ливарна форма для монетних заготовок на поселенні Галіш-Ловачка виступає найбільш переконливим свідченням місцевого карбування монет. Одночасно ця знахідка підтверджує, що поселення Галіш-Ловачка було в цей час не тільки великим торгово-економічним і ремісничим центром, але й центром політичного життя з правом власного карбу­вання монет. На поселенні знайдено і самі монети в одному з жител і в похованні. Відомі вони і з інших пунктів області.

У скарбі з села Великої Гараздівки Берегівської,, району (тепер Гараздівка), знайденому у 1957 p., було виявлено понад 100 срібних монет, що являють собою місцеву імітацію тетрадрахм македонського царя Філі­Па II (382—336 до н. е.) та його сина Олександра Ма­кедонського. У фондах Ужгородського музею зберігаєть­ся значна кількість монет пізньолатенського часу, вияв­лених у різних районах Закарпатської області. Техніка карбування монет різна, що вказує на різні центри їх виготовлення. Трапляються монети правильної округлої форми з чітким реалістичним зображенням. Є проте і монети неправильної форми, зроблені примітивним штемпелем із запливами за межі кружка. Які з цих мо­нет були місцевого карбування — сказати важко, оскіль­ки сам штемпель для карбування знайти поки що не­вдалося.

Таким чином, центром металообробки на Закарпатті можна вважати поселення Галіш-Ловачка. Подібні ре­місничі пункти в латенській культурі відомі на широких територіях від Карпат до Британії. Найбільшим серед них є Страдоніце, Старе Градіско, Старий Колін (ЧССР), Бібракте (Франція), Ментінг (ФРГ), Салачка (Угорщина), Ла-Тен (Швейцарія) і багато інших. За кількістю виробничого інвентаря жоден з названих пунк­тів не перевищує поселення Галіш-Ловачка, що дозво­ляє нам вбачати в цьому поселенні один з провідних ремісничих центрів останньої чверті І тис. до н. е. За економічною потужністю Галіш-Ловачка може бути від­несена до числа трьох-п’яти найбільших торгово-реміс­ничих поселень Середньої Європи. Карбування монет на поселенні вказує на міцне політичне становище цього пункту в районі Верхнього Потисся. Як показує вивчен­ня монетної системи цього часу, таке право надавалось головним чином видатним представникам панівної верхівки, місцевим вождям і князям, які завжди виступали як представники великих ремісничо-торгових центрів. Місцеве карбування монет засвідчено в більшості пере­рахованих вище пунктів, що дозволяє, як і Галіш-Ло­вачку, розцінювати їх як соціально-політичні центри окремих земель. Галіш-Ловачку можна розглядати як безпосередній прототип пізніших ранньофеодальних міст. В цьому поселенні наявні всі основні компоненти тих рис, які пізніше приводять до виникнення торгово-ре­місничих міст, а саме: вигідне географічне розташуван­ня поселення, наявність розвинутої ремісничої бази, роз­виток широких торгових зв’язків з віддаленими землями і навколишніми населеними пунктами, зосередження політичної влади в руках місцевого князя чи вождя.

Економічному і політичному розквіту Галіш-Ловачки сприяло його розташування на схрещенні сухопутних торгових шляхів, що здавна пролягли через цей район. Саме тут проходив старий торговий шлях через Веречанський перевал вздовж долини річки Латориці, добре засвідчений протягом першої половини І тис. н. е. зна­хідками римських монет — як поодиноких, так і цілих скарбів, що нараховували іноді по кількасот монет. Цей шлях з’єднував землі Прикарпаття і Східної Європи з Середньоєвропейським світом. А з другого боку тут проходив водний шлях від високогірних районів Карпат, в околиці сучасних Солотвини і Рахова і до Середнього Подунав’я — по течії Тиси в одному напрямку, а на пів­день в район Семиграддя сухопутний шлях пролягав в іншому напрямку. Таке сполучення торгових напрям­ків зміцнювало культурно-економічні контакти місцево­го населення з навколишніми племенами і сприяло зміцненню і розквіту окремих поселень цих земель, роз­ташованих в зручних місцевостях, яким являлось в пер­шу чергу поселення Галіш-Ловачка.