10 месяцев назад
Нету коментариев

Sorry, this entry is only available in
Украинский
На жаль, цей запис доступний тільки на
Украинский.
К сожалению, эта запись доступна только на
Украинский.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Будова надр Львівської області складна і різноманітна. Пів­денно-західну частину займають Східні Карпати і Передкарпатський крайовий прогин; північно-східна лежить у межах Волино-Подільської частини Європейської (Руської) платформи.

Між північно-східною окраїною Передкарпатського прогину і лінією Рава-Руська—Жидачів під горизонтально залягаючими мезозойськими і третинними відкладами поширений складчастий нижній палеозой. Цю смугу разом з територією Передкарпаття багато геологів вважають зоною каледонської складчатості, яка прилягає до краю докембрійської плат­форми (рис. 2).

Схема тектонічного районування і розміщення найважливіших родовищ корисних копалин Львівської області...

Схема тектонічного районування і розміщення найважливіших родовищ корисних копалин Львівської області…

Область поширення потужного, відносно слабо порушеного текто­нічними дислокаціями палеозою називають Львівським палеозойським прогином.

Північно-східне крило Львівського палеозойського прогину перехо­дить у схил Українського кристалічного щита. Осадові породи тут заля­гають на докембрійському фундаменті, що складається з гранітів та інших вивержених і метаморфічних утворень, які виявлено глибокою свердловиною у с. Горохів на глибині 3466 мНа захід і південний захід від цього пункту давній фундамент залягає ще глибше. У с. Новий Витків його не вдалося виявити бурінням до 4050 мАналіз розрізу свердловини свідчить, що фундамент лежить тут на глибині 4800—5000 м. У районі Угніва і Львова, за геофізичними дослідженнями, загальна потужність осадових порід дорівнює 6—7 км. Цю потужну товщу утво­рюють відклади верхнього протерозою, палеозою (кембрій, ордовик, си­лур, девон, карбон), юри і крейди. Протерозойські відклади виражені трьома різними за складом серіями, з яких нижня (поліська) і верхня (валдайська) складені осадовими породами, а середня (волинська) — вулканогенними утвореннями.

У складі поліської серії переважають вишнево-червоні, бузкові піс­ковики і алевроліти з рідкими прошарками яскравоколірних аргілітів. Потужність її досягає 800 м.

Волинська серія — складена базальтами, туфами і туфітами. Вили­ви дуже поширені на захід від Українського кристалічного щита. На­певно, одночасно з ними утворилися і системи розломів у тілі докембрійської платформи, що супроводилося потужним вулканізмом. Нижня час­тинавалдайської серії виражена різнобарвними, бурувато-червоними і зеленими аргілітами. Вище залягає характерна товща сірих аргілітів і пісковиків, що чергуються з обвугленими органічними рештками по площинах нашарування. Ці відклади порівнюються з ламінарито­вими шарами північного заходу Руської платформи. Загальна потуж­ність верхньопротерозойського осадово-вулканогенного комплексу дося­гає 1350 м.

У кембрійських відкладах виділяється декілька літологічних пачок: 1) «надламінаритові пісковики» — світломірі кварцитові пісковики з про­шарками сірих алевролітів; 2) переважно темно-сірі алевроліти; 3) піс­ковики і аргіліти бережківської світи. У свердловині, що пройдена в ра­йоні с. Новий Витків, кембрій має потужність близько 500 м.

Відклади ордовику на території області не виявлені. За межами області, на схилі кристалічного щита і в північній частині Волині, ордо­вик складений глауконітовими пісковиками, кристалічними і органогено-уламковими вапняками, загальна потужність яких коливається від 3 до 45 м. Силур, на відміну від ордовика, має широкий розвиток. Нижній силур (ландоверський і венлокський яруси) і більша частина верхнього силуру складені головним чином аргілітами і сірими глинястими вапня­ками, місцями доломітизованими, кавернозними. Потужність силуру ста­новить у Горохові 650, в Олеську — 650, у Новому Виткові — 780 м.

У зоні складчастого нижнього палеозою, за даними Рава-Руської опорної свердловини, потужність силуру значно перевищує 1000 м.

Девонські відклади менше поширені. Нижній девон представлений континентальними відкладами (фація «давнього червоного пісковика»), в середньому і верхньому відділах системи переважають морські і ла­гунні відклади. У свердловині, пробуреній у с. Дубляни, нижній девон має максимальну потужність — 1018 мСередній і верхній відділи девон­ської системи у Львівському палеозойському прогині виражені потуж­ною товщею карбонатних відкладів. Загальна потужність девону досягає 1300 м.

Карбон залягає під мезозоєм на значній площі; на сході ці відклади досягають району м. Одеська, на півдні — м. Перемишлян, на заході — лінії Рава-Руська—Ставчани. На півночі вони простягаються на терито­рію Польщі. Кам’яновугільна система виражена головним чином ниж­нім відділом, але поблизу державної границі в розрізі з’являються і середньокам’яновугільні відклади. Карбон складений різноманітними породами: аргілітами, пісковиками, вапняками, рідше доломітами, доло­мітизованими вапняками, конгломератами. Трапляються і прошарки ка­м’яного вугілля.

Вугілля належить до гумусових і сапропелевих відмінностей. Вони, як правило, підстелюються породою, пронизаною коріннями рослин, що вказує на їх автохтонність та прибережно-континентальні умови нако­пичення вихідної органічної речовини. У покрівлі вугільних шарів заля­гають аргіліти, алевроліти або пісковики, рідше вапняки.

Палеозойські відклади повсюдно перекриті мезозоєм (юрою і крей­дою) , який залягає на різних більш давніх товщах.

Юрські відклади обмежені на сході лінією Червоноград—Перемиш­ляни. На заході від цієї лінії вони стають потужнішими, а також з’яв­ляються молодші горизонти розрізу. У східній частині на палеозої заля­гають безпосередньо крейдові відклади. У повному розрізі юри виді­ляють три світи: нижню (коржевську), що складається з строкатих пісковиків і глин, середню (нижнівську), виявлену доломітизованими вапняками, доломітами і ангідритами, і верхню (буківнинську), в якій розвинені різноманітні вапняки — органогеноуламкові, оолітові, дрібно­зернисті. Потужність юри досягає 500 і більше метрів.

Відклади крейдової системи складені переважно світло-сірими, біли­ми м’якими мергелями і вапняками. Тільки в основі товщі, яка відпові­дає початкові верхньокрейдової трансгресії (сеноман), звичайно поши­рені грубозернисті пісковики і піщанисті мергелі.

Крейдові відклади заповнюють прогин, в осьовій частині якого (у смузі Рава-Руська—Жидачів) потужність їх досягає понад 1000 м.

Третинні породи, які на платформі мають невелику потужність, збереглись від ерозії звичайно тільки на височинах. Вони належать го­ловним чином до тортонського ярусу міоцену. Тільки в частині, що при­лягає до Передкарпатського прогину, поширені й молодші сарматські відклади. У нижньому тортоні (богородчанська світа) поширені піски, пісковики, літотамнієві вапняки. Часто спостерігаються прошарки вулка­нічних туфів. Верхній тортон починається лагунними відкладами — гіп­сами, ангідритами (тираська світа), хемогенними вапняками (ратинські вапняки), які вище знову замінюються товщею покривних осадів.

Осадовий чохол Волино-Подільської частини Руської платформи за­знав значних тектонічних дислокацій. Палеозойські відклади в найглиб­шій частині прогину, як встановлено бурінням, залягають досить різко вираженими складками. У склепінні розвинених тут брахіантикліналь­них структур на підмезозойську поверхню виходять відклади верхнього, середнього або нижнього девону. У синклінальних ділянках розвинені кам’яновугільні відклади. Антикліналі простягаються у вигляді лан­цюжків з північного заходу на південний схід звичайно вздовж регіо­нальних розломів. Визначені Крехівська, Нестеровська, Белз-Милятинська та інші лінії складок. Кути падіння крил у крайніх західних лініях досягають 35—40°. Мезозойські відклади лежать на палеозої з кутовим неузгодженням. Юрський і крейдовий прогини накладені на різні зони палеозойської структури. Місцями юра і крейда також порушені скида­ми, флексурами та іншими дислокаціями, більшість яких виникла вже в третинний період.