10 месяцев назад
Нету коментариев

Sorry, this entry is only available in
Украинский
На жаль, цей запис доступний тільки на
Украинский.
К сожалению, эта запись доступна только на
Украинский.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Раціональне використання, збереження і відтворення природних ре­сурсів, дбайливе ставлення до природи є складовою частиною програми будівництва комунізму в СРСР. Основу організації найбільш доцільного використання природ­них багатств, ефективної охорони природи в нашій країні становить соціалістична державна власність на землю, її надра, води, ліси.

Стрімке розширення сфери матеріального виробництва, технічний прогрес від­кривають широкі можливості задоволення матеріальних і духовних потреб суспіль­ства. Ці фактори разом з тим зумовлюють інтенсифікацію використання природних ресурсів, посилення впливу людини на навколишнє середовище. Зрештою, цей про­цес може призвести до порушення рівноваги в природному середовищі, що, в свою чергу, негативно позначиться як на самому середовищі, так і на характері господар­ської діяльності людини. З цього зрозуміло, що збереження природної рівноваги, обережне і дбайливе ставлення до експлуатації природних багатств, всебічна охо­рона і примноження природних ресурсів повинні стати в центрі уваги су­спільства.

У січні 1973 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли постанову про посилення охорони природи і поліпшення використання природних ресурсів. Вона вимагає систематичного контролю з боку партійних і державних органів за прове­денням боротьби з ерозією грунту, забрудненням природного середовища, за пра­вильним використанням земель, вод, лісів і надр, збереженням і відтворенням тва­ринного та рослинного світу. Створена Міжвідомча науково-технічна рада по ком­плексних проблемах охорони навколишнього середовища і раціональному викорис­танню природних ресурсів.

Питання охорони природи і раціонального використання природних ресурсів є дуже актуальними і для Ровенської області, у якій інтенсивно розвивається про­мисловість і сільське господарство. Будівництво та розширення підприємств по пе­реробці продукції сільського господарства (зокрема, льонопереробних, цукрових, мо­локопереробних та інших заводів), підприємств хімічної промисловості, промисло­вості будівельних матеріалів, енергетики тощо вимагають посилення охорони вод і повітря. Інтенсивний розвиток осушувальних меліорацій також серйозно впливає на зміни у природних комплексах, нерідко порушуючи хід природних процесів у навколишньому середовищі.

Окультурення природних ландшафтів та збереження основної рівноваги між компонентами навколишнього середовища — активна форма діяльності людини щодо охорони природи. її здійснюють усі промислові та сільськогосподарські орга­нізації і підприємства. Ця форма охорони природи є основною як за обсягом, так і за значенням. Крім того, в області широко здійснюються заходи щодо заповідної форми охорони природи. Це, насамперед, збереження тих природних об’єктів, які мають наукове, естетичне або культурне значення і не використовуються інтенсивно в народному господарстві. Сюди відносять різні заповідні об’єкти, класифікацію яких ми наводимо нижче (рис. 29).

Схематична карта природоохоронних об'єктів Рівненської області...

Схематична карта природоохоронних об’єктів Рівненської області…

ДЕРЖАВНІ ЗАПОВІДНИКИ

Це спеціально виділені і назавжди вилучені з господарського вжит­ку досить великі за площею території, які мають особливу наукову або культурну цінність і призначені для збереження найбільш типових для цієї географічної зони чи області природних ділянок, а також для відновлення і розмноження тварин та рослин, особливо цінних у господарському та науковому відношеннях. Природні багатства заповідників використовують тільки для проведення науково-дослідних робіт.

На території Ровенської області тепер немає жодного державного заповідника. На наш погляд, тут слід створити хоча б три заповідники на територіях, про які мова йтиме нижче.

Білозерський заповідник міг би мати комплексний характер. До його складу слід включити оз. Біле (453 га), торфові болота в урочищах Коза, Тере­бута, Стави та Баташів (болотний масив Березина) загальною площею понад 2500 га та близько 1400 га лісу навколо озера. Загальна площа заповідника становитиме близько 5000 га (рис. 30).

Озеро Біле - ландшафтний заказник на Поліссі...

Озеро Біле — ландшафтний заказник на Поліссі…

Основа майбутнього заповідника — оз. Біле. Воно займає пониження у поверх­ні крейди. Внаслідок карстових процесів на дні цього пониження утворилися дві лійкоподібні улоговини з найбільшими глибинами до 26 м. Вода озера прозора, м’яка. Озеро живиться поверхневими та підземними водами. Про багате підземне живлення свідчить зміна температури з глибиною: на глибинах понад 8 м темпе­ратура води становить близько +8°С.

Озеро багате на рибу. Тут водяться лящ, окунь, лин, вугор (завезений у оз. Біле кількома партіями у 1956, 1965 та 1970 pp.), карась, щука. Береги озера міс­цями густо поросли очеретом і є улюбленим місцем гніздування водоплавних птахів.

Навколишні лісові масиви представлені сосновими лісами (здебільшого серед­нього та молодого віку). На підвищених ділянках переважають сосняки лишайни­кові, а на пониженнях — сосняки чорницево-зелено-мохові. У безпосередньо при­леглій до озера смузі домінує березово-вільхово-сосновий чорницево-зелено-моховий ліс з багатим флористичним складом.

На болотах панують флористично збагачені осоково-гіпнові ценози (сім видів осок, п’ять видів верби), а на мезотрофних частинах боліт переважають осоково-сфагнові асоціації.

Територію заповідника можна буде широко використовувати для наукового вивчення продуктивності і якості болотного травостою, його зміни при різних умо­вах. Заповідник стане базою для багаторічних досліджень щодо відтворення при­родних біоценозів на Поліссі та для вивчення питань екології рослинного і тварин­ного світу.

Болото Сира Погоня. У зв’язку з інтенсивним проведенням осушувальних меліорацій в області настала потреба у збереженні незайманого болотного масиву з характерними флористичними асоціаціями. Створення такого заповідника най­більш доцільне в Рокитнівському районі на базі болота в урочищі Сира Погоня.

Болото, розміщене в межиріччі Льви та Ствиги, має видовжену форму і про­стягається з північного заходу на південний схід між селами Грабунь та Більськ, покриваючи площу близько 3,3 тис. га. На цій території найбільш повно представ­лені типові для Волинського Полісся етапи розвитку боліт — від евтрофної до оліготрофної стадії.

У геоботанічному відношенні тут переважають комплексні асоціації з пухів­кою піхвовою на сфагнових купинах та мочажинами з осокою багновою, образками болотними та шейхерією болотною. Наявність подібного мочажинного комплексу, властивого здебільшого болотам півночі та Прибалтики, є рідкісним явищем на території України і безперечно вимагає збереження.

У тій частині урочища, яка вклинюється у межі Глинського лісництва і відома під назвою Батиие, переважають ценози крайнього ступеня оліготрофності з мохо­вими купинами з червоного та бурого сфагнів, переважанням пухівково-сфагнових угруповань з пригніченою сосною. На цій же ділянці поширені рідкісні на Україні види рослин, зокрема журавлини дрібноплодої та звичайної. її теж необхідно збе­регти в природному стані для заготівлі дуже багатих на вітаміни ягід та для культивування виду на інших неосушених болотних масивах України.

У межах Березівського лісництва на території болотного масиву Сира Погоня збереглися досить рідкісні для нашої республіки комплексні угруповання низинно-перехідного типу, які складаються зі сфагнових підвищень з осоками пухнатоплодою, багновою, сіруватою та з понижень з лепешняком плавучим, жовтцем вогнис­тим, образками болотними, хвощем тощо.

Болото Сира Погоня має досить потужну (до 4 м) товщу торфу з шаруватою будовою. Верхній шар (до глибини 1—1,5 м), представлений сфагновим слабороз­кладеним торфом, переходить у трав’янисто-сфагнові верхові та перехідні торфи. Торфи тут здебільшого кислі і малозольні (до 3—7%).

Болото Переброди пропонується перетворити в державний заповідник в основному з тих самих міркувань, які ми висловили щодо болота Сира Погоня.

Головна особливість болотного масиву Переброди полягає у тому, що тут, на відміну від Сирої Погоні, переважають типові для Полісся болота низинного типу. Хоча в останні роки обводненість болота дещо зменшилась (очевидно, в зв’яз­ку з осушенням сусідніх болотних масивів), воно залишається малопрохідним впро­довж усіх сезонів року, за винятком малосніжних морозних зим.

Масив розташований на крайній півночі області, поблизу границі з БРСР. Орієнтовна площа майбутнього заповідника — понад 8000 га.

Неприступність болота, поширення пригніченої деревної рослинності різко зменшують господарську цінність цієї території, у зв’язку з чим населені пункти розташовані на досить значній відстані від нього. У той же час на болотному ма­сиві Переброди виникли винятково сприятливі умови для розвитку тваринного світу, насамперед, орнітофауни. Тут улюблені місця гніздування рідкісних тепер на Україні чорних лелек, журавлів, трапляються орлани-білохвости, є величезна кількість водоплавних птахів. Описуваний болотний масив — традиційне місце від­починку перелітних птахів: диких гусей, качок, гаг.

Отже, створення заповідника на території болотного масиву Переброди не тільки сприятиме збереженню первісного ландшафту низинних боліт, але й стане базою для відновлення орнітофауни Волинського Полісся.

ДЕРЖАВНІ ЗАКАЗНИКИ (РЕЗЕРВАТИ)

Це невеликі за площею заповідні території, які виділяють з метою охорони окремих видів рослин і тварин, типових природних комплексів, гідрологіч­них, геологічних, палеогеографічних об’єктів. На території заказників обмежено деякі види господарської діяльності людини, постійно або в певні періоди охоро­няються усі або окремі види тварин, рослин чи частини природного комплексу.

У Ровенській області організовано та створюється вісім державних заказників, які поділяються на ботанічні, ландшафтні та зоологічні.

 Заказник Вишнева гора відомий далеко за межами області як один з найцікавіших ботанічних резерватів.

Вишнева гора — це крейдяний горб, відносна висота якого близько 50 м Розташована приблизно за 8 км на північний захід від Ровно між селами Городок та Зозів поблизу гирла лівої притоки Горині — р. Устя. Наявність лесової шапки на високо піднятому крейдяному цоколі сприяє утворенню радіальної сітки ярів і крутих (часом до 30°) схилів та урвищ.

Назву місцевість одержала завдяки поширенню вишні степової, яка утворює на схилах чагарники висотою до 1,6 м. Проте славу і права державного заказника Вишнева гора завоювала як крайній північно-західний форпост степової рослин­ності в нашій країні.

Найбільш цікавим є південний схил гори, де рослинний покрив чітко зміню­ється з висотою, утворюючи вертикальні мікрозони. Біля підніжжя гори переважа­ють вологолюбні рослини — гадючник шестипелюстковий, шавлія лучна, буквиця лікарська тощо. Вище на схилах росте мішаний ліс, головною породою в якому виступає граб, а сосна та береза мають другорядне значення. Підлісок утворений лі­щиною, бересклетом та іншими чагарниками, характерними для лісостепової зони. Перехід від лісу до степової рослинності на вершині гори відбувається поступово — через зарості терену, глоду, крушини, ліщини тощо. Вище на схилах росте вишня степова, зіповать руська, серед яких трапляються степові трав’янисті рослини — пів­ник угорський, горицвіт весняний, осока Мікелі. Степова рослинність в основному представлена кипцево-кострицево-різнотравною асоціацією, характер якої змінюєть­ся залежно від мікрорельєфу: на підвищеннях домінують костриця борозниста та овеча, кипець стрункий, тирса, а в западинах поширені цибуля круглоголова, коню­шина гірська, молочай кипарисовидний, деревій звичайний тощо. Рослинність на Виш­невій горі змінюється залежно від пори року. Так, навесні тут росте багато рослин-ефемерів, які протягом місяця встигають зацвісти і дати плоди (бурачок польовий, крупка весняна, вероніка рання). Пізніше трапляються осока низька, горицвіт вес­няний та ін. рослини.

Не дивно, що Вишнева гора вже впродовж багатьох десятиріч привертає увагу ботаніків. Адже на порівняно невеликій площі заказника (97 га), розташова­ного на межі Лісостепу та Полісся, визначено понад 50 видів степової рослинності. Цей мальовничий куточок Ровенщини відвідують щорічно тисячі аматорів природи. Нам здається, що відповідним організаціям, насамперед, обласній Раді по туризму та екскурсіях, дитячій екскурсійно-туристській станції разом з обласною держін­спекцією та обласним відділенням товариства по охороні природи варто було б роз­робити спеціальні екскурсійні маршрути по Вишневій горі, відповідно позначити (промаркірувати) стежки тощо. Це, по-перше, сприяло б глибшому і послідовні­шому ознайомленню з цікавою природою заказника та, по-друге, зменшило б кількість проявів легковажного ставлення до флористичних багатств Вишневої гори, які, на жаль, ще мають місце.

Заказник Соколині гори створений як резерват ландшафтного харак­теру. Він охоплює неповторно мальовничу місцевість на берегах р. Случ, в око­лицях с. Губків (за 4 км на схід від Соснівки). Загальна площа заказника ста­новить 340 га (рис. 31).

Ріка Случ у заказнику Соколнині гори...

Ріка Случ у заказнику Соколнині гори…

В області, мабуть, немає більш привабливого місця. Крутими гранітними ске­лями над долиною Случі підноситься західний борт Українського кристалічного масиву. На темному фоні гранітів під сонцем виблискують лусочки слюди, а де-не-де трапляються пегматитові жили з кристалами турмаліну. На скелях поширені рідкісні для Полісся рослини — таволга середня, кизильник чорноплодий, мо­лодило руське тощо. У тріщинах скель ростуть цибуля гірська, бурачок польовий, крупка весняна. Тут нерідко, крім наскельних рослин, можна побачити і представ­ників степової рослинності — гвоздику перетинчасту, півника угорського, ластівця лікарського тощо.

З ліього берега до Случі підступає старий ліс з кремезними дубами, високими і товстими березами, серед яких тут і там стоять химерні скелі, складені криста­лічними породами докембрію. У цьому лісі ще в 1795 р. уперше на Поліссі було знайдено легендарний рододендрон понтійський — релікт льодовикової епохи, який росте тут і в наш час.

Заказник Соколині гори має також велике краєзнавче значення. По обох берегах Случі знайдено залишки стоянок первісної людини, численні козацькі та татарські могильники-кургани. На правому березі Случі, поблизу Губкова, підій­маються руїни замку XV ст., а в околицях с. Маринин, на так званій Княжій гсрі, збереглися стара печера та галереї, у яких переховувалися селяни під час лихоліття.

Заказник Соколині гори (нерідко його називають «Надслучанською Швейца­рією») став улюбленим місцем відпочинку трудящих Ровенщини. На нашу думку, варто було б подбати про створеня у цьому районі державного природного парку з широкою сіткою туристських таборів, пансіонатів тощо.

Серед державних заказників області великої уваги заслуговують заповідні місця зоологічного характеру.

Заказник озеро Тухове розташований у басейні Льви. Він займає територію близько 200 га, включаючи мальовниче оз. Тухове, розташоване серед велетенського болотного масиву. Лише з заходу воно обмежене сухим піщаним ос­трівцем. Заказник створено для розвитку бобрів, які тут добре прижилися і роз­множилися.

Масевицький державний заказник являє собою ділянку лісу по обох берегах р. Гнійнище загальною площею 1500 га (Рокитнівський район). Уся ділянка заказника вздовж річки заселена бобрами, які побудували собі житла у вигляді нір на піщаних підвищеннях берега. Річку на ділянці заказника перети­нають загати Довжина одної з них — близько 55 м при висоті 1,5 м. Масевиць­кий заказник вважається найкращим місцем для розведення бобрів у Ровенській області.

Серед інших державних заказників, створених на території області з метою розведення бобрів слід назвати заказники Брище (100 га) та Воронівський (300 га) у Березнівському районі, Літвицький (74 га) у Дубровицькому районі та Осницький (300 га), розташований уздовж Льви у Рокитнівському районі.

Створення бобрових заказників сприяло досить швидкому зростанню поголів’я цього цінного гвіра. Бобри чудово прижилися на Поліссі і значно розширили гео­графію своїх поселень, вийшовши за межі згаданих вище заказників.

Державні природні парки — це мальовничі території (ландшафти) мало змі­нені людиною, які використовуються для масового туризму і відпочинку трудящих, і відповідно впорядковані.

На території області державних природних парків немає.

ПАРКИ-ПАМЯТКИ САДОВО-ПАРКОВОГО МИСТЕЦТВА

Це ботанічні сади, дендрарії, окремі парки широкого користування, лісопарки, які мають наукове або історичне значення. Серед цих об’єктів, залежно-від їх цінності, виділяють парки республіканського та місцевого значення.

У Ровенській області затверджено два парки-пам’ятки садово-паркового мис­тецтва, які мають республіканське значення.

Ровенський парк культури і відпочинку ім Т. Г. Шевченка заснований наприкінці XVIII ст. Займає площу 32 га, у ньому налічується 75 видів, і форм дерев та чагарників, вік окремих з них становить понад 200 років. У парку постійно діє виставка квітів, є каскад басейнів з фонтанами та інші малі архітек­турні споруди. На території парку похований герой громадянської війни Олеко Дун­дич та воїни, які загинули у боях за визволення Ровно від німецько-фашистських за­гарбників.

Гощанський старовинний парк заснований у середині XIX ст. На порівняно невеликій площі (близько 7 га) тут зберігся 51 вид рідкісних чагарників та дерев, серед яких є гінкго, дуб пірамідальний, горіх американський, береза сріб­ляста, сосна веймутова, в’яз тощо.

До парків-пам’яток садово-паркового мистецтва місцевого значення у Ровен­ській області відносять 22 об’єкти. Серед них Березмівський, Володимирецький, Де­ражнянський, Зірненський, Мізоцький, Клеванський, Олександрійський, Тучинський, Трипутнянський, а також парки в урочищі Розвилка Сарненського (Страшівське лісництво) і в урочищі Юзефіно Рокитнівського районів (Глинянське лісництво) та інші. В усіх парках налічується чимало дерев та кущів різних видів. Вік окремих з них досягає 150—200 років і більше. Зокрема, в парку Юзефіно росте дуб, вік якого наближається, на думку фахівців, до 1300 років.

У Ровенській області взято під охорону ще кілька цінних дендропарків, серед яких слід відзначити такі: Висоцький (с. Висоцьк, Дубровицький район), Дубро­вицький, (м. Дубровиця), Більський (ст. Біла над Горинню. Дубровицький район), Сарненський (м. Сарни), Острозький, Рокитнівський (смт Рокитне).

ПАМ’ЯТКИ ПРИРОДИ МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ

Це природні об’єкти, які мають велике наукове, культурне або іс­торичне значення (меморіальні урочища та дерева, скелі, печери, водоспади, озера тощо). Залежно від цінності об’єкту та від його площі пам’ятки природи теж мо­жуть бути республіканського або місцевого значення. Як правило, ті з них, площа яких не перевищує 5 га, відносять до місцевих, а з більшою (але не більше 100 га) — до республіканських.

У Ровенській області тепер охороняється понад 50 пам’яток природи. Серед них чільне місце займають високобонітетні природні насадження ялини (Дубнів­ський та Клеванський лісгоспзаги), рідкісні в умовах Полісся чисті дубові наса­дження віком 90—140 років (поблизу с. Висоцьк та у Літвнцькому лісництві Дубро­вицького району, у Масевицькому та Борівському лісництвах Рокитнівського району, у Базальтівському лісництві Костопільського району), еталонні природні та штучні насадження сосни віком 70—100 років (у Рокитнівському, Костопільському, Острозь­кому районах) та інші. Республіканське значення мають і деякі гідрологічні об’єкти в Ровенській області, зокрема водосховище Басів Кут, споруджене в околицях Ровно на р. Устя, оз. Велико-Почаївське поблизу с. Висоцьк (Дубровицький район) та інші.

Серед пам’яток природи місцевого значення на Ровенщині переважають бота­нічні об’єкти — острівні природні насадження ялини (Дубровицький район), дубові насадження (особливо на Поліссі, у межах Рокитнівського та Костопільського ра­йонів), еталонні та високопродуктивні насадження сосни (Костопільський район), рідкісні насадження сосни веймутової (с. Михалин Березнівського району) та сосни чорної (с. Каленики Березнівського району) тощо.

Як пам’ятки природи міцевого значення затверджені також окремі райони поширення степової рослинності на Ровенщині, зокрема урочище Лиса гора поблизу с. Мала Мильча Дубнівського району, урочище Боремель на південній околиці с. Боремель Млинівського району, с. Замок на р. Пляшевій, поблизу с. Козин Мли­нівського району.

Охороняються державою і окремі екземпляри дерев. Цар-дуб віком близько 500 років (урочище Хрінники Дублянського лісництва), 300-річний дуб-велетень (с. Вітковичі Березнівського району), симбіоз 150-річного 20-метрового дуба та 70-річної 16-метрової берези (с. Кузьмівна Сарненського району), єдина на Ровен­щині псевдотсуга тисолиста (с. Мутвиця Зарічнянського району) тощо.

Серед гідрологічних об’єктів, які охороняються як місцеві пам’ятки природи, відзначимо самовиливні артезіанські свердловини в с. Межиріч Корецького району, незамерзаюче джерело Трещава в Костянтинівському лісництві Сарненського райо­ну, оточене 200-річними дубами природні джерела між селами Довгалівка і Бора-тин Червоноармійського району, в околицях с. Великі Цепцевичі Володимирецького району та поблизу с. Ходоси Ровенського району, а також джерело, біля якого відпочивав Т. Г. Шевченко (джерело Шевченка в с. Птича Дубнівського району).

В охороні природи велике значення мають правильна організація та ведення мисливського господарства.

Для збереження та збагачення мисливської фауни в області строком на 10 років організовано приписні мисливські господарства, які закріплено за конкретними ор­ганізаціями, та затверджено межі мисливських господарств 14 лісгоспзагів. Разом з територіями первинних мисливських колективів, яких налічується близько 140, за­гальна площа мисливських угідь у межах Ровенщини перевищує 1,7 млн. га. В області створено республіканське мисливське господарство Клеванське. Тут разом з місцевою фауною розмножуються завезені ще в середині 60-х років зубри, а з 1971 р. — плямисті олені.

Мисливські угіддя Ровенщини багаті на різноманітну дичину. Особливо слід відзначити різке зростання за останні роки поголів’я диких кабанів, кількість яких в області наближається до 3 000 голів, козуль (4 700 голів), лосів (970 голів).

На території Ровенської області охороняються цінні мисливські птахи, що спри­чинилося до значного збільшення їх кількості за останні роки. За даними обласного управління лісового господарства та обласного відділу товариства мисливців і рибалок, у мисливських угіддях Ровенщини налічується близько 21 000 тетеревів, 12 000 сірих куріпок, понад 5 000 рябчиків, 2 300 глухарів тощо.

Проте в охороні диких тварин в області ще є ряд недоліків. Не всюди ведеть­ся рішуча боротьба з браконьєрами, не всі мисливські господарства дбають про Підгодівлю диких тварин, ще не скрізь території мисливських угідь та відгодівельні майданчики розмічені розпізнавальними натурними знаками. Це нерідко призводить (особливо під час багатосніжних зим) до значних втрат у поголів’ї цінних звірів та птахів.

Значним природним багатством Ровенщини слід вважати великі запаси лікар­ських рослин, на які багаті її луки та ліси. Не дивно, що саме на Ровенщині було зроблено і одну з перших спроб наукової систематизації лікарських рослин як важливого і дієвого засобу народної медицини (М. Носаль та І. Носаль). Однак останнім часом, головним чином у зв’язку з розгортанням широкого фронту осушу­вально-меліоративних робіт, вирубками лісів, масовими заготівлями лікарських рос­лин, помічається відчутне скорочення ареалів окремих тварин та чагарників (ромаш­ки, звіробою, калини, журавлини, багна болотного, конвалії тощо). Очевидно, вже тепер слід подбати про збереження цінних лікарських рослин, створивши на їх базі спеціальні або комплексні заказники.

Описані вище природні об’єкти, які охороняє держава, не вичерпують можли­востей природоохоронної роботи в області. Звертає на себе увагу майже повна відсутність природоохоронних об’єктів на території Зарічненського, Володимирецько­го, Млинівського, Червоноармійського та Корецького районів. Охорону окремих пам’яток природи в цих районах і навіть створення найбільшого на території області державного заповідника у Володимирецькому районі слід вважати тільки початком роботи щодо збереження цінних природних комплексів та об’єктів.

В області найближчим часом необхідно вирішити питання про охорону гео­логічних та геоморфологічних об’єктів, які поки ще залишаються поза увагою державних і громадських природоохоронних організацій.

На нашу думку, слід організувати охорону таких геологічних об’єктів, як кінцеві морени дніпровського зледеніння поблизу Володимирця, Бережниці та Дубровиці, природні виходи рифейських базальтів поблизу с. Базальтове (урочище Іванова Доли­на), кар’єр кембрійських глин на заплаві Горині поблизу с. Хотин. Доцільно ство­рити геологічний заказник на базі Повчанських дислокацій (Дубнівський район), де виявлено єдині в області виходи девонських порід (яри Каменярня та Біла Дебря). Нарешті, заслуговують охорони верхньопалеолітичні стоянки в околицях с. Липа Дубнівського району, лесові розрізи в кар’єрах цегельних заводів у Ровно, Гільча-Друга Здолбунівського району.

Список об’єктів, які необхідно зберегти, можна значно продовжити. Активну участь у виявленні і збереженні цінних природних об’єктів повинні взяти школярі області, насамперед, юні туристи-краєзнавці та юні натуралісти. Наслідуючи прик­лад обласного відділення товариства по охороні природи, районні відділення това­риства могли б створити пропагандистські та наукові групи на зразок народного університету природи, який успішно працює у Будинку природи обласного центру.

Але основна роль у збереженні природних багатств Ровенщини, безперечно, належить народногосподарським установам, організаціям і підприємствам, які актив­но втручаються у природні комплекси. Саме вони повинні дбати про очищення повіт­ря від шкідливих газів, запобігати скиду відпрацьованих стічних вод у річки та водойми, не допускати господарських акцій, які призводять до непланових вирубок лісів, розвитку процесів вітрової та водної ерозії. Значний внесок у справу охорони навколишнього середовища повинні зробити меліоратори, оскільки їх роль у перетво­ренні і окультуренні природи області безперервно зростає.

Охорона природи, раціональне використання її багатств, збереження заповідних куточків природи — важлива всенародна справа, наш обов’язок перед прийдешніми поколіннями.