2 years назад
Нету коментариев

Sorry, this entry is only available in
Украинский
На жаль, цей запис доступний тільки на
Украинский.
К сожалению, эта запись доступна только на
Украинский.

РІЧКОВА СІТКА

Ровенщина багата на поверхневі води: ріки, озера, водосховища та ставки. Річкова сітка області належить до басейну р. Прип’ять. Найбільші ріки — Стир, Горинь та її притока Случ (Південна). На крайньому північному заході до­сліджуваної території протікає Прип’ять. Більшість рік області бере початок за її межами. Лише малі ріки довжиною до 35—50 км повністю «вкладаються» у тери­торію Ровенщини. Основний напрямок течії рік з півдня на північ зумовлений за­гальним зниженням у цьому напрямку висотних відміток поверхні. У будові річкової сітки відбилися відмінності рельєфу двох фізико-географічних зон, в яких розта­шована область. У межах Полісся ріки мають невеликі нахили (0,3—0,6 м/км), ши­рокі, з заболоченими заплавами, долини, в яких є багато стариць, озер. У півден­ній частині області, в межах Волинської височини, характер рік різко змінюється. Внаслідок значного зниження (від 1,0—1,5 м/км до 3—5 м/км) швидкість течії рік збільшується до 0,5—1 м/сек. Долини рік вузькі та глибокі, ширина заплав неве­лика. Глибина врізу долин у межах Полісся становить 5—20 м, а на півдні області збільшується до 30—50 м і навіть до 100 м. Густота річкової сітки також нерівно­мірна. Вона більша в лісостеповій зоні області і дещо менша в Поліссі. Основні гідрографічні характеристики рік області довжиною понад 10 км наведено в табл. 4.

Основне джерело живлення рік області — талі снігові води. Частка талих вод у річному стоці рік становить близько 55—60% для рік Полісся і 25—45% для рік Лісостепу. Решта стоку має підземне та дощове походження. Для рік області ха­рактерне зменшення частки підземного живлення при переході від підвищеної пів­денної частини області до низинної північної. Підземна складова стоку поліських рік становить 8—20%, а рік лісостепової частини області — 35—45%. Для окремих рік, таких, як Вілія, Іква частка підземного живлення досягає 49 і 64%. Решта стоку формується дощами та зливами.

Характер живлення рік визначає особливості режиму рівнів і стоку.

РЕЖИМ РІВНІВ ВОДИ

Загальний хід рівнів води в ріках області характеризується інтен­сивним їх підвищенням під час весняної повені та низьким стоянням у літню ме­жень. Восени та взимку рівні води в ріках дещо вищі, ніж улітку. Межень часто порушується паводками: влітку від злив, а взимку від відлиг. Коливання рівнів води на ріках області показано на рис. 19.

Графіки коливань рівнів води в ріках Рівненської області над умовним нулем...

Графіки коливань рівнів води в ріках Рівненської області над умовним нулем…

Весняне піднесення рівнів води в середньому припадає на першу декаду бе­резня, іноді — на третю декаду лютого. Весняна повінь починається на ріках пів­денного заходу області. Фронт сніготанення, а за ним і повені пересуваються на північ і північний схід. Різниця в початку сніготанення на півдні і півночі області в цілому невелика (два—чотири дні), а часто її немає зовсім.

Найбільш ранні дати підвищення рівнів води внаслідок сніготанення припа­дають на першу декаду лютого (1925, 1939, 1950, 1957, 1966 pp.), найпізніші — на початок квітня (1932, 1952, 1956, 1962 pp.). Інтенсивність підйому рівнів у період весняної повені різна і залежить від водності весни. При високих повенях інтен­сивність підйому звичайно більша, ніж при низьких, маловодних.

Найвищі рівні весняної повені спостерігаються у кінці березня—на початку квітня. Іноді під час повені буває два, рідше три піки. Закінчується повінь у дру­гій половині квітня, іноді — на початку травня. На малих ріках поліської частини області повінь триває у середньому 40—45 днів, на більших ріках — до 60 днів. Тривалість повені на ріках південної лісостепової частини області приблизно на 10—12 днів менша. В окремі роки внаслідок затяжного сніготанення повінь продов­жується 60—90 днів на малих ріках і навіть 120—130 днів на Горині та Стиру (1928). При однаковій площі водозбору тривалість повені на ріках лісостепової ча­стини менша, ніж на ріках Полісся. Це пов’язано з різною інтенсивністю сніготанен­ня та стікання талих весняних вод. На півдні області, у межах Волино-Подільської височини, тривалість добігання води незначна в зв’язку з великими нахилами русел і схилів. У межах Поліської низовини в умовах плоского рельєфу швидкості сті­кання талих вод малі, а час добігання великий. Це збільшує строки повені та час стояння високих рівнів води. У заболочених районах, особливо на півночі області, тривалість стояння високих рівнів води збільшується також унаслідок підпору во­дами Прип’яті, Горині, Стиру, Льви.

Під час межені на ріках області спостерігаються дощові паводки. Вищі рівні дощових паводків значно нижчі, ніж найвищі рівні весняної повені. Лише в окремі роки (1948, 1955, 1956, 1958) на деяких ріках найвищі рівні дощових паводків до­сягали вищих рівнів повені або трохи їх перевищували.

Річна амплітуда коливання рівнів води на малих ріках становить 0,7—2,6 м, на середніх — 1,10—3,20 м. Найбільші амплітуди можуть бути на малих ріках 1,40—4,80 м, а на середніх — 1,70—6,00 м.

Амплітуда коливання рівнів води залежить не лише від величини та водності ріки, але й від морфометричних та гідравлічних характеристик русла і заплави ріки на ділянці, де розташований водомірний пост.

РЕЖИМ СТОКУ

Розташування області в двох фізико-географічних зонах, а також особливості геологічної будови, рельєфу, грунтів наклали свій відбиток на розподіл стоку в часі та по території (табл. 5). Деяка зміна кліматичних умов з південного заходу на північний схід, особливо річної кількості опадів, — основна причина зміни середнього багаторічного стоку в цьому ж напрямку. Однак визначальним факто­ром розподілу середнього багаторічного стоку по території області є різниця у гео­логічній будові, рельєфі та гідрогеологічних особливостях. Значний вплив на вели­чину та режим стоку має ступінь заболоченості та залісеності. Ще недостатньо вив­чено вплив карсту на режим стоку, прояви якого відомі в північно-західній частині Ровенщини. Останнім часом на характеристики стоку (середній багаторічний стік, внутрішньорічний розподіл стоку, найбільші та найменші витрати води) все поміт­ніше починає впливати господарська діяльність. Осушення боліт, регулювання русел, лісоагромеліорації певною мірою зумовлюють складові частини водного балансу те­риторії. Зменшення стоку пов’язане зі збільшенням сумарного випаровування з осу­шених і інтенсивно використовуваних угідь, втратами поверхневого стоку на запов­нення водовмісного шару вище рівня ґрунтових вод на осушених торфовищах та на заповнення каналів, перекритих шлюзами-регуляторами. Разом з тим зменшується час добігання поверхневих вод внаслідок збільшення густоти водопровідної сітки (канали, дрени) та випрямлення і розчистки русел рік. Збільшенню стоку сприяє також додатковий притік підземних вод унаслідок розкриття каналами водоносних горизонтів, включення замкнутих безстічних раніше ділянок водозборів тощо. Вплив господарської діяльності насамперед позначається на малих ріках.

Водність рік визначається не лише кількістю опадів, але й величиною підзем­ного живлення та факторами, які впливають на втрати вологи. Ці втрати залежать насамперед від грунтів та рельєфу місцевості. Суглинисті грунти та значні нахили лісостепової частини області разом з глибокими врізами долин сприяють значній вод­ності Стару, Ікви, Вілії, Горині. Особливо великою водністю відзначається Іква. На Поліссі внаслідок плоского рельєфу та невеликих, іноді незначних врізів русел, вод­ність рік мала. Характерним є те, що в маловодні роки малі ріки Полісся інколи зовсім не мають стоку в літні місяці. Але і в Поліссі мають великий вплив на вод­ність рік особливості гідрогеологічних умов та геоморфологічної будови. Як прик­лад можна назвати Бирку та Бережанку, за водним режимом яких ведуться спостереження з 1947 р. Більша частина басейну Бережанки розташована в межах пра­долини Стир—Словечна, де потужність піщаних відкладів набагато більша, ніж за її межами. Особливості гідрогеологічних умов і рельєфу басейну Бережанки зумо­вили велику її водність. Середній стік цієї ріки на 36% перевищує стік Бирки, яка протікає недалеко.

Розподіл середнього багаторічного стоку по території області показало на рис. 20. Великий річний стік спостерігався у 1924, 1940, 1948, 1958 pp., а малий — у 1925, 1936, 1950, 1951, 1954, 1961 pp. Особливо багатоводним був 1948 рік.

Середній багаторічний стік, мм

Середній багаторічний стік, мм

Стік рік області протягом року нерівномірний. Ця нерівномірність стоку визна­чається як зональними факторами (опадами і випаровуванням), так і азональними: геоморфологічною будовою басейнів, гідрогеологічними умовами, характером грун­тів, рослинного покриву, господарською діяльністю. Впутрішньорічний розподіл сто­ку в різні за водністю роки неоднаковий. На поліських ріках у середньому на весну припадає 50—70%, на літо—осінь — 10—15%, а на зиму — 15—30% річного стоку. На ріках південної частини області стік зростає у літньо-осінній період.

Максимальні витрати води рік області спостерігаються навесні під час повені та влітку після злив. На більших ріках максимальні витрати бувають навесні, а на малих і на тимчасових водотоках — улітку під час зливових паводків.

Найбільші витрати води на ріках області в період повені спостерігались у 1932, 1945, 1947, 1952, 1956, 1962, 1966 роках. Великі витрати навесні бувають у ті роки, коли є значний сніговий покрив, а сніготанення протікає з великою інтенсивністю.

Максимальні зливові витрати спостерігаються на малих ріках та тимчасових водотоках області переважно в червні—серпні.

Найчастіше зливові паводки бувають у липні. Вони формуються зливовими до­щами та зливами, які звичайно випадають над невеликими площами. Величина мак­симального зливового стоку залежить від кількості опадів, які випали за час зливи, іх інтенсивності та характеру поверхні водозбору (рельєф, грунти, заболоченість, залісення тощо).

Від злив та зливових дощів на малих ріках і тимчасових водотоках формують­ся високі паводки, які завдають великої шкоди народному господарству. Під час таких паводків відбувається інтенсивний змив грунтів, ріст ярів, руйнування гідро­технічних споруд, замулення водоймищ, ставків тощо. Бувають роки, коли зливи випадають особливо часто. Так було в Ровенськїй області в 1933 p., коли протягом травня—липня пройшли цілі серії зливових дощів, які пролилися над великою пло­щею і зумовили формування високих паводків не лише на малих ріках і тимчасових водотоках, але й на Горині та Случі. Значними зливами та високими паводками, особливо в басейні Случі, відзначалися 1948, 1949, 1969 роки.

Узимку та влітку, тобто в періоди, коли немає опадів, ріки живляться підзем­ними водами. Величина підземного живлення рік визначається насамперед гідрогео­логічними умовами території та глибиною врізу долин. Тимчасові водотоки мають неглибокі русла і не дренують підземних водоносних горизонтів. Малі ріки дренують їх тільки частково, і лише найбільші ріки області — Стир, Горинь, Случ та їх більші притоки — дренують глибокі водоносні горизонти. Внаслідок того, що територія області розташована в різних за геологічною будовою районах, забезпеченість рік підземним живленням неоднакова. Найбільше підземне живлення мають ріки пів­денної частини області, у межах Волино-Подільської височини. Глибокі долини рік, багаті водоносні горизонти в неогенових і крейдових породах, значні нахили річко­вих русел сприяють підземному живленню рік. Меженні витрати води на ріках цієї частини області досить великі.

У басейні Случі неглибоко під поверхневими, в основному піщаними, відкла­дами залягають кристалічні породи Українського щита. Тут запаси підземних вод невеликі і меженний стік внаслідок цього характеризується низькими витратами, а малі водотоки в посушливі роки зовсім пересихають. Поліські ріки — малі при­токи Стиру, Горині, Льви — живляться у меженний період ґрунтовими водами, які залягають близько від поверхні, а в заболочених районах на одному рівні з болот­ними водами. Але влітку вони або повністю пересихають, або ж витрати їх зменшуються дуже різко. У північно-західній частині області на мінімальний стік пев­ним чином впливає карст.

Тривалість меженного періоду на ріках області влітку становить 130—160 днів, а найбільш маловодного — 15—30 днів. Початок літнього меженного періоду при­падає на травень—початок червня, а закінчується літня межень у листопаді.

Найменший меженний стік на ріках області відзначено у 1946—1947 і 1961— 1962 pp. Такі мінімальні витрати, які спостерігались у ці роки, можуть бути при­близно раз на 30—40 років.

Величина стоку наносів (твердою стоку) відображає ступінь ерозійної діяль­ності поверхневих вод. У поліській частині області ерозійний рельєф трапляється рідко, переважно на схилах долин. Наноси рік області формуються здебільшого на окремих ерозійно розвинених ділянках їх водозборів. Ріки Стир, Горинь, Случ та їх верхні притоки стікають з північних схилів ерозійно розвиненої Подільської висо­чини, з її вододільних висот — Вороняків, Кременецького кряжу та Авратинської височини. Потім вони пересікають Мале Полісся і виходять на Волинську височину, на якій водна ерозія також досить розвинена. Водороздільні висоти Вороняків, Кре­менецького та Мізоцького кряжів густо і глибоко, часто до крейдових відкладів розчленовані крутосхиловими балками та ярами. Процеси водної ерозії тут досить інтенсивні. Продукти ерозії утворили біля підніжжя схилів потужні конуси виносу. Дрібнозернисті продукти змиву виносяться на рівнини Малого Полісся. Значна їх кількість акумулюється у долинах Вілії, Ікви, Горині та Стиру.

У межах Малого Полісся водна ерозія розвинена лише в окремих місцях, що зумовлено невеликими перепадами висот та незначним поширенням лесовидних су­глинків. На Волинській височині покривними породами є лесовидні суглинки, які легко розмиваються водними потоками. Тут унаслідок значних нахилів поверхні, малого залісення та водно-фізичних властивостей грунтів широко розвинена водна ерозія, спостерігається змив грунту, ріст ярів. З цими явищами ведуть боротьбу за допомогою залісення критих схилів ярів, впровадження протиерозійної агротехніки, будівництва спеціальних протиерозійних гідротехнічних споруд.

Інтенсивністю ерозійних процесів у басейнах рік визначається і мутність води та кількість наносів. Протягом року мутність ЕОДИ неоднакова. Найбільш прозора, чиста вода взимку та під час літньо-осінньої межені. У цей час ріки живляться під­земними водами, а приплив поверхневих вод відсутній. Коли ж до ріки з поверхні басейну притікають талі та зливові води, концентрація завислих наносів у ріках різко підвищується, досягаючи максимуму на великих ріках у момент найбільшого під­йому повені. На малих ріках найбільші величини каламутності можуть бути на підйомі і на спаді паводка, або ж вони збігаються з його піком. Середні річні по­казники мутності води рік змінюються у великих межах — від 12—60 г/м(р. Стир — м. Луцьк) до 30О—150 г/м3 (р. Случ — м. Сарни). Максимальна мут­ність у період повені може досягати 400—800 г/м3 на більших ріках і понад 1000 г/мна малих.

Внутрішньорічний розподіл стоку наносів дуже нерівномірний. Він у загальних рисах нагадує розподіл стоку води. На весну на таких ріках, як Стир, Горинь, Случ, припадає у середньому 50—70% річного стоку наносів, а на малих водотоках до 80—95% і більше. Решта стоку наносів розподіляється між літом, осінню і зи­мою приблизно рівномірно.

ТЕРМІЧНИЙ ТА ЛЬОДОВИЙ РЕЖИМИ

Річний хід температури води рік області добре узгоджується з ходом температури повітря. Лише на тих ділянках рік, де впадають теплі промислові води або «розвантажуються» підземні водоносні горизонти, води яких мають нижчу тем­пературу, ніж поверхневі, температурні режими рік і повітря не збігаються. На ріках з великим підземним живленням у холодний період року температура води на 0,1—0,6° С вища, а в теплий на 2—2,5° С нижча, ніж на ріках з невеликим, помірним підземним живленням.

В осінньо-зимовий період при зміні температури повітря до від’ємних значень на ріках з’являються льодові утворення у вигляді за берегів, сала, шуги, льодоходу та льодоставу. Перші забереги і сало спостерігаються в останні дні листопада— перші дні грудня. В окремі роки льодоутворення з’являються у першій декаді листо­пада (1953, 1956) або ж у кінці грудня і навіть у середині січня (1933, 1949, 1961). Окремі ж нестійкі льодоутворення на ріках області спостерігались у третій декаді жовтня (1940, 1947, 1951, 1953, 1955, 1959).

На 10—14-ту добу після появи льодових утворень ріки замерзають. Перед утво­ренням льодоставу на більших ріках спостерігається льодохід. Ріки поліської частини області замерзають трохи раніше, ніж у південній, лісостеповій частині області. Льо­довий покрив утримується до весни. Середні дати скресання рік припадають на се­редину березня. В окремі роки скресання рік починається у першій—другій декаді лютого (1925, 1939, 1950, 1957) та в кінці першої декади квітня (1929, 1931, 1952, 1963). Звичайно до кінця березня ріки повністю звільняються від льоду. Весняний льодохід буває майже на всіх ріках області, але не щороку. Він триває здебільшого пять—сім діб. Проходить звичайно при найвищих рівнях повені. На малих ріках льодовий покрив часто тане на місці. При відлигах іноді спостерігається зимове скресання рік.

Крига найтовща в першій та другій декадах лютого, середня її товщина — 25—45 см, найбільша ж може досягати 60—80 см і навіть — 100—106 см. У серед­ньому льодові явища на ріках області тривають 100—120 днів (від 10—50 до 135— !55 днів). На тривалість льодових явищ великий вплив має величина підземного живлення рік. На ріках з великим підземним живленням (Іква, Бирка, Бережанка) тривалість льодових явищ менша, ніж на ріках з помірним або малим підземним живленням.

Під час весняного скресання та зимових глибоких відлиг бувають затори криги. При заторах можливі підняття рівнів води на 1,5—2 м, іноді вище. Затори спостерігалися на р. Горинь, біля м. Дубровиця, в 1955, 1957, 1959 pp.; на р. Случ, біля м. Сарни, в 1959, 1960, 1964 pp.; на р. Іква, біля с. Радянське, в 1953 р. На ріках області бувають затори внаслідок скупчення під крижаним покривом шуги. Вони спричиняють підняття рівнів води на 0,5—1 м.

ОЗЕРА І СТАВИ

Серед озер області найбільшими є Небель і Біле. Оз. Небель розта­шоване в заплаві Прип’яті біля однойменного села. Площа озера 4,7 км2, найбільша глибина — 11,9 м. Серед масивів боліт «а північний захід від с. Більська Воля Во­лодимирецького району лежить оз. Біле, його площа — понад 4,5 км2. Озеро складається з двох лійкоподібних котловин; глибина більшої з них — 26 м. У живленні озера беруть участь підземні води. Озеро багате на рибу і є чудовим місцем від­починку.

Серед інших озер Ровенщини треба назвати такі:

Ми перелічили не всі озера області. Лише в басейні Горині є 67 озер. Озера Ровенщини використовуються ще недостатньо. Тут можна розводити водо­плавну птицю, рибу, використовувати воду для водопостачання.

ВОДНІ РЕСУРСИ І ВОДНИЙ БАЛАНС ОБЛАСТІ

Об’єм стоку рік, який формується у межах області, становить у се­редній за водністю рік 1,72 млрд. м3 (1,72 км3). У маловодний рік, який повторю­ється раз «а чотири роки, водні ресурси досягають 1,04 млрд. м3 (1,04 км3), а в дуже маловодний рік повторюваністю раз на 33 роки — 562 мли. м3(0,562 км3).

Опади, які випадають на територію області, витрачаються на випаровування, поповнення запасів підземних вод і на поверхневий стік. Водний баланс Ровенської області характеризується такими величинами:

опади — 708 мм, або 14,4 км3;

стік рік:

сумарний — 85 мм, або 1,62 км3,

поверхневий — 65 мм, або 1,31 км3,

підземний — 20 мм, або 0,414 км3,

випаровування — 623 мм, або 12,7 км3;

коефіцієнт стоку (відношення сумарного стоку до опадів) — 0,12;

частка підземного стоку від сумарного — 0,24.

Для поліпшення використання водних ресурсів області необхідно регулювати стік рік, створюючи водосховища на Стирі, Горині, Случі та їх більших притоках, а також за допомогою агро- і лісомеліоративних заходів. Це дозволить зменшити поверхневий стік і збільшити підземний. Водосховища можна будувати в межах Волино-Подільської височини. Наповнивши водосховища під час весняної повені, в межень можна регулювати витрати води в ріках.

На Ровенщині, переважно в поліській її частині, вже осушено близько 0,25 млн. га боліт, заболочених та перезволожених земель, діє 200 осушувальних систем. Розвиток промислових підприємств, комунального господарства міст і сіл, інтенсифікація сільськогосподарського виробництва потребує великої кількості води і значною мірою впливає на санітарний стан рік та водойм.